Рішення № 139217994, 25.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

25 серпня 2026 р. справа № 520/18158/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 26.12.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 26.12.2025.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років. Однак виплата пенсії позивачці не здійснюється, у зв`язку з чим на її банківський рахунок відповідні пенсійні виплати не надходять. З метою поновлення виплати пенсії позивачка звернулася до відповідача з проханням надати їй можливість пройти відеоідентифікацію, проте відповідачем належних заходів для проведення такої ідентифікації вжито не було, а виплату пенсії позивачці поновлено не було. Позивачка вважає, що припинення (невиплата) пенсії та бездіяльність відповідача щодо її поновлення є протиправними, оскільки здійснені без належних правових підстав та призвели до порушення її конституційного права на пенсійне забезпечення. У зв`язку з цим позивачка просить суд визнати протиправними дії (бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати пенсії та зобов`язати відповідача поновити нарахування і виплату пенсії з 26.12.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив, у якому виклав свої заперечення проти позову, зазначивши про відсутність підстав для виплати позивачу пенсії. Просив відмовити в задоволенні позову.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Судом установлено, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та є отримувачкою пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Виплата пенсії позивачці припинена, у зв`язку з чим починаючи з 26 грудня 2025 року належна їй пенсія на банківський рахунок не надходить. При цьому окремого рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не приймалося, а відомостей про належне повідомлення позивачки про підстави та порядок припинення виплати пенсії матеріали справи не містять.

З метою поновлення виплати пенсії позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з проханням надати їй можливість пройти відеоідентифікацію. Однак відповідачем відповідних заходів для забезпечення проведення відеоідентифікації позивачки не вжито, у зв`язку з чим виплату пенсії їй поновлено не було.

Станом на 26 грудня 2025 року та на час розгляду справи виплата пенсії позивачці не здійснюється.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не забезпечено поновлення виплати призначеної позивачці пенсії, незважаючи на її звернення з приводу проходження відеоідентифікації, що стало підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії та інші соціальні виплати, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на пенсійне забезпечення є конституційно гарантованим соціальним правом, а його реалізація та обмеження можуть здійснюватися виключно на підставі закону та з дотриманням установленої законом процедури.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав, а також основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Отже, орган Пенсійного фонду України не може на власний розсуд встановлювати додаткові, не передбачені законом умови реалізації вже набутого особою права на пенсію або фактично припиняти її виплату без наявності визначеної законом підстави та без дотримання встановленої процедури.

Судом установлено, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та є отримувачкою пенсії за вислугу років. Вказана пенсія була призначена їй у встановленому законом порядку, а отже, право на відповідну пенсійну виплату вже виникло та було реалізоване шляхом її призначення і виплати.

Відповідно до статті 2 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» одним із видів пенсійного забезпечення є пенсії за вислугу років. Згідно зі статтями 51, 52 та 55 цього Закону право на таку пенсію виникає у визначених законом категорій громадян за наявності передбачених законодавством умов.

Отже, у цій справі йдеться не про первинне призначення пенсії та не про встановлення права позивачки на пенсійне забезпечення, а про виплату вже призначеної пенсії.

Відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» порядок здійснення пенсійних виплат регулюється законом. Статтею 47 цього Закону встановлено загальне правило щодо щомісячної виплати призначеної пенсії.

Водночас питання припинення виплати пенсії врегульоване спеціальною нормою статтею 49 Закону України №1058-IV. Частиною першою цієї статті визначено випадки, у яких виплата пенсії припиняється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України або за рішенням суду.

Таким чином, припинення виплати вже призначеної пенсії не може відбуватися довільно або виключно внаслідок технічного внесення відповідної інформації до інформаційної системи Пенсійного фонду України. Для такого припинення має існувати передбачена законом підстава, яка повинна бути встановлена пенсійним органом, а рішення про припинення виплати має бути прийняте у встановленому законом порядку.

У даній справі відповідачем не надано належного та допустимого доказу прийняття щодо позивачки окремого рішення про припинення виплати пенсії, у якому були б зазначені конкретна правова підстава припинення виплати, дата її припинення, встановлені обставини та порядок поновлення пенсії.

Тобто фактично виплата пенсії позивачці припинена, однак документального підтвердження того, що відповідач прийняв належне індивідуальне рішення про припинення виплати пенсії відповідно до статті 49 Закону України №1058-IV, матеріали справи не містять.

За таких обставин сама по собі відсутність пенсійної виплати не може вважатися достатнім доказом законності дій відповідача. Так само не може замінювати індивідуальне рішення інформація, що міститься в електронних базах даних Пенсійного фонду України, службові відмітки чи результати автоматизованих перевірок.

Якщо відповідач вважав, що існували законні підстави для припинення виплати пенсії у зв`язку з непроходженням фізичної ідентифікації, саме на ньому лежав обов`язок встановити відповідну обставину, прийняти належне рішення та довести його правомірність.

При цьому позивачка не ухилялася від проходження ідентифікації та не відмовлялася від виконання будь-яких передбачених законом вимог.

Навпаки, після припинення виплати пенсії позивачка самостійно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з проханням надати їй можливість пройти відеоідентифікацію з метою підтвердження своєї особи та поновлення виплати пенсії.

Така поведінка позивачки має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки свідчить про її добросовісне волевиявлення та про вжиття нею всіх залежних від неї заходів для усунення можливих причин невиплати пенсії.

Позивачка фактично повідомила пенсійний орган про свою готовність пройти необхідну процедуру та підтвердити свою особу. Отже, відсутні підстави стверджувати, що саме поведінка позивачки або її небажання пройти ідентифікацію стали причиною подальшої невиплати пенсії.

Відповідно до чинного законодавства фізична ідентифікація може здійснюватися, зокрема, шляхом ідентифікації особи за допомогою відеоконференцзв`язку.

Таким чином, звернення позивачки із проханням забезпечити їй можливість пройти відеоідентифікацію було спрямоване саме на виконання вимог, які, на думку пенсійного органу, могли бути необхідними для продовження або поновлення виплати пенсії.

За таких обставин відповідач повинен був належним чином розглянути звернення позивачки, з`ясувати причини невиплати пенсії, встановити наявність або відсутність передбачених законом підстав для її припинення та, за відсутності таких підстав або після усунення відповідних обставин, вирішити питання про поновлення виплати.

Натомість відповідач не довів, що після звернення позивачки ним було вжито необхідних заходів для забезпечення проходження нею відеоідентифікації, а також не довів прийняття належного рішення за результатами такого звернення.

Отже, позивачка вчинила всі залежні від неї дії для підтвердження своєї особи та відновлення виплати пенсії, тоді як відповідач не забезпечив належного розгляду її звернення та не довів правомірності подальшої невиплати пенсії.

Саме по собі посилання пенсійного органу на необхідність проходження фізичної ідентифікації не може бути достатньою підставою для безстрокового позбавлення особи призначеної їй пенсії, особливо за умови, що особа не заперечує проти проведення такої процедури та самостійно звертається до органу Пенсійного фонду з метою її проходження.

Інший підхід фактично означав би покладення на пенсіонера негативних наслідків бездіяльності або неналежного виконання своїх повноважень органом Пенсійного фонду України.

Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №805/402/18, відповідно до якої припинення виплати пенсії можливе лише за наявності передбачених законом підстав, а підзаконні нормативно-правові акти не можуть встановлювати додаткові підстави для припинення пенсійних виплат або звужувати зміст та обсяг пенсійних прав, гарантованих законом.

Велика Палата Верховного Суду також виходила з того, що припинення виплати пенсії за відсутності передбачених законом підстав є втручанням у право особи на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Хоча зазначена правова позиція була сформульована за інших фактичних обставин, її висновки щодо необхідності наявності чіткої законної підстави для припинення пенсійної виплати та обов`язку суб`єкта владних повноважень діяти виключно у визначений законом спосіб є релевантними для вирішення цієї справи. У даному випадку відповідачем не доведено наявності належної законної підстави для припинення виплати пенсії позивачці та не надано доказів прийняття щодо неї відповідного індивідуального рішення із зазначенням конкретної підстави та дати припинення виплати.

За таких обставин фактичне припинення виплати вже призначеної пенсії без прийняття відповідного рішення у встановленому законом порядку не може вважатися правомірним, а посилання на необхідність проходження фізичної ідентифікації саме по собі не звільняє відповідача від обов`язку діяти відповідно до вимог закону та довести правомірність своїх дій.

Відповідно до статті 3 Закону України від 03 грудня 2019 року №324-IX «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» верифікація та моніторинг державних виплат здійснюються, зокрема, з дотриманням принципів верховенства права, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, неупередженості, об`єктивності, відкритості та прозорості.

При цьому Закон України №324-IX не звільняє орган, який здійснює державну виплату, від обов`язку приймати відповідні рішення відповідно до законодавства, що регулює конкретний вид державної виплати.

Отже, результати верифікації, відповідні рекомендації, інформаційні повідомлення або дані інформаційних систем можуть бути підставою для подальшого опрацювання питання пенсійним органом, однак самі по собі не підміняють передбачене законом індивідуальне рішення про припинення виплати пенсії.

У цьому випадку відповідач не довів, що ним було прийнято таке рішення щодо позивачки та що воно ґрунтувалося на конкретній передбаченій законом підставі.

Відповідно до статті 58 Закону України №1058-IV Пенсійний фонд України здійснює керівництво та управління солідарною системою, призначає пенсії, готує документи для їх виплати та забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсійних виплат. Територіальні органи Пенсійного фонду України, відповідно до статті 63 цього Закону, є підвідомчими Пенсійному фонду України органами, на які покладено виконання відповідних функцій у сфері пенсійного забезпечення.

Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області як територіальний орган Пенсійного фонду України зобов`язане забезпечувати належне здійснення пенсійних виплат особам, які перебувають у нього на обліку, а у разі виникнення обставин, що перешкоджають їх виплаті, діяти виключно у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, з`ясовує, чи вчинені вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та своєчасно.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повинно довести, що невиплата позивачці пенсії з 26.12.2025 здійснювалася на законних підставах, за наявності визначених законом обставин та з дотриманням установленої процедури.

Проте таких доказів відповідачем не надано.

Зокрема, відповідач не довів прийняття щодо позивачки рішення про припинення виплати пенсії, не встановив та не підтвердив належними доказами конкретну законну підставу для такого припинення, не довів належного повідомлення позивачки про відповідне рішення та не підтвердив вжиття необхідних заходів після її звернення щодо проходження відеоідентифікації.

За таких обставин фактична невиплата позивачці пенсії з 26.12.2025 не відповідає вимогам законності та встановленій законом процедурі здійснення пенсійних виплат.

При цьому відповідно до статті 46 Закону України №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, який призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів у порядку, встановленому законом.

У цій справі позивачка не вчиняла дій, які б свідчили про добровільну відмову від отримання пенсії або про небажання виконати передбачені законодавством вимоги. Навпаки, вона звернулася до відповідача з метою пройти відеоідентифікацію та відновити виплату вже призначеної пенсії.

Таким чином, невиплата пенсії не може бути поставлена їй у вину, оскільки вона вчинила залежні від неї дії для усунення обставин, які, на думку пенсійного органу, могли перешкоджати здійсненню пенсійної виплати.

У спірних правовідносинах право позивачки на пенсію за вислугу років уже було реалізоване шляхом її призначення. Тому предметом спору є не набуття права на пенсію, а неправомірне припинення фактичної виплати вже призначеного пенсійного забезпечення.

З огляду на це належним та ефективним способом захисту порушеного права є не повторне призначення пенсії, а зобов`язання відповідача поновити її нарахування та виплату з моменту, з якого така виплата фактично не здійснюється.

Право на отримання призначеної пенсії також охоплюється гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання держави у це право має бути законним, переслідувати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності.

У даному випадку відповідач не довів наявності законної та належним чином оформленої підстави для припинення виплати пенсії позивачці з 26.12.2025. Крім того, відповідач не довів, що позивачка ухилялася від проходження ідентифікації або що саме її поведінка перешкоджала поновленню пенсійної виплати.

Навпаки, матеріалами справи підтверджується активна поведінка позивачки, спрямована на підтвердження своєї особи та відновлення виплати пенсії. Вона звернулася до пенсійного органу із відповідним проханням та висловила готовність пройти відеоідентифікацію. Водночас відповідач не довів належного реагування на таке звернення та не підтвердив вчинення необхідних дій для поновлення пенсії.

За таких обставин саме бездіяльність та неналежне виконання відповідачем покладених на нього повноважень призвели до продовження невиплати позивачці призначеної пенсії.

Отже, відсутність належного рішення про припинення виплати пенсії, недоведеність конкретної передбаченої законом підстави для її невиплати, а також невжиття відповідачем належних заходів після звернення позивачки щодо проходження відеоідентифікації свідчать про протиправність дій та бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Враховуючи викладене, невиплата позивачці пенсії з 26.12.2025 за відсутності доведених законних підстав для припинення її виплати порушує право позивачки на пенсійне забезпечення та не відповідає вимогам Конституції України, Закону України №1058-IV та положенням Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на те, що саме по собі визнання протиправними дій відповідача не забезпечить повного відновлення порушеного права позивачки, належним та ефективним способом судового захисту відповідно до статті 245 КАС України є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату позивачці пенсії за вислугу років з 26.12.2025, а також виплатити належні їй суми пенсії за минулий період відповідно до вимог законодавства.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 26.12.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) поновити нарахування та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) з 26.12.2025.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь Державного бюджету України (Отримувач коштів ГУК у м.Києві/ м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАІІ), Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106, судовий збір у сумі 1 064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 25 серпня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ