Рішення № 139168911, 03.08.2026, Березанський районний суд Миколаївської області

03.08.26 Справа № 469/1467/24

2/469/83/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі :

головуючого судді - Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Потриваєвої М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального ландшафтного парку Тилігульський про стягнення компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки та середнього заробітку за затримання розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

Позивач 16 жовтня 2024 року звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок компенсації за невикористані основні щорічні відпустки 98567,73 грн., за невикористані додаткові пільгові відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій при звільненні 33863,76 грн. та в рахунок середнього заробітку за затримку виплати повного розрахунку при звільненні 24384,34 грн., всього 156815,83 грн., посилаючись на те, що вказана заборгованість не виплачена при звільненні позивача з посади начальника відділу державної охорони ПЗФ України РЛП Тилігульський. Також просив стягнутивитрати на професійну правничу допомогу у сумі 15184,00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що при звільненні з роботи відповідачем позивачеві не було виплачено компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за період з 2016 року по липень 2022 року та щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2019 року по липень 2022 року. Компенсація за 163 дні невикористаних основних щорічних відпусток становить 98567,73 грн., а саме: заробітна плата за останні 12 місяців перед звільненням (з серпня 2021 року по липень 2022 року) 150549,72 грн., кількість робочих днів 249, заробітна плата за 1 день 604,71 грн., відповідно компенсація складає 604,73 грн. х 163 = 98567,73 грн..

Позивач зазначав, що з 19 березня 2022 року він призваний на військову службу за мобілізацією та перебуває на посаді старшого офіцера ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спірні правовідносини стосовно отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із його звільненням виникли в особливий період. У особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється, разом із тим, норми вказаного Закону не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій позивачем не використана за 2019-2022 роки та становить 56 календарних днів (14х4=56), тому компенсація за невикористані додаткові пільгові відпустки як учаснику бойових дій складає 33863,76 грн. (56х604,71 грн.).

15 липня 2024 року позивач звертався із заявою до відповідача про виплату при звільненні всіх належних йому сум, але відповідачем не виплачено компенсацію за невикористану відпустку, чи порушено щодо нього законодавство про оплату праці, тому відповідач зобов`язаний відшкодувати йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 24384,34 грн. за період з 02 серпня 2024 року (наступний день після звільнення) по день подачі заяви 14 жовтня 2024 року, що складає 53 робочі дні.

31 жовтня 2024 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за участю сторін.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Старчеус О.П. не з`явились, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності та підтримання заявлених вимог; у відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_2 підтримала викладені у позовній заяві обгрунтування позову, зазначала, що призваний на військову службу у ЗСУ під час мобілізації на особливий період працівник на підставі ст.9 Закону України «Про відпустки» набув право на щорічну відпустку за час перебування на службі до дня набуття чинності Законом № 2352 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, тобто по 18 липня 2022 року включно. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку зазначала, що відповідач у відповіді на запит представника позивача не заперечував того, що позивачем за період роботи в РЛП не використано 163 дні основної щорічної відпустки, за які компенсація відповідачем не виплачена в день звільнення позивача. Вважала завищеною зазначену відповідачем суму витрат на надання правничої допомоги. Надала клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, у якому просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на правничу (правову) допомогу в сумі 15184,00 грн.

Представник відповідача Регіонального ландшафтного парку Тилігульський адвокат Пірог С.В. у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі за наявними документами та відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що 07 жовтня 2016 року позивач вступив в добровільному порядку на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та, набувши статус військовослужбовця, втратив статус працівника РЛП Тилігульський, у зв`язку з чим втратив право на отримання заробітної плати як винагороди, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, та право на щорічні основні та додаткові відпустки, передбачені КЗпП, отримавши, натомість, право на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку за місцем роботи, де він працював на час призову, а також грошового забезпечення за місцем військової служби та отримав право на відпустки, передбачені військовим законодавством. Оскільки чинне на той час законодавство про працю надання і оплату щорічних основних і щорічних додаткових відпусток працівникам, прийнятим на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації не передбачало, позовна вимога щодо стягнення компенсації за невикористані основні щорічні відпустки є безпідставною. Вважає, що позивач не має права на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, оскільки таке право надане лише працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю. Посилання позивача для обґрунтування свого права на отримання компенсації за всі невикористані дні додаткових відпусток минулих років на Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та на судову практику Верховного Суду, зокрема на рішення від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/180, вважав нікчемним, оскільки у вказаних Законі та рішенні йдеться мова не про осіб, які звільняються з РЛП Тилігульський, а про військовослужбовців, які звільняються з військової служби. Тому вважає безпідставними позовні вимоги щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористані позивачем додаткові щорічні відпустки. Зазначав, що позивач не надав доказів обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

У наданих запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача зазначав, що у жодній із наведених позивачем правових норм не зазначено про те, що особам, прийнятим на військову службу за контрактом, до кола яких входить і позивач, надається право на відпустки за збереженим за ними місцем роботи; позивач не був призваний на військову службу по мобілізації, як про це зазначено у відповіді на відзив, а 07 жовтня 2016 року добровільно вступив на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. КЗпП закріплює вичерпний перелік збереження повноважень працівника, прийнятого на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду, у відносинах з роботодавцем, а саме зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток за місцем роботи, де особа працювала на час призову. Незаперечення відповідачем того, що позивачем не використано 163 дні основної відпустки, є помилкою відповідача, але це не свідчить про визнання відповідачем права позивача на отримання компенсації за невикористані дні відпустки. Оскільки чинне військове законодавство не декларує права позивача на відпустки, передбачені законодавством про працю та законодавством про відпустки, під час проходження позивачем військової служби, а при звільненні позивачу були виплачені всі належні йому суми, вимоги щодо отримання компенсації за невикористані основні і додаткові щорічні відпустки та щодо стягнення за затримку розрахунку при звільненні середнього заробітку за час затримки представник відповідача вважав безпідставними.

У відповіді на ухвалу суду про витребування доказів від 09 червня 2026 року представник відповідача повідомив, що нарахування та виплата позивачеві компенсації за невикористані щорічні основні відпустки, невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій та середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні не здійснювались, оскільки відповідач не визнає наявності самого права позивача на отримання відповідних виплат.

Зважаючи, що сторони виклали свою позицію у направлених до суду заявах по суті справи, повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, але не скористалися своїм правом взяти участь у судовому засіданні або надати заяви про його відкладення, що не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.223 ЦПК України вирішив справу без присутності учасників справи.

З матеріалів справи суд встановив, що 05 жовтня 2009 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Регіональний ландшафтний парк Тилігульський на посаду начальника відділу Державної охорони заступника директора; наказами від 01 червня 2010 року та 18 грудня 2015 року назва посади змінювалась на начальника відділу Державної охорони та начальника відділу державної охорони природно-заповідного фонду; 01 серпня 2024 року позивача звільнено з посади згідно ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.13-14) на підставі наказу № 23-к/тр від 15 липня 2024 року, про що свідчить копія відповідного наказу та трудової книжки позивача (а.с.18).

Посвідченням НОМЕР_1 від 10 січня 2019 року підтверджено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.15).

Відповідно до витягу з послужного списку майора ОСОБА_1 , він на підставі Укаху Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 року призваний на військову службу по мобілізації, звільнений з військової служби у запас відповідно до п.4 Указу Президента України від 25 березня 2016 року № 115/2016, виключений зі списків особового складу з 06 квітня 2016 року; призваний на військову службу за контрактом терміном до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію з 07 жовтня 2016 року, звільнений з військової служби у запас за підпунктом «г» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», виключений зі списків особового складу з 09 листопада 2021 року; на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 призваний на військову службу за мобілізацією з 19 березня 2022 року (а.с.17).

Згідно з відповіддю РЛП «Тилігульський» на запит адвоката Старчеус О.П., ОСОБА_1 не використано основної щорічної відпустки з 2016 року по липень 2022 року 163 календарних дні (з 04 жовтня 2015 року по 05 жовтня 2021 року 144 календарних дні, з 05 жовтня 2021 року по 18 липня 2022 року 19 календарних днів. Призваний на військову службу у ЗСУ під час мобілізації на особливий період працівник набував право на щорічну відпустку за час перебування на службі до дня набуття чинності Законом № 2352, тобто по 18 липня 2022 року включно. Щодо додаткової відпустки як учаснику бойових дій роз`яснено, що Законом не передбачено заміни додаткової відпустки компенсацією, у тому числі при звільненні.

Нарахування та виплата позивачеві компенсації за невикористані щорічні основні відпустки, невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій та середнього заробітку за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні не здійснювались.

До індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 внесено відомості про отримання доходу протягом 2016-2022 років одночасно від військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та від РЛП "ТИЛІГУЛЬСЬКИЙ" (код ЄДРПОУ 26233374).

На підставі ч.2 ст.2 КЗпП України до основних трудових прав працівників відноситься, зокрема, право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки.

Частина перша статті 2 Закону України «Про відпустки» визначає, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Відповідно до ч.3 ст.2 вказаного Закону право на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Види відпусток встановлені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

Зокрема, п.1 ч.1 вказаної статті до щорічних відпусток відносить:

основну відпустку (стаття 6 цього Закону);

додаткову відпустку за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткову відпустку за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 вказаного Закону (у редакції, що діяла на час набуття позивачем статусу учасника бойових дій) визначала, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 74 КЗпП України визначено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Пункт 3 ч.1 ст.76 КЗпП України визначає можливість надання працівникам щорічних додаткових відпусток у інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч.3 ст.79 КЗпП України щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Згідно з частиною сьомою статті 79 КЗпП України, невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Можливості позбавлення працівника права на оплачувану щорічну відпустку, зокрема, у зв`язку з набуттям статусу військовослужбовця, яке не призвело до звільнення з посади, законодавство не передбачає.

Відповідно до ч.2 ст.83 КЗпП України, якою вказану статтю доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» від 22 листопада 2023 року № 3494-IX, який набув чинності 24 грудня 2023 року, працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятим на військову службу за контрактом, за їхнім бажанням та на підставі заяви виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Частини 1-3 ст.119 КЗпП (у редакції, що діяла на момент вступу позивача на військову службу) передбачала, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Пункт 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» в редакції Закону України № 2352-IX від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набув чинності з 19 липня 2022 року (далі Закон № 2352-ІХ), визначає, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

У ст. 119 КЗпП України, яка передбачає гарантії для працівників, призваних на військову службу, не містяться норми щодо збереження в період військової служби щорічної основної відпустки, визначеною законодавством про працю.

Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку здійснюється відповідно до статті 9 Закону України «Про відпустки».

Таким чином, призваний на військову службу у ЗСУ під час мобілізації на особливий період працівник набував право на щорічну відпустку за час перебування на службі до дня набуття чинності Законом № 2352, тобто по 18 липня 2022 включно.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Стаття 77-2 КупАП передбачає, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

На підставі п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається пільга у виді використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Верховний Суд у постанові у справі №241/2229/20 від 31 жовтня 2022 року зазначив таке.

Частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

Отже, саме основна та додаткова щорічні відпустки а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи підлягають поділу на частини та грошовій компенсації.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.

Види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки». До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Додаткова відпустка учасникам бойових дій визначена статтею 16-2 розділу III «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» Закону України «Про відпустки», тому вона не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.

Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.

Отже, законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій є безпідставними та задоволенню не підлягають.

У постанові від 16 травня 2019 року у справі № 620/4218/18 Верховний Суд зазначив, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Разом з тим, зазначені висновки є незастосовними у справі, що розглядається, так як викладені у спорі щодо правовідносин, які виникли при звільненні особи з публічної (військової) служби щодо виплат як військовослужбовцям, а не найманим працівникам інших (не військових) юридичних осіб.

Відповідно до вимог частини першої статті 24 Закону № 504 грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки виплачується у разі звільнення працівника.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на території України уведено воєнний стан, який діє дотепер.

Відповідно до ч.4 ст.10 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

На підставі ч.3 ст.10 вказаного Закону роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Матеріали справи не містять доказів того, що у період, за який позивач просить стягнути середній заробіток (з 18 листопада 2022 року по 23 січня 2023 року), порушення зобов`язання щодо розрахунку при звільненні сталося внаслідок ведення бойових дій як обставин непереборної сили, що на підставі частини 3 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за цим зобов`язанням.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Стаття 43 Конституції України передбачає право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, що відповідає ст.21 Закону України «Про оплату праці», за якою працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

На підставі ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав свій обов`язок із проведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення, а тому є підстави як для стягнення заборгованості за невикористані щорічні основні відпустки у розмірі, визначеному відповідно до п.3 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, так і для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст.117 КЗпП України.

Враховуючи викладене, суд погоджується з наведеним позивачем розрахунком суми компенсації за невикористані щорічні відпустки, який враховує кількість днів невикористаної щорічної відпустки - 163 дні, заробітну плату за останні 12 місяців перед звільненням (серпень 2021 року липень 2022 року) у розмірі 150549,72 грн., кількість робочих днів з серпня 2021 року по липень 2022 року - 249 днів; заробітна плата за один робочий день складає: 150549,72 грн.:249 днів=604,62 грн., компенсація за невикористані щорічні відпустки складає 604,62 грн.*163 дні = 98553,06 грн.

Зазначена позивачем у позовній заяві сума компенсації 98567,73 грн., вирахувана за наведеним ним розрахунком, є арифметичною помилкою.

Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за весь час затримки виплати повного розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з розміру середньоденного заробітку позивача, який розрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, за період червень-липень 2022 року таким чином: середньомісячна заробітна плата за останні два календарних місяці роботи позивача періоду становить (15240,20 грн.+9144,12 грн)=24383,16 грн.:2=12192,16 грн.; середньоденна заробітна плата становить: 24383,16 грн.: (19 робочих днів+22 робочих дні=41 робочий день)=594,74 грн., відповідно до позовної заяви, кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні на день подачі позовної заяви становить 53 робочих дні (серпень 2024 року 22 робочих дні, вересень 2024 року 21 робочий день, жовтень 2024 року 10 робочих днів), тому сума середнього заробітку становить 594,74 грн.*53 робочих дні = 31521,22 грн.

Оскільки позивач просив стягнути суму середнього заробітку за затримку виплати повного розрахунку при звільненні у меншому розмірі, а саме 24384,34 грн., суд задовольняє позов у межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати повязані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представник позивача адвокат Старчеус О.П. просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу (правову) допомогу в сумі 15184,00 грн.; напідтвердження понесених витрат на правничу допомогу надала ордер серії ВЕ №1133975 від 14 жовтня 2024 року (а.с.32), договір про надання правничої (правової) допомоги від 20 вересня 2024 року (а.с.72-74), додаткову угоду від 08 січня 2025 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 20 вересня 2024 року з переліком послуг та їх вартості (а.с.75), акт приймання-передачі наданих послуг від 08 січня 2025 року на суму 15184,00 грн. (а.с.35), квитанції на загальну суму 10000 грн про сплату ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за надання правничої допомоги (а.с.77-78), тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до заявлених вимог.

На підставі ст.141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно до заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Регіонального ландшафтного парку "Тилігульський" (ЄДРПОУ 26233374, адреса: 57401, вул.Медична, 6, селище Березанка Миколаївської області) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) у рахунок компенсації за невикористані основні щорічні відпустки 98553,06 грн., та в рахунок середнього заробітку за затримку виплати повного розрахунку при звільненні 24384,34 грн., усього 122937,40 грн., з відрахуванням з вказаної суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11903,65 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з Регіонального ландшафтного парку "Тилігульський" (ЄДРПОУ 26233374, адреса: 57401, вул.Медична, 6, селище Березанка Миколаївської області) у дохід держави судовий збір у розмірі 1229,38 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення: протягом 10 днів.

Суддя