Рішення № 139176459, 09.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/2166/25

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання К.Д. Савці

за участю представників:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Миколаївської міської ради до фізичної особи-підприємця Жаркова Олександра Михайловича про стягнення 1054105,91 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Жаркова Олександра Михайловича про стягнення грошових коштів у розмірі 1208350,10 грн. за безоплатне користування з 21.07.2022 по 31.07.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022 за адресою м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 18, посилаючись на наступне.

Миколаївською міською радою на підставі рішення від 31.05.2012 № 17/32 надала Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод Електротехніка» в оренду земельну ділянку площею 14 685 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022 для обслуговування майнового комплексу по вул. Новозаводській, 18 /Ленінський район/. В подальшому, на підставі вказаного рішення між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Електротехніка» укладено договір оренди землі, зареєстрований у Управлінні Держкомзему у місті Миколаїв, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.07.2012 за № 481010004001095 та зареєстрований у книзі записів договорів оренди 20.07.2012 за № 8904.

Позивач вказує, що договір діяв до 20.07.2022 та в подальшому продовжений не був.

Разом з цим, позивач, з посиланням на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.09.2025 № 443943105 право власності на нерухоме манно, а саме: нежитловий об`єкт за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Новозаводська. будинок 18 набуто у приватну власність Жарковим Олександром Михайловичем з 02.04.2018 на підставі дублікату договору дарування, серія та номер: 891. виданий 13.07.2018, видавник: Чернікова О.Є. приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу.

Таким чином, позивач вказує, що з 02.04.2018 відповідач набув речове право приватної власності на нежитловий об`єкт за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Новозаводська. будинок 18, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022 площею 14 685 кв.м.

Так, за ствердженнями позивача, у період з 02.04.2018 по теперішній час фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022. на якій розташований нежитловий об`єкт нерухомого майна, який знаходиться у власності відповідача, є відповідач, який не в повному обсязі сплачував кошти до міського бюджету за користування нею. чим були порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Позивач з посиланням на приписи п.п. 14.1.72, 14.1.73, 14.1.147 п. 14.1 ст.14, п.п. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, п. 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України зазначає, що відповідач не є власником земельної ділянки і постійним землекористувачем земельної ділянки, у зв`язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.

Позивачем здійснено розрахунок недоодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання Відповідачем земельної ділянки площею 2076 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022 для обслуговування виробничих приміщень, господарських та побутових будівель і споруд по вул. Новозаводській, 18 у місті Миколаєві, у період з 21.07.2022 по 31.07.2025, становить 1208350,10 грн.

На підставі вище викладеного позивач вважає, що кошти в загальній сумі 1208350,10 грн. підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України за час безоплатного використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів у період з 21.07.2022 по 31.07.2025.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.12.2025 р. вказану позовну заяву (вх. № 18849/25 від 25.12.2025 р.) Миколаївської міської ради залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 3 ст. 162, ч. 2 ст. 164 ГПК України не подано до суду рішення Миколаївської міської ради №48/9 від 18.06.2015 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Миколаєва" (зі змінами та доповненнями). При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

12.01.2026 від представника позивача - Курбанової А.В. до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. №515/26), разом з якою позивачем подано до суду копію рішення Миколаївської міської ради №48/9 від 18.06.2015 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Миколаєва" (зі змінами та доповненнями від 16.03.2017 №17/3, від 13.07.2017 №22/3, від 26.09.2024 №37/1 від 26.09.2024 №37/2).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.01.2026 року вказану позовну заяву Миколаївської міської ради (вх. № 18849/25 від 25.12.2025 р.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/2166/25 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 16.02.2026 р. о 10:30.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.02.2026 у справі № 915/2166/25 підготовче засідання відкладено на 13 березня 2026 року о 12:10 та зобов`язано позивача надати докази розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, що мала місце протягом спірного періоду нарахувань.

У підготовчому засіданні представник позивача просив надати додатковий час для виконання вимог ухвали суду від 16.02.2026, а також просив продовжити строк підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2026 р. у справі № 915/2166/25 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, та підготовче засідання відкладено на 09 квітня 2026 року о 14:00.

09.04.2026 р. від представника позивача - Курбанової А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. №5088/26), в якій заявник просить суд відкласти розгляд справи № 915/2166/25 на іншу дату у зв`язку з необхідністю участі представника Миколаївської міської ради при розгляді справи № 488/4173/19. Разом з цим, позивач повідомляє, що з метою належного підтвердження відомостей, що мають істотне значення для розгляду справи, позивачем було скеровано лист за вих. № 6461/02.02.01-40/12/3/26 від 12.03.2026 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з проханням надати інформацію щодо дати внесення/ коригування відомостей про зазначену земельну ділянку, у тому числі щодо зміни коду КВЦПЗ у Державному земельному кадастрі та наявність підстав для цього, однак, станом на день розгляду справи до юридичного департаменту Миколаївської міської ради відповідь на зазначений запит не надходила.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.04.2026 р. у справі № 915/2166/25 підготовче засідання відкладено на 21 квітня 2026 року о 13:40.

21.04.2026 р. від представника позивача - Курбанової А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. №5691/26), в яких заявник просить суд долучити до матеріалів справи № 915/2166/25 витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.12.2020 № 7816, відкласти розгляд справи № 915/2166/25, призначений на 21 квітня 2026 року о 13:40, на іншу дату, продовжити строк підготовчого провадження у справі. Водночас у вказаних поясненнях представник вказує, що з 14.08.2025 змінено цільове призначення спірної земельної ділянки 03.01 (Для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування) на 11.02 (Для розміщення та експлуатацію основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), через невірне визначення цільового призначення земельної ділянки (код 03.01 замість належного 11.02) у витягу з НГО за 2020 рік було застосовано занижений коефіцієнт Кф 0,7 замість Кф 1,2. Враховуючи викладене, позивач вказує, що розрахунок безпідставно збережених коштів (збитків) за період безоплатного використання земельної ділянки відповідачем буде здійснено з урахуванням актуальних витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а саме: від 10.12.2020 (для розрахунку заборгованості за період з 21.07.2022 до 13.08.2025), де нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначена у розмірі 6784867,47 грн.; від 15.08.2025 (для розрахунку заборгованості за період з 14.08.2025 до 31.07.2025), де нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначена у розмірі 17318641,11 грн. Відтак, у зв`язку з необхідністю проведення перерахунку розміру позовних вимог відповідно до уточненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки, представник вказує, що позивачем невідкладно буде підготовлено та подано до суду заяву про зменшення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.04.2026 р. у справі № 915/2166/25 підготовче засідання відкладено на 06 травня 2026 року о 09:30.

Між тим підготовче засідання у даній справі 06.05.2026 р. не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці з 04.05.2026 року по 08.05.2026 року.

13.05.2026 р. від позивача до господарського суду надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. №7108/26), в якій заявник просить суд в подальшому розглядати справу з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, згідно з якою позивач просить стягнути з фізичної особи-підприємця Жаркова Олександра Михайловича на користь Миколаївської міської ради заборгованість в сумі 1054105,91 грн. за безоплатне користування з 21.07.2022 по 31.07.2025 земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022 за адресою м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 18.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2026 р. у справі № 915/2166/25 підготовче засідання призначено на 01 червня 2026 року о 16:00.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2026 р. у справі № 915/2166/25 прийнято заяву Миколаївської міської ради про зменшення розміру позовних вимог до 1054105,91 грн. (вх. № 7108/26 від 13.05.2026), закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 25 червня 2026 року о 15:00.

24.06.2026 р. від відповідача до господарського суду надійшла заява (вх. №9343/26), в якій відповідач зазначає, що визнає повністю позовні вимоги та просить суд розстрочити сплату заборгованості в сумі 1054105,91 грн. на один рік шляхом здійснення щомісячних платежів рівними частинами.

25.06.2026 р. представника позивача - Курбанової А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №9442/26), в якому заявник просить суд відкласти розгляд справи № 915/2166/25 на іншу дату у зв`язку з необхідністю додаткового часу на ознайомлення зі змістом заяви відповідача та погодженням позиції щодо заяви та підготовки відповідних письмових пояснень для подання до суду.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.06.2026 р. відкладено розгляд справи на 09 липня 2026 року о 09:00.

08.07.2026 р. від представника позивача - Курбанової А.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. №9910/26), в якій позивач зазначає, що не заперечує проти задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду про стягнення заборгованості в сумі 1054105,91 грн. за безоплатне користування з 21.07.2022 по 31.03.2026 земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022 за адресою: м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 18, строком на один рік (12 місяці) відповідно до графіку, погашення заборгованості, наведеного у заяві відповідача.

В судове засідання, що призначене на 09.07.2026 р., представники сторін не з`явились.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

В судовому засіданні 09.07.2026 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення без його проголошення.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Рішенням Миколаївської міської ради №17/32 від 31.05.2012 р. затверджено технічну документацію із землеустрою для укладання договору оренди, що посвідчує право на земельну ділянку загальною площею 14685 кв.м, у тому числі 5849 кв.м під капітальною забудовою, 652 кв.м під тимчасовою забудовою, 87 кв.м під спорудами, 8097 кв.м під проходами, проїздами та площадками, за рахунок земель АТ «Завод «Електротехніка», зарахувавши її до земель промисловості, для обслуговування майнового комплексу по вул. Новозаводській, 18, та передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Завод «Електротехніка» в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 14685 кв.м для обслуговування майнового комплексу по вул. Новозаводській, 18 (п. 14, 14.3 вказаного рішення).

25.06.2012 р. між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Електротехніка» (орендар) було укладено договір оренди землі №8904 від 25.06.2012 р., відповідно до умов п. 1.1. якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 31.05.2012 за №17/32 передає, а ТОВ «Завод «Електротехніка» приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування майнового комплексу но вул. Новозаводській, 18 /Ленінський район/.

Згідно з п. 2.1. договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 14685 кв.м, у тому числі 5849 кв.м під капітальною забудовою, 652 кв.м під тимчасовою забудовою, 87 кв.м під спорудами, 8097 кв.м під проходами, проїздами та площадками, без права передачі її в суборенду.

Пунктами 2.2., 2.3. договору визначено, що на земельній ділянці знаходиться майновий комплекс, який належить ТОВ "Завод "Електротехніка". Об`єктом оренди є тільки земельна ділянка.

Відповідно до п. 3.1. договору останній діє протягом 10 /десяти/ років з дати його державної реєстрації. Орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку дії договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про подовження строку оренди. Підставою для подовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця.

Відповідно до п. 12.2. договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 14.1. договору останній набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до п. 14.5. договору невід`ємними частинами договору є: план земельної ділянки; акт про перенесення меж земельної ділянки на місцевість з прив`язкою кутів повороту ділянки до місцевих предметів зі схемою; кадастровий план земельної ділянки; креслення зон дії обмежень земельної ділянки; акт приймання-передачі земельної ділянки.

Договір підписано сторонами та скріпленими печатками сторін, договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А., про що в реєстрі вчинено запис №1587, також договір зареєстрований у Управлінні Держкомзему у місті Миколаєві, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20.07.2012 р. за №481010004001095.

Так, на підставі рішення від 31.05.2012 за№ 17/32 передав, а орендар прийняв в день державної реєстрації цього договору в оренду земельну ділянку для обслуговування майнового комплексу по вул. Новозаводській, 18, про що сторонами договору складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки від 20.07.2012 р., який наявний в матеріалах справи.

Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів (№ витягу 11495425 від 25.06.2012) в реєстрі вчинено запис щодо правочину договору оренди №1587 від 25.06.2012 р. (запис №5071025) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022 за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 18, строк дії договору 26.05.2022 р.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав №443943105 від 17.09.2025 нежитловий об`єкт (опис: складається з 9-ти основних будівель: головного виробничого корпусу, загальною площею 2688,8 кв.м за літ. А-2, А'-І, А2-1, А3-1; ремонтно-механічного цеху, загальною площею 2421,3 кв.м за літ. Б-1, Б'-2, Б2-3, БЗ-1, Б4-1, Б5-2, Б6-1; будівлі котельної, загальною площею 270,7 кв.м за літ. В, В'-1; виробничого корпусу ДАО, загальною площею 1230,3 кв.м за літ. Е-2; матеріального складу, загальною площею 513,2 кв.м за літ. Ж-2, прохідної, загальною площею 674.4 кв.м за літ. П-5; гаражу, загальною площею 103,0 кв.м за літ. Н-1, Н'-1; трансформаторної підстанції, загальною площею 70,8 кв.м за літ. Я-І; трансформаторної підстанції, загальною площею 26,6 кв.м за літ. Т-1; службові будівлі та споруди: гараж - літ. Г-1; склад - літ. Д-1; склад ПММ - літ Ш-1; мазутосховища - літ. Щпд; склад цементу - літ. Л-1; складу балонів - літ. К-1; вбиральні - літ. Ц-1; склад фарб - літ.З-1; підсобної мет. будівлі- літ. О-1; підсобної мет. будівлі - літ. Р-1; підсобної мет. будівлі - літ. І-1; підсобної мет. будівлі - літ. Х-1; підсобної мет. будівлі - літ. У-1; навіс б/обш. - літ. Ю-1; навіс обш. з 3-х ст, -М-1; навіс обш. з 2-х ст. - літ. С-1; огорожі - № 1, 2; димові труби - №3; пожежний водойом - .№4; ємкості - №5,6: естакади - №7; покриття - №1: насосної - літ.Ф-1) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12079148101), що розташований за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Новозаводська, будинок 18, на праві власності належить Жаркову Олександру Михайловичу , про що в реєстрі вчинено запис від 02.04.2018 (номер відомостей про речове право 25545725). Вказаний об`єкт нерухомості був набутий відповідачем від ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 02.04.2018 року № 385, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Черніковою О.Є. Також з вказаної інформаційної довідки з Держреєстру речових прав вбачається, що ОСОБА_2 набув вищевказаний об`єкт нерухомості на підставі договору купівлі-продажу від 31.03.2018 року № 375, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Черніковою О.Є.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 14.08.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022 з цільовим призначенням 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком, категорії земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, площею 1,4683, яка розташована за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 18, на праві власності належить Миколаївській міській раді.

Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Миколаївській області №7776/5/14-29-24-02-02 від 12.08.2025 р. за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України «Податковий блок» фізична особа Жарков О.М. не перебуває на обліку в м. Миколаєві як платник орендної плати з фізичних осіб.

За положеннями ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакції від 07.03.2018, чинній на момент набуття відповідачем права власності на вищевказаний об`єкт нерухомості 02.04.2018) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Згідно ч. 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції від 31.12.2017, чинній на момент набуття відповідачем права власності на вищевказаний об`єкт нерухомості 02.04.2018) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Також в ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 04.06.2017, чинній на момент набуття відповідачем права власності на вищевказаний об`єкт нерухомості 02.04.2018) визначено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні. При цьому суд зазначає, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.

З огляду на набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 18, у вищевказаному договорі оренди земельної ділянки №8904 від 20.07.2012 року, відбулася заміна сторони в зобов`язанні, а саме орендаря - ТОВ «Завод «Електротехніка» на Жаркова О.

Аналогічна позиція наведена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10.04.2018 року по справі № 915/672/17, від 03.03.2018 року по справі № 904/6296/17, від 29.11.2018 року по справі № 915/1416/17, де вказано, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України, тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір не підлягає розірванню. Відчуження об`єкта нерухомості, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, не є підставою для розірвання договору оренди з попереднім власником, оскільки такий договір припиняється щодо останнього, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Як вбачається з умов договору, строк його дії закінчився 20.07.2022, і згідно з умовами останнього та відповідно до положень законодавства України продовжений (пролонгований) не був. Рішення щодо продовження строку дії останнього міською радою не приймались. Також відповідач як власник нерухомого майна по вул. Новозаводська, 18 у м. Миколаєві відповідний договір оренди землі з позивачем не уклав.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати), а саме грошових коштів у розмірі 1417701,10 грн., позивач звернувся до відповідача листом № 21942/02.02.01-22/12/3/25 від 21.08.2025. Факт направлення листа підтверджується копією поштового повідомлення №0601184599434, довідкою поштової установи ф. 20 з повідомленням про повернення поштового відправлення за закінченням терміну зберігання.

Так, враховуючи звернення позивача до суду із заявою про зменшення позивачем розміру позовних вимог (вх. №7108/26 від 13.05.2026), яка прийнята судом до розгляду ухвалою суду від 01.06.2025 остаточно заявлена позивачем до стягнення сума коштів становить 1054105,91 грн.

Відтак, позивачем за користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів за період з 21.07.2022 по 31.03.2026 нараховано відповідачу до сплати безпідставно утримані кошти в сумі 1054105,91 грн. відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, про стягнення яких було заявлено даний позов.

Відповідно ч. 1, п. 1, 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України).

Земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 1 Закону України Про оцінку земель від 11.12.2003 № 1378-IV).

Частиною 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 статті 93 Земельного кодексу України).

Статями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Зі змісту ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України вбачається, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Таким чином, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені, і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

В положеннях ст. 120 Земельного кодексу України закріплено загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що наявність нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності, та яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022, свідчить про використання вказаної земельної ділянки відповідачем.

За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Як було зазначено вище, оскільки Жарков О.М. не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, він не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Аналогічну позицію викладено у пункті 22 постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас, оскільки право власності на частину нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці площею 14685 кв.м за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 18, було зареєстровано за відповідачем, Миколаївська міська рада була позбавлена можливості передати її в оренду іншим особам та отримувати від цього прибуток.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно насамперед з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Наразі слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається та відповідачем не оспорюється факт того, що у спірний період мало місце фактичне користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення оплати за таке користування.

Таким чином, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що у спірний період (21.07.2022 по 31.03.2026) без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №922/207/15, Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 №922/3412/17.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що у нормах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, а також і в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип "superficies solo cedit" - збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (узгоджується із постановами від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Отже, у зв`язку із наявністю у спірний період права власності на нерухоме майно на відповідача було покладено обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване, а також обов`язок щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою. Цих обов`язків відповідач не виконав, тому без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі, які підлягають стягненню.

Щодо наданого позивачем розрахунку коштів за час безоплатного використання відповідачем земельної ділянки за період з 21.07.2022 по 31.03.2026 суд зазначає наступне.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17.

Для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. При цьому законодавцем визначено нижню (а в деяких випадках і верхню) граничну межу ставки орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі. Так, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення ставки або розміру орендної плати, ПК України вимагає, щоб річна сума платежу була не меншою розміру земельного податку, встановленого для земель сільськогосподарського призначення, й трикратного розміру земельного податку - для інших категорій земель (до 01 квітня 2014 року), та 3 % нормативної грошової оцінки (з 01 квітня 2014 року). Нарахування сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних ДЗК та з використанням нормативної грошової оцінки земельних ділянок, визначеної у встановленому порядку (п. 45 постанови КАС ВС від 19.12.2024 у справі № 560/853/20).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).

Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).

Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата) (п. 134-135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23).

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Отже, за змістом вказаних норм, для визначення суми податкових зобов`язань з земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка земель. Відповідно до законодавства, вона проводиться раз у 5-7 років, а для визначення поточних зобов`язань необхідно проіндексувати її на коефіцієнт індексації, який щороку розраховує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік. При цьому, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно (тобто накопичувально) залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, а не від дати набрання чинності рішенням ради про затвердження нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18).

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначаються щорічно). Визначальним є те, що саме закон встановлює, що кумулятивне застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки. А враховуючи, що нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно, після її проведення, при визначенні бази оподаткування, будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки (постанова палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ВС від 18.12.2019 № 804/937/16 (К/9901/38469/18)).

Здійснення позивачем розрахунку плати зроблено відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 18.06.2015 № 48/9 зі змінами від 16.03.2017 №17/3 та від 13.07.2017 №22/3, якими внесені зміни до рішення від 07.07.2011 за № 7/3 "Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Миколаєва", якими встановлено розмір земельного податку для обслуговування об`єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича діяльність, а також на підставі даних нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки по роках відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з урахуванням коефіцієнтів щорічної індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Рішенням Миколаївської міської ради №52/18 від 10.07.2019 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва" було затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Миколаєва. Дане рішення набирає чинності 01.01.2020 (п. 1,2 вказаного рішення).

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №7816 від 10.12.2020 р. нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022, яка розташована за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 18 становить 6784867,47 грн.

Як вбачається з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-4800900572025 від 15.08.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:067:0022 становить 17318641,11 грн.

Відповідно до інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №6-28-0.22-18/71-25 від 13.01.2025, значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік становить 1,12 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 1996 рік - 1,703; 1997 рік - 1,059; 1998 рік - 1,006; 1999 рік - 1,127; 2000 рік - 1,182; 2001 рік - 1,02; 2005 рік - 1,035; 2007 рік - 1,028; 2008 рік - 1,152; 2009 рік - 1,059; 2010 рік - 1,0; 2011 рік - 1,0; 2012 рік - 1,0; 2013 рік - 1,0; 2014 рік - 1,249; 2015 рік - 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) і 1,2 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); 2016 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,06 (для земель несільськогосподарського призначення); 2017 рік - 1,0; 2018 рік - 1,0; 2019 рік - 1,0; 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь), 2023 рік - 1,051 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь).

Відтак, згідно із здійсненим позивачем розрахунком безпідставно збережених коштів (неодержаної орендної плати) за безоплатне використання земельної ділянки Жарковим О.М. в період з 21.07.2022 по 31.03.2026, загальна сума нарахованих коштів складає 1054105,91 грн., а саме по періодах:

- за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 становить 257485,72 грн. (6784867,47 грн. х 1,0 х 1,1 х 1,15 х 3%);

- за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 становить 270617,49 грн. (6784867,47 грн. х 1,0 х 1,1 х 1,15 х 1,051 х 3%);

- за період з 01.01.2025 по 13.08.2025 становить 187395,34 грн. ((6784867,47 грн. х 1,0 х 1,1 х 1,15 х 1,051 х 1,12 х 3% :12 міс х 7 міс) + (6784867,47 грн. х 1,0 х 1,1 х 1,15 х 1,051 х 1,12 х 3% :12 міс : 31 дн х 13 дн));

- за період з 14.08.2025 по 31.12.2025 становить 198326,37 грн. (17318641,11 грн. х 3% : 12 міс х 4 міс) +(17318641,11 грн. х 3% : 12 міс : 31 дн х 18 дн));

- за період з 01.01.2026 по 31.03.2026 становить 140280,99 грн. (17318641,11 грн. х 1,08 х 3% : 12 міс х 3 міс).

Судом перевірено вказаний розрахунок та встановлено, що він виконаний позивачем вірно, з урахуванням вартості 3% від вартості нормативної грошової оцінки земельної ділянки (яка підтверджується витягами із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №7816 від 10.12.2020 р. та №НВ-4800900572025 від 15.08.2025), з урахуванням її індексації, що за період з 21.07.2022 по 31.03.2026 та становить загальну суму 1054105,91 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно зберіг за рахунок Миколаївської міської ради кошти у розмірі 1054105,91 грн., які підлягали сплаті відповідачем як орендна плата за безоплатне користування земельною ділянкою площею 14685 кв.м з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022, розташованою по вул. Новозаводська, 18, в м. Миколаєві. Факт несплати вказаних коштів відповідачем не спростовано, наявність обов`язку щодо сплати спірних коштів відповідачем було визнано.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Миколаївської міської ради про стягнення з відповідача коштів в заявленому розмірі 1054105,91 грн. є обґрунтованими та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, тому підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 1 статті 18 ГПК України, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання боржником судового рішення про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися. Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно з ч. 4 ст. 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України).

Як вбачається з вищезазначеної норми ГПК, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Так, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Розстрочка - це можливість виконати рішення частинами (по визначених сумах або діях) протягом встановлених судом строків.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі Горнсбі проти Греції від 19.03.97); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії від 28.07.99).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, встановлення та підтвердження факту наявності обставин, на які посилається заявник, можливо лише внаслідок сукупного аналізу відповідних доказів щодо наявності зазначених обставин, що безпосередньо ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у момент звернення рішення до виконання.

Разом з тим, слід зауважити, що положеннями ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В обґрунтування поданої заяви (вх. №9343/26 від 24.06.2026) відповідач зазначає, що вимоги позивача визнає повністю та гарантує, що протягом 12 з моменту винесення рішення, заборгованість в сумі 1054105,91 грн. буде сплачена рівними частинами по 87842,15 грн. на поточний рахунок Миколаївської міської ради.

Судом також враховано, що позивач у заяві (вх. №9910/26 від 08.07.2026 р.) не заперечує проти задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення у даній справі, відповідно до графіку, заявленого відповідачем у відповідній заяві.

З огляду на доводи сторін, суд дійшов висновку, що подана заява про розстрочення виконання рішення є належним чином обґрунтованою, при цьому судом враховано наступні обставини, що відповідач визнає наявність обов`язку сплати позивачу заборгованість перед Миколаївською міською радою згідно судового рішення в повному обсязі, не відмовляється та не ухиляється від такого виконання.

Разом з цим суд зазначає, що позивачем не надано, а наявні матеріли справи не містять, доказів на підтвердження того, у зв`язку із розстроченням виконання рішення суду позивачу буде завдано збитки або він змушений буде понести додаткові витрати.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що негайне звернення стягнення грошових коштів з відповідача, можливо й зможе забезпечити виконання рішення, однак з великою вірогідністю негативно вплине на господарську діяльність відповідача, а також на можливість виконання ним своїх функцій, може призвести до блокування роботи відповідача, та відповідно виконання в подальшому грошових зобов`язань, зокрема і перед позивачем.

За переконанням суду, нездійснення розстрочення виконання рішення у даній справі може призвести до настання негативних наслідків для відповідача в умовах воєнного стану.

Згідно практики Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява 36575/02, ухвала від 07.10.2003 р.). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 р. у справі "Крапівницький та інші проти України", заява 60858/00).

При розгляді даної заяви суд враховує висновки Верховного суду викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, що відстрочення або розстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення.

Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання. Розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення (позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019).

З урахуванням викладеного, дослідивши наявні докази, проаналізувавши правові позиції сторін, суд дійшов висновку про можливість розстрочення виконання судового рішення з підстав, зазначених заявником, та часткового задоволення відповідної заяви відповідача, шляхом розстрочення виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.07.2026 у справі №915/2166/25 строком на 12 місяців шляхом сплати заборгованості в розмірі 1054105,91 грн. з липня 2026 по травень 2027 року щомісячно рівними частинами по 87842,15 грн. та у червні 2027 року - 87842,26 грн.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, що складає 15811,59 грн.

Щодо решти суми сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2313,66 грн. (18125,25 -15811,59 грн.) суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідною заявою саме про повернення вказаної частини сплаченого судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (із змін. і доповн.), за якою сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Миколаївської міської ради до фізичної особи-підприємця Жаркова Олександра Михайловича про стягнення 1054105,91 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Жаркова Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573; отримувач УК у м. Миколаїв/ Центральний р-н/24062200; банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок UA588999980314000611000014483) кошти в загальній сумі 1054105/один мільйон п`ятдесят чотири тисячі сто п`ять/грн. 91 коп. за безоплатне користування з 21.07.2022 по 31.03.2026 земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136900:05:067:0022 за адресою м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 18.

3. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Жаркова Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; банк отримувача ДКСУ м. Київ, код в ЄДРПОУ отримувача 04056612, рахунок UA448201720344230028000027733) витрати по сплаті судового збору у розмірі 15811/п`ятнадцять тисяч вісімсот одинадцять/грн. 59 коп.

4. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.07.2026 у справі №915/2166/25 строком на 12 місяців шляхом сплати заборгованості в розмірі 1054105,91 грн. в наступному порядку:

до 26.07.2026 р. - 87842,15 грн.;

до 26.08.2026 р. - 87842,15 грн.;

до 26.09.2026 р. - 87842,15 грн.;

до 26.10.2026 р. - 87842,15 грн.;

до 26.11.2026 р. - 87842,15 грн.;

до 26.12.2026 р. - 87842,15 грн.;

до 26.01.2027 р. - 87842,15 грн.;

до 26.02.2027 р. - 87842,15 грн.;

до 26.03.2027 р. - 87842,15 грн.;

до 26.04.2027 р. - 87842,15 грн.;

до 26.05.2027 р. - 87842,15 грн.;

до 26.06.2027 р. - 87842,26 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 21.08.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М., а також у зв`язку з перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці з 13.07.2026 по 22.07.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва