Постанова № 1391763, 01.02.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01.02.2008 р. № 8/174

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Коваль А.В.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовом: Відкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія «Київводоканал».

До відповідача: Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

Про визнання недійсними податкових повідомлень рішень

За участю представників сторін:

Від позивача: Вакуленко В.Я., довіреність № 158 від 28.09.07 р., Костюк В.А., довіреність № 47 від 14.01.08, ;

Від відповідача: Гвоздик В.П., довіреність № 2045/9/10-110 від 18.12.07 р.

Від прокуратури: Бондур Д.В посвідчення № 149 від 11.07.07 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14.06.2007 р. № 0000244220/0, від 28.08.2007 р. № 0000244220/1 та від 12.11.2007 р. № 0000244220/2.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує на те, що податковим органом була невірно визначена база оподаткування послуг з водопостачання у кількості 168899 тис. м. куб. непідтверджених технологічних втрат за період 2004 року І півріччя 2006 року. Зокрема, позивач вказує, що податковим органом при перевірці було зроблений хибний висновок, що вода у кількості непідтверджених технологічних втрат є такою, що поставлена споживачам за угодами, які не передбачають грошової компенсації вартості або без укладення таких угод, тобто здійснено операцію з безоплатної поставки товарів.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, на підтвердження своєї позиції надав заперечення на позовну заяву, в яких вказує на те, що донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій податковим органом було здійснено правомірно та в межах чинного законодавства, оскільки в ході проведення перевірки дані втрати та не облічені витрати води документально ВАТ «АК «Київводоканал»не були підтверджені. Також, відповідач зазначив, щодо правомірності обліку втрат ним був направлений запит до ДПА у м. Києві від 05.12.2006 р. № 8913/8/15-220, листом від 08.02.2007 р. № 987/7/10-104 ДПА у м. Києві надано розяснення згідно якого платник податків повинен підтвердити документально: валові витрати на виробництво всієї кількості води, що подається в систему; кількість води за приладами обліку на подачі у систему подачі та розливу води, кількість води за даними приладів обліку споживачів; кількість води, що втрачена з систем ПРВ через пошкодження водоводів та водопровідної мережі, через пошкодження труб для проведення ремонтних робіт та інші технологічні причини; кількість не обліченої води через особливості метрологічних характеристик приладів обліку споживачів та інші технологічні причини.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Предявлені позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14.06.2007 р. № 0000244220/0, від 28.08.2007 р. № 0000244220/1 та від 12.11.2007 р. № 0000244220/2.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (субєкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

За результатами виїзної позапланової перевірки ВАТ «АК «Київводоканал»з питань відображення в податковому обліку втрат та необлічених витрат води в межах нормативів за період з 01.01.2004 р. по 30.06.2006 р. було складено Акт за № 508/42-20/03327664, яким встановлено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення від 14.06.2007 р. № 0000244220/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 24890808 грн., в тому числі 12445404 грн. за основним платежем і 12445404 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з донарахуванням на додану вартість та застосованими штрафними санкціями, позивач 27.06.2007 р. направив на адресу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП первинну скаргу.

Рішенням про результати розгляду первинних скарг від 23.08.2007 р. № 9794/10/25-019 скаргу позивача залишено без задоволення.

31.08.2007 р. позивачем було отримане податкове повідомлення-рішення від 28.08.2007 р. № 0000244220/1 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 24890808 грн., в тому числі 12445404 грн. за основним платежем і 12445404 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, 07.09.2007 р. подав повторну скаргу до ДПА у м. Києві, яка рішенням про результати розгляду скарги від 05.11.2007 р. за № 4918/10/25-114 залишила скаргу без задоволення.

12.11.2007 року податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000244220/2, яким встановлено порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»та нараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 24890808 грн., в тому числі 12445404 грн. за основним платежем і 12445404 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач свою позицію мотивує тим, що позивачем при проведенні перевірки не були документально підтверджені втрати та необлічені витрати води. При цьому, податковим органом було зроблено висновок, що вода у кількості непідтверджених технологічних втрат є такою, що поставлена споживачам за угодами, які не передбачають грошової компенсації вартості або без укладення таких угод, тобто здійснено операцію з безоплатної поставки товарів.

Суд вважає, позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязівиходячи з наступного.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в звязку з компенсацією вартості товарів (послуг).

При цьому, норма Закону щодо визначення бази оподаткування може застосовуватися лише при наявності операцій, що є об`єктом оподаткування.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України (п.п. 3.1.1, п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Під поставкою товарів згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», слід розуміти будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт). Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження)на такі товари іншій особі.

Поставкою послуг є будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права користування або розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами, а також поставки будь-яких інших, ніж товари, обєктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, невід`ємною умовою здійснення поставки товарів чи послуг (як обєкта оподаткування) є надання продавцем відповідних благ у вигляді товарів чи послуг і отримання покупцем цих благ або можливості їх використання. Факт отримання (поставки) таких товарів (послуг) засвідчується в порядку встановленому п. 7.6. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до положень цієї статті, для товарів (послуг), придбання (поставка) яких контролюється приладами обліку, факт отримання (поставки) таких товарів (послуг) засвідчується даними обліку.

Відповідно до п.1.23 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безоплатно наданими товарами (роботами, послугами) це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Здійснюючи операції з безоплатного надання товарів (робіт, послуг), слід зазначити, що в контексті Цивільного кодексу України, такі операції розглядаються як дарування та регулюються статтями 717 728 глави 55 «Дарування».

Стаття 717 Цивільного кодексу України визначає, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає чи зобовязується передати в майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (подарунок) у власність. Договір, що встановлює зобовязання обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Пунктом 3 ст. 720 Цивільного кодексу України, підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника.

Відповідно до розяснень Міністерства юстиції України, що викладені в листі від 23.02.2004 р. № Х-11-19, дарувальником може бути лише те підприємницьке товариство, установчим документом якого прямо встановлено право здійснювати дарування (саме дарування, а не загальне право укладати цивільно-правові договору).

Також слід зазначити, що договори дарування, повинні складатися у письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню. Також, у письмовій формі складаються договір майнового права і договір дарування із зобовязанням передати дарунок у майбутньому. У разі недотримання письмової форми такий договір вважається недійсним.

Однак, у акті перевірки податковим органом вказано, що за умови не підтвердження понесених платником податків технологічних втрат води та їх розміру, можна вважати, що вода у кількості непідтверджених технологічних втрат є такою, що поставлена споживачам за угодами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості або без укладання таких угод.

Таким чином те, що кваліфікується в акті відповідача як втрачене, не може бути одночасно поставлене споживачам.

В акті перевірки величина втрат та необлічених витрат визначається як різниця між обсягом води, поданої в мережу водопостачання та обсягом води, реалізованої споживачам, визначений на підставі показань лічильників. При цьому, з метою обчислення втрат та витрат води дані лічильників вважаються достовірними і в акті перевірки податковим органом під сумнів не ставляться.

В обґрунтування своєї позиції позивач вказує на те, що для визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість, дотримується вимог Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість. Відповідно до пп. 1.3 п. 1 даної Інструкції, суми податкових зобовязань з податку на додану вартість відображаються платниками цього за кредитом субрахунку 641 «Розрахунки за податками», аналітичний рахунок «Розрахунки за податком на додану вартість»у кореспонденції з дебетом рахунків обліку витрат діяльності у випадках: втрат і витрат матеріальних цінностей та інших ресурсів понад встановлені норми; ліквідації основних фондів за рішенням платника податку у випадках, передбачених законодавством; безоплатної поставки матеріальних цінностей (у тому числі основних фондів), робіт і послуг; невиробничого використання матеріальних цінностей (окрім основних фондів), робіт і послуг.

Пунктом 16 вказаної Інструкції встановлено, що для складання податкової декларації з податку на додану вартість використовуються дані субрахунку субрахунку 641 «Розрахунки за податками», аналітичний рахунок «Розрахунки за податком на додану вартість». Платники податку на додану вартість запроваджують ведення аналітичного обліку з іншою потрібною деталізацією для забезпечення узагальнення інформації для складання податкової декларації з податку на додану вартість та оперативного контролю розрахунків за податком на додану вартість.

Щодо порядку обліку води, суд зазначає наступне.

Особливість розрахунку втрат води в п. 7.2.2.2. р. 7 Методичних рекомендаціях з планування, обліку і калькування собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства, затверджені наказом Держкомбуд України від 06.03.2002 р. за № 47 передбачено, що норми втрат води (готової продукції) в системах подачі і розподілу води після розрахунку затверджуються органами виконавчої влади на місцях.

Підтвердженням правомірності відображення в бухгалтерському обліку втрат води є те, що п. 3.3 р. 3 Галузевих технологічних нормативів використання питної води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.02.2004 р. за № 33, без спеціальних додаткових обґрунтувань Поточний ІТНВПВ для конкретного підприємства ВКГ не повинен перевищувати 300 куб. на кожну 1000 куб. м. питної води, поданої в систему ПРВ. В силу специфіки цих послуг їх вартість на кожному етапі економічного розвитку країни визначається у тарифах. Таким чином, обєктом оподаткування є вартість наданих послуг визначена розміром діючого тарифу.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 959 від 12.07.2006 р., тарифи на послуги з центрального водопостачання та водовідведення вартість надання одиниці послуги (1 куб. метр) з водопостачання чи водовідведення відповідної якості, розрахована на основі обґрунтованих планових витрат на загальний обсяг води, яка проходить через насосні станції, враховуючи повний обєм приготовленої води з урахуванням планового прибутку та податку на додану вартість.

Обєми питної води, поданої у систему подачі і розподілу вод (ПРВ) Дніпровською та Деснянською водопровідними станціями і Управлінням експлуатації артезіанських свердловин та насосних водопровідних станцій, визначається згідно з показниками повірених, опломбованих та працюючих технологічних приладів обліку ультразвукових витратомірів води типу УЗВв, встановлених на водоводах насосних станцій другого підйому: на Дніпровській водопровідній станції 11 од. УЗВ, на насосних станціях артезіанського водопостачання 22 од. УЗВв.

Усіх абонентів міста згруповано за так званими маршрутами в кількості 440, які щомісячно, згідно графіку, обслуговуються контролерами абонентського відділу Розрахункового департаменту та дані показання приладів обліку заносяться до маршрутних карт та журналу обліку по абонентам відповідно до Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 року № 65, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 р. за № 165/374.

За результатами знятих показників приладів обліку визначаються обєми, поданої у систему ПРВ по кожному водоводу окремо та після їх узагальнення, складається зведений квартальний акт, який підписується представниками Департаменту експлуатації водопровідного господарства та Розрахункового департаменту.

Кількість втраченої та необліченої води, що втрачається з системи ПРВ, у тому числі: через пошкодження трубопроводів, спорожнення трубопроводів для їх ремонту, з водороздрібних колонок, з резервуарів чистої води та на розподільчих мережах та інше, визначається Індивідуальними технологічними нормативами використання питної води (ІТНВПВ) та Порядком розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу від 15.11.2004 р. № 205, зареєстрованим в Мінюсті України 07.12.2004 р. за № 1556/10155.

Кількість необлічених витрат води через особливості метрологічних характеристик комерційних приладів обліку води визначається похибкою засобів вимірювальної техніки +/- 2 % при номінальному навантаженні водопровідної мережі. В години мінімального водозбору прилади обліку води працюють у режимі нижче порогу чутливості, а в нічні години з 24 години ночі до 5 години ранку, не реагують на замалі величини споживання.

Кількість необлічених витрат води через інші технологічні причини, такі як, протипожежні заходи гасіння пожеж з використанням протипожежного водопостачання, при пожежно-тактичних заняттях, навчаннях, кількість витрат визначається згідно пунктами 2.14.-2.21 СниП 2.04.02-84 «Водоснабжение. Наружные сети и сооружения».

Позивач також зазначив, що в звязку з відсутністю законодавчо встановлених зразків актів про обсяги піднятої та поданої в мережу води, ВАТ «АК «Київводоканал»самостійно розроблена форма акту, яким підтверджуються щоквартальні обсяги поданої води в міську водопровідну мережу. Також, актом фіксується загальний обсяг піднятої води та поданої в мережу, втрати і необлічені витрати з системи подачі і розподілу води і кінцеві дані щодо фактичного водоспоживання споживачами згідно показань приладів обліку.

Вказані акти складалися позивачем щоквартально та погоджувалися представниками Департаменту експлуатації водопровідного господарства та Розрахункового департаменту. Втрати та необлічені витрати з системи подачі і розподілу щоквартально не перевищували нормативи втрат та необлічених витрат затверджених Розпорядженням КМДА № 984 від 07.06.2004 р. та Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів.

Фактичні обсяги втрат і необлічених витрат води документально підтверджуються щоквартальною звітністю за державною статистичною формою 2-ТП (водгосп) і річною звітністю за формою 1 Водопровід як різниця обсягів забраної з джерел водопостачання та використаної усіма споживачами води.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», технологічні нормативи використання питної води розробляються кожним підприємством питного водопостачання, погоджується з місцевими органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та затверджуються органами місцевого самоврядування.

Статтею 32 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»передбачено, що тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу обєктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

Згідно з п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

Пунктом 1.11 зазначеного вище Закону визначено, що касовий метод - метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Відповідно до п. 4.1. Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, обєктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі (за винятком обсягу води переданої населенню), з урахуванням обсягу води в їх системах водопостачання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного або іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обовязковий характер для субєктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 14.06.2007 № 0000244220/0, від 28.08.2007 р. № 0000244220/1, від 12.11.2007 № 0000244220/2, підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки усі втрати води, які мали місце у ВАТ «АК «Київводоканал» за період, що перевірявся показані у державній статистичній звітності, за них сплачено збір на використання природних ресурсів і додатковому оподаткуванню вони не підлягають.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 14.06.2007 № 0000244220/0, від 28.08.2007 р. № 0000244220/1, від 12.11.2007 № 0000244220/2.

3. Судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. присудити на користь Відкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія «Київводоканал»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.Є. Пилипенко

Дата підписання постанови 08.02.2008 р.