Рішення № 139176995, 20.08.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/2611/26

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гурина М.О., за участю секретаря судового засідання Скрипник Д.М., розглянувши матеріали справи

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (65104, м. Одеса, просп. Академіка Глушка, б.29, оф.228)

до товариства з обмеженою відповідальністю «АФ-Транс» (58018, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Чернівці, пров. Складський, б.11, оф.15)

про стягнення штрафу в розмірі 2179403,82 грн

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АФ-Транс»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України»

про стягнення заборгованості на загальну суму 473612,75 грн

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) - не з`явився;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) - Бутирська І.А. - адвокатка.

1. Стислий виклад позицій учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «АФ-Транс» про стягнення штрафу в розмірі 2179403,82 грн за порушення умов договору-заявки про надання транспортних послуг №CU11JUL25-1 від 11.07.2025.

В обґрунтування своїх вимог позивач за первісним позовом посилається на те, що 11.07.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (далі - замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «АФ-Транс» (далі - перевізник) укладено договір-заявку №CU11JUL25-1 на здійснення міжнародного автомобільного перевезення вантажу, а саме доставки двох 20-футових рефрижераторних контейнерів із м. Антверпен (Бельгія) до с. Скнилів Львівської області.

Відповідно до умов договору відповідач за первісним позовом прийняв на себе зобов`язання здійснити міжнародне перевезення контейнерів за погодженим маршрутом та забезпечити їх своєчасне доставлення і розвантаження, а замовник, у свою чергу, зобов`язався оплатити вартість перевезення в розмірі 2500 Євро з ПДВ.

Далі позивач за первісним позовом зазначає, що на виконання умов договору відповідачем було подано транспортний засіб MAN державний номер НОМЕР_1 та напівпричіп SCHMITZ державний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, власником яких є ТОВ «АФ-Транс». Вантаж був прийнятий відповідачем до перевезення 15.07.2025, однак у встановлений договором строк, а саме 22.07.2025 розвантаження вантажу не відбулося.

Пунктом 13 договору-заявки №CU11JUL25-1 від 11.07.2025 передбачено відповідальність перевізника у вигляді штрафу у розмірі 150 доларів США за кожну добу прострочення розвантаження вантажу.

Таким чином, розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом становить 2179403, 82 грн, який позивач за первісним позовом просить стягнути у судовому порядку.

10.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Чернівецької області від представниці відповідача за первісним позовом надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що Перевізник належним чином транспортував вантаж (два рефрижераторні контейнери з Бельгії) до польського кордону, але через несвоєчасне надання Замовником декларації T1 був змушений їхати до КПП «Ужгород» (словацький кордон). Митне оформлення затягнулося з вини Замовника, а згодом автомобіль 50 діб (з 27.07.2025 по 15.09.2025) безкоштовно слугував "складом" на платній стоянці митниці, оскільки Замовник зволікав із оплатою митних платежів. Через несплату неустойки за простій ТОВ «АФ-Транс» скористалося своїм законним правом (ст. 594 ЦК України) та офіційно притримало вантаж як забезпечення зобов`язань, про що письмово повідомило Замовника 13.10.2025 та 10.11.2025. ТОВ «АФ-Транс» стверджує, що в їхній редакції договору п. 13 передбачає штраф у розмірі 150 доларів США за добу простою з Замовника на користь Перевізника, а не навпаки. Версія договору, надана позивачем, містить підозрілі невідповідності (вказано невірного директора ТОВ «АФ-Транс», помилковий код ЄДРПОУ ТОВ «Контейнери України» та сумнівні відбитки печаток).

Також, 10.07.2026 представницею відповідача за первісним позовом через підсистему «Електронний суд» подано зустрічну позовну заяву. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору-заявки № CU11JUL25-1 від 11.07.2025, укладеного між ТОВ «Контейнери України» (Замовник) та ТОВ «АФ-Транс» (Перевізник), перевізник взяв на себе зобов`язання здійснити міжнародне автомобільне перевезення вантажу (двох 20-футових рефрижераторних контейнерів) за маршрутом м. Антверпен (Бельгія) - с. Скнилів Львівської області. Вартість перевезення за договором становить 2500 євро з ПДВ.

Перевізник належним чином здійснив доставку вантажу до митного терміналу на території Польщі (прибуття 19.07.2025). Однак, у зв`язку з несвоєчасним поданням Замовником декларації Т1, а також тривалим розмитненням та затримкою оплати митних платежів з вини Замовника, транспортний засіб ТОВ «АФ-Транс» перебував у вимушеному понаднормовому простої на території митного посту КПП Ужгород у період з 27.07.2025 по 15.09.2025 (всього 50 діб простою). Факт виїзду вантажу з митниці 15.09.2025 підтверджується квитанцією №493629 про сплату стоянки.

Пунктом 13 договору-заявки передбачено сплату Замовником неустойки (штрафу) за понаднормовий простій рухомого складу в розмірі, еквівалентному 150 доларів США за добу за курсом НБУ. У зв`язку з несплатою штрафу, ТОВ «АФ-Транс" скористалося передбаченим ст. 594 ЦК України правом притримання вантажу як забезпечення виконання зобов`язань, про що письмово повідомило ТОВ «Контейнери України» претензією від 13.10.2025 та листом від 10.11.2025.

Станом на дату подання позову (10.07.2026), виходячи з офіційного курсу НБУ (44,5155 грн/USD та 50,8768 грн/EUR), позивачем за зустрічним позовом проведено розрахунок заборгованості на загальну суму 473612,75 грн, яка складається з: 333 866,25 грн - неустойка (штраф) за 50 діб понаднормового простою (7500 доларів США); 127196,50 грн - плата за фактично виконане перевезення вантажу (2500 євро); 12550,00 грн - відшкодування витрат на оплату стоянки транспортного засобу під час простою.

03.08.2026 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Чернівецької області від представника відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що згідно з умовами Договору-заявки та норм ст. 909 Цивільного кодексу України, Перевізник зобов`язаний доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення, видати його уповноваженій особі вантажоотримувача та надати Замовнику підтверджуючі документи (підписану ТТН або CMR) протягом 10 календарних днів з моменту розвантаження.

Однак у зустрічній позовній заяві ТОВ «АФ-Транс» самостійно зазначає, що поставка вантажу виконана не була та вантаж до с. Скнилів не доставлено. Перевезення належним чином не здійснено, вантаж отримувачу не передано, а докази виконання перевезення відсутні. Посилаючись на статті 525, 526 та 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості та належного виконання зобов`язань за договором, заявник зазначає про відсутність підстав для стягнення з нього коштів за невиконане перевезення, у зв`язку з чим просить суд задовольнити первісний позов про стягнення штрафу в розмірі 2179403,82 грн та повністю відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Також, 03.08.2026 Господарським судом Чернівецької області отримано заяву позивача за первісним позовом про проведення засідання за відсутності учасника справи.

2. Рух справи.

23.06.2026 відділом документального забезпечення та аналітичної роботи суду матеріали позовної заяви зареєстровані за вх.№2611.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 позовну заяву передано судді Гурину М.О.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 26.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.07.2026.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 15.07.2026 прийнято зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю «АФ-Транс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» про стягнення заборгованості на загальну суму 473612,75 грн, підготовче судове засідання призначено на 05.08.2026.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05.08.2026 закрито підготовче провадження у справі №926/2611/26, призначено справу до розгляду по суті на 20.08.2026.

19.08.2026 Господарським судом Чернівецької області отримано заяву позивача за первісним позовом про розгляд справи за відсутності позивача.

20.08.2026 позивачем за первісним позовом через підсистему «Електронний суд» подано клопотання про долучення доказів.

На призначений день розгляду справи представник позивача за первісним позовом у судове засідання не з`явився, хоча сторони належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи шляхом надіслання ухвал в тому числі через систему "Електронний суд", що підтверджується Довідками про доставку електронного листа, які містяться в матеріалах справи.

Представниця відповідача заперечувала проти задоволення клопотання позивача за первісним позовом про долучення доказів вказуючи при цьому на пропуск строків для подання доказів та відсутність з боку позивача будь-якого клопотання про поновлення строків для подання доказів з відповідним обґрунтуванням.

Позивач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Розглянувши клопотання позивача за первісним позовом про долучення доказів, суд встановив наступне.

Відповідно до частин 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно частини 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Стаття 118 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд звертає увагу, що позивачем за первісним позовом не подано жодного клопотання про поновлення встановлених строків як і не вказано обґрунтування у необхідності долучення доданих доказів. Крім того, суд звертає увагу що підготовче провадження у справі закрито ухвалою від 05.08.2026 та призначено справу до розгляду по суті на 20.08.2026.

В силу частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України сторона несе ризики невчинення ним відповідних процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, клопотання про долучення доказів підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із пунктом 1 частини третьої цієї статті Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи заяву позивача за первісним позовом про розгляд справи без його участі, суд вирішив за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні на підставі наявних матеріалів без участі позивача за первісним позовом та його представника.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

11.07.2025 між товариством з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (далі замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «АФ-Транс» (далі перевізник) укладено договір-заявку №CU11JUL25-1 на здійснення міжнародного автомобільного перевезення вантажу, а саме доставки двох 20-футових рефрижераторних контейнерів із м. Антверпен (Бельгія) до с. Скнилів Львівської області.

Відповідно до умов договору відповідач за первісним позовом прийняв на себе зобов`язання здійснити міжнародне перевезення контейнерів за погодженим маршрутом та забезпечити їх своєчасне доставлення і розвантаження, а замовник, у свою чергу, зобов`язався оплатити вартість перевезення в розмірі 2500 Євро з ПДВ.

На виконання умов договору відповідачем за первісним позовом було подано транспортний засіб MAN державний номер НОМЕР_3 та напівпричіп SCHMITZ державний номер НОМЕР_4 , що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, власником яких є ТОВ «АФ-Транс».

Вантаж був прийнятий відповідачем до перевезення 15.07.2025, однак у встановлений договором строк, а саме 22.07.2025 розвантаження вантажу не відбулося.

Як зазначає позивач на первісним позовом, пунктом 13 договору-заявки №CU11JUL25-1 від 11.07.2025 передбачено відповідальність перевізника у вигляді штрафу у розмірі 150 доларів США за кожну добу прострочення розвантаження вантажу.

Як зазначає відповідач за первісним позовом, відповідно до умов Договору-заявки №CU11JUL25-1 перевізник належним чином здійснив перевезення вантажу замовника до митного терміналу на території Польщі, куди транспортний засіб прибув 19.07.2025. Проте у зв`язку з несвоєчасним поданням замовником декларації Т1, яку вимагали польські прикордонники, перевізник не зміг пройти кордон Польща-Україна і вимушений був їхати на словацький кордон до КПП Ужгород.

Як вказує відповідач за первісним позовом, з 27.07.2025 по 07.08.2025 тривало митне оформлення вантажу, яке затримувалося з вини замовника - ТОВ «Контейнери України». Після цього, з 07.07.2025 по 15.09.2025 транспортний засіб та водій «АФ-Транс» були вимушені залишатися на платній стоянці на території митного посту КПП Ужгород, оскільки замовник не здійснював плату за розмитнення.

Як зазначає відповідач за первісним позовом, пунктом 13 договору-заявки №CU11JUL25-1 передбачено: «За понаднормові простої рухомого складу під навантаження, розвантаження, Замовник сплачує Перевізнику неустойку у вигляді штрафу в гривнях за курсом НБУ еквівалентному в розмірі 150 доларів США за добу».

06.08.2025 перевізником було направлено замовнику лист №06/08 з вимогою сплатити 2400 доларів США - суму нарахованої неустойки у вигляді штрафу на той момент та з попередженням про призупинення виконання зобов`язань у разі подальшого ігнорування звернень Перевізника. Відповіді на вказаний лист з боку замовника не було надано, неустойка не була сплачена, жодного зворотного зв`язку чи пояснення причин бездіяльності - не отримано.

Вантаж було розмитнено лише 15.09.2025, отже, понаднормовий простій склав 50 діб (з 27.07.2025 по 15.09.2025 включно), а розмір неустойки у вигляді штрафу - 7500 доларів США (150 доларів США * 50 діб).

Факт того, що вантаж покинув територію митниці саме 15.09.2025, підтверджується квитанцією №493629 від 15.09.2025, яка підтверджує факт сплати перевізником плати за стоянку транспорту на території митниці.

Як вбачається з відповіді на адвокатський запит Закарпатської митниці Державної митної служби України від 15.07.2026, згідно з інформацією облікових баз даних на митному посту «Ужгород-автомобільний» Закарпатської митниці міститься наявна інформація про переміщення транспортного засобу, а саме автомобіля марки «MAN», з державним реєстраційним знаком НОМЕР_5 та напівпричіп р.н.з НОМЕР_6. Відповідно баз даних ЄАІС даний транспортний засіб з напівпричепом заїхав в зону митного контролю митного поста «Ужгород-автомобільний» в напрямку «в`їзд в Україну» 27.07.2025 о 07:40. Водієм не було подано до митного оформлення попередню митну декларацію для здійснення пропуску на митну територію України до відповідного підрозділу внутрішньої митниці. Стаття 199 Митного кодексу України (далі - МКУ) визначає, що граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у пунктах пропуску через державний кордон України не може перевищувати 30 днів, а для автомобільного транспорту - п`ять днів з моменту прибуття у пункт пропуску через державний кордон України для здійснення митних процедур. 31.07.2025 о 14:28 посадовою особою відділу митного оформлення на вимогу статті 199 МКУ та в зв`язку із відсутністю попередньої митної декларації було відмовлено в пропуску на митну територію України (надано картку відмови №UA305090/2025/00153) та повернуто транспортний засіб з напівпричепом на суміжну сторону. З моменту в`їзду в зону митного контролю митного поста «Ужгород -автомобільний» 27.07.2025 до моменту фактичного виїзду із зони митного контролю 31.07.2025 о 14:28 транспортний засіб НОМЕР_5 / НОМЕР_6 перебував під митним контролем. 31.07.2025 у зв`язку із відсутністю документів, що слугували б підставою в`їзду на територію Словаччини транспортний засіб НОМЕР_5 /НОМЕР_6 о 15:46 повернувся в зону митного контролю митного поста «Ужгород - автомобільний». В подальшому 04.08.2025 посадовою особою відділу митного оформлення було надано картку відмови в пропуску на митну територію України №UA305090/2025/00157 та повернуто транспортний засіб з напівпричепом на суміжну сторону по причині відсутності попередньої митної декларації згідно статті 259 МКУ (чи іншого документа визначеного МКУ) та настанням граничного терміну перебування транспортного засобу в пункті пропуску через державний кордон.

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Така позиція Верховного Суду є усталеною та викладена також у постановах від 28.01.2025 у справі №910/1052/23, від 11.03.2025 у справі №904/62/19, в яких Верховний Суд також наголосив, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст.13 ГПК України.

Відповідно до частин 3, 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

За змістом ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт «вірогідності доказів» не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів ст.86 ГПК з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Така правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 922/5322/23.

13.10.2025 ТОВ «Аф-Транс» направило ТОВ «Контейнери України» претензію щодо сплати неустойки у вигляді штрафу та повідомлення про притримання вантажу № 01/10, в якій повідомило ТОВ «Контейнери України» про те, що вантаж, який доставляється згідно Договору-заявки № CU11JUL25-1 («два 20 футових рефрижераторних контейнери») та знаходиться у правомірному володінні Перевізника, продовжує притримуватися як забезпечення зобов`язання відповідно до ст. 594 Цивільного кодексу України.

4. Мотиви, якими керується суд та застосоване ним законодавство.

Щодо стягнення за первісним позовом штрафу в розмірі 2179403,82 грн за порушення умов договору-заявки про надання транспортних послуг №CU11JUL25-1 від 11.07.2025, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення між сторонами спірних правовідносин за Договором) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями статті 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов`язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 29.03.2018 у справі № 915/214/17 зазначив, що право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.04.2024 у справі № 916/101/23 дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту:

- правочин про притримання належить до односторонніх правочинів, його суб`єктом є кредитор. Такий правочин вчиняється шляхом повідомлення боржника про притримання (частина перша статті 595 Цивільного кодексу України);

- оскільки право на притримання має будь-який кредитор, який правомірно володіє річчю, то право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України за умови повідомлення боржника відповідно до частини першої статті 595 Цивільного кодексу України, і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником шляхом укладання відповідного двостороннього правочину.

Судом встановлено, що вантаж не передано від ТОВ «АФ-Транс» до ТОВ «Контейнери України» з тієї підстави, що цей вантаж притримано у порядку, передбаченому ст. 594 Цивільного кодексу України.

Як на підставу свої позовних вимог позивач за первісним позовом посилається на пункт 13 договору-заявки № CU11JUL25-1, який у редакції, поданій позивачем за первісним позовом, викладено наступним чином: «За несвоєчасне подання рухомого складу під навантаження, розвантаження, Перевізник сплачує Замовнику неустойку у вигляді штрафу в гривнях за курсом НБУ еквівалентному в розмірі 150 доларів США за добу».

Разом з тим, редакція договору-заявки №CU11JUL25-1, копія якої додана позивачем до позову, була поставлена відповідачем за первісним позовом під сумнів у зв`язку з тим, що:

- на першій сторінці договору вказано, що від імені ТОВ «АФ-Транс» діє Веждел Василь Іванович - тоді як директором ТОВ «АФ-Трнас» є Федюк Володимир Васильович;

- на 2й сторінці договору в реквізитах позивача - ТОВ «Контейнери України» вказано код ЄДРПОУ 39348569, тоді як дійсним кодом ЄДРПОУ позивача є 42163494;

- Печатка ТОВ «Контейнери України» є чіткою, яскравою, а печатку ТОВ «АФ-Транс» складно навіть прочитати.

Натомість відповідачем за первісним позовом - ТОВ «АФ-Транс» було подано до суду свою редакцію договору-заявки №CU11JUL25-1, яка не була поставлена під сумнів позивачем за первісним позовом у його відзиві на зустрічний позов, і відповідно до якої пункт 13 договору-заявки №CU11JUL25-1 викладено наступним чином: «За понаднормові простої рухомого складу під навантаження, розвантаження, Замовник сплачує Перевізнику неустойку у вигляді штрафу в гривнях за курсом НБУ еквівалентному в розмірі 150 доларів США за добу».

Суд приймає до уваги редакцію договору-заявки №CU11JUL25-1, подану відповідачем за первісним позовом, оскільки позивач за первісним позовом так і не спростував сумніви у достовірності копії договору-заявки, поданої ним, так само як і не поставив під сумнів копію договору-заявки № CU11JUL25-1, подану відповідачем за первісним позовом.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем подано до суду кольорову фотокопію договору-заявки № CU11JUL25-1 де чітко відображається як кольоровий підпис директора ТОВ «АФ-Транс», так і кольорова печатка Товариства.

Щодо декларації, доданої позивачем за первісним позовом до позову під назвою «оформлено 25UA305130014951U5.pdf» - суд звертає увагу, що документ не стосується даної справи, оскільки він стосується іншого перевезення з Нідерландів, тоді як у справі, що розглядається, відправлення здійснювалося з Антверпену, Бельгія.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що у задоволенні первісного позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо позовних вимог відповідача за первісним позовом про стягнення грошових коштів за договором-заявкою у розмірі 473 612,75 грн, з яких: 127196,5 грн вартість перевезення, 333866,25 грн штрафні санкції, 12 550 грн відшкодування, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 13 договору-заявки №CU11JUL25-1, за понаднормові простої рухомого складу під навантаження, розвантаження, Замовник сплачує Перевізнику неустойку у вигляді штрафу в гривнях за курсом НБУ еквівалентному в розмірі 150 доларів США за добу.

Вантаж було розмитнено лише 15.09.2025, отже, понаднормовий простій склав 50 діб (з 27.07.2025 по 15.09.2025 включно), а розмір неустойки у вигляді штрафу - 7500 доларів США (150 доларів США * 50 діб).

Факт того, що вантаж покинув територію митниці саме 15.09.2025, підтверджується квитанцією №493629 від 15.09.2025, яка підтверджує факт сплати перевізником плати за стоянку транспорту на території митниці.

Як вбачається з відповіді на адвокатський запит Закарпатської митниці Державної митної служби України від 15.07.2026, згідно з інформацією облікових баз даних на митному посту «Ужгород- автомобільний» Закарпатської митниці міститься наявна інформація про переміщення транспортного засобу, а саме автомобіля марки «MAN», з державним реєстраційним знаком НОМЕР_5 та напівпричіп р.н.з НОМЕР_6 . Відповідно баз даних ЄАІС даний транспортний засіб з напівпричепом заїхав в зону митного контролю митного поста «Ужгород - автомобільний» в напрямку «в`їзд в Україну» 27.07.2025 о 07:40. Водієм не було подано до митного оформлення попередню митну декларацію для здійснення пропуску на митну територію України до відповідного підрозділу внутрішньої митниці. 31.07.2025 у зв`язку із відсутністю документів, що слугували б підставою в`їзду на територію Словаччини транспортний засіб НОМЕР_5 /НОМЕР_6 о 15:46 повернувся в зону митного контролю митного поста «Ужгород - автомобільний». В подальшому 04.08.2025 посадовою особою відділу митного оформлення було надано картку відмови в пропуску на митну територію України №UA305090/2025/00157 та повернуто транспортний засіб з напівпричепом на суміжну сторону по причині відсутності попередньої митної декларації згідно статті 259 МКУ (чи іншого документа визначеного МКУ) та настанням граничного терміну перебування транспортного засобу в пункті пропуску через державний кордон.

Це підтверджує факт бездіяльності відповідача за зустрічним позовом, яка і стала причиною затримки у розвантаженні вантажу.

Станом на день подання позову, на 10.07.2026, офіційний курс НБУ гривні щодо доларів США становив 44,5155 грн.

Таким чином, станом на 10.07.2026, сума неустойки у грн становила 333866,25 грн (44,5155*7500).

Крім того, позивач за зустрічним позовом добросовісно виконав взяті на себе зобов`язання, доставив вантаж в Україну, проте через невиконання замовником взятих на себе зобов`язань, перевізник вимушений був притримати вантаж. Але це не звільняє замовника від обов`язку заплатити грошові кошти за фактично виконану роботу. Відповідно до 2.11 Договору-заявки вартість перевезення становить 2500 євро з ПДВ.

Оскільки невиконання договору перевезення (недоставка до кінцевого пункту с. Скнилів) відбулося виключно з вини Замовника (неподання митної декларації, непроходження митних процедур, прострочення сплати митних платежів), боржник (Замовник) не може використовувати власну прострочку та недобросовісну поведінку як підставу для звільнення від обов`язку сплатити вартість виконаного перевезення та витрат на утримання вантажу (принцип Nemo auditur propriam turpitudinem allegans - ніхто не може отримувати вигоду зі своєї неправомірної поведінки).

Тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ «Контейнери України» грошових коштів у розмірі 2500 євро.

Офіційний курс НБУ грн щодо євро станом на 10.07.2026 р. становив 50,8768 грн тому сума, яку суд стягує, становить 127196,5 грн.

Також, судом встановлено, що замовник за власні коши сплатив вартість стоянки транспортного засобу під час простою, що підтверджується квитанцією №493629 від 15.09.2025 у розмірі 12550 грн. Ці кошти суд також вважає за необхідне стягнути з відповідача за зустрічним позовом.

Суд бере до уваги та застосовує рішення Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, закріпленою, зокрема, у рішеннях від 19.04.1994 у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine, п. 58) та від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

Водночас, у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив, що національний суд має обов`язок щодо належного висвітлення ключових аргументів сторін та надання правової оцінки питанням, які є вирішальними для виходу справи. При цьому призначення мотивованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, а також забезпечити можливість здійснення суспільного та апеляційного контролю за правосуддям.

Крім того, у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, п. 71) ЄСПЛ підкреслив важливість принципу «належного урядування» та юридичної визначеності. У контексті приватних правовідносин цей принцип вимагає, щоб сторона договора не зазнавала негативних наслідків та збитків через недобросовісну чи суперечливу поведінку свого контрагента (концепція заборони суперечливої поведінки - venire contra factum proprium).

Оцінивши всі ключові доводи сторін у сукупності, суд доходить висновку, що відповідач за зустрічним позовом (ТОВ «Контейнери України») не спростував доказів правомірності застосування притримання вантажу та наявності боргу, у зв`язку з чим зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі на загальну суму 473 612,75 грн.

5. Висновки за наслідками розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи вищенаведені обставини справи, суд вважає що у задоволенні первісних позовних вимог слід відмовити, а зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

6. Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За первісні позовні вимоги сплачено 26153,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1813 від 22.06.2026.

За зустрічні позовні вимоги сплачено 5683,35 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9548 від 10.07.2026.

З огляду на те, що у задоволенні первісного позову відмовлено, враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений судовий збір залишити за позивачем за первісним позовом.

Оскільки зустрічний позов визнано обґрунтованим в повному обсязі, судові збір у розмірі 5683,35 грн покладається на позивача за первісним позовом.

Керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Керуючись статтями 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Клопотання про долучення доказів залишити без розгляду.

2. У задоволенні первісного позову відмовити.

3. Зустрічний позов задовольнити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (Одеська обл., місто Одеса, проспект Академіка Глушка, будинок 29, офіс 228, код ЄДРПОУ 42163494,) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АФ-Транс» (м. Чернівці, пров. Складський, буд. 11, офіс 15, код ЄДРПОУ 37767220) 473612,75 грн, з яких: 127196,5 грн вартість перевезення, 333866,25 грн штрафні санкції, 12550 грн відшкодування витрат на стоянку транспортного засобу під час простою.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (Одеська обл., місто Одеса, проспект Академіка Глушка, будинок 29, офіс 228, код ЄДРПОУ 42163494,) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АФ-Транс» (м. Чернівці, пров. Складський, буд. 11, офіс 15, код ЄДРПОУ 37767220) 5683,35 грн судового збору.

6. З набранням судовим рішенням законної сили видати накази.

Повний текст рішення складено та підписано 24.08.2026.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.О. Гурин

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.