Рішення № 139233164, 25.08.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/2299/25 2/335/619/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Соболєвої І. П.,

за участі секретаря Караулова Б. Д.,

представника позивача за первісним позовом

(відповідача за зустрічним позовом) Шумейка І. П.,

представника відповідачів за первісним позовом

і позивачки за зустрічним позовом Гришка І. І.,

представника відповідача за зустрічним позовом Свіденко С. К.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яценка Дмитра Валерійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Аква Віта», Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма» про захист прав на торговельну марку,

за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яценка Дмитра Валерійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Аква Віта», Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма», фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору,

а також за зустрічним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_2 в особі представника адвоката Гришка Івана Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Аква Віта», Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма», ОСОБА_1 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» про визнання недійсним договору про передання майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку,

ВСТАНОВИВ:

12.03.2025 ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яценка Дмитра Валерійовича звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита», Приватного підприємства «Вітафарма» (далі первісний позов), який містить такі вимоги:

1) зобов`язати Приватне підприємство Виробничо-комерційну фірму «Аква Вита» і Приватне підприємство «Вітафарма» вилучити з аптек та знищити товар дієтичну добавку «Новосорб», на якому нанесено торговельну марку, зареєстровану 20 січня 2021 року за № 290281, майнові права на яку належать ОСОБА_1 ;

2) заборонити Приватному підприємству Виробничо-комерційній фірмі «Аква Вита» і Приватному підприємству «Вітафарма» використовувати (наносити на товар, на упаковку, в якій міститься такий товар, на етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігати такий товар із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонувати його для продажу, здійснювати продаж, застосовувати в рекламі та в мережі Інтернет) торговельну марку «Новосорб», зареєстровану 20 січня 2021 року за № 290281, майнові права на яку належать ОСОБА_1 , для товарів і послуг, віднесених до 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, а також інші позначення, схожі до ступеню змішування із цією торговельною маркою.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що йому належать майнові права на торговельну марку, зареєстровану 20.01.2021 за № 290281. В перелік товарів, для яких зареєстровано торговельну марку, зокрема, входять дієтичні добавки для людей. Відповідачі є пов`язаними особами та володіють мережею аптек у м. Запоріжжі, де здійснюють господарську діяльність. Позивачеві стало відомо про те, що відповідачі здійснюють неправомірне використання цієї торговельної марки. Таке неправомірне використання полягає у нанесенні торговельної марки на товар, зберіганні такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, а також у пропонуванні його для продажу та здійсненні продажу. Позивач посилається на докази такого неправомірного використання, а саме фіскальні чеки двох аптек (кожного з відповідачів), а також речові докази пластини дієтичної добавки «Новосорб», на яких нанесено торговельну марку і вказано, що товар виготовлено на замовлення ПП «Вітафарма». Позивач зазначає, що не надавав згоди на використання своєї торговельної марки відповідачами. Тому таке використання відповідачами є неправомірним і таким, що порушує права позивача на торговельну марку. Вважає, що його порушені права підлягають захисту у спосіб зобов`язання відповідачів вилучити з аптек та знищити товар дієтичну добавку «Новосорб», на якому нанесено торговельну марку позивача, а також заборони відповідачам використовувати (наносити на товар, на упаковку, в якій міститься такий товар, на етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігати такий товар із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонувати його для продажу, здійснювати продаж, застосовувати в рекламі та в мережі Інтернет) торговельну марку позивача для товарів і послуг, віднесених до 5-го класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, а також інші позначення, схожі до ступеню змішування із цією торговельною маркою.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 13.03.2025 позовну заяву залишено без руху і встановлено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання квитанції чи іншого документа про сплату судового збору розміром 2422,40 грн, надання оновленої позовної заяви із зазначенням інших відомостей, необхідних для правильного вирішення спору, 10 (десять) днів з дня вручення копії ухвали.

19.03.2025 від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків з доказами доплати судового збору, оновленою позовною заявою та її копіями для відповідачів. У заяві ОСОБА_1 зазначає, що пред`являє позов саме як фізична особа, а не фізична особа підприємець, оскільки реєстрація майнових прав на торговельну марку здійснена за ОСОБА_1 саме як за фізичною особою, а не як за фізичною особою підприємцем.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 20.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження із розглядом справи в порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження, встановлено сторонам строки на подання заяв по суті справи.

31.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ПП ВКФ «Аква Вита» про закриття провадження у справі.

02.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ОСОБА_1 проти клопотання ПП ВКФ «Аква Вита» про закриття провадження у справі.

У подальшому вказане клопотання було знято з розгляду заявником, тому це клопотання судом не розглядалося.

07.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив ПП «Вітафарма» на позовну заяву. В обґрунтування відзиву ПП «Вітафарма» зазначає, що власником торговельної марки від самого початку її створення була ОСОБА_2 . В листопаді 2023 року, в ході ознайомлення з відомостями Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки, ОСОБА_2 стало відомо про перереєстрацію прав власника на торговельну марку за позивачем. 24.02.2025 на адресу Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ) було направлено адвокатський запит, у відповідь на який надійшла копія договору від 18.04.2023 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Зазначає, що ОСОБА_2 не укладала цей договір та не мала наміру передавати відповідні права на торговельну марку у власність ОСОБА_1 . Зазначає, що позивач набув майнові права інтелектуальної власності без належної правової підстави, на підставі нікчемного договору. Вказує про подання до суду ОСОБА_2 04.04.2025 позову про визнання недійсним договору про передання майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

09.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив ПП «Вітафарма». Позивач зазначає, що ПП «Вітафарма» у своєму відзиві не заперечує факту неправомірного використання ним торговельної марки, який і є підставою позову. Також вказує, що навіть, якщо помилково припустити достовірність твердження про те, що власником торговельної марки є ОСОБА_2 , це все одно не надає саме ПП «Вітафарма» права на використання торговельної марки. Щодо договору від 18.04.2023, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зазначає про існування презумпції правомірності правочину, цей договір є дійсним, а твердження про не підписання ОСОБА_2 цього договору нічим не підтверджуються.

28.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ПП ВКФ «Аква Вита» про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 335/3187/25.

30.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ОСОБА_1 проти клопотання ПП ВКФ «Аква Вита» про зупинення провадження у справі.

07.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ПП ВКФ «Аква Вита» на заперечення ОСОБА_1 проти клопотання ПП ВКФ «Аква Вита» про зупинення провадження у справі. До цього процесуального документу, серед іншого, ПП ВКФ «Аква Вита» було додано копії двох ліцензійних договорів від 01.02.2021, сторонами яких є: ліцензіар фізична особа підприємець ОСОБА_2 , ліцензіати ПП ВКФ «Аква Вита» (один договір) та ПП «Вітафарма» (інший договір).

Ухвалою суду від 26.05.2025 в задоволенні клопотання представника відповідача ПП ВКФ «Аква Вита» про зупинення провадження в справі відмовлено.

12.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , подана в порядку ч. 3 ст. 264 ЦПК України, про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору, яка містить такі вимоги:

1) визнати недійсним повністю з моменту укладання ліцензійний договір, датований 01 лютого 2021 року, на використання знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , сторонами якого є фізична особа підприємець ОСОБА_2 , як ліцензіар та Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма «Аква Вита», як ліцензіат;

2) визнати недійсним повністю з моменту укладання ліцензійний договір, датований 01 лютого 2021 року, на використання знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , сторонами якого є фізична особа підприємець ОСОБА_2 як ліцензіар та Приватне підприємство «Вітафарма» як ліцензіат.

В обґрунтування процесуальних підстав заяви позивач посилається на норму ч. 3 ст. 264 ЦПК України і на те, що безпосередньо перед підготовчим засіданням, призначеним на 07.05.2025, відповідач ПП ВКФ «Аква Вита» надав суду нові, раніше невідомі суду і позивачу документи, а саме копії ліцензійних договорів, датованих 01.02.2021, за якими ФОП ОСОБА_2 начебто ще в 2021 році надала відповідачам право на використання торговельної марки. Вказує, що позивач не укладав цих договорів, і тому й не знав і не міг знати про їхнє існування на момент підготовки і подання до суду позовної заяви, а пред`являючи позов, був впевнений в тому, що таких ліцензійних договорів не існує, більше того, про них відповідач не повідомляв у відзиві. Тому вказує, що позивач з поважних, не залежних від нього, причин, не міг включити до позовної заяви вимогу про визнання цих договорів недійсними, що і зумовило заявлення цих вимог саме за процедурою, визначеною ч. 3 ст. 264 ЦПК України.

В обґрунтування матеріально-правових підстав заяви позивач зазначає, що по-перше, договори щодо об`єкта права спільної сумісної власності укладено одним із подружжя без згоди іншого з подружжя. Вказує, що заявка на реєстрацію торговельної марки була подана 24.05.2018, а реєстрація торговельної марки була здійснена 20.01.2021, під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі, тому в силу презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, майнові права на торговельну марку станом на 01.02.2021 були об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Ліцензійні договори належать до правочинів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, а оскільки майнові права на торговельну марку є цінним майном, то для розпоряджання ними одним із подружжя необхідна письмова згода іншого з подружжя. Вказує, що такої згоди він не надавав, а оспорювані ліцензійні договори порушують його права як особи, яка станом на 01.02.2021 була співвласником майнових прав на торговельну марку, а зараз є єдиним власником майнових прав на неї. При цьому ПП ВКФ «Аква Вита» і ПП «Вітафарма» знали про те, що майнові права на торговельну марку є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки є пов`язаними особами з ОСОБА_2 . Оскільки оспорювані ліцензійні договори були укладені одним із подружжя без згоди іншого, і при цьому вони виходять за межі дрібних побутових, існує передбачена ч. 2 ст. 65 СК України підстава для визнання їх недійсними. Крім того, вказує, що особа, яка підписала договір від імені ПП ВКФ «Аква Вита», не мала на це жодних повноважень. Адже станом на 01.02.2021 керівником ПП ВКФ «Аква Вита» був сам позивач, однак його підпису на ліцензійному договорі немає, натомість є підпис, виконаний від імені ОСОБА_3 , з посиланням на нібито наявність довіреності ПП ВКФ «Аква Вита» на ім`я ОСОБА_3 № 01/01/2020 від 01.01.2020, однак позивач, як на той час керівник ПП ВКФ «Аква Вита», такої довіреності не видавав. Крім того, вказує, що при укладенні договору з ПП «Вітафарма» було порушено приписи ч. 3 ст. 238 ЦК України щодо заборони представнику вчиняти правочини у своїх інтересах. Також вказує на сукупність ознак, які дають підстави вважати, що ліцензійні договори, датовані 2021 роком, в дійсності були складені вже після відкриття провадження в цій справі, зокрема на це вказують такі ознаки: ОСОБА_1 , який станом на 2021 рік перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , нічого не було відомо про існування цих договорів, хоча вони стосувалися об`єкта спільної сумісної власності; ОСОБА_1 , який станом на 2021 рік був керівником ПП ВКФ «Аква Вита», не було відомо про наявність договору, який ПП ВКФ «Аква Вита» начебто уклало з ФОП ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 , підпис якого міститься на договорі, не повідомляв ОСОБА_1 про те, що він вчинив такий правочин; в 2023 році ОСОБА_2 , передаючи ОСОБА_1 майнові права на торговельну марку, запевняла у відсутності будь-яких зобов`язань стосовно торговельної марки перед третіми особами; договори не проходили державну реєстрацію; з 2023 року майнові права на торговельну марку належать ОСОБА_1 , однак з того часу ані ВКФ «Аква Вита», ані ПП «Вітафарма» жодного разу не сплачували ОСОБА_1 роялті, передбачене ліцензійними договорами; у відзиві на позовну заяву ПП «Вітафарма» нічого не повідомляло про існування ліцензійного договору. Тому зазначає, що існують підстави вважати, що ці договори складені не в 2021 році, а в 2025 році з метою введення відповідачами суду в оману щодо фактичних обставин справи; разом з тим, остаточний висновок з цього питання можна буде зробити за наслідками проведення судової технічної експертизи документів з метою встановлення абсолютного часу виконання штрихів рукописних записів у документах.

Одночасно з цією заявою, 12.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_1 про залучення фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до участі в цій справі в якості співвідповідача.

Ухвалою суду від 26.05.2025 клопотання представника позивача адвоката Яценка Д.В. про залучення співвідповідача задоволено. Залучено до участі у цивільній справі № 335/2299/25 як співвідповідача фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 . Встановлено співвідповідачу та позивачу строки на подання заяв по суті справи.

Крім того, 12.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_1 про витребування оригіналів письмових доказів.

Ухвалою суду від 26.05.2025 клопотання представника позивача адвоката Яценка Д.В. про витребування доказів задоволено. Витребувано у приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита» та у фізичної особи підприємця ОСОБА_2 оригінал ліцензійного договору, датованого 01.02.2021, на використання знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , сторонами якого є фізична особа-підприємець ОСОБА_2 як ліцензіар та приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма «Аква Вита» як ліцензіат. Витребувано у приватного підприємства «Вітафарма» та у фізичної особи підприємця ОСОБА_2 оригінал ліцензійного договору, датованого 01.02.2021, на використання знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , сторонами якого є фізична особа-підприємець ОСОБА_2 як ліцензіар та приватне підприємство «Вітафарма» як ліцензіат.

Крім того, 12.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_1 про призначення судової технічної експертизи документів.

У подальшому, після того як відповідачі за первісним позовом не надали витребувані судом оригінали ліцензійних договорів, що унеможливлює проведення судової технічної експертизи, ухвалою суду від 28.01.2026 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яценка Дмитра Валерійовича про призначення судової технічної експертизи документів було відмовлено.

24.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ФОП ОСОБА_2 про об`єднання справ № 335/2299/25 та № 335/3187/25 в одне провадження.

05.08.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ОСОБА_1 на клопотання ФОП ОСОБА_2 про об`єднання справ в одне провадження.

У подальшому вказане клопотання було знято з розгляду заявником, тому це клопотання судом не розглядалося.

Також 24.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла зустрічна позовна заява ФОП ОСОБА_2 до ПП ВКФ «Аква Вита», ПП «Вітафарма», ОСОБА_1 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», яка містить такі вимоги:

1) визнати недійсним договір № 20/23-3 від 18.04.2023 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку, зареєстровану відповідно до Свідоцтв України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 20.01.2021, оформлений між ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 );

2) скасувати у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки запис стосовно реєстрації за ОСОБА_1 прав власника на торгівельну марку, яка зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки на підставі Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 20.01.2021.

В обґрунтування зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 зазначає, що вона є власником торговельної марки, зареєстрованої відповідно до Свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 20.01.2021. В листопаді 2023 року, в ході ознайомлення з відомостями Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки, їй стало відомо про перереєстрацію прав власника на вказану торгівельну марку за ОСОБА_1 . Як стало їй відомо з відповіді УКРНОІВІ на адвокатський запит, така реєстрація була проведена на підставі договору про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку № 20/23-3 від 18 квітня 2023 року. Зазначає, що ніколи не укладала цей договір, не ставила свій підпис на ньому та ніколи не мала наміру передавати відповідну торговельну марку у власність ОСОБА_1

27.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли пояснення УКРНОІВІ, в яких зазначено про існування підстав для відмови у відкритті провадження за зустрічним позовом через наявність у провадженні суду цивільної справи № 335/3187/25.

04.08.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_1 про відмову у відкритті провадження за зустрічним позовом.

16.10.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ФОП ОСОБА_2 на клопотання про відмову у відкритті провадження за зустрічним позовом.

Ухвалою суду від 26.11.2025 прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву фізичної особи підприємця ОСОБА_2 в особі представника адвоката Гришка Івана Івановича до приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита», приватного підприємства «Вітафарма», ОСОБА_1 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» про визнання недійсним договору про передання майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку. Зустрічний позов (справа № 335/2299/25, 2/335/2811/2025) об`єднано в одне провадження з первісним позовом (справа № 335/2299/25, 2/335/1635/2025) ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яценка Дмитра Валерійовича до приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита», приватного підприємства «Вітафарма», фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав на торговельну марку, про визнання недійсними правочинів. Встановлено сторонам строки на подання заяв по суті справи.

01.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ПП «Вітафарма» проти заяви ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору. В обґрунтування заперечень ПП «Вітафарма» зазначає, що письмова згода одного з подружжя на укладення іншим з подружжя договору є обов`язковою лише у випадку укладення договору, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Вважає, що в даному випадку була відсутня потреба в отриманні письмової згоди другого з подружжя на укладення ліцензійного договору. Також вказує, що торговельна марка є лише позначенням та не є ні майном, ні майновим правом, а право на торговельну марку не може бути об`єктом спільного майна подружжя. Вказує, що ОСОБА_1 не довів того, що він не видавав довіреності на ім`я ОСОБА_3 від 01.01.2020. Також зазначає, що не можна ототожнювати ФОП ОСОБА_2 і ПП «Вітафарма», адже це різні суб`єкти правовідносин. Вказує, що ОСОБА_1 був обізнаний про використання торговельної марки ПП «Вітафарма» та не заперечував проти цього. Просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору.

Також 01.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ПП ВКФ «Аква Вита» проти заяви ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору. Доводи цих заперечень є аналогічними доводам, викладеним у запереченнях ПП «Вітафарма», зміст яких наведено вище.

07.07.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення ПП «Вітафарма», ПП ВКФ «Аква Вита», а також ФОП ОСОБА_2 щодо виконання ухвали суду про витребування доказів. Оригінали витребуваних судом ліцензійних договорів відповідачами ПП «Вітафарма», ПП ВКФ «Аква Вита», ФОП ОСОБА_2 суду не надано.

05.08.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_1 про застосування до відповідачів заходів процесуального примусу у формі штрафу за неподання витребуваних судом доказів без поважних причин.

Ухвалою суду від 28.01.2026 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про застосування до приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита», приватного підприємства «Вітафарма» заходів процесуального примусу у вигляді штрафу в дохід держави відмовлено. Клопотання ОСОБА_1 про застосування до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу в дохід держави задоволено. Застосовано до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 заходи процесуального примусу у виді штрафу в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп.

07.08.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь ОСОБА_1 на заперечення ПП ВКФ «Аква Вита» і ПП «Вітафарма» на заяву про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору. В обґрунтування відповіді ОСОБА_1 зазначає, що майнові права на торговельну марку станом на 01.02.2021 були об`єктом спільної сумісної власності подружжя та спростовує доводи відповідачів про те, що торговельна марка не є ні майном, ні майновим правом. Вказує, що для укладення одним із подружжя договору стосовно майнових прав на торговельну марку була необхідна письмова згода другого з подружжя, оскільки такі майнові права є цінним майном в розумінні ч. 3 ст. 65 СК України. Зазначає про ненадання ПП ВКВ «Аква Вита» суду довіреності на ім`я ОСОБА_3 , нібито виданої 01.01.2020. Стверджує про порушення приписів ч. 3 ст. 238 ЦК України при укладенні ліцензійного договору з ПП «Вітафарма». Наполягає на існуванні сукупності ознак підроблення ліцензійних договорів шляхом їх складення минулою датою.

08.08.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_1 про витребування доказу.

Ухвалою суду від 28.01.2026 клопотання ОСОБА_1 в особі представника адвоката Яценка Дмитра Валерійовича про витребування доказів задоволено. Витребувано у приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита» оригінал довіреності приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита» від 01 січня 2020 року № 01/01/2020 на ім`я ОСОБА_3 .

11.09.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ФОП ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 335/2299/25 до набрання законної сили рішенням у справі № 335/7952/25.

15.09.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ОСОБА_1 на клопотання ФОП ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі.

16.10.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ФОП ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 335/2299/25 до набрання законної сили рішеннями у справах № 335/3187/25 та № 335/7952/25. Одночасно заявник просить залишити без розгляду клопотання від 11.09.2025 про зупинення провадження у справі.

17.11.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ФОП ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 335/2299/25 до набрання законної сили рішенням у справі № 335/3187/25. Одночасно заявник просить залишити без розгляду клопотання від 16.10.2025 про зупинення провадження у справі.

20.11.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ОСОБА_1 на клопотання ФОП ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі.

15.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» від представника Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» надійшло клопотання про зупинення провадження в справі до набрання законної сили рішенням у справі № 335/3187/25.

У підготовчому засіданні 20.01.2026 представник ПП ВКФ «Аква Вита», ПП «Вітафарма» і ФОП ОСОБА_2 зазначив про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, не підтримав своє попереднє клопотання про зупинення провадження у справі, заперечував проти клопотання УКРНОІВІ про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 28.01.2026 в задоволенні клопотання представника Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» Свіденко Світлани Костянтинівни про зупинення провадження в справі відмовлено.

03.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву ФОП ОСОБА_2 . В обґрунтування відзиву ОСОБА_1 зазначає, що вимоги ФОП ОСОБА_2 до ПП ВКФ «Аква Вита», ПП «Вітафарма» і ДО «УКРНОІВІ» підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, а вимоги до ОСОБА_1 мають тотожний предмет і підстави з вимогами, що розглядаються у справі № 335/3187/25. Якщо ж вважати ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_2 різними позивачами, то зазначає, що із зустрічним позовом звернувся неналежний позивач, оскільки договір від 18.04.2023 укладений не з ФОП ОСОБА_2 , а з ОСОБА_2 як фізичною особою, до того ж ФОП ОСОБА_2 не обґрунтовано порушення її прав як підприємця. Крім того, ФОП ОСОБА_2 залучила у зустрічній позовній заяві неналежних відповідачів, а саме ПП ВКФ «Аква Вита» і ПП «Вітафарма», до яких не пред`явила жодних позовних вимог. Вказує, що договір 18.04.2023 було укладено сторонами, а висновку експерта, підготовленому у справі № 335/3187/25, наразі не надана оцінка в рамках згаданої справи.

10.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив ДО «УКРНОІВІ» на зустрічну позовну заяву ФОП ОСОБА_2 . В обґрунтування відзиву ДО «УКРНОІВІ» зазначає, що чинним законодавством не передбачено механізмів та способів, у які УКРНОІВІ може здійснювати перевірку достовірності інформації, наведеної в поданих документах, у т.ч. повноважень представників сторін договору, статусу об`єктів на предмет наявності заборони їх відчуження, справжність підписів сторін, дійсність договору тощо. Зазначає, що внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на торговельну марку відбулося на підставі поданих документів на законних підставах. Вказує, що законодавством не передбачено можливості скасування у реєстрі записів стосовно реєстрації прав на торговельні марки. Також зазначає про відсутність підстав для покладення судових витрат на УКРНОІВІ.

10.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява УКРНОІВІ про залишення зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 без розгляду.

17.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ФОП ОСОБА_2 на заяву УКРНОІВІ про залишення зустрічного позову без розгляду.

17.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ПП «Вітафарма» на заяву УКРНОІВІ про залишення зустрічного позову без розгляду.

17.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ПП ВКФ «Аква Вита» на заяву УКРНОІВІ про залишення зустрічного позову без розгляду.

Ухвалою суду від 17.12.2025 у задоволенні заяви Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» в особі представниці Свіденко Світлани Костянтинівни про залишення зустрічного позову фізичної особи підприємця ОСОБА_2 в особі представника адвоката Гришка Івана Івановича до приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита», приватного підприємства «Вітафарма», ОСОБА_1 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» про визнання недійсним договору про передання майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку без розгляду відмовлено.

15.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення ПП ВКФ «Аква Вита» щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , в яких викладена позиція про підтримку зустрічного позову.

Також 15.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення ПП «Вітафарма» щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , в яких викладена позиція про підтримку зустрічного позову.

17.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь ФОП ОСОБА_2 на відзив ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву. В обґрунтування відповіді ФОП ОСОБА_2 зазначає, що оспорюваний нею договір було укладено між фізичними особами, тому спір щодо нього підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вказує про відмінний суб`єктний склад і предмети спору цієї справи зі справою № 335/3187/25. Зазначає, що ОСОБА_2 як ФОП було залучено судом до участі у справі саме за клопотанням ОСОБА_1 . Зазначає, що підпис на договорі від 18.04.2023 їй не належить, що встановлено результатами почеркознавчої експертизи.

Також 17.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ПП «Вітафарма» на відзив ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву, доводи яких є аналогічними доводам, викладеним у відповіді ФОП ОСОБА_2 на відзив.

18.12.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення ОСОБА_1 на відповідь ФОП ОСОБА_2 на відзив на зустрічну позовну заяву. ОСОБА_1 зазначає, що підтримує свої раніше висловлені доводи щодо господарської юрисдикції спору за зустрічним позовом в частині вимог ФОП ОСОБА_2 до юридичних осіб та наявності підстав для закриття провадження за зустрічним позовом в цій частині. Також ОСОБА_1 наполягає на тому, що доводи позивачки за зустрічним позовом не спростовують відсутності порушення її прав як фізичної особи підприємця при укладенні договору від 18.04.2023. Також зазначає про недопустимість висновку експерта як доказу через те, що його було підготовлено після складення експертом повідомлення про неможливість проведення судової експертизи та за відсутності нової ухвали про призначення експертизи.

05.02.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 про залучення правонаступників відповідачів до участі у справі.

Ухвалою суду від 17.02.2026 залучено до участі у справі № 335/2299/25 в якості правонаступника відповідача приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита» товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Аква Віта» (ідентифікаційний код 31075647). Залучено до участі у справі № 335/2299/25 в якості правонаступника відповідача приватного підприємства «Вітафарма» товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма» (ідентифікаційний код 37526877).

17.02.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання щодо виконання ТОВ ВКФ «Аква Віта» ухвали суду від 28.01.2026 про витребування доказів. Витребувану судом довіреність приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита» від 01 січня 2020 року № 01/01/2020 на ім`я ОСОБА_3 суду не надано.

17.02.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ФОП ОСОБА_2 про скасування заходів процесуального примусу.

Ухвалою суду від 17.02.2026 клопотання представника фізичної особи підприємця ОСОБА_2 адвоката Гришка Івана Івановича про скасування заходів процесуального примусу у цивільній справі № 335/2299/25 задоволено. Скасовано ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 28.01.2026 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заходу процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі 3328,00 гривень у зв`язку із невиконанням ухвали про забезпечення доказів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 148 ЦПК України.

Ухвалою суду від 05.03.2026 закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 25.03.2026 судом заслухане вступне слово учасників справи.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_4 позовні вимоги первісного позову підтримує та просить їх задовольнити, заяву про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору, підтримує та просить її задовольнити, проти зустрічного позову заперечував з підстав, викладених у відзиві та запереченнях.

Представник відповідачів за первісним позовом і позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_5 проти первісного позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, проти заяви про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору, заперечував з підстав, викладених у запереченнях, позовні вимоги зустрічної позовної заяви підтримував та просить їх задовольнити.

Представниця відповідача за зустрічним позовом Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» Свіденко С.К. зазначила, що ця організація не є учасником справи за первісним позовом, а проти зустрічного позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві.

В судових засіданнях 06.05.2026 та 08.06.2026 судом досліджено докази у справі.

В судовому засіданні 11.08.2026 судом проведено судові дебати та оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошено перерву для складання повного тексту до 25.08.2026.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їхній сукупності, заслухавши учасників процесу, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено, що 12 вересня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 20 грудня 2023 року у справі № 335/7479/23, яке набрало законної сили 03 квітня 2024 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

24 травня 2018 року ОСОБА_2 було подано заявку на знак для товарів і послуг (торговельну марку), заявка була зареєстрована за № m201812336. 20 січня 2021 року за цією заявкою було зареєстровано торговельну марку «Новосорб» за № 290281 для 5-го класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, зокрема для товару «Дієтичні добавки для людей». Зображення торговельної марки є кольоровим та виконано в синьому, блакитному та білому кольорах, має горизонтальні повторювані написи синім кольором « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в центральній частині позначення, а також вертикальні повторювані написи (виконані знизу вгору) блакитним кольором « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відділені вертикальними прямими лініями блакитного кольору.

Зазначене підтверджується відомостями зі спеціальної інформаційної системи Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій». Також ці відомості мають таку інформацію: в графі (732) «Ім`я та адреса володільця реєстрації» зазначено: ОСОБА_1 АДРЕСА_3 [UA].

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Відповідно до ст. 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 418 ЦК України, право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з ч. 1 ст. 420 ЦК України, до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Відповідно до ст. 492 ЦК України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Відповідно до ст. 495 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Отже, право інтелектуальної власності на торговельну марку включає в себе, в тому числі, сукупність майнових прав. З цих підстав суд відхиляє доводи ТОВ «Віта Фарма» і ТОВ ВКФ «Аква Віта» про те, що торговельна марка є лише позначенням, і не є ні майном, ні майновим правом.

Майнові права є «майном» в розумінні ст. 190 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Верховним Судом України та Верховним Судом неодноразово розглядалося питання щодо можливості майнових прав на торговельну марку бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд України в постанові від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц дійшов висновку про те, що право на торговельну марку може бути об`єктом спільного майна подружжя.

В постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 161/11764/15-ц міститься аналогічний правовий висновок. Верховний Суд зазначив, що «погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поділу прав інтелектуальної власності на спірні торгівельні марки, суд апеляційної інстанції не врахував, що реєстрація цих знаків для товарів і послуг за відповідачем сама по собі не виключає їх віднесення до спільного майна подружжя і можливості поділу за правилами, визначеними главою 8 СК України».

В постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 161/11764/15 зазначено про те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно набуте за час спільного проживання та за час шлюбу на право інтелектуальної власності на торгівельні марки, оскільки зазначені торговельні знаки були зареєстровані в установленому законом порядку за відповідачем під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 335/5841/19 зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13, у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 161/11764/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 161/11764/15, про те, що право на торговельну марку може бути об`єктом спільного майна подружжя та підлягає поділу за правилами, визначеними главою 8 СК України.

В обґрунтування необхідності такого відступлення Касаційний цивільний суд послався на постанову Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 926/1795/18, на яку посилаються в цій справі ТОВ ВКФ «Аква Віта» і ТОВ «Віта Фарма».

В ухвалі від 11 жовтня 2023 року Касаційний цивільний суд вказав, що від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц, що майнові права на торговельну марку є спільним майном подружжя, Велика Палата Верховного Суду не відступила.

Ухвалою від 28 лютого 2024 року у справі № 335/5841/19 Велика Палата Верховного Суду повернула справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

У своїй ухвалі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «Від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц, що майнові права на торговельну марку є спільним майном подружжя Велика Палата Верховного Суду не відступила.

Отже у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року в справі № 201/14163/13-ц викладено висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що майнові права на торговельну марку можуть бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, зазначене свідчить про недоцільність розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з часу ухвалення Верховним Судом України постанови від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц суспільний контекст не змінився, а такі вади правозастосування, які би зумовлювали потребу відступити від сформульованого у цій постанові висновку, відсутні.

Крім того, не вбачається наявності глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці щодо врахування правових висновків, викладених Верховним Судом України в постанові від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц. ...

Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 22 червня 2017 року в справі № 201/14163/13-ц, не обґрунтовують доцільності розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Посилання колегії суддів на правову позицію, викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 серпня 2019 року в справі № 926/1795/18 не є доречним, оскільки відповідне судове рішення ухвалено за іншого, ніж у цій справі, правового регулювання спірних правовідносин, а також за інших обставин справи та доказів у ній; зокрема, в згаданій справі йшлося про правовідносини пов`язані з виникнення права на використання знаку для товарів і послуг, а не про належність об`єкта до спільної сумісної власності подружжя».

В постановах Верховного Суду від 24 квітня 2024 року та від 05 березня 2026 року у справі № 335/5841/19 вказано, що майнові права на торговельну марку можуть бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Цей правовий висновок є актуальним і Верховний Суд від нього не відступав. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Оскільки майнові права на торговельну марку можуть бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд відхиляє доводи ТОВ «Віта Фарма» і ТОВ ВКФ «Аква Віта» про протилежне.

В усних поясненнях представник відповідачів за первісним позовом стверджував, що під час розгляду цієї справи суд не може встановити правовий режим майнових прав на торговельну марку як об`єкта спільної чи особистої власності, оскільки, на думку представника відповідачів, суд може з`ясовувати цю обставину виключно під час вирішення спору про поділ майна подружжя. Однак суд не погоджується з такою позицією, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Правовий режим спірної торговельної марки є предметом спору між сторонами в цій справі і ця обставина є такою, на яку сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. Тому для правильного вирішення спору, зокрема для з`ясування того, чи є порушеними майнові права ОСОБА_1 на торговельну марку та чи існують підстави для визнання ліцензійних договорів недійсними за заявою ОСОБА_1 , суд має з`ясувати правовий режим майнових прав на спірну торговельну марку незважаючи на те, що в цій справі не розглядаються вимоги про поділ цих майнових прав.

Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Судом встановлено, що заявку на знак для товарів і послуг (торговельну марку) № НОМЕР_5 було подано під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі. Крім того, судом встановлено, що торговельну марку № 290281 було зареєстровано також під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі.

Відповідачами за первісним позовом не подано доказів на спростування презумпції спільності, встановленої ст. 60 СК України, щодо майнових прав на спірну торговельну марку. Натомість в поданому до суду 16.10.2025 клопотанні про зупинення провадження у справі, на сторінці 3-ї цього клопотання, ФОП ОСОБА_2 повідомляє про те, що ОСОБА_2 було подано до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя позов, в якому вона просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за кожним право власності по 1/2 частки на торговельну марку № 290281 від 20.01.2021 («НовоСорб»). Отже, та обставина, що на час реєстрації торговельної марки № НОМЕР_1 майнові права на неї набувалися у спільну сумісну власність подружжя, фактично визнана і самою ФОП ОСОБА_2 .

Тому суд дійшов висновку про те, що станом на день подання заявки № m201812336 від 24 травня 2018 року, а також станом на день державної реєстрації торговельної марки № 290281 від 20 січня 2021 року майнові права на цю торговельну марку були об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незважаючи на ту обставину, що заявка на знак для товарів і послуг подавалася ОСОБА_2 .

При цьому станом на момент звернення позивача із первісним позовом до суду і на момент ухвалення рішення суду майнові права на торговельну марку в повному обсязі зареєстровані за ОСОБА_1 , відповідні відомості наявні в публічному доступі на офіційному веб-сайті Спеціальної інформаційної системи УКРНОІВІ за гіперпосиланням https://sis.nipo.gov.ua/uk/search/detail/1362793/.

До зустрічної позовної заяви ФОП ОСОБА_2 долучено копію договору № 20/23-3 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023, укладеного між ОСОБА_2 як відчужувачем та ОСОБА_1 як набувачем, відносно торговельної марки № 290281 від 20.01.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 427 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.

Отже, з моменту укладення договору від 18.04.2023, за умови його дійсності, право спільної сумісної власності подружжя на майнові права на торговельну марку трансформувалося у право особистої приватної власності ОСОБА_1 на цю торговельну марку, внаслідок чого на теперішній час майнові права на торговельну марку зареєстровані саме за ОСОБА_1 .

Вищевказаний договір від 18.04.2023 є предметом спору між сторонами за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_2 .

Одночасно, договір від 18.04.2023 є предметом спору в межах цивільної справи № 335/3187/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та УКРНОІВІ, третя особа патентний повірений ОСОБА_7 , про визнання недійсними договорів про передачу (відчуження) майнових прав на торговельні марки та скасування записів у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки. Вказана справа станом на день ухвалення рішення в цій справі розглядається Запорізьким апеляційним судом.

При цьому, незалежно від того, чи є договір від 18.04.2023 дійсним, ОСОБА_1 має майнові права на спірну торговельну марку; різниця полягає лише в тому, що якщо договір від 18.04.2023 є дійсним, то ОСОБА_1 має право особистої приватної власності на майнові права на торговельну марку починаючи з 18.04.2023 (пункт 4.1 договору), тоді як в разі визнання договору від 18.04.2023 недійсним, наслідком недійсності стане повернення його сторін у попередній стан (реституція), тобто повернення права спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на майнові права на цю торговельну марку. За таких обставин ОСОБА_1 має право на захист своїх майнових прав на торговельну марку незалежно від того, чи він є одноосібним власником цих майнових прав, чи співвласником разом із ОСОБА_2 .

Отже, вимоги зустрічної позовної заяви ФОП ОСОБА_2 не виключають задоволення первісної позовної заяви ОСОБА_1 , який так чи інакше має майнові права на торговельну марку, різниця полягає лише у спільному чи особистому характері цих прав, що не має значення для захисту таких прав від неправомірного використання торговельної марки іншими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 54 Конституції України, громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 424 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності є, серед іншого, виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.

Відповідно до ч. 3 ст. 426 ЦК України, використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 432 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, та знищення таких товарів за рахунок особи, яка вчинила порушення.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом. Використанням торговельної марки визнається: нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.

Згідно з абз. 1 ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов`язаний відшкодувати власнику свідоцтва завдану майнову шкоду шляхом відшкодування збитків чи виплати компенсації та/або завдану немайнову (моральну) шкоду.

Судом встановлено, що 07.03.2025 Приватним підприємством Виробничо-комерційною фірмою «Аква Вита» в аптеці № 5, розташованій за адресою: м. Запоріжжя, пр-т Соборний, 59 / вул. Перша Ливарна, буд. 27, приміщення 23, було продано товар дієтичну добавку «Новосорб», що підтверджується чеком від 07.03.2025.

Крім того, 07.03.2025 Приватним підприємством «Вітафарма» в аптеці № 10, розташованій за адресою: м. Запоріжжя, пр-т Соборний, буд. 230, приміщення 66, було продано товар дієтичну добавку «Новосорб», що підтверджується чеком від 07.03.2025.

Судом досліджено речові докази дві пластини, в кожній з яких міститься по 10 капсул дієтичної добавки «Новосорб». На пластинах вказано, що їх виготовлено на замовлення ПП «Вітафарма». На пластинах нанесена торговельна марка, зареєстрована 20 січня 2021 року за № 290281: зображення зареєстрованої торговельної марки повністю відтворено на цих товарах.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що починаючи з 30.10.2025 правонаступником Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми «Аква Вита» є Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Аква Віта». Крім того, починаючи з 31.10.2025 правонаступником Приватного підприємства «Вітафарма» є Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма».

Під час розгляду справи представник відповідачів за первісним позовом пояснив, що йому невідомо, чи здійснюють відповідачі використання спірної торговельної марки. При цьому в ході розгляду справи відповідачі за первісним позовом не заявляли про невикористання ними торговельної марки, не заперечували у своїх заявах по суті справи факту використання ними цієї торговельної марки, не подавали суду доказів, які б спростовували факт використання ними торговельної марки. Натомість 07.05.2025 ПП ВКФ «Аква Вита» надало суду копії двох ліцензійних договорів від 01.02.2021, обґрунтовуючи існування у нього права на використання спірної торговельної марки. У подальшому як ПП ВКФ «Аква Вита», так і ПП «Вітафарма» і правонаступники обох цих юридичних осіб у поданих до суду процесуальних документах та усних поясненнях наполягали на дійсності ліцензійних договорів від 01.02.2021. Отже, позиція відповідачів за первісним позовом свідчить не про заперечення ними факту використання спірної торговельної марки, а про те, що відповідачі наполягають на існуванні у них права цю торговельну марку використовувати.

Отже, суд дійшов висновку про те, що факт використання відповідачами ТОВ ВКФ «Аква Віта» і ТОВ «Віта Фарма» спірної торговельної марки є встановленим. Таке використання полягає у нанесенні торговельної марки на товар (що знайшло своє підтвердження при дослідженні речових доказів), зберіганні такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, а також у пропонуванні його для продажу та здійсненні продажу (наведений вище комплекс дій завжди передує продажу товарів в аптеках, а факт продажу підтверджується чеками аптек обох відповідачів).

Вирішуючи спір щодо правомірності чи неправомірності використання спірної торговельної марки відповідачами ТОВ ВКФ «Аква Віта» і ТОВ «Віта Фарма», суд зазначає, що вирішальне значення має з`ясування наявності чи відсутності згоди позивача, як особи, якій належать майнові права на торговельну марку, на використання торговельної марки відповідачами. Суд констатує, що матеріали справи не містять такої згоди. Натомість відповідачі обґрунтовують існування у них права на використання торговельної марки посиланням на ліцензійні договори від 01.02.2021. Позивачем заявлено вимоги про визнання цих ліцензійних договорів недійсними.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення у справі, суд, за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний із предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із не залежних від нього причин.

Заява ОСОБА_1 про визнання ліцензійних договорів недійсними була подана до закінчення підготовчого провадження. Оспорювані ліцензійні договори є пов`язаними з предметом спору, оскільки спір стосується неправомірного використання торговельної марки, а ТОВ ВКФ «Аква Віта» і ТОВ «Віта Фарма» обґрунтовують існування у них права на її використання саме посиланням на оспорювані ліцензійні договори. Доводи ОСОБА_1 про необізнаність з фактом існування таких ліцензійних договорів станом на день пред`явлення позову суд визнає обґрунтованими, адже ці доводи не спростовуються будь-якими документами, які є у справі, а на оспорюваних ліцензійних договорах відсутні підписи ОСОБА_1 та відсутні будь-які докази, що ОСОБА_1 знав про них до того моменту, коли їхні копії були надані 07.05.2025 ПП ВКФ «Аква Вита» до суду в цій справі. Тому суд вбачає наявність підстав для розгляду і вирішення по суті вимог, викладених у заяві ОСОБА_1 , поданій в порядку ч. 3 ст. 264 ЦПК України, та надає оцінку оспорюваним ліцензійним договорам на предмет наявності чи відсутності підстав для визнання їх недійсними.

Так, стороною відповідача за первісним позовом надано суду копії двох ліцензійних договорів, датованих 01.02.2021, на використання знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 . В обох договорах ліцензіаром зазначена фізична особа підприємець ОСОБА_2 , а ліцензіатами зазначені ПП «Вітафарма» (в одному договорі) та ПП ВКФ «Аква Вита» (в іншому договорі). На договорах містяться підписи ліцензіара ФОП ОСОБА_2 (в обох договорах). Від імені ліцензіатів договори містять підписи ОСОБА_3 з посиланням на наявність у нього довіреностей від 01.01.2020. В пунктах 2.1 договорів зазначено, що ліцензіар надає ліцензіатові на строк дії цього договору за винагороду, яку виплачує ліцензіат, невиключну ліцензію на користування товарним знаком за свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 , на території України для позначення таких послуг ліцензіата з переліку послуг за свідоцтвом України на цей товарний знак: Клас 5 (далі наводиться перелік товарів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1107 ЦК України, розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких правочинів: зокрема, ліцензійний договір.

Згідно з ч. 1 ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов`язується вносити плату за використання об`єкта, якщо інше не встановлено договором.

Отже, ліцензійний договір є правочином щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Як вже судом було встановлено вище та підтверджується матеріалами справи, станом на 01.02.2021 майнові права на спірну торговельну марку були об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Порядок розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначений статтею 65 СК України.

Згідно з ч. 1 3 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.

Оскільки оспорювані ліцензійні договори не підпадають під визначення дрібного побутового правочину, ОСОБА_1 має право на звернення до суду з позовом про визнання ліцензійних договорів недійсними як таких, що укладені другим із подружжя без його згоди.

Форма, в якій повинна бути надана згода іншого з подружжя на укладення одним із подружжя ліцензійного договору щодо майнових прав інтелектуальної власності, які є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визначена нормою ч. 3 ст. 65 СК України.

Вказана норма встановлює три випадки, коли додержання письмової форми такої згоди є обов`язковим: 1) якщо договір потребує нотаріального посвідчення; 2) якщо договір потребує державної реєстрації; 3) якщо договір стосується цінного майна. Цим спростовуються посилання представника відповідачів за первісним позовом на те, що письмова згода потрібна лише у разі, якщо договір потребує нотаріального посвідчення чи державної реєстрації.

В даному випадку письмова згода іншого з подружжя була необхідною, оскільки ліцензійні договори стосувалися цінного майна майнових прав на торговельну марку. Поняття «цінне майно» має оціночний характер, водночас, суд має підстави для висновку про те, що майнові права на спірну торговельну марку слід вважати цінним майном, з огляду на використання такої торговельної марки мережами аптек відповідачів у своїй господарській діяльності (яке хоч і відбувається без згоди ОСОБА_1 , але підтверджує цінність цього об`єкта цивільних прав) та з огляду на тривале існування спорів між сторонами щодо правового режиму цього майна, його поділу, відчуження прав на нього і т.д., що підтверджує цінність цього об`єкта для сторін.

Матеріали справи не містять доказів існування письмової (чи вираженої в будь-якій іншій формі) згоди ОСОБА_1 на укладення ФОП ОСОБА_2 оспорюваних ліцензійних договорів.

В судовому засіданні 25.03.2026, на запитання про те, чи отримувала ФОП ОСОБА_2 згоду ОСОБА_1 на укладення ліцензійних договорів, представник ФОП ОСОБА_2 відповів, що така згода не була потрібна. Така відповідь на питання свідчить про те, що представник ФОП ОСОБА_2 не заперечував того, що згоди ОСОБА_1 на укладення ліцензійних договорів ФОП ОСОБА_2 не отримувала (адже вважала, що така згода не була потрібна).

При цьому ПП «Вітафарма» і ПП ВКФ «Аква Вита» станом на 01.02.2021 були пов`язаними особами з ФОП ОСОБА_2 : єдиним учасником і ПП «Вітафарма», і ПП ВКФ «Аква Вита» станом на 01.02.2021 була зареєстрована сама ОСОБА_2 , що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо ПП «Вітафарма» і ПП ВКФ «Аква Вита» станом на 01.02.2021. Виходячи з цих фактів суд дійшов висновку про те, що і ПП «Вітафарма», і ПП ВКФ «Аква Вита» станом на 01.02.2021 були обізнані про те, що майнові права на спірну торговельну марку є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , і що ФОП ОСОБА_2 не отримала згоди ОСОБА_1 на укладення оспорюваних ліцензійних договорів.

Доводи відповідачів за первісним позовом про те, що ОСОБА_1 був обізнаний про використання торговельної марки ПП «Вітафарма» і ПП ВКФ «Аква Вита» та не заперечував проти цього, суд визнає безпідставними, оскільки на підтвердження такої обізнаності чи відсутності заперечень відповідачі не надали жодного доказу. Оспорювані ліцензійні договори не містять підпису ОСОБА_1 . В матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи, які б свідчили про використання ПП ВКФ «Аква Вита» спірної торговельної марки саме в той час, коли керівником ПП ВКФ «Аква Вита» був ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять також доказів сплати на користь ОСОБА_1 роялті ліцензіатами цих ліцензійних договорів за період після укладення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору від 18.04.2023 про передачу (відчуження) майнових прав на спірну торговельну марку. Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 знав чи міг знати про оспорювані ліцензійні договори до того моменту, коли їхні копії були надані 07.05.2025 ПП ВКФ «Аква Вита» до суду в цій справі.

Тому суд дійшов висновку про те, що оспорювані ліцензійні договори були укладені щодо об`єкта спільної сумісної власності одним із подружжя без згоди іншого, а ліцензіати (протилежна сторона в договорах, контрагенти ФОП ОСОБА_2 ) були обізнані про правовий режим майнових прав на цю торговельну марку та про відсутність такої згоди. Ці факти та норма ч. 2 ст. 65 СК України є підставою для визнання оспорюваних ліцензійних договорів недійсними повністю з моменту укладання.

Крім того, ліцензійний договір, укладений ФОП ОСОБА_2 з ПП ВКФ «Аква Вита», від імені ПП ВКФ «Аква Вита» містить підпис ОСОБА_3 ; в договорі вказано, що ОСОБА_3 діє на підставі довіреності № 01/01/2020 від 01.01.2020.

Станом на 01.01.2020 керівником ПП ВКФ «Аква Вита» був позивач ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо ПП ВКФ «Аква Вита» станом на 01.01.2020. Отже, якби довіреність ПП ВКФ «Аква Вита» № 01/01/2020 від 01.01.2020 на ім`я ОСОБА_3 справді існувала, то її міг видати лише ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що таку довіреність він, як тодішній керівник ПП ВКФ «Аква Вита», не видавав; відповідачі за первісним позовом стверджують про протилежне. Враховуючи існування такого спору, під час підготовчого провадження суд ухвалою від 28.01.2026 витребував оригінал довіреності ПП ВКФ «Аква Вита» від 01 січня 2020 року № 01/01/2020 на ім`я ОСОБА_3 . Однак відповідач вимоги ухвали не виконав, витребувану довіреність не надав.

Згідно з ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, також залишити позовну заяву без розгляду.

ПП ВКФ «Аква Вита» та його правонаступник ТОВ ВКФ «Аква Віта», стверджуючи про існування довіреності від 01 січня 2020 року № 01/01/2020 на ім`я ОСОБА_3 , не надали її суду. Натомість ТОВ ВКФ «Аква Віта» в акті службового розслідування від 12.02.2026 зазначило про відсутність оригіналу цієї довіреності, що входить в суперечність із твердженням цієї юридичної особи про нібито існування такої довіреності.

Враховуючи факт невиконання ухвали суду від 28.01.2026 про витребування оригіналу довіреності та відсутність в матеріалах справи навіть копії такої довіреності, суд дійшов висновку про те, що ПП ВКФ «Аква Вита» не видавало довіреності від 01 січня 2020 року № 01/01/2020 на ім`я ОСОБА_3 на укладення від імені ПП ВКФ «Аква Вита» ліцензійного договору з ФОП ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки ліцензійний договір від 01.02.2021, в якому ліцензіаром зазначена ФОП ОСОБА_2 , а ліцензіатом зазначено ПП ВКФ «Аква Вита», укладений за відсутності волевиявлення ПП ВКФ «Аква Вита», ця обставина також є підставою для визнання цього договору недійсним.

Щодо ліцензійного договору, укладеного ФОП ОСОБА_2 з ПП «Вітафарма», суд вважає за необхідне зазначити, що станом на 01.02.2021 ОСОБА_2 була керівником ПП «Вітафарма», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо ПП «Вітафарма» станом на 01.02.2021. Отже, цей ліцензійний договір укладено з одного боку ФОП ОСОБА_2 , а з іншого боку підприємством, керівником якого на той час була теж ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є (п. 66 постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 908/3467/19).

В даному випадку ОСОБА_2 , як керівник ПП «Вітафарма», здійснює представництво останнього, а отже вона при здійсненні такого представництва не може одночасно виступати стороною договору, який укладається з ПП «Вітафарма», не може від імені ПП «Вітафарма» вчиняти правочин щодо себе як фізичної особи підприємця.

Слід зазначити, що оспорюваний ліцензійний договір від імені ПП «Вітафарма» підписано ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 . Разом з тим, суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, який викладено в постанові від 17.10.2018 у справі № 910/16391/17 в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність порушення норми ч. 3 ст. 238 ЦК України за подібних обставин, коли видачею довіреності особа завуалювала свою участь та дії при укладенні спірного правочину від імені товариства шляхом формального введення представника за довіреністю. Верховний Суд прирівняв такі дії до вчинення представником правочину від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.

При цьому ОСОБА_3 є пов`язаною особою з ОСОБА_2 , про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Біос-Фарм», в якому ОСОБА_2 зареєстрована як єдиний учасник, а ОСОБА_3 як керівник. Також пов`язаність осіб ОСОБА_3 і ОСОБА_2 встановлена у п. 73 постанови Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 908/1339/23(908/1600/23).

Отже, видачею довіреності на ім`я пов`язаної особи ОСОБА_3 ОСОБА_2 , будучи керівником ПП «Вітафарма», завуалювала свою участь та дії при укладенні спірного правочину від імені ПП «Вітафарма» шляхом формального введення представника за довіреністю. Як наслідок, суд визнає цей правочин таким, що вчинено з порушенням норми ч. 3 ст. 238 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, в обґрунтування заяви про визнання оспорюваних ліцензійних договорів недійсними ОСОБА_1 посилався на низку ознак, які свідчать про те, що ці договори були в дійсності складені не в 2021 році, а значно пізніше безпосередньо перед поданням їхніх копій суду, задля умисного введення суду в оману відповідачами щодо нібито існування таких ліцензійних договорів. Зокрема, йдеться про такі ознаки:

- ОСОБА_1 , який станом на 2021 рік перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , зазначає, що нічого не знав про наявність таких ліцензійних договорів, хоча вони стосуються об`єкта спільної сумісної власності подружжя майнових прав на торговельну марку (в матеріалах справи дійсно відсутні докази того, що ОСОБА_1 був обізнаний в 2021 році про укладання таких ліцензійних договорів);

- ОСОБА_1 , який станом на 2021 рік був керівником ПП ВКФ «Аква Вита», нічого не знав про наявність договору, який ПП ВКФ «Аква Вита» начебто уклало з ФОП ОСОБА_2 (оспорюваний ліцензійний договір з ПП ВКФ «Аква Вита» дійсно не містить підпису ОСОБА_1 , а витребувана судом довіреність на ім`я ОСОБА_3 , чий підпис міститься на договорі, відповідачем не була надана суду);

- ОСОБА_3 , підпис якого міститься на договорі, не повідомляв ОСОБА_1 про те, що він уклав такий правочин (доказів такого повідомлення матеріали справи дійсно не містять);

- немає жодних відомостей про такі договори у спеціальній інформаційній системі Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (і хоча ці договори не підлягали обов`язковій державній реєстрації, однак ця обставина логічно узгоджується з іншими ознаками, які в комплексі дають підставу вважати, що договори в дійсності були складені не в 2021 році, а пізніше);

- починаючи з 2023 року ні ПП ВКФ «Аква Вита», ні ПП «Вітафарма» жодного разу не сплачували ОСОБА_1 роялті, передбачене пунктами 5.1 5.4 ліцензійних договорів, незважаючи на те, що з 2023 року майнові права на торговельну марку зареєстровані в повному обсязі за ОСОБА_1 , що є загальнодоступною інформацією (в матеріалах справи дійсно немає доказів сплати такого роялті);

- у відзиві на позовну заяву в цій справі ПП «Вітафарма» нічого не повідомляло про існування такого ліцензійного договору, і лише коли у своїх процесуальних документах позивач звернув увагу на те, що відповідачі не заперечують фактів неправомірного використання ними торговельної марки, стороною відповідача були надані суду копії ліцензійних договорів, датованих 2021 роком (дійсно, у своїй першій заяві по суті справі відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , ПП «Вітафарма» не повідомило про існування ліцензійного договору, його копія була надана суду значно пізніше).

З огляду на викладені обставини, виникла необхідність у проведенні судової технічної експертизи ліцензійних договорів для з`ясування абсолютного часу виконання штрихів рукописних записів у ліцензійних договорах (тобто чи дійсно ліцензійні договори були складені у 2021 році, чи це відбулося значно пізніше). Ухвалою від 26.05.2025 суд витребував у відповідачів за первісним позовом оригінали оспорюваних ліцензійних договорів, однак жоден із відповідачів не надав оригінали цих договорів суду. З огляду на неможливість проведення судової технічної експертизи за відсутності об`єктів дослідження (оригіналів договорів) суд ухвалою від 28.01.2026 відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової технічної експертизи документів. Одночасно суд в ухвалі роз`яснив, що якщо оригінали ліцензійних договорів від 01.02.2021 будуть надані суду, сторони не позбавлені права заявити клопотання про призначення такої експертизи. І після цього, усвідомлюючи, що ненадання ліцензійних договорів в оригіналі перешкоджає проведенню експертизи, відповідачі продовжували не надавати суду ці оригінали. Отже, неможливість проведення експертизи стала наслідком поведінки самих відповідачів за первісним позовом, які своїми діями ухилилися від надання суду документів, наявність яких була необхідною для проведення такої експертизи.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Суд критично ставиться до пояснень ПП ВКФ «Аква Вита» і ПП «Вітафарма» про те, що оригінали ліцензійних договорів начебто знаходяться у самого ОСОБА_1 , адже по-перше, їхні копії надав суду саме представник ПП ВКФ «Аква Вита» (засвідчивши ці копії своїм кваліфікованим електронним підписом і не вказавши при поданні цих копій про те, що оригінали знаходяться у ОСОБА_1 ), а не ОСОБА_1 , по-друге, в матеріалах справи немає жодних доказів на користь твердження про те, що оригінали ліцензійних договорів перебувають начебто у ОСОБА_1 , по-третє, таке твердження не пояснює причину ненадання ФОП ОСОБА_2 своїх примірників ліцензійних договорів, у яких в пунктах 9.5 вказано, що вони укладені у двох примірниках по одному для кожної із сторін.

Тому суд дійшов висновку про те, що ПП ВКФ «Аква Вита», ПП «Вітафарма» та їхні правонаступники, а також ФОП ОСОБА_2 ухилилися від надання суду витребуваних у них оригіналів ліцензійних договорів, чим унеможливили проведення судової технічної експертизи, а отже не спростували логічних доводів ОСОБА_1 про те, що ці ліцензійні договори були в дійсності складені не 01.02.2021, а значно пізніше з метою введення суду в оману щодо фактичних обставин справи.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для визнання недійсними повністю з моменту укладання ліцензійних договорів, датованих 01 лютого 2021 року, на використання знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , сторонами якого є: з одного боку ФОП ОСОБА_2 як ліцензіар, а з іншого боку: в одному договорі ПП ВКФ «Аква Вита» (правонаступником якого є ТОВ ВКФ «Аква Віта») як ліцензіат, в іншому договорі ПП «Вітафарма» (правонаступником якого є ТОВ «Віта Фарма») як ліцензіат. Тому суд задовольняє заяву ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Окрім оспорюваних ліцензійних договорів, які визнаються судом недійсними, а отже такими, не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з їхньою недійсністю, будь-яких інших підстав для використання спірної торговельної марки ані ПП ВКФ «Аква Вита», ані ПП «Вітафарма», ані їхні правонаступники суду не надали.

Тому суд дійшов висновку про те, що ТОВ ВКФ «Аква Віта» і ТОВ «Віта Фарма» здійснюють неправомірне використання торговельної марки, чим порушують права позивача за первісним позовом. Порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту з застосуванням способів, які є ефективними та здатні припинити таке порушення. Обрані позивачем способи захисту, а саме зобов`язання відповідачів вилучити з аптек та знищити товар дієтичну добавку «Новосорб», на якому нанесено цю торговельну марку, а також заборона відповідачам використовувати (наносити на товар, на упаковку, в якій міститься такий товар, на етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігати такий товар із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонувати його для продажу, здійснювати продаж, застосовувати в рекламі та в мережі Інтернет) цю торговельну марку для товарів і послуг, віднесених до 5-го класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, а також інші позначення, схожі до ступеню змішування із цією торговельною маркою є ефективними, відповідають змісту порушеного права та характеру його порушення, а також забезпечують дієве відновлення порушених прав позивача. Тому суд задовольняє первісний позов ОСОБА_1 в повному обсязі.

Як суд вже зазначав вище, вимоги зустрічної позовної заяви ФОП ОСОБА_2 не виключають задоволення первісної позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки так чи інакше у ОСОБА_1 існують майнові права на спірну торговельну марку. Водночас оскільки зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 був прийнятий судом до розгляду як такий, що виник з одних правовідносин з первісним позовом (стосується відчуження майнових прав на ту торговельну марку, право на яке захищає позивач за первісним позовом), суд вирішує вимоги зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 по суті.

Стосовно юрисдикційної належності спору за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_2 , суд зазначає, що дійсно в зустрічній позовній заяві ФОП ОСОБА_2 вказала в якості відповідачів в т.ч. ПП ВКФ «Аква Вита» і ПП «Вітафарма», тобто юридичних осіб. Разом з тим, ФОП ОСОБА_2 не пред`явила жодних позовних вимог до цих юридичних осіб, а ті позовні вимоги, які ФОП ОСОБА_2 заявила, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

В якості підстави своїх вимог ФОП ОСОБА_2 посилається на висновок експерта, підготовлений в межах справи № 335/3187/25, розгляд якої наразі не завершено. У висновку експерта зазначено, що підпис, який міститься навпроти друкованого тексту « ОСОБА_2 » на третьому аркуші договору № 20/23-3 про передачу (відчуження) майнових прав на торговельну марку від 18.04.2023 виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Заперечуючи проти цього висновку як доказу, ОСОБА_1 посилається на його недопустимість через те, що після складання судовим експертом 08.09.2025 повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, новий документ про призначення судової експертизи (зокрема нова ухвала суду) до експертної установи не надходив. Також, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 30.01.2025 у справі № 903/811/23, ОСОБА_1 зазначає, що ЦПК України не передбачає можливості повторного направлення матеріалів справи для проведення експертизи на підставі ухвали, щодо якої сформовано повідомлення про неможливість проведення судової експертизи.

В матеріалах справи дійсно є копія повідомлення від 08.09.2025 про неможливість проведення судової експертизи за ухвалою від 20.06.2025, мотивованого тим, що впродовж 45 днів з моменту направлення клопотання експерта про надання порівняльного матеріалу такий порівняльний матеріал не надходив. У подальшому у висновку експерта від 10.11.2025, складеному вже після повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, той же експерт зазначає про те, що експертиза проведена за ухвалою про призначення експертизи від 20.06.2025. Дані Єдиного державного реєстру судових рішень не містять будь-яких інших ухвал про призначення експертизи у справі № 335/3187/25 окрім ухвали від 20.06.2025. Отже, ухвала про призначення експертизи від 20.06.2025 була фактично виконаною 08.09.2025 шляхом складання повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, тоді як висновок експерта від 10.11.2025 складений за відсутності нової ухвали про призначення експертизи, тому доводи ОСОБА_1 про порушення порядку проведення судової експертизи знаходять своє підтвердження.

Надана ФОП ОСОБА_2 копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.05.2023 у кримінальному провадженні № 12023082060000826 не підтверджує позовних вимог ФОП ОСОБА_2 , оскільки в цьому витягу не зазначено про договір від 18.04.2023. При цьому постановою слідчого від 20.10.2023 вказане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінальних правопорушень. Доказів оскарження та скасування цієї постанови матеріали справи не містять.

Заява самої ОСОБА_2 , адресована адвокату, не може бути доказом в підтвердження не укладення ОСОБА_2 договору від 18.04.2023, оскільки така заява складена в односторонньому порядку стороною спору та виражає позицію такої сторони.

При цьому, важливе значення для вирішення вимог зустрічного позову є те, чи порушено права особи, якою пред`явлено такий зустрічний позов.

Як вже зазначалося, зустрічний позов пред`явлено ОСОБА_2 саме як фізичною особою підприємцем. Це не було технічною помилкою з боку ОСОБА_2 , оскільки в усіх подальших процесуальних документах у справі вона зазначала себе саме як фізичну особу підприємця.

Відмінності між суб`єктним складом зустрічного позову в даній справі, в якому позивачем є ОСОБА_2 саме як фізична особа підприємець, і позову у справі № 335/3187/25, в якій позивачем є ОСОБА_2 саме як фізична особа, стали підставою для відмови в задоволенні заяви УКРНОІВІ про залишення зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 без розгляду (ухвала суду від 17.12.2025).

Разом з тим, аналіз змісту договору № 20/23-3 від 18.04.2023 свідчить про те, що відчужувачем у цьому договорі зазначена ОСОБА_2 як фізична особа, а не як фізична особа підприємець. Що свідчить про те, що цей договір не порушує прав ОСОБА_2 як фізичної особи підприємця. В свою чергу, ОСОБА_2 як фізична особа оспорює цей договір в межах цивільної справи № 335/3187/25, розгляд якої наразі не завершено.

До того ж, як свідчать відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо ФОП ОСОБА_2 , видами економічної діяльності ФОП ОСОБА_2 є надання послуг (оренди, інформаційних, рекламних і т.д.) і ФОП ОСОБА_2 не здійснює продаж товарів, в т.ч. фармацевтичних, тоді як спірна торговельна марка зареєстрована на для надання послуг, а для реалізації товарів 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (дієтичних добавок та інших), отже ОСОБА_2 і до укладення договору від 18.04.2023 не могла використовувати цю торговельну марку у своїй власній підприємницькій діяльності як фізичної особи підприємця, оскільки види економічної діяльності ОСОБА_2 як ФОП (які вона обрала для себе самостійно) не передбачають торгівлю фармацевтичними товарами, а лише передбачають надання послуг.

Доводи ФОП ОСОБА_2 про те, що суд залучив як співвідповідача саме ФОП ОСОБА_2 , тому ФОП ОСОБА_2 і пред`явила зустрічний позов не спростовують відсутність порушень прав ФОП ОСОБА_2 оспорюваним нею договором № 20/23-3 від 18.04.2023.

Відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 як щодо основної вимоги про визнання договору недійсним, так і щодо похідної вимоги про скасування запису у Державному реєстрі свідоцтв України на торговельні марки.

Крім того, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, про те, що якщо на виконання спірного правочину сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів або про витребування майна з володіння відповідача.

Оспорюваний ФОП ОСОБА_2 договір призвів до переходу майна, а саме майнових прав на торговельну марку зі спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до особистої приватної власності ОСОБА_1 , про що свідчать відомості зі спеціальної інформаційної системи УКРНОІВІ. Однак, ФОП ОСОБА_2 , заявляючи вимогу про визнання договору № 20/23-3 від 18.04.2023 недійсним, не заявила вимогу про витребування майнових прав на торговельну марку. При цьому вимога про скасування запису стосовно реєстрації прав власника на торговельну марку не є вимогою про витребування майнових прав на торговельну марку.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що порушене право позивача за первісним позовом підлягає судовому захисту, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі. Також суд дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі. В свою чергу, зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

При зверненні до суду з первісним позовом ОСОБА_1 сплатив 4844,80 грн. судового збору за двома позовними вимогами, заявленими до ТОВ ВКФ «Аква Віта» і двома позовними вимогами, заявленими до ТОВ «Віта Фарма». У зв`язку із задоволенням первісного позову, суд присуджує до стягнення з ТОВ ВКФ «Аква Віта» і ТОВ «Віта Фарма» на користь ОСОБА_1 ці судові витрати по 2422,40 грн. з кожного відповідача. Крім того, при зверненні до суду із заявою про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору, ОСОБА_1 сплатив 1937,92 грн. судового збору. У зв`язку із задоволенням цієї заяви, суд присуджує до стягнення на користь ОСОБА_1 : за першою вимогою заяви 484,48 грн. судового збору з ТОВ ВКФ «Аква Віта» і 484,48 грн. судового збору з ФОП ОСОБА_2 ; за другою вимогою заяви 484,48 грн. судового збору з ТОВ «Віта Фарма» і 484,48 грн. судового збору з ФОП ОСОБА_2 . Таким чином, остаточно суд стягує на користь ОСОБА_1 : з ТОВ ВКФ «Аква Віта» 2422,40 + 484,48 = 2906,88 грн. судового збору, з ТОВ «Віта Фарма» 2422,40 + 484,48 = 2906,88 грн. судового збору, з ФОП ОСОБА_2 484,48 + 484,48 = 968,96 грн. судового збору.

Також суд встановив, що при зверненні із зустрічною позовною заявою ФОП ОСОБА_2 не сплатила судовий збір. Зустрічна позовна заява була подана в електронній формі 24.06.2025 та містила дві вимоги немайнового характеру, заявлені фізичною особою підприємцем. Тому розмір судового збору за подання зустрічного позову становив: 3028,00 грн. * 2 * 0,8 = 4844,80 грн. Матеріали справи не містять доказів звільнення ФОП ОСОБА_2 від сплати судового збору. Оскільки суд відмовляє в задоволенні зустрічного позову, суд стягує з ФОП ОСОБА_2 на користь держави 4844,80 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 48, 51, 76 81, 84, 109, 263 265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційну фірму «Аква Віта» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма» вилучити з аптек та знищити товар дієтичну добавку «Новосорб», на якому нанесено торговельну марку «Новосорб», зареєстровану 20 січня 2021 року за № 290281, майнові права на яку належать ОСОБА_1 .

Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційній фірмі «Аква Віта» і Товариству з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма» використовувати (наносити на товар, на упаковку, в якій міститься такий товар, на етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігати такий товар із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонувати його для продажу, здійснювати продаж, застосовувати в рекламі та в мережі Інтернет) торговельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстровану 20 січня 2021 року за № 290281, майнові права на яку належать ОСОБА_1 , для товарів і послуг, віднесених до 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг, а також інші позначення, схожі до ступеню змішування із цією торговельною маркою.

Заяву ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, пов`язаних із предметом спору задовольнити повністю.

Визнати недійсним повністю з моменту укладання ліцензійний договір, датований 01 лютого 2021 року, на використання знака для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , сторонами якого є фізична особа підприємець ОСОБА_2 як ліцензіар та Приватне підприємство Виробничо-комерційна фірма «Аква Вита» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Аква Віта») як ліцензіат.

Визнати недійсним повністю з моменту укладання ліцензійний договір, датований 01 лютого 2021 року, на використання знака для товарів і послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1 , сторонами якого є фізична особа підприємець ОСОБА_2 як ліцензіар та Приватне підприємство «Вітафарма» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма») як ліцензіат.

В задоволенні зустрічної позовної заяви фізичної особи підприємця ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Аква Віта» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2906 (дві тисячі дев`ятсот шість) гривень 88 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2906 (дві тисячі дев`ятсот шість) гривень 88 копійок.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено в повному обсязі 25.08.2026.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач за первісним та зустрічним позовами Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Аква Віта», код ЄДРПОУ 31075647, адреса місцезнаходження: вул. Патріотична, буд. 70, кв. 22, м. Запоріжжя, 69005.

Відповідач за первісним та зустрічним позовами Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Фарма», код ЄДРПОУ 37526877, адреса місцезнаходження: вул. Сталеварів, буд. 30, прим. 3, м. Запоріжжя, 69035.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом фізична особа підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_5 .

Відповідач за зустрічним позовом Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», код ЄДРПОУ 44673629, адреса місцезнаходження: вул. Годзенка Дмитра, буд. 1, м. Київ, 01601.

Суддя І. П. Соболєва