Рішення № 139242606, 25.08.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/2749/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"25" серпня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2026 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 07 липня 2023 року банк в межах проекту «monobank» уклав з відповідачкою кредитний договір б/н, відповідно до якого зобов`язався надати останній на споживчі потреби кредит у вигляді відкриття кредитної лінії та встановлення кредитного ліміту у розмірі до 500 000 грн, а відповідачка зобов`язалася щомісячно частинами повертати кредит, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним (після завершення 62 денного пільгового періоду, протягом якого проценти нараховуються за ставкою 0,00001 % річних) у розмірі 3,1 % на місяць (37,2 % річних) від суми заборгованості.

Наслідками порушення позичальницею умов договору є її обов`язок сплачувати проценти у подвійному розмірі, а також сплатити неустойку за порушення взятих на себе зобов`язань: штраф у розмірі 50 грн при простроченні від 1 до 30 днів; штраф у розмірі 100 грн при простроченні від 31 до 90 днів; штраф у розмірі 100 грн + 6,2 % від суми заборгованості при простроченні від 91 до 120 днів.

Також при порушенні грошового зобов?язання позичальниця зобов?язалася сплатити проценти за весь період прострочення у розмірі 74,4 % річних.

Проте позичальниця умови договору належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 06 квітня 2026 року виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 24 738,72 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом у розмірі 19 116,16 грн;

- нарахована пеня за порушення умов договору у розмірі 5 622,56 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з ОСОБА_1 у повному обсязі.

У судове засідання представниця позивача Приходько Л.А. не з`явилася, проте в позові просила про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представниця позивача в окремій заяві проти цього не заперечувала.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 07 липня 2023 року АТ «Універсал Банк» в межах проекту «monobank» уклало з ОСОБА_1 кредитний договір б/н, в якому сторони узгодили його умови.

Договір складається із Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг (що містить особистий підпис позичальниці), а також Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank|Universal Bank (з відповідними тарифами), що підписані позичальницею за допомогою відкритого ключа (а.с. 12).

Відповідно до договору банк зобов`язався надати ОСОБА_1 на споживчі потреби кредит у вигляді відкриття кредитної лінії та встановлення кредитного ліміту у розмірі до 500 000 грн, а відповідачка зобов`язалася щомісячно частинами повертати кредит, а також щомісячно сплачувати проценти за користування ним (після завершення 62 денного пільгового періоду, протягом якого проценти нараховуються за ставкою 0,00001 % річних) у розмірі 3,1 % на місяць (37,2 % річних) від суми заборгованості.

Наслідками порушення позичальницею умов договору є її обов`язок сплачувати проценти у подвійному розмірі, а також сплатити неустойку за порушення взятих на себе зобов`язань: штраф у розмірі 50 грн при простроченні від 1 до 30 днів; штраф у розмірі 100 грн при простроченні від 31 до 90 днів; штраф у розмірі 100 грн + 6,2 % від суми заборгованості при простроченні від 91 до 120 днів.

Також при порушенні грошового зобов?язання позичальниця зобов?язалася сплатити проценти за весь період прострочення у розмірі 74,4 % річних.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції на час укладення правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджено, що Анкета-заява до Договору про надання банківських послуг містить особистий підпис позичальниці, а Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank|Universal Bank (з відповідними тарифами) підписані позичальницею за допомогою відкритого ключа, що відповідає вимогам ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, сторони уклали між собою кредитний договір, узгодили у ньому усі його істотні умови, відповідачка погодилася з ними та посвідчила правочин та погодження з зазначеними в ньому умовами власним підписом, тим самим набувши права та обов`язки позичальниці.

Однак є недоречними твердження позову про те, що частиною кредитного договору є також окремий Паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank у зв`язку з наступним.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2023 року у справі № 393/126/20 висловлено правовий висновок про те, що паспорт споживчого кредиту не може вважатися частиною кредитного договору, а є лише інформацією, необхідною позичальнику для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Про те, що наданий банком паспорт споживчого кредиту не є частиною укладеного з відповідачкою кредитного договору, зазначено і у тексті цього паспорта, а саме що зазначена у ньому інформація актуальна лише до 01 січня 2024 року та що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема, повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

З матеріалів справи вбачається те, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання, в той час як позичальниця порушила умови договору в частині вчасного повернення кредиту, що призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно розрахунку заборгованості та виписки з рахунку позичальниці, станом на 06 квітня 2026 року заборгованість за кредитним договором становить 24 738,72 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом у розмірі 19 116,16 грн;

- нарахована пеня за порушення умов договору в розмірі 5 622,56 грн.

Однак суд не погоджується з вказаними нарахуванням в частині нарахованої пені у зв?язку з наступним.

Зокрема, укладений сторонами кредитний договір не містить умов щодо нарахування неустойки у формі пені.

Крім цього, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань (зокрема сплати неустойки) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, нарахована пеня не підлягає стягненню.

В частині нарахованої заборгованості за кредитом (тілом кредиту) суд погоджується в цілому.

Хоча частина вказаної заборгованості виникла за рахунок списання банком частини нарахованих процентів (за ставкою 37,2 % річних) за користування кредитом шляхом їх включення до заборгованості за тілом кредиту, проте слід врахувати, що сторони обумовили в кредитному договорі плату за користування кредитом у такому розмірі, а тому такі дії банку не суперечать умовам договору та не призвели до нарахувань, що не передбачені умовами правочину. Водночас, наданий розрахунок не оспорений жодною зі сторін.

Тому з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» підлягає стягненню лише заборгованість за кредитом у розмірі 19 116,16 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також слід стягнути 2 057,24 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (м. Київ, вул. Оленівська, 23; код ЄДРПОУ 21133352) заборгованість за кредитним договором б/н від 07 липня 2023 року, що утворилася станом на 06 квітня 2026 року, а саме заборгованість за кредитом - 19 116 (дев?ятнадцять тисяч сто шістнадцять) гривень 16 копійок, а також в повернення 2 057 (дві тисячі п?ятдесят сім) гривень 24 копійки судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв