Рішення № 139245535, 25.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокуСправа №160/12000/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ НАБЕРЕЖНА ПЕРЕМОГИ, будинок 26 ЄДРПОУ 21910427), відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, Івано Франківська обл., місто Івано Франківськ, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 15 ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

06.05.2026 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківський області №046050026803 від 03 грудня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня, смерті годувальника: а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , який отримував пенсію за віком, вона звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника. За результатами розгляду заяви відповідач-2 рішенням від 03 грудня 2025 року № 046050026803 відмовив у призначенні пенсії, посилаючись на недостатність страхового стажу позивача.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки вона досягла пенсійного віку, перебувала на утриманні померлого чоловіка та має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, у зв`язку з чим просить визнати рішення Відповідача-2 протиправним та зобов`язати відповідачів призначити їй відповідну пенсію. З урахуванням обставин викладених у позові просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 11 травня 2026 року суд відкрив провадження в адміністративній справі №160/12000/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідач на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

27 квітня 1985 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований відділом Тернівським районним відділом ДРАЦС міста Кривого Рогу, про що в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу було зроблено запис № 279, що підтверджується свідоцтвом про заключення шлюбу серії НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік ОСОБА_2 , у віці 59 років помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 28 жовтня 2025 року Департаментом адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, про що зроблений відповідний актовий запис № 4262.

Позивач 25 листопада 2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника, ОСОБА_2 .

За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії по втраті годувальника було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду в Івано-Франківській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області №046050026803 від 03 грудня 2025 року відмовлено Позивачу у призначенні пенсії по втраті годувальника у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У даному рішенні зазначено, що: «… Згідно із наданими документами страховий стаж померлого годувальника, ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), з урахуванням кратності становить 46 років 11 місяців 6 днів. Відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) пенсія у зв`язку з втратою годувальника, які були на його утриманні. При цьому батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058. Відповідно до п. 1 ст. 26 Закону № 1058 у 2024 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 31 року, а у 2027 році будуть мати відповідно до п. 2 цієї ж статті у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 24 років, у 2029 році будуть мати відповідно до п. 3 цієї ж статті у віці 65 років, за наявності страхового стажу від 15 років. Страховий стаж заявниці становить 12 років 9 місяців 3 дні…».

Позивач вважає рішення відповідача неправомірним, у зв`язку з чим звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у солідарній системі призначаються, зокрема, пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За приписами частини першої статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності. При цьому батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати померлого годувальника, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №741/1603/16 дійшов висновку, що особа, яка досягла пенсійного віку, є непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника у розумінні пункту 1 частини другої статті 36 Закону №1058-IV, а за наявності у годувальника необхідного страхового стажу має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 09.10.2020 у справі №592/4761/17.

При цьому положення статті 36 Закону №1058-IV не встановлюють вимоги щодо наявності у непрацездатного члена сім`ї померлого годувальника певної тривалості страхового стажу. Такий стаж є умовою, що стосується саме померлого годувальника, а не особи, яка звертається за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Отже, посилання відповідача на недостатність страхового стажу позивачки як на підставу для відмови у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника є безпідставним, оскільки відповідач фактично ототожнив умови призначення пенсії за віком позивачці з умовами набуття нею права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.05.2026 у справі №560/3591/25, відповідно до якої частина перша статті 36 Закону №1058-IV визначає необхідність наявності страхового стажу саме у годувальника, тоді як частина друга цієї статті визначає коло непрацездатних членів його сім`ї. До таких осіб належить, зокрема, дружина, яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV.

Таким чином, суд встановив, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника позивачка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, а її померлий чоловік мав необхідний страховий стаж, що підтверджується самим рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії.

При цьому законодавством не передбачено вимоги щодо наявності у позивачки страхового стажу, необхідного для призначення їй пенсії за віком, як умови для набуття права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Навпаки, відповідно до пункту 1 частини другої статті 36 Закону №1058-IV дружина померлого, яка досягла пенсійного віку, належить до непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника.

Отже, визначальними для вирішення питання про право позивачки на пенсію у зв`язку з втратою годувальника є встановлення факту її належності до членів сім`ї померлого, досягнення нею пенсійного віку, наявність у померлого годувальника необхідного страхового стажу, а у випадку, якщо член сім`ї не перебував на утриманні, також втрати джерела засобів до існування.

З матеріалів справи слідує, що позивачка є дружиною померлого ОСОБА_2 , досягла пенсійного віку та перебувала на його утриманні. При цьому страховий стаж померлого годувальника, за даними самого відповідача, становить 46 років 11 місяців 6 днів, тобто відповідач не заперечує наявності у померлого необхідного страхового стажу.

За таких обставин висновок відповідача про відсутність у позивачки права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника виключно з підстав недостатності її власного страхового стажу не ґрунтується на положеннях Закону №1058-IV.

Суд зауважує, що право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника є самостійним видом пенсійного забезпечення, умови набуття якого визначені статтями 3639 Закону №1058-IV. Наявність у особи права на такий вид пенсії не може ставитися в залежність від відповідності її власного страхового стажу вимогам, установленим статтею 26 цього Закону для призначення пенсії за віком.

Відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №046050026803 від 03 грудня 2025 року про відмову у призначенні позивачці пенсії у зв`язку з втратою годувальника прийнято без належного врахування положень статті 36 Закону №1058-IV та є протиправним.

Стосовно вимоги позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня смерті годувальника: а саме з 27 жовтня 2025 року, суд зазначає про таке.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати нормизаконута вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня смерті годувальника, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.

Суд звертає увагу, що повноваження щодо розгляду заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» були делеговані відповідачу 2, проте обов`язок виплати пенсії, у випадку її перерахунку залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

За таких обставин, призначення пенсії повинна проводитись ГУ ПФУ в Дніпропетровській області після отримання від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області рішення про призначення пенсії.

Разом з цим, суд зазначає, що оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії визначено ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення пенсії позивачу.

Водночас вимога позивачки про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити пенсію підлягає задоволенню як похідна від вимоги про її призначення, оскільки після встановлення судом права позивачки на відповідний вид пенсії орган Пенсійного фонду України зобов`язаний здійснити її нарахування та виплату відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач 2 не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Відповідно достатті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

З матеріалів справи вбачається, що за звернення до суду з цим позовом позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.

Отже, оскільки задоволено основну позовну вимогу позивача, то сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 1064,96 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська обл., місто Дніпро,вул. Набережна Перемоги, буд. 26 ЄДРПОУ 21910427), відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, Івано Франківська обл., місто Івано Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд. 15 ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківський області №046050026803 від 03 грудня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня смерті годувальника, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук