Рішення № 139216337, 24.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 року м. Київ справа №320/33246/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, в розмірі 30 000 грн. на місяць за період з 24.02.2022 р. по 21.01.2023 р.;

- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони в м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24.02.2022 р. по 21.01.2023 р. в розмірі 325 679,78 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач після 24.02.2022 протиправно не виплачував йому, як співробітнику ТУ ССО у м. Києві та Київській області, щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30 000,00 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 (далі - Постанова №168). На переконання позивача, бездіяльність відповідача щодо виплати йому вказаної винагороди порушує принцип дії нормативно-правового акта в часі та взяті на себе державою зобов`язання, які не можуть ставитися в залежність від наявності бюджетних асигнувань.

Ухвалою суду від 02 жовтня 2023 року відкрито спрощене провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачам надати суду відзив на адміністративний позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджує, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби та ТУ ССО відповідних коштів на її виплату за фондом оплати праці співробітникам. Оскільки бюджетні асигнування на виплату вказаної додаткової винагороди ТУ ССО, як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня, не виділені, то останнє позбавлене можливості та повноважень щодо здійснення таких виплат. Наведене, за доводами відповідача, свідчить про недопущення ним бездіяльності щодо виконання Постанови №168.

Треті особи надали пояснення стосовно поданого позову, які кореспондуються з відзивом відповідача.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не зверталися.

З урахуванням викладеного розгляд справи здійснено судом у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до наказу Управління від 03.12.2019 №66 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено на посаду заступника командира 2 взводу охорони підрозділу охорони Вищого антикорупційного суду з 04 грудня 2019 року.

Згідно з наказом Управління від 27.05.2020 №91/ОС «По особовому складу» старшого лейтенанта Служби судової охорони ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів призначено на рівнозначну посаду заступника командира 14 взводу охорони четвертого підрозділу охорони (м. Київ та Вищого антикорупційного суду) Управління з 01 червня 2020 року.

Відповідно до наказу Управління від 31.12.2020 №245/ОС «По особовому складу» старшого лейтенанта Служби судової охорони ОСОБА_1 у зв`язку з проведенням організаційно-штатних заходів призначено (переміщено по службі) на посаду заступника командира 15 взводу охорони 4 підрозділу охорони з 01 січня 2021 року.

Наказом Управління від 10.05.2023 №253 о/с «По особовому складу» старшого лейтенанта Служби судової охорони ОСОБА_1 призначено переможцем конкурсу на посаду командира 3 взводу охорони 5 підрозділу охорони з 11 травня 2023 року.

Згідно з наказом Управління від 14.06.2023 №323 о/с «По особовому складу» капітана Служби судової охорони ОСОБА_1 призначено за особистим проханням на посаду командира 14 взводу охорони 4 підрозділу охорони з 14 червня 2023 року.

Вважаючи, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 (далі - Постанова №168) на період дії воєнного стану має право на додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень, позивач звернувся із відповідним запитом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області.

Проте отримав відповідь, якою відмовлено у виплаті додаткової винагороди у зв`язку із відсутністю відповідного фінансування.

Також Територіальне управління повідомило, що в затвердженому ДСА України кошторисі на 2022 рік та 2023 рік, відповідно, кошторисах Територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168, не передбачені, у зв`язку із чим виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони з 24 лютого 2022 року не проводилася. Зазначено, що накази Територіального управління про виплату співробітникам додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, будуть видані після надходження відповідних бюджетних асигнувань.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 161 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах; підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України; складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів, які утворюються як юридичні особи. Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За частинами першою та другою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Його розміри встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджено відповідні схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року №384 (далі - Порядок №384).

Відповідно до пунктів 4- 7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктами 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральному органі управління Служби та територіальних управліннях Служби, за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені пунктом 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України ухвалено постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

У первісній редакції пункту 1 Постанови №168 було встановлено, що на період дії воєнного стану, зокрема співробітникам Служби судової охорони, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення відповідних заходів, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, розмір такої винагороди збільшується до 100 000 гривень пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 Постанови №168 Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

Пунктом 5 Постанови №168 визначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 внесено, зокрема, зміни до пункту 1 Постанови №168, відповідно до яких слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Також Постанову №168 доповнено пунктом 2№, яким передбачено визначення керівниками відповідних міністерств та державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди.

Наказом ДСА України від 31 жовтня 2022 року №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).

Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам у період дії воєнного стану за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами, згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 визначено розміри додаткової винагороди: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення таких заходів, пропорційно часу участі.

За пунктом 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де його призначено на штатну посаду. Підставою для виплати є наказ Служби або територіального управління Служби.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 та пунктом 4 наказу ДСА України від 31 жовтня 2022 року №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану додаткову винагороду, яка підлягає виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Пунктами 21 та 22 частини першої статті 5 КАС України визначено поняття типової та зразкової адміністративної справи.

За приписами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у такому рішенні.

У рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (Пз/990/4/22), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, за позовом особи, яка проходить службу в Службі судової охорони, до територіального управління Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначено ознаки типової справи: позивачем є співробітник Служби судової охорони; відповідачем є центральний орган управління або територіальний підрозділ Служби судової охорони; предметом спору є додаткова винагорода, передбачена Постановою №168; спір виник унаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони такої додаткової винагороди; предметом позову є вимоги про визнання протиправними дій (бездіяльності) щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди та зобов`язання нарахувати і виплатити її, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Ця справа відповідає зазначеним ознакам типової справи, оскільки позивач є співробітником Служби судової охорони, відповідачем - територіальне управління Служби судової охорони, предметом спору є додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, а спір виник унаслідок її невиплати позивачу. Предметом позову є, зокрема, вимоги щодо ненарахування і невиплати такої винагороди та її нарахування і виплати за відповідний період.

Таким чином, ця справа є типовою, у зв`язку з чим при її вирішенні відповідно до частини третьої статті 291 КАС України суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22.

У зазначеному рішенні Верховний Суд дійшов таких висновків.

З 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану додаткову винагороду, яка підлягає виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану.

Зміст змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 до Постанови №168, у частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про зміну обсягу права особи на отримання цієї винагороди. За загальним правилом грошове забезпечення виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, а тому визначена урядом пропорційність із прив`язкою до місячного періоду передбачає виплату 30 000 грн на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Верховний Суд також зазначив, що суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, оскільки відповідно до частини другої статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як ДСА України уповноважена затверджувати порядок його виплати.

Також Верховний Суд не вбачав підстав для застосування Порядку №396 у частині визначених ним порядку і умов виплати додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до його прийняття та набрання ним чинності. У відповідний спірний період порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони був урегульований Порядком №384, який і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відмова територіального управління Служби судової охорони у виплаті додаткової винагороди як складової грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах.

Верховний Суд у зразковій справі №260/3564/22 також зазначив, що належним відповідачем у такому спорі є територіальне управління Служби судової охорони, оскільки спірні відносини щодо виплати грошового забезпечення в належному розмірі виникають між позивачем та територіальним управлінням, яке відповідно до пункту 10 Порядку №384 повинно виплачувати співробітнику грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.

Враховуючи наведені правові позиції Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності територіального управління Служби судової охорони щодо ненарахування і невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та зобов`язання нарахувати і виплатити її в розмірі 30 000 грн на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця, починаючи з 24.02.2022.

Саме такий спосіб захисту порушеного права був застосований Верховним Судом у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (Пз/990/4/22), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.

Вирішуючи питання щодо періоду виплати позивачу додаткової винагороди, суд враховує таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», яка набрала чинності 21 січня 2023 року, внесено зміни до Постанови №168 у частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30 000 гривень. Зокрема, з переліку, зазначеного в першому реченні абзацу першого Постанови №168, виключено співробітників Служби судової охорони.

Отже, з 21 січня 2023 року співробітники Служби судової охорони втратили право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн, передбаченої Постановою №168.

З аналізу матеріалів справи та наведених норм права суд доходить висновку, що належним способом захисту та відновлення прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, у розмірі 30 000 грн на місяць за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.

За приписами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за спірний період з 24.02.2022 по 21.01.2023 у сумі 325 679,78 грн суд зазначає таке.

В матеріалах справи відсутні докази щодо нарахування та визначення конкретної суми додаткової винагороди, яка підлягала б стягненню.

Відповідач у відповідь на заяву позивача про нарахування додаткової винагороди послався на відсутність правових підстав та відповідних бюджетних призначень для такого нарахування. Отже, спору щодо конкретної суми та порядку її виплати у цій справі не існує.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо або ймовірно будуть порушені в майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити як передчасної.

Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі №560/2120/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.

Крім того, суд не може самостійно обрахувати вказану суму, оскільки нарахування та виплата спірної додаткової винагороди з відрахуванням обов`язкових платежів та податків належать до компетенції відповідача. Суд здійснює судовий контроль за відповідністю законодавству рішення, дій чи бездіяльності відповідного суб`єкта владних повноважень.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №681/423/15-а.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, дискреційним є повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за відповідних обставин.

Європейський суд з прав людини також неодноразово аналізував межі та законність застосування дискреційних повноважень національними органами. Зокрема, у рішенні від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд не підміняє компетентні національні органи, а перевіряє відповідність їхніх рішень положенням Конвенції та Протоколів до неї.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) зазначено, що правова норма є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, а надання органам виконавчої влади необмежених дискреційних повноважень несумісне з принципом верховенства права. Закон має достатньо чітко визначати межі дискреції та порядок її здійснення.

Таким чином, дискреційне повноваження слід розуміти як компетенцію суб`єкта владних повноважень приймати самостійне рішення в межах, визначених законодавством, з урахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-VI суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у цій частині позову щодо визначення конкретних сум виплат необхідно відмовити.

Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений строк звіт про виконання рішення суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Відповідно до частини другої статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суд може встановити новий строк для подання звіту та накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, його розгляду, а в разі неподання звіту - встановлення нового строку для його подання та можливого накладення штрафу.

При цьому зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт є правом суду, а не його обов`язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі №823/1265/16.

У пункті 86 постанови від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що передбачені статтею 382 КАС України процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звернув увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням такого рішення.

Таким чином, правовою підставою для встановлення судового контролю є наявність об`єктивно підтверджених належними та допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, має враховувати особливості покладених обов`язків та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №640/3719/18, від 11.06.2020 у справі №640/13988/19 та від 23.12.2020 у справі №704/1167/19.

Саме по собі прийняття рішення зобов`язального характеру не є безумовною підставою для встановлення судового контролю. Наявність передумов для його встановлення має підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Позивачем таких доказів не надано, а також не наведено належних обґрунтувань необхідності застосування такого заходу судового контролю, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.

Оскільки у суду відсутні підстави вважати, що це судове рішення не буде виконуватися, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі та відмовляє у задоволенні відповідного клопотання позивача.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 21 січня 2023 року додаткової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складе, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (адреса Україна, 01601, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 58-Б, ЄДРПОУ 43162533) здійснити нарахування і виплатити ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) додаткової винагороди, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 до 20.01.2023 у розмірі 30000 грн щомісячно, пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.08.2026.

Суддя Панченко Н.Д.