Рішення № 139201330, 24.08.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/12071/25

провадження № 2/208/1991/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м.Кам`янського Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Гречаної В.Г.,

за участі секретаря судового засідання Якимчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Кам`янське в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 208/12071/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Кам`янської територіальної громади в особі Кам`янської міської ради про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду міста Кам`янського із позовом до Кам`янської територіальної громади в особі Кам`янської міської ради про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю.

Згідно до позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 9/50 частки житлового будинку садибного типу, загальною площею 89,2 кв.м, житловою площею 31,4 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3058340112040.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 11.08.1973 уклала шлюб з ОСОБА_2 , після чого з 1973 року по час звернення до суду проживала у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який був наданий їй її чоловіком у володіння та належав останньому на праві власності. Вказала, що після смерті її чоловіка оформила свідоцтво про право на спадщину за законом на 41/50 вказаного будинку та під час оформлення дізналась, що 9/50 частки будинку належать ОСОБА_3 1902 року народження. Про вказаний факт за час життя чоловіка їй відомо не було, а після смерті нею було з`ясовано, що ОСОБА_4 була сестрою матері чоловіка позивачки та з 31.05.1946 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала у будинку. Після смерті ОСОБА_4 за заявою чоловіка позивачки була відкрита спадкова справа, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину чоловіку позиваки було відмовлено в зв`язку з розбіжністю в прізвищі померлої. Інших спадкоємців померла не має.Позивачка вказала, що її чоловік особисто передав їй у безтитульне володіння, в цілому будинок за адресою: АДРЕСА_1 , стверджує, що з 1973 по 2025 роки вона є єдинимволодільцем вказаного майна в цілому. Вважає, вважає, що добросовіснобільше десяти років володіє 9/50 частинами вказаного житлового будинку та, відповідно, має права на вказану частину та бажає отримати її увласність через набувальну давність, що стало підставою для звернення позивачки до суду із цим позовом.

Згідно до ч.1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно до матеріалів позовної заяви, позов виник з приводу нерухомого майна, а саме житлового будинку садибного типу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 16.09.2025 року відкрито провадження у справі № 208/12071/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 22.10.2025 року було витребувано копії спадкових справ після померлих ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

06.11.2025 року представником Кам`янської міської ради Тарасюком О.Л. були надані пояснення на позовну заяву, у яких останній зазначив, що обраний позивачкою спосіб захисту є неналежним, оскільки їй було відомо про те, що власником 9/50 частин будинку є ОСОБА_6 , право власності не оспорювалось та не скасовувалось, а тривалість часу проживання, відкритість володіння не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України. З огляду на це, враховуючи надані у судовому засіданні 26.11.2025 пояснення, представник відповідача вказав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

24.11.2025 року на виконання ухвали суду 22.10.2025 року до суду надійшла копія спадкової справи № 599/2024, заведена після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

24.11.2025 року від позивачки ОСОБА_1 надійшла відповідь на пояснення Кам`янської міської ради.

26.11.2025 року позивачка подала до суду заяву про виклик та допит свідків.

02.12.2025 року на виконання ухвали суду 22.10.2025 року до суду надійшла копія спадкової справи№ 665/2020, заведена після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду від 05.03.2026 закрито підготовче провадження у цивільній справі № 208/12071/25 та призначено її до судового розгляду. Також, вказаною ухвалою викликано в судове засідання для допиту в якості свідка ОСОБА_7 .

23.06.2026 від представника відповідача ОСОБА_8 надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.

У судовому засіданні 11.08.2026 позивачка та її представник вимоги позовної заяви підтримали, просили позов задовольнити.

11.08.2026 року у судовому засіданні після судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. На підставі ч.1 ст. 244 ЦПК України ухвалення судового рішення було відкладено та визначено дату та час судового засідання, в якому буде відбуватися проголошення судового рішення, про що учасники справи були повідомлені у спосіб, встановлений ЦПК України.

24.08.2026 року у судове засідання сторони не з`явились. Заяв та клопотань не надавали.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 174, ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані сторнами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_9 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 11.08.1973 по дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим Дніпродзержинським відділом (бюро) актів цивільного стану та свідоцтвом про смерть, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам`янськеКам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 699.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.12.2024, зареєстрованого в реєстрі за № 2-2857, позивака успадкувала від чоловіка 41/50 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Разом із цим, під час оформлення спадщини позивачці стало відомо, що інші 9/50 вказаного житлового будинку належать на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 04.01.1983, виданого відділом комунального господарства виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради народних депутатів, що видано взамін договору дарування, посвідченого Дніпродзержинською нотаріальною конторою 29.05.1946, реєстровий № 8094, за заявою ОСОБА_5 про уточнення ідеальних часток в домах та домоволодіннях, шо належать громадянам на праві особистої (приватної) власності.

Зі змісту документів, що залишив чоловік, позивачка дізналась, що ОСОБА_10 , 1902 року народження, була рідною сестрою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , матері її чоловіка, ОСОБА_2 .

Документальне підтвердження зміни ОСОБА_12 прізвища на ОСОБА_13 та згодом знову на ОСОБА_14 не збереглися і отримати їх неможливо з тої причини, що пройшло більше 70 років і ці документи не збереглися.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, про що Дніпровським РАГЗ м. Дніпродзержинська було видане свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 та в книзі реєстрації актів громадянського стану про смерть зроблено записза № 188.

В свідоцтві про смерть зазначене прізвище померлої як ОСОБА_15 , а не як ОСОБА_13 .

28.10.1938 мати чоловіка позивачки ОСОБА_11 уклала шлюб із ОСОБА_5 та змінила прізвище із ОСОБА_14 на ОСОБА_16 .

ОСОБА_6 по день своєї смерті була зареєстрована і проживала будинку АДРЕСА_1 , що підтверджено матеріалами домової книги.

Також, матеріалами домової книги підтверджено факт реєстрації у вказаному будинку по день їх смерті батьків чоловіка позивачки ОСОБА_17 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

28.09.2020 року після смерті ОСОБА_6 , якапомерла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою чоловіка позивачки ОСОБА_2 булавідкрита спадкова справа (номер у спадковому реєстрі 66484721, номер у нотаріуса665/2020).

Постановою державного нотаріуса Першої Кам`янської державноїнотаріальної контори Дніпропетровської області про відмову у вчиненні нотаріальноїдії від 28 вересня 2020 року № 1384/02-31 ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилося післясмерті ОСОБА_15 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв`язку з розбіжністю в прізвищі померлої ОСОБА_15 та власника 9/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .

Відомості щодо інших спадкоємців ОСОБА_6 сторонами до матеріалів справи не надано.

Належність на праві приватної власності померлій ОСОБА_6 9/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 підтверджено відомостями Комунального підприємства «Кам`янське районне бюротехнічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 28.10.2024 року № 1/2565.

Посилаючись на те, що позивачка не знала і не могла знати до 2024 року, тобто до смерті свого чоловіка ОСОБА_2 , про те, що вона володіє 9/50 частиною житлового будинку яке є чужим майном, враховуючи те, що обставини щодо добросовісності заволодіння та самого відкритого володіння вказаним майном не давали їй сумніву щодо правомірності володіння будинком, оскільки останній був переданий їй у володіння її чоловіком без застережень чи умов, керуючись ст. 344 ЦК України, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об`єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.

Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння цим спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Аналогічного правового висновку дотримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17. Зокрема, у вказаній постанові суд зазначив, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, таких як: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для правомірного володіння майном.

Отже, йдеться про добросовісне, безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому може претендувати на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути право власності на нього, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Згідно ст. 12, ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Позивачка стверджує, що в 1973 ОСОБА_2 (чоловік) особисто передав їй в безтитульне володіння, тобто фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном, вцілому будинок АДРЕСА_1 .

Факт відкритого та безперервного володіння позивачкою вцілому будинком АДРЕСА_1 підтверджено:

-Актом про підтвердження факту проживання виданим квартальним комітетом №12 Заводського району м. Кам`янське № 17/12/2 від 30.08.2025;

-Довідкою квартального комітету №12 Заводського району м. Кам`янське № 18/12/2 від 30.08.2025;

-Довідкою відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янське про склад задекларованих/зареєстрованих осіб у жилому будинкувід 26.04.2025 № 24/1927;

-Витягом з реєстру територіальної громади з відомчої системи Державноїміграційної служби 26.04.2025 № 2025/005379578.

Також, зі змісту паспортних даних позивачки вбачається, що з 15.10.1979 вона прописана за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, допитана у якості свідка сусідка позивачки ОСОБА_18 зазначила, що проживає у будинку АДРЕСА_3 з 1958 року. Підтвердила, що після укладення шлюбу позивачка безперервно проживала у будинку АДРЕСА_1 зі своїм чоловіком.

Таким чином, з 1973 року по час звернення до суду, позивачка є єдиним володільцем вказаного майна вцілому. При цьому з 1973 року - безтитульним володільцем житлового будинку АДРЕСА_1 та з 26.12.2024 року - законним власником 41/50 частини та титульним власником 9/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

Що стосується добросовісності володіння, позивачка зазначила, що не знала і не могла знати до 2024 року, тобто до смерті ОСОБА_2 , про те, що вона фактично є титульним власником не будинку вцілому, а лише 9/50 частиною житлового будинку.

Перевіряючи вказану обставину суд бере до уваги показання свідка ОСОБА_18 , яка зазначила, що проживаючи у будинку АДРЕСА_3 з 1958 року жодного разу не чула про існування ОСОБА_6 . Вказала, що позивачка проживала безперервно з її чоловіком та дітьми, чоловік займався паперовими справами, позивачка дітьми. Інші особи з сім`єю позивачки не проживали.

Також, суд враховує, що згідно матеріалів домової книги ОСОБА_6 була особою з обмеженими можливостями та проживала у будинку АДРЕСА_1 до своєї смерті у 1956 році. Тобто, за 17 років до початку проживання позивачки у вказаному будинку.

Відомості щодо проживання її чоловіка з прізвищем ОСОБА_13 або інших членів сім`ї із таким прізвищем у матеріалах домової книги відсутні.

Також, спадкова справа ОСОБА_6 не містить інформації щодо її спадкоємців.

Доказів обізнаності чи можливої обізнаності позивачки щодо права власності ОСОБА_6 на 9/50 частину житлового будинку до моменту відкриття позивачкою спадщини після смерті її чоловіка до суду не надано.

З огляду на це, суд дійшов висновку про достовірність твердження позивачки, що при заволодінні чужим майном вона незнала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття прававласності, а також щодо відсутності інших спадкоємців ОСОБА_6 .

Отже, твердження відповідача про обрання позивачкою неналежного способу захисту її цивільнихправ з підстав її обізнаності щодо наявності чужого права власності на спірне майно, не підтверджено матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачка володіє 9/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 добросовісно, відкритого та безперервного більше десяти років. Відповідно, її вимоги є правомірними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що позивачкою визначено належного відповідача у справі.

Так, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах висловлювався щодо належного визначення відповідача у спорах про визнання права власності за набувальною давністю (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 09 липня 2021 року у справі № 920/999/16, від 29 вересня 2021 року у справі № 212/6614/19, від 29 вересня 2023 року у справі № 1522/9367/12). Зокрема, відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.

У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був встановлений або не був і не міг бути відомим володільцю, а також у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, то відповідачем може бути орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Отже, належними відповідачами у справах про визнання права власності у порядку набувальної давності є власник, його правонаступник (спадкоємці), а за їх відсутності - відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Враховуючи те, що законний власник спірного майна ОСОБА_6 померла у 1956 році та не має спадкоємців, належним відповідачем у цій справі є Кам`янська міська рада.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує клопотання позивачки про залишення судових витрат за нею.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Кам`янської територіальної громади в особі Кам`янської міської ради про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 9/50 частки житлового будинку садибного типу, загальною площею 89,2 кв.м, житловою площею 31,4 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3058340112040.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації АДРЕСА_4 .

Відповідач: Кам`янська територіальна громада в особі Кам`янської міської ради: ЄДРПОУ 24604168, адреса 51931, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, майдан Петра Калнишевського, буд. 2.

Повний текст рішення виготовлено та проголошено 24.08.2026 року о 17:00 годині.

Суддя В.Г. Гречана