Рішення № 139175938, 19.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/8026/26

Провадження № 2/752/9473/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.08.2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілової Т.М.

з участю секретаря Веселовської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Державного підприємства "Відновлення критичної інфраструктури" до ОСОБА_1 , третя особа - Державна аудиторська служба України, про стягнення матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и в:

позивач ДП "Відновлення критичної інфраструктури" звернувся у суд з позовом про стягнення матеріальної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що 15.09.2022 між Державним агентством інфраструктурних проектів України та ОСОБА_1 укладено контракт про призначення останнього на посаду директора Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів". 30.09.2024 між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка (виконавець), ДП «ФІНІНПРО» (замовник) та ОСОБА_1 (здобувач освіти) укладено договір № 2871/1 ІПУ про надання платної освітньої послуги, вартість якої становить 45 900,00 грн, на виконання якого підприємство платіжною інструкцією № 685 сплатило вказану суму.

Позивач стверджує, що відповідні видатки не були передбачені фінансовим планом ДП «ФІНІНПРО» на 2024 рік та умовами контракту, що зафіксовано в аудиторському звіті Державної аудиторської служби України № 001700-22/61 від 05.11.2025. Оскільки освітню послугу отримала фізична особа, а не підприємство, позивач вважає, що діями відповідача підприємству завдано майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі статті 1166

ЦК України, а сам відповідач безпідставно зберіг власні кошти в розумінні статті 1212 ЦК України. Позивач як правонаступник ДП «ФІНІНПРО» посилається на залишення без задоволення вимоги, викладеної в листі від 15.12.2025 № 329.

За таких підстав, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 45 900,00 грн. як суму безпідставно сплачених за рахунок ДП "Фінінпро" коштів за освітні послуги Київського національного університету імені Т.Шевченка за договором від 30.09.2024 року № 2871/1 ІПУ.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 03 квітня 2026 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

Відповідач ОСОБА_1 надіслав відзив на позовну заяву. Просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що жодних коштів особисто не отримував і не привласнював; договір про надання платної освітньої послуги укладено між трьома сторонами, підприємство виступило замовником послуги добровільно, договір є чинним, недійсним не визнавався та не оспорювався; навчання за освітньою програмою «Публічне управління та адміністрування» безпосередньо пов"язане з виконанням ним функцій керівника державного підприємства і здійснювалося без відриву від виконання трудових обов"язків. Крім того, відповідач вказав, що відносини між ним та підприємством є трудовими, а тому питання матеріальної відповідальності керівника має вирішуватися за нормами глави ІХ КЗпП України, а не за нормами про деліктні та кондикційні

зобов"язання.

Третя особа - Державна аудиторська служба України також надіслала відзив на позовну заяву. Просить задовольнити позов.

У відповіда на відзив ДП "Відновлення критичної інфраструктури" просить задовольнити позов.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2026 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов.

Представник третьої особи - Державна аудиторська служба України в судовому засіданні також просила задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засіання не з"явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся судом.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд вважає, щ позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі контракту від 15.09.2022 ОСОБА_1 обіймав посаду директора ДП «ФІНІНПРО».

30.09.2024 між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, ДП «ФІНІНПРО» та ОСОБА_1 укладено договір про навчання № 2871 ІПУ і договір № 2871/1 ІПУ про надання платної освітньої послуги, за умовами якого замовником послуги виступило ДП «ФІНІНПРО», а вартість послуги становить 45 900,00 грн. Платіжною інструкцією № 685 від 27.09.2024 ДП «ФІНІНПРО» сплатило університету 45 900,00 грн; відповідні витрати відображено в бухгалтерському обліку підприємства за рахунком 92 «Адміністративні витрати».

За результатами державного фінансового аудиту діяльності ДП «ФІНІНПРО» за період з 01.01.2020 по 31.12.2024 складено аудиторський звіт № 001700-22/61 від 05.11.2025, у якому зазначено, що оплата вказаних освітніх послуг не була передбачена фінансовим планом підприємства на 2024 рік.

Відповідно до наказів Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України ДП «ФІНІНПРО» реорганізовано, а його правонаступником є ДП «ВКІ».

Договір № 2871/1 ІПУ від 30.09.2024 недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, наслідків його недійсності сторони не застосовували, і вимог про це в межах цієї справи не заявлено. Доказів того, що університет не надав або надав неналежним чином освітню послугу, суду не надано.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо застосування статті 1166 ЦК України.

Загальною підставою деліктної відповідальності за статтею 1166 ЦК України є наявність складу правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв"язку між ними та вини завдавача шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність.

Разом із тим суд зазначає, що норми глави 82 ЦК України про відшкодування шкоди не поширюються на відносини щодо матеріальної відповідальності працівника перед роботодавцем.

Відповідач обіймав посаду директора підприємства на підставі контракту, який відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України є особливою формою трудового договору.

Отже, спірні правовідносини між підприємством і його керівником щодо відшкодування шкоди, завданої під час виконання трудових обов"язків, регулюються нормами глави ІХ КЗпП України (статті 130, 132, 134, 135-3), які встановлюють спеціальні умови, підстави та межі матеріальної відповідальності працівника, а також обов"язок роботодавця довести наявність прямої дійсної шкоди та вини працівника.

Позивач своїх вимог на нормах трудового законодавства не обґрунтовував, обставин, з якими стаття 134 КЗпП України пов"язує повну матеріальну відповідальність працівника, не доводив, службового розслідування не проводив, розмір прямої дійсної шкоди в порядку, встановленому статтею 135-3 КЗпП України, не визначав. За таких обставин застосування до відповідача положень статті 1166 ЦК України як самостійної

підстави стягнення є безпідставним.

Навіть за умови оцінки заявлених вимог у площині статті 1166 ЦК України суд не вбачає доведеності жодного з елементів складу правопорушення.

Кошти в сумі 45 900,00 грн перераховано університету на підставі чинного тристороннього договору № 2871/1 ІПУ від 30.09.2024, стороною (замовником) якого є саме підприємство. Договір є правочином, який у силу статті 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Позивач презумпцію правомірності цього правочину не спростував, вимог про визнання його недійсним не заявляв. Відтак вибуття коштів відбулося на підставі зобов"язання самого підприємства, а не внаслідок протиправного

заволодіння ними відповідачем.

Твердження позивача про те, що підприємство не отримало зустрічного надання, суд відхиляє. Предметом договору є освітня послуга за освітньою програмою «Публічне управління та адміністрування», тобто підвищення професійного рівня керівника підприємства, що узгоджується з приписами статей 201, 202 КЗпП України щодо обов"язку роботодавця створювати працівникам необхідні умови для поєднання роботи з навчанням і з характером господарської діяльності державного підприємства. Саме тому

відповідні витрати обґрунтовано відображені в обліку як адміністративні. Позивачем не доведено, що навчання не мало жодного зв"язку з інтересами підприємства. Не доведено й протиправної поведінки саме відповідача. Позивач не надав доказів того, що договір № 2871/1 ІПУ та платіжна інструкція № 685 підписані особисто ОСОБА_1 . Навпаки, в аудиторському звіті зафіксовано, що в договорі відсутні реквізити особи, яка підписала його від імені замовника.

Крім того, позивач стверджує, що оплату здійснено 27.09.2024 платіжною інструкцією № 685 на виконання договору, укладеного 30.09.2024, тобто до виникнення зобов"язання, на яке посилається сам позивач, що додатково свідчить про неусунуті суперечності в доводах позивача та не дозволяє встановити прямий причинний зв"язок між діями відповідача і вибуттям коштів.

Посилання позивача на висновки державного фінансового аудиту суд оцінює за правилами статті 89 ЦПК України. Аудиторський звіт є письмовим доказом, який фіксує виявлені порушення фінансової дисципліни, однак не має наперед встановленої сили, не є висновком про вину конкретної особи та не звільняє позивача від обов"язку довести склад цивільного правопорушення. Констатоване аудитом недотримання порядку планування

видатків державного підприємства свідчить про порушення фінансової дисципліни, за яке передбачена інша (адміністративна, дисциплінарна) відповідальність, але саме по собі не є доказом заподіяння підприємству прямої дійсної шкоди.

Щодо застосування статті 1212 ЦК України.

За змістом статті 1212 ЦК України зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникає за одночасної наявності трьох умов: набуття або збереження майна; відсутність для цього правової підстави або її подальше відпадення; набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд, положення статті 1212 ЦК України застосовуються лише в разі, якщо між сторонами відсутні договірні відносини щодо переданого майна, а також якщо законом не встановлено інших наслідків для відповідних правовідносин. Кондикційне зобов"язання має субсидіарний характер і не може підміняти інші, зокрема договірні, підстави повернення майна.

У цій справі кошти перераховані університету на підставі чинного договору, а участь відповідача в цих правовідносинах визначена умовами того самого правочину, стороною якого є й підприємство. Отже, правова підстава для набуття (збереження) майна існує та не відпала, а тому підстав для застосування статті 1212 ЦК України немає.

Одночасне обґрунтування однієї вимоги нормами про деліктні та кондикційні зобов"язання суд також вважає неприйнятним, оскільки ці інститути є взаємовиключними за підставами виникнення, а обов"язок правильно визначити предмет і підстави позову покладено на позивача.

Оцінивши докази в їх сукупності за правилами статей 77-80, 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності складу цивільного правопорушення, зокрема протиправної поведінки відповідача, факту заподіяння підприємству прямої дійсної шкоди, причинного зв"язку та вини відповідача, а також не довів наявності умов, передбачених статтею 1212 ЦК України. Обраний позивачем спосіб та правові підстави захисту не відповідають характеру спірних правовідносин.

За таких обставин у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають і покладаються на позивача.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273,

354, 355 ЦПК України, статтями 11, 16, 204, 1166, 1212 Цивільного кодексу України, статтями 21, 130, 132, 134, 135-3, 201, 202 Кодексу законів про працю України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову Державного підприємства «Відновлення критичної інфраструктури» до ОСОБА_1 , третя особа - Державна аудиторська служба України, про стягнення матеріальної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 24 серпня 2026 року.

Суддя