Рішення № 139188918, 17.08.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/328/26

Провадження № 2/364/328/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,

за участю:

учасники справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (далі ТОВ «1 БАНК»)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 30.03.2026 надійшов зазначений позов ТОВ «1 БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, в якому Позивач просив (первісно) суд: стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за двома кредитними договорами у загальному розмірі 21 048,80 грн та судові витрати.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача Ткаченко Ю.О. (ордер на надання правничої допомоги від 03.09.2025 серії АХ № 1287255, а.с. 40) у позовній заяві зазначила, що за умовами двох кредитних договорів від 01.10.2025 № 45544398 та від 03.10.2025 № 6783485, укладеного сторонами через вебсайт Позивача (myсredit.ua), Відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 4 000,00 грн та 2 000,00 грн відповідно. Позивач свої зобов`язання за цими Договорами виконав у повному обсязі, надавши Відповідачеві можливість розпоряджатися кредитними коштами на передбачених цими Договорами умовах. Проте Відповідач не надав своєчасно та у повному обсязі кошти для погашення заборгованості за обома кредитами згідно з умовами Договорів. У зв`язку з цим Відповідач, як стверджено в позовній заяві, має перед Позивачем заборгованість у загальному розмірі 21 048,80 грн, що включає таку заборгованість за названими Договорами:

1) за договором від 01.10.2025 № 45544398 у загальному розмірі 12 974,80 грн, що включає:

4 000,00 грн заборгованості за основною сумою боргу («тіло» кредиту);

334,80 грн заборгованості за процентами;

640,00 грн заборгованість за комісією;

8 000,00 грн заборгованості за пенею/неустойкою;

2) за договором від 03.10.2025 № 6783485 у загальному розмірі 8 074,00 грн, що включає:

2 000,00 грн заборгованості за основною сумою боргу («тіло» кредиту);

1 729,00 грн заборгованості за процентами;

345,00 грн заборгованість за комісією;

4 000,00 грн заборгованості за пенею/неустойкою.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів надіслано Відповідачеві, суду надано докази на підтвердження (а.с. 5-7, 51-53).

Після виконання вимог частин шостої-восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) ухвалою суду від 05.05.2026 відкрито провадження в справі, вирішено питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та їх виклику у судове засідання за наявними у справі матеріалами (письмове провадження), встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву із запереченнями проти позову, строки для подання сторонами інших заяв по суті справи, роз`яснено право подати клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; копії ухвали суду направлено сторонам (а.с. 60-62, 63).

При цьому суд, вирішуючи питання щодо дотримання стороною Позивача правил об`єднання позовів, визначених у статі 188 ЦПК України, з огляду на вимогу Позивача про стягнення сумарного розміру заборгованості за двома кредитними договорами, виходив з норми частини першої названої статті про те, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 18.08.2023 у справі №910/21280/21 щодо застосування правил об`єднання позовів, передбачених частиною першою статті 173 Господарського процесуального кодексу України, що є ідентичними за своїм змістом нормам статті 188 ЦПК України, виснувала, що позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

З огляду на наведене та враховуючи об`єднання Позивачем однорідних позовних вимог до одного й того самого Відповідача, що виникли з аналогічних підстав (договорів кредиту), судом не вбачалось підстав для повернення позовної заяви, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

Водночас враховуючи, що Відповідач копії зазначеної ухвали суду від 05.05.2026 про відкриття провадження не отримав, повідомлення його про надходження до нього згаданого позову не вдалось і не вбачалось можливим, тому ухвалою суду від 10.06.2026 було змінено порядок розгляду справи та вирішено розглядати надалі цю справу в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін з метою забезпечення рівності сторін, права особи на захист, забезпечення належного повідомлення всіх учасників справи, в тому числі Відповідача, із застосуванням, у разі необхідності, правових механізмів, передбачених статтею 128 ЦПК України; встановлено Відповідачеві новий строк для подання відзиву; призначено розгляд справи на 01.07.2026 (а.с. 67-69), надалі відкладено на 05.08.2026 і на 17.08.2026 через неявку Відповідача та відсутність належного підтвердження про повідомлення його про розгляд справи.

У судові засідання 01.07.2026, 05.08.2026 та 17.08.2026 представник Позивача не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлені, що підтверджено, зокрема, довідкою про доставку електронного документа в електронному кабінеті (а.с. 74, 76, 91, 101); у позовній заяві міститься клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача, проти заочного розгляду справи не заперечують (а.с. 3), аналогічне за змістом клопотання подане представником Позивача до суду 15.06.2026 (а.с. 79), 07.07.2026 (а.с. 93) та 13.08.2026 (а.с. 102).

Відповідач у судові засідання 01.07.2026, 05.08.2026 та 17.08.2026 також не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в порядку частин сьомої, восьмої, одинадцятої статті 128 ЦПК України шляхом направлення судових повісток за адресою місця реєстрації, що поверталися без вручення з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 81-82, 92), а також шляхом розміщення оголошень про його виклик у судові засідання на офіційному вебсайті Володарського районного суду Київської області вебпорталу Судової влади України (а.с. 77-78, 89-90, 99-100).

За наведених обставин Відповідач, місце фактичного проживання (перебування) якого невідоме, вважається належно повідомленим про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою місця проживання з отриманням відмітки на повістках про відсутність особи за цієї адресою (пункт 2 частини сьомої, пункт 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України), а також шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (частина одинадцята статті 128, частина десята статті 130 ЦПК України).

Водночас суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності фактичного отримання Відповідачем судових повісток, виходить як з наведених положень статей 128, 130 ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами, що встановлюють порядок направлення і вручення судових повісток, а також з обов`язку особи зареєструвати своє місце проживання.

Відповідно до норм статей 3, 7 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» повнолітня особа декларує місце свого проживання самостійно. Таке декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, зокрема, з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.

Згідно вимогами пункту 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 (зі змінами), особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою; у разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором; за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Строки виконання особою обов`язку щодо декларування/реєстрації свого місця проживання визначені в пункті 5 названого Порядку.

З огляду на це обов`язок суду повідомити особу, зокрема про дату, час і місце судового засідання, шляхом направлення офіційної кореспонденції на адресу його зареєстрованого місця проживання, на переконання суду, прямо кореспондується з обов`язком особи зареєструвати своє місце проживання, тим самим повідомивши державу (державні органи, зокрема суди) про адресу отримання нею офіційної кореспонденції; невиконання особою такого обов`язку не може перешкоджати іншим особам захистити в суді свої права та законні інтереси (статті 55, 68 Конституції України).

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою Позивача, викладеною письмово в заяві (а.с. 3, 79, 93, 102), вбачає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що Позивач ТОВ «1 БАНК» є фінансовою установою, основним видом діяльності є кредитування, що підтверджено відповідно копіями Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 8) та Витягу з Державного реєстру фінансових установ (а.с. 9).

Між сторонами: Позивачем ТОВ «1 БАНК» в особі директора Білана В.І., з одного боку, та Відповідачем ОСОБА_1 з іншого боку, 01.10.2025 через веб-сайту Позивача (https://mycredit.ua) було укладено Договір надання коштів у кредит № 45544398 (далі Договір-1), письмова копія якого долучена до позовної заяви (а.с. 11-18) та який підписано Відповідачем в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «77728»; ідентифікуючи Відповідача відомості (зокрема, паспортні дані, РНОКПП, адреса місця проживання, електронної пошти, номер мобільного телефону, номер електронного платіжного засобу) наведено в Розділі 12 цього Договору-1, а також в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки (а.с. 18-19).

За умовами зазначеного Договору-1 Кредитодавець (Позивач) надав Позичальнику (Відповідачу) кредит у розмірі 4 000,00 грн, строк кредитування 30 днів (до 30.10.2025), стандартна процентна ставка становить 0,279 % в день; за понаднормове користування кредитом 4,00 % за кожен день користування кредитом; комісія за надання кредиту 16 % від суми наданого кредиту.

Виконання переказу кредитних коштів Відповідачеві у день укладення згаданого вище Договору-1 01.10.2025 у розмірі 4 000,00 грн підтверджено копією довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Европейська платіжна система» від 13.02.2026 № КД-000034883 (а.с. 20) та копією відповідної квитанції про транзакцію (а.с. 21).

Відповідач платежів на оплату заборгованості за кредитним Договором-1 не здійснював, що підтверджено наданим суду Розрахунком заборгованості (а.с. 9-10).

Отже, Відповідач не надав своєчасно та в повному обсязі кошти для погашення його заборгованості за Договором-1 від 01.10.2025 № 45544398 згідно з умовами цього Договору. У зв`язку з цим Відповідач за станом на 25.02.2026 має перед Позивачем заборгованість за цим Договором-1 у загальному розмірі 4 974,80 грн, що включає:

4 000,00 грн заборгованості за основною сумою боргу («тіло» кредиту);

334,80 грн заборгованості за процентами;

640,00 грн заборгованість за комісією.

Перевіряючи правильність нарахування відсотків за користування кредитом, суд виходить з розміру наданого кредиту (4 000,00 грн) та визначеної Договором відсоткової ставки 0,279 % в день (11,16 грн) за кожний день користування кредитом у межах загального строку кредитування до 30.10.2025, що також підтверджено Розрахунком заборгованості (а.с. 9-10).

Правильність нарахування зазначених сум заборгованості за «тілом» кредиту, нарахованими відсотками та одноразовою комісією перевірено судом і не викликає сумніву з огляду на надані Позивачем розрахунки, що відповідають умовам цього Договору.

При цьому, Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за пенею/неустойкою, правомірність та можливість стягнення яких судом буде оцінено нижче.

Крім того, між сторонами: Позивачем ТОВ «1 БАНК» в особі директора Білана В.І., з одного боку, та Відповідачем ОСОБА_2 , з іншого боку, 03.10.2025 через веб-сайту Позивача було укладено ще один договір Договір кредитної лінії (Надійний) № 6783485 (далі Договір-2), письмова копія якого долучена до позовної заяви (а.с. 22-29) та який підписано Відповідачем в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «610888»; ідентифікуючи Відповідача відомості (зокрема, паспортні дані, РНОКПП, адреса місця проживання, електронної пошти, номер мобільного телефону, номер електронного платіжного засобу) наведено в Розділі 11 цього Договору-2.

За умовами зазначеного Договору-2 Кредитодавець (Позивач) надав Позичальнику (Відповідачу) кредит у розмірі 2 000,00 грн, строк кредитування 360 днів (до 27.09.2026), процентна ставка 0,998 % в день; періоди сплати 30 календарних днів; перший платіж мав бути сплачений 01.11.2025; комісія за надання кредиту 17,25 %, що становить 345,00 грн (сплачена Відповідачем 12.09.2025, як видно з Розрахунку заборгованості, а.с. 31).

Згідно з пунктом 6.7 Договору-2 у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання, у першу чергу сплачуються проценти за користування кредитом, комісія неустойка та інші платежі.

Виконання переказу кредитних коштів Відповідачеві у день укладення згаданого вище Договору-2 03.10.2025 у розмірі 2 000,00 грн підтверджено копією довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Европейська платіжна система» від 13.02.2026 № КД-000035629 та копією відповідної квитанції про транзакцію (а.с. 31).

Відповідач платежів на оплату заборгованості за кредитним Договором-2 не здійснював, що підтверджено наданим суду Розрахунком заборгованості (а.с. 21-22).

Отже, Відповідач не надав своєчасно та в повному обсязі кошти для погашення його заборгованості за Договором-2 від 03.10.2025 № 6783485 згідно з умовами цього Договору. У зв`язку з цим Відповідач за станом на 24.02.2026 має перед Позивачем заборгованість за цим Договором-2 у загальному розмірі 4 074,00 грн, що включає:

2 000,00 грн заборгованості за основною сумою боргу («тіло» кредиту);

1 729,00 грн заборгованості за процентами;

345,00 грн заборгованість за комісією.

Перевіряючи правильність нарахування відсотків за користування кредитом, суд виходить з розміру наданого кредиту (2 000,00 грн) та визначеної Договором відсоткової ставки 0,95 % (19,00 грн) за кожний день користування кредитом, нарахування яких припинено достроково, до завершення строку кредитування 02.01.2026, що підтверджено Розрахунком заборгованості (а.с. 21-22).

При цьому, Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за пенею/неустойкою, правомірність та можливість стягнення яких судом буде оцінено нижче.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, п`ята статті 81 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема, зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В ухвалі суду від 05.05.2026 про відкриття провадження у цій справі та ухвалі суду від 10.06.2026 про зміну порядку розгляду сторонам роз`яснено засади цивільного судочинства, зокрема положення статті 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 509, частиною першою статті 525 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

При цьому за положеннями частин першої, другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості, а так само і порядок вчинення електронних правочинів, зокрема й кредитних договорів, тобто із застосуванням згаданих інформаційно-комунікаційних систем визначено Законом України «Про електронну комерцію», зокрема статтею 11 цього Закону.

За визначенням пунктів 5, 7 частини першої статті 3 названого Закону електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; а електронний правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Відповідно до норм частин третьої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Така відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: а) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; б) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; в) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором для підписання електронного правочину. Таким електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 цього Закону).

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію; одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 названого Закону).

Отже, електронний підпис у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт відповідного товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20, від 03.02.2023 у справі № 757/22453/20, від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21).

Як роз`яснено в постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23, поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу; електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі). Підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»); за своїм змістом такий підпис є пін-кодом алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. Електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Вимоги законодавства до кваліфікованого електронного підпису (КЕП) та удосконаленого електронного підпису (УЕП) є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із відповідними документами. Якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином він може додаватися до них у будь-який спосіб; головне, щоб спосіб додавання електронного підпису одноразовим ідентифікатором до підписаних ним даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.

Отже, Верховний Суд у названій вище постанові від 04.02.2026 виснував, що у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Оскільки закон не вимагає підписання електронних договорів тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (частина перша статті 207 ЦК України). Можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з КЕП або УЕП суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій (з`ясування способу надсилання, формату зберігання, можливості односторонніх змін). При цьому паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Відтак, Верховним Судом підтверджено свій висновок про правильність ідентифікації (верифікації) відповідного суб`єкта електронної комерції (зокрема, Позичальника за кредитним договором) в інформаційній системі з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти (постанови від 31.01.2024 у справі № 671/1832/20, від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23).

Крім того, у постанові від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25 Верховний Суд зазначив на важливості того, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Учасниками справи не ставиться під сумнів додані до позовної заяви паперові копії укладених в електронній формі кредитних договорів від 01.10.2025 за № 45544398 та від 03.10.2025 за № 6783485; укладення цих договорів сторонами підтверджено також сукупністю зазначених вище доказів, які суд вважає належними і допустимими.

Кредитор (ТОВ «1 БАНК») є фінансовою установою. Тому, зважаючи на норми Закону України «Про платіжні послуги», зокрема статті 31, інформація відповідного платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.

З огляду на це надані Позивачем копії довідок Товариства з обмеженою відповідальністю «Европейська платіжна система» від 13.02.2026, а також копії відповідних квитанцій про транзакції 01.10.2025 та 03.10.2025, що містять інформацію про перерахування коштів на банківську картку Відповідача та у сукупності з іншими доказами, такими як укладений договір і розрахунок заборгованості, належним чином підтверджує факт надання кредитних коштів Відповідачеві.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зроблено висновок про те, що щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування; право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. При цьому Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання.

Крім того, Закон України «Про споживче кредитування» надає право кредитодавцю встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Так, згідно з приписами частини другої статті 8 названого Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до положень статті 49 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, 17.03.2022 набрав чинності Закон України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, наведені положення пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України стосуються правовідносин, що виникли з договору позики та/або кредитного договору, за умовами яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).

Загальновідомо, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався й діє дотепер.

З огляду на це та враховуючи, що Відповідачу було нараховано штрафні санкції (пеня/неустойка) за Договорами від 01.10.2025 за № 45544398 та від 03.10.2025 за № 6783485, що підлягали виконанню у період дії воєнного стану, тому ці штрафні санкції за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) підлягають списанню на підставі імперативного припису пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому позовна вимога у частині стягнення з Відповідача заборгованості за штрафними санкціями у загальному розмірі 12 000,00 грн (8 000,00 грн за Договором-1 від 01.10.2025 за № 45544398 та 4 000,00 грн за Договором-2 від 03.10.2025 за № 6783485) не підлягає задоволенню.

Зважаючи на усе викладене та встановлені судом обставини, суд вважає, що Відповідач порушив умови двох кредитних договорів від 01.10.2025 за № 45544398 та від 03.10.2025 за № 6783485, укладених ним з Позивачем, не виконав в повній мірі взяті на себе зобов`язання, а заявлений Позивачем до стягнення розмір заборгованості відповідає визначеним у названих договорах розміру наданого кредиту, процентним ставкам та комісії згідно з умовам кредитування, що підтверджено належними і допустимими доказами, які не оспорювались Відповідачем, а відтак наявні підстави для задоволення позову частково, оскільки у стягненні заявленої суми пені/нестойки слід відмовити.

Крім того, на підставі імперативних приписів частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України з Відповідача слід стягнути на користь Позивача судові витрати за сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог (42,99 %).

Вирішуючи питання щодо стягнення з Відповідача судових витрат на професійну правову допомогу, суд виходить з такого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При цьому із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2024 у справі № 547/581/21 констатував, що положення частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України дає право суду, лише за клопотанням іншої сторони, лише зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладено на сторону, яка заявила таке клопотання, а не на суд.

За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Наведені вище висновки є релевантними на сьогодні і викладені також у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 361/10208/23.

Так, Позивач на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4 500,00 грн надав суду копію відповідного Договору про надання правничої допомоги від 20.08.2025 № 20-08/25, укладеного між Позивачем та адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною (а.с. 33-36), Акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги з переліком позовних заяв до відповідачів, включно з ОСОБА_1 , щодо яких Позивачу названим адвокатом надавалась правнича допомога (а.с. 38-39), підтвердження оплати цих послуг, а також копія Витягу із зазначеного Акта в частині щодо Відповідача з описом наданих послуг та їх вартості (а.с. 37), докази перерахування адвокату коштів Позивачем (а.с. 39). Також надано докази здійснення надавачем послуг адвокатської діяльності (а.с. 40).

Відповідач ОСОБА_1 відзиву із запереченням позовних вимог, зокрема й щодо співмірності судових витрат, суду не подавав.

З огляду на наведене суд дійшов до висновку, що вимога про стягнення заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу не може бути змінена/зменшена судом і підлягає задоволенню.

Відтак, з Відповідача на користь Позивача слід стягнути судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог (42,99 %) у загальному розмірі 3 079,12 грн, що включають витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Враховуючи, що розгляд справи здійснено за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводилось (частина друга статті 247 ЦПК України).

Повне рішення суду складено у визначений частиною шостою статті 259 ЦПК України строк згідно з порядком обчислення процесуального строку, закінчення якого припадає на неробочий день (частина третя статті 124 ЦПК України).

Відповідно до статей 15, 16, 509, 525, 526, 626, 629, 639, 1054 Цивільного кодексу України, статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статей 8, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та керуючись статтями 2-4, 12, 13, 124, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 289, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (код ЄДРПОУ: 39861924; адреса місцезнаходження: пл. Арсенальна, 1 Б, м. Київ, 01010; адреса для листування: вул. Садова, 31/33, м. Ірпінь, 08205) заборгованість за Договором надання коштів у кредит від 01.10.2025 № 45544398 та за Договором кредитної лінії (Надійний) від 03.10.2025 № 6783485 у загальному розмірі 9 048 (дев`ять тисяч сорок вісім) грн 80 (вісімдесят) коп.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (код ЄДРПОУ: 39861924; адреса місцезнаходження: пл. Арсенальна, 1 Б, м. Київ, 01010; адреса для листування: вул. Садова, 31/33, м. Ірпінь, 08205) судові витрати за сплачений судовий збір та за професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у загальному розмірі 3 079 (три тисячі сімдесят дев`ять) грн 12 (дванадцять) коп.

Надіслати копії повного заочного рішення суду учасникам справи.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Володарським районним судом Київської області за письмовою заявою Відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення цього заочного рішення; така заява про перегляд заочного рішення подається в письмовій формі та повинна відповідати вимогам статті 285 ЦПК України.

Заочне рішення суду може бути оскаржено Позивачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного тридцятиденного строку, якщо протягом цього строку не було подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копія скороченого рішення суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення рішення.

Повне рішення суду складено 24.08.2026.

Суддя Л.А. Макаренко