Рішення № 139218038, 25.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 р. № 520/16388/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , IHH: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 30 листопада 2000 року по 23 лютого 2025 року, що підтверджується витягом із послужного списку. З 23 лютого 2025 року позивач продовжив проходження військової служби у складі НОМЕР_4 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.

У період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу здійснювала військова частина НОМЕР_2 .

02 червня 2026 року представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_2 з адвокатським запитом, в якому, серед іншого, просив повідомити, чи здійснювалося нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення із визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, а також надати документи щодо нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення.

Листом від 04 червня 2026 року №26/1/3936 військова частина НОМЕР_2 надала відповідь на адвокатський запит, у якій повідомила про відсутність підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача.

До вказаної відповіді відповідачем додано довідку-розрахунок нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення. Зі змісту цієї довідки вбачається, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період відповідач застосовував розрахункову величину 1762,00 грн.

Не погодившись із застосуванням відповідачем сталої розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, яким пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 було викладено в редакції, що передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року.

На переконання позивача, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первинній редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Позивач вважає, що у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року його посадовий оклад та оклад за військовим званням мали бути визначені із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет України відповідно на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.

Оскільки розміри грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії залежать від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових місячного грошового забезпечення, позивач також просить здійснити перерахунок указаних виплат з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у відзиві зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до законодавства, чинного у спірний період.

Відповідач послався на те, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 було передбачено визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

На думку відповідача, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 не змінила встановленого постановою Кабінету Міністрів України №704 порядку обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями і не створила підстав для застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня кожного наступного календарного року.

Крім того, відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду. Військова частина НОМЕР_2 послалася на частину п`яту статті 122 КАС України та вказала, що про розмір отриманого грошового забезпечення позивач повинен був дізнаватися щомісяця під час його виплати.

Посилаючись на наведені обставини, відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання зазначених положень Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, до яких належать підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, що мають постійний характер, премії, та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У первинній редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 було встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 та викладено його в редакції, яка передбачала визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким, зокрема, було змінено пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі №826/6453/18 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29 січня 2020 року, тобто з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 утратив чинність, а дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 була відновлена у попередній редакції, яка передбачала визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Таким чином, посилання відповідача на те, що після 29 січня 2020 року розрахунковою величиною залишався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим наслідкам скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат.

Водночас указане обмеження не виключає застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб як самостійної розрахункової величини, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21. Верховний Суд зазначив, що встановлене пунктом 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не впливає на спірні правовідносини, оскільки розрахунковою величиною за пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Мінімальна заробітна плата при цьому використовується не як розрахункова величина, а як показник для визначення мінімальної межі посадового окладу та окладу за військовим званням.

У постановах від 15 червня 2023 року у справі №380/13603/21 та від 30 квітня 2025 року у справі №620/9741/24 Верховний Суд також виходив із того, що з 29 січня 2020 року для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожитковий мінімум станом на 01 січня 2018 року.

Законом України від 14 листопада 2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року в розмірі 2102,00 грн.

Законом України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року в розмірі 2270,00 грн.

Законом України від 02 грудня 2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року в розмірі 2481,00 грн.

Законом України від 03 листопада 2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн.

Отже, у період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача мали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн на відповідні тарифні коефіцієнти; з 01 січня по 31 грудня 2021 року із застосуванням величини 2270,00 грн; з 01 січня по 31 грудня 2022 року 2481,00 грн; з 01 січня по 19 травня 2023 року включно 2684,00 грн.

Натомість із наданої відповідачем довідки-розрахунку вбачається, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період відповідач застосовував розрахункову величину 1762,00 грн, яка відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Відповідач не заперечує факту застосування зазначеної сталої величини та не надав доказів проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481, пунктом 2 якої пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 викладено у редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн і визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постанова Кабінету Міністрів України №481 набрала чинності 20 травня 2023 року.

Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, якими пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 було визнано протиправним та нечинним, та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд у зазначеній постанові виходив із того, що статтею 9 Закону №2011-XII Кабінету Міністрів України делеговано повноваження встановлювати розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі визначати базову розрахункову величину для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями у фіксованому розмірі. У зв`язку із цим пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 є чинним, а встановлена ним розрахункова величина 1762,00 грн підлягає застосуванню з дня набрання цією постановою чинності.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обмежені періодом з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно, тобто періодом, який передує набранню чинності постановою Кабінету Міністрів України №481.

Тому позивач має право на перерахунок грошового забезпечення за заявлений у цій справі період.

Таким чином, нарахування відповідачем посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням сталої розрахункової величини 1762,00 грн не відповідало пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції, чинній протягом спірного періоду.

Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням входять до складу місячного грошового забезпечення і є базовими величинами для визначення інших його складових, неправильне визначення цих окладів вплинуло також на розмір щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих та виплачених позивачу у спірний період.

Підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №704 передбачено право керівників державних органів у межах асигнувань надавати один раз на рік військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їхнього місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Премія відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №704 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, розмір якого визначається з урахуванням складових грошового забезпечення та фактично встановленого відсотка преміювання.

Тому перерахунку підлягають не лише посадовий оклад і оклад за військовим званням позивача, а й ті фактично нараховані та виплачені у спірний період щомісячні й одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема премія, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір яких залежав від посадового окладу, окладу за військовим званням або місячного грошового забезпечення.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям та іншим визначеним цим Порядком особам установами, які їх утримують, за рахунок відповідних коштів, що є джерелом доходів таких осіб, шляхом повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, пов`язаних із виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

За змістом пунктів 4 і 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат у розмірі фактично утриманого податку з доходів фізичних осіб.

Отже, під час виплати позивачу сум грошового забезпечення, донарахованих за результатами проведеного на виконання цього рішення перерахунку, відповідач зобов`язаний одночасно компенсувати суми податку з доходів фізичних осіб, фактично утримані з таких виплат. Аналогічний підхід до застосування Порядку №44 викладений Верховним Судом у постанові від 22 червня 2018 року у справі №812/1048/17.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки звернення до адміністративного суду.

Предметом цієї справи є правильність нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, тобто спір щодо дотримання законодавства про оплату праці під час проходження публічної служби.

У постанові від 19 листопада 2025 року у справі №420/27284/24 Верховний Суд зазначив, що частина п`ята статті 122 КАС України безпосередньо не врегульовує строк звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як стаття 233 КЗпП України спеціально регулює строки звернення до суду у справах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці. Тому стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою щодо частини п`ятої статті 122 КАС України.

До 19 липня 2022 року частина друга статті 233 КЗпП України передбачала, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції. Частиною першою цієї статті було встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України, у частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив із того, що встановлення тримісячного строку для звернення працівника, який продовжує перебувати у трудових або службових правовідносинах, до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат створює можливість невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці та необґрунтовано обмежує гарантовані статтями 43 і 55 Конституції України права особи.

Частина перша статті 233 КЗпП України у вказаній частині втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення №1-р/2025, тобто з 11 грудня 2025 року.

У постанові від 24 лютого 2026 року у справі №120/2933/25 Верховний Суд, розглядаючи спір щодо обчислення та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 05 серпня 2020 року по 31 березня 2023 року, врахував Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 та зазначив, що до вимог військовослужбовця, якого не звільнено з військової служби, не підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, оскільки вона регулює строки звернення до суду саме у справах про виплату сум, належних працівникові при звільненні.

Матеріалами цієї справи підтверджено, що 23 лютого 2025 року позивач не був звільнений із військової служби, а був переведений для подальшого проходження служби до іншої військової частини. Станом на дату звернення до суду ОСОБА_1 продовжував проходити військову службу.

Отже, частина друга статті 233 КЗпП України, яка встановлює тримісячний строк у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, до спірних правовідносин не застосовується, оскільки факту звільнення позивача з військової служби не встановлено.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року при вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі суд уже встановив, що строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду не пропущений, а клопотання представника позивача про поновлення такого строку повернув без розгляду через відсутність підстав для його поновлення.

Доводи відповідача про застосування до спірних правовідносин місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, не враховують спеціального характеру статті 233 КЗпП України у спорах щодо оплати праці та правових наслідків Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025.

У зв`язку із цим підстави для застосування до позовних вимог наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду відсутні, а відповідні заперечення відповідача є необґрунтованими.

Щодо заперечень відповідача проти звільнення позивача від сплати судового збору суд зазначає, що питання відповідності позовної заяви вимогам статей 160, 161 КАС України та наявності підстав для відкриття провадження було вирішено ухвалою суду від 22 червня 2026 року.

За приписами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності застосування величини 1762,00 грн при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, не надав доказів проведення належного перерахунку та виплати різниці грошового забезпечення і пов`язаних із ним виплат.

Натомість наявні в матеріалах справи докази, зокрема витяг із послужного списку, відповідь військової частини НОМЕР_2 від 04 червня 2026 року №26/1/3936 і додана до неї довідка-розрахунок, підтверджують проходження позивачем військової служби у відповідача протягом спірного періоду, здійснення відповідачем нарахування та виплати грошового забезпечення і застосування при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням сталої розрахункової величини 1762,00 грн.

З огляду на встановлені обставини суд доходить висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення перерахунку та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, є протиправною.

Ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , IHH: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25 серпня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях