Рішення № 139176462, 17.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року Справа № 915/265/26

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Шевченко Т.В.,

представників сторін: не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Бізнес-Реал,

до відповідача: Миколаївської міської ради,

про: визнання договору оренди землі, укладеним в редакції запропонованій позивачем,-

в с т а н о в и в:

ТОВ ВКФ Бізнес-Реал звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міськради, в якій просить суд визнати договір оренди земельної ділянки площею 495 кв.м, з кадастровим номером 4810137200:15:031:0034, для обслуговування нежитлового об`єкту - трансформаторної підстанції по вул.Архітектора Старова, 2/1 у м.Миколаєві (Центральний район), що належить ТОВ ВКФ Бізнес-Реал, - укладеним в редакції запропонованій позивачем.

В обґрунтування вимог позивач вказує наступне:

- ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» належить на праві власності нежитловий об`єкт - трансформаторна підстанція, розташована по вул.Архітектора Старова, 2/1 у м.Миколаєві;

- для обслуговування цієї трансформаторної підстанції рішенням Миколаївської міськради №37/41 від 04.02.2014 ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» було надано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 495 кв.м, кадастровий номер: 4810137200:15:031:0034 та було укладено відповідний договір оренди землі №10087 від 05.03.2014 строком до 05.03.2024;

- 24.01.2024 ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» через Департамент надання адмінпослуг Миколаївської міськради зверталось із листом-повідомленням про поновлення вказаного договору оренди землі на новий строк, але з пропуском встановленого у договорі шестимісячного терміну. Протягом 2024 та 2025 років Миколаївська міськрада не прийняла рішення про продовження або про відмову у продовжені ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» договору оренди землі №10087 від 05.03.2014;

- враховуючи, що ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» втратило право на поновлення договору оренди землі у зв`язку із пропуском встановленого договором строку, 20.08.2025 ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» звернулось через Департамент надання адмінпослуг Миколаївської міськради із заявою (клопотанням) щодо видачі рішення про передачу в оренду земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомості (трансформаторної підстанції). До заяви було додано відповідні документи щодо прав на об`єкт нерухомості, раніше укладений договір оренди земельної ділянки та два підписаних екземпляри проекту договору оренди земельної ділянки;

- враховуючи, що протягом тривалого строку на сесіях Миколаївська міськрада не розглядалось жодної із заяв ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» та строки визначені законодавством для розгляду таких питань спливли, останній звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 16.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 23.04.2026.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на наступне:

- відповідач вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки на розгляді в Миколаївській міськраді перебуває заява ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» від 24.01.2024 щодо поновлення договору оренди землі із проектом додаткової угоди. Хоча строк на подання заяви про поновлення договору оренди землі було пропущено позивачем, це не позбавляє ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» та Миколаївську міськраду прав дійти згоди на поновлення договору оренди землі із укладенням додаткової угоди. За наведеного, відповідач вважає, що належним способом захисту прав ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» є вимога про визнання укладеною додаткової угоди про продовження строку договору;

- також відповідач зазначає, що рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду. Відповідач вважає, що відсутність рішення Миколаївської міськради про передачу позивачеві в оренду для обслуговування трансформаторної підстанції по вул.Архітектора Старова, 2/1 у Центральному районі м.Миколаєва, тобто волевиявлення орендодавця на виникнення орендних земельних правовідносин, виключає можливість передачі цієї земельної ділянки в користування (оренду) ТОВ ВКФ «Бізнес-Реал» шляхом укладення з ним відповідного договору оренди;

- відповідач стверджує, що вимога позивача про визнання договору оренди землі, укладеним в редакції запропонованій позивачем, задоволенню не підлягає, оскільки за змістом статей 116 124 Земельного кодексу України та статті 16 Закону України «Про оренду землі» передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди. Прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду.

23.04.2026 судом відкладено підготовче засідання на 18.05.2026 за відповідним клопотанням відповідача.

Ухвалою суду від 18.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.06.2026.

23.06.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку із надходженням повідомлення про замінування будівлі Господарського суду Миколаївської області та зупиненням роботи суду до повідомлення про усунення небезпеки.

Ухвалою суду від 23.06.2026 розгляд справи призначено на 14.07.2026.

Сторони явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у письмових заявах просили розглянути справу без участі їх представників.

Судом також враховано, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 14.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні 17.07.2026 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, судом встановлено наступне.

За інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем у складі об`єкта нерухомості за реєстраційним номером 455085748101, розташованого по вул.Архітектора Старова, 2/1 у м.Миколаєві, зареєстровано право власності на трансформаторну підстанцію: літ.Ї, загальною площею 79,8 кв.м та на трансформаторну підстанцію: літ.Н, загальною площею 119,3 кв.м.

На підставі рішення Миколаївської міської ради №37/41 від 04.02.2014 між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, було укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №10087 від 05.03.2014 (далі Договір оренди землі №10087), за яким позивачу було передано в оренду земельну ділянку за кадастровим номером 4810137200:15:031:0034 та площею 495 кв.м у тому числі: 75 кв.м - під капітальною забудовою, 420 кв.м - під проїздами, проходами та площадками; за функціональним призначенням - землі технічної інфраструктури, без права передачі її в суборенду, для обслуговування нежитлового об`єкта - трансформаторної підстанції по вул.Архітектора Старова, 2/1 у м.Миколаєві /Центральний район/ (п.п.1.1, 2.1 Договору).

Згідно п.3.1 Договору, строк дії договору - протягом 10 років з дати його укладення (до 05.03.2024).

Також вказаним пунктом Договору було передбачено, що орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладання договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку договору оренди землі.

24.01.2024 позивач звертався до відповідача із заявою про поновлення Договору оренди землі №10087 та проектом відповідної додаткової угоди.

Відповідач визнає, що вказана заява відповідачем не розглянута, відповідне рішення про поновлення строку дії Договору оренди землі №10087 чи відмову у поновленні такого договору, - не прийняте.

У серпні 2025 року позивач звертався до відповідача із заявами, відповідно за №015-8 від 15.08.2025 та за №19.04-06/46599/2025 від 20.08.2025, в яких просив прийняти рішення про надання йому в оренду спірної земельної ділянки строком на 10 років.

До вказаних заяв позивачем було додано, зокрема, по два екземпляри проекту договору оренди спірної земельної ділянки.

Позивач вказує, а відповідач не спростовує, що з дати останнього звернення (з 20.08.2025) відповідачем було призначено та проведено дві чергові сесії міської ради №47 та №48, при цьому, відповідачем стосовно вказаних заяв позивача жодного рішення прийнято не було.

Позивач вважає, що приписами ст.120 Земельного кодексу України встановлено прямий обов`язок відповідача, як органу місцевого самоврядування, передати позивачу, як власнику нежитлового об`єкту, у користування спірну земельну ділянку, на якій розташовано такий об`єкт нерухомості.

З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що тривала бездіяльність відповідача, як органу місцевого самоврядування, створила для нього ситуацію тривалої правової невизначеності, а тому належним способом захисту та поновлення його порушених прав є вимога про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки у запропонованій ним редакції, з якою останній і звернувся до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ч.4 ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У свою чергу, ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» встановлює імперативну письмову форму для договорів оренди землі.

Правочин, відповідно до ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» також передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону. Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, в тому числі і надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Частиною 1 ст.648 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу місцевого самоврядування, обов`язкового для сторони договору, має відповідати цьому акту.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Верховний Суд зауважував, що оскільки відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, задекларувавши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У правовідносинах, щодо укладання договору оренди землі з підстав визначених Земельним кодексом України, вбачається добросовісність позивача, який тривалий час вчиняє дії щодо офіційного та законного використання земельної ділянки на якій знаходиться його нерухоме майно та з метою добросовісної сплати орендної плати, що по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у даних спірних правовідносинах є орендар.

У частині 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частинами 1, 2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, врегульовано, зокрема, статтею 120 Земельного кодексу України, згідно з частиною одинадцятої якої встановлено, що, якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт.

Тобто, імперативними нормами вказаної статті Земельного кодексу України встановлено прямий обов`язок відповідача, як органу місцевого самоврядування, передати позивачу, як власнику нежитлового об`єкту (трансформаторної підстанції), у користування земельну ділянку, на якій такий об`єкт нерухомості розташований.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів та не заперечується відповідачем, місцем розташування належного позивачу на праві власності нежитлового об`єкту (трансформаторної підстанції) - є земельна ділянка комунальної власності, кадастровий номер 4810137200:15:031:0034.

Відповідно до ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Згідно ст.123 Земельного кодексу України, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк повинен розглянути заяву про передачу земельної ділянки в користування.

Відповідно до ч.5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що з дати останнього звернення позивача (20.08.2025), відповідачем було призначено та проведено дві чергові сесії міської ради №47 та №48, при цьому, заяви позивача №015-8 від 15.08.2025 та №19.04-06/46599/2025 від 20.08.2025, в яких останній просив прийняти рішення про надання йому в оренду спірної земельної ділянки строком на 10 років, - не були розглянуті та жодного рішення щодо них прийнято не було.

Судом також прийнято до уваги, що до заяв позивачем було додано, зокрема, по два екземпляри проекту договору оренди спірної земельної ділянки.

Таким чином, позивач вжив усіх заходів для отримання спірної земельної ділянки в користування, однак його заяви відповідачем у встановлені законодавством строк не розглянуті.

Миколаївська міська рада жодних заперечень щодо заяв позивача та проекту договору оренди не надавала. У тому числі у відзиві на позовну заяву відповідач не навів мотивів незгоди щодо передання позивачу в оренду спірної земельної ділянки та не висловив заперечень щодо запропонованих умов договору оренди землі.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Проаналізувавши проект договору оренди землі судом встановлено, що його зміст містить всі істотні умови, які необхідні для укладення договору оренди землі.

При цьому, судом прийнято до уваги, що спірна земельна ділянка надавалась позивачу в оренду строком на 10 років для обслуговування трансформаторної підстанції на підставі рішення Миколаївської міської ради №37/41 від 04.02.2014 за договором оренди землі №10087 від 05.03.2014, який припинив свою дію 05.03.2024.

Згідно ст.13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За вимогами ст.17 Закону України «Про оренду землі», об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 ст.638 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до правових позицій, які викладені у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №905/650/19, від 15.05.2019, у справі №912/1984/17, від 15.05.2019 у справі №912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Верховний Суд зауважував, що оскільки відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, задекларувавши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Судом встановлено, що у правовідносинах, щодо укладання договору оренди землі з підстав визначених частиною 11 статті 120, статтями 122, 123, 134 Земельного кодексу України, добросовісність позивача, який вчиняє дії щодо офіційного та законного використання земельної ділянки, на якій знаходиться його майно та з метою добросовісної сплати орендної плати по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у даних спірних правовідносинах є орендар. При цьому поведінку орендодавця - Миколаївської міської ради, яка нехтує вимогами закону не можна визнати добросовісною.

У частині 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За змістом ст.12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частинами 1, 2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як встановлено судом позивач вжив всіх необхідних заходів для укладання договору оренди землі, водночас відповідач безпідставно ігнорує процедуру укладання договору, не розглядає заяви позивача в порядку визначеному законом та не приймає відповідного рішення.

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України, принцип справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права спрямованого у тому числі на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори, то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря.

Оскільки позивач дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, останній може вважатися таким, що набув право «правомірного очікування», натомість орендодавець (відповідач) знехтував своїм обов`язком добросовісно провести переговори і у тому числі виконати імперативні приписи ч.11 ст.120 Земельного кодексу України.

Аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду по справах №313/350/16-ц, №159/5756/18, №903/1030/19 та Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові по справі №390/34/17.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.2 ст.5 ГПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до правових висновків, які викладені у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також, суд зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

До таких активів може відноситися і право оренди (рішення у справі «Ісітрідіс проти Греції» від 25.03.1999 заява № 311107/96, п.54). Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності, (рішення ЄСПЛ в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 вказаного рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. При цьому, у наведеному рішенні Європейського суду з прав людини йдеться про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном.

Згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», від 20.05.2010 і «Тошкуце та інші проти Румунії», від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини», та «Беєлер проти Італії»).

Оцінюючи вищенаведені норми права, слід враховувати, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі №825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що у нормах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, а також і в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип «superficies solo cedit» - збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (узгоджується із постановами від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 03.04.2019 у справі №921/158/18, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, від 20.07.2022 у справі №923/196/20).

Судом враховується, що між позивачем та відповідачем вже було вирішено долю земельної ділянки, яка раніш надавалась в оренду за відповідним договором для розміщення нежитлового об`єкту належного позивачу.

У спірному випадку відповідач з підстав пункту а) ч.1 ст.12 Земельного кодексу України, має діяти в інтересах відповідної територіальної громади, як розпорядник земель комунальної власності. Але, фактично ігноруючи звернення Позивача, недотримується доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (схожий за змістом висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Як встановлено судом, з боку відповідача, як орендодавця, не було вчинено дій, які б свідчили про добросовісне узгодження запропонованих орендарем істотних умов договору та, за наявності заперечень, не було дотримано порядку прийняття у встановлений законом спосіб відповідного рішення про відмову в укладенні договору оренди й повідомлення про це.

Таким чином, відповідач фактично не розглянув надіслані позивачем заяви та проект договору оренди землі, не аналізував його умови, не заперечував проти запропонованих умов, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що цивільне право позивача підлягає захисту судом шляхом визнання договору оренди землі укладеним в запропонованій ним редакції.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного наданого сторонами доказу, а також достатність і взаємний їх зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вимоги щодо відшкодування судових витрат, понесених позивачами на оплату судового збору, останніми не заявлялись, а тому суд не вирішує питання про їх розподіл між сторонами.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Бізнес-Реал» (ідент.код 31096248) та Миколаївською міською радою (ідент.код 26565573) договір оренди землі щодо оренди земельної ділянки площею 495 кв.м з кадастровим номером 4810137200:15:031:0034 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 317987448101) в наступній редакції:

«ДОГОВІР ОРЕНДИ ЗЕМЛІ №_

м.Миколаїв «___» _____ року

Миколаївська міська рада, ідентифікаційний код юридичної особи 26565573, в особі міського голови Сєнкевича Олександра Федоровича, який діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що надалі іменується «Орендодавець», з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Бізнес-Реал», ідентифікаційний код юридичної особи 31096248, в особі директора Хачко Ольги Миколаївни, діючої на підставі Статуту товариства, яка відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є підписантом, що надалі іменується Орендар, з другої сторони, (далі разом іменуються Сторони, а кожна окремо - Сторона), уклали цей Договір про нижчевикладене:

1. Предмет договору

1.1. Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку площею 495 /чотириста дев`яносто п`ять/ кв.м, у тому числі: 75 кв.м - під капітальною забудовою, 420 кв.м - під проїздами, проходами та площадками, за функціональним призначенням - землі технічної інфраструктури, без права передачі її в суборенду (кадастровий номер 4810137200:15:031:0034).

1.2. Підставою для надання земельної ділянки в оренду є положення частини 11 статті 120 Земельного кодексу України та рішення Миколаївської міської ради від «__» _ 2025 року №__/___.

2. Об`єкт оренди

2.1. В оренду передається земельна ділянка для обслуговування нежитлового об`єкту ТП по вул.Архітектора Старова, 2/1 /Центральний район/, м.Миколаїв, що належить Орендарю.

2.2. Об`єктом оренди є тільки земельна ділянка.

2.3. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2026 рік становить 304778,27 (триста чотири тисячі сімсот сімдесят вісім гривень 27 копійок) грн, згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно витягу №НВ-4800112702026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 29.01.2026 року (електронні сервіси замовлених послуг з Державного земельного кадастру).

2.4. Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

2.5. Інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини: діючі обмеження у використанні земельної ділянки - охоронна зона навколо (уздовж) об`єкта енергетичної систем: 190кв.м.

3. Строк дії договору

3.1. Договір діє протягом 10 (десяти) років з дати його укладення. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

3.2. Після закінчення строку дії договору Орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов цього договору та законодавства України, має переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар зобов`язаний письмово повідомити Орендодавця про це не пізніше, ніж за 6 (шість) місяців до закінчення строку дії договору оренди землі. Укладення договору на новий строк здійснюється на підставі ухваленого Орендодавцем рішення.

4. Орендна плата

4.1. За оренду земельної ділянки Орендар сплачує орендну плату у грошовій формі.

4.2. Розмір орендної плати:

Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (трьох відсотків) від її нормативно грошової оцінки, де:

- нормативно грошова оцінка земельної ділянки складає: 304778,27 (триста чотири тисячі сімсот сімдесят вісім гривень 27 копійок) грн;

- виходячи з цього розмір річної орендної плати за землю складає: 9143,35 (дев`ять тисяч сто сорок три гривні 35копійок) грн.

4.3. Розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки не є сталим і змінюється у зв`язку із проведенням її щорічної індексації та внесення змін на підставі вимог діючого законодавства й інших нормативних документів. Для обчислення розміру річної орендної плати за земельну ділянку на наступний календарний рік використовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки змінюється без внесення змін та доповнень до цього Договору.

4.4. Термін і порядок внесення орендної плати за землю:

- орендна плата за землю вноситься Орендарем щомісячно з розрахунку, як 1/12 (одна дванадцята) від розміру річної орендної плати (якщо термін оренди менше місяця, розмір орендної плати встановлюється пропорційно строку користування землею у місяці із розрахунку суми один день поділений на місяць як 30 днів) починаючи з дати державної реєстрації права оренди земельною ділянкою на: номер рахунку IBAN - р/р UA638999980334119812000014483, отримувач платежу - Миколаїв.ГУК/Централ.р-н/18010600, код отримувача ЄДРПОУ 37992030, банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.), код класифікації доходів бюджету 18010600;

- орендні платежі вносяться на відповідний банківській рахунок отримувача орендних платежів. Знімна реквізитів рахунку отримувача орендних платежів не є підставою для внесення відповідних змін до цього Договору. Орендар бере на себе обов`язок уточнення змін рахунку отримувача орендних платежів.

4.5. Розмір орендної плати підлягає перерахуванню при зміні функціонального або цільового використання земельної ділянки.

4.6. Розмір орендної плати переглядається у разі:

4.6.1. Зміни умов господарювання, передбачених договором.

4.6.2. Зміни розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України.

4.6.3. Підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством. Орендар щорічно самостійно індексує розмір орендної плати, визначеної в договорі, та декларує її в органах державної фіскальної служби відповідно до прийнятого коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель.

4.6.4. Погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами.

4.6.5. Прийняття Орендодавцем рішення про збільшення або зменшення орендної плати у відповідності до чинного законодавства.

4.6.6. Затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

4.6.7. В інших випадках, передбачених законом.

4.7. У випадку визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, одержана Орендодавцем плата за фактичний термін користування Орендарем земельною ділянкою не повертається.

4.8. За порушення строків оплати орендної плати Орендар сплачує штрафні санкції в порядку та розмірі, передбаченому Податковим кодексом України.

5. Умови використання земельної ділянки

5.1. В оренду передається земельна ділянка для нежитлового об`єкта ТП (трансформаторна підстанція).

5.2. Цільове призначення земельної ділянки: 14.02. Для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної енергії.

5.3. Умови збереження стану об`єкта оренди:

- використання ділянки відповідно до вимог чинного законодавства, державних будівельних та інших норм і правил;

- на земельній ділянці не допускається діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Миколаївською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до Договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує Орендар;

- Орендар, шляхом здійснення заходів, передбачених п.п.«а», «в» ч.1 ст.164 Земельного кодексу України, повинен забезпечити раціональну організацію території, захист земельної ділянки від водної та вітрової ерозії, підтоплення, забруднення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

- Орендар забезпечує знімання, використання й збереження родючого шару ґрунту при проведені робіт, пов`язаних із порушенням земель.

6. Умови і строки передачі земельної ділянки в оренду

6.1. Передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення документації із землеустрою щодо її відведення. Об`єкт за цим Договором, вважається переданим Орендодавцем Орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

6.2. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.. Право на оренду не може бути відчужено Орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

6.3. План земельної ділянки, план меж зон дії обмежень, кадастровий план земельної ділянки, відомості про перенесення меж земельної ділянки на місцевість та меж зон обмежень, схеми, інші графічні плани та всі інші відомості про земельну ділянку згідно відомостей із документації землеустрою та відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (кадастровий номер: 4810137200:15:031:0034).

7. Умови повернення земельної ділянки

7.1. Після закінчення строку дії договору Орендар зобов`язаний поновити його дію або повернути Орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

7.2. Після припинення дії договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку.

7.3. Здійснені Орендарем без згоди Орендодавця витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки не підлягають відшкодуванню.

Поліпшення стану земельної ділянки, проведені Орендарем за письмової згоди Орендодавця землі, не підлягають відшкодуванню.

7.4. Орендар має право на відшкодування збитків, заподіяних унаслідок невиконання Орендодавцем зобов`язань, передбачених цим договором.

Збитками вважаються:

- фактичні втрати, яких Орендар зазнав у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням умов договору Орендодавцем, а також витрати, які Орендар здійснив або повинен здійснити для відновлення свого порушеного права;

- доходи, які Орендар міг би реально отримати в разі належного виконання Орендодавцем умов договору.

7.5. Розмір фактичних витрат Орендаря визначається на підставі документально підтверджених даних.

7.6. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до Орендодавця.

8. Обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки

8.1. Обов`язковим для діяльності Орендаря є наступні обмеження:

- забезпечити вільний доступ для проведення нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд на них, що знаходяться в межах закріпленої території, що мають належним чином оформлені документи на здійснення цього.

8.2. Обмеження у використанні земельної ділянки «охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи» на площі 190кв.м.

8.3. Будівництво (реконструкція) будівель і споруд на орендованій земельній ділянці здійснюється Орендарем відповідно до проектів, затверджених та погоджених ним у встановленому чинним законодавством порядку.

8.4. Передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю ділянку.

8.5. Право оренди земельної ділянки не може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, до статутного капіталу.

9. Права та обов`язки сторін

9.1 Орендодавець має право:

9.1.1. Вимагати від Орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; забезпечення екологічної безпеки землекористування шляхом додержання вимог земельного і природоохоронного законодавства України, державних та місцевих стандартів, норм і правил щодо режиму використання землі; своєчасного внесення орендної плати.

9.1.2. Вільного доступу до переданої в оренду земельної ділянки для контролю за додержанням Орендарем умов договору.

9.1.3. Вимагати від Орендаря збільшення розмірів орендної плати у випадках, визначених діючим законодавством та цим договором.

9.1.4. Вимагати від Орендаря внесення орендної плати.

9.1.5. Вимагати від Орендаря відшкодування понесених збитків, в тому числі не отриманих доходів, відповідно до чинного законодавства у разі розірвання цього Договору або відмови від виконання пункту 4.6.

9.1.6. Вимагати від Орендаря припинення або дострокового розірвання Договору у випадках порушення земельного законодавства; у випадку несплати/несвоєчасної сплати, більше ніж за 6 місяців орендних платежів; у випадку зміни цільового призначення земельної ділянки, здійснення самовільного будівництва, порушення строків початку та завершення забудови з вини Орендаря; здійснення без згоди Орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам тощо.

9.2. Орендодавець зобов`язаний:

9.2.1. Забезпечувати відповідно до закону права третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки. Попередити про трава третіх осіб на земельну ділянку.

9.2.2. Передати Орендарю в належному стані та у визначених межах земельну ділянку згідно з договором оренди.

9.2.3. Не втручатись у господарську діяльність Орендаря і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов договору оренди.

9.3. Орендар гарантує, що державні органи управління та органи місцевого самоврядування, включаючи санітарні, протипожежні, землевпорядні органи, а також органи охорони природи та архітектури не будуть обмежуватись стосовно доступу до орендованої земельної ділянки для виконання їх обов`язків в межах їх повноважень та в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

9.4. Орендар має право:

9.4.1. Вимагати надання Орендодавцем для використання земельну ділянку.

9.4.2. Використовувати орендовану земельну ділянку на власний розсуд відповідно до мети, що обумовлена договором; одержувати продукцію і доходи.

9.4.3. Переважного придбання у власність орендованої земельної ділянки відповідно до закону.

9.4.4. При умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього Договору, Орендар має за інших рівних умов переважне право на подовження строку оренди (поновлення Договору) за тим самим цільовим використанням та розміром земельної ділянки, за яким вона надавалась.

9.4.5. За згодою Орендодавця, проводити поліпшення земельної ділянки та благоустрій прилеглої території, зводити у встановленому законом порядку будівлі і споруди, закладати насадження без зміни цільового призначення земельної ділянки.

9.4.6. Користуватись на умовах платності та відповідно з діючим порядком інженерними комунікаціями Орендодавця з метою забезпечення належної господарської діяльності на орендованій земельній ділянці.

9.4.7. На забезпечення захисту його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

9.5. Орендар зобов`язаний:

9.5.1. Прийняти об`єкт оренди.

9.5.2. Приступити до використання орендованої земельної ділянки після державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

9.5.3. У п`ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки надати копію договору відповідному органу державної фіскальної служби.

9.5.4. Виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

9.5.5. Використовувати орендовану земельну ділянку за її цільовим призначенням, яке визначене у п.5.2. договору, дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; державних та місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

9.5.6. Здійснювати заходи щодо поліпшення стану земельної ділянки у обсягах і в строки, визначені окремою угодою сторін.

9.5.7. При зміні функціонального (цільового) призначення земельної ділянки переоформити документи на землекористування та здійснити оплату відповідно до умов цього договору.

9.5.8. Відповідно до договору оренди своєчасно вносити орендну плату.

9.5.9. Враховувати при використанні земельної ділянки права третіх осіб, набуті відповідно до закону і договору оренди.

9.5.10. Відшкодувати Орендодавцеві заподіяну з вини Орендаря шкоду стану земельної ділянки.

9.5.11. Не утримувати земельну ділянку для забезпечення своїх вимог до Орендодавця.

9.5.12. На Орендаря покладається обов`язок збереження зелених насаджень, які розташовані на орендованій земельній ділянці. Знесення зелених насаджень здійснюється в порядку і за умов, визначених чинним законодавством.

9.5.13. У разі зміни банківських реквізитів, юридичної адреси, місця проживання, назви, організаційно-правової форми, тощо, переходу права власності на будівлі та споруди, що розташовані на земельній ділянці, у 10-денний строк письмово повідомити про це Орендодавця.

9.5.14. У випадку зміни нормативної грошової оцінки землі (крім її щорічної індексації), після офіційного оприлюднення такого рішення або вступу в дію відповідного нормативно-правового акту, Орендар повинен отримати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та надати його управлінню земельних ресурсів Миколаївської міської ради та до органів державної фіскальної служби.

9.6. Сторони також мають інші права і несуть інші обов`язки, визначені законодавством України.

10. Ризик випадкового знищення або пошкодження об`єкта оренди чи його частини

10.1. Ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини несе Орендар.

11. Страхування об`єкта оренди

11.1. Об`єкт, який передається в оренду, може бути застрахованим на період дії договору оренди землі за згодою сторін у порядку, встановленому законодавством України. В такому разі страхування об`єкту оренди буде здійснюватись за рахунок Орендаря.

12. Зміна умов, припинення і розірвання Договору

12.1. Зміна умов договору оренди здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

12.2. Договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.

12.3. Дія договору припиняється у разі:

12.3.1. Закінчення строку, на який його було укладено;

12.3.2. Придбання Орендарем земельної ділянки у власність;

12.3.3. Викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;

12.3.4. Ліквідації юридичної особи - Орендаря;

12.4. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

12.5. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за:

- взаємною згодою сторін;

- рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

12.6. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

12.7. Дострокове розірвання договору оренди здійснюється за умови письмового попередження зацікавленої сторони за один місяць і взаємної згоди сторін.

12.8. У разі недосягнення згоди щодо умов договору оренди, його дострокового розірвання на вимогу зацікавленої сторони, а також інші спори, вирішуються у судовому порядку.

12.9. У разі припинення або розірвання договору, Орендар має забезпечити виконання умов повернення земельної ділянки відповідно до цього договору. У разі невиконання Орендарем обов`язку щодо умов повернення Орендодавцеві земельної ділянки Орендар зобов`язаний відшкодувати Орендодавцеві завдані збитки.

12.10. Розірвання та припинення договору оренди земельної ділянки з підстав, зазначених у пункті 12.3.3., оформлюється відповідною угодою.

12.11. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до третьої особи або до Орендаря, а також реорганізація останнього як юридичної особи не є підставою для розірвання цього Договору.

12.12. Продовження строку оренди (поновлення Договору):

- після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, Орендар, якщо він належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк;

- якщо Орендар, має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, від зобов`язаний повідомити про це Орендодавця за 6 (шість) місяців до закінчення строку дії договору оренди землі, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк Орендар зобов`язаний надати проект договору;

- Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий Орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень приймає відповідне рішення, як орган місцевого самоврядування та укладає договір оренди;

- відмова Орендодавця, а також наявне зволікання ним в прийнятті рішення та/або зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.

13. Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору

13.1. Кожна із сторін за невиконання або неналежне виконання договору оренди несе відповідальність відповідно до цього договору та передбачену чинним законодавством України.

13.2. Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків за договором, якщо це невиконання відбулося за обставин, що виникли після укладення договору внаслідок невідворотних дій надзвичайного характеру, які сторона не змогла ні передбачити, ні попередити вжитими заходами (повінь, пожежа, осідання ґрунту та інші явища природи, а також війна або військові дії), які призвели до неможливості виконання договору.

14. Прикінцеві положення

14.1. Цей договір набирає чинності з дня підписання сторонами.

14.2. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

14.3. Всі витрати з оформлення цього договору несе Орендар.

14.4. Передача об`єкта оренди Орендарю здійснюється Орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у п.6.2. договору за актом приймання - передачі.

14.5. Цей договір укладений в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу. Один примірник зберігається у Орендодавця, другий - у Орендаря.

Юридичні адреси, реквізити та підписи сторін

Орендодавець: Миколаївська міська рада, ЄДРПОУ 26565573, 54005, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20, тел.(0512)75-15-88

Міський голова О.Ф.Сєнкевич

Орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Бізнес-Реал», ЄДРПОУ 31096248, 54002, м.Миколаїв, вул.Архітектора Старова, 2/1, тел.(097)301-17-70

Директор О.М.Хачко».

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 21.08.2026.

Суддя М.В.Мавродієва