Рішення № 139176412, 19.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2026 Справа № 914/1222/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Мелешка Михайла Петровича

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького

про: стягнення 461 810,92 грн.,

представники:

позивача: Штендер М.В.,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Мелешка Михайла Петровича до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького про стягнення 495 974,94 грн.

28.04.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

06.05.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№12819/26).

11.05.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 10.06.2026р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

26.05.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№15032/26).

09.06.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про зменшення/збільшення позовних вимог (вх.№2690/26).

09.06.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№16407/26).

30.06.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№18589/26).

01.07.2026р. протокольною ухвалою суд, зокрема, ухвалив: прийняти до розгляду заяву про зменшення/збільшення позовних вимог і подальший розгляд справи здійснювати з її врахуванням.

12.08.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№22744/26).

18.08.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності представника (вх.№23320/26).

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання послуг по збиранню врожаю від 13.09.2025р. №13/09/25 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за фактично надані позивачем послуги.

Під час розгляду справи представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та наполягав на їх задоволенні з урахуванням заяви про зменшення/збільшення позовних вимог.

Відповідач не заперечив щодо заборгованості за договором, ним було сплачено таку частково, однак за змістом поданого відзиву, не погоджується із позовними вимогами в частині додаткових нарахувань, зокрема, вважає нарахування курсової різниці безпідставним.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, усних та письмових пояснень представників сторін, суд встановив наступне:

Між фізичною особою-підприємцем Мелешком Михайлом Петровичем (виконавець, позивач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького (відповідач) укладено договір на виконання робіт по збиранню врожаю №13/09/25 від 13 вересня 2025 року (надалі - договір).

Згідно договору (п. 1.1.) Позивач з вересня місяця по жовтень місяць 2025 року виконав на користь Відповідача роботи по збиранню врожаю сільськогосподарських культур, а саме: зібрав врожай соняшника з площі 267 гектарів.

Вартість збору врожаю з одного гектара посівів соняшника становить 40,00 доларів США за один (1) гектар (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.2. договору «Загальна сума оплати за виконані роботи визначається з урахуванням курсу продажу долара США (який зазначено на сайті http://minfin.com.ua та відповідає середньому курсу всіх банків України (розділ валюта, далі курси в банках, далі середній курс (Продаж)) на день підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.». На дату підписання акту здачі-приймання робіт №1 від 09 жовтня 2025 року, загальна вартість робіт визначалася за формулою: 40,00 доларів США * 41,50 грн. (курс продажу долара США) * 267 га = 443 220,00 грн.

Відповідно до п. 3.7. договору «Замовник (Відповідач) здійснює оплату наданих послуг протягом 25 (двадцяти п`яти) банківських днів з дати виставлення рахунку Виконавцем та надіслання його Замовнику доступними засобами зв`язку. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця».

Акт здачі-приймання виконаних робіт між сторонами було підписано 09 жовтня 2025 року, рахунок на оплату наданих послуг Замовник (Відповідач) отримав також 09 жовтня 2025 року, що підтверджується підписом директора Замовника на самому рахунку.

Оскільки Відповідач отримав рахунок 09 жовтня 2025 року, він повинен був здійснити оплату за надані послуги протягом 25 (двадцяти п`яти) банківських днів, а саме: не пізніше 13 листопада 2025 року. Загальна вартість наданих послуг становить 443 220,00 грн.

Так, на момент подання позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача 443 220,00 грн. суми основної заборгованості, суму заборгованості із сплати 3 % річних - 5 828,65 грн., нараховані суми індексу інфляції - 17 983,49 грн., суму курсової різниці - 28 942,80 грн.

Відповідно до поданої заяви про зменшення/збільшення позовних вимог основна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 403 220,00 грн., сума заборгованості із сплати 3 % річних - 7 110,13 грн., нараховані суми інфляційних втрат - 22 537,99 грн., сума курсової різниці - 28 942,80 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Вказане цілком кореспондується з положеннями статті 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судом встановлена обставина неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати виконаних позивачем робіт на підставі договору про надання послуг по збиранню врожаю, внаслідок чого у відповідача наявна заборгованість станом на день вирішення спору в розмірі 403 220,00 грн. Оскільки ця бездіяльність відповідача суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача основний борг у зазначеній сумі, а, отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо суми курсової різниці суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019р. зазначила, що господарське правопорушення може полягати, як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

У даному випадку, курсова різниця підлягає стягненню, не як санкція або наслідок порушення грошового зобов`язання, а як елемент договірної ціни товару, що прямо передбачено умовами договору.

Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсова різниця жодним чином не може бути ні збитками, ні упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати, як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

Суд враховує, що курсова різниця входить до частини основної суми зобов`язання, сформованої відповідно до умов договору,

Судом перевірено розрахунки курсової різниці, долучені позивачем до матеріалів справи, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що останні є арифметично вірними, а обґрунтована сума знецінення грошей у розмірі курсової різниці становить 28 942,80 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення 22 537,99 грн. інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі ст.524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Поряд з цим, частина друга вказаної норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене, норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2018р. у справі № 905/192/18

За умовами укладеного між сторонами у справі договору, остаточна ціна наданих послуг (сума договору) визначається за результатом перерахунку (коригування) фактично орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені платежі в рахунок оплати послуг за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара до гривні, станом на дату фактичного підписання акта приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до частин першої та другої статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, умови укладеного між сторонами у справі договору передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями ст. 632 ЦК України.

З огляду на викладене, грошове зобов`язання в даному випадку хоч і виражене у гривні, проте має прив`язку до середнього курсу продажу валюти. При цьому, визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичного підписання акта приймання-передачі виконаних робіт за фактично в результаті орієнтовною вартістю. Встановлена у договорі відповідна умова має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості наданих послуг, які позивач, як виконавець отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара. Отже, враховуючи те, що орієнтовна вартість послуг перераховується (коригується) станом на дату саме фактичного підписання акта (не залежно від того, чи своєчасно, чи ні, була здійснена оплата) з урахуванням курсу долара до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема, і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості послуг, відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

У такому разі, стягнення інфляційних втрат, нарахованих на фактично в результаті орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості послуг з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2021р. у справі № 910/11077/20.

З урахуванням наведеного, зважаючи на правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 22 537,99 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення 7 110,13 грн. - 3% річних, суд виходить з наступного.

Суд, враховуючи доведення існування порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором у частині своєчасної оплати поставленого товару, перевіривши розрахунки 3% річних, долучені позивачем до матеріалів справи, встановив, що розрахунки є арифметично правильними. Позивачем правомірно визначено період та здійснено нарахування на суму основного боргу.

Відтак, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 7 110,13 грн. - 3% річних підлягають також до задоволення.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021р. у справі №910/17876/19.

Передбачаючи в договорі порядок нарахування курсової різниці, сторони шляхом вільного волевиявлення приймали на себе ризик настання обставин, що унеможливлять виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, не приймаються судом, оскільки порядок розрахунків чітко визначений умовами договору, відповідач мав можливість і зобов`язаний був провести оплату на умовах, на які погодився при укладенні договору, зокрема, і щодо коригування ціни з урахуванням зміни курсу гривні до долара США. Вся необхідна інформація для цього є загальновідомою і не потребує надання її позивачем. Порядок коригування визначений договором, жодних спорів щодо цього під час укладення договору не встановлено.

При цьому суд зауважує, що позивач знаходиться у рівнозначних зазначених відповідачем умовах, так як укладення договору мало місце вже під час дії воєнного стану.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за надані послуги. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у встановленому судом розмірі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №13 від 05.05.2026р. на суму 5 952,00 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 5 271,27 грн.

В частині суми позову, на яку зменшено позовні вимоги, позивач вправі звернутись до суду з заявою про повернення сплаченого судового збору в цій частині (з врахуванням часткового задоволення позовних вимог та коефіцієнту 0,8, так як позов подано в електронній формі).

Керуючись 13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Данила Галицького (адреса: Україна, 81067, Львівська обл., Яворівський р-н, село Віжомля; ідентифікаційний код 03763282) на користь Фізичної особи-підприємця Мелешка Михайла Петровича (адреса: Україна, 81310, Львівська обл., Яворівський р-н, село Малнів; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованість в розмірі 403 220,00 грн., суму курсової різниці - 28 942,80 грн., 7 110,13 грн. - три проценти річних та 5 271,27 грн. судового збору.

3.В задоволенні решти позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 24.08.2026р.

Суддя Король М.Р.