Рішення № 139176212, 24.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.08.2026Справа № 910/1822/26За позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Урлівська-36"

до Фізичної особи-підприємця Уляницької Ніки Володимирівни

про стягнення 49070 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Фізичної особи-підприємця Уляницької Ніки Володимирівни (далі - відповідача) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Урлівська-36" (далі - позивач) 49070 грн, які були сплачені позивачем відповідачу відповідно до платіжної інструкції №1128 від 31.12.2025 з призначенням платежу "оплата за ремонт генератора будинкового, згідно договору №29/12-25 від 29.12.2025".

Позивач зазначає, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо ремонту відповідачем генератору позивача. Після перерахування позивачем коштів у сумі 49070 грн відповідач так і не забезпечив проведення ремонту генератора. На лист від 29.01.2026 про повернення коштів відповідач не відреагував, а тому позивач просить суд стягнути заявлену суму грошових коштів в межах цього позову. Крім того, позивач зазначає, що договору між сторонами не було письмово укладено.

Відповідачем було подано відзив на позов де він заперечує проти вимог позову, оскільки вважає, що підстави для повернення 49070 грн відсутні. Стверджує, що послуги з ремонту генератору ним були надані, а примірник договору був наданий позивачу, однак останній не підписав його та не повернув відповідачу. Відповідач стверджує, що залучав до надання позивачу послуг майстра.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем не надано жодного належного доказу, який би підтвердив факт ремонту генератора.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач у грудні 2025 року в ОСББ «УРЛІВСЬКА-36» вийшов з ладу генератор, який використовувався як альтернативне джерело електроенергії для загальнобудинкових потреб в періоди відключень. Позивач здійснював пошук підрядника з метою ремонту генератора. Позивач та відповідач досягли усних домовленостей про ремонт відповідачем генератору за попередньою оплатою позивачем.

31.12.2025 Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «УРЛІВСЬКА-36» сплатило на банківський рахунок Фізичної особи-підприємця Уляницької Ніки Володимирівни 49070 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1128.

У призначенні платежу в платіжній інструкції зазначено «оплата за ремонт генератора будинкового, згідно договору № 29/12-25 від 29.12.2025р.без ПДВ».

З пояснень позивача вбачається, що роботи по ремонту генератора здійснені так і не були, а відповідач не надав на підписання договору № 29/12-25 від 29.12.2025 або ж інших документів щодо погодження істотних умов договору.

29.01.2026 позивач звернувся до відповідача із листом №2 у якому просив повернути сплачені кошти у сумі 49070 грн протягом семи днів з моменту отримання листа. 30.01.2026 позивач направив на зареєстровану адресу ФОП Уляницька Ніка Володимирівна вказаний лист (поштове відправлення № 0208100210029), однак 18.02.2026 вказане відправлення було повернуто у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що підтверджується трекінгом Укрпошти. Копії листа та відповідних поштових документів додані до позову.

Станом на день подання позовної заяви до суду отримані кошти так і не були повернуті відповідачем у добровільному порядку, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Заперечуючи проти вимог позову відповідач вказує що:

- отримав кошти від позивача;

- примірник договору був підготовлений та переданий позивачу, але не повернутий відповідачу;

- для виконання робіт був залучений майстер, придбані необхідні запчастини та матеріали;

- документи та акти були направлені позивачу через месенджер Viber;

- позивач безпідставно посилається на статтю 1212 ЦК України, оскільки у платіжному документі прямо зазначено, що кошти були перераховані за ремонт генератора згідно договору;

- позивач не надав жодного доказу того, що ремонт генератора не був виконаний.

Також відповідач просила викликати у якості свідків її чоловіка та майстра, який нібито був залучений до виконання робіт з ремонту генератору, обґрунтовуючи, що ці особи можуть підтвердити факт виконання робіт.

Позивач заперечує факт укладання договору № 29/12-25 від 29.12.2025, зазначає, що відповідач не надав послуг з ремонту генератору та вважає, що відповідач має повернути отримані кошти у сумі 49070 грн на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно отримані кошти.

Разом з тим, з наданих пояснень позивачем у позові вбачається, що між сторонами були проведені усні домовленості щодо надання відповідачем позивачу послуги з ремонту генератора.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Так, сторони мали на меті укласти письмовий договір № 29/12-25 від 29.12.2025, однак ця дія не відбулась, матеріали справи не містять доказів підписання вказаного договору обома сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, між сторонами не було укладено договору № 29/12-25 від 29.12.2025 на який позивач посилався у платіжній інструкції №1128 від 31.12.2025.

З матеріалів справи вбачається, що позивач вимагав повернути йому сплачений аванс у сумі 49070 грн. Позивач зазначає, що між сторонами не виникли договірні зобов`язання, а тому відповідач безпідставно отримав грошові кошти у сумі 49070 грн. Також позивач зазначає, що відповідачем не надавались послуги з ремонту генератора.

Відповідач надала з відзивом копії наступних документів:

- Акт наданих послух №33 згідно договору №29/12-25 від 29.12.2025;

- договір №29/12-25 про надання послуг із забезпечення роботи генератора від 29.12.2025 (сторони договору позивач та відпвідач);

- Цивільно-правовий договір №1 про виконання ремонтних робіт (генератор) від 30.12.2025 (сторони договору ФОП Уляницька Н.В. та ОСОБА_1.);

- скріншоти з месенджеру Viber;

- акт виконаних робіт №70 від 31.12.2025;

- акт №69 використаних запасних частин та матеріалів від 30.12.2025.

Суд зауважує, що жоден документ, який долучених відповідачем до відзиву не підписаний навіть зі сторони самого відповідача.

Що ж стосується скірншотів з месенджеру Viber, то на них немає текстової переписки, неможливо зрозуміти, які файли надсилалися, оскільки вони не мають назви.

Стосовно тверджень відповідача, що нею було залучено до надання послуг з ремонту генератору іншу особу ( ОСОБА_1 ), то на підтвердження таких обставин не надано жодного належного і допустимого доказу, а копія договору від 30.12.2025 не містить підписів відповідача та ОСОБА_1 , а тому не підтверджує наявності правовідносин між ними.

Відповідач не надав жодного доказу, який би підтвердження придбання ним запасних частин чи комплектуючих до генератору, чи інших допоміжних деталей (чеки, квитанції, тощо).

Що ж стосується тверджень відповідача про необхідність виклику як свідків її чоловіка та ОСОБА_1 , то суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних письмових заяв свідків, а тому відсутні підстави для виклику таких осіб.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Так, надані відповідачем докази не підтверджують факту надання відповідачем позивачу послуг з ремонту генератору.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Матеріалами справи не підтверджується, що між сторонами було укладено договір на який позивач посилався у платіжній інструкції №1128 від 31.12.2025, що стало б правовою підставою для перерахуванню позивачем відповідачу коштів у сумі 49070 грн.

Твердження відповідачача щодо того, що ним були виконані роботи, у тому числі і на спірну суму авансових коштів, а позивач відмовився від їх прийняття не підтверджуються належними та допустимими доказами.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Уляницької Ніки Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Урлівська-36" (02081, м. Київ, вул. Урлівська, будинок 36; ідентифікаційний код 40934377) 49070 грн (сорок дев`ять тисяч сімдесят) грн безпідставно утриманих коштів, а також 2664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн 40 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Р.Б. Сташків