Рішення № 139177281, 17.08.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/21272/25

Провадження №: 2/755/1937/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Роспотнюк В.О.,

відповідач - ОСОБА_2 ,

прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва - Курлатова Ю.О.,

інші учасники справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, за участю прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, про позбавлення батьківських прав та призначення опікуна, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду міста Києва звернулась позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Спаського Андрія Юрійовича, з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав та призначення опікуна.

Згідно заявлених вимог, позивач просить суд: «1. Позбавити батьківських прав мати ОСОБА_2 , відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2. Призначити опікуном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 .»

Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач є бабусею неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач є матір`ю дитини. Батько дитини за своїм станом здоров`я не може виконувати батьківські обов`язки. Відповідач ОСОБА_2 , внаслідок укладання шлюбу змінила прізвище, спочатку з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 , в подальшому з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 . 26 грудня 2024 року, вироком Дніпровського районного суду м. Києва, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, та призначено покарання у вигляді 1 року пробаційного періоду. Потерпілою у даній справі є донька ОСОБА_2 - малолітня ОСОБА_4 . Таким чином, матір`ю дитини вчинено умисний злочин відносно своєї доньки. ОСОБА_4 влаштовано у смію позивачки, відповідно до наказу Служби у справах сім`ї та дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Після ухвалення вироку, відповідачка продовжує переслідувати позивача та дитину. При цьому, вихованням та фактичним утриманням дитини займається позивач. За доводами позовної заяви, нехтування батьківськими обов`язками з боку матері, принижує гідність дитини, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору. Наведене, на переконання позивача, свідчить про те, що відповідач самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків. Оскільки у випадку позбавлення батьківських прав відповідача, дитина буде позбавлення батьківського піклування, є необхідніст в призначенні опікуна.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 січня 2026 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. Залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію. Зобов`язано Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію, як орган опіки та піклування, відповідно до вимог ст. 19 Сімейного кодексу України, надати письмовий висновок щодо розв`язання спору.

12 лютого 2026 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи ОСОБА_3 , в яких останній зазначає, що він є батьком малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та, у зв`язку зі станом здоров`я об`єктивно позбавлений можливості належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. Враховуючи інтереси дитини, він не заперечує проти призначення позивача опікуном. Розгляд справи просить проводити без його участі. (а.с.94)

13 квітня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_2 , в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що з народження доньки саме вона займалась вихованням, піклуванням, розвитком та здоров`ям доньки. Через два роки після народження дитини, почала допомагати ОСОБА_8 . Відповідач вказує на хибність тверджень позивача про те, що вона займалась вихованням і здоров`ям дитини, стверджує про зловживання позивачем спиртними напоями та зазначає, що позивач під час спільного проживання постійно знущалась з відповідача, в подальшому неодноразово дзвонила доньці відповідача в стані алкогольного сп`яніння, ображала і залякувала відповідача, писала заяви до поліції і в службу у справах дітей, проте після проведеної перевірки до відповідача претензій не було. З приводу вчинення нею протиправних дій по відношенню до дитини дуже шкодує. Також відповідач зазначає, що з вересня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 умисно перешкоджають спілкуванню відповідача з донькою, висувають умови про те, що їм необхідно надати оцінку відповідачу з приводу можливості побачень з дитиною, проте відповідач на таку пропозицію надала відмову. Відповідач також зазначає, що доньку протягом тривалого часу налаштовують проти неї та залякують дитину, з 22 вересня 2024 року відповідач бачила дитину лише три рази. Вказує на неодноразові знущання позивача над дитиною та відповідачем. На переконання позивача, сльози дитини під час зустрічей з відповідачем свідчать про те, що дитина сумує за матір`ю. Батько дитини не приймав участі у її вихованні. Зауважує, що вона неодноразово пропонувала допомогу в розвитку дитини, цікавиться життям доньки. За доводами відзиву, позивач має тиранічний характер та переслідує свої фінансові інтереси. Крім того, відповідач надає матеріальну допомогу на утримання дитини - переказує кошти на картку ОСОБА_8 , відправляє доньці подарунки та смаколики. З приводу заборгованості по аліментам зауважує, що про рішення суду дізналась лише в лютому 2026 року. Крім того, позивачу було відмовлено у видачі обмежувального припису щодо відповідача. (а.с.105-107)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 травня 2026 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 серпня 2026 року залучено до участі у справі прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Роспотнюк В.О. в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Позивач пояснила, що відповідач все життя знущалась з дитини, неодноразово била позивача та дитину, однак позивачу було соромно звертатись до поліції. Крім того, відповідач не займалась вихованням дитини. Онука з народження проживає з позивачем, відповідач проживала з ними лише перший рік від народження. В 2023 році відповідач орендувала квартиру та забрала дитину і майже не вбила її. Аліменти за рішенням суду відповідач також не сплачує, лише перед судовим засіданням сплатила 12 000,00 грн. 22 вересня 2024 року дитина подзвонила та сказала, що мати її вбиває. Коли забрали дитину, вона була вся побита, в неї були вирвані волосся. За вчинення злочину проти дитини відповідача було засуджено. Також позивач пояснила, що відповідач забирала у дитини гроші. Наразі відповідач проявляє інтерес до дитини, але та залякана. За весь час після побиття дитини, відповідач сплатила лише 15 000,00 грн аліментів, батьківські збори не відвідує. Дитина боїться відповідача та не хоче з нею зустрічатися.

Представник позивача надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити, надала пояснення аналогічні доводам, викладеним у відзиві та додатково пояснила, що до 9 місяців опікувалась донькою, після чого віддала її у садочок, оскільки пішла працювати. Зазначила, що коли дитині було 8 місяців, відповідач вигнала її з дитиною з дому, вдруге це відбулось, коли дитині було 1 рік 4 місяці. Наголосила на тому, що вона весь час опікувалась донькою, водила її в розважальні заклади, в 2023 році влаштувала в нову школу. З приводу побиття дитини у вересні 2024 року пояснила, що вона зірвалась, наводила доводи про те, що це було викликано поведінкою саме дитини, через що відповідач схопила дитину за волосся і спину та кинула на ліжко, а та вдарилась об бильця. Після цього відповідач робила все можливе, щоб налагодити відносини з дитиною, 5 разів приходила до школи.

Представники третіх осіб Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Дніпровської районної в місті Києві державна адміністрації в судове засідання не з`явились, представник служби - Федорова Л.П. направила до суду заяву, в якій просила розглядати справу без участі служби та органу опіки та піклування і прийняти рішення в найкращих інтересах дитини.

Прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва - Курлатова Ю.О. висловила позицію, згідно якої вважала, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме інтересам дитини, з приводу вимоги про призначення опікуна зауважила про відсутність з цього приводу подання органу опіки та піклування.

Вислухавши пояснення учасників справи, опитавши дитину, допитавши свідка, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи за даними свідоцтв про народження та Повних витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є відповідач ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_3 , бабусею дитини (матір`ю відповідача) є позивач ОСОБА_1 (а.с.8-зворот - 13, 54).

В грудні 2023 року позивач зверталась до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою щодо неналежного виховання відповідачем дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.16-зворот)

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 26 грудня 2024 року у справі №755/22171/24 ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 2 статті 125 КК України, та призначити їй покарання у вигляді 1 (одного) року пробаційного нагляду, на підставі частин 2, 3 статті 59-1 КК України покладено на засуджену ОСОБА_2 відповідні обов`язки.

Вирок в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувався та набрав законної сили.

Цим вироком встановлено наступне:

«22 вересня 2024 року, приблизно о 05 годині 00 хвилин, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала за адресою мешкання: АДРЕСА_2 , разом зі своєю донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В цей час, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, між ОСОБА_2 та малолітньою ОСОБА_4 розпочався словесний конфлікт, в результаті якого у ОСОБА_2 виник протиправний умисел, спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень малолітній потерпілій ОСОБА_4 .

Реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_2 підійшла до ОСОБА_10 та схопила її за волосся, при цьому завдала щонайменше шість цілеспрямованих ударів руками по обличчю та кінцівках дівчинки, після цього кинула її об дерев`яне бильце ліжка, в ході чого ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження.

Згідно висновку експерта № 042-1873-2024 від 15 листопада 2024 року в результаті своїх протиправних дій ОСОБА_2 спричинила тілесні ушкодження ОСОБА_4 . При проведенні судово-медичної експертизи у потерпілої ОСОБА_4 були виявлені наступні тілесні ушкодження:

а) травма шийного відділу хребта: дисторсія (розтягнення м`язів шиї) шийного відділу хребта, ротаційний підвивих тіла 1-го шийного хребця;

б) синці - в правій підочній ділянці, в правій привушній ділянці, на задній поверхні в проекції тіл 1-3 поперекових хребців, на верхній повіці правого ока;

в) садно - на тильній поверхні лівої кисті в проекції голівки 3 п`ясної кістки.

Характер та морфологічні властивості, виявлених ушкоджень, свідчать про те, що вони утворилися від щонайменше 6-кратної травмуючої дії тупого (тупих) предметів, характерні властивості якого (яких) в ушкодженнях не відобразились, за давністю можуть відповідати терміну та обставинам вказаним опосвідуваною небезпечними для життя явищами. У випадку порушення їх анатомічної цілісності (переломах) відновлення порушеної цілісності кісток носа та початок відновлення порушеної функції (по місцю утворення переломів) спостерігається значно швидше, ніж у випадках травматизації інших кісток скелету. Так, у звичайному клінічному перебігу, вже на 14-16 добу спостерігається консолідація кісток носа (по місцю наявного перелому), що свідчить про часткове відновлення порушеної анатомічної цілісності травмованих кісток носа. Вказані строки віддзеркалюють тривалість розладу здоров`я, як загальноприйнятого судово-медичного критерію визначення ступеню тяжкості.

За таких обставин, є підстави стверджувати, що вказана в п. а) даних підсумків, травма шийного відділу хребта відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я на строк понад 6 але менш ніж на 21 добу (за критерієм тривалості розладу здоров`я), відповідно до п.п. 4.6. та 2.3.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених наказом МОЗ України №6 від 17 січня 1995 року, погоджених з Міністерством внутрішніх справ України, Генеральною прокуратурою України, Верховним Судом України, Службою безпеки України».

Кожне з виявлених тілесних ушкоджень, вказаних у п.п. б), в) даних підсумків, відноситься до легкого тілесного ушкодження (за критерієм тривалості розладу здоров`я), відповідно до п.п. 2.3.5 та 4.6 «Правил», так як відновлення анатомічної цілісності травмованих ділянок та початок відновлення порушеної функції по місцю утворення саден, синців у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк до 6 діб. Вказані строки віддзеркалюють тривалість розладу здоров`я, як загальноприйнятого судово-медичного критерію визначення ступеню тяжкості.»

З виписок із медичної картки стаціонарного хворого №16263 від 30 вересня 2024 року та №16455 від 02 жовтня 2024 року, вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 22 вересня 2024 року по 02 жовтня 2024 року знаходилась на стаціонарному лікуванні та їй було встановлено діагноз: ЗЧМТ. Струс головного мозку. Гематоми підочної, виличної, привушно-жувальної ділянки справа. Дисторзія шийного відділу хребта. Забій, синець обличчя справа, лівої вушної раковини, поперекової ділянки. Укушене садно лівої кисті. Ротаційний підвивих С1 до С2. ГРВІ. (а.с. 19-зворот - 21)

Наказом Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 21 березня 2025 року №6 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка залишилась без батьківського піклування, влаштовано до родини бабусі ОСОБА_1 . (а.с.12)

Також матеріали справи містять звернення позивача до поліції від 17 жовтня 2024 року, 13 листопада 2024 року, 31 січня 2025 року, 24 квітня 2025 року про те, що відповідач переслідує дитину, яка її боїться та не бажає спілкуватися (а.с. 17-19, 25) і пояснення ОСОБА_4 від 31 січня 2025 року про її небажання бачити матір (а.с.26).

Аналогічна інформація відображена в формі оцінки ризиків вчинення домашнього насильства (а.с.27-зворот - 28).

За змістом характеристики учениці 6-А класу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданої 02 лютого 2026 року класним керівником та директором Гімназії №99 Дніпровського району м. Києва, ОСОБА_4 навчається в Гімназії №99 з 01 вересня 2025 року. Мати дівчини, ОСОБА_2 , декілька разів приходила до школи, дізнавалась про навчання, новий колектив та емоційний стан дитини, мала намір поспілкуватися з донькою, але ОСОБА_11 не дала згоди. (а.с.104)

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року у справі №755/12341/25 стягнуто аліменти з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 03 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом №755/12341/25 від 17 грудня 2025 року, станом на 04 лютого 2026 року заборгованість відповідача становить 17 105,63 грн. (а.с.135)

В судовому засіданні позивач підтвердила, що за весь час після побиття дитини, відповідач сплатила 15 000,00 грн аліментів.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду показала, що вона є бабусею дитини ОСОБА_4 (матір`ю її батька). З приводу обставин побиття дитини відповідачем, свідок показала, що ОСОБА_11 приблизно о 5 годині ранку зателефонувала свідку, дитина кричала та плакала, просила про допомогу від побиття її матір`ю. Співмешканець свідка забрав дитину та таксі, дівчинку дорогою нудило, в неї була побита вся голова, вирване волосся, покусані руки. Одразу було викликано поліцію та відвезено дитину до лікарні, де вона перебувала на стаціонарному лікуванні два тижні. В подальшому дитину возили до психолога, який порадив в присутності дитини про матір навіть не розмовляти. В подальшому відповідач казала, що це дитина її побила. Зі слів позивача свідку також відомо, що коли дитині було 3 роки, відповідач також вдарила її. Син свідка також не приймає участі у вихованні дитини, свідок оплачує танці та англійську мову. З 2024 року відповідач перераховувала свідку кошти на утримання дитини приблизно 6 разів. До цього свідок чула телефоном, як відповідач лаялась на дитину, в присутності свідка дитина боялась підходити до собачки, оскільки боялась, що матір буде її лаяти за це. За показаннями свідка, вона пропонувала відповідачу зустрітися але та відмовилась. Як бабуся, свідок підтримала позбавлення відповідача батьківських прав.

До відзиву на позовну заяву відповідач долучила копії документів, які не засвідчені підписом відповідача із проставленням дати, а саме: психологічної характеристики суб`єкта пробації, який перебуває на обліку в ДРВ ФДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київської області (без дати), згідно якої ОСОБА_2 повністю бере відповідальність за вчинені дії, шкодує, що вчинила неправильно, готова до зміни способу життя, позитивні плани на майбутнє - створити щасливу сім`ю (а.с.116-117); довідки ДРВ ФДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київської області, згідно якої, 09 лютого 2026 року ОСОБА_2 знята з обліку у зв`язку із закінченням строку покарання у виді пробаційного нагляду (а.с.119); виробничої характеристики ОСОБА_2 позитивного змісту, наданої ПП «ПродБаза №1» 05.12.2024 (а.с.118).

Крім того, судом установлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2025 року у справі №755/895/25 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису (а.с.111-11). Відповідачем долучена копія резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року про залишення рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2025 року без змін (а.с.114), проте при пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень судом установлено відсутність такої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦК України, п. 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання комісії від 25.02.2026 №4), вих.№103-1857 від 26.02.2026, комісією з питань захисту прав дитини встановлено, що малолітня ОСОБА_4 , разом з матір`ю ОСОБА_2 проживали за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 не піклувалась про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечувала необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не надавала дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не створювала умов для отримання дитиною освіти. У вересні 2024 року ОСОБА_2 , в результаті своїх протиправних дій спричинила тілесні ушкодження донці ОСОБА_4 , чим вчинила кримінальний проступок, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України. Судом її було визнано винною та притягнуто до відповідальності. Малолітню ОСОБА_4 було тимчасово влаштовано в родину баби ОСОБА_1 , яка піклується про дитину. В квартирі, де проживає родина, для малолітньої ОСОБА_4 створено належні умови для проживання та гармонійного розвитку. Також у висновку наведені пояснення дитини, її матері та бабусі, а також відомості з характеристики дитини, наданої Гімназією №99. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що вона жорстоко поводиться з дитиною, засуджена за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини, ухилилася від виховання та утримання дитини. (а.с.80)

Предметом судового розгляду в цій справі є обставини щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітньої доньки.

Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (ст. 164-167).

За правилами, визначеними ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно позовної заяви та пояснень сторони позивача в судовому засіданні, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав з двох підстав, визначених: п.2 ч.1 ст. 164 СК України - ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; п.6 ч.1 ст. 164 СК України - як засуджену за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно із ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Щодо підстав позбавлення відповідача батьківських прав, визначених п.2 ч.1 ст. 164 СК України, суд зазначає наступне.

Системний аналіз зазначених вище норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому, врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов`язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

Частинами 2 та 4 ст. 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно доводів позовної заяви, позивач зазначає, що відповідач, після ухвалення вироку, продовжує переслідувати позивача та дитину. При цьому стверджує, що вихованням та фактичним утриманням дитини займається позивач. За доводами позовної заяви, нехтування батьківськими обов`язками з боку матері, принижує гідність дитини, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору. Наведене, на переконання позивача, свідчить про те, що відповідач самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків.

Проте доказів з точки зору їх належності допустимості та достатності на підтвердження ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, стороною позивача суду не надано.

Навпаки, позивачем не заперечувалось в судовому засіданні, що відповідач періодично намагається зустрітися з донькою, приходить до її школи з метою поспілкуватися з дитиною, час від часу сплачує аліменти на утримання дитини.

При цьому суд зауважує, що несплата аліментів батьком чи матір`ю не є доказом їх ухилення від участі у вихованні дитини і підставою для позбавлення батьківських прав на підставі ст. 164 СК України (див постанову ВССУ від 01 листопада 2017 року у справі №299/3019/16-ц).

Разом із тим, фактично події, які стали підставою для притягнення відповідача до кримінальної відповідальності, мають наслідком, серед іншого, небажання дитини бачити матір та спілкуватися з нею, а позивач як бабуся та особа, в родині якої проживає дитина, піклуючись про останню, огороджує дитину від стресових ситуацій, які можуть бути наслідком спілкування дитини з матір`ю без присутності близьких дитині осіб.

Однак наведене не свідчить про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Матеріали справи не містять також і доказів ухилення відповідача від виховання дитини в період, коли та проживала з матір`ю.

Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, в частині наведених у висновку підстав щодо ухилення відповідача від виховання та утримання дитини, суд відзначає наступне.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

Суд вважає даний висновок, в частині ухилення відповідача від виховання та утримання дитини, не обґрунтованим, оскільки він містить лише загальні фрази про те, що відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не надавала дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не створювала умов для отримання дитиною освіти.

При цьому у висновку навіть не відображено, чи проводилось в квартирі, де поживає відповідач, обстеження умов проживання. В матеріалах справи відповідний акт обстеження також відсутній, як і інші докази ухилення відповідача від виховання дитини.

З цього вбачається формальний підхід комісії з питань захисту прав дитини до з`ясування наявності підстав для надання саме такого висновку.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення сторін та показання свідка, суд приходить до висновку, що стороною позивача не надано достатньо доказів в розумінні ст. 76-79 ЦПК України на підтвердження свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, та відповідно, про недоведеність визначених п.2 ч.1 ст. 164 СК України підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Що стосується підстав позбавлення відповідача батьківських прав, визначених п.6 ч.1 ст. 164 СК України, суд приходить до наступного.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини (ч.2 ст.155 СК України).

Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

Частиною 2 ст.171 СК України також передбачено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

При встановленні фактичних обставин даної справи судом в порядку ст.171 СК України була опитана малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка надала доволі детальні пояснення щодо обставин її побиття матір`ю 22 вересня 2024 року, з яких, серед іншого, вбачається, що дитина до теперішнього часу перебуває в стресовому стані внаслідок неприпустимого вчинку відповідача щодо доньки, який призвів не лише до тілесних ушкоджень дитини, а й до довготривалих важких психо-емоційних наслідків.

Суд зазначає, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 2 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 9 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 2 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановленим у вироку суду обставинам, показанням свідка, приймаючи до уваги пояснення сторін, поведінку відповідача в розрізі даних правовідносин, судом установлено, що відповідача засуджено за вчинення умисного злочину щодо дитини (щодо якої позивач просить позбавити відповідача батьківських прав), вчинення відповідачем кримінального правопорушення призвело не лише до отримання дитиною тілесних ушкоджень, що утворилися від щонайменше 6-кратної травмуючої дії тупого (тупих) предметів, локалізацією яких є шийний відділ хребта та голова дитини, а й до тяжких психо-емоційних наслідків для дитини.

Доводи відповідача про те, що вона шкодує про свій вчинок, не заслуговують на увагу, оскільки надаючи пояснення відповідач намагалась виправдати вчинення нею злочину поведінкою самої дитини.

З огляду на викладене, виходячи з наведених вище вимог п.6 ч.1 ст. 164 СК України та прецедентної практики ЄСПЛ, суд убачає правові підстави для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення відповідача батьківських прав. Тому відповідні вимоги позовної заяви підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про призначити її опікуном малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд зазначає наступне.

Згідно вимог ст. 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст. 58 ЦК України).

За вимог ч.3 ст. ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

З огляду на викладене, враховуючи, що орган опіки та піклування, в особі відповідної районної в місті Києві державної адміністрації, подання про призначення ОСОБА_1 опікуном над малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не вносив, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому позивач не позбавлена можливості звернутися до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, із заявою про призначення її опікуном, до якої долучити необхідний пакет документів, за результатами розгляду яких орган опіки та піклування й прийматиме рішення з приводу призначення опікуна.

За змістом ст. 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, в сумі 968,96 грн (за вимогою про позбавлення батьківських прав), який був сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом.

Крім цього, суд роз`яснює, що відповідно до положень статей 168, 169 СК України, відповідач, у разі позбавлення батьківських прав, не позбавлена права на звернення до суду як із заявою про надання права на побачення з дитиною, так і з позовом про поновлення батьківських прав.

На підставі викладеного та керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 1, 7, 150, 164, 165, 171 Сімейного кодексу України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 2, 10, 49, 76-81, 89, 141, 142, 209, 258, 259, 263-265, 272, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), треті особи: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (ЄДПРОУ 37397237, місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, буд.4-А), Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (ЄДРПОУ 37203257, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Івана Котляревського, буд.1/1), за участю прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва (місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 14-А), про позбавлення батьківських прав та призначення опікуна - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 968,96 грн судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення складено 24 серпня 2026 року.

Суддя: