Рішення № 139176776, 21.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/79/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІТРЕЙД», м. Харків до Фермерського господарства «КОБЕНЯК С», Харківська обл., Первомайський р-н, селище Слобідське про стягнення 24 873,64 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МІТРЕЙД» (далі - Позивач) 12 січня 2026 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фермерського господарства «КОБЕНЯК С» (надалі - Відповідач) штрафних санкцій за Договором поставки № 02/12-25-1-МО від 02.12.2025 у загальному розмірі 24 873,64 грн (де: 4 499,14 грн - пеня за період з 05.12.2025 по 30.12.2025, 20 374,50 грн штраф за період з 05.12.2025 по 30.12.2025), а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 30 000,00 грн.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 02/12-25-1-МО від 02.12.2025 в частині своєчасної оплати за поставлений Товар, що стало підставою для стягнення пені та штрафу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.01.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МІТРЕЙД» залишено без руху, встановлено Позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви не пізніше 5 (п`ятого) дня з дня отримання цієї ухвали (з урахування поштового перебігу у разі подання засобами поштового зв`язку) для подання до Господарського суду Харківської області:

- доказів, які підтверджують наявність повноваження Шматько Т.М. на підписання позову, а саме її право діяти від імені ТОВ «МІТРЕЙД» в порядку самопредставництва (статут, положення, трудовий договір, контракт тощо) або докази наявності у вказаної особи статусу адвоката;

- письмові пояснення з приводу відмінності редакції п. 4.1. договору поставки № 02/12-25-1-МО від 02.12.2025 у позовній заяві та у наданій суду копії зазначеного договору на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

19 січня 2026 року, в межах строку встановленого судом, до суду представником ТОВ «МІТРЕЙД» - адвокатом Шматько Т.М. подано заяву (вх. №1410) про усунення недоліків, якою усунуто недоліки позовної заяви, які були зазначені в ухвалі суду від 14.01.2026.

Ухвалою від 20.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Беручи до уваги, що станом на дату відкриття провадження у даній справі Відповідачем не зареєстровано "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України, а тому з метою повідомлення Відповідача про розгляд справи, копію ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 20.01.2026 було надіслано засобами поштового зв`язку на належну адресу, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зазначене поштове відправлення було повернуто на адресу суду без вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв`язку з приміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 тощо.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження фізичної особи-підприємця належить до відомостей які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Таким чином, відомості про місцезнаходження Відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання Відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, Відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання Відповідачем відзиву на позов.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи, а в розумінні ст. 120, 242 ГПК України сторони вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.

Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений ГПК України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мітрейд" (Позивач/Постачальник) в особі директора Малишкіна Андрія Сергійовича, який діє на підставі Статуту, та Фермерським господарством "КОБЕНЯК С" (Відповідач/Покупець) в особі голови Кобеняк Станіслава Геннадійовича, який діє на підставі Статуту, 02 грудня 2025 року у м. Харкові укладено Договір поставки № 02/12-25-1-МО (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язується протягом терміну дії цього Договору постачати у власність Покупця нафтопродукти (надалі Товар), а Покупець зобов`язується приймати у власність та оплачувати Товар згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що право власності на поставлений Товар переходить до Покупця в момент підписання товарної та/або видаткової накладної уповноваженою особою Покупця.

Згідно з п. 1.3 Договору асортимент, кількість, вартість поставки кожної окремої партії Товару відображаються у видаткових накладних на відвантаження Товару.

Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що ціна Товару встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення її у рахунках-фактурах, видаткових накладних та податкових накладних, фактичне отримання Товару Покупцем означає що він погоджується із ціною встановленою Постачальником.

Відповідно до п. 2.3 Договору загальна сума договору складається із вартості окремих партій Товару (вартість кожної окремої партії відображена у рахунку-фактурі, видатковій накладній та податкових накладних) на кожну окрему партію Товару.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що право власності на кожну партію Товару переходить до Покупця з моменту фактичної передачі Товару за товарною та/або видатковою накладною. Передача Товару здійснюється на підставі довіреності Покупця на отримання Товару або печатки та підпису на товарній та/або видатковій накладній.

Згідно з п. 4.1 Договору за взаємною згодою сторін Товар поставляється на умовах оплати по факту поставки або попередньої оплати за товар.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що днем повного розрахунку вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, зарахована на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 4.4 Договору отримання Товару Покупцем за товарною та/або видатковою накладною є доказом того, що він одночасно отримав вимогу про оплату поставленого товару у строки передбачені цим Договором.

Згідно з п. 4.5 Договору Покупець перераховує Постачальнику кошти на поточний рахунок Постачальника.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що Покупець зобов`язаний прийняти та оплатити прийнятий Товар згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 6.1 Договору за порушення умов цього Договору сторони несуть взаємну цивільно-правову відповідальність, визначену цим договором та передбачену чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушення умов визначених змістом зобов`язання.

Пунктом 6.3 Договору сторони погодили, що за порушення умов договору що до строків оплати за поставлений товар Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недоплаченої партії товару за кожен день прострочення поставки та штраф у розмірі 10 % від вартості партії товару.

Згідно з п. 8.3 Договору у разі вирішення спору у судовому порядку винна сторона зобов`язується компенсувати у повному обсязі іншій стороні витрати пов`язані із спором у повному обсязі, у тому числі витрати на правову допомогу, що підтверджується відповідним рішенням суду.

Пунктом 10.4 Договору сторони домовились, що супровідні документи за цим договором: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товару, рахунки-фактури, акти звірки взаєморозрахунків, довіреності на отримання Товару, акти коригування ціни товару, та інші документи, можуть бути оформлені у вигляді електронних документів з використанням кваліфікованого електронного підпису та/або кваліфікованої електронної печатки. Електронні документи, які оформленні з використанням кваліфікованого електронного підпису та/або кваліфікованої електронної печатки створюють, змінюють або припиняють права та обов`язки за цим договором для Сторін і можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документами, що складаються на паперовому носії.

Відповідно до п. 10.6 Договору податкові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні та видаткові накладні є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 10.11 Договору встановлено термін дії Договору до 31.12.2026 року, але у любому випадку до повного виконання сторонами свого зобов`язання.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін із накладенням кваліфікованих електронних підписів (ЕП МАЛИШКІН АНДРІЙ СЕРГІЙОВИЧ, ЕП КОБЕНЯК Станіслав Геннадійович) та скріплено кваліфікованими електронними печатками Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 36624196) і Фермерського господарства "КОБЕНЯК С" (код ЄДРПОУ 44080216).

Так, на виконання умов Договору Позивачем виставлено Відповідачу рахунок на оплату № 789 від 02 грудня 2025 року на суму 203 745,00 грн (у тому числі податок на додану вартість 33 957,50 грн) за дизельне паливо ДП Євро 5-ВО у кількості 3,995 тис. л за ціною 51 000,00 грн з податком на додану вартість за одну тисячу літрів.

04 грудня 2025 року Позивач передав, а Відповідач прийняв Товар дизельне паливо Євро 5-ВО у кількості 3,309 т, що складає 3,995 тис. л (4 020,66 л при 15 °С), на загальну суму 203 745,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 33 957,50 грн, що підтверджується видатковою накладною № 837 від 04.12.2025.

Зазначена видаткова накладна підписана з боку Постачальника директором ТОВ "МІТРЕЙД" Малишкіним А.С. та з боку Покупця уповноваженим представником Фермерського господарства "КОБЕНЯК С" ОСОБА_1 із накладенням кваліфікованих електронних підписів і кваліфікованих електронних печаток обох сторін та містить відмітку "ДОКУМЕНТ ПРИЙНЯТИЙ КОНТРАГЕНТОМ".

Факт відвантаження, транспортування та передачі Товару Відповідачу підтверджується також товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) № 837 від 04 грудня 2025 року, згідно з якою: замовником (платником) та вантажовідправником є Товариство з обмеженою відповідальністю "МІТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 36624196), вантажоодержувачем Фермерське господарство "КОБЕНЯК С" (код ЄДРПОУ 44080216); автопідприємством Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-логістична компанія "ХІМТРАНС"; пункт навантаження м. Дніпро; пункт розвантаження Україна, Харківська обл., Первомайський район, с. Слобідське, вул. Мічуріна, буд. 19; найменування вантажу дизельне паливо Євро; маса нафтопродукту 3,309 т, обсяг 3,995 тис. л; супровідним документом на вантаж зазначено видаткову накладну № 837 від 04 грудня 2025 року; Товар відпущено водієві Гордієнку Д.Г. за довіреністю № 18309; загальна дата з вантажем 4 грудня 2025 року. Зазначена товарно-транспортна накладна скріплена кваліфікованими електронними печатками обох сторін і містить відмітку "ДОКУМЕНТ ПРИЙНЯТИЙ КОНТРАГЕНТОМ".

За наслідками здійсненої господарської операції Позивачем складено податкову накладну від 04.12.2025, в якій постачальником (продавцем) зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "МІТРЕЙД" (індивідуальний податковий номер 366241920376), отримувачем (покупцем) Фермерське господарство "КОБЕНЯК С" (індивідуальний податковий номер 440802120215); обсяг постачання без урахування податку на додану вартість 169 787,50 грн; сума податку на додану вартість 33 957,50 грн; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку на додану вартість, 203 745,00 грн; номенклатура дизельне паливо Євро, кількість 3,995 тис. л, ціна постачання одиниці товару без урахування податку на додану вартість 42 500,00 грн.

Наведена податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанцією № 2 від 04.12.2025 (документ J1203203, дата виписування 04.12.2025, номер 22, реєстраційний номер документа 9378790858) із відміткою "ДОКУМЕНТ ПРИЙНЯТО", а сама податкова накладна містить відмітку "ЗАРЕЄСТРОВАНО В ЄРПН".

Оплату вартості поставленої партії Товару Відповідач здійснив 30 грудня 2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 106 від 30.12.2025 на суму 203 745,00 грн, платником за якою є Фермерське господарство "КОБЕНЯК С" (код 44080216), отримувачем ТОВ "МІТРЕЙД" (код 36624196), із призначенням платежу: "оплата за дизельне паливо згідно видаткової накладної № 837 від 04.12.2025р. в т. ч. ПДВ 20 % - 33 957,50 грн."; відмітками банку підтверджено дату прийняття до виконання та дату виконання 30.12.2025.

Таким чином, Позивачем доведено, матеріалами справи підтверджується, а Відповідачем не спростовується, що партію Товару вартістю 203 745,00 грн було поставлено Позивачем та прийнято Відповідачем 04 грудня 2025 року, тоді як розрахунок за неї з боку Відповідача здійснено 30 грудня 2025 року.

Оскільки в п. 4.1 Договору сторони погодили поставку Товару на умовах оплати по факту поставки (за відсутності попередньої оплати за товар), а згідно з п. 4.4 Договору отримання Товару Покупцем за товарною та/або видатковою накладною є доказом того, що він одночасно отримав вимогу про оплату поставленого товару у строки, передбачені Договором, обов`язок Відповідача з оплати вартості поставленої партії Товару виник 04 грудня 2025 року у день фактичного отримання ним Товару за видатковою накладною № 837 від 04.12.2025.

З огляду на викладене, Відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати 203 745,00 грн за період з 05 грудня 2025 року по 30 грудня 2025 року включно, тобто протягом 26 днів, що і стало підставою для звернення Позивача до Господарського суду Харківської області з даним позовом про стягнення пені та штрафу за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За статтями 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст. 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір поставки № 02/12-25-1-МО від 02.12.2025 недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 689 ЦК України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Щодо вимоги про стягнення пені у розмірі 4 499,14 грн суд зазначає наступне.

Пунктом 6.3 Договору сторони погодили, що за порушення умов договору що до строків оплати за поставлений товар Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недоплаченої партії товару за кожен день прострочення.

Отже, сторони у Договорі у порядку ч. 2 ст. 551 ЦК України самостійно визначили вид та розмір неустойки за порушення строків оплати Товару.

Позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 05.12.2025 по 30.12.2025 у сумі 4 499,14 грн, нараховану на суму несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання 203 745,00 грн.

Перевіривши рахунок пені заявлений до стягнення, суд встановив, що у період прострочення з 05.12.2025 по 30.12.2025 (26 днів) облікова ставка Національного банку України становила 15,5 % річних (діяла з 07.03.2025 до 29.01.2026), відповідно подвійна облікова ставка Національного банку України становила 31 % річних та здійснений Позивачем вірно, є арифметично правильним, відповідає умовам п. 6.3 Договору та вимогам чинного законодавства України, а тому вимога про стягнення 4 499,14 грн пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно нарахування штрафних санкцій Позивачем в межах строку, вбачається, що грошове зобов`язання мало бути виконано 04.12.2025, а пеню нараховано по 30.12.2025, шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій Позивачем не порушено.

При цьому суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, про те, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Щодо вимоги про стягнення штрафу у розмірі 20 374,50 грн суд зазначає наступне.

Пунктом 6.3 Договору сторони, окрім пені, погодили відповідальність Покупця за порушення строків оплати за поставлений товар у вигляді штрафу у розмірі 10 % від вартості партії товару.

Вартість партії Товару, поставленої за видатковою накладною № 837 від 04.12.2025, становить 203 745,00 грн.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд встановив, що він є арифметично правильним та таким, що відповідає умовам п. 6.3 Договору.

Суд зауважує, що штраф за своєю правовою природою, визначеною ч. 2 ст. 549 ЦК України, є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, тобто є одноразовою санкцією, розмір якої не залежить від тривалості прострочення. Відтак зазначення Позивачем у позовній заяві періоду нарахування штрафу (з 05.12.2025 по 30.12.2025) не змінює правової природи цієї вимоги та не впливає на її розмір, оскільки штраф обчислено у твердому відсотковому відношенні (10 %) до вартості партії Товару.

Суд враховує сталу правову позицію, згідно з якою одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведений правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.

З огляду на викладене, вимога Позивача про стягнення з Відповідача 20 374,50 грн штрафу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд окремо зазначає, що добровільна сплата Відповідачем основної суми грошового зобов`язання (203 745,00 грн) 30.12.2025, до звернення Позивача з даним позовом до суду, не звільняє Відповідача від відповідальності за порушення строків виконання цього зобов`язання, оскільки відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом. Припинення зобов`язання виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), не поширюється на вже нараховані за період прострочення штрафні санкції.

Суд констатує, що в ході розгляду даної справи Відповідачем жодними належними й допустимими доказами не спростовано ані факту отримання Товару за видатковою накладною № 837 від 04.12.2025, ані факту порушення ним строку оплати вартості поставленої партії Товару, ані правильності здійснених Позивачем розрахунків пені та штрафу.

За положеннями статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).

Згідно ст. 14 ГПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. З урахуванням п. 10.4 Договору та положень Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" і Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", надані Позивачем видаткова та товарно-транспортна накладні, підписані кваліфікованими електронними підписами і скріплені кваліфікованими електронними печатками сторін, є належними та допустимими доказами у справі.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов задоволено повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129, судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн покладаються на Відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фермерського господарства "КОБЕНЯК С" (64123, Харківська область, Первомайський район, с-ще Слобідське, вул. Мічуріна, буд. 19; код ЄДРПОУ 44080216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТРЕЙД" (61105, м. Харків, вул. Киргизька, буд. 19; код ЄДРПОУ 36624196) штрафні санкції за Договором поставки № 02/12-25-1-МО від 02.12.2025 у загальному розмірі 24 873,64 грн (де: 4 499,14 грн - пеня за період з 05.12.2025 по 30.12.2025, 20 374,50 грн штраф за період з 05.12.2025 по 30.12.2025), а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "21" серпня 2026 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін