Рішення № 139176237, 24.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.08.2026Справа № 910/4939/26За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ПІВДЕНЬ ЛІФТ"

про стягнення 399430,22 грн

Суддя Сташків Р.Б.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ПІВДЕНЬ ЛІФТ" (далі - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будсервіс" (далі - позивач) боргу та санкцій за договором підряду №21/10-ПР/24-3П6 від 21.10.2024, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань.

Ухвалою суду від 06.05.2026 було відкрито провадження у справі №910/4939/26 за вказаними вище позовними вимогами, розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач відзиву на позов не подавав.

Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), у зв`язку із чим ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.05.2026 була направлена відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (м. Київ, вул. Кирилівська, 160, корп. Б, офіс 309).

Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п.4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Верховний Суд у постанові №755/17944/18 (61-185св23) від 10.05.2023 вказав, що довідка поштового відділення із позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відтак, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість, проявив процесуальну бездіяльність.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем як генпідрядником та відповідачем як підрядником укладено договір підряду №21/10-ПР/24-ЗП6 від 21.10.2024 (далі - Договір) на виконання відповідачем комплексу підрядних робіт з улаштування підйомних платформ з нержавіючої сталі 2 (дві) одиниці (далі - «Роботи») при будівництві Об`єкту - «Будівництво ІV (четвертої) черги житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення за адресою: пров. Заводський, 1, 1/2, 2 вул. Причальна, 1/5, 5 у Дарницькому районі м. Києва (житловий будинок № 6)».

Відповідно до п. 1.2 Договору роботи, що виконуються підрядником за цим Договором:

- забезпечення (доставка) всіх необхідних для виконання Робіт Ресурсів (будівельних матеріалів, Обладнання, устаткування, інструментів тощо), будівельної машинної техніки, вантажопідіймальних механізмів, витратних матеріалів тощо;

- монтажні роботи з улаштування підіймальних платформ.

Відповідно до п. 2.1 Договору генпідрядник серед іншого зобов`язаний:

Здійснювати оплату виконаних Робіт в обсягах та в строки, що передбачені Договором (п. 2.1.6 Договору);

Після завершення виконання Підрядником Робіт в повному обсязі, прийняти їх за кінцевим Актом приймання-передачі виконаних будівельних робіт (п. 2.1.7 Договору);

Розглянути та підписати Довідку про вартість виконаних підрядних робіт та витрати по формі № КБ-3 (надалі за текстом - Довідка №КБ-3) та Акт приймання виконаних будівельних робіт по формі № КБ-2в (надалі за текстом Акт №КБ-2в) протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту їх отримання та/або в цей же строк надати Підряднику обґрунтовані заперечення (мотивовану відмову), забезпечити оплату Робіт Підрядника у термін 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання Акту №КБ-2в та Довідки №КБ-3 (п. 2.1.8 Договору).

Підрядник серед іншого зобов`язаний:

Виконувати Роботи якісно, в повному обсязі, у відповідності з умовами Договору та до Проектної документації, Законодавства та в строки, що передбачені Договором (п. 2.3.5 Договору).

Подавати Генпідряднику виконані роботи по Акту № КБ-2в та Довідку № КБ-3 Підрядник надає на розгляд Генпідряднику оформлені Акти № КБ-2в та Довідки № КБ-3 в 3-х примірниках для перевірки у термін не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа звітного місяця (п. 2.3.18 Договору).

Пунктом 4.1 Договору ціна Робіт визначена у Додатку №1 до Договору- «Договірна ціна». Відповідно до Додатку №1 до Договору було встановлено, що договірна ціна Робіт становить 407900 грн.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що остаточна ціна Договору з вартістю ресурсів підрядника складатиме суму всіх підписаних сторонами згідно з умовами даного договору договірних цін та/або суму всіх підписаних сторонами згідно з умовами даного Договору та підтверджених технаглядом замовника будівництва актів №КБ-2в та довідок №КБ-3, що посвідчують фактичний обсяг виконаних підрядником робіт.

За умовами п. 4.5 Договору оплата ціни Договору здійснюється генпідрядником на користь підрядника у наступному порядку:

- Аванс у розмірі 80% від ціни договору, сплачується Генпідрядником протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту укладення Договору (п. 4.5.1. Договору);

- Решту грошових коштів за обладнання та виконані Роботи, за винятком сплачених авансів, Генпідрядник сплачує на підставі Актів № КБ-2в та Довідки № КБ-3, які підписуються уповноваженими представниками Сторін щомісячно. Акт № КБ-2в та Довідку № КБ-3 Підрядник передає Генпідряднику не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа звітного місяця. Генпідрядник протягом 10 (десяти) днів після отримання акту перевіряє його реальність та підписує в частині фактично виконаних обсягів робіт. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання Акту приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3) (п. 4.5.2. Договору).

На виконання п. 4.5.1 Договору позивачем було здійснено платіж 31.10.2024 на суму 326320,20 грн, що становить 80% ціни Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору підрядник приступає до виконання робіт за цим Договором за умови:

- передачі генпідрядником проектної та дозвільної документації згідно п. 2.1.1 Договору;

- передачі генпідрядником фронту робіт по акту прийому-передачі;

- перерахування генпідрядником авансового платежу підряднику згідно п. 4.5.1 Договору, та зобов`язується завершити їх повне виконання у наступні терміни:

- строк поставки обладнання - 70 календарних днів;

- строк монтажних робіт - 10 календарних днів.

Позивач зазначає, що після перерахування ним попередньої оплати відповідачем так і не було поставлено обладнання та монтажні роботи не виконані. У зв`язку із чим, керуючись п. 11.1-11.2 Договору позивачем було направлено 19.03.2025 відповідачу лист-вимогу №339 про виконання умов Договору, сплату штрафних санкцій та розірвання Договору і повернення авансованого платежу у випадку невиконання п. 1 вимоги. Однак, відповіді не було надано останнім, що зумовило звернутися позивача до суду з указаним позовом.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.2 ст.837 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частиною 2 статті 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина 4 статті 849 ЦК України).

Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежено.

Отже, договір підряду може бути розірваний внаслідок односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, перерахунок позивачем попередньої оплати у сумі 326320,20 грн на рахунок відповідача було здійснено 31.10.2024, то, відповідно, роботи за Договором та поставку обладнання відповідач мав виконати до 10.01.2025.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання відповідачем умов Договору щодо поставки обладнання та виконання робіт.

За умовами п. 13.2 Договору він може бути достроково розірвано за згодою обох сторін або в односторонньому порядку однією із сторін у випадках, встановлених цим договором чи чинним законодавством.

Сторона, що здійснює дострокове розірвання договору, зобов`язана письмово повідомити про це другу сторону за 15 календарних днів до дати розірвання (п.13.3 Договору).

Поряд із цим, згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

В частині 3 статті 615 ЦК України визначено, що внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин 1, 3 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Зокрема, Верховний Суд у своїй постанові від 04.10.2022 у справі № 910/13391/20 зробив висновок про те, що з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами) набутими підрядником без достатньої правової підстави, а тому наявні підстави для застосування положень статті 849 ЦК України в сукупності із приписами статті 1212 ЦК України.

Так, положеннями частин 1, 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання (аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що Договір є розірваним з огляду на приписи статті 651 ЦК України, на підставі умови Договору погодженої сторонами.

З огляду на розірвання Договору та характер спірних правовідносин сторін, до вимог позивача в частині стягнення грошових коштів у сумі 326320,20 грн обґрунтовано підлягають застосуванню приписи статті 1212 ЦК України.

Станом на день ухвалення цього рішення матеріали справи не містять доказів на підтвердження повернення відповідачем авансу у сумі 326320,20 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.4 Договору у випадку порушення підрядником строків виконання Робіт згідно п. 3.1 Договору, як і кінцевого строку виконання Робіт щодо їх етапів та/ або черговості, визначених Договором, так і відповідно кінцевого строку виконання всього обсягу Робіт за Договором, останній зобов`язаний сплатити на користь Генпідрядника неустойку у розмірі 200,00 (двісті грн) за кожен день такого прострочення та відшкодувати завдані таким порушенням обґрунтовані збитки.

Позивачем на суму богу (326320,20 грн) було нараховано 3% річних у сумі 10889,26 грн (період нарахування з 20.03.2025 по 29.04.2026), інфляційних втрат у сумі 25620,76 грн (період нарахування з квітня 2025 року до березня 2026 року) та неустойку у сумі 36600 грн (період нарахування 183 дні).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку неустойки (пені), інфляційних втрат та 3 % річних, суд визнає його обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку з чим позовні вимоги позову в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Судовий збір відповідно до положень ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Також позивачем було заявлено про покладення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у межах цієї справи у сумі 35000 грн, на підтвердження своїх витрат надано копії таких доказів:

- Договору про надання правової допомоги від 20.03.2026, укладеного між позивачем та адвокатом Пановим Дмитром Ігоровичем;

- Додаткової угоди №1 від 10.04.2026 до Договору про надання правової допомоги;

- Акту наданих послуг до Договору про надання правової допомоги;

- ордер АІ №2188802 від 27.04.2026;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю КС №7280/10.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд приймає до уваги висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 11.11.2021 у справі №910/7820/21, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «МОНОЛІТ БУДСЕРВІС» та Адвокатом Пановим Дмитром Ігоровичем укладено договір (угоду) про надання правової допомоги б\н від 20.03.2026 (далі - договір), на умовах якого, Адвокат бере на себе зобов`язання відповідно до завдання Клієнта надавати йому правові (адвокатські) послуги, які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, в обсязі та на умовах, визначених цією Угодою. Предметом надання правової допомоги є захист прав та інтересів Клієнта (п. 1.1 договору).

Додатковою угодою № 1 від 10.04.2026 до договору (далі - додаткова угода) сторони визначили предмет цієї угоди, що Адвокат надає правову допомогу Клієнту у господарській справі у суді про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ПІВДЕНЬ ЛІФТ» (код ЄДРПОУ 41344736) заборгованості за договором підряду № 21/10-ПР/24-3П6 від 21.10.2024 (п. 1 Додаткової угоди).

Відповідно до п. 2 додаткової угоди на умовах п. 4.1 договору сторони домовилися, що вартість послуг Адвоката за ведення цієї справи складатиме 35000 грн.

Вартість послуг може переглядатися в залежності від складності справи, кількості процесуальних дій у справі (заяви, клопотання, адвокатські запити, участь у судовому засіданні), що підтверджується актом наданих послуг (п. 3 Додаткової угоди).

Згідно з п. 4 Додаткової угоди та п. 4.2 договору Клієнт здійснює оплату послуг впродовж 30 календарних днів з дня ухвалення судом першої інстанції рішення по справі. При цьому результат рішення (позитивний чи негативний) не впливає на обов`язок Клієнта по оплаті наданих послуг.

На підтвердження надання правової допомоги, відповідно до п. 2.3 договору Адвокатом складається акт наданих послуг і направляється Клієнту.

На виконання умов договору, Адвокатом надано Клієнту послуги, що підтверджується актом наданих послуг від 19.06.2026.

Приймаючи до уваги приписи частин 4, 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання, враховуючи малозначність справи, ціну позову, суд дійшов висновку про необхідність у зменшенні розміру заявленої до стягнення суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 25000 грн. Решта суми витрат на професійну правничу допомогу позивачу не відшкодовуються та залишаються за ним.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 167, 178, 232, 233, 237, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ПІВДЕНЬ ЛІФТ" (04073, м. Київ, вул. Кирилівська, 160, корп. Б, офіс 309; ідентифікаційний код 41344736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будсервіс" (04112, м. Київ, вул. Тимофія Шамрила, 4-В, прим. 295; ідентифікаційний код 39778632) 326320 (триста двадцять шість тисяч триста двадцять) грн 20 коп. боргу, 10889 (десять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять) грн 26 коп. 3% річних, 25620 (двадцять п`ять тисяч шістсот двадцять) грн 76 коп. інфляційних втрат, 36600 (тридцять шість тисяч шістсот) грн неустойки, а також 4793 (чотири тисячі сімсот дев`яносто три) грн 16 коп. судового збору та 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Р.Б. Сташків