Ухвала суду № 139242700, 25.08.2026, Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа №478/1275/20 пров. №1-кп/478/4/2026

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

25 серпня 2026 року Казанківський районний суд Миколаївської області

в складі головуючої судді ОСОБА_1

за участю: секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

потерпілої ОСОБА_4

законного представника н/потерпілої ОСОБА_5

представника потерпілих ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду смт. Казанка кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.135, ч.2 ст. 286 КК України,

В с т а н о в и в:

В провадженні суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.135, ч.2 ст. 286 КК України.

Під час судового розгляду, після дослідження доказів, що надані потерпілими, обвинуваченим ОСОБА_7 подано клопотання про визнання очевидно недопустимими докази в порядку ст. 89 КПК України.

Так, стороною захисту зазначено, що потерпілими подано до суду клопотання про долучення в якості доказів для дослідження медичних документів від 24.03.2026 за підписом ОСОБА_4 , які зареєстровано в суді за вхідним номером 1852 від 21.04.2026 та клопотання про долучення в якості доказів для дослідження медичних документів від 24.03.2026 за підписом ОСОБА_5 , зареєстровані у вхідних у суді за №1850 від 21.04.2026, до яких долучені не зареєстровані в медичних закладах зошити із записами, які подані потерпілими, як медичні карти та рентгенівські знімки, які потерпілі і сторона обвинувачення просили долучити до справи в якості доказів та призначити нові або додаткові медичні дослідження (експертизи) з урахуванням інформації, що міститься в них. Посилаючись на те, що вказані доказ ОСОБА_7 невідомі, не внесені до реєстру, слідчим не оглядались, на досудовому розслідуванні їх не існувало і вони не відкривались, як матеріали стороні захисту і в порядку ст.290 КПК України, просив суд визнати зазначені зошити із записами, які подані потерпілими, як медичні карти та рентгенівські знімки очевидно недопустимими доказами.

Обвинувачений ОСОБА_7 та захисники підтримали клопотання, просили задовольнити.

Прокурор проти задоволення клопотання сторони захисту заперечував, посилаючись на те, що потерпілі протягом кримінального провадження мають право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду, та зазначив, що питання допустимості доказів суд вирішує в нарадчій кімнати під час ухвалення судового рішення.

Потерпіла ОСОБА_4 , законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_5 , представник потерпілих ОСОБА_6 заперечували проти задоволення клопотання сторони захисту.

Розглянувши клопотання, вислухавши думку учасників судового провадження з приводу заявленого клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 89 КПК України, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Слід зазначити, що доказами у кримінальному провадженні, згідно зі ст. 84 КПК України, є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Застосоване законодавцем при наданні визначення поняття «докази» формулювання «фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку» та положення ч. 3 ст. 17 КПК про те, що обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, свідчать, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення такого питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Постановлення ухвали без надання оцінки доказів в їх сукупності буде суперечити загальним засадам кримінального судочинства.

Суд вважає, що питання допустимості або недопустимості вказаних обвинуваченим доказів недоцільно з`ясовувати та перевіряти на цій стадії судового процесу, до завершення повного дослідження доказів у кримінальному провадженні, а необхідно дати їм належну оцінку разом з усіма наявними доказами в їх сукупності та взаємозв`язку після завершення судового розгляду у нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що питання про допустимість або недопустимість заявлених у клопотанні доказів, може бути вирішене під час ухвалення судом остаточного рішення за наслідками розгляду кримінального провадження.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 85-89, 94, 371-372 КПК України, суд

П о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про визнання доказів очевидно недопустимими, - відмовити.

Ухвала суду окремому оскарженню не підлягає, але заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною 1 статті 392 КПК України

Суддя ОСОБА_1