Рішення № 139195835, 24.08.2026, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Справа №348/1811/26

Провадження № 2/348/1699/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

ЗАОЧНЕ

24 серпня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Гундяка Т.Д.,

секретар судового засідання Дмитрук С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та відповідачем було укладено ряд кредитних договорів, зокрема кредитний договір №P24.031.78613 та кредитний договір №Z70.031.78853, відповідно до умов яких відповідачу було надано споживчий кредит, а відповідач зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентими платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості). Банк свої зобов`язання за договорами виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договорів.

У порушення положень договору та вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач користуючись коштами наданими йому банком не виконав своєчасно та у повному обсязі свої зобов`язання не вносив платежі, передбачені умовами договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов договору у відповідача утворилася заборгованість за вищезазначеним договором.

26.11.2020 АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали договір факторингу №12/84. Згідно вищевказаного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Ідея Банк», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №P24.031.78613 від 26.09.2016 та кредитним договором №Z70.031.78853 від 25.01.2017.

Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором №P24.031.78613 та кредитним договором №Z70.031.78853 у встановлений строк не була погашена, у зв`язку з чим ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків та комісії у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язання за кредитними договорами.

Станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором №P24.031.78613 становить 60 687,22 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 26 958,80 грн; заборгованість за процентами 1 556,72 грн; заборгованість за комісією 32 171,70 грн, а також за кредитним договором №Z70.031.78853 заборгованість становить 35 267,16 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 12 247,31 грн; заборгованість за процентами 5 482,09 грн; заборгованість за комісією 17 537,76 грн.

Посилаючись на викладене товариство просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вищевказану заборгованість за кредитним договором №P24.031.78613 від 26.09.2016 та кредитним договором №Z70.031.78853 від 25.01.2017 в загальному розмірі 95 954,38 грн.

Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача до суду не з`явився, заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, вказав, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, відзив на позовну заяву не подав, повідомлений судом про дату час та місце розгляду справи шляхом направлення на адресу його місця проживання та на адресу зареєстрованого у встановленому законом порядку, ухвали про відкриття провадження у справі та судових повісток. Проте, до суду повернуто конверти з відправленням, згідно довідок підприємства поштового зв`язку причина невручення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Про причини своєї неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення судового засідання або про проведення такого без його участі не заявляв.

Також виклик відповідача у справі у судові засідання здійснено через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з`явились, суд, керуючись ч. 2 ст. 247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини та визначив відповідно до них правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом встановлено, що між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 26.09.2016 укладено кредитний договір №P24.031.78613, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби а сумі 34 998,00 гри, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разам з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору (п. 1.1.).

Банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 48 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника (п. 1.2).

Згідно п. 1.3. договору, за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 1,9900% річних від залишкової суми кредиту.

За обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором (п. 1.4.).

Відповідно до п. 1.7. договору, банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету послуг "БПР "Стартовий", що обслуговується на умовах Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Крім того, між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 25.01.2017 укладено кредитний договір №Z70.031.78853, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби а сумі 17 715,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разам з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору (п. 1.1.).

Банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 36 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів а позичкового рахунку для зарахування нз банківський поточний рахунок позичальника (п. 1.2.).

За користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку а розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,50 % (Маржу Банку) (а.с. 1.3).

Станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за рішенням Правління Банку, становить 9,50 %, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15.0000 % (п. 1.4).

За обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором (п. 1.11.).

Банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні в рамках пакету послуг "БПР "Стартовий", що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (п. 1.14.).

Кредитні договори №P24.031.78613 та №Z70.031.78853 підписано власноручним підписом позичальника.

Позивачем долучено до позову заяви № Р24.031.78613 від 26.09.2016 та №Z70.031.78853 від 25.01.2017 на приєднання до договору добровільного страхування життя, які також підписано власноручним підписом позичальника.

Згідно ордеру-розпорядження №1 про видачу кредиту відповідачу ОСОБА_1 на номер рахунку НОМЕР_1 , підстава: договір №P24.031.78613 про перерахування коштів 29 043,15 грн та про сплату страхового внеску 5 954,85 грн.

Згідно ордеру-розпорядження №1 про видачу кредиту відповідачу ОСОБА_1 на номер рахунку НОМЕР_1 , підстава: договір №Z70.031.78853 про перерахування коштів 15 403,48 грн та про сплату страхового внеску 2 311,52 грн.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором №P24.031.78613 станом на 26.11.2020 заборгованість становить 60 687,22 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 26 958,8 грн; заборгованість за процентами 1 556,72 грн; заборгованість за комісією 32 171,7 грн.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором №Z70.031.78853 станом на 26.11.2020 заборгованість становить 35 267,16 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 12 247,31 грн; заборгованість за процентами 5 482,09 грн; заборгованість за комісією 17 537,76 грн.

АТ «Ідея Банк» та позивачем 26.11.2020 укладено договір факторингу, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками.

Згідно Витягів з реєстру боржників до договору факторингу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №P24.031.78613 на загальну суму 60 687,22 грн, а саме: заборгованість за основним боргом 26 958,80 грн; заборгованість за процентами 1 556,72 грн; заборгованість за комісією 32 171,70 грн, а також за кредитним договором №Z70.031.78853 на загальну суму 35 267,16 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 12 247,31 грн; заборгованість за процентами 5 482,09 грн; заборгованість за комісією 17 537,76 грн.

В матеріалах справи містяться досудові вимоги, направлені позивачем 08.06.2026 відповідачу ОСОБА_1 з приводу погашення ним заборгованості за кредитними договорами, укладеними між ним та АТ «Ідея Банк», та по яких відбулося відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, між сторонами вказаного договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено ЦК України.

Відповідно до ст. 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, судом встановлено, що між АТ «ІдеяБанк» та ОСОБА_1 правовідносини виникли внаслідок укладення кредитних договорів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач порушив умови договору щодо сплати платежів і позивач має право вимагати повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідач не надав, не подав будь-яких доказів на спростування користування ним наданими йому кредитними коштами, як і не подав будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, свого розрахунку, а також не заявляв клопотань про призначення судової економічної експертизи для перевірки правильності розрахунку умовам кредитного договору.

Проте, перевіряючи надані позивачем розрахунки заборгованості встановлено, що позивачем нараховано комісію за обслуговування кредитів за кредитним договором №P24.031.78613 в сумі 32 171,70 грн, а також за кредитним договором №Z70.031.78853 в сумі 17 537,76 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач не посилався на пункт договору, яким передбачено нарахування комісії, а тільки зазначив, що з відповідача слід стягнути відсотки та комісію у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язання за кредитними договорами.

У кредитних договорах (п. 1.4. та п. 1.11) зазначено, щоза обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, однак, що включає в себе ця комісія та її розмір в договорі не вказано.

При цьому, згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У цій справі між сторонами виникли відносини щодо споживчого кредитування, тобто договірні правовідносини між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з абзацом третім частини четвертої ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01.01.2016) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Положеннями ч. 1, 2, ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» забороняється продавцю (виконавцю, виробнику) включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які діяли на час укладення кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту та обслуговування кредитної заборгованості, банком має бути конкретизовано, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. При цьому, нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника, є незаконним.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 року № 6-1746цс16 та від 06.09.2017 року у справі № 6-2071цс16.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).

У кредитних договорах (п. 1.4. та п. 1.11) зазначено, що за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Водночас, в матеріалах справи відсутній та позивачем не надано доказів переліку банківських послуг, які пов`язані з обслуговуванням кредиту та кредитної заборгованості, які надавались позичальнику банком.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг, то положення договорів про встановлення плати за обслуговування кредиту та кредитної заборгованості визначеної у графіку щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23.

При цьому, встановлений в договорі АТ «Ідея банк» розмір комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими.

Отже, виходячи із принципів справедливості та добросовісності, суд вважає, що на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались.

В зв`язку з вище наведеним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за комісією за договором №P24.031.78613 в сумі 32 171,7 грн, а також за кредитним договором №Z70.031.78853 в сумі 17 537,76 грн.

Суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши такі на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, за встановлених обставин укладення відповідачем кредитного договору, взявши на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів, належним чином їх не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №P24.031.78613 від 26.09.2016 в загальному розмірі 28 515,52 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 26 958,8 грн; заборгованість за процентами 1 556,72 грн, а також за кредитним договором №Z70.031.78853 від 25.01.2017 в загальному розмірі 17 729,40 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 12 247,31 грн; заборгованість за процентами 5 482,09 грн, а всього 46 244,92 грн.

В задоволенні решти вимог позову слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу сумі 16 000 грн подано копії: договору № 0107 про надання (правової) правничої допомоги від 01.07.2025, ордера серія ВС № 1381377 від 02.07.2025, актів № 1291 та №1292 наданих послуг (правової) правничої допомоги від 08.06.2026; детальних описів наданих послуг від 08.06.2026.

Згідно п. 2.3. договору № 0107 про надання (правової) правничої допомоги від 01.07.2025 вартість наданих послуг за одну справу становить 8 000 грн. Відповідно до актів наданих послуг (правової) правничої допомоги надано послуги на суму по 8 000 грн в кожному, на загальну суму 16 000 грн. Із детальних описів наданих послуг вбачається, що надана усна консультація - 30 хв.; ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год.; погодження правової позиції - 30 хв.; складення та подання до суду позовної заяви - 3 год. 30 хв.

Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності цих витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд враховує чи пов`язані витрати на оплату правничої допомоги з розглядом справи, обґрунтованість розміру цих витрат, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності і розумності таких витрат.

Враховуючи категорію справи та те, що предмет спору в цій справі не є складним, характер позовних вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній, не є складними та не займали значних витрат часу на їх виготовлення, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в загальній сумі 16 000,00 грн є завищеним та необґрунтованим, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

З огляду на складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, суд вважає, що обґрунтованими і пропорційними до предмета спору є витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, які частково в сумі 1 445,84 грн пропорційно до задоволених позовних вимог слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Також при зверненні до суду позивач сплатив 2 662,40 грн судового збору, які зараховано до спеціального державного бюджету України.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1 283,13 грн.

Керуючись ст. 4, 19, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 289 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованістьза кредитними договорами в загальному розмірі 46 244,92 (сорок шість тисяч двісті сорок чотири грн 92 коп.) грн, а саме: за кредитним договором №P24.031.78613 від 26.09.2016 розмірі 28 515,52 грн, з яких: 26 958,80 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 1 556,72 грн - заборгованість за процентами; за кредитним договором №Z70.031.78853 від 25.01.2017 в розмірі 17 729,40 грн, з яких: 12 247,31 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 5 482,09 грн - заборгованість за процентами.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати зі сплати судового збору в сумі 1 283,13 грн та 1 445,84 грн витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, м. Львів, 79029.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Гундяк Т.Д.

Повний текст рішення складено 24.08.2026.