Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 369/20025/25
Провадження № 2/369/7090/26
РІШЕННЯ
Іменем України
24.08.2026 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Пінкевич Н.С.
при секретарі судових засідань Худинець Д.С.
за участі представника позивача Яресько Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 09.07.2021 року між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Заяву-Договір №TDB.2021.0011.19479 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, відповідно до умов якого Банк відкрив відповідачу поточний рахунок та надав кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії.
Позивач зазначає, що АТ «МЕГАБАНК» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, натомість відповідач належним чином зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів не виконав, внаслідок чого станом на 03.09.2024 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 150034,82 грн., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 49980,25 грн. та заборгованості по сплаті процентів у розмірі 100054,57 грн.
03.09.2024 року між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» було укладено Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» набуло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
27.12.2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» та ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» укладено Договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 перейшло до позивача.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Заявою-Договором №TDB.2021.0011.19479 від 09.07.2021 року у загальному розмірі 150034,82 грн., з яких: 49980,25 грн. - заборгованість за кредитом, 100054,57 грн. - заборгованість по сплаті процентів, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11200,00 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.11.2025 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
02.04.2026 року представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення за наявності передбачених законом підстав.
01.06.2026 року представником відповідача адвокатом Яреськом Т.В. подано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач не заперечує факт підписання Заяви-Договору №TDB.2021.0011.19479 від 09.07.2021 року з АТ «МЕГАБАНК» та факт користування кредитними коштами у межах фактично підтверджених банківськими виписками операцій, однак не погоджується із заявленим позивачем розміром заборгованості та позовні вимоги визнає частково.
Відповідач зазначає, що пунктом 4 Заяви-Договору погоджено строк кредитування 12 місяців, який закінчився 09.07.2022 року. При цьому строк дії рамкового договору банківського обслуговування та строк кредитування мають різне правове значення, а доказів продовження саме строку кредитування після 09.07.2022 року позивачем не надано.
На думку відповідача, після закінчення погодженого сторонами строку кредитування у Банку припинилося право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом на підставі статті 1048 ЦК України, у зв`язку з чим проценти, нараховані після 09.07.2022 року, стягненню не підлягають.
Крім того, відповідач заперечив проти включення до складу основного боргу комісій за здійснення переказів P2P у загальному розмірі 2191,20 грн. Вказав, що конкретний розмір такої комісії в індивідуальній частині кредитного договору не визначено, а ставка у розмірі 4 % міститься лише у Тарифному пакеті, який відповідачем не підписаний. Доказів ознайомлення відповідача саме з наданою позивачем редакцією Тарифного пакета та погодження встановленої нею ставки комісії матеріали справи не містять.
Разом із відзивом відповідач подав контр-розрахунок заборгованості, здійснений на підставі фактичних операцій, відображених у банківських виписках, з урахуванням використаних кредитних коштів, здійснених платежів, погоджених процентних ставок та строку кредитування.
За контр-розрахунком відповідача розмір заборгованості становить 60618,72 грн., з яких: 48434,33 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 12184,39 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, нарахованими у межах строку кредитування.
Відповідач просив позов задовольнити частково у розмірі 60618,72 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовити, зменшити заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, а також стягнути з позивача на його користь витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до частини позовних вимог, у задоволенні яких буде відмовлено.
Відповіді на відзив, додаткового розрахунку заборгованості, заперечень щодо контр-розрахунку відповідача чи доказів на спростування наведених у відзиві обставин позивачем до суду не подано.
13.07.2026 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Судом встановлено, що 09.07.2021 року між АТ «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 укладено Заяву-Договір №TDB.2021.0011.19479 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank.
Факт укладення вказаного договору та користування кредитними коштами відповідачем не заперечується.
Відповідно до пункту 4 Заяви-Договору сторонами погоджено максимальний ліміт кредитної лінії у розмірі 200000,00 грн., строк кредиту - 12 місяців, пільговий період - 62 дні, процентну ставку у пільговий період - 0,0001 % річних, базову процентну ставку - 56 % річних.
Довідкою про відкриття рахунків підтверджується відкриття відповідачу відповідних рахунків 16.07.2021 року.
Надані позивачем банківські виписки підтверджують здійснення відповідачем видаткових операцій за рахунок кредитної лінії та внесення платежів на погашення заборгованості.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.
Щодо переходу права вимоги суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.
Частиною першою статті 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договором №GL1N426240 про відступлення прав вимоги від 03.09.2024 року, витягом з Додатку №1 до цього договору та платіжними документами підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором №TDB.2021.0011.19479 від АТ «МЕГАБАНК» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС».
Договором №1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 року, витягом з Додатку №1 до нього та платіжними документами підтверджено подальший перехід права вимоги за вказаним кредитним договором від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ».
Таким чином, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують перехід до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» права вимоги до відповідача за Заявою-Договором №TDB.2021.0011.19479 від 09.07.2021 року.
Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, суд виходить з наступного.
Пунктом 4 Заяви-Договору сторони окремо та однозначно погодили строк кредиту - 12 місяців.
При цьому визначений договором строк кредитування необхідно відрізняти від строку дії рамкового договору комплексного банківського обслуговування.
Строк дії рамкового договору визначає період існування передбачених ним банківських правовідносин загалом, натомість погоджений сторонами строк кредиту визначає період, протягом якого позичальник має право правомірно користуватися наданими кредитними коштами зі сплатою передбачених договором процентів за таке користування.
Отже, погоджений сторонами дванадцятимісячний строк кредитування за Заявою-Договором №TDB.2021.0011.19479 закінчився 09.07.2022 року.
Доказів укладення сторонами додаткової угоди про продовження строку кредитування, погодження нового строку кредитування або вчинення іншого правочину, яким відповідачу після 09.07.2022 року було б надано право продовжувати правомірно користуватися кредитними коштами на попередніх умовах, позивачем суду не надано.
Саме по собі продовження строку дії рамкового договору банківського обслуговування не свідчить про продовження окремо встановленого сторонами дванадцятимісячного строку кредитування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16, зазначено, що проценти за статтею 1048 ЦК України є платою за надану боржнику можливість правомірно не повертати кредитору грошові кошти протягом певного часу. Після спливу строку кредитування поведінка боржника не може вважатися правомірною, а тому регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України не може бути належною підставою для подальшого нарахування процентів за користування кредитом.
Надані позивачем банківські виписки свідчать про те, що після 09.07.2022 року АТ «МЕГАБАНК» продовжувало здійснювати нарахування процентів за кредитним договором. Такі нарахування здійснювалися також впродовж 2023-2024 років.
Разом з тим наданий позивачем розрахунок містить кінцевий розмір заборгованості за процентами у сумі 100054,57 грн., проте не усуває обґрунтованих заперечень відповідача щодо правової підстави нарахування процентів після закінчення погодженого сторонами строку кредитування.
Позивач після отримання відзиву не надав доказів продовження строку кредитування, не подав іншого розрахунку, в якому було б розмежовано проценти, нараховані у межах строку кредитування та після його закінчення, та не спростував доводів відповідача щодо припинення права на нарахування процентів за статтею 1048 ЦК України після 09.07.2022 року.
Позивачем вимог про стягнення з відповідача процентів річних як міри відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України не заявлено, окремого розрахунку таких сум суду не надано.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.
За таких обставин суд вирішує питання щодо обґрунтованості саме заявленої позивачем вимоги про стягнення процентів за користування кредитом та не вбачає процесуальних підстав для самостійного формування іншої вимоги або визначення іншої правової природи заявлених до стягнення сум.
Отже, нарахування процентів за користування кредитом після закінчення погодженого сторонами строку кредитування, тобто після 09.07.2022 року, є безпідставним.
Щодо включення до складу заборгованості комісій за перекази P2P суд зазначає наступне.
З банківської виписки вбачається здійснення списань комісійної винагороди за операціями переказів P2P на загальну суму 2191,20 грн. Вказані кошти списувалися за рахунок кредитного ліміту та вплинули на визначений Банком розмір основного боргу.
Разом з тим у підписаній відповідачем Заяві-Договорі конкретну ставку комісії за здійснення переказів P2P, порядок її розрахунку та розмір відповідного платежу не визначено.
Ставка комісії у розмірі 4 % міститься у наданому позивачем Тарифному пакеті. Водночас вказаний документ підпису відповідача не містить.
Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували надання відповідачу до укладення договору саме тієї редакції Тарифного пакета, яку долучено до позовної заяви, та погодження відповідачем встановленої цією редакцією ставки комісії у розмірі 4 %.
Сам факт відображення відповідних списань у банківській виписці підтверджує проведення Банком облікових операцій, проте не звільняє позивача від обов`язку довести договірну підставу та погоджений сторонами розмір платежу, який збільшив кредитну заборгованість відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, зазначено, що витяги з тарифів та умов банківського обслуговування, які не підписані позичальником та щодо яких відсутні докази прийняття позичальником саме відповідної редакції, не можуть розцінюватися як частина кредитного договору в частині встановлення додаткових платежів.
За таких обставин суд не вважає доведеним включення наданого позивачем Тарифного пакета до погоджених сторонами умов кредитного договору в частині визначення розміру комісії за перекази P2P, а тому відсутні правові підстави для включення списаних Банком комісій у загальному розмірі 2191,20 грн. до заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.
Відповідачем на спростування заявленого позивачем розміру заборгованості подано власний контр-розрахунок.
Із його змісту вбачається, що розрахунок здійснено за фактичними операціями, відображеними у наданих самим позивачем банківських виписках, виходячи з фактично використаних відповідачем кредитних коштів у розмірі 54780,00 грн., здійснених платежів у розмірі 11600,00 грн., процентної ставки 0,0001 % річних у межах пільгового періоду з 16.07.2021 року до 15.09.2021 року та базової процентної ставки 56 % річних з 16.09.2021 року до закінчення строку кредитування 09.07.2022 року.
Судом детально досліджено контр-розрахунок відповідача. При його проведенні платежі відповідача зараховано спочатку в рахунок погашення процентів, а після цього - в рахунок погашення основного боргу. Комісії за перекази P2P до суми боргу не включено, проценти після 09.07.2022 року не нараховувалися.
За результатами контр-розрахунку розмір непогашеного основного боргу становить 48434,33 грн., а розмір процентів, нарахованих у межах строку кредитування - 12184,39 грн., що разом становить 60618,72 грн.
Оцінюючи наведений контр-розрахунок в сукупності з умовами підписаної сторонами Заяви-Договору та банківськими виписками, суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає встановленим судом обставинам щодо строку кредитування, погоджених процентних ставок, фактично здійснених операцій та платежів.
При цьому суд враховує принцип змагальності цивільного судочинства.
Позивач, заявляючи до стягнення 150034,82 грн., зобов`язаний довести не лише факт існування кредитних правовідносин, який у цій справі не є спірним, але й правомірність кожної складової заявленого розміру заборгованості.
Після подання відповідачем мотивованого відзиву та детального контр-розрахунку позивач не подав відповіді на відзив, не навів заперечень щодо застосованого відповідачем порядку розрахунку, не вказав на наявність у ньому арифметичних помилок, не подав власного розрахунку з урахуванням наведених відповідачем заперечень та не надав додаткових доказів на підтвердження правомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування або включення до основного боргу спірних комісій.
Суд не може замість сторони, на яку покладено відповідний обов`язок доказування, самостійно формувати правове та доказове обґрунтування заявленого нею розміру вимог.
Незаперечення позивачем контр-розрахунку саме по собі не надає йому наперед встановленої сили, однак у сукупності з результатами перевірки судом такого розрахунку та відсутністю доказів на його спростування є процесуально значущою обставиною при оцінці достатності доказів кожної зі сторін.
Таким чином, суд доходить висновку, що належними та достатніми доказами підтверджено існування заборгованості відповідача за Заявою-Договором №TDB.2021.0011.19479 від 09.07.2021 року у загальному розмірі 60618,72 грн., яка складається з 48434,33 грн. заборгованості за тілом кредиту та 12184,39 грн. заборгованості за процентами.
Різниця між заявленою позивачем сумою заборгованості у розмірі 150034,82 грн. та встановленою судом сумою заборгованості у розмірі 60618,72 грн. становить 89416,10 грн., а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовні вимоги на суму 60618,72 грн. становлять 40,4031 % від заявлених позивачем вимог у розмірі 150034,82 грн.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 978,72 грн.
Позивачем також заявлено до стягнення 11200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження вказаних витрат позивачем надано Договір про надання правничої допомоги №1/07 від 01.07.2025 року, Реєстр боржників та Акт приймання-передачі наданих послуг №12134060 від 14.07.2025 року, відповідно до якого вартість юридичного та фінансового аналізу щодо боржника становить 1200,00 грн., а вартість підготовки, підписання та подання позовної заяви - 10000,00 грн.
У відзиві представник відповідача заявив клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та типовим характером спору.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.
У разі недотримання зазначених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи.
Оцінюючи заявлений позивачем розмір витрат, суд враховує, що спір стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, позовна заява складена на підставі сформованого первісним кредитором пакета кредитних документів, банківських виписок, розрахунку заборгованості та документів про відступлення права вимоги.
Під час розгляду справи представником позивача не подавались відповідь на відзив, додатковий розрахунок заборгованості чи інші процесуальні документи по суті наведених відповідачем заперечень.
Водночас сам факт підготовки позовної заяви, проведення юридичного аналізу матеріалів та формування правової позиції свідчить про фактичне надання позивачу професійної правничої допомоги, а тому визначення її розміру на рівні, який би нівелював вартість реально виконаної роботи, не відповідало б критеріям розумності.
Ураховуючи характер та складність спору, обсяг матеріалів справи, зміст і обсяг фактично виконаної представником позивача роботи, ціну позову, а також мотивоване клопотання відповідача про зменшення витрат, суд вважає заявлений розмір 11200,00 грн. неспівмірним та доходить висновку про наявність підстав для його зменшення до 5000,00 грн.
Таким чином, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
Пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2020,16 грн.
Відповідачем заявлено до стягнення з позивача 15000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження вказаних витрат відповідачем надано Договір про надання правничої (правової) допомоги №26099 від 11.05.2026 року, Додаток №1 до нього, яким погоджено фіксований розмір гонорару у сумі 15000,00 грн., розрахункову квитанцію №11/05/26 від 11.05.2026 року про сплату 15000,00 грн., детальний опис виконаних адвокатом робіт від 29.05.2026 року та Акт приймання-передачі послуг №1 від 29.05.2026 року.
З наданих документів вбачається, що правнича допомога включала аналіз матеріалів справи та судової практики, надання консультації, підготовку відзиву на позовну заяву та контр-розрахунку заборгованості.
Факт виконання відповідних робіт підтверджується також наявними у матеріалах справи відзивом та контр-розрахунком, які судом досліджені та враховані при вирішенні спору.
Позивач заперечень щодо заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, клопотання про їх зменшення або доказів їх неспівмірності суду не подав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 зазначено, що гонорар адвоката може бути визначений у фіксованому розмірі, а у такому випадку його розмір не залежить від фактичної кількості витраченого адвокатом часу.
Враховуючи документальне підтвердження понесених відповідачем витрат, обсяг фактично наданої правничої допомоги, підготовку представником відповідача процесуального документа по суті спору та контр-розрахунку, а також відсутність клопотання позивача про зменшення цих витрат і доказів їх неспівмірності, суд не вбачає підстав для зменшення визначеного сторонами розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн.
Оскільки у задоволенні 59,5969 % позовних вимог відмовлено, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, у розмірі 8939,54 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 512, 514, 525, 526, 530, 610, 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 211, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за Заявою-Договором №TDB.2021.0011.19479 від 09.07.2021 року у загальному розмірі 60618,72 грн. (шістдесят тисяч шістсот вісімнадцять гривень 72 копійки), яка складається з:
- 48434,33 грн. (сорок вісім тисяч чотириста тридцять чотири гривні 33 копійки) - заборгованості за тілом кредиту;
- 12184,39 грн. (дванадцять тисяч сто вісімдесят чотири гривні 39 копійок) - заборгованості за процентами.
У задоволенні решти позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 89416,10 грн. - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судовий збір у розмірі 978,72 грн. (дев`ятсот сімдесят вісім гривень 72 копійки) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2020,16 грн. (дві тисячі двадцять гривень 16 копійок).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8939,54 грн. (вісім тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять гривень 54 копійки).
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», код ЄДРПОУ 40932411, місцезнаходження: 49001, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 24 серпня 2026 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ
Судове рішення № 139190156, Києво-Святошинський районний суд Київської області було прийнято 24.08.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 369/20025/25. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: