Рішення № 139239483, 11.08.2026, Господарський суд Закарпатської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

11 серпня 2026 р. м. Ужгород Справа №907/1102/24

За позовом Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, м. Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України, м. Київ

з участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів Львівської області

до відповідача 1 Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса Одеської області

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод, с. Серне Берегівського району Закарпатської області

про визнання недійсним Договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, укладеного між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод; стягнення грошових коштів у розмірі 408 822,72 грн,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Мартон М.М.

представники:

Прокуратури Роман М.С., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури

Позивача Дан Є.М., представник в порядку самопредставництва

Відповідача 1 (в режимі відеоконференції) Нікогосян О.С., адвокат, ордер

серії ВН №1466863 від 28.01.2025

Відповідача 2 (в режимі відеоконференції) Півоваров М.В., довіреність №03/16

від 19.01.2026

Третьої особи не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Заступником керівника Запорізької обласної прокуратури, м. Запоріжжя Запорізької області заявлено позов в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України, м. Київ до відповідача 1 Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Одеса Одеської області та до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод, м. Рахів Закарпатської області про визнання недійсним Договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, укладеного між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод; стягнення грошових коштів у розмірі 408 822,72 грн.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2025 відкрито провадження у справі №907/1102/24 в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів Львівської області, підготовче засідання призначено на 19.02.2025. Встановлено відповідачам строк для надання суду відзивів на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копій таких прокурору та позивачеві, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду письмово висловленої позиції щодо заявленого позову протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено прокурору та позивачу строк для надання суду та відповідачам відповідей на відзиви в порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копій відзивів. Встановлено третій особі строк для надання суду письмово висловленої позиції щодо заявленого позову протягом 15-ти днів з дня одержання даної ухвали.

Ухвалою суду від 19.02.2025 зупинено провадження у справі №907/1102/24 до закінчення розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 та виготовлення повного тексту відповідної постанови.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.02.2026 поновлено провадження у справі №907/1102/24, підготовче засідання призначено на 05.03.2026.

Ухвалою суду від 05.03.2026 підготовче засідання у справі №907/1102/24 відкладено на 28.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 28.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви Запорізької обласної прокуратури вих. №15/2-2513-24 від 03.03.2026 (вх. №02.3.1-02/1997/26 від 03.03.2026) про зупинення провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №910/20111/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду; закрито підготовче провадження у справі №907/1102/24 та призначено справу до судового розгляду по суті; судове засідання призначено на 10.06.2026. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.

Ухвалою суду від 10.06.2026 у судовому засіданні по розгляду справи №907/1102/24 оголошено перерву до 11.08.2026.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача явку уповноваженого представника у підготовче засідання не забезпечила, причин неявки суду не повідомила.

Ухвалою суду від 10.06.2026 явка учасників справи в судове засідання 11.08.2026 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, сторони на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Суд констатує, що у процесі розгляду справи відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод змінено адресу місцезнаходження із вул. Миру, будинок 34, м. Рахів, Закарпатська область, 90600 на вул. Ракоці Ференца ІІ, будинок 109, с. Серне, Берегівський район, Закарпатська область, 89653.

Вказана зміна місцезнаходження відповідача не призводить до зміни підсудності спору у даній справі, оскільки здійснена в межах територіальної юрисдикції Господарського суду Закарпатської області.

Водночас відповідно до ч. 2 ст. 31 ГПК України, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

В судовому засіданні 11.08.2026 судом у присутності прокурора та уповноважених представників позивача, відповідача 1 та відповідача 2 проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЇ ПРОКУРОРА, ПОЗИВАЧА ТА ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

Прокурор просить задовольнити позовні вимоги повністю, покликаючись на те, що спірний договір укладено за результатами відкритих торгів із закупівлі запасних частин до тепловозів, участь у яких взяли ТОВ Запорізький механічний завод та ТОВ Металскарб. За результатами проведеної процедури переможцем визначено ТОВ Запорізький механічний завод, з яким 21.12.2019 і було укладено договір на суму 408 822,72 грн. При цьому, договір у подальшому виконаний сторонами у повному обсязі, а постачальнику сплачено зазначену суму.

Разом з тим, прокурор посилається на те, що після проведення закупівлі рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України встановлено вчинення ТОВ Запорізький механічний завод та ТОВ Металскарб антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів відповідних торгів. За доводами прокурора, учасники під час підготовки та участі у відкритих торгах узгоджували свою поведінку, здійснювали обмін інформацією та фактично координували моделі власної поведінки, що усунуло реальну конкуренцію між ними.

Прокурор наголошує, що внаслідок такої поведінки учасників закупівлі конкуренція та змагальність між ними були фактично усунуті, тоді як сама конкурентна процедура зберегла лише формальний характер. За відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендера її видимості, поведінка ТОВ Запорізький механічний завод та ТОВ Металскарб явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель.

За твердженням прокурора, узгодження учасниками своїх тендерних пропозицій позбавило замовника можливості отримати найбільш ефективний результат закупівлі, який міг бути досягнутий лише за умов реальної та добросовісної конкуренції. Фактична заміна конкуренції координацією поведінки учасників призвела до того, що замовник був змушений обирати пропозицію, сформовану не внаслідок економічного змагання учасників, а в результаті їх узгодженої неконкурентної поведінки.

Із урахуванням наведених обставин прокурор наполягає, що укладений за наслідками таких торгів договір не відповідає меті та принципам здійснення публічних закупівель, оскільки антиконкурентні узгоджені дії учасників нівелюють саму мету проведення конкурентної процедури закупівлі, порушують принцип добросовісної конкуренції та негативно впливають на економічні інтереси держави і суспільства.

Як зазначає прокурор, дії ТОВ Запорізький механічний завод були спрямовані на одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, а тому не узгоджуються із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, і така поведінка суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам оскільки порушує правові та економічні засади функціонування сфери публічних закупівель та не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції.

Обґрунтовуючи суб`єктивну сторону дій ТОВ Запорізький механічний завод, прокурор стверджує про наявність у товариства умислу на укладення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. При цьому метою відповідних дій прокурор визначає усунення конкуренції під час проведення тендера, недобросовісне отримання права на укладення договору та подальше одержання прибутку від такої господарської операції.

На переконання прокурора, ТОВ Запорізький механічний завод, маючи намір отримання незаконного права на укладення договору з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, нівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримало кошти в сумі 408 822,72 грн.

Наведене, за доводами прокурора якраз і свідчить про наявність у відповідача 2 умислу на укладення спірного договору, який суперечить інтересам держави й суспільства, з метою отримання прибутку.

В той же час, по відношенню до АТ Українська залізниця прокурор стверджує про відсутність такого умислу, оскільки на момент проведення процедури закупівлі замовнику не було відомо про узгоджений характер поведінки учасників торгів, відтак, заявлені прокурором наслідки недійсності договору ґрунтуються на твердженні про наявність умислу лише в однієї зі сторін оспорюваного правочину відповідача 2 ТОВ Запорізький механічний завод.

З урахуванням наведеної обставини прокурор вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні наслідки недійсності правочину, передбачені для випадку, коли правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства, вчинений з умислом лише однієї сторони, тобто, при наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду, стягується в дохід держави.

Відтак, на переконання прокурора, враховуючи наявність умислу лише у ТОВ Запорізький механічний завод, як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти у сумі 408 822,72 грн за цим правочином повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти стягнуті в дохід держави.

За змістом позовної заяви прокурор пов`язує недійсність договору не лише з установленим фактом порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а насамперед із тим, що відповідний договір став результатом процедури закупівлі, в якій реальна конкуренція була замінена координацією поведінки учасників. На переконання прокурора, внаслідок цього мета конкурентної процедури закупівлі була нівельована, замовник не отримав результату, який міг би бути досягнутий за умов справжньої конкуренції, а ТОВ Запорізький механічний завод одержало право на укладення договору та відповідні грошові кошти внаслідок поведінки, яка була спрямована на усунення конкуренції та завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Саме такі наведені обставини прокурор визначає підставою як для визнання договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 недійсним, так і для застосування заявлених майнових наслідків його недійсності у вигляді повернення ТОВ Запорізький механічний завод суми 408 822,72 грн АТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця та подальшого стягнення цієї суми з останнього в дохід держави в особі Державної аудиторської служби України.

Обґрунтовуючи дотримання строку позовної давності при зверненні з позовними вимогами у даній справі прокурор зазначає, що до заявлених вимог про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю у три роки, оскільки ст. 258 Цивільного кодексу України спеціальної позовної давності для таких вимог не встановлено. При цьому, перебіг позовної давності розпочинається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а початок її перебігу пов`язується з виникненням у заінтересованої особи реальної можливості захистити відповідне право у судовому порядку.

Обґрунтовуючи момент, з якого у спірних правовідносинах слід обчислювати позовну давність, прокурор акцентується на специфіці підстав заявленого позову. Так, вимоги про визнання договору недійсним ґрунтуються на встановленому компетентним органом факті вчинення ТОВ Запорізький механічний завод антиконкурентних узгоджених дій, що стосувалися спотворення результатів проведеної закупівлі.

Прокурор наголошує, що про факт вчинення відповідачем 2 таких антиконкурентних узгоджених дій стало відомо саме з рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/38-р/к від 06.10.2022 у справі №63/1-01-11-2021, у зв`язку з чим про порушення договором інтересів держави та суспільства з умислу ТОВ Запорізький механічний завод та про суб`єкта господарювання, який його вчинив, позивач та, прокурор могли довідатися лише 06.10.2022, а отже, з цього дня розпочався перебіг строку позовної давності.

На підтвердження такого підходу прокурор покликається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої виключні повноваження щодо здійснення системної оцінки та кваліфікації дій суб`єктів господарювання у справах про порушення законодавства про економічну конкуренцію належать органам Антимонопольного комітету України, а саме рішенням цього органу встановлюється факт порушення антиконкурентного законодавства. Відтак до прийняття компетентним органом відповідного рішення у позивача та прокурора були відсутні належні правові підстави стверджувати про вчинення учасником закупівлі антиконкурентних узгоджених дій як про встановлений факт.

Наведене, за доводами прокурора, свідчить про те, що у спірних правовідносинах початок перебігу строку позовної давності має обраховуватися саме з дати ухвалення рішення органом Антимонопольного комітету України, тобто з 06.10.2022.

Крім того, як на самостійну підставу на підтвердження того, що строк позовної давності на момент звернення з цим позовом у будь-якому разі не сплив, прокурор покликається на положення пунктів 12 та 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України та відповідну практику Верховного Суду, зокрема, в частині законодавчих змін щодо перебігу позовної давності під час карантину, встановленого з метою запобігання поширенню COVID-19, та в період дії воєнного стану.

З огляду на сукупність наведених обставин прокурор вказує на те, що строк позовної давності станом на дату звернення до суду з вимогами про визнання недійсним договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 та застосування наслідків його недійсності не пропущений.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави та звернення до суду з цим позовом, прокурор виходить із того, що таке представництво здійснюється у виключних випадках, визначених законом, та передбачає одночасну наявність порушення або загрози порушення інтересів держави і нездійснення або неналежне здійснення їх захисту компетентним суб`єктом владних повноважень.

Так, прокурор пов`язує порушення інтересів держави з недотриманням основоположних засад функціонування системи публічних закупівель, метою якої є забезпечення їх ефективності та прозорості, створення конкурентного середовища, розвиток добросовісної конкуренції, досягнення максимальної економії та ефективності використання публічних коштів.

За позицією прокурора, інтерес держави у цих правовідносинах не обмежується суто майновим інтересом у поверненні відповідної суми коштів до бюджету, а охоплює забезпечення належного функціонування конкурентного середовища та системи публічних закупівель загалом. Антиконкурентні узгоджені дії учасників торгів, які усувають реальну конкуренцію, суперечать самій правовій природі публічної закупівлі, що повинна ґрунтуватися на чесній господарській діяльності учасників та реальному конкурентному відборі.

Особливий акцент прокурор робить на тому, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом вчинення антиконкурентних узгоджених дій свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства.

У цьому контексті прокурор зазначає, що пред`явлення позову прокурором у такому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в економічній сфері, оскільки антиконкурентні узгоджені дії ТОВ Запорізький механічний завод які спотворили результати тендера, призвели до закупівлі товару за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі отримання послуг з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу коштів.

Поряд з тим прокурор зазначає, що Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, до завдань якого належить контроль за ефективним, законним, цільовим та результативним використанням державних фінансових ресурсів і дотриманням законодавства про закупівлі. Законодавством цьому органу надано, зокрема, право порушувати питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, та у передбачених випадках звертатися до суду в інтересах держави.

Посилаючись на усталену практику Верховного Суду, прокурор також зазначає про сформований правовий висновок, згідно з яким орган державного фінансового контролю є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у правовідносинах щодо оспорювання договорів про закупівлю, а тому, на його переконання, саме Державна аудиторська служба України визначена позивачем, в інтересах якого прокурором подано цей позов.

Додатково прокурор наголошує на субсидіарному характері представництва інтересів держави прокуратурою, тобто: інтереси держави насамперед повинен захищати компетентний орган, тоді як прокурор не є альтернативним суб`єктом звернення до суду та вступає у відповідні правовідносини лише тоді, коли уповноважений державою орган, маючи необхідні повноваження, такого захисту не здійснює або здійснює його неналежним чином.

На підтвердження фактичної наявності такої бездіяльності прокурор зазначає, що Запорізька обласна прокуратура попередньо повідомила Південний офіс Держаудитслужби та безпосередньо Державну аудиторську службу України про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів, у тому числі щодо звернення до суду з відповідним позовом, однак Держаудитслужба не повідомила прокуратуру про вжиття заходів державного фінансового контролю або самостійне звернення до суду, а Південний офіс Держаудитслужби зазначив, що відповідні контрольні заходи щодо спірної закупівлі ним не проводились, а у зв`язку із завершенням закупівлі правові підстави для початку її моніторингу відсутні.

За таких обставин, прокурор вважає доведеним факт нездійснення компетентним органом належного захисту інтересів держави, позаяк, незалежно від причин незвернення до суду Державною аудиторською службою України та її територіальними органами, цей факт свідчить, що вказаний державний орган не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

При цьому, прокурор посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якого для підтвердження підстав представництва достатнім є дотримання прокурором процедури, передбаченої ст. 23 Закону України Про прокуратуру: якщо компетентний орган після отримання відповідного повідомлення протягом розумного строку самостійно не звернувся до суду, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав представництва.

Підсумовуючи наведене, прокурор стверджує, що внаслідок нездійснення Державною аудиторською службою України та її органами належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними, у зв`язку із чим у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду даного позову.

Водночас прокурор зазначає про дотримання ним передбаченої законом процедури представництва, оскільки до пред`явлення позову Запорізька обласна прокуратура листом №15/2-2513-24 від 18.12.2024 повідомила позивача про прийняте рішення щодо представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з цим позовом.

Позивач Державна аудиторська служби України письмовими поясненнями №002500-17/980-2025 від 24.01.2025, долученими до надісланого через підсистему Електронний суд листа б/н від 28.01.2025 (вх. №02.3.1-02/695/25 від 28.01.2025), зазначає, що не проводила жодних заходів державного фінансового контролю, під час яких би досліджувалося питання дотримання законодавства при проведенні публічної закупівлі №UA-2019-11-09-000017-c та виконані договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, а тому позбавлена можливості надати пояснення щодо суті заявлених позовних вимог.

Водночас Державна аудиторська служби України вказує, що її повноваження як органу державного фінансового контролю визначаються Конституцією України, Законом України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, Бюджетним кодексом України та Положенням про Державну аудиторську службу України.

За покликаннями позивача, відповідно до ст. 2 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні до завдань органу державного фінансового контролю належить здійснення контролю, зокрема, за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів і майна, дотриманням бюджетного законодавства та законодавства про закупівлі. При цьому державний фінансовий контроль забезпечується шляхом проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Аналіз положень Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні свідчить, що орган державного фінансового контролю наділений правом пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених правопорушень, а у разі встановлення збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку та звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Як наголошує Держаудитслужба, орган державного фінансового контролю проводить контроль саме щодо підконтрольних установ, а відповідно до статті 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні його вимоги можуть бути адресовані виключно таким установам. Звернення ж до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення підконтрольною установою виконання вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Позивач окремо підкреслює, що реалізація результатів заходів державного фінансового контролю, у тому числі в частині усунення виявлених порушень або відшкодування заподіяної шкоди, здійснюється залежно від конкретного виду проведеного заходу та у порядку, встановленому відповідними законами. На думку Держаудитслужби, категорію спорів, у яких вона може безпосередньо виступати позивачем та діяти в інтересах держави, визначено п. 10 ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, а аналогічне положення закріплено в Положенні про Державну аудиторську службу України.

При цьому, позивач наполягає, що повноваження, передбачені п. 8 та 10 ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, реалізуються виключно за результатами відповідних заходів державного фінансового контролю. Саме цю обставину позивач визначає як істотну для оцінки власних повноважень у спірних правовідносинах.

Щодо контролю у сфері публічних закупівель позивач зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні та ст. 8 Закону України Про публічні закупівлі такий контроль здійснюється, зокрема, шляхом проведення моніторингу закупівлі, який полягає в аналізі дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель на всіх стадіях закупівлі з метою запобігання відповідним порушенням.

Із покликанням на затвердженні плани державного фінансового контролю у 2020-2021 роках, позивач вказує, що ним проводилися державний фінансовий аудит та ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності АТ Укрзалізниця та його філій за період з 01.01.2017 по 30.06.2020, однак, під час цих заходів питання дотримання законодавства при проведенні публічної закупівлі №UA-2019-11-09-000017-c та виконання договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 не перевірялися.

Крім того, позивач вказує, що в межах наданих йому повноважень моніторинг закупівлі №UA-2019-11-09-000017-c не проводився, а висновок про результати такого моніторингу не складався, таким чином, Держаудитслужба не здійснювала щодо спірної закупівлі заходів державного фінансового контролю, за результатами яких могли б бути встановлені відповідні порушення та застосовані передбачені законом заходи реагування.

Третя особа Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України явку уповноваженого представника у підготовче засідання не забезпечила, причин неявки суду не повідомила. Із заявами клопотаннями до суду не зверталася.

ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧІВ

Представник відповідача 1 Акціонерного товариства Українська залізниця, поданим через підсистему відзивом на позовну заяву б/н від 30.01.2025 (вх. №02.03.1-02/839/25 від 30.01.2025), просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, покликаючись, при цьому, на наступні обставини.

Зокрема, представник відповідача 1, заперечуючи проти заявлених прокурором вимог, вважає відсутніми належні фактичні та правові підстави як для визнання недійсним договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, так і для застосування запропонованих прокурором наслідків його недійсності.

Представник відповідача 1 зазначає, що спірний договір укладено за результатами проведення відкритих торгів у порядку, передбаченому Законом України Про публічні закупівлі. За своєю правовою природою він є договором поставки, предметом якого були запчастини до тепловозів 2ТЕ10 (вкладиші) загальною вартістю 408 822,72 грн. На виконання договору 31.01.2020 ТОВ Запорізький механічний завод передало АТ Укрзалізниця весь передбачений договором товар, який 26.03.2020 був повністю оплачений відповідачем 1.

При цьому, отримані за договором вкладиші були передані до структурних підрозділів АТ Укрзалізниця та протягом 2021 2022 років фактично використані під час ремонту тепловозів. Таким чином, договір виконано обома його сторонами, а отриманий відповідачем 1 товар використано за його цільовим призначенням.

Представник відповідача 1 окремо наголошує на відсутності у АТ Укрзалізниця будь-якого умислу на укладення договору з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, позаяк про рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022, як і про обставини узгодження поведінки ТОВ Запорізький механічний завод та ТОВ Металскарб, відповідачу 1 стало відомо лише після надходження запиту Запорізької обласної прокуратури від 05.11.2024. Відтак, будь-якого умислу на укладення Договору з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а саме з метою усунення конкуренції відповідач 1 не мав і не міг мати.

Обґрунтовуючи заперечення проти вимоги про визнання договору недійсним, представник відповідача 1 виходить із того, що можливість застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України залежить від оцінки змісту та мети відповідного правочину, якщо саме умови договору або мета його укладення суперечать інтересам держави чи суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним.

Натомість, за доводами представника відповідача 1, зміст спірного договору становлять звичайні для договору поставки умови щодо його предмета, якості, кількості та асортименту товару, гарантійного строку, строків і порядку поставки, ціни, порядку розрахунків, приймання товару, відповідальності сторін тощо. Метою договору для АТ Укрзалізниця було набуття права власності на необхідні запчастини до тепловозів із оплатою їх вартості, а для ТОВ Запорізький механічний завод передача відповідного товару та отримання його вартості.

Водночас за твердженням представника відповідача 1, в позовній заяві не визначено, які саме умови Договору чи мета Договору є такими, що суперечать вимозі, яка встановлена ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, про відповідність (відсутності суперечності) змісту (меті) договору інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Представник відповідача 1 також зазначає, що ініціювання спору про недійсність правочину має бути спрямоване саме на захист порушених прав чи інтересів, а особа, яка вимагає визнання договору недійсним, повинна довести конкретне порушення відповідним договором майнових прав та інтересів, а також те, що внаслідок його недійсності такі права будуть реально захищені та відновлені.

При цьому, на переконання представника відповідача 1, встановлене Антимонопольним комітетом України порушення вже мало передбачені законом наслідки: на ТОВ Запорізький механічний завод та ТОВ Металскарб накладено штрафи у розмірі 25 000 грн на кожного, які були сплачені, з огляду на що представник відповідача 1 вважає, що інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівель відновлено шляхом накладення штрафів на учасників закупівель, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції, та заборони таким учасникам брати участь у процедурах закупівель упродовж наступних трьох років.

Сам же факт вчинення відповідачем 2 антиконкурентних узгоджених дій, за доводами представника відповідача 1, не є достатньою та самостійною підставою для висновку про недійсність договору як такого, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Із покликанням на мету публічних закупівель найефективніше витрачання державних коштів, а не дотриманні норм закону лише заради їх дотримання, представник відповідача 1 зазначає, що якщо товар придбано за ринковою або нижчою від ринкової ціною, така закупівля не суперечить основній меті публічних закупівель навіть за умови порушення окремих механізмів її проведення. Відповідно, порушення умов закупівлі (навіть встановлених органами АМКУ) без аналізу співвідношення ціни закупленого товару, роботи, послуги з ринковими цінами, не є достатньою підставою для висновку про суперечність правочину інтересам держави і суспільства.

Водночас у позовній заяві прокурора, як наголошує представник відповідача 1, відсутні посилання на невідповідність договірної ціни ринковій або її перевищення та не наведено доказів такої обставини.

Покликаючись на специфіку проведення відкритих торгів, для яких необхідна участь щонайменше двох учасників, оскільки за відсутності необхідної кількості учасників торги не відбуваються, що, у свою чергу, перешкоджає замовнику задовольнити потребу у відповідному товарі, представник відповідача 1 вказує, що сама по собі змова для участі в торгах може бути націлена на те, щоб торги відбулися та не мати наміром надмірного збагачення на державі чи обмеження, усунення чи недопущення конкуренції.

Заперечуючи твердження прокурора про те, що домовленість двох учасників сама по собі призвела до усунення конкуренції, представник відповідача 1 наполягає, що іншим суб`єктам господарювання не було заборонено зареєструватися та взяти участь у відповідних торгах, а домовленість між двома згаданими учасниками сама по собі не могла спричинити неучасть необмеженого кола інших потенційних учасників.

Відтак, представник відповідача 1 вказує, що узгодженість дій відповідача 2 та ТОВ Металскарб не може бути самодостатнім та визначальним критерієм для визнання Договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, представник відповідача 1 насамперед зазначає про її похідний характер від вимоги про визнання договору недійсним, а відтак, необґрунтованість основної вимоги виключає підстави для задоволення похідної вимоги про застосування передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України наслідків.

За позицією представника відповідача 1, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачає різні правові наслідки залежно від наявності умислу в обох або лише в однієї зі сторін правочину. Якщо умисел мала лише одна сторона, все одержане нею за правочином повертається іншій, добросовісній стороні, тоді як одержане добросовісною стороною за таким правочином стягується за рішенням суду в дохід держави. Тобто передбачені законом наслідки безпосередньо залежать від добросовісності або недобросовісності відповідної сторони.

Оскільки договір повністю виконано обома сторонами, а АТ Укрзалізниця, за твердженням його представника, не мало умислу на його вчинення з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбаченими ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України наслідками могли б бути повернення відповідачем 2 відповідачу 1 одержаних за договором 408 822,72 грн та стягнення в дохід держави того, що було одержано саме відповідачем 1 від відповідача 2 за договором.

Натомість прокурор просить стягнути в дохід держави не майно, одержане АТ Укрзалізниця за спірним договором, а грошові кошти у розмірі 408 822,72 грн, які АТ Укрзалізниця лише має одержати від ТОВ Запорізький механічний завод на виконання майбутнього судового рішення.

Таке формулювання позовної вимоги, на переконання представника відповідача 1, ґрунтується на помилковому тлумаченні останнього речення ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки мова в даному випадку йде про стягнення за рішенням суду того, що сторона фактично одержала за недійсним правочином, а не про стягнення того, що вона в майбутньому одержить за рішенням суду.

На підтвердження такого тлумачення представник відповідача 1 посилається, зокрема, на системний аналіз ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, положення ст. 208 Господарського кодексу України, а також наведені у відзиві судові акти, в яких правові наслідки недійсності пов`язуються саме з одержаним сторонами за недійсним правочином.

Крім того, представник відповідача 1 звертає увагу на те, що за сформульованими прокурором вимогами АТ Укрзалізниця спочатку має отримати від ТОВ Запорізький механічний завод суму 408 822,72 грн на виконання рішення суду, після чого ці ж кошти мають бути стягнуті з АТ Укрзалізниця в дохід держави, тобто друга частина такого рішення безпосередньо залежатиме від фактичного виконання першої. Однак, прийняття судового рішення під умовою або на майбутнє є неможливим, оскільки воно залежало б від обставин, які лише можуть виникнути після його ухвалення.

Відтак, з урахуванням наведених обставин, представник відповідача 1 зазначає, що у даному випадку, прокурором не визначено, які саме умови чи мета спірного договору суперечать інтересам держави і суспільства; не доведено наявності в АТ Укрзалізниця відповідного умислу; не наведено доказів придбання товару за ціною, вищою за ринкову, чи іншого порушення економічного інтересу держави; сам факт встановлених Антимонопольним комітетом України антиконкурентних узгоджених дій відповідача 2 та іншого учасника закупівлі не є самодостатньою підставою для недійсності договору; а запропонований прокурором механізм застосування наслідків недійсності не відповідає змісту ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та фактично передбачає ухвалення судового рішення під умовою, з огляду на що просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник відповідача 2 через підсистему Електронний суду подав відзив на позовну заяву б/н від 28.01.2025 (вх. №02.3.1-02/722/25 від 28.01.2025), за змістом якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник ТОВ Запорізький механічний завод, заперечуючи проти позову в повному обсязі, вважає недоведеними як передбачені законом підстави для визнання спірного договору недійсним, так і наявність підстав для застосування до відповідача заявлених прокурором наслідків його недійсності.

Першочергово представник відповідача 2 звертає увагу суду не те, що сам по собі встановлений рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України факт вчинення ТОВ Запорізький механічний завод та ТОВ Металскарб антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів торгів, не свідчить автоматично про недійсність укладеного за результатами таких торгів договору.

За доводами представника відповідача 2, для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідним є встановлення не лише відповідного порушення законодавства, а й конкретної мети укладення договору, яка завідомо суперечила інтересам держави та суспільства, а також умислу хоча б однієї зі сторін на досягнення такої мети. При цьому, наявність такого умислу означає, що відповідна сторона усвідомлювала або повинна була усвідомлювати протиправність договору та суперечність його мети інтересам держави і суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.

У цьому контексті представник відповідача 2 наголошує, що фактично єдиним доказом, яким прокурор обґрунтовує завідому суперечність спірного договору інтересам держави і суспільства та наявність умислу ТОВ Запорізький механічний завод, є рішення органу Антимонопольного комітету України від 06.10.2022, яким встановлено вчинення учасниками закупівлі антиконкурентних узгоджених дій.

Водночас на переконання представника відповідача 2, лише сам факт вчинення вказаними учасниками торгів порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням АМК, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України).

На підтвердження наведеної позиції представник відповідача 2 покликається на постанову Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/10055/20, за змістом якої для задоволення вимоги про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами відкритих торгів, недостатньо лише констатації встановленого рішенням Антимонопольного комітету України факту антиконкурентних узгоджених дій.

На думку представника 2, прокурор повинен довести порушення відповідного права чи інтересу внаслідок укладення правочину, порушення встановлених Законом України Про публічні закупівлі правил проведення процедури закупівлі та інші обставини, які безпосередньо свідчать про недійсність укладеного за її результатами договору.

Представник відповідача 2 окремо зауважує, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, відтак має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Поряд із цим представник відповідача 2 не заперечує факту притягнення ТОВ Запорізький механічний завод до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, однак наголошує, що за встановлене Антимонопольним комітетом України порушення на ТОВ Запорізький механічний завод та ТОВ Металскарб було накладено штраф у розмірі 25 000 грн на кожного, який ними сплачено у повному обсязі.

З урахуванням такої обставини, представник відповідача 2 наполягає, що відповідачем 2 понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а інтерес держави у підтриманні законності у сфері публічних закупівлі відновлено шляхом накладання штрафу на учасників закупівлі, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції.

Заперечуючи проти тверджень про заподіяння шкоди інтересам держави, представник відповідача 2 акцентує увагу на фактичних результатах проведення і виконання закупівлі та, зокрема, зазначає, що такі протиправні діяння під час проведення торгів не завдали шкоди матеріальним інтересам ані безпосередньо державі, ані іншому органу державної влади, адже у процедурі закупівлі взяли участь лише дві особи (не обмежено конкурентоспроможність інших суб`єктів господарювання), а тендерна пропозиція переможця є нижчою за очікувану вартість закупівлі, яка визначалась замовником самостійно.

При цьому, за доводами представника відповідача 2, ТОВ Запорізький механічний завод було визначено переможцем закупівлі, оскільки його тендерна пропозиція відповідала умовам тендерної документації. Матеріали справи, за твердженням представника відповідача 2, не містять відомостей про інших потенційних учасників, які могли б задовольнити потреби замовника за меншою ціною. Аналогічно прокурором не доведено наявності на відповідному ринку більш вигідних цінових пропозицій, поставки товару за завищеною ціною чи можливості придбання аналогічного товару з використанням менших ресурсів.

Крім того, представник відповідача 2 звертає особливу увагу на те, що спірний договір фактично виконаний обома його сторонами, що не заперечується прокурором, а в матеріалах справи відсутні докази невідповідності кількості, вартості або якості поставленого відповідачем 2 товару, розміру завданих відповідачу 1 збитків, наявності інших порушень при виконанні умов договору.

Окремі аргументи заперечень представника відповідача 2 стосуються обраного прокурором способу захисту та наслідків можливого визнання договору недійсним.

Так, з покликанням на положення ст. 216 Цивільного кодексу України представник відповідача 2 наголошує на необхідності врахування двостороннього характеру реституції, яка є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами, оскільки при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Як доводить представник відповідача 2, у разі визнання спірного договору недійсним АТ Українська залізниця буде зобов`язане компенсувати ТОВ Запорізький механічний завод вартість уже поставленої продукції, причому її вартість на момент відшкодування може виявитися більшою, ніж на момент проведення закупівлі. Саме тому, на переконання представника відповідача 2, пред`явлення такої вимоги не спрямоване на захист державних інтересів, а навпаки створюється ризик їх подальшого порушення.

Представник відповідача 2 також заперечує проти аргументів позову про те, що метою ТОВ Запорізький механічний завод при укладенні договору було отримання прибутку, і саме ця обставина підтверджує спрямованість його дій проти інтересів держави та суспільства, оскільки однією з обов`язкових ознак підприємницької діяльності за своєю правовою природою є саме одержання прибутку.

Водночас представник відповідача 2 вважає, що заявлена прокурором вимога фактично призводить до повторного покладення на товариство негативних майнових наслідків за те саме порушення, за яке його вже притягнуто до відповідальності Антимонопольним комітетом України, позаяк стягнення з відповідача 2 отриманих за договором коштів без повернення поставленого ним товару становитиме додаткову санкцію.

Також представник відповідача 2 заперечує проти підходу, за яким достатньою підставою для задоволення позову визнається саме порушення антиконкурентного законодавства без оцінки фактичних економічних наслідків укладення та виконання договору, оскільки такий надмірний формалізм із наданням переваги формі над змістом, суперечить принципу правової визначеності як складової верховенства права і не враховує реальних наслідків недійсності оспорюваного правочину, які потенційно можуть завдати державі більше шкоди аніж надати вигоди.

Додатково представник відповідача 2 звертає увагу суду на неможливість фактичного відновлення конкурентної процедури закупівлі після визнання договору недійсним, оскільки у разі визнання договору недійсним відповідач 1 вже не зможе оголосити новий тендер і укласти договір на більш вигідних умовах, оскільки продукція поставлена, а договір виконано.

З урахуванням вищенаведених обставин у сукупності, представник відповідача 2 зазначає, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами ані завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення спірного договору, ані протиправних наслідків його укладення та виконання, ані наявності у сторін умислу саме на укладення договору, який суперечить таким інтересам.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури через підсистему Електронний суд подав відповідь на відзив відповідача 2 №15/2-2513-24 від 31.01.2025 (вх. №02.3.1-02/914/25 від 03.02.2025), яким заперечуючи проти доводів ТОВ Запорізький механічний завод, наведених у відзиві на позовну заяву, зазначає про їх необґрунтованість та відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів відповідача 2 про відсутність підстав для визнання договору недійсним унаслідок вчинення антиконкурентних узгоджених дій прокурор наголошує, що такі твердження не узгоджуються зі сформованою практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною у постанові від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, в якій суд погодився з висновком про те, що договір про закупівлю, укладений за результатами відкритих торгів, проведених із порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі, підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить цьому Закону та інтересам держави і суспільства, оскільки не було дотримано принципу добросовісної конкуренції, а переможця торгів визначено не в результаті конкурентного відбору.

Крім того, за доводами прокурора, у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №922/3322/20 сформульовано висновок про те, що узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між ними, спотворює результат торгів та порушує право замовника на отримання найбільш ефективного результату, який може бути досягнутий лише за наявності справжньої конкуренції. Таке порушення прав замовника є достатньою підставою для визнання торгів недійсними. Встановлене ж порушення законодавства про захист економічної конкуренції є підставою для визнання недійсними результатів аукціону, що зумовлює недійсність укладеного з переможцем договору відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Аналогічного підходу, як зазначає прокурор, Верховний Суд дотримався у постанові від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, не знайшовши підстав для відступу від висновків, викладених у постановах від 15.12.2021 у справі №922/2645/20 та від 24.04.2024 у справі №922/3322/20. При цьому, Верховний Суд виходив із того, що принцип добросовісної конкуренції передбачає самостійну поведінку кожного учасника та непевність кожного з них щодо поведінки інших учасників. Натомість домовленість учасників щодо умов тендерних пропозицій усуває таку непевність, а отже, й саму конкуренцію. За таких умов замовник позбавляється можливості отримати результат, який був би досягнутий за умов справжньої конкурентної боротьби.

Із урахуванням такої правозастосовної практики прокурор зазначає, що узгоджені дії учасників закупівлі та відсутність реальної конкуренції унеможливлюють проведення прозорої та відкритої процедури закупівлі, чим порушуються інтереси держави та суспільства. Встановлене у визначеному законом порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить підставу для визнання недійсним відповідного договору, укладеного з переможцем, відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відтак, за позицією прокурора, встановлені в антимонопольній справі узгоджені дії учасників закупівлі та відсутність реальної конкуренції у процедурі торгів ID: UA-2019-11-09-000017-c унеможливили проведення прозорої та відкритої процедури закупівлі та порушили інтереси держави і суспільства, і установлене порушення законодавства про захист економічної конкуренції є достатньою підставою для визнання недійсним договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, укладеного з переможцем закупівлі, відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів відповідача 2 про недоведеність заподіяння шкоди державі та відсутність доказів завищення ціни товару прокурор зазначає, що такі обставини не входять до визначених ним підстав позову та не впливають на вирішення питання про недійсність спірного правочину, оскільки позов заявлено у зв`язку з невідповідністю правочину інтересам держави та суспільства, а не з підстав завищення ціни поставленого товару чи безпосереднього завдання майнових збитків, із урахуванням при цьому тієї обставини, що саме недодержання вимог закону, а не наявність чи відсутність збитків, обумовлює недійсність правочину.

На підтвердження зазначеного прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, відповідно до якої для кваліфікації поведінки суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим встановлення наслідків у формі заподіяння збитків конкурентам чи споживачам або іншого реального порушення їхніх прав чи інтересів. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених як антиконкурентні узгоджені дії, та можливості настання відповідних негативних наслідків.

Прокурор також наголошує, що його звернення до суду спрямоване на забезпечення принципу верховенства права та задоволення суспільної потреби у захисті інтересів держави, пов`язаних із належним функціонуванням інституту публічних закупівель як засобу ефективного, прозорого, законного та раціонального використання публічних коштів. У цьому випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що внаслідок антиконкурентних узгоджених дій відповідача 2 товари за публічні кошти придбано за відсутності реальної конкуренції та лише за формального створення її видимості. Це нівелювало саму мету публічної закупівлі - отримання товарів із максимальною економією та ефективністю, за умов вільного змагання суб`єктів господарювання та із залученням мінімального обсягу коштів.

Щодо доводів відповідача 2 про необхідність застосування двосторонньої реституції відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України прокурор посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, зміст якої визначає, що ст. 216 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів, які підлягають застосуванню лише у випадку, якщо законом не встановлено особливих умов їх застосування або особливих правових наслідків для окремих видів недійсних правочинів. Основним загальним наслідком недійсності правочину є двостороння реституція - повернення сторін до становища, яке існувало до вчинення правочину.

Водночас ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачає спеціальні правові наслідки недійсності правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, та ставить порядок їх застосування у залежність від наявності умислу сторін. У разі наявності умислу лише в однієї зі сторін усе одержане такою стороною за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, тоді як одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду підлягає стягненню в дохід держави. Саме на цей передбачений ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України випадок, як зазначає прокурор, він посилався у позові, формулюючи вимогу про стягнення бюджетних коштів.

При цьому, за доводами прокурора, Велика Палата Верховного Суду у справі №918/1043/21 звернула увагу на те, що у випадку встановлення умислу на вчинення недійсного правочину лише у відповідача суд повинен повернути позивачу все одержане відповідачем за договором, а одержане позивачем або належне йому на відшкодування виконаного стягнути в дохід держави. Таким чином, фактично в ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України закріплено двосторонню реституцію, але на користь держави, причому таке стягнення відбувається в силу закону.

Саме таку правову конструкцію, як стверджує прокурор, обрано ним при визначенні наслідків недійсності спірного правочину, і враховуючи наявність підстав для визнання договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, сплачені АТ Укрзалізниця на виконання договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 кошти в сумі 408 822,72 грн мають бути повернуті ТОВ Запорізький механічний завод відповідачу 1, а останнім стягнуті до державного бюджету.

Представник відповідача 2 ТОВ Запорізький механічний завод через підсистему Електронний суд подав заперечення на відповідь на відзив б/н від 04.02.2025 (вх. №02.3.1-02/1042/25 від 04.02.2025), якими просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, вважаючи позицію прокурора такою, що не ґрунтується на належному застосуванні норм матеріального права.

Не погоджуючись із твердженням прокурора про те, що спірний правочин підлягає визнанню недійсним у зв`язку з порушенням інтересів держави та суспільства внаслідок порушення ТОВ Запорізький механічний завод законодавства про захист економічної конкуренції, а також правомірність застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України як спеціального правового наслідку недійсності договору, представник відповідача 2 зазначає, що чинне законодавство не містить визначення понять інтерес та інтереси держави і суспільства, а також не встановлює ані вичерпного чи орієнтовного переліку сфер існування державних інтересів, ані критеріїв або способів їх визначення. При цьому у рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 державні інтереси пов`язано з потребою у здійсненні загальнодержавних дій та програм, спрямованих, зокрема, на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, економічної, інформаційної та екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

На переконання представника відповідача 2, правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок або вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначаються ст. 228 Цивільного кодексу України, з урахуванням змісту якої правочин є таким, що порушує публічний порядок, якщо його спрямовано на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення чи пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади або незаконне заволодіння ним.

Відтак, за доводами представника відповідача 2, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є не лише встановлення відповідної суперечності змісту правочину публічним інтересам, а й наявність наміру хоча б однієї зі сторін на настання відповідних протиправних наслідків.

Представник ТОВ Запорізький механічний завод наголошує, що ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України пов`язує застосування передбачених нею спеціальних наслідків саме з наявністю умислу сторони або сторін правочину, і зміст цієї норми, на його переконання, свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав недійсності правочину та передбачив необхідність встановлення умислу сторони на незаконний результат, а також суперечності такого результату публічно-правовим актам держави.

Однак, на переконання представника відповідача 2, прокурор, звертаючись із позовом у цій справі та посилаючись на приписи ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, не навів належних доводів та доказів на підтвердження наявності у сторін або хоча б однієї зі сторін умислу на настання протиправних наслідків, що є необхідною передумовою для застосування зазначеного способу захисту.

Крім того, представник відповідача 2 посилається на правову позицію Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 17.08.2023 у справі №904/3100/21, відповідно до якої при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, що виражається у намірі сторони або сторін порушити публічний порядок. Така вина, за наведеною відповідачем правовою позицією, повинна бути встановлена вироком суду у кримінальній справі, який набрав законної сили.

У даному випадку, оскільки доказів притягнення учасників спірного правочину до кримінальної відповідальності прокурором не надано, представник відповідача 2 вважає відсутніми належні підстави для висновку про наявність у ТОВ Запорізький механічний завод умислу на вчинення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, представник відповідача 2 посилається на постанову Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №922/3393/17, у якій, за його твердженням, висловлено підхід, відповідно до якого формальне порушення Закону України Про публічні закупівлі, яке не спричинило збитків та мало місце при фактично виконаному договорі, саме по собі не є достатньою підставою для визнання такого договору недійсним навіть за умови притягнення сторони правочину до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Вже до раніше висловленої позиції, представник відповідача 2 повторно зазначає, що ТОВ Запорізький механічний завод уже понесло встановлену законом відповідальність за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у зв`язку з чим, на його переконання, відповідний інтерес держави було відновлено. При цьому, прокурор у відповіді на відзив не спростував доводів відповідача 2 щодо фактичного притягнення його до подвійної відповідальності, на що ТОВ Запорізький механічний завод звертало увагу ще у відзиві на позовну заяву.

За таких обставин, представник відповідача 2 вважає, що наведені прокурором у відповіді на відзив твердження не доводять наявності передбачених законом умов для визнання спірного договору недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а сама позиція прокурора не відповідає нормам чинного законодавства та є необґрунтованою.

За змістом поданої через підсистему Електронний суд відповіді на відзив відповідача 1 б/н від 04.02.2025 (вх. №02.3.1-02/1050/25 від 04.02.2025) прокурор стверджує про те, що позиція АТ Українська залізниця фактично зводиться до тверджень, що допущені під час закупівлі порушення не є достатніми для застосування правових наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а також про неефективність обраного прокурором способу захисту.

В свою чергу, обґрунтовуючи наявність підстав для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України прокурор зазначає, що положення цієї статті передбачають два види правочинів: нікчемні правочини, недійсність яких установлена законом, та оспорювані правочини, які можуть бути визнані недійсними виключно в судовому порядку за позовом однієї зі сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора. І саме відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин може бути визнаний недійсним у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий. При цьому, якщо правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, правові наслідки його недійсності залежать від наявності умислу в обох сторін або лише в однієї з них. У разі наявності умислу лише в однієї зі сторін усе одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, тоді як одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Із покликанням на положення ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України прокурор зазначає, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах установленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, а відтак, ознаками недійсного господарського договору, який суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість такого правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є кінцевий результат, якого бажають досягти його сторони, і така мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Аналогічного висновку, як зазначає прокурор, дійшов Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.

Як наголошує прокурор, у позові наведено обставини, які свідчать про те, що внаслідок вчинення ТОВ Запорізький механічний завод та ТОВ Металскарб антиконкурентних узгоджених дій реального змагання між цими суб`єктами господарювання під час підготовки та участі в торгах не відбувалося. Вказані учасники не намагалися здобути переваги один над одним завдяки власним досягненням, унаслідок чого замовник був змушений обрати найкращу із запропонованих цінових пропозицій, яка сформувалася не в умовах економічної конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки. Таким чином, придбання відповідачем 1 товару відбулося за відсутності конкуренції та за формального створення учасниками тендера лише її видимості.

На підтвердження цієї позиції прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, в якій Верховний Суд погодився з висновками про те, що договір про закупівлю, укладений за результатами відкритих торгів, проведених із порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі, підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить цьому Закону та інтересам держави і суспільства, якщо не було дотримано принципу добросовісної конкуренції, а переможця торгів визначено не в результаті конкурентного відбору. Крім того, прокурор зазначив і інші постанови Верховного Суду, в яких останній застосував аналогічний підхід при вирішенні тотожних спорів.

Прокурор наголошує, що замовник у процедурі торгів обмежений лише поданими пропозиціями, тому заміна конкуренції між учасниками координацією їхньої поведінки позбавляє замовника результату, який він міг би отримати в умовах справжньої конкуренції. Узгодження учасниками своїх тендерних пропозицій та поведінки під час державної закупівлі усуває конкуренцію і змагальність, спотворює результат торгів та порушує право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату.

Отже, інтерес держави у сфері публічних закупівель полягає у проведенні ефективних та прозорих закупівель із дотриманням добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості й неупередженості, а також у недопущенні дискримінації учасників та корупційних дій.

З огляду на наведене та висновки Верховного Суду у справах №905/1250/18, №922/2645/20, №922/3322/20, №922/4933/21 та №914/1507/23 прокурор стверджує, що узгоджені дії учасників закупівлі та відсутність реальної конкуренції, встановлені в антимонопольній справі, унеможливили проведення прозорої та відкритої процедури торгів ID: UA-2019-11-09-000017-c та порушили інтереси держави і суспільства. Встановлене у передбаченому законом порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на переконання прокурора, є підставою для визнання недійсним договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, укладеного з переможцем закупівлі - ТОВ Запорізький механічний завод, відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

При цьому, прокурор вважає безпідставним посилання відповідача 1 на те, що порушені державні інтереси вже відновлено шляхом накладення на ТОВ Запорізький механічний завод штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки позов у цій справі пред`явлено не з метою повторного стягнення штрафу чи відшкодування шкоди на підставі ст. 55 Закону України Про захист економічної конкуренції, а з метою поновлення порушених протиправними діями державних інтересів у сфері публічних закупівель.

За доводами прокурора, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, на яку він посилається в позові, не встановлює відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а регламентує наслідки вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Наслідки вчинення антиконкурентних узгоджених дій та наслідки, які застосовуються в результаті визнання правочину недійсним, є різними за своєю юридичною природою категоріями, і саме тому застосування до ТОВ Запорізький механічний завод адміністративно-господарських санкцій не виключає можливості застосування наслідків недійсності правочину.

Окремо прокурор звертає увагу на правовий статус АТ Українська залізниця, 100 відсотків акцій якого закріплено у державній власності, а метою діяльності товариства є, зокрема, задоволення потреб держави у безпечних та якісних залізничних перевезеннях, забезпечення ефективного функціонування і розвитку залізничного транспорту. Таким чином, АТ Українська залізниця утворено з метою виконання функцій держави у сфері залізничного транспорту, а його закупівлі як замовника мають здійснюватися відповідно до Закону України Про публічні закупівлі.

Прокурор зауважує, що Закон України Про публічні закупівлі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, спрямований не лише на придбання необхідних державі товарів, робіт і послуг, а й на забезпечення ефективності та прозорості закупівель, створення конкурентного середовища та розвиток добросовісної конкуренції. Тому, оголошуючи закупівлю, замовник мав на меті не просто задовольнити потребу у придбанні відповідного товару, а здійснити таке придбання саме на засадах конкурентності учасників тендера.

Із покликанням на постанову Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №910/114/19 прокурор вказує, що спеціальне законодавче регулювання публічних закупівель спрямоване на створення конкурентного середовища, розвиток добросовісної конкуренції та запобігання корупції, що одночасно слугує захисту інтересів держави. Тому прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками закупівлі та замовником установлених законом вимог.

З цих підстав прокурор вважає безпідставним твердження відповідача 1 про те, що усунення конкуренції не може бути самодостатнім та визначальним критерієм для визнання договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 недійсним із застосуванням наслідків, установлених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів відповідача 1 про неефективність обраного прокурором способу захисту, прокурор посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, якою підтверджено правові висновки, наведені у постанові від 20.07.2022 у справі №923/196/20; згідно з ними правові наслідки, передбачені ч. 1 та 2 ст. 216 Цивільного кодексу України, застосовуються лише тоді, коли законом не встановлено особливих умов їх застосування або спеціальних правових наслідків для окремих видів недійсних правочинів.

На переконання прокурора, наведені відповідачем 1 доводи стосуються загальних наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, та не враховують особливих правових наслідків правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності умислу лише в однієї зі сторін. Такі наслідки прямо врегульовані спеціальною нормою ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

За доводами прокурора, Велика Палата Верховного Суду у справі №918/1043/21 звернула увагу, що в разі встановлення умислу на вчинення недійсного правочину лише у відповідача суд повинен повернути позивачу все одержане відповідачем за договором, а одержане позивачем або належне йому на відшкодування виконаного стягнути в дохід держави.

Водночас посилання відповідача 1 на необхідність урахування факторів або справедливого балансу прокурор вважає такими, що не передбачені законодавством та фактично спрямовані на виправдання дійсності договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, укладеного внаслідок домовленості ТОВ Запорізький механічний завод з єдиним іншим технічним учасником ТОВ Металскарб, спрямованої на отримання перемоги у торгах та державного замовлення.

При цьому, прокурор звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №918/1043/21 про те, що Цивільний кодекс України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю його сторін: сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином унаслідок самого факту визнання такого правочину недійсним.

На думку прокурора, визнання результатів торгів недійсними та стягнення з ТОВ Запорізький механічний завод за конструкцією, визначеною ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, всього отриманого за договором у дохід держави забезпечує справедливий баланс та враховує порушення встановлених правил проведення торгів, а також міжнародних зобов`язань України щодо створення систем закупівель, які ґрунтуються на прозорості, конкуренції та об`єктивних критеріях прийняття рішень.

Таким чином, прокурор наголошує, що обраний ним спосіб захисту державних інтересів полягає у стягненні з ТОВ Запорізький механічний завод на користь АТ Українська залізниця 408 822,72 грн із подальшим стягненням цих коштів у дохід держави. У разі задоволення позову виконання рішення суду в інший спосіб, ніж передбачено ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, є неможливим.

Представник відповідача 1 АТ Українська залізниця, поданими через підсистему Електронний суд додатковими поясненнями у справі б/н від 17.02.2026 (вх. №02.3.1-02/1451/26 від 17.02.2026), зазначає, що 19.12.2025 Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийнято постанову у справі №922/3456/23 у спорі, який виник із правовідносин, подібних до правовідносин у справі №907/1102/24, а висновки Верховного Суду є обов`язковими для врахування судами на підставі ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при розгляді аналогічних спорів.

Насамперед представник відповідача 1 звертає увагу на те, що у зазначеній постанові Верховний Суд вкотре наголосив на конфіскаційному характері санкцій, передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

За доводами представника відповідача 1, у зв`язку з конфіскаційним, а не компенсаційним характером передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України санкцій, які полягають у стягненні всього отриманого за правочином на користь держави, Верховний Суд у постанові у справі №922/3456/23 дійшов висновку, що застосування таких наслідків становить втручання держави у право власності приватних осіб, а тому до відповідних правовідносин підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як наголошує представник відповідача 1, аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, Верховний Суд у справі №922/3456/23 встановив, що при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, принципу пропорційності не було дотримано як стосовно винного учасника правочину, так і стосовно учасника, який діяв добросовісно. Зокрема, Верховний Суд звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, отриманого від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерело походження якого особа не може пояснити, або майна, безпосередньо використаного при здійсненні злочинної діяльності. Водночас Європейський суд з прав людини визнавав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

Представник відповідача 1 акцентує увагу на висновку про те, що для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України прокурор повинен довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним та спрямованим на порушення інтересів держави і суспільства. Натомість посилання виключно на порушення правил конкуренції під час проведення закупівлі цього не доводить.

Особливо наголошує представник відповідача 1 і на висновку Верховного Суду про те, що з огляду на конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, розмір якої суд не вправі змінити чи зменшити, ця норма може застосовуватися лише у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства. Такі випадки, зокрема, можуть мати місце при вчиненні кримінального правопорушення за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, або при вчиненні дій, якими державі чи суспільству завдано значних збитків, а винна особа відповідно незаконно та безпідставно збагатилася на суму, співставну з вартістю того, що підлягає стягненню на користь держави.

Зіставляючи наведені висновки Верховного Суду з обставинами даної справи, представник АТ Українська залізниця зазначає, що прокурор, як і у справі №922/3456/23, не посилається на спричинення державі чи суспільству значних збитків унаслідок укладення договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019; не посилається на наявність обвинувального вироку суду, що набрав законної сили та яким установлено завдання державі збитків унаслідок вчинення спірного правочину; не доводить, що сам правочин придбання запчастин до тепловозів 2ТЕ10 (вкладишів) за своєю суттю є протиправним, а також що АТ Українська залізниця внаслідок його вчинення понесло майнову шкоду, переплатило кошти або отримало товар неналежної якості.

Єдиною фактичною обставиною, визначеною прокурором як підстава заявлених позовних вимог, є вчинення ТОВ Запорізький механічний завод як постачальником за договором №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 антиконкурентних узгоджених дій під час проведення відповідної процедури закупівлі товару.

Крім того, представник відповідача 1 звертає увагу на висновок об`єднаної палати, наведений у п. 112 постанови у справі №922/3456/23, згідно з яким стягнення з добросовісного учасника правочину коштів після того, як такі кошти будуть стягнуті на його користь із винної сторони, суперечить прямим приписам ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Правильне застосування цієї норми передбачає стягнення з добросовісної сторони саме отриманого нею за недійсним правочином майна, а не коштів.

Натомість, як вказує представник відповідача 1, у справі № 907/1102/24 прокурор на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України заявив вимогу про стягнення з АТ Українська залізниця в дохід держави в особі Державної аудиторської служби України 408 822,72 грн після того, як зазначені кошти будуть стягнуті на користь АТ Українська залізниця з ТОВ Запорізький механічний завод як кошти, отримані останнім на виконання недійсного правочину.

На переконання представника відповідача 1, така позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки суперечить прямим приписам ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, правильне застосування якої передбачало б стягнення з АТ Українська залізниця як добросовісної сторони отриманого за спірним правочином майна, а не грошових коштів.

Водночас навіть правильне застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у вигляді можливого стягнення з АТ Українська залізниця майна, отриманого за договором, на думку представника відповідача 1, призведе до непропорційного втручання у право власності товариства як добросовісної сторони правочину. АТ Українська залізниця вже понесло витрати часу та ресурсів на придбання відповідного майна, а в разі його стягнення буде змушене понести додаткові витрати на придбання майна на заміну. Крім того, у разі фактичного невиконання рішення про стягнення на його користь сплачених за договором коштів із винного учасника ТОВ Запорізький механічний завод АТ Українська залізниця ризикує залишитися як без придбаного майна, так і без сплачених за нього коштів.

Таким чином, представник відповідача 1, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, вважає, що у спірних правовідносинах відсутні фактичні обставини для визнання недійсним договору №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, оскільки сам правочин не є протиправним та таким, що мав на меті завдання шкоди державі чи суспільству, а антиконкурентна поведінка ТОВ Запорізький механічний завод під час проведення закупівлі, як і будь-яке інше порушення норм законодавства, що регулює господарську діяльність, сама по собі не може бути підставою для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Так само, на переконання представника відповідача 1, відсутніми є обставини безпідставного збагачення ТОВ Запорізький механічний завод на суму, співставну з вартістю майна, яку прокурор просить стягнути, що є необхідною умовою дотримання принципу пропорційності втручання при застосуванні стягнення конфіскаційного характеру.

З огляду на викладене та з урахуванням доводів, наведених раніше у відзиві на позовну заяву, представник АТ Українська залізниця просить відмовити у повному обсязі в задоволенні позову заступника керівника Запорізької обласної прокуратури у межах даної справи.

Представник відповідача 2 ТОВ Запорізький механічний завод через підсистему Електронний суд подав додаткові пояснення б/н від 26.02.2026 (вх. №02.3.1-02/1822/26 від 26.02.2026), за змістом яких із урахуванням раніше поданих процесуальних заяв по суті справи звертає увагу на правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, які, на його переконання, підлягають врахуванню при вирішенні цього спору.

Зокрема, аналізуючи правові висновки, наведені у згаданій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, представник відповідача 2 аналогічно до мотивів представника відповідача 1, що викладені ним у додаткових поясненнях, стверджує, що заявлені прокурором у справі №907/1102/24 позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

09.11.2019 Регіональною філією Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця в електронній системі публічних закупівель ProZorro опубліковано відомості про проведення відкритих торгів щодо закупівлі товару (Запасні частини до тепловозів 2ТЕ10 (вкладиші) (ідентифікатор закупівлі UA-2019-11-09-000017-c). Очікувана вартість предмета закупівлі визначена сумою 340 686,62 гривень без ПДВ).

Участь у вказаній закупівлі, відповідно до даних реєстру тендерних пропозицій, взяли два суб`єкти: ТОВ Запорізький механічний завод з пропозицією 340 685,76 грн та ТОВ Металскарб з пропозицією 340 686,30 грн.

Протоколом розгляду тендерних пропозицій №3745 від 09.12.2019 на закупівлю запасних частин до тепловозів 2ТЕ10 (вкладиші) Товариство з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод (код ЄДРЮОФОПтаГФ 01056280) визнано переможцем відкритих торгів на суму 408 822,91 грн з ПДВ (340 685,76 грн без ПДВ).

За результатами визначення переможця торгів, електронною системою закупівель сформовано повідомлення про намір укласти Договір, а в подальшому, 21.12.2019 між Акціонерним товариством Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця АТ Укрзалізниця та ТОВ Запорізький механічний завод укладено Договір поставки №ОД/НХ-19-975НЮ про закупівлю товару на суму 408 822,72 грн, у тому числі ПДВ 20% 68 137,12 грн (надалі Договір), за умовами п. 1.1. якого Товариство з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод (постачальник, відповідач 2 у справі) зобов`язався передати у власність Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця АТ Укрзалізниця (замовника, відповідача 1 у справі), а замовник зобов`язався оплатити товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами (далі товар), які зазначені у Специфікації (Додатку №1), що додається до Договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною.

Договір укладено строком його дії з моменту його підписання до 31.12.2020, в частині відвантаження товару до 25.12.2020, в частині виконання обов`язків щодо розрахунку по договору до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому закінчується трок реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН за операціями із цього Договору (п. 16.2. Договору).

На виконання умов Договору поставки №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019, на підставі платіжного доручення №2657017 від 26.03.2020 структурним підрозділом Служба матеріально-технічного забезпечення Регіональної філії Одеська залізниця АТ Укрзалізниця здійснено перерахування суми 408 822,77 грн Товариству з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод.

Звітом про виконання Договору про закупівлю від 31.03.2020 підтверджено виконання сторонами Договору поставки №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019.

У подальшому, рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/38-р/к від 06.10.2022 у справі №63/1-01-11-2021 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод та Товариство з обмеженою відповідальністю Металскарб винними у вчиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю код ДК 021:2015:34630000-2 частини залізничних бо трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до тепловозів 2ТЕ10 (вкладиші)) (ідентифікатор закупівлі UA-2019-11-09-000017-c).

За вказане порушення на підставі ст. 52 Закону України Про захист економічної конкуренції на Товариство з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод та Товариство з обмеженою відповідальністю Металскарб накладено штраф у розмір 25 000 грн щодо кожного.

Як вбачається зі змісту рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/38-р/к від 06.10.2022, адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі №63/1-01-11-2021 були встановлені обставини, які свідчать про узгоджену поведінку Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод та Товариства з обмеженою відповідальністю Металскарб у торгах, що підтверджується наступним:

- пов`язаність між собою сталими господарськими відносинами, що свідчать про єдність економічних інтересів учасників (п. 23, 24 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к);

- трудовими ресурсами, спільність здійснення господарської діяльності (п. 27 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к);

- подання пропозицій з однієї і тієї ж IP-адреси та в один і той же день (п. 30 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к);

- подібність в оформленні документів (п. 50-61 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к);

- поведінкові аспекти формування цінових пропозицій. Поведінка ТОВ Металскарб під час аукціонів вказує на те, що ТОВ Металскарб є технічним учасником закупівлі та подавало пропозиції прикриття з метою забезпечення перемоги ТОВ Запорізький механічний завод. Незначна різниця при формуванні цінових пропозицій, спосіб формування цінової пропозиції, а також поведінка в аукціонах свідчить про те, що учасники координували моделі власної поведінки в закупівлі (п. 129-131 та п. 139 рішення від 06.10.2022 №63/38-р/к).

У відповідь на запит Запорізької обласної прокуратури №15/2-345 вих24 від 08.10.2024 та №15/2-2507-27 від 05.11.2024 Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повідомило прокуратуру листами №63-02/4004е від 21.10.2024 та №63-02/4520е від 18.11.2024 про те, що рішення адміністративної колегії до суду не оскаржувалось, накладені штрафи Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод та Товариством з обмеженою відповідальністю Металскарб сплачені добровільно.

Встановлені рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/38-р/к від 06.10.2022 у справі №63/1-01-11-2021 факти узгодження Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод та Товариством з обмеженою відповідальністю Металскарб своєї поведінки та своїх тендерних пропозицій, що мало наслідком усунення конкуренції та змагальності між ними, а отже, і спотворення результатів проведених торгів, порушення права замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинення антиконкурентних узгоджених дії, заборонених Законом України Про захист економічної конкуренції та порушення Закону України Про публічні закупівлі, стали підставою звернення прокурора до суду з даним позовом про визнання недійсним Договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 як такого, що суперечить інтересам держави й суспільства, його моральним засадам з умислу однієї сторони на підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та застосування наслідків недійсності такого правочину, шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод на користь Акціонерного товариства Українська залізниця, м. Київ в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця суми 408 822,27 грн, а отриманні останнім грошові кошти за рішенням суду у дохід держави.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України кожній особі гарантовано право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже необхідною передумовою судового захисту є наявність права або охоронюваного законом інтересу, які зазнали порушення, не визнаються чи оспорюються. Порушення права має місце у випадку, коли внаслідок протиправної поведінки іншої особи його носій повністю або частково позбавлений можливості реалізувати належне йому право. Невизнання чи оспорювання права, своєю чергою, зумовлює стан правової невизначеності щодо можливості його здійснення.

У цьому розумінні право на захист є гарантованою законом можливістю особи скористатися передбаченими правовими засобами з метою поновлення порушеного права та припинення дій, якими таке право порушується.

Одним зі способів реалізації такого права відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України є звернення до суду з позовом.

За положеннями ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Приписи ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначають, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Системний аналіз наведених положень свідчить, що право на пред`явлення позову та наявність матеріально-правових підстав для його задоволення не є тотожними поняттями. Саме по собі процесуальне право особи ініціювати судове провадження не зумовлює автоматичного надання їй судового захисту, оскільки останній залежить від встановлення порушення, невизнання або оспорювання відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Звертаючись до суду та реалізуючи право, гарантоване ст. 55 Конституції України і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, позивач самостійно визначає право чи інтерес, які вважає порушеними, а також спосіб їх захисту.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що Конвенція покликана забезпечувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними (п. 192 рішення у справі Scordino v. Italy (№ 1) від 29.03.2006, заява №36813/97; п. 45 рішення у справі Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany від 12.07.2001, заява №42527/98).

Відтак, розглядаючи спір по суті, суд має з`ясувати, чи належить особі, яка звернулася до суду або в інтересах якої пред`явлено позов, відповідне суб`єктивне матеріальне право чи охоронюваний законом інтерес та чи зазнали вони порушення, невизнання або оспорювання. При цьому саме на позивача покладається обов`язок доведення відповідних обставин у встановленому процесуальним законом порядку.

Подібний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2022 у справі №916/144/17.

Порушення суб`єктивного права передбачає такий протиправний вплив, внаслідок якого обсяг належного особі права зменшується, право припиняється або його носій повністю чи частково втрачає можливість ним скористатися.

При цьому визначення права чи інтересу, які потребують захисту, належить позивачу, тоді як перевірка обґрунтованості наведених ним підстав звернення до суду здійснюється судом за результатами розгляду конкретного спору.

Обраний спосіб захисту має відповідати характеру порушення та бути здатним забезпечити той правовий результат, заради якого особа звернулася до суду, тобто припинити порушення, компенсувати його негативні наслідки або іншим чином відновити порушене право.

Тому під час вирішення спору суд перевіряє не лише доводи позивача щодо самого факту порушення, а й те, чи відповідає заявлений спосіб захисту характеру спірних правовідносин та чи забезпечує він реальне поновлення права або інтересу, за захистом якого подано позов.

Недоведеність порушення права чи безпосереднього охоронюваного законом інтересу є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Оцінка наявності підстав для захисту здійснюється з урахуванням характеру спірних правовідносин та юридичних фактів, покладених позивачем в основу заявлених вимог. Відповідні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21.

Визнання правочину недійсним відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

При цьому, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його вчинення є однією з форм реалізації учасниками цивільних відносин належних їм суб`єктивних прав.

За ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Отже юридичні обставини, з якими закон пов`язує недійсність договору, мають існувати саме на час його укладення. Порушення, допущені вже під час виконання договору, самі по собі не свідчать про його недійсність, якщо відповідні вади були відсутні на момент вчинення правочину.

Такий підхід до застосування ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є усталеним у практиці Верховного Суду та відображений, зокрема, у постановах від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц, від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц, від 25.03.2024 у справі №336/6023/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи вимогу про недійсність правочину, суд має виходити не лише з необхідності встановлення передбаченої законом вади такого правочину та спростування презумпції його правомірності. З урахуванням ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України підлягає також з`ясуванню, чи спричинив оспорюваний правочин порушення права особи, яка звернулася за судовим захистом, у чому саме полягає таке порушення та чи забезпечує обраний спосіб захисту його усунення.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/9128/23, від 14.01.2025 у справі №925/1459/23, від 01.10.2024 у справі №910/20103/23, від 15.10.2024 у справі №917/531/19, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №910/4293/22.

Водночас у спорі про недійсність господарського договору встановленню підлягають конкретні фактичні обставини, які існували на момент його укладення та з якими закон пов`язує недійсність відповідного правочину і настання визначених законом наслідків. У разі задоволення такої вимоги суд повинен зазначити, у чому саме полягає неправомірність поведінки сторони та яким нормам законодавства суперечить правочин.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі №910/9128/23, від 14.01.2025 у справі №925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 18.05.2023 у справі №906/743/21, від 03.08.2023 у справі №909/654/19, від 19.10.2022 у справі №912/278/21.

В свою чергу висновок про невідповідність правочину законодавству не може ґрунтуватися лише на самому факті відступу його сторін від певного законодавчого регулювання. Необхідним є встановлення того, що зміст конкретного правочину або його частини дійсно порушує імперативний припис законодавства.

Відтак для визнання правочину недійсним у судовому порядку має бути встановлено його невідповідність вимогам закону або порушення стороною (сторонами) при його укладенні відповідної господарської компетенції.

Так, підставою недійсності спірного договору прокурор визначив ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, пов`язуючи невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства з обставинами проведення закупівлі, за результатами якої його укладено.

Зокрема, прокурор посилається на встановлене рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/38-р/к від 06.10.2022 у справі №63/1-01-11-2021 порушення учасниками закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції у формі антиконкурентних узгоджених дій, які стосувалися спотворення результатів закупівлі та суперечили закріпленому Законом України Про публічні закупівлі принципу добросовісної конкуренції.

За нормою ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Поняття інтерес держави і суспільства не має в законодавстві вичерпного нормативного визначення. Не встановлено також універсального переліку сфер, у яких існують державні інтереси, чи критеріїв їх порушення. Тому наявність такого порушення має визначатися судом у кожній конкретній справі з огляду на характер спірних правовідносин та встановлені обставини.

Водночас у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 державні інтереси пов`язуються з потребою у здійсненні загальнодержавних дій і програм, спрямованих, зокрема, на захист суверенітету, територіальної цілісності та державного кордону України, забезпечення державної, економічної, інформаційної та екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18, висновки якої у відповідній частині підтверджено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, виходив із того, що кваліфікуючими ознаками правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, є його спрямованість на порушення правового господарського порядку та умисел сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. При цьому визначальне значення має мета правочину кінцевий результат, на досягнення якого спрямована воля його сторін.

Таким чином, для вирішення питання про застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України недостатньо констатувати порушення законодавства, яке мало місце під час процедури, що передувала укладенню договору. Необхідно встановити, яку саме завідомо суперечну інтересам держави і суспільства мету переслідували сторони при укладенні спірного договору, чи усвідомлювала кожна з них протиправний характер такої мети, а також характер і обсяг виконання правочину кожною зі сторін.

Саме тому не кожне порушення законодавчих приписів, допущене у зв`язку з укладенням договору, свідчить про невідповідність самого правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність умислу в розумінні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачає усвідомлення стороною протиправності договору та суперечності його мети державним і суспільним інтересам, а також бажання або свідоме допущення настання відповідних протиправних наслідків.

Оцінюючи можливість застосування передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України наслідків, суд враховує їх особливу правову природу.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 наголосила, що наслідки, передбачені реченнями 2, 3 ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, не мають відновлювального характеру та не спрямовані на поновлення майнового становища потерпілого учасника цивільних правовідносин. Їх призначенням є покарання осіб, які вчинили заборонений законом правочин.

Цим вони відрізняються від загального наслідку недійсності правочину, передбаченого абз. 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, - повернення сторін у стан, який існував до його вчинення.

Так само іншу правову мету має відшкодування збитків та моральної шкоди, яке спрямоване на компенсацію втрат потерпілої сторони і здійснюється саме на її користь.

Натомість, як зазначено у вищевказаній постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, механізм, закріплений у ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, передбачає реакцію держави на допущене сторонами правопорушення. Його ініціатором виступає держава, відповідні наслідки переслідують публічний інтерес та полягають не у відновленні попереднього майнового становища сторін, а у вилученні майна.

Отже такі наслідки за своєю сутністю є конфіскаційними, а не компенсаційними.

Застосування конфіскаційного механізму становить втручання держави у право особи на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові від 13.11.2024 у справі №911/934/23 Верховний Суд, аналізуючи відповідність такого втручання, виходив із необхідності перевірки наявності нормативної підстави втручання, його легітимної мети та пропорційності застосованого заходу поставленій меті та зазначив:

…санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява №77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).

За таких наведених обґрунтувань Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 у справі №911/934/23 дійшов висновку про те, що норми ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Такий висновок (як і ряд інших правових позицій) був уточнений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 наступним чином:

"При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

З огляду на наведені правові підходи визначальним для вирішення цього спору є не сам факт антиконкурентної поведінки учасників процедури закупівлі, а встановлення того, чи надає така поведінка укладеному в подальшому договору ознак правочину, спрямованого на досягнення мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства. Саме ці обставини відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України підлягають доведенню прокурором.

Проте наведене у позові обґрунтування недійсності Договору фактично зосереджене на порушенні учасниками закупівлі принципу добросовісної конкуренції та встановлених Антимонопольним комітетом України антиконкурентних узгоджених діях.

Отже обставини, на які посилається прокурор, характеризують поведінку учасників під час проведення процедури закупівлі, однак самі по собі не розкривають протиправної мети безпосередньо укладеного за її результатами договору.

В свою чергу, оцінюючи доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірного у цій справі договору, суд резюмує, що прокурором не надано жодного доказу, який б підтверджував завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.

Водночас за встановленими у справі обставинами, які визнаються усіма учасниками справи, Договір про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 має реальний характер, ціна договору не перевищує ціну закупівлі UA-2019-11-09-000017-с, що визначена у відповідному оголошенні, а умови оспорюваного договору відповідачами виконано в повному обсязі, що встановлено судом та не заперечувалось сторонами. Водночас прокурором не доведено, що укладення та виконання спірного договору спричинило майнові втрати, переплату коштів чи отримання товару неналежної якості.

Доказів існування на час проведення закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій, завищення вартості поставленого товару або можливості придбання аналогічного товару із використанням менших фінансових ресурсів матеріали справи не містять.

Також судом враховується, що прокурором до матеріалів справи не подано доказів, які б підтверджували нераціонального використання коштів. При цьому оцінка економічного результату заявлених вимог не може здійснюватися без урахування того, що потреба у запасних частинах у разі застосування заявлених наслідків недійсності не зникне та вимагатиме проведення нової закупівлі.

Поряд з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що обґрунтовуючи порушення інтересів держави укладенням та виконанням спірного Договору, прокурор не стверджує та не доводить, що закупівля здійснювалася за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету або інших державних фінансових ресурсів. Матеріали позову не містять відомостей щодо джерела походження коштів, використаних АТ Українська залізниця для оплати товару за спірним Договором.

За приписами ст. 113 Цивільного кодексу України, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Цивільного кодексу України, господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів та іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

За ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про акціонерні товариства акціонерне товариство це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерне товариство не відповідає за зобов`язаннями акціонерів, а акціонери не відповідають за зобов`язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, лише в межах номінальної вартості належних їм акцій.

У даному випадку, відповідач 1 Акціонерне товариство Українська залізниця створене відповідно до Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплено у державній власності.

Водночас належність державі 100 відсотків акцій товариства сама по собі не означає, що майно цього товариства є майном держави або що держава та товариство є одним суб`єктом майнових правовідносин.

За змістом п. 31 - 33 Статуту АТ Українська залізниця майно товариства становлять основні засоби та оборотні кошти, майнові права, акції (частки) у статутному капіталі інших господарських товариств, цінні папери та інші активи, вартість яких відображається на самостійному балансі товариства.

Джерелами формування такого майна є, серед іншого, майно, внесене засновником до статутного капіталу, доходи від господарської діяльності, операцій із цінними паперами, дивіденди, кредити, позики, капітальні вкладення, дотації та інші не заборонені законом надходження.

Належним йому на праві власності майном товариство володіє, користується та розпоряджається самостійно відповідно до законодавства, Статуту та мети своєї діяльності.

Крім того, відповідно до п. 20, 23 Статуту АТ Українська залізниця, товариство здійснює діяльність на принципах повної господарської самостійності та самоокупності і самостійно відповідає за наслідки своєї господарської діяльності та виконання прийнятих зобов`язань. Товариство не відповідає за зобов`язаннями акціонерів, а акціонери за зобов`язаннями товариства.

Отже правовий статус АТ Українська залізниця як товариства, 100 відсотків акцій якого перебувають у державній власності, не усуває його майнової самостійності та не дає підстав ототожнювати належні товариству кошти, отримані від господарської діяльності, з бюджетними коштами.

У спірних правовідносинах інтереси держави обмежуються легітимними очікуваннями на участь у розподілі прибутку товариства і одержання його частини (п. 2 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України), а відтак, без доведення прокурором тієї обставини, що укладення відповідачами оспорюваного Договору мало безпосередній вплив на зменшення прибутку відповідача 1 та, відповідно, зменшення прибутку, який держава отримала від діяльності Акціонерного товариства Українська залізниця у звітному періоді (2020 рік), - невідповідним слід вважати посилання прокурора на ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України як на обґрунтування суперечності Договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019.

Така обставина виключає причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Близький за змістом висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23.

Із урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд доходить висновку, що застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України обумовлене не будь-яким порушенням законодавства, допущеним у зв`язку з укладенням правочину, а таким характером протиправної поведінки, який свідчить про спрямованість самого правочину на завідоме порушення інтересів держави і суспільства.

Виключний характер застосування цієї норми обумовлений також конфіскаційною природою передбачених нею наслідків та необхідністю забезпечення пропорційності втручання держави у право приватної власності.

Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не в кожному випадку переслідує мету заподіяти шкоду державі чи підірвати її інтереси, а тому сам факт такого порушення не трансформує укладений за результатами закупівлі договір у правочин, що суперечить інтересам держави і суспільства у розумінні ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Більше того, у зазначеній постанові сформульовано висновок про неможливість застосування цієї норми лише з підстав порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

Аналогічна позиція правозастосування положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України наведена у постанові Верховного Суду у справі №908/2965/23 від 19.02.2026.

Суд також враховує, що відповідача 2 ТОВ Запорізький механічний завод уже притягнуто до передбаченої законодавством відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом накладення Антимонопольним комітетом України штрафу, який ним сплачено, що визнається учасниками справи.

Таким чином, за сукупністю встановлених у справі обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного Договору за ст. 228 Цивільного кодексу України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного Договору інтересам держави та суспільства.

Поряд з тим, в аспекті правової оцінки запропонованого прокурором механізму застосування наслідків недійсності спірного Договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені ч. 1, 2 ст. 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлено особливих умов їх застосування або спеціальних наслідків для окремих видів недійсних правочинів.

Для правочину, вчиненого з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, такі спеціальні наслідки безпосередньо визначено реченнями 2, 3 ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України. Їх зміст залежить насамперед від того, чи був відповідний умисел у обох сторін правочину або лише в однієї з них.

За наявності умислу у обох сторін та виконання правочину кожною з них у дохід держави стягується все одержане сторонами за таким правочином. Якщо за наявності умислу обох сторін правочин виконано лише однією з них, у дохід держави стягується все одержане іншою стороною, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування виконаного.

Інша правова конструкція застосовується у випадку, коли умисел установлено лише щодо однієї сторони. У такому разі винна сторона повинна повернути іншій стороні все отримане за правочином, а те, що одержано добросовісною стороною або належить їй на відшкодування виконаного, підлягає стягненню в дохід держави.

Отже законодавець безпосередньо пов`язав напрямок повернення отриманого за недійсним правочином із суб`єктивним ставленням кожної зі сторін до його протиправної мети.

У цій справі прокурор стверджує про наявність умислу виключно у постачальника ТОВ Запорізький механічний завод.

За такого підходу та за умови доведення недійсності Договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачало б повернення ТОВ Запорізький механічний завод на користь АТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця сплачених покупцем на виконання Договору грошових коштів у сумі 408 822,72 грн, а також стягнення в дохід держави отриманих АТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця від постачальника запасних частин згідно зі Специфікацією до Договору.

При цьому, такий результат потребує оцінки і з погляду ефективності обраного способу захисту та пропорційності його фактичних майнових наслідків.

Стягнення в дохід держави запасних частин, які були придбані АТ Українська залізниця для забезпечення відповідної господарської потреби, не усуває самої потреби у такому товарі. Навпаки, це зумовить необхідність проведення нової закупівлі та понесення додаткових витрат за цінами, що існуватимуть на момент повторного придбання відповідного товару.

Ця обставина має оцінюватися у співвідношенні з тією метою захисту державного інтересу, на досягнення якої спрямовано заявлені прокурором вимоги.

Водночас заявлений прокурором спосіб застосування ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України побудований інакше шляхом стягнення грошових коштів з відповідача 2 на користь відповідача 1 із подальшим стягненням цієї ж суми з відповідача 1 у дохід держави.

Однак така послідовність стягнень не передбачена диспозицією ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

За наявності умислу лише у однієї сторони закон прямо визначає, яке майно та на користь кого підлягає поверненню або стягненню. Норма не встановлює механізму, за яким грошові кошти, отримані винною стороною, повинні спочатку бути стягнуті на користь добросовісної сторони, а надалі у тому самому грошовому вираженні перераховані останньою в дохід держави.

Крім того, запропонований прокурором підхід створює ризик покладення майнового тягаря саме на сторону, щодо якої він не стверджує про наявність протиправного умислу, позаяк стягнення з АТ Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця відповідної суми в дохід держави безвідносно до фактичного отримання цих коштів від ТОВ Запорізький механічний завод означало б виникнення самостійного майнового обов`язку у добросовісної, за позицією самого прокурора, сторони Договору.

За таких обставин, запропонована прокурором конструкція не лише не випливає з буквального змісту ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а й призводить до фактичного перенесення ризику невиконання відповідного стягнення винною стороною на покупця, щодо якого наявність умислу прокурором не доводиться.

Тому заявлений порядок застосування спеціальних наслідків недійсності не відповідає правовому механізму, безпосередньо встановленому ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає наступне.

За приписами ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Конституційний Суд України вказував, що поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99).

Отже вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1 3 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру).

Згідно із ч. 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц та від 11.06.2024 у справі №925/1133/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 11.06.2024 у справі №925/1133/18).

Водночас у постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено суб`єктний склад позивача в особі Державної аудиторської служби України.

Мотивуючи наявність підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави прокурор зазначає, що його звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо визнання недійсним Договору про закупівлю товару №ОД/НХ-19-975НЮ від 21.12.2019 як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізький механічний завод, позаяк вчинення відповідачем 2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати торгів, призвело до закупівлі товару за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості, наслідком чого стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю.

Водночас за позицією прокурора, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування такого порушення, не здійснює захист інтересів держави, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні.

На підставі ч. 1 ст. 1 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч. 2 ст. 2 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні).

За змістом п. 8, 10 абз. 1 ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У відповідності до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016 (із змінами) (надалі - Положення) Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Нормою абз. 1, 3 підп. 9 п. 4 Положення визначено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

При цьому, на підставі підп. 20 п. 6 Положення, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, в тому числі, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель (підп. 3 п. 4 Положення).

Водночас відповідно до вказаного Положення Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підп. 9 п. 4 Положення).

Відтак, повноваження органів Держаудитслужби, визначені у підп. 8, 10 абз. 1 ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України, абз. 3 підп. 9 п. 4, підп. 20 п. 6 Положення про Державну аудиторську службу України, самостійно звертатися до суду обумовлені здійсненим заходом державного фінансового контролю та пов`язуються з:

- визнанням недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, що виявлено під час проведення заходу державного контролю;

- усуненням виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо їх усунення);

- стягнення у дохід держави коштів, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

За встановлених в даній справі обставин, які не заперечуються учасниками справи, у спірних правовідносинах визначені Законом України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі UA-2019-11-09-000017-с Державною аудиторською службою України не проводилися, що вбачається з письмових пояснень позивача №002500-17/980-2025 від 24.01.2025, долучених до надісланого через підсистему Електронний суд листа б/н від 28.01.2025 (вх. №02.3.1-02/695/25 від 28.01.2025), листа Державної аудиторської служби України №000500-17/15340-2024 від 05.12.2024, листа Південного офісу Держаудитслужби №151505-17/5215-2024 від 19.11.2024.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про те, що у спірних правовідносинах не встановлено права та можливості подання Держаудитслужбою позовних заяв щодо визнання недійсним Договору про закупівлю та застосування спеціальних наслідків його недійсності через порушення, за твердженням прокурора, законодавства, що не виявлялося Держаудитслужбою та не було предметом її фінансового моніторингу або іншого заходу державного фінансового контролю.

При цьому, судом не приймається до уваги покликання прокурора на постанову Верховного Суду від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, оскільки в означеній постанові Верховного Суду відсутні будь-які висновки щодо застосування Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, в тому числі щодо можливості Держаудитслужбою без проведення заходу державного фінансового контролю публічної закупівлі самостійно ініціювати позов про недійсність договору укладеного за її наслідками, натомість ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок врахування висновків щодо застосування конкретних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду, а не результатів розгляду тієї чи іншої справи Верховним Судом.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на прокурора у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

СУД УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на прокурора.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 26.08.2026.

Суддя Л.І. Пригара