Рішення № 139244373, 25.08.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/2140/26

Провадження № 2/638/5225/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Заярного О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного біотехнологічного університету про стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки, стягнення моральної шкоди, стягнення компенсації громадянам втрати частини доходів,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до Державного біотехнічного університету та з урахуванням уточнених позовних вимог просить стягнути на користь ОСОБА_2 невиплачену компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 13992,81 грн; середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців у розмірі 45609,36 грн; моральну шкоду у розмірі 5000 грн; компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 1723,41 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач була звільнена з посади доцента кафедри харчових технологій в ресторанній індустрії Державного біотехнологічного університету за власним бажанням згідно. Наказом про звільнення передбачалася виплата компенсації за 73 дні невикористаної основної щорічної відпустки у розмірі 13992,81 грн. Довідкою про невиплачену компенсацію підтверджується наявність заборгованості по виплаті компенсації за невикористану відпустку в розмірі 13 992,81 грн. Відсутність сплати компенсації станом на 2024 рік за невикористану відпустку підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 22.09.2024. Відсутність сплати компенсації за невикористану відпустку підтверджується довідкою за формою ОК-5 № 18.12.2025 №2265422270250219. Оскільки позивачу не виплачено заробітну плату в розмірі 11264,22 грн (13992,81 - податок 2518,70 - військовий збір 209,89= 11264,22), загальна сума компенсації становить: 754,70+ 889,87 + 78,84 = 1723,41 грн. Відсутність виплати компенсації за невикористану відпустку в розмірі 13992,81 грн призвела до моральних страждань позивача, також відсутність виплати вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки позивач перебуває поза межами території України має неповнолітню дитину, яка потребує догляду. Моральну шкоду позивач оцінює в 5000,00 грн.

Ухвалою суду від 18 лютого 2026 року відкрито спрощене провадження по справі з повідомленням сторін.

09.03.2026 надійшов відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48000 грн, відшкодуванні моральної шкоди у розмірі 5000 грн, компенсації втрати частини доходів. Відзив обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 перебувала у трудових правовідносинах з ДБТУ та працювала на посаді доцента (0,75 ставки за рахунок коштів загального фонду) кафедри харчових технологій в ресторанні індустрії (наказ № 77-к від 01.09.2021), на яку вона була призначена в порядку переведення з Харківського державного університету харчування та торгівлі. Наказом № 06-06/288 від 19.08.2024 позивача було звільнено з 23.08.2024 з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. Частина компенсації за 73 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки у розмірі 13 992,81 грн не були виплачені позивачу з причин того, що вищевказана заборгованість по компенсації за невикористану відпустку виникла під час перебування позивача у трудових відносинах із Харківським державним університетом харчування та торгівлі, правонаступником якого є Державний біотехнологічний університет. Відповідно до даних бухгалтерського обліку, в процесі реорганізації ХДУХТ, яка здійснювалася на підставі наказу Міністерства освіти і науки України № 689 від 18.06.2021, правопопередником відповідна заборгованість була передана на баланс ДБТУ. Разом із тим грошові кошти від ХДУХТ до ДБТУ для погашення вказаної заборгованості на рахунки ДБТУ переведено не було. Враховуючи те, що зазначена заборгованість має позабюджету природу, не надійшла на рахунки ДБТУ від ХДУХТ, її виплата не передбачена у поточному кошторисі видатків університету на бюджетний 2024 рік. Зважаючи на це, виплата ОСОБА_2 компенсації за 73 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки у розмірі 13 992,81 грн. за минулі роки роботи у ХДУХТ фактично може бути здійснена ДБТУ виключно на підставі рішення суду, що відповідачем в цій частині позовних вимог не заперечується. Утворення Державного біотехнологічного університету відбулося на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 431-р від 12.05.2021 «Про утворення Державного біотехнологічного університету» та наказу Міністерства освіти і науки України № 689 від 18.06.2021 «Про утворення Державного біотехнологічного університету» згідно яких було здійснено реорганізацію Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка (код згідно з ЄДРПОУ 00493741), Харківської державної зооветеринарної академії (код згідно з ЄДРПОУ 00493758), Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва (код згідно з ЄДРПОУ 00493764) та Харківського державного університету харчування та торгівлі (код згідно з ЄДРПОУ 01566330) шляхом приєднання їх до ДБТУ. Відповідно до абз. 3 ст. 24 Закону України «Про відпустки» (в редакції чинній на дату звільнення позивача з ХДУХТ - станом на 30.08.2021) у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник. До позовної заяви позиваечм не додано будь-яких документів щодо її волевиявлення, як працівника ХДУХТ на той час, на перерахування грошової компенсації за невикористані нею дні щорічних відпусток до відповідача, як правонаступника. Таким чином, на переведення від ХДУХТ до ДБТУ грошової компенсації за невикористані позивачем дні щорічних відпусток в порядку абз. 3 ст. 24 Закону України «Про відпустки» згоди не надавала. За умови добросовісного користування позивачем своїми правами, вона б надала згоду ХДУХТ (правопопереднику відповідача) на переведення грошової компенсації за невикористані нею дні щорічних відпусток на рахунок ДБТУ, до якого вона перейшла працювати. Бдь-який працівник, який добросовісно користується своїми правами завжди при звільненні за власною вимогою отримує інформацію від роботодавця про невиплачений заробіток та не здійснені роботодавцем компенсаційні виплати. Доказів звернення позивача за її отриманням до ХДУХТ до суду не надано, тому позивач повинна була дізнатися ще під час звільнення з ХДУХТ про наявність боргу та звернутися з вимогою про її виплату.

Зобов`язання щодо виплати всіх заборгованостей ХДУХТ перед позивачем залишилися саме у правопопередника ХДУХТ, а у відповідача відобразилася лише наявність такої заборгованості в бухгалтерському обліку без її бюджетного забезпечення шляхом перерахування належних відповідачу коштів від правопопередника (ХДУХТ) до правонаступника (ДБТУ). Позивач звернулася до суду пред`являючи вимоги до відповідача лише 04.02.2026, тобто через 4 роки і 4 місяця з моменту звільнення з ХДУХТ. Через недобросовісне використання своїх прав позивач вимагає з відповідача сплати середнього заробітку за 6 місяців у розмірі 48 000 грн, що майже у 3,5 рази більше за суму, яку повинен був сплатити правопопередник (ХДУХТ) - 13 992,81 грн, хоча могла б отримати вказану компенсацію невикористаних нею днів щорічних відпусток, ще під час звільнення з ХДУХТ. Грошова компенсація за невикористані позивачем дні щорічних відпусток з Харківського державного університету харчування та торгівлі до відповідача перерахована не була, а отже, враховуючи, що відповідач є державною бюджетною установою у відповідача не було правових підстав для здійснення виплати не передбаченої кошторисом витрат відповідача на рік, у якому було звільнено позивача, тобто по зобов`язанням, що виникли в іншої юридичної особи (правопопередника) за попередні бюджетні періоди та не забезпечені правопопередником грошовими коштами. У розумінні нормативних приписів ст. ст. 116, 117 КЗпП України, вина правопопередника (ХДУХТ) будь-яким органом, що має право перевіряти дотримання норм законодавства про працю, встановлена не була. Скарг від позивача до відповідних уповноважених органів не подавалося та доказів встановлення фактів порушення з боку ХДУХТ норм чинного законодавства щодо позивача нею не надано. Таким чином, вина правопопередника, що вже припинений як юридична особа, не встановлена та не встановлювалася - а отже деліктне зобов`язання у правопопередника не виникало, а зобов`язання, що не виникло не могло бути передано в порядку правонаступництва відповідачу. Відповідач в цьому контексті не стверджує про відсутність у нього обов`язку виплатити позивачу суму компенсації за невикористану відпустку при звільненні (обов`язок виплати якої відповідач навпаки визнав), а відповідач наполягає саме на відсутності у нього, як правонаступника, обов`язку нести відповідальність за правопопередника шляхом сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в якості санкції за правопорушення, якого відповідач не скоював.

Сам факт вчинення порушення ст. 116 КЗпП України правопопередником (ХДУХТ) до його припинення, не встановлений, як і не встановлено вини посадових осіб правопопередника у вчиненні вказаного порушення. Правонаступник не може нести відповідальність за діяння правопопередника. Станом на дату звільнення позивача з Харківського державного університету харчування та торгівлі (з роботи у правопопередника) та на дату спливу строку розрахунку з позивачем відповідач, як правонаступник, у тому числі в особі його виконавчих органів: 1) не усвідомлював та не міг усвідомлювати протиправності своєї поведінки, оскільки такої протиправної поведінки не існувало як юридичного факту, внаслідок чого відсутня така форма вини відповідача як умисел; 2) не передбачав можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, не міг та не повинен був їх передбачити або легковажно (безпідставно) не сподівався на їх відвернення, оскільки такої протиправної поведінки саме з боку відповідача не існувало як юридичного факту, а тому відсутня така форма вини відповідача як необережність. Відповідач не міг дотриматися строків, встановлених ст. 116 КЗпП України для правопопередника, а тому не може бути винним у вчиненні порушення передбаченого ст. 116 КЗпП України та не може нести відповідальність за ст. 117 КЗпП України. У відповідача відсутня вина у не виплаті позивачеві компенсації за невикористану щорічну відпустку за час роботи в ХДУХТ у розмірі 13 992,81 грн, як обов`язкова умова для застосування судом положень ст. 117 КЗпП України. Відсутні правові підстави для застосування до відповідача норм про відповідальність передбачених ст. 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Згідно позовної заяви розмір простроченої заборгованості складає 13 992,81 грн, в той час як міра відповідальності через застосування ст. 117 КЗпП України за затримку розрахунку (сума стягнення за порушення) складає 48 000 грн. Тобто витрати працівника складають - 13 992,81 грн, в той час як визначена позивачем сума стягнення за несвоєчасний розрахунок склала - 48 000 грн. Позовна заява містить розрахунок, який не відповідає вимогам п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок обчислення). Позивач посилаючись на вказаний Порядок обчислення, здійснила розрахунок суми стягнення середньомісячного заробітку всупереч вказаному Порядку обчислення - виходячи з розміру мінімальної заробітної плати з 01.04.2024, що не передбачено вказаним Порядком обчислення. За отриманням інформації про розмір заробітної плати для розрахунку середньоденної та середньомісячної заробітної плати позивач до ДБТУ не зверталася, доказів відмови у наданні такої інформації відповідачем не надала.

Саме позивач мала надати до суду розрахунок своїх вимог, що ґрунтується на нормах чинного законодавства. Ненадання до суду розрахунку суми стягнення середньомісячного заробітку за шість місяців, який відповідав би вимогам чинного законодавства дає підстави стверджувати про незаконність та необґрунтованість позовних вимог. Заявляючи позовні вимоги та обґрунтовуючи позов позивач зазначила у позові лише розмір заборгованості (невиплаченої при звільненні компенсації невикористаної відпустки) та не надав до суду інформації про загальний розмір належних при звільненні виплат здійснених Харківським державним університетом харчування та торгівлі (правопопередником відповідача), у пропорційному співвідношенні до якого повинен був розрахувати суму відшкодування згідно висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

До позовної заяви позивач не надала жодного доказу на підтвердження наявності моральної шкоди - того, що нею притерпалися моральні страждання, як не зазначила якого роду були ці страждання, в чому вони полягали, не визначено глибину та докази глибини цих страждань, які саме додаткові зусилля позивач вимушена була докладати задля організації свого життя, саме через неправомірні на думку позивача дії з боку відповідача, яких можливостей вона була позбавлена саме через порушення її прав відповідачем. Позивач не зазначила чому саме ці зусилля є додатковими та чому вона їх би не докладала, як би відповідач належним чином виконав свої обов`язки зі сплати компенсації за невикористану відпуску. Позовна заява не містить жодного доказу та належного обґрунтування спричинення відповідачем моральної шкоди позивачу.

Вина відповідача (ДБТУ) у порушенні строку виплати компенсації невикористаної відпустки при звільненні з ХДУХТ відсутня, отже відсутні підстави для стягнення з Відповідача компенсації втрат частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати у розмірі 241 грн 72 коп.

16.03.2026 надійшли відповідь на відзив із зазначенням того, що у наказі від 30.08.2021 № 100-ОС про звільнення у п.2. вказано «Бухгалтерскій службі перерахувати до Державного біотехнологічного університету компенсацію за 73 календарних днів невикористаної відпустки». У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник (стаття 83 КЗпП України). Відсутність згоди позивача на перерахування коштів не відміняє обов`язок перерахування коштів та не звільняє роботодавця від виконання вимог ст..116 КЗПП України тому що будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб`єктами на підставі трудового договору. Відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, оскільки відповідачем не були добросовісно виконані обов`язки повного розрахунку при звільненні, то позивачка користується своїм правом на захист своїх інтересів в судовому порядку. Пунктом 1.2 Статуту відповідача встановлено, що Державний біотехнологічний університет є правонаступником всього майна прав та обов`язків Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка, Харківської державної зооветеринарної академії, Харківського державного університету харчування та торгівлі. Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.

У судовому засіданні від 17.04.2026 представник позивача підтримала доводи позовної заяви, з урахуванням їх уточнень від 16.03.2026, та просила задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача підтримав позицію викладену у відзиві на позовну заяву. В подальшому представники сторін надали суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

Згідно витягу з наказу №06-06/288 від 19.08.2024 Державного біотехнічного університету ОСОБА_2 звільнено 23.08.2024 за власним бажанням, на підставі ст.38 КЗпП України. Зазначено про необхідність сплатити компенсацію за 73 календарні дні невикористаної основної щорічної відпустки за минулі роки, ХДУХТ.

Згідно довідки Державного біотехнологічного університету №160 від 12.12.2025 заборгованість ОСОБА_2 з компенсації за невикористану відпустку за минулі роки роботи в ХДУХТ становить 73 календарні дні та складає 13 992,81 грн. Зазначена сума підлягає виплаті, проте не була забезпечена коштами ХДУХТ та вважається позабюджетною. Оскільки зазначена заборгованість має позабюджетну природу, не надійшла на рахунки ДБТУ від правопопередника, її виплата не може бути передбачена у кошторисі видатків університету на поточний бюджетний рік. Погашення заборгованості правопопередника із виплати заробітної плати за минулі роки може бути здійснена ДБТУ виключно на підставі рішення суду.

Наказом №689 від 18.06.2021 Міністерства освіти і науки України утворено Державний біотехнологічний університет; реорганізовано Харківський державний університет харчування та торгівлі (код згідно з ЄДРПОУ 01566330) шляхом приєднання його до Державного біотехнологічного університету. Установлено, що Державний біотехнологічний університет є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, зокрема, Харківського державного університету харчування та торгівлі.

Згідно наказу №100-ОС від 30.08.2021 Харківського державного університету Харчування та торгівлі ОСОБА_2 звільнено у зв`язку з переводом до Державного біотехнологічного університету відповідно до п.5 ч.1 ст.36 КЗпП України. Бухгалтерській службі перерахувати до Державного біотехнологічного університету компенсацію за 73 календарних днів невикористаної відпустки. Згідно наказу №77-к від 01.09.2021 Державного біотехнологічного університету ОСОБА_2 прийнято на 0,75 ставки посади доцента кафедри харчових технологій в ресторанній індустрії з 02.09.2021, з посадовим окладом 7601,56 грн в місяць, встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 10% посадового окладу, встановлено доплату за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про відпустки» визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

За положенням ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Зазначене, також, закріплено в ст.83 КЗпП України.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За змістом частини 1 статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Отже, відповідач у повному обсязі несе обов`язок оплати праці перед позивачем.

Судом не встановлено обставин, які звільняють відповідача від обов`язку виплати позивачу належну їй суму грошової компенсації після звільнення.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь відповідача компенсації за невикористану відпустку у розмірі 13992,81 грн обґрунтовані та підлягають до задоволення та факт не виплати даної суми відповідачем не оспорюється.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 45609,36 грн суд зазначає наступне.

За положенням ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) зазначено, що

«Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, позивач у зв`язку з непроведенням із нею повного розрахунку в день звільнення набула право на стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Позивачем суду не надано відомостей щодо розміру середнього заробітку з відповідним клопотанням про витребування доказів до суду позивача або її представник не зверталися.

Разом з тим, представником відповідача до відзиву на позовну заяву додано копії наказу №77-к, яким визначено розмір посадового окладу позивача станом на 01.09.2021 у розмірі 7601,56 грн.

Порядком №100 передбачено, що якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем за 6 місяців становить 45609,36 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що:

«закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

… зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000 грн, який є співмірним зі встановленим розміром заборгованості відповідача у розмірі 13 992,81 грн.

Щодо стягнення компенсації у розмірі 1723,41 грн суд зазначає наступне.

Відповідно статей 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто право на компенсацію за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої вказаним Законом та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, які мають систематичний, а не разовий характер.

Судом встановлено, що позивач просить нарахувати вказану інфляційну компенсацію на суму заборгованості з виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, яка підлягала виплаті при звільненні.

Разом з тим, за своєю правовою природою грошова компенсація за невикористану відпустку є одноразовою (разовою) виплатою, яка здійснюється працедавцем у визначених законодавством випадках, зокрема при звільненні працівника. Вона не є систематичним грошовим доходом у розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Оскільки сума компенсації за невикористану відпустку має разовий характер, дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 на неї не поширюється.

За таких обставин, зважаючи на те, що норми спеціального законодавства про компенсацію втрати частини доходів не підлягають застосуванню до разових виплат при звільненні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 грн суд зазначає наступне.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обґрунтовуючи наявну моральну шкоду позивач зазначила, що відсутність виплати вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки позивач перебуває поза межами території України має неповнолітню дитину, яка потребує догляду.

Відповідно до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

В п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними дією чи бездіяльністю фізичної чи юридичної особи виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Разом з тим, позивач не вказувала на жодні негативні явища, які б виразились в моральних стражданням, яких позивач зазнала внаслідок затримки розрахунку при звільненні.

Виходячи з наведеного, оцінюючи всі наявні в матеріалах справи та досліджені судом докази, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд не вбачає визначених ст. 237-1 КЗпП України підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки суду не надано належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення моральної шкоди, на підставі яких позивач оцінила свої моральні страждання, а також не доведено причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача і заподіяною шкодою. Позивачам не було доведено обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), завданих її невиплаченої компенсації, а також характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).

Враховуючи викладене, позовні вимоги частково обґрунтовані та підлягають до задоволення у розмірі невиплаченої компенсації за невикористану відпустку в розмірі 13992,81 грн та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 10 000 грн, що в загальному розмірі становить 23 992,81 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2129,92 грн, позовні вимоги задоволено частково, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума сплаченого судового збору у розмірі 770,48 грн.

Керуючись ст. 83,116,117 КЗпП України, ст.ст. 141, 274-279, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного біотехнологічного університету (м.Харків, вул.Алчевських, 44, код ЄДРПОУ 44234755) про стягнення невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки, стягнення моральної шкоди, стягнення компенсації громадянам втрати частини доходів задовольнити частково.

Стягнути з Державного біотехнологічного університету на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 13 992 (тринадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) грн 81 коп.

Стягнути з Державного біотехнологічного університету на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з Державного біотехнологічного університету на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 770 (сімсот сімдесят) грн 48 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий Є.В. Невеніцин