Рішення № 139190699, 13.08.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 13.08.2026Справа № 554/8264/26 Провадження № 2/554/4299/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Єсліковської О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «КредитКапітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «КредитКапітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 24 300,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 16.10.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Стар Файненс Груп» був укладений договір про надання фінансового кредиту № 28115-10/2024, згідно з умовами якого відповідач отримала 9 000 грн., строком на 120 днів, із процентною ставкою, що становить 1,00 % в день на залишок заборгованості.

Згідно з п. 3.1. кредитного договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком платежів, в дату платежу, який є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до п. 1.5 Договору, детальні терміни повернення кредиту, сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, відповідач не виконала належним чином умов кредитного договору.

На підтвердження виконання Товариством зобов`язань щодо перерахування коштів за кредитним договором надають лист-повідомлення про перерахування коштів до Договору про надання фінансового кредиту №28115-10/2024 від 16.10.2024 року.

27.01.2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №27012025.

Згідно з вищевказаним Договором, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Стар Файненс Груп», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №28115-10/2024 від 16.10.2024 року.

На дату відступлення права вимоги розмір заборгованості ОСОБА_1 становив: заборгованість за тілом кредиту 9000 грн.; заборгованість за відсотками 9360 грн. заборгованість за комісією 0 грн. заборгованість за штрафом 4500 грн.

Водночас, відповідно до умов кредитного договору, нарахування відсотків тривало до закінчення встановленого строку кредитування. Таке нарахування є правомірним, оскільки згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в повному обсязі та на тих самих умовах, що існували на момент переходу прав, якщо інше прямо не передбачено договором або законом. Отже, позивач як новий кредитор набув права вимоги не лише щодо вже існуючої заборгованості, а й щодо відсотків, які продовжують нараховуватися відповідно до первісних договірних умов.

З урахуванням викладеного, станом на дату закінчення строку кредитування загальна заборгованість відповідача становить 243 00 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 9000 грн.; заборгованість за відсотками 10800 грн. заборгованість за комісією 0 грн. заборгованість за штрафом 4500 грн.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року було відкрито провадження у справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

18.06.2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що на думку позивача, між ТОВ «Стар Файненс Груп» та відповідачем було укладено Договір про споживчий кредит №28115-10/2024 від 16.10.2024 року. Таке твердження не відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству, виходячи із наступного. На підтвердження позовних вимог позивач подав до суду копію договору №28115-10/2024 від 16.10.2024 року. При цьому, приєднаний до матеріалів справи Договір не містить підписів сторін договору. Згідно позовної заяви та поданої позивачем копії договору №28115-10/2024 від 16.10.2024 року, такий укладено в режимі онлайн шляхом заповнення відповідачем заяви на отримання кредиту на Веб-сайті Кредитодавця. Разом з тим, доказів укладення такого договору, який за формою відповідає вимогам цивільного законодавства, позивачем не надано. Отже, позивачем не надано доказів того, що наявна в матеріалах справи копія договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та, що вона підписувалася електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов?язковим реквізитом електронного документа. Тому, наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору. Таким чином, позивачем не доведено факту укладення сторонами договору №28115-10/2024 від 16.10.2024 року, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов?язань, а отже вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Всі «докази», які спромігся надати позивач до суду, це ним самостійно зроблена, як зацікавленою особою, роздруківка яку останній намагається видати за нібито укладений кредитний договір №28115-10/2024 від 16.10.2024 року. Одночасно, неможливо перевірити підписання оспорюваного правочину також кредитодавцем. Адже, тільки докази накладення кваліфікованого електронного підпису первісного кредитора (кредитодавця) можуть слугувати доказом але позивачем вони не надані. Кріт того, не надано доказів того, що наявна в матеріалах справи копія договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вона підписувалася електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов?язковим реквізитом електронного документа.

Якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним - таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов?язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином - він може додаватися до них у будь-який спосіб. Головне, щоб спосіб його додавання до підписаних даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача. Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України). Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду. Таким чином, позивачем не доведено факту укладення сторонами договору № 28115-10/2024 від 16.10.2024 року, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов?язань, а отже вимоги позивача є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо відступлення права вимоги, звертає увагу на те, що у договорі факторингу жодним чином не зазначається будь-яка інформація, що могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача, як то ПІБ, номер кредитного договору та інші дані. Надана Позивачем копія витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №01022024-1 від 01.02.2024 року, у якій не вказано дату виготовлення, тобто відсутній реквізит документа, передбачений підпунктом 4.1 пункту 4 національного стандарту, ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Витяг з Реєстру боржників до Договору факторингу N? 24032025 від 24.03.2025 року, як і сам договір, підписано представником ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Ломідзе Дмитром Вадимовичем. Проте, на підтвердження повноважень зазначеного представника суду надано довіреність від ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» від 14 липня 2024 року, строк дії якої протягом одного календарного року. Отже, з наданих позивачем доказів неможливо встановити чи мав Ломідзе Дмитро Вадимович відповідні повноваження на момент підписання зазначених документів. Враховуючи вищевикладене, вважає, що такий витяг з Реєстру боржників до Договору факторингу, в якому не зазначена дата його складання та не надано належних доказів повноважень підписувача Ломідзе Дмитра Вадимовича, не може бути належним та допустимим доказом, а тому позивачем не доведено факту відступлення права вимоги за договором № 28115-10/2024 від 16.10.2024 року.

Відповідно до перехідних положень ЦКУ, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов?язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Щодо витрат позивача на правову допомогу, вважає, що витрати, які поніс/понесе позивач під час розгляду справи, не є співмірними із ціною позову та/або значенням справи для сторони, складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (а.с.42-53).

Представник позивача до суду не з`явився, позивач надав заяву, в якій просить справу розглянути у відсутність свого представника, на задоволенні позову наполягає.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилась, про місце та час слухання справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07.02.2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Стар Файненс Груп» був укладений договір про надання фінансового кредиту № 28115-10/2024, згідно з умовами якого відповідач отримала 9 000 грн., строком на 120 днів, із процентною ставкою, що становить 1,00 % в день на залишок заборгованості.

Згідно з п. 3.1. кредитного договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком платежів, в дату платежу, який є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до п. 1.5 Договору, детальні терміни повернення кредиту, сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту (а.с. 13-15).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Згідно зі ст.ст.525,526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

27.01.2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №27012025 (а.с.18-21).

Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Стар Файненс Груп», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №28115-10/2024 від 16.10.2024 року (а.с.21)

З урахуванням викладеного, станом на дату закінчення строку кредитування загальна заборгованість відповідача становить 24300 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 9000 грн.; заборгованість за відсотками 10800 грн. заборгованість за комісією 0 грн. заборгованість за штрафом 4500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Позивачем на адресу відповідача направлялись повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні та повідомлення про порядок погашення заборгованості за кредитним договором. Заборгованість за кредитним договором не погашена.

Таким чином, в порушення умов кредитних договорів, а також вимог ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов`язання за вказаним вище договором не виконав.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

По справі встановлено, що відповідач погодився на запропоновані позивачем умови кредитування, свою згоду на його укладення не відкликав, договір про надання фінансового кредиту № 28115-10/2024 від 16.10.2024 року не оспорювала та презумпцію його правомірності не спростувала, у строки, встановлені договором, кредит не повернула.

Суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 28115-10/2024 від 16.10.2024 року у розмірі 19 800,00 грн., а саме: заборгованості за тілом кредиту 9 000,00 грн.; заборгованості за процентами 10 800,00 грн.

Щодо стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача за штрафом в сумі 4 500,00 грн., то в цій частині позов не підлягає задоволенню, оскільки згідно пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи, що відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «КредитКапітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню на суму 19 800,00 грн.

Аналізуючи заперечення відповідача ОСОБА_1 , викладені у відзиві на позовну заяву, суд вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства.

Матеріалами справи підтверджується, що кредитний договір № 28115-10/2024 від 16.10.2024 року було укладено в електронній формі, що повністю узгоджується з положеннями частин 1, 2 статті 205 та частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України, які надають сторонам право обирати форму правочину на власний розсуд. Твердження відповідача про неукладеність договору через відсутність на паперовій копії власноручних підписів сторін базується на помилковому тлумаченні норм матеріального права. Відповідно до статей 3 та 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Процедура його укладення, визначена пунктами 2.16 та 2.17 Договору, передбачала натискання Клієнтом кнопки «Підписати» та введення алфавітно-цифрової послідовності (SMS-коду), що є використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором у розумінні пункту 6 статті 3 та статті 12 вказаного Закону, який є повним аналогом власноручного підпису особи. При цьому на оригінал документа з боку первісного кредитора було накладено кваліфікований електронний підпис (КЕП) уповноваженого працівника, що повністю спростовує доводи про неможливість перевірити підписання правочину кредитодавцем.

Суд відхиляє аргументи відповідача щодо неможливості ідентифікувати підписанта та зафіксувати зміст договору у зв`язку з технічними особливостями одноразового ідентифікатора. Перед укладенням правочину, згідно з пунктом 2.1 Договору, Товариство здійснило повну ідентифікацію та верифікацію особи через Систему BankID НБУ. Оскільки доступ до Системи BankID вимагає верифікованого входу через обслуговуючий банк, де особа проходила очну ідентифікацію на підставі паспорта та РНОКПП, а подання заявки, верифікація та введення SMS-коду відбулися в межах однієї сесії та з однієї IP-адреси, у суду немає сумнівів у тому, що ці дії були вчинені особисто ОСОБА_1 . Посилання відповідача на статті 5 і 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» щодо відсутності КЕП чи УЕП є безпідставними, оскільки норми Закону України «Про електронну комерцію» є спеціальними для цих правовідносин і не вимагають обов`язкового застосування КЕП з боку споживача, а паперова роздруківка згідно з частиною 5 статті 95 ЦПК України є належною копією електронного доказу, яка чітко відображає зафіксовані істотні умови кредитування.

Крім того, факт укладення та погодження умов договору беззаперечно підтверджується його реальним виконанням з боку кредитора. Відповідно до пункту 1.6 Договору, кошти в розмірі 9 000 грн. були перераховані на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 . Відповідач у відзиві жодним чином не спростувала факт отримання цих коштів на свій рахунок та їх використання.

Суд також вважає неспроможними заперечення відповідача щодо недоведеності факту відступлення права вимоги та відсутності повноважень представника позивача ОСОБА_2 . Заміна кредитора у зобов`язанні відбулася на підставі Договору факторингу відповідно до статті 512 та Глави 47 Цивільного кодексу України і за законом не потребувала згоди боржника (частина 2 статті 516 ЦК України). Заперечення проти повноважень Ломідзе Д.В. на підписання документів станом на 24.03.2025 року повністю спростовуються змістом наданої суду довіреності від 14.07.2024 року. Оскільки довіреність була видана строком на один календарний рік, відповідно до правил обчислення строків (стаття 254 ЦК України), її дія тривала до 14.07.2025 року включно, що охоплює дату підписання оспорюваних документів. Посилання відповідача на недотримання вимог ДСТУ 4163:2020 через відсутність дати на витягу з Реєстру боржників суд до уваги не приймає, оскільки цей національний стандарт регулює правила діловодства організаційно-розпорядчих документів установ і не визначає цивільно-правову дійсність додатків до договорів факторингу, тоді як сам основний Договір факторингу містить усі необхідні реквізити, дати та підписи сторін. Таким чином, перехід права грошової вимоги до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є повністю доведеним.

У відповідності до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Положеннями ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із диспозиції ч. 1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Вирішуючи питання обґрунтованості щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 8000 грн., суд приймає до уваги наступне.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 2 статті 141 ЦПК України, відповідно до якого інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із цим, у частині 3 статті 137 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Виходячи з визначених у частині 3 статті 137 ЦПК України критеріїв, суд зазначає, що розмір гонорару адвоката позивача свідчить про необґрунтованість та непропорційність цих витрат до предмета спору.

Отже, суд при розподілі витрат на професійну правничу допомогу враховує, що справа є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому вважає за необхідне зменшити суму стягнення з відповідача на користь позивача до 2 000 грн. витрат на правничу допомогу. Саме такий розмір витрат є об`єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 24 300,00 грн. Судом стягнуто 19 800,00 грн., тобто позовні вимоги задоволені на 81,48%. За таких підстав, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 169,32 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12,13,81,141,263-265 ЦПК України, ст.ст.526,610,611, 625, 1054 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1 корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236, заборгованість за Кредитним договором № 28115-10/2024 від 16.10.2024 року у сумі 19 800,00 гривень.

Стягнути ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1 корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236, судовий збір у розмірі 2 169,32 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1 корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236;

відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя: А.М.Чуванова