Рішення № 139164131, 11.08.2026, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/7586/24

провадження 2/216/307/26

РІШЕННЯ

іменем України

11 серпня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Цимбалістенко О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Таганської Є.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Міської районної у місті ради про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Центрально-Міської районної у місті ради про визнання права власності.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 16 червня 2018 року він придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , сплативши 60 000,00 грн, що становило 2200 доларів США на момент укладання угоди, що підтверджується розпискою. Протягом п`яти років він користувався придбаною земельною ділянкою, сплачував внески як член садівничого товариства, однак коли вирішив нотаріально посвідчити укладену угоду виявилось, що ОСОБА_2 померла. На даний час він позбавлений можливості у інший спосіб, крім звернення до суду оформити право власності на земельну ділянку.

Позивач та його представник адвокат Мельниченко Ю.В. у судове засідання не з`явились, про місце, день та час слухання справи були повідомлені належним чином. Представник позивача завчасно подав заяву, відповідно до змісту якої, просив суд провести розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, позов просить задовольнити.

Представник відповідача Центрально-Міської районної у місті ради Тімуш К.О. в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву про заміну виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради на належного відповідача - садівниче товариство «Прогрес».

Відповідно до ч. 2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про право власності на майно № НОМЕР_1 від 20.08.2014 земельна ділянка № НОМЕР_2 , розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг садівниче товариство «Прогрес» площею 0,0488 га, на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.

Спадкова справа після померлої ОСОБА_2 станом на 11.09.2025 Першою криворізькою Державною нотаріальною конторою не заводилась.

Разом з тим, позивачем ОСОБА_1 надано копію розписки про те, що він 16.06.2018 у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбав земельну ділянку № НОМЕР_2 у товаристві «Прогрес» у ОСОБА_2 на суму 60 000 грн (2188 доларів США) а.с.5.

Статтею 175 ЦПК України передбачено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Згідно зі ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України (2004 р.), норми якої кореспондуються зі статтею 51 ЦПК України (в редакції Закону№ 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Також, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені у постановах Верхового Суду (ч.2 ст.263 ЦПК України).

У своїй постанові від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

З огляду на викладене суд не може погодитись із твердженням представника відповідача ОСОБА_5 щодо неналежності відповідача та заміні його на садівниче товариство «Прогрес» з огляду на наступне.

Право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 , розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг садівниче товариство «Прогрес» площею 0,0488 га, на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.

Спадкова справа після померлої ОСОБА_2 станом на 11.09.2025 Першою криворізькою Державною нотаріальною конторою не заводилась.

Разом з цим, відповідно до статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Таким чином, належним відповідачем у справі орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, тобто виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на земельну ділянку слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 657 Цивільного кодексу України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Разом з тим, статтею 220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Статтею 132 Земельного кодексу України встановлено істотні умови договору купівлі-продажу земельної ділянки:

а) назву сторін (прізвище, ім`я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

е) договірну ціну;

є) права та обов`язки сторін;

ж) кадастровий номер земельної ділянки;

Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження укладання угоди купівлі- продажу земельної ділянки між ним та ОСОБА_2 було надано копію складеної ним власноручно розписки про те, що він 16.06.2018 у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбав земельну ділянку № НОМЕР_2 у товаристві «Прогрес» у ОСОБА_2 на суму 60 000 грн (2188 доларів США) а.с.5.

Надана позивачем розписка, не підтверджує досягнення між сторонами домовленності щодо істотних умови договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачених ст. 132 ЗК України. Окрім того надані позивачем до позовної заяви докази не підтверджують ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 81 ЦПК України покладає на сторони обов`язок доказування і подання доказів.

Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов`язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також, ч.2 ст. 83 ЦПК України встановлено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, а ч. 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не було надано суду письмових доказів на підтвердження досягнення домовленості щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення угоди.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 141, 264, 265 ЦПК суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Центрально-Міської районної у місті ради про визнання права власності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання : АДРЕСА_2

Відповідач: Центрально-Міська районна у місті рада, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04052560, розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, буд. 27

Повний текст рішення складений 20 серпня 2026 року.

Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО