Рішення № 139217968, 25.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

25 серпня 2026 р. справа № 520/17736/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (просп. Соборний, буд. 126А, м. Олександрія, Олександрійський р-н, Кіровоградська обл., 28008, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №104850010700 від 30.12.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку (в зміну рішення про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку №104850010700 від 05.11.2025);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 жовтня 2025 року (від 05 грудня 2025 року згідно рішення №104850010700 від 30.12.2025) про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України від 28.02.91 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням зобов`язальних висновків суду по даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №104850010700 від 30.12.2025 йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач зазначив, що є потерпілим від Чорнобильської катастрофи категорії 2, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 20.10.2025, виданим замість посвідчення серії НОМЕР_3 від 13.07.1995. Відповідно до зазначеного посвідчення позивач постійно проживав у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення. На думку позивача, наявність у нього посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2, а також наявні у матеріалах справи документи підтверджують факт його постійного проживання у смт Поліське Поліського району Київської області, яке було віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення, у зв`язку з чим він має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач безпідставно не врахував його посвідчення категорії 2 та наявні докази щодо проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, а також не навів належного обґрунтування щодо тривалості такого проживання та не здійснив належної оцінки всіх поданих документів. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Ухвалою від 29.06.2026 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні. Відповідач зазначив, що позивач 05.12.2025 звернувся з заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. На думку відповідача, позивач не підтвердив у встановленому порядку факт постійного проживання або роботи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років станом на 01.01.1993. Зокрема, відповідач не врахував окремі записи трудової книжки позивача, довідку Поліської селищної ради від 18.08.2025 №75 про навчання у смт Поліське, а також адресний листок вибуття, вважаючи, що зазначені документи не підтверджують необхідної тривалості проживання у відповідній зоні. При цьому посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_2 від 20.10.2025 відповідач не вважає достатнім підтвердженням необхідного дворічного періоду проживання. У зв`язку з відсутністю, на думку відповідача, підтвердженого дворічного періоду проживання або роботи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення відповідачем прийнято рішення від 30.12.2025 №104850010700 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. На підставі викладеного відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, згідно якої підтримав свої позовні вимоги. Просив позов задовольнити.

Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом установлено, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 30.12.2025 №104850010700 про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з відсутністю підтвердженого періоду постійного проживання або роботи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років станом на 01.01.1993.

При цьому, позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_2 від 20.10.2025, видане замість посвідчення серії НОМЕР_3 від 13.07.1995.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач вважає його протиправним та таким, що порушує його право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини щодо статусу та соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, врегульовані Законом України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-XII).

Згідно зі статтею 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, та були відселені або самостійно переселилися з цих територій.

За приписами пункту 2 частини першої статті 14 Закону №796-XII особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, належать до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 15 Закону №796-XII визначено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є, зокрема, довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Водночас частиною першою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-XII посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Таким чином, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи відповідної категорії підтверджує наявність у особи статусу, який надає право на користування передбаченими Законом №796-XII пільгами, у тому числі на пенсійне забезпечення зі зменшенням пенсійного віку.

Умови призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені статтею 55 Закону №796-XII.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з абзацом четвертим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше двох років, пенсійний вік зменшується на чотири роки та додатково на один рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше дев`яти років.

При цьому, приміткою до пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, для реалізації права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII юридично значимими є, зокрема, наявність у особи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та підтвердження передбаченого законом періоду постійного проживання або роботи у відповідній зоні радіоактивного забруднення.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, що підтверджують право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, а також посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи у випадках, передбачених цим Порядком.

Таким чином, законодавством передбачено подання документів, які підтверджують період проживання або роботи особи на території відповідної зони, тоді як посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує відповідний статус особи.

Як встановлено судом із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою від 05.12.2025 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Заява позивача розглядалася за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення №104850010700 від 30.12.2025 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення та підтверджено відповідачем у відзиві, підставою для відмови визначено відсутність, на думку пенсійного органу, двох років постійного проживання або роботи позивача у зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993 року.

При цьому відповідачем не заперечується належність позивача до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2, а також достатність страхового стажу для призначення пенсії.

Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Закону №796-XII право на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку мають, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше двох років.

Водночас положення пункту 2 частини першої статті 14 Закону №796-XII передбачають віднесення до категорії 2 осіб, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Отже, при визначенні права особи на пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII підлягають оцінці не лише окремі документи про проживання особи, а й усі документи, що підтверджують її статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи, періоди проживання або роботи у відповідній зоні та інші обставини, що мають значення для вирішення питання про пенсійне забезпечення.

Судом встановлено, що позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_2 від 20.10.2025 року, видане замість посвідчення серії НОМЕР_3 від 13.07.1995 року.

Зазначене посвідчення є документом установленого зразка, який відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-XII підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право на користування пільгами, встановленими цим Законом.

При цьому відповідач не ставить під сумнів чинність зазначеного посвідчення, його належність позивачу чи встановлений ним статус позивача як потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2.

Суд також враховує, що смт Поліське Поліського району Київської області, де проживав позивач, було віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується як статус позивача потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2, так і факт проживання позивача у населеному пункті, який належав до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що наявні у матеріалах справи документи не можуть бути враховані при визначенні права позивача на пенсію зі зниженням пенсійного віку.

Зокрема, відповідачем не надано належного обґрунтування того, з яких саме причин ним не враховано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 серії НОМЕР_2 від 20.10.2025 року та попереднє посвідчення серії НОМЕР_3 від 13.07.1995 року.

Сам факт заміни посвідчення у 2025 році не свідчить про припинення або зміну статусу позивача та не спростовує відомостей, що містилися у попередньому посвідченні.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження обставин проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення надано, зокрема, адресні документи, документи про навчання, трудову книжку та інші документи, які підлягали оцінці пенсійним органом у їх сукупності.

Відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії, фактично обмежився посиланням на відсутність двох років проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993 року, однак у тексті оскаржуваного рішення не навів детального розрахунку періодів проживання позивача, які були ним враховані або не враховані, не зазначив, які саме документи були взяті до уваги та з яких підстав відхилено інші документи, подані позивачем.

Отже, оскаржуване рішення не містить належного та достатнього обґрунтування висновку про відсутність у позивача необхідного періоду проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

У даному випадку відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення в частині неврахування наявних у позивача документів, що підтверджують його статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 2 та обставини проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення.

Суд також зазначає, що право особи на пенсію зі зниженням пенсійного віку за Законом №796-XII пов`язується з належністю особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та фактом проживання або роботи у відповідній зоні, а не лише з формальною реєстрацією місця проживання.

Разом із тим, суд зазначає, що предметом судового розгляду у цій справі є правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №104850010700 від 30.12.2025 року, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Оскільки пенсійним органом при прийнятті оскаржуваного рішення не було належним чином досліджено та оцінено всі надані позивачем документи, а суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні первинного розгляду заяви та визначенні всіх необхідних для призначення пенсії обставин, належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки суду.

Таким чином, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №104850010700 від 30.12.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку прийнято без належного врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.12.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Вимога позивача про повторний розгляд його заяви є належним та ефективним способом захисту порушеного права, оскільки саме відповідач у межах наданих йому законом повноважень має здійснити повторний розгляд заяви, перевірити наявність передбачених законом підстав для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт та зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Водночас суд звертає увагу, що у позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву від 29.10.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Разом з тим, відповідно до матеріалів справи та доводів відповідача, які підтверджуються оскаржуваним рішенням №104850010700 від 30.12.2025, із заявою про призначення пенсії позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України саме 05.12.2025.

Отже, вимога позивача в частині визначення дати заяви, яку належить повторно розглянути, підлягає уточненню судом відповідно до встановлених у справі фактичних обставин. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути саме заяву ОСОБА_1 від 05.12.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, а не заяву від 29.10.2025, оскільки оскаржуване рішення прийнято за результатом розгляду заяви позивача від 05.12.2025..

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №104850010700 від 30.12.2025 слід визнати протиправним та скасувати, а відповідача зобов`язати повторно розглянути заяву позивача від 05.12.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 29.10.2025 відмовити.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактично обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляд справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (просп. Соборний, буд. 126А, м. Олександрія, Олександрійський р-н, Кіровоградська обл., 28008, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №104850010700 від 30.12.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (просп. Соборний, буд. 126А, м. Олександрія, Олександрійський р-н, Кіровоградська обл., 28008, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) від 05.12.2025 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 25 серпня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ