Рішення № 139205327, 13.08.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 серпня 2026 року Справа № 903/309/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Франчук Н.Я., розглянувши матеріали справи

за позовом: Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Камінь-Каширської районної військової (державної) адміністрації, Маневицької селищної ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньліс, м. Івано-Франківськ

про стягнення 1 043 278,16 грн

за участю представників-учасників справи:

від позивачів: н/з

від відповідача: Давидов О.В.

прокурор: Присяжнюк І.Б.

ВСТАНОВИВ:

27.03.2026 через підсистему Електронний суд (сформована 26.03.2026) надійшла позовна заява Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Камінь-Каширської районної військової (державної) адміністрації та Маневицької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньліс про стягнення 1043278,16 грн, з яких: 917958,04 грн безпідстановно збережених коштів, 94725,69 грн інфляційних втрат та 30594,43 грн 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокуратура зазначає, що відповідач користується земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 площею 11,6265 га, яка перебуває у державній власності, без достатньої правової підстави та відповідно до статей 1212-1214 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути Маневицькій селищній раді збережені кошти у вигляді несплаченої орендної плати.

Ухвалою суду від 30.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 29 квітня 2026 року о 11:30 год.

Відповідач ухвалу суду отримав 02.04.2026, строк для подання відзиву по 17.04.2026.

23.04.2026 надійшов відзив відповідача (надісланий засобом поштового зв`язку 20.04.2026), згідно якого позов просить задовольнити частково в сумі 310398,16 грн безпідставно збережених коштів. Зазначає, що обрахунок безпідставно збережених коштів з врахування ставки 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснено неправильно, оскільки між сторонами відсутній договір оренди землі, а тому застосування ставки орендної плати є безпідставним. На спірну земельну ділянку нараховується та сплачується земельний податок, заборгованість відсутня. Спірна земельна ділянка не сформована як окремий об`єкт цивільних прав, у зв`язку з чим продовжує перебувати у постійному користуванні ДП Ліси України. Позивач не надав доказів, що відповідач використовує саме спірну частину земельної ділянки та не обґрунтовує розмір такої частки.

З метою повного та всебічного розгляду справи, суд дійшов висновку про поновлення строку для подання відзиву та долучення його до матеріалів справи.

Волинська обласна прокуратура у відповіді на відзив від 28.04.2026 зазначає, що відповідач не є власником або постійним користувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). Таким чином, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача є орендна плата. Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки не звільняє фактичного користувача від обов`язку відшкодувати власнику землі кошти, які такий користувач безпідставно зберіг у себе у зв`язку з користуванням земельною ділянкою без належної правової підстави. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 не належить до земель, призначених для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також фактично використовується відповідачем у зв`язку з розміщенням на ній об`єктів нерухомого майна виробничого призначення, застосування ставки орендної плати у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки є обґрунтованим та правомірним. Відсутність договору оренди землі не є підставою для звільнення ТОВ Волиньліс від обов`язку сплатити кошти за фактичне користування земельною ділянкою, а лише свідчить про те, що такі кошти підлягають стягненню не як договірна орендна плата, а як безпідставно збережені кошти. З моменту набуття права власності на відповідні об`єкти нерухомого майна ТОВ Волиньліс фактично використовує земельну ділянку, необхідну для розміщення та обслуговування таких об`єктів. При цьому саме відповідач, а не ДП Ліси України, отримує фактичну можливість користуватися відповідною частиною земельної ділянки у зв`язку з володінням розташованим на ній нерухомим майном.

Відповідач відповідь на відзив отримав 29.04.2026, строк для подання заперечень на відповідь на відзив по 04.05.2026.

29.04.2026 надійшло клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання у зв`язку із зайнятістю уповноваженого представника товариства в іншому судовому засіданні.

Прокурор у судовому засіданні відкладення розгляду справи не заперечив.

Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача, не закінчення строку для подання заяв по суті спору, з метою виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 29.04.2026 підготовче засідання відклав на 07.05.2026.

Позивач у заяві від 07.05.2026 розгляд справи просить здійснювати без участі її представника.

У судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання сторонам можливості укласти мирову угоду.

Прокурор відкладення не заперечив.

Враховуючи вищевикладене, з метою надання учасникам справи можливості скористатися своїм правом на врегулювання спору в добровільному порядку, суд протокольною ухвалою від 07.05.2026 підготовче засідання відклав на 21.05.2026 о 15:00 год.

15.05.2026 від Маневицької селищної ради надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника.

Враховуючи відсутність не розглянутих заяв/клопотань, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 21.05.2026 закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 17.06.2026 на 14:30 год.

Позивач у заяві від 17.06.2026 розгляд справи просить здійснювати без участі його представника.

Відповідач у клопотанні від 16.06.2026 розгляд справи просить відкласти у зв`язку із зайнятістю уповноваженого представника в іншому судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача, відсутність заперечень інших учасників справи, суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи по суті на 08.07.2026 о 15:00 год.

08.07.2026 надійшло клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.

Враховуючи звернення відповідача із клопотанням про долучення нових доказів до матеріалів справи після закінчення визначеного процесуальним законодавством строку для їх подання та в період розгляду справи по суті, відсутність обґрунтувань неможливості отримання чи подання до суду таких доказів у встановлений строк, суд протокольною ухвалою від 08.07.2026 залишив без розгляду клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про визнання явки представника позивача - Маневицької селищної ради у судове засідання обов`язковою з метою отримання відповіді на ряд питань відповідача.

Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача, з метою повного та всебічного розгляду справи, встановлення всіх обставин справи, суд протокольною ухвалою від 08.07.2026 розгляд справи по суті відклав на 22.07.2026 о 14:30 год та визнав явку представника позивача - Маневицької селищної ради у судове засідання обов`язковою.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення учасників справи, з метою повного та всебічного розгляду справи, надання учасникам справи можливості підготуватися до судових дебатів, суд протокольною ухвалою від 22.07.2026 відклав розгляд справи по суті на 06.08.2026 на 15:30 год.

У судовому засіданні 06.08.2026 було заслухано пояснення учасників справи, судом завершено стадію з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, а також надано можливість учасникам справи на стадії судових дебатів висловити перед судом свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятись репліками.

Після стадії судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Ухвалою суду від 06.08.2026 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 13.08.2026 на 14:20 год.

13.08.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, господарський суд, встановив таке.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі №911/620/17, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим

Звернення прокуратури до суду з вказаною позовною зумовлене необхідністю вжиття невідкладних заходів захисту інтересів держави, оскільки не звернення міською радою з таким позовом може призвести до неможливості в подальшому стягнення коштів до місцевого бюджету, враховуючи той факт, що відповідач користувався земельною ділянкою без будь-яких документів та не сплачував коштів за її користування з 2023 року.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі.

Пунктом першим частини 1 статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна, відтак саме Позивач 1 є органом, уповноваженим від імені держави здійснювати розпорядження спірною земельною ділянкою та контроль за її належним використанням, що відносить її до суб`єктів, які мають право на звернення до суду, з вимогою, зокрема, про стягнення коштів за користування такою земельною ділянкою.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 перебуває у державній власності, а розпорядження нею відповідно до вимог статті 122 Земельного кодексу України здійснюється Камінь-Каширською районною військовою адміністрацією.

Відтак, у даних спірних правовідносинах, з огляду на те, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 є держава в особі Камінь-Каширської районної військової адміністрації, вона наділена правом вимоги плати за належну їй землю.

Згідно з інформацією Камінь-Каширської районної військової адміністрації від ТОВ «Волиньліс» не надходили звернення щодо оформлення прав на земельну ділянку під об`єктами нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 площею 11,6265 га, за адресою: селище Маневичі, вул. Андрія Снітка, 31.

Водночас плата за землю є місцевим податком, який зараховується до відповідного місцевого бюджету.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Статтею 14 Конституції України визначено, що Земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 4 даного Закону закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких зокрема поєднання місцевих і державних інтересів.

Таким чином, інтереси держави у даному випадку збігаються з інтересами жителів територіальної громади.

Кошти від плати за землю це місцевий податок у складі податку на майно, який в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів, тобто мали б надходити до бюджету саме Маневицької селищної ради, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 розташована в адміністративних межах селища Маневичі Камінь-Каширського району і саме Маневицька селищна рада є органом, що повинен здійснювати контроль за такими надходженнями.

Маневицька селищна рада листом від 13.01.2026 повідомила обласну прокуратуру про те, що ТОВ «Волиньліс» із заявою про оформлення прав на земельну ділянку під об`єктами нерухомого майна не зверталась до органу місцевого самоврядування. Зазначила, що не заперечує про звернення прокурора до суду в інтересах територіальної громади.

Використання земельної ділянки відповідачем без сплати коштів орендної плати призводить до ненадходження до місцевого бюджету коштів.

Порушення чинного законодавства України, що стосуються коштів місцевого бюджету підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.

Несплата відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування, своєчасного і в повному обсязі надходження доходів до бюджетів усіх рівнів з метою їх подальшого використання для забезпечення завдань і функцій держави й місцевого самоврядування.

В той же час, Камінь-Каширською районною військовою адміністрацією (як власником земельної ділянки) та Маневицькою селищною радою (як власником безпідставно збережених коштів) не вживались заходи щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати, у зв`язку з чим завдається шкода інтересам держави та територіальної громади.

За таких обставин втручання прокурора є обґрунтованим, оскільки саме прокурором належним чином визначено правову природу спірних правовідносин, правильно встановлено період безпідставного збереження коштів, а також враховано вимоги щодо стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних. Зазначене забезпечує повний, ефективний та реальний захист майнових інтересів територіальної громади, який не може бути досягнутий органом місцевого самоврядування самостійно, що відповідає завданням та підставам здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, визначеним законом.

Вказане відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави в особі Камінь-Каширської районної військової адміністрації та Маневицької селищної ради органами прокуратури шляхом пред`явлення даного позову.

Щодо суті спору.

28.08.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (продавець) та ТОВ «Волиньліс» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації групи інвентарних об`єктів у складі: побутового приміщення загальною площею 360,9 кв.м; побутовий корпус лісоскладу загальною площею 557,2 кв.м; цех столярних виробів /Й-1/ загальною площею 1167,2 кв.м; сушилки /О-1/ загальною площею 144,2 кв.м; прохідна загальна площа 12,1 кв.м, центральна ремонтна майстерня /П/-1 загальною площею 361,5 кв.м., цех №1/К-1/ загальною площею 650,7 кв.м., навіс цеху №2 загальною площею 50,9 кв.м. за адресою: Волинська обл., Камінь-Каширський р-н., смт. Маневичі, вул. Андрія Снітка, 31; цех переробки деревини загальною площею 972,2 кв.м. за адресою: Волинська обл., Камінь-Каширський р-н., смт. Маневичі, вул. Андрія Снітка, 31з за результатами електронного аукціону без умов.

Загальна площа об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності ТОВ «Волиньліс», складає 4276,9 кв.м., що відповідачем не заперечується.

Згідно умов п. 1.3 договору земельна ділянка, на якій розташований об`єкт приватизації, не є предметом купівлі продажу за цим договором, тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чиним законодавством порядку, після переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації.

Викуплені об`єкти нерухомого майна, що є предметом договору купівлі-продажу від 28.08.2023, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 площею 11,6265 га, яка належить до земель державної власності.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на зазначеній земельній ділянці, зареєстровано за ТОВ «Волиньліс» 28.08.2023 (т. 1 а.с. 21-32).

18.11.2011 відділом Держгеокадастру у Маневицькому районі Волинської області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 площею 11,6265 га, категорія земель: землі лісогосподарського призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 09.01 Для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (т. 1 а.с. 33-34).

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 площею 11,6265 га належить до державної власності в особі Камінь-Каширської районної державної адміністрації (Камінь-Каширської районної військової адміністрації) та на підставі державного акту серії ЯЯ №039401 від 18.11.2011 перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Ліси України».

У той же час, ТОВ «Волиньліс» фактично користується частиною земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 площею 11,6265 га з моменту набуття права власності на нерухоме майно, що на ній розташоване, а саме з 28.08.2023.

У відповідності до абз. 1 ч. 13 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомості (від 27.07.2023), у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об`єкт зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

З аналізу зазначених норм вбачається, що право постійного користування ДСГП «Ліси України» на ту частину земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914, на якій розміщене нерухоме майно ТОВ «Волиньліс» припинено з часу набуття останнім права власності на об`єкти нерухомого майна, що на ній розташовані.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення. Відповідна правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22 вказав, що положення ч. 5 ст. 116 та ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України (щодо переходу права на земельну ділянку, яка перебувала на праві постійного користування, у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки) необхідно застосовувати таким чином: «У разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача».

У постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 20.10.2020 року у справі № 927/57/19 та від 03.11.2022 року у справі № 908/671/18 (908/2269/21) сформульовано правові висновки, в яких зазначено, що особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил. І ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на таку земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. У наведеному випадку припинення права користування частиною земельної ділянки відбувається автоматично, в силу прямої норми закону (статті 120, пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України ) і не потребує прийняття судового рішення.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Згідно листа Маневицької селищної ради від 13.01.2026 у період з часу набуття права власності на об`єкти нерухомого майна (28.08.2023) по даний час ТОВ «Волиньліс» користувалось земельними ділянками без належно оформлених документів. У зв`язку з чим, до місцевого бюджету територіальної громади не надходили кошти за користування зазначеними ділянками.

Враховуючи наведене, ТОВ «Волиньліс» використовувало частину земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914, що знаходиться у смт. Маневичі, по вул. Андрія Снітка, 31, без правовстановлюючих документів та сплати орендної плати з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, що на них розташовані (з 28.08.2023) по даний час, у зв`язку з чим місцевий бюджет недоотримав кошти.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 площею 11,6265 га перебуває у державній власності, розпорядження якою відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України здійснюється Камінь-Каширською районною військовою адміністрацією.

Зважаючи на вимоги ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України землі державної та комунальної власності можуть використовуватись лише на підставі та умовах договору оренди.

Згідно з ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За приписами ст. 14.11.147 Податкового кодексу України плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач з 28.08.2023 не був власником або постійним користувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).

Таким чином, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача у вказаний період, є орендна плата.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5).

Відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України, плата за землю входить до складу податку на майно, який належить до місцевих податків, відповідно сплачується до місцевого бюджету.

Згідно з пп.14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Крім цього з урахуванням ст. ст. 269, 270 ПК України платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок та землекористувачі, а об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Відповідно до вимог ПК України усі доходи від сплати як земельного податку, так і орендної плати, незалежно від того, якою є форма власності на землю (державна чи комунальна), зараховуються до місцевого бюджету.

Таким чином, орендна плата за користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 повинна зараховуватися до місцевого бюджету Маневицької селищної ради.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 №6, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

У справах за вимогами про стягнення плати за користування земельною ділянкою, відповідне право на яку не оформлено у встановленому порядку, тобто відповідно до статті 1212 ЦК України, необхідним є встановлення розміру цієї ділянки.

Тобто об`єктом може бути земельна ділянка, яка є сформованою як об`єкт цивільних прав. Як визначено ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельної ділянки) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ст. 193 Земельного кодексу України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію також викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі №922/1646/20 та від 4 березня 2021 року в справі №922/3463/19.

Як встановлено судом вище, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 внесено до Державного земельного кадастру 18.11.2011.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації у Державному земельному кадастрі, тобто з 18.11.2011.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 площею 11,6265 га є сформованою як об`єкт цивільних прав, оскільки відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, їй присвоєно кадастровий номер, визначено її площу, межі, місце розташування та цільове призначення, у зв`язку з чим заперечення відповідача в цій частині не приймаються судом.

Згідно з абзацом 3 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 (з наступними змінами та доповненнями) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки.

Крім цього, згідно ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Частиною 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Судом встановлено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земель селища Маневичі затверджена рішенням Маневицької селищної ради від 23.12.2021 №17/71 «Про затвердження технічних документацій з нормативної грошової оцінки земель смт. Маневичі, села Нові Підцаревичі, села Оконськ Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району».

Згідно витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 від 03.02.2023, від 26.01.2024, від 21.01.2025 та від 13.03.2026 нормативна грошова оцінка у 2023 році становила 22702957,34 грн, у 2024 році 23869512,46 грн, у 2025 році 26723085,75 грн, а у 2026 році - 28858778,97 гривень.

Згідно з п. 284.1. ст. 284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до підпунктів 288.5.1, 288.5.2. п. 288.5 ст. 288 ПК України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки) та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Рішенням Маневицької селищної ради від 26.12.2003 №11/18 «Про встановлення орендної плати за землю» зі змінами від 04.12.2013 (рішення № 30/7) встановлено ставку орендної плати за цільове використання земельної ділянки категорії «інші землі» у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земель.

При цьому судом не приймається до уваги використання відповідачем при розрахунку ставки орендної плати 1.5 % від нормативної грошової оцінки земель, оскільки така ставка встановлена для цільового використання земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка).

Земельна ділянка з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 площею 11,6265 га належить до категорії земель лісогосподарського призначення, а за цільовим призначенням для ведення лісового господарства і пов`язаних із ним послуг.

Об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності ТОВ «Волиньліс» та розміщені на зазначеній земельній ділянці, призначені для використання у сфері промисловості, зокрема лісового господарства.

Доказів використання спірної земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд відповідачем не надано, у зв`язку з чим ставка у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки у цьому випадку не може застосовуватися.

Спірні правовідносини не підпадають під жоден із спеціально визначених у додатку до рішення Маневицької селищної ради від 04.12.2013 № 30/7 випадків, окрім категорії «всі інші землі», для якої встановлено ставку орендної плати у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, на підставі ст. 288 Податкового кодексу України, з урахуванням встановлення у рішенні Маневицької селищної ради від 26.12.2003 №11/18 ставки орендної плати у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки, при розрахунку безпідставно збережених коштів за користування ТОВ «Волиньліс» частиною земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 без укладення договору оренди землі за період з 28.08.2023 по 24.03.2026 прокуратурою правомірно застосовано ставку 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У пунктах 52, 53 постанови Верховного Суду від 16.12.2025 у справі № 908/2737/24 касаційний суд дійшов висновку, що кошти має бути стягнуто у розмірі пропорційному до належного особі нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці.

При цьому Верховний Суд зазначив, що у разі сформованості земельної ділянки, її межі, площа та цільове призначення визначені, а тому особами, що є власниками розташованого на ній нерухомого майна сукупно має бути сплачено безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування нею. Тож кожен з них має сплатити кошти у розмірі пропорційному до площі належного йому нерухомого майна, що знаходиться на ній. Однак, це не означає, що лише за площу, яка безпосередньо знаходиться під таким майном. За вільну від нерухомості площу ними також має бути сплачено у пропорційному розмірі, оскільки відповідна земельна ділянка є єдиним сформованим об`єктом.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідач не звертався до уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування із заявою щодо оформлення права користування земельною ділянкою під об`єктами нерухомого майна, що належать йому на праві власності, суму безпідставно збережених коштів розраховано пропорційно площі належного йому нерухомого майна.

Площа земельної ділянки 11,6265 га, що дорівнює 116265 кв.м, а загальна площа об`єктів нерухомого майна, що розміщені на цій земельній ділянці становить 15160 кв.м. Загальна площа об`єктів нерухомого майна, що перебувають на балансі ДП «Ліси України» - 10883,1 кв.м, а загальна площа об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності ТОВ «Волиньліс» - 4276,9 кв.м.

Таким чином площа земельної ділянки, яку використовує ДП «Ліси України» становить 83464,6 кв.м. (116265/15160*10883,1), а площа земельної ділянки, яку використовує ТОВ «Волиньліс» - 32800,38 кв.м. (116265/15160*4276,9).

При цьому судом враховано відсутність заперечення відповідача щодо розміру площі земельної ділянки, яку використовує ТОВ «Волиньліс».

Згідно розрахунку прокуратури сума коштів, яку відповідач безпідставно без достатньої правової підстави зберіг у себе за рахунок власника, які мав би заплатити за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 становить 917958,04 гривень, з яких:

- 110 192,36 грн за період з 28.08.2023 по 31.12.2023;

- 336 696 грн за період з 01.01.2024 по 31.12.2024;

- 376 958,40 грн за період з 01.01.2025 по 31.12.2025;

- 94 111,26 грн за період з 01.01.2026 по 24.03.2026.

При цьому судом враховано, що при обрахунку розміру орендної плати прокуратурою допущено описку та помилково вказано 917 958,04 грн замість 917 958,02 грн, у зв`язку з чим у позові на суму 0,02 грн слід відмовити.

Суд, здійснивши власний розрахунок розміру орендної плати, дійшов висновку, що з нарахованих прокуратурою 917958,02 грн підставними та підлягають до стягнення є 916398,88 грн з яких:

- 110 192,36 грн за період з 28.08.2023 по 31.12.2023;

- 336 696 грн за період з 01.01.2024 по 31.12.2024;

- 376 958,40 грн за період з 01.01.2025 по 31.12.2025;

- 92 552,12 грн за період з 01.01.2026 по 24.03.2026, згідно такого розрахунку.

За 2023 рік нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки в цінах 2023 року склала 22702957,34 грн.

Звідси річний розмір орендної плати за земельну ділянку за 2023 рік визначено: 22702957,34 грн х 5% = 1 135 147,87 грн.

1 135 147,87 грн/ 365 днів = 3 109,99 грн (сума недоотриманої орендної плати за всю площу земельної ділянки за один день в 2023 році).

3 109,99 грн в день х 126 дні (з 28.08.2023 по 31.12.2023) = 391 858,74 грн (сума недоотриманої орендної плати за всю площу земельної ділянки за період з 28.08.2023 по 31.12.2023).

391 858,74 грн / 15 160 кв.м. (загальний розмір об`єктів нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці) = 25,85 грн за 1 кв.м. (за період з 28.08.2023 по 31.12.2023).

25,85 грн за 1 кв.м. х 4 276,9 кв.м. (розмір об`єктів нерухомого майна, яку використовує ТОВ «Волиньліс») = 110 557,87 грн - розмір недоотриманої від ТОВ «Волиньліс» орендної плати за період з 28.08.2023 по 31.12.2023.

Виходячи з меж заявлених прокуратурою позовних вимог, підставними та підлягають до стягнення з відповідача за період з 28.08.2023 по 31.12.2023 розмір недоотриманої орендної плати в сумі 110 192,36 грн.

За 2024 рік нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки в цінах 2024 року склала 23869512,46 грн.

Звідси річний розмір орендної плати за земельну ділянку за 2024 рік визначено: 23869512,46 грн х 5% = 1 193 475,62 грн.

1 193 475,62 грн/ 15 160 кв.м. (загальний розмір об`єктів нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці) = 78,73 грн за 1 кв.м. (за період 01.01.2024 по 31.12.2024).

78,73 грн за 1 кв.м. х 4 276,9 кв.м. (розмір об`єктів нерухомого майна, яку використовує ТОВ «Волиньліс») = 336 720,34 грн - розмір недоотриманої від ТОВ «Волиньліс» орендної плати за період з 01.01.2024 по 31.12.2024.

Виходячи з меж заявлених прокуратурою позовних вимог, підставними та підлягають до стягнення з відповідача за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 розмір недоотриманої орендної плати в сумі 336 696 грн.

За 2025 рік нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки в цінах 2025 року склала 26723085,75 грн.

Звідси річний розмір орендної плати за земельну ділянку за 2025 рік визначено: 26723085,75 грн х 5% = 1 336 154,29 грн.

1 336 154,29 грн/ 15 160 кв.м. (загальний розмір об`єктів нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці) = 88,14 грн за 1 кв.м. (за період 01.01.2025 по 31.12.2025).

88,14 грн за 1 кв.м. х 4 276,9 кв.м. (розмір об`єктів нерухомого майна, яку використовує ТОВ «Волиньліс») = 376 965,97 грн - розмір недоотриманої від ТОВ «Волиньліс» орендної плати за період з 01.01.2025 по 31.12.2025.

Виходячи з меж заявлених прокуратурою позовних вимог, підставними та підлягають до стягнення з відповідача за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 розмір недоотриманої орендної плати в сумі 376 958,40 грн.

За 2026 рік нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки в цінах 2026 року склала 28858778,97 грн.

Звідси річний розмір орендної плати за земельну ділянку за 2026 рік визначено: 28858778,97 грн х 5% = 1 442 938,95 грн.

1 442 938,95 грн/ 365 днів = 3 953,26 грн (сума недоотриманої орендної плати за всю площу земельної ділянки за один день в 2026 році).

3 953,26 грн в день х 83 дні (з 01.01.2026 по 24.03.2026) = 328 120,58 грн. (сума недоотриманої орендної плати за всю площу земельної ділянки за період з 01.01.2026 по 24.03.2026).

328 120,58 грн/ 15 160 кв.м. (загальний розмір об`єктів нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці) = 21,64 грн за 1 кв.м. (за період 01.01.2026 по 24.03.2026).

21,64 грн за 1 кв.м. х 4 276,9 кв.м. (розмір об`єктів нерухомого майна, яку використовує ТОВ «Волиньліс») = 92 552,12 грн - розмір недоотриманої від ТОВ «Волиньліс» орендної плати за період з 01.01.2026 по 24.03.2026.

Враховуючи помилку прокуратури при обрахунку календарних днів за період з 01.01.2026 по 24.03.2026, зокрема прокуратурою помилково визначено 86 днів замість 83 дня, у позові на суму 1 559,14 грн слід відмовити.

Судом враховано, що у даному випадку відповідач набув лише частину нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці. Тому розмір безпідставно збережених коштів визначається судом пропорційно до площі належного йому майна, а не з площі всієї земельної ділянки.

Особа, яка користується земельною ділянкою без правової на те підстави, акумулювала у себе певну суму за рахунок власника землі суму, яку вона зобов`язана була заплатити за оренду. Саме цю суму користувач повинен повернути власнику відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З аналізу змісту норм статтей 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Судом встановлено наявність у даній справі всіх трьох умов, передбачених ст.ст. 1212-1214 ЦК України, а саме:

- Відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914, що розташована за адресою: вул.Андрія Снітка, 31, селище Маневичі Камінь-Каширського району, площею 11,6265 гектарів.

- Набуті відповідачем об`єкти нерухомості, будучи згідно статті 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без її знецінення та зміни її призначення), є органічно і нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачем права власності на такі об`єкти автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відповідно до ч. 11 ст. 120 ЗК України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки є фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України , п.п.14.1.136 п. 14.1 . ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.

Відповідач зберіг майно (кошти) саме за рахунок Маневицької селищної ради, оскільки плата за землю це місцевий податок у складі податку на майно, яка є обов`язковою і запроваджується сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад та в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів (Розділ XII. Податкового кодексу України). Отже, така плата підлягала зарахуванню до місцевого бюджету Маневицької селищної ради.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Отже власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.

Аналіз зазначених норм та практики Верховного Суду дає підстави дійти висновку про те, що після набуття права власності на нежитлові приміщення у відповідача могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні приміщення.

Незважаючи на те, що нежитлові приміщення не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов`язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 Земельного кодексу України, користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) є територіальна громада в особі позивача Маневицької селищної ради, адже кошти за користування такою ділянкою повинні надходити до місцевого бюджету Маневицької селищної ради.

Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За допомогою цих норм, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах неотримані Маневицькою селищною радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправданого очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Як вже зазначалось вище, норми ст. ст. 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного суду, викладеною у постанові Великої палати Верховного суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Крім того, Велика палата ВС у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

ТОВ «Волиньліс» (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшило вартість власного майна, а Маневицька селищна рада (потерпілий) втратила належне їй майно (кошти від орендної плати за користування таким майном), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Беручи до уваги, що сьогодні відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного Суду, ТОВ «Волиньліс» зобов`язане повернути Маневицькій селищній раді кошти, які зберегло у вигляді несплаченої орендної плати.

Слід зазначити, що відновлення порушених прав Маневицької селищної ради (як власника безпідставно збережених коштів) за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Крім вищевказаної правової позиції Великої палати Верховного Суду аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 (справа №642/4792/17, провадження № 61-44207св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 (справа №686/18993/17-ц, провадження № 61-48870св18), в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 03.06.2019 у справі №712/3273/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і №922/5468/14, від 05.02.2025 у справі №645/1040/19, від 09.04.2025 справі №641/4273/19, від 23.04.2025 у справі №629/4628/16-ц, від 29.07.2025 у справі №910/662/24.

Також слід зазначити, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику.

Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

У цьому випадку відсутність документів, що посвідчували право користування земельною ділянкою у відповідача у спірний період часу не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надавало права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19).

Таким чином, ТОВ «Волиньліс» будучи власником об`єктів нерухомого майна, яке знаходиться на частині земельної ділянки державної власності, зобов`язане було сплачувати кошти за її використання до місцевого бюджету.

Суд наголошує, що відсутність договору оренди землі не є підставою для звільнення ТОВ «Волиньліс» від обов`язку сплатити кошти за фактичне користування земельною ділянкою, а лише свідчить про те, що такі кошти підлягають стягненню не як договірна орендна плата, а як безпідставно збережені кошти, у зв`язку з чим заперечення відповідача у даній частині не приймаються судом до уваги.

Суд також критично відноситься до твердження відповідача про відсутність завданих збитків державі, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0723655100:01:001:0914 перебуває у постійному користуванні ДП «Ліси України», яке сплачує земельний податок.

Перебування земельної ділянки у постійному користуванні ДП «Ліси України» не спростовує факту фактичного користування відповідачем частиною цієї земельної ділянки, на якій розташовані належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна.

З моменту набуття права власності на відповідні об`єкти нерухомого майна ТОВ «Волиньліс» фактично використовує земельну ділянку, необхідну для розміщення та обслуговування таких об`єктів.

При цьому саме відповідач, а не ДП «Ліси України», отримує фактичну можливість користуватися відповідною частиною земельної ділянки у зв`язку з володінням розташованим на ній нерухомим майном.

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Також частина тринадцята статті 120 Земельного кодексу України передбачає, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, такі особи набувають земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду.

Отже, право постійного користування ДП «Ліси України» не може поширюватися на ту частину земельної ділянки, яка фактично зайнята об`єктами нерухомого майна, що належать ТОВ «Волиньліс», та необхідна для їх обслуговування. У цій частині саме відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки.

Сам факт формального перебування всієї земельної ділянки у постійному користуванні ДП «Ліси України» не звільняє відповідача від обов`язку оформити право користування відповідною частиною земельної ділянки та сплачувати кошти за її використання.

Доводи відповідача про відсутність збитків держави у зв`язку зі сплатою земельного податку ДП «Ліси України» є безпідставними, оскільки не спростовують ані факту користування відповідачем земельною ділянкою, ані обов`язку відповідача повернути безпідставно збережені кошти у розмірі плати, яку він мав би сплачувати за належного оформлення права користування земельною ділянкою.

Крім того, прокуратура просить стягнути з відповідача 94 725,69 грн інфляційних втрат та 30 594,43 грн 3% річних.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Частиною 2 статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 цього Кодексу). Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, як інакше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року в справі №760/6938/16-ц зроблений висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК. Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі №910/10156/17.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №910/3831/22, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

Суд, здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку, що нараховані згідно розрахунку прокуратури 94 725,69 грн інфляційних втрат та 30 594,43 грн 3% річних підставні та підлягають до стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо розподілу судових витрат.

Як визначено статтею 4 Закону України "Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, судовий збір становить - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3 328 грн.

Водночас, згідно з ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Прокуратурою завлений позов про стягнення 1 043 278,16 грн., у зв`язку з чим ставка судового збору яка підлягає сплаті з врахуванням понижуючого коефіцієнту становить 12519,34 грн

Судом встановлено, що при зверненні до суду прокуратурою сплачений судовий збір в сумі 15 649,17 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №633 від 24.03.2026.

Згідно з ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на викладене, суд роз`яснює прокурору, що зайво сплачений судовий збір може бути повернений за клопотанням останнього.

Відповідно до ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У відзиві на позовну заяву відповідачем визнаються позовні вимоги в сумі 310 398,16 грн.

Ставка судового збору в частині позовної вимоги про стягнення 310 398,16 грн, становить 3 724,78 грн.

Таким чином 50% ставки судового збору, сплаченого прокуратурою за розгляд даної частини позовних вимог становить 1 862,39 грн, яка підлягає поверненню прокуратурі на підставі ст. 130 ГПК України у зв`язку з визнанням відповідачем позову до початку розгляду справи по суті.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 10 638,24 грн відповідно до ст. ст. 129 - 130 ГПК України слід покласти на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньліс (вул. Василіянок 15, оф. 31, м. Івано-Франківський, Івано-Франківська обл., код ЄДРПОУ 44864775) на користь Маневицької селищної ради (вул. Незалежності, 30, с. Маневичі, Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333193) 916 398,88 грн безпідставно збережених коштів, 94 725,69 грн інфляційних втрат та 30 594,43 грн 3% річних, а всього: 1 041 719,00 грн (один мільйон сорок одна тисяча сімсот дев`ятнадцять грн 00 коп.)

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньліс (вул. Василіянок 15, оф. 31, м. Івано-Франківський, Івано-Франківська обл., код ЄДРПОУ 44864775) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 02909915) 10 638,24 грн витрат по сплаті судового збору.

4. У позові на суму 1 559,16 грн відмовити.

5. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області повернути Волинській обласній прокуратурі (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 02909915) судовий збір у сумі 1862,39 грн, сплачений згідно платіжної інструкції від 24.03.2026 №633 на суму 15649,17 грн.

6. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.08.2026.

Суддя С. В. Бідюк