Рішення № 139239899, 27.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 Справа № 914/192/25

Господарський суд Львівської області в складі:

головуючої судді: Бургарт Т. І.,

за участі секретаря судового засідання: Свистуна П. О.,

представників учасників справи:

прокурора: Бучко Р. В.;

позивача: Бобер А. М.;

відповідача: Кійко А. І.;

третьої особи: не з`явився;

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, м. Львів (надалі - прокурор)

в інтересах держави в особі: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів (далі - позивач, ЛОДА)

до відповідача: Белзької міської ради Львівської області, м. Белз, Львівська обл., (далі - відповідач, Міська рада)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 (далі - третя особа, Військова частина)

про: витребування земельної ділянки із незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до Белзької міської ради Львівської області про витребування земельної ділянки кадастровий номер 4624882400:01:000:0850, площею 4,1747 га. із незаконного володіння Міської ради.

Детальний процесуальний рух справи відображений у відповідних ухвалах суду і протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 12.03.2025 залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

05.06.2025 провадження у цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №902/122/24.

Ухвалою суду від 02.09.2025 поновлено провадження у справі №914/192/25.

27.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та проголосив вступну і резолютивну частину судового рішення.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Аргументи прокурора

У 2020 році на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 22.12.2020 №62-ОТГ із державної власності у комунальну власність відповідача була передана земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 4,1747 га із кадастровим номером 4624882400:01:000:0850.

Як зазначає прокурор, спірна земельна ділянка розташована між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень, тобто повністю перебуває у прикордонній смузі, а отже в силу вимог чинного законодавства України належить до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності.

З огляду на вказане прокурор просить витребувати земельну ділянку, оскільки перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності заподіює шкоду інтересам держави та її обороноздатності та унеможливлює забезпечення належного захисту державного кордону, дотримання прикордонного режиму.

Аргументи позивача

Позивач у додаткових поясненнях підтримав заявлені позовні вимоги та зазначив, що він є належним позивачем, оскільки спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, відтак повноваження щодо розпорядження нею належать обласній державній адміністрації. Також ЛОДА вказує, що спірна земельна ділянка із кадастровим №4624882400:01:000:0850 належить до земель оборони, які можуть перебувати виключно у державній власності.

Аргументи відповідача

Відповідач своїм правом на подання відзиву у встановлений процесуальним законом строк не скористався, однак в процесі розгляду справи надав письмові пояснення, в яких проти позову заперечив.

Вказує, що не кожна земельна ділянка в межах прикордонної смуги належить до земель оборони, прокурор безпідставно ототожнює поняття «прикордонна смуга» та «землі оборони». На підтвердження своїх доводів покликається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №902/122/24.

Спірна земельна ділянка лише частково накладається на смугу шириною 30-50 метрів вздовж лінії Державного кордону України, землі в межах якої справді належать до земель оборони та можуть перебувати виключно у державній власності. Однак, прокурор не довів належними та допустимими доказами конкретну конфігурацію частини спірної земельної ділянки, яку можна було б витребувати. Отже, відсутні підстави для її витребування в повному обсязі.

Додатково, Міська рада повідомила, що частина ділянок вздовж Державного кордону України та в межах прикордонної смуги у 2023 році була передана у постійне користування Військової частини.

Аргументи третьої особи

Третя особа у письмових поясненнях позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Зазначивши, що спірна земельна ділянка розташована у прикордонній смузі між державним кордоном та лінією прикордонних інженерних споруджень, а тому має статус земель оборони та може перебувати виключно у державній власності. Крім того, питання передачі цієї ділянки у комунальну власність із прикордонним загоном не погоджувалося, а повернення земель державі є критично необхідним для забезпечення режиму державного кордону та національної безпеки в умовах воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

22.12.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області видано Наказ №62-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» (далі - Наказ №62-ОТГ), яким вирішено передати Белзькій міській раді (Белзькій територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3 231,0244 га., які розташовані на території Белзької міської ради згідно з актом приймання-передачі (т. 1 а.с. 23).

Цього ж дня, ГУ Держгеокадастру у Львівській області та головою Міської ради підписано Акт приймання-передачі земельних ділянок (т. 1 а.с. 24-38) згідно якого у комунальну власність передано 219 земельних ділянок, серед яких, земельну ділянку площею 4,1747 га із кадастровим номером 4624882400:01:000:0850 та цільовим призначенням землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (порядковий номер ділянки в додатку до акту: 131).

08.02.2022 право комунальної власності на спірну земельну ділянку було зареєстроване за відповідачем (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2582795946248), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №401284126 від 29.10.2024 (т. 1 а.с. 22).

Як вбачається з Наказу №62-ОТГ, його видано, зокрема, на виконання Указу Президента України №449/2020 від 15.10.2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», а також Постанови Кабінету Міністрів України №1113 від 16.11.2020 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин». Мета наведених актів, полягала у інвентаризації земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів та подальшої їх передачі з державної власності у комунальну.

В листі №10-13-0.3-1470/2-25 від 25.03.2025 (т. 1, а.с. 145) ГУ Держгеокадастру у Львівській області зазначило, що земельна ділянка із кадастровим номером 4624882400:01:000:0850 була сформована на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Карівської сільської ради Сокальського району Львівської області за 2019 рік (надалі - Технічна документація на земельну ділянку)

З наявної у справі Технічної документації (т. 1 а.с. 147 - т. 2 а.с. 43) вбачається:

1) об`єктом формування згідно неї було 9 земельних ділянок, загальною площею 32,9292 га., серед котрих спірну земельну ділянку до присвоєння їй кадастрового номеру позначено як ділянку «Кар.-Д 44» (вказаний висновок суд робить на підставі відомостей пункту 3 розділу 1 «Пояснююча записка» Технічної документації, де у відповідній таблиці ділянка «Кар.-Д 44» - єдина із площею 4,1747 га. (т. 1 а.с 152));

2) спірна земельна ділянка в точках від «А» до «Б», а також від «Б» до «А» межує із землями загального користування (проїзд), що підтверджується кадастровим планом цієї ділянки (т. 1 а.с. 228);

3) згідно відомостей про обчислення площі земельної ділянки (т. 1 а.с. 219) вона має 8 поворотних точок, відстані між котрими становлять від 20,4832 м. до 285,4610 м. Перимет землекористування - 1079,26 м.;

4) щодо спірної земельної ділянки відсутні будь-які обмеження у її використанні, в тому числі і відсутнє обмеження за кодом 04.01 про знаходження її у прикордонній смузі (т. 1 а.с. 237).

Разом з тим, як зазначає прокурор та позивач, земельна ділянка із кадастровим номером 4624882400:01:000:0850 перебуває у прикордонній смузі, оскільки знаходиться між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень.

Як встановлено судом, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.09.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 та постановою Касаційного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі № 813/1997/18 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) та зобов`язано оформити речові права на земельні ділянки у межах прикордонної смуги вздовж лінії державного кордону України між лінією державного кордону та лінією основних інженерних споруд на території Яворівського (28,1 км), Жовківського (22,3 км) та Сокальського (54,7 км) районів Львівської області.

На підставі рішення Белзької міської ради №280 від 15.09.2021 (т. 2 а.с. 139 на звороті) військовою частиною НОМЕР_1 в 2023 році замовлено, а інженером-землевпорядником ФОП Козаченко Л.М. складено Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок з земель комунальної власності поза межами населеного пункту у постійне користування для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби (код згідно з КВЦПЗ - 15.03, військова частина НОМЕР_1 ) за межами населених пунктів Белзької міської ради Львівської області (т. 2, а.с. 222-257). Вказаний Проект затверджено рішенням відповідача №1362 від 29.02.2024.

У зв`язку із затвердженням згаданого Проекту землеустрою було сформовано земельну ділянку із кадастровим номером 4624882400:01:000:0284, площею 207,2965 га., право постійного користування на яку 08.08.2024 зареєстроване за військовою частиною НОМЕР_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав №390852056 від 14.08.2024 (т. 2 а.с. 82).

Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4800548892023 від 24.11.2023 (т. 2 а.с. 71-81):

1) земельна ділянка із кадастровим номером 4624882400:01:000:0284, площею 207,2965 га. відноситься до категорії землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення;

2) цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України;

3) на всю площу земельної ділянки поширюється дія обмеження у її використанні - прикордонна смуга;

4) на певні частини її площі поширюється дія обмеження у її використанні - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах.

Переліком обмежень, щодо використання земельних ділянок №308-23 від 29.08.2023, що є складовою Проекту відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284 площею 207,2965 га. (т. 2 а.с. 239 на звороті - 241) підтверджується те, що із всієї площі цієї ділянки встановлено обмеження у її використанні за кодом 04.02 «Зона особливого режиму використання земель навколо військової частини, інших військових формувань» на площу 6,2983 га; а також обмеження за кодом 05.02 «Прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах» - на площу 5,9769 га.

З плану відведення земельної ділянки (т. 2 а.с. 237 на звороті), а також кадастрового її плану (т. 2 а.с. 242 на звороті) вбачається, що земельна ділянка із кадастровим номером 4624882400:01:000:0284 має нестандартну форму та охоплює собою дві смуги, які зокрема в спірній місцевості не перетинаються і одна смуга примикає до державного кордону, а інша смуга знаходиться на певній відстані від кордону і на ній знаходяться інженерно-прикордонні мережі.

Наявними у справі матеріалами Публічної кадастрової карти (т. 2 а.с. 70; т. 1 а.с. 20- 21) підтверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0850 безпосередньо примикає до смуги земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284, яка розташована безпосередньо біля державного кордону, водночас знаходиться на значній відстані від смуги цієї ділянки, на якій розташовані інженерно-прикордонні споруди та мережі. Крім того, зазначеними матеріалами підтверджується, що між вказаними двома смугами земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284, окрім земельної ділянки, що є предметом витребування, розташована значна кількість інших земельних ділянок, що не перебувають в постійному користуванні третьої особи.

З огляду на те, що земельна ділянка із кадастровим номером 4624882400:01:000:0850 знаходиться між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень, відтак така, на думку прокурора повинна перебувати в державній власності, оскільки відноситься до земель оборони, а тому підлягає витребуванню від відповідача.

ОЦІНКА СУДУ

Спір у даній справі стосується витребування земельної ділянки площею 4,1747 га із кадастровим номером 4624882400:01:000:0850 у власність держави. Прокурор вважає, що оскільки ця ділянка знаходиться між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень, то вона повинна перебувати виключно у державній власності. А тому, передача цієї ділянки з державної власності у комунальну відбулась всупереч вимогам статті 77 ЗК України.

В свою чергу, відповідач наголошує, що не всі ділянки, які знаходяться між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень є землями оборони, а тому можуть не перебувати в державній власності.

Враховуючи предмет та підстави позову, а також доводи сторін викладені ними в заявах по суті спору, суд зазначає таке.

Щодо повноважень прокурора на подання даного позову

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Такі випадки визначені у ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо (1) захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі (2) відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Поняття «інтереси держави» - оціночне, однак в основі таких «завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо» (див. абз. 2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).

В частині нездійснення або неналежного здійснення повноважень Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що під такими діями слід вбачати невжиття будь-яких заходів протягом розумного строку після того, як відповідному органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави. Розумність строку визначається, виходячи з обставин конкретної справи, зокрема необхідно враховувати «чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо» (див. до прикладу п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а також постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (п. 8.37); від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (п. 7.16); та ін.).

Зі змісту позовної заяви прокурора вбачається, що така спрямована на забезпечення інтересів держави у сфері оборони, зокрема, щодо належного використання земель вздовж прикордонної смуги. Оцінюючи такі доводи прокурора суд виходить з наступного.

Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, її розподіл є особливо чутливим до принципів справедливості, добросовісності та розумності, як загальних засад цивільного законодавства за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України (див. п. 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 587/1382/15-ц із подальшими посиланнями на постанови Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20 та ін.).

Згідно ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Таким чином для забезпечення оборони держави органи публічної влади повинні використовувати всі наявні у державі матеріальні ресурси та засоби, включно із землями оборони (див. п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 902/122/24). Неможливість використання окремих земельних ділянок для цих цілей потенційно може порушувати інтереси держави. Отже, прокурор належним чином вмотивував зміст інтересів держави в цій справі.

Переходячи до суб`єкта, в інтересах якого пред`явлений позов, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЗК України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Повноваження щодо розпорядження земельними ділянками державної форми власності у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельними ділянками, що не входять до складу певного району покладено на обласні державні адміністрації (ч. 5 ст. 122 ЗК України).

А тому прокурором правильно визначено суб`єкта в інтересах якого пред`явлено позов.

В даній справі суд встановив, що 13.11.2024 прокурор звернувся до ЛОДА із листом №30.54/02-5679Вих-24, в якому повідомив останню про факт передачі земель на території Львівської області з державної власності у комунальну і що такі землі розташовані у межах прикордонної смуги та в силу вказівки закону можуть перебувати у державній власності. Між цим повідомленням та зверненням до суду із позовом минуло більше 2 місяців, що на думку суду є розумним строком, який співвідноситься із обставинами справи та змістом потенційно порушених інтересів держави. Впродовж цього строку ЛОДА самостійно не звернулося до суду із позовом. Отже, має місце бездіяльність компетентного органу.

З огляду на викладене, прокурор довів наявність підстав для представництва інтересів держави в суді.

Щодо суті спору

За змістом статей 13 та 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою винятково відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Положеннями статті 84 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття Наказу №62-ОТГ) передбачалося, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема належать землі оборони.

Основи правового режиму земель оборони визначено статтею 77 ЗК України за частинами першою та другою якої (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) землями оборони визнаються землі, надані для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідне регулювання міститься також в статтях 1 та 2 Закону України «Про використання земель оборони» №1345-IV від 27.11.2003 (далі - Закон №1345-IV) якими передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Крім цього, відповідно до частини 3 статті 77 ЗК України (в редакції, чинній на момент видачі Наказу №62-ОТГ) навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі потреби створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам ДПС України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.

Таким чином положення чинного законодавства України, яке визначає правовий режим земель оборони, передбачають належність земельних ділянок до земель оборони за двома ознаками:

1) суб`єктною - надання для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; та

2) за ознакою територіальної наближеності (прилеглості) до державного кордону України (безпосередньо вздовж державного кордону України) та мети використання (облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків тощо).

Вказаного правового висновку притримується Велика Палата Верховного Суду в пункті 60 постанови від 02.07.2025 у справі №902/122/24.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор обґрунтовує належність спірної земельної ділянки до земель оборони за ознакою територіальної наближеності (прилеглості) до державного кордону України, а саме знаходженням її в прикордонній смузі, зокрема між лінією кордону та лінією інженерно-прикордонних споруджень.

Разом з тим, суд не погоджується з вказаними доводами прокурора з огляду на таке.

Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (підпункт 3 пункту 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою КМУ №1147 від 27.07.1998 (далі - Положення №1147)).

За змістом частин 2 та 3 статті 115 ЗК України у межах прикордонної смуги діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.

Правила щодо особливого режиму використання земель містяться також у статті 3 Закону №1345-IV, якою передбачено, що землі в межах прикордонної смуги та інші землі, які потрібні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам ДПС України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах.

Як вже зазначалося вище, за змістом частини 3 статті 77 ЗК України в межах прикордонної смуги в постійне користування військовим частинам надаються земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам, а також облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд.

Крім цього, відповідно до статті 23 Закону України «Про Державний кордон України» у прикордонній смузі встановлюється прикордонний режим, який регламентує правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що існує два різних правових режими земель у межах прикордонної смуги:

1) загальний правовий режим - правила в`їзду, перебування, провадження робіт, тощо;

2) спеціальний правовий режим земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 902/122/24 (пункти 76, 77, 85) виснувала, що законодавство України виокремлює із прикордонної смуги (в її межах) земельні ділянки шириною 30- 50 метрів уздовж державного кордону України для облаштування та утримання лінії прикордонних інженерних споруд. Саме ці земельні ділянки належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже, мають обмежену оборотоздатність і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності. Інші земельні ділянки в межах прикордонної смуги, які не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та не підлягають обов`язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України, тобто мають інший правовий режим та не належать до земель оборони, можуть перебувати у комунальній та приватній власності.

Крім цього, позиції про те, що землі у межах прикордонної смуги на відстані більш як 30-50 метрів від лінії державного кордону можуть мати різне цільове призначення та можуть перебувати у комунальній чи приватній власності притримується Верховний Суд в постанові від 15.04.2026 у справі №922/2281/25.

З огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, які є обов`язковими до застосування при вирішенні даної справи, суд зазначає, що сам факт знаходження земельної ділянки площею 4,1747 га із кадастровим номером 4624882400:01:000:0850 в межах прикордонної смуги не свідчить про віднесення її до земель оборони, які можуть перебувати виключно в державній власності. Враховуючи наведені вище положення чинного законодавства України, належність земельних ділянок в межах прикордонної смуги до земель оборони визначається за суб`єктною та територіальною ознаками.

Суд критично оцінює доводи прокурора про те, що саме по собі розташування спірної земельної ділянки між лінією державного кордону та лінією інженерних споруджень свідчить про її належність до земель оборони. Такий висновок ґрунтується на ототожненні двох різних за своїм правовим змістом понять «прикордонної смуги» та «земель оборони» і не знаходить достатнього нормативного підґрунтя.

Встановлення прикордонної смуги є способом визначення території, на якій запроваджується спеціальний режим використання земель та здійснення відповідної діяльності з метою забезпечення охорони державного кордону. Натомість віднесення земельної ділянки до категорії земель оборони визначається законодавством за іншими критеріями та саме по собі не випливає лише з факту розташування такої ділянки у межах прикордонної смуги.

Отже, наявність між лінією державного кордону та лінією інженерних споруджень території, яка за законом становить мінімальну ширину прикордонної смуги, не означає автоматичного віднесення всіх земельних ділянок, розташованих у межах цієї території, до земель оборони. Для такого висновку необхідно встановити передбачену законом правову підставу віднесення конкретної земельної ділянки до відповідної категорії земель, а не лише її просторове розташування в межах мінімальної ширини прикордонної смуги.

При цьому суд бере до уваги, що у відповідній місцевості ширину прикордонної смуги встановлено у розмірі 5 км. За таких обставин саме лише розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги не може бути достатньою підставою для висновку про її належність до земель оборони, оскільки за протилежного підходу до земель оборони автоматично належали б усі земельні ділянки, розташовані в межах 5-кілометрової смуги, незалежно від їх цільового призначення, правового режиму та підстав набуття відповідного статусу. Такий висновок не ґрунтується на законі.

Суд зауважує, що як на підставу позову прокурор покликається на те, що перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності заподіює шкоду інтересам держави та її обороноздатності та унеможливлює забезпечення належного захисту державного кордону, дотримання прикордонного режиму.

Водночас, вказані доводи прокурора в повному обсязі спростовуються матеріалами справи.

Так, судом встановлено, що військова частина, до повноважень якої входить виконання функцій щодо обороноздатності в зоні розташування спірної земельної ділянки, уже реалізувала надане їй законом право на отримання у постійне користування земельної ділянки, необхідної для виконання завдань, що стосуються охорони державного кордону та обслуговування прикордонних інженерних споруджень.

Зокрема, виходячи з обставин даної справи, за суб`єктним критерієм до земель оборони належить земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284 площею 207,2965 га., оскільки така надана в постійне користування з земель комунальної власності військовій частині НОМЕР_1 в 2023 році та пролягає як вздовж ділянки Державного кордону, так і під інженерними спорудами. ЇЇ належність до земель оборони підтверджується технічною документацією. З усієї площі цієї ділянки (207,2965 га) спеціальний режим використання (зона особливого режиму використання земель навколо військової частини, інших військових формувань) встановлено лише на площу земельної ділянки 6,2983 га.

Прокурор не навів жодних обставин, які б свідчили про недостатність площі цієї земельної ділянки для належного виконання військовою частиною покладених на неї завдань або про необхідність додаткового використання для цієї мети іншої земельної ділянки - сільськогосподарського призначення, яку прокурор просить витребувати у державну власність. Таких обставин не наведено і самою військовою частиною, яка, будучи постійним користувачем земельної ділянки, не зазначала про недостатність наданої їй земельної ділянки для виконання функцій та завдань прикордонної служби.

При цьому суд звертає увагу, що хоча земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0284 згідно технічної документації належить до земель оборони та одночасно перебуває у комунальній власності (на підставі рішення органу місцевого самоврядування передана у постійне користування військовій частині), прокурор не заявив вимогу про її витребування у державну власність з тих підстав, що землі оборони можуть перебувати виключно у державній власності. Натомість, таку вимогу заявлено щодо ділянки сільськогосподарського призначення, яка не використовується у діяльності прикордонної служби.

Так, спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, на ній не розміщуються і не здійснюють постійну діяльність військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, чи інші військові формування, утворені відповідно до законодавства України. Обмеження у використанні цієї ділянки згідно Технічної документації за 2019 рік - відсутні.

Крім цього, прокурором не доведено належними доказами, що спірна земельна ділянка із кадастровим номером 4624882400:01:000:0850 повністю перебуває в межах смуги шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України. Більше того, наявні у справі докази спростовують доводи щодо перебування всієї ділянки в межах вказаної смуги та примикання її до державного кордону України.

Так, як зазначалося вище, надана військовій частині НОМЕР_1 земельна ділянка із кадастровим номером 4624882400:01:000:0284 складається із двох смуг, одна з котрих проходить вздовж державного кордону України (охоплює як сам державний кордон, так і прилеглу територію, необхідну для його обслуговування), а інша під прикордонними інженерними мережами. Таким чином, у випадку якщо б спірна земельна ділянка межувала безпосередньо із державним кордоном (як це зазначає прокурор), то формування і надання в постійне користування земельної ділянки 4624882400:01:000:0284 було б практично неможливим оскільки, право власності на спірну земельну ділянку було зареєстроване за відповідачем в Державному реєстрі ще 08.02.2022, а тому у випадку її примикання до кордону, третя особа не змогла б сформувати та оформити право постійного користування на земельну ділянку площею 207,2965 га. в частині смуги, що проходить вздовж державного кордону України, оскільки така б накладалася на спірну земельну ділянку.

Більше того, як встановлено судом на підставі Технічної документації, площа земельної ділянки з кадастровим номером 4624882400:01:000:0850 становить 4,1747 га, а її периметр 1079,26 м. Земельна ділянка має неправильну конфігурацію та складається з 8 поворотних точок, відстані між якими становлять від 20,4832 м до 285,4610 м.

Зазначені характеристики спірної земельної ділянки мають істотне значення для оцінки доводів прокурора про її належність до земель оборони у зв`язку з розташуванням у межах 30-50 метрової смуги вздовж державного кордону. Так, навіть за умови, що частина спірної земельної ділянки накладається на територію прикордонної смуги, розташованої на відстані 30- 50 метрів від державного кордону, наведені площа, протяжність та конфігурація земельної ділянки свідчать про те, що її площа та окремі лінійні розміри істотно перевищують ширину такої смуги.

А тому, прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки за умов лише часткового накладення земельної ділянки на прикордонну смугу, він не вправі витребовувати всю земельну ділянку від відповідача. Вказаний висновок суду ґрунтується на сталій та послідовній практиці Верховного Суду щодо окресленого питання.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі №446/478/19 (пункти 120-126) висловила правову позицію, що у спорах про часткове накладення земельних ділянок належним способом захисту порушених прав незаконно позбавленого власника земельної ділянки є витребування від володіючого невласника тієї частини земельної ділянки, що накладається. Витребування частини земельної ділянки дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном та забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, оскільки останній не позбавляється права власності на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої, не ставиться під сумнів.

Для витребування частини земельної ділянки вказана частина має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.

В пункті 127 постанови від 22.01.2025 у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

Крім цього, у пунктах 134-135 вже згаданої постанови від 02.07.2025 у справі №902/122/24 Велика Палата Верховного Суду підтвердила, прокурор має довести, яка саме площа земельних ділянок, в яких межах накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону. Захистити право без з`ясування повних відомостей про спірні земельні ділянки та їх ідентифікації неможливо. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.

Водночас подані учасниками матеріали не містять відповідних відомостей у відкритому для безпосереднього дослідження вигляді, оскільки дані щодо координат поворотних точок меж земельної ділянки та їх геодезичної прив`язки до пунктів державної геодезичної мережі в наданій документації не є доступними для дослідження судом. У зв`язку з цим можливості суду щодо перевірки та зіставлення просторових характеристик спірної земельної ділянки за наданими матеріалами є обмеженими.

Суд зазначає, що як знаходження земельної ділянки в межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів, так і площа такого знаходження (у разі якщо земельна ділянка частково знаходиться в межах цієї смуги) виходить за межі звичайних повноважень суду та потребують спеціальних знань. Для встановлення такої обставини необхідне проведення експертизи на предмет координатів поворотних точок меж частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення. Ініціювання проведення відповідної експертизи в першу чергу є прерогативою учасника справи.

При цьому жоден з учасників справи, попри те, що саме на них покладено обов`язок доведення обставин, на які вони посилаються, не заявив клопотання про призначення відповідної експертизи та не обґрунтував неможливість самостійного отримання і подання до суду належного експертного висновку. Зокрема, і прокурор, обґрунтовуючи позов необхідністю витребування спірної земельної ділянки як такої, що належить до земель оборони у зв`язку з її розташуванням у межах прикордонної смуги, не надав доказів, які б дозволяли визначити конкретну площу та межі такого накладення, і не порушив перед судом питання про проведення експертного дослідження для встановлення відповідних обставин.

Суд не може підміняти собою сторону, яка відповідно до закону повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, та з власної ініціативи формувати доказову базу на підтвердження таких вимог. Особливо це має значення у випадку, коли встановлення відповідної обставини безпосередньо впливає на обсяг заявленого способу захисту: саме прокурор визначив предмет та підстави позову і просить витребувати у державну власність всю земельну ділянку, а тому саме він має довести обставини, які обґрунтовують можливість такого способу захисту та обсяг заявленої вимоги.

За наведених обставин призначення експертизи з ініціативи суду не було б нейтральним процесуальним заходом із метою усунення об`єктивної неповноти доказового матеріалу, а фактично призвело б до подолання недоліків доказування сторони, яка заявила відповідну вимогу, та створення додаткового доказу на підтвердження обраного нею способу захисту. Це виходило б за межі ролі суду як незалежного арбітра спору та могло б поставити іншу сторону у процесуально невигідне становище, несумісне з вимогою дотримання принципів рівності, змагальності та диспозитивності.

Врешті, відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Враховуючи наведені вище міркування, суд доходить висновку про те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами обставину як повного, так і координатів часткового накладення спірної земельної ділянки на прикордонну смугу в межах 30-50 метрів від Державного кордону України.

Підсумовуючи все викладене вище, в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. В цій справі позивач повідомив суд, що планує понести судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд відмовляє у позові, сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. покладається на позивача.

Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 2, 4, 73, 74, 76-80, 123, 124, 126, 129, 222, 236-242 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Судовий збір залишити за позивачем.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано згідно зі ст. 241 ГПК України.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 253-259 ГПК України.

5. Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

6. Повний текст судового рішення складений та підписаний 24 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Прокурор: керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (вул. Богомольця, буд. 9, м. Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 38326057);

Позивач: Львівська обласна державна адміністрація (вул. Винниченка, буд. 18, м. Львів, 79008; код ЄДРПОУ: 00022562);

Відповідач: Белзька міська рада Львівської області (вул. Домініканська, буд. 1, м. Белз, Львівська обл., 80062; код ЄДРПОУ: 04056144);

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_1 ).

Суддя Бургарт Т.І.