Рішення № 139184275, 21.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2026 року справа №320/27235/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 із позовом до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому позивачі просять суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за №801112000010227 від 29.06.2026 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 громадянину Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України та у відомчу базу даних ДМС України про відновлення дії посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 громадянину Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- скасувати рішення Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській про заборону виїзду на територію України громадянину Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що подання ГУ НП в Київській області по своїй сутності є листом, тобто не завершальним документом, який містить або породжує юридичний факт та зобов`язує до однозначних дій або рішень, тому відповідач мав перевірити грунтовність такого подання на предмет дотримання ч.2 ст.19 Конституції України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

12.08.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому стверджує про правомірність прийнятого ним рішення та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що протиправні дії позивача прямо суперечать інтересам забезпечення безпеки дорожнього руху, громадського порядку та створюють реальну загрозу життю та здоров`ю громадян України.

20.08.2026 представником позивача подано до суду заяву про прискорення розгляду справи, в якому зазначив, що ознайомившись зі змістом відзиву відповідача, представником прийнято рішення про відсутність необхідності подання відповіді на відзив, зважаючи на те, що повна правова позиція і обгрунтування, викладені в позові, а отже наявні всі підстави для швидкого ухвалення рішення в справі.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

07.07.2025 громадянину Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлено посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , дійсна до 03.07.2026, що видана Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

На підставі подання Головного управління Національної поліції в Київській області від 24.06.2026 за №159279-2026, яке направлено в Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, останнім 29.06.2026 прийнято рішення №801112000010227 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні позивачу.

За змістом подання йдеться, що позивач систематично вчиняє на території України правопорушення, які безпосередньо посягають на суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку, а також безпеки життя і здоров?я людини. Наводиться перелік адміністративних правопорушень дорожнього руху за ст.ст.124, 126 КУпАП.

Також вказаним поданням зазначається, що особливу небезпеку для суспільства становить факт протиправної діяльності позивача, якій призвів до тілесних ушкоджень, наявна зареєстрована заява за ЄО №33626 від 12.10.2025 року за ч.1 ст.286 КК України.

Отже на підставі зазначеного, Головне управління Національної поліції в Київській області просить визнати недійсною посвідку на тимчасове проживання, видану позивачу, у зв`язку з чим відповідачем прийняте рішення №801112000010227 від 29.06.2026 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні позивачу.

Вважаючи, що відповідач за відсутності правових підстав прийняв вказане рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Пунктом 18 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI встановлено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно зі статтею 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини чотирнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Так, згідно з частиною тринадцятою статті 5 Закону № 3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування. Якщо шлюб між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства було укладено за межами України відповідно до права іноземної держави, дійсність такого шлюбу визначається згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».

Строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить у випадку, визначеному частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, - відповідно до поданих документів, але не більш як на один рік (пункт 5частини першої статті 5-1 Закону № 3773-VI ).

Механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання передбачений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок № 322 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України та які: 1) досягли 16-річного віку або не досягли 16-річного віку, але самостійно прибули в Україну з метою навчання, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто; 2) не досягли 16-річного віку або визнані обмежено дієздатними чи недієздатними, - на підставі заяв-анкет осіб, зазначених у частинах другій - тринадцятій статті 4 Закону № 3773-VI, до яких вони прибули з метою возз`єднання сім`ї (пункт 3 Порядку № 322).

Пунктом 4 Порядку № 322 визначено, що посвідка видається на строк відповідно до поданих документів, але не більш як на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом. Іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання, посвідка видається на період навчання, який визначається наказом закладу освіти про встановлення періодів навчання для іноземних студентів.

Згідно з підпунктом 3 пункту 63 Порядку № 322 посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Пунктами 64-65 Порядку № 322 встановлено, що рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її відкликання або визнання недійсною. Копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки із зазначенням причин її відкликання або визнання недійсною надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти або рекомендованим листом (у разі відсутності електронної пошти) невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття.

Відповідно до пункту 68 Порядку № 322 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення (крім випадку, визначеного підпунктом 5 пункту 63 цього Порядку).

Згідно положень пунктів 77, 78 Порядку № 322 рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її відкликання або визнання недійсною може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку протягом тридцяти календарних днів з дня доведення його до відома іноземця або особи без громадянства або до суду в установленому порядку. До скарги на рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її відкликання або визнання недійсною при цьому необхідно долучити документи, які підтверджують наявність підстав для його перегляду та відміни.

За результатами розгляду скарги на рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її відкликання або визнання недійсною ДМС має право протягом 30 календарних днів скасувати рішення, прийняте відповідно територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її відкликання або визнання недійсною та зобов`язати його видати нове рішення про оформлення посвідки на підставі раніше поданих документів з урахуванням документів, доданих до скарги, або повторно розглянути заяву-анкету, або залишити попереднє рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі подання Головного управління Національної поліції в Київській області від 24.06.2026 за №159279-2026, яке направлено в Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, останнім 29.06.2026 прийнято рішення №801112000010227 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні позивачу.

За змістом подання йдеться, що позивач систематично вчиняє на території України правопорушення, які безпосередньо посягають на суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку, а також безпеки життя і здоров?я людини. Наводиться перелік адміністративних правопорушень дорожнього руху за ст.ст.124, 126 КУпАП.

Також вказаним поданням зазначається, що особливу небезпеку для суспільства становить факт протиправної діяльності позивача, який призвів до тілесних ушкоджень, наявна зареєстрована заява за ЄО №33626 від 12.10.2025 за ч.1 ст.286 КК України.

Водночас, слід звернути увагу, що з матеріалів справи слідує, що на теперішній час позивач не перебуває в Україні у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень.

Матеріали справи також не містять копій рішень судів, якими позивача визнано винним у вчиненні відповідних правопорушень, та в мотивувальній частині яких було б вказано, що позивач є небезпечним для національної безпеки України.

Обґрунтованою є позиція позивача, що жодним судовим рішенням не встановлено, що він своїми діями несе загрозу національній безпеці, громадському порядку. Позивач працює на території України та має стійкі соціальні зв`язки, штрафи за порушення правил дорожнього руху усі сплачені.

Суд враховує, що відповідачем не надано копій рішень судів, якими позивача засуджено за вчинення відповідних правопорушень. Відповідачем не наводяться норми Закону, на підставі якого можна стверджувати, що дії позивача загрожують громадському порядку, а також не надано посилання на рішення компетентного суду, яке набрало законної сили, та яким встановлено наявність такої загрози. За таких обставин позиція відповідача є припущенням, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Враховуючи той факт, що подання Головного управління Національної поліції в Київській області від 24.06.2026 за №159279-2026 по своїй суті є листом, тобто не є документом, який містить або породжує юридичний факт та зобов`язує до однозначних дій або рішень, відповідач мав перевірити ґрунтовність такого листа на предмет дотримання ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Таким чином, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області діяло протиправно всупереч п.п. 3, 4 п. 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, за змістом яких посвідка може бути відкликана у разі: коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні (пп. 3); коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну (пп. 4).

Суд погоджується з доводами позивача, що відповідач при прийнятті свого протиправного рішення не врахував принцип презумпції невинуватості позивача, передбачений ст. 62 Конституції України та роз`яснення рішення Великої Палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 Кримінального кодексу України від 26.02.2019 № 1-р/2019 яким зазначається, що конституційний принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами ст. 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду.

Також Рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009 введено поняття акти індивідуальної дії. Так, вказаним рішенням зроблено висновок, що органи, які прийняли індивідуальне рішення, з якого в особи виникло індивідуальне право, не мають право його скасовувати, а вимушені звертатися до суду у встановленому законом порядку, а отже відповідач мав ретельно перевірити доводи інформації, наданої до скасування індивідуального акту відносно позивача.

Враховуючи вищезазначене та встановлене судом, спірне рішення відповідача №801112000010227 від 29.06.2026 про відкликання посвідки позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України та у відомчу базу даних ДМС України про відновлення дії посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 громадянину Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.5 Порядку організації доступу до інформаційних ресурсів під час інформаційної взаємодії між Міністерством внутрішніх справ України, Державною міграційною службою України та Державною прикордонною службою України, затвердженого наказом МВС України від 26.09.2013 № 920, МВС України, ДМС України та Держприкордонслужба України здійснюють обмін інформацією відповідно до законів України з урахуванням обмежень щодо використання інформації з обмеженим доступом.

Так, згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд звертає увагу на те, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

В рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії», «Кутіч проти Хорватії»).

У даному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача вчинити дії є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У даному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача направити інформацію у Держприкордонслужбу, територіальні органи ДМС України та у відомчу базу даних ДМС України про відновлення дії посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 громадянину Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській про заборону в`їзду на територію України громадянину Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає, що відповідно до листа профільного управління ЦМУ ДМС від 24.07.2026 №8010.8.3/46944-26, такого рішення стосовно позивача не приймалось (а.с.65).

При цьому, позивачем також не доведено існування такого рішення, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем під час розгляду справи було сплачено судовий збір у розмірі 1321,20 грн, що підтверджується квитанцією №9392-8077-0205-0809 від 08.07.2026.

Враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області, протиправне рішення якого призвело до виникнення спірних правовідносин.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області за №801112000010227 від 29.06.2026 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 громадянину Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області направити інформацію до Держприкордонслужби, територіальних органів ДМС України та у відомчу базу даних ДМС України про відновлення дії посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 громадянину Республіки Пакистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. В задоволенні решти позову - відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального Управління ДМС у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-а; ідентифікаційний код 42552598).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.