Рішення № 139217962, 25.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 р. № 520/10364/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа - Військова частина НОМЕР_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2023 по 26.03.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2023 по 26.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має право на виплату йому відповідачем середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2023 року по 26.03.2026, але не більше шести місяців. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 14.05.2026 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів. Витребувано у військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_4 довідку про доходи ОСОБА_1 за серпень та вересень 2023 року (останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню зі служби) з розбивкою на складові та із зазначенням середньомісячної та середньоденної заробітної плати позивача відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, довідку про виплачену позивачу суму грошового забезпечення при звільненні.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена сторонам до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Представник третьої сторони, Військової частини НОМЕР_4 , наполягаючи, що він є правонаступником Військової частини НОМЕР_6 , в якій позивач також проходив військову службу, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що затримка в розрахунку виникла у зв`язку із наявністю судового спору між сторонами щодо встановлення факту та розміру заборгованості із виплати грошового забезпечення, що автоматично виключає можливість застосування санкції, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Також надав до суду витребувані документи.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розгляд справи по суті здійснюється з урахуванням надмірного навантаження в Харківському окружному адміністративному суді та з урахуванням днів перебування судді у відпустці у період з 06.07.2026 по 20.07.2026, та з 10.08.2026 по 23.08.2026 включно.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач проходив військову службу у Військові частині НОМЕР_2 з 22.08.2022 по 06.04.2023, звідки, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.04.2023 року № 96 його було переведено до військової частини НОМЕР_6 , в якій позивач проходив у подальшому військову службу з 07.04.2023 по 04.10.2023.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу), на фінансовому забезпеченні якої перебувала військова частина НОМЕР_6 , від 07.09.2023 № 122-РС солдата ОСОБА_1 звільнено у запас за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 23)

У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення під час проходження служби, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, визнано протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 28.02.2022 по 06.04.2023 без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, зобов`язано Військову частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 28.02.2022 по 06.04.2023 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_6 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період 07.04.2023 по 04.10.2023 без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, зобов`язано військову частину НОМЕР_6 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 07.04.2023 по 04.10.2023 з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 по справі №520/459/24 залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2024 у справі № 520/459/24, відповідачем 26.03.2026 виплачено позивачу заборгованість із сум грошового забезпечення в розмірі 108 899,79 грн., що вбачається з відповідної роздруківки про зарахування коштів (а.с. 18).

Разом з тим, за доводами позивача, відповідач має додатково виплатити йому середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні за період з 05.10.2023 року по 26.03.2026, але не більше шести місяців.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6- 12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 04.10.2023 №280, позивача з 04.10.2023 звільнено з військової служби у запас за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю 1 чи 2 групи).

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення, рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність.

Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що враховуючи наведене, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовцям обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Верховний Суд, зокрема й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Матеріалами справи встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 22.08.2022 по 06.04.2023, звідки, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.04.2023 року № 96 його було переведено до військової частини НОМЕР_6 , в якій позивач проходив у подальшому військову службу у період з 07.04.2023 по 04.10.2023, звідки вже був звільнений у запас за підпунктом "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У світлі зазначених обставин важливо підкреслити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності (частина 3 статті 9 КАС України).

Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом позивач фактично заявив позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_2 щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2023 по 26.03.2026, здійсненого на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2024 у справі №520/459/24.

Але з Військової частини НОМЕР_2 позивач не звільнявся з військової служби, а був переведений, на підставі наказу командира від 06.04.2023 №96, для подальшого проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_6 . Звільнений позивач 04.10.2023 з військової служби у запас з Військової частини НОМЕР_6 , яка не визначена відповідачем по справі.

За приписами ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд ураховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Як вбачається з програми "Діловодство спеціалізованого суду", позивач 28.04.2026 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою (в межах адміністративної справи №520/10366/26), в якій просив суд визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_6 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2023 по 26.03.2026 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_6 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2023 по 26.03.2026.

Ухвалою суду від 04.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин; - оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 1064,96 грн за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947; банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA678999980313141206084020661; код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу - "*;101; (код платника); судовий збір за позовом (ім`я/назва платника), Харківський окружний адміністративний суд" або документів, які підтверджують підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивачем недоліки позовної заяви не усунуто, а отже ухвалою суду від 28.05.2026 позовну заяву повернуто позивачеві.

Вказана ухвала суду від 28.05.2026 станом на дату розгляду даного спору є предметом апеляційного оскарження в Другому апеляційному адміністративному суді.

Указані вище обставини свідчать про те, що позивач до подання вказаного позову до суду був обізнаний, що відповідачем у межах даної справи, за визначений ним спірний період (з 04.10.2023), має бути саме Військова частина НОМЕР_6 , з якої позивач був звільнений в запас, або її правонаступник.

Таким чином, прерогатива визначення особи, яка має відповідати за поданим позовом, належить виключно позивачу.

З огляду на з`ясовані фактичні обставини справи, суд вважає, що з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23, що надалі були підтвердженні у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі №400/5149/24, установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини, ініційовані позивачем до Військової частини НОМЕР_2 , виникли поза межами звільнення з даної військової частини, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує настання відповідальності роботодавця. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, враховуючи, що станом на дату остаточного звільнення позивача з військової служби (04.10.2023) позивач не був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 , то остання у період з 04.10.2023 по 26.03.2026 прав позивача не порушувала, оскільки сторони по справі у спірний період у службових правовідносинах не перебували, грошове забезпечення за період з 07.04.2023 по 04.10.2023 не нараховувалось, що встановлено у справі №520/459/24, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа - Військова частина НОМЕР_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН