Рішення № 139159274, 20.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6491/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.11.2025 №155350025882 про відмову у призначенні позивачці дострокової пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити мені дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити нарахування та виплату пенсії з 10.11.2025, тобто з дати звернення із заявою про її призначення, з виплатою належної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком як мати особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до шестирічного віку (відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). Однак рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 17.11.2025 №155350025882 їй було безпідставно відмовлено з посиланням на те, що наданий консультаційний висновок спеціаліста не передбачений п. 2.18 Порядку №22-1. Позивачка наголошує, що на момент звернення вона досягла 50-річного віку та мала понад 15 років страхового стажу. Факт наявності у дитини інвалідності з дитинства підтверджується довідкою МСЕК, а факт наявності інвалідизуючого захворювання до досягнення шестирічного віку - довідкою ф. №028/о та листом Одеського обласного дитячого закладу охорони здоров`я. Відповідач застосував надмірний формальний підхід та фактично поставив реалізацію права на пенсію в залежність від умов, не передбачених законом, порушивши принцип ієрархії норм права, оскільки підзаконний акт не може звужувати обсяг прав, гарантованих Законом. Закон №1058-IV не містить вимоги про обов`язкове встановлення інвалідності дитині саме до досягнення шестирічного віку - визначальним є факт її виховання до цього віку. Отже, повторне ігнорування органом ПФУ правових позицій Верховного Суду порушує принципи належного урядування та правової визначеності, у зв`язку з чим оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 30.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

09.04.2026 до суду від ГУ ПФУ в Кіровоградській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 у разі визнання дитини особою з інвалідністю після досягнення шестирічного віку має надаватися саме висновок лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) про наявність медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шести років. Оскільки наданий документ за своєю формою не відповідає нормативно встановленим вимогам підзаконного акта, відповідач вважає своє рішення від 17.11.2025 № 155350025882 правомірним та обґрунтованим.

10.04.2026 до суду від позивачки надійшла відповідь на відзив, згідно з якою аргументи відповідача є необґрунтованими та формальними, оскільки ГУ ПФУ не заперечує фактичні обставини: наявність страхового стажу та статус дитини як особи з інвалідністю з дитинства, а відмову мотивує лише відсутністю висновку ЛКК. Таким чином, ГУ ПФУ підміняє норми закону підзаконним актом (п. 2.18 Порядку № 22-1), звузивши зміст права на пенсію та безпідставно створивши додаткову вимогу, не передбачену Законом № 1058-IV.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є особою з інвалідністю з дитинства, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК серії 10ААА № 957151 від 24.10.2012.

10.11.2025 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Станом на момент звернення за призначенням пенсії позивач досягла 50-річного віку та мала 18 років 9 місяців і 2 дні страхового стажу (при необхідному мінімумі 15 років).

Підставою для звернення за достроковим призначенням пенсії позивачка зазначила, що у період виховання дитини до шестирічного віку син ОСОБА_2 мав інвалідизуюче захворювання, що засвідчено довідкою лікарсько-консультативної комісії (форма № 028/о) та листом КНП «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» від 03.10.2025 № 1194.

За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яке рішенням від 17.11.2025 № 155350025882 відмовило в призначенні дострокової пенсії за віком, оскільки консультаційний висновок спеціаліста не передбачений пунктом 2.18 Порядку від 25.11.2005 № 22-1. Натомість, у разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку надається висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Не погодившись із даною відмовою, ОСОБА_1 двічі зверталася зі скаргами до Пенсійного фонду України, однак відповіді не отримала, що зумовило її звернутися за судовим захистом із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Механізм подання та оформлення документів для призначення пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 2.17 розділу II Порядку № 22-1, при призначенні пенсій матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини.

Пунктом 2.18 розділу II Порядку № 22-1 визначено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги.

У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку.

Згідно з пунктом 1 Порядку видачі медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 грудня 2001 року № 482, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 січня 2002 року за № 11/6299 (далі - Порядок № 482), показаннями для встановлення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 482, установлення у дитини медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю віком до 18 років здійснюється лікарсько-консультативними комісіями відповідних закладів охорони здоров`я після стаціонарного або амбулаторного обстеження.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року № 454/471/516 затверджено Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю віком до 18 років.

За змістом пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до досягнення шестирічного віку, після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу.

Отже, виникнення такого права пов`язується із сукупністю визначених законом умов щодо віку матері, тривалості її страхового стажу, факту народження та виховання дитини до шестирічного віку, а також обставин, пов`язаних з інвалідністю дитини.

За обставин розглядуваної справи, досягнення позивачкою необхідного віку, наявність у неї передбаченого законом страхового стажу, факт народження та виховання дитини до шестирічного віку, а також установлення її сину статусу дитини з інвалідністю не є спірними.

Єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком визначено відсутність висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що син мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Отже, вирішенню підлягає питання, чи є відсутність саме такого висновку безумовною та достатньою підставою для відмови у призначенні дострокової пенсії за віком за наявності інших документів, якими позивач обґрунтовує своє право на призначення такої пенсії.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що сам по собі факт встановлення дитині інвалідності після досягнення шестирічного віку не є безумовним підтвердженням того, що обставини, які стали підставою для її встановлення, виникли лише після досягнення дитиною цього віку. Так само відсутність окремого документа не може бути достатньою підставою для висновку про відсутність відповідного юридично значущого факту без дослідження інших доказів, які стосуються часу виникнення таких обставин.

Правильність наведеного підходу підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформульованими у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а, вирішуючи питання щодо умов дострокового призначення пенсії матері дитини з інвалідністю, підтримала правовий висновок Верховного Суду України про те, що для призначення такої пенсії визначальне значення має не дата формального встановлення дитині інвалідності, а момент виникнення медичних показань для її встановлення.

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначила, що мати дитини з інвалідністю має право на призначення дострокової пенсії за віком у разі, якщо дитину визнано дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Якщо дитину визнано дитиною з інвалідністю після досягнення нею шестирічного віку, право матері на призначення такої пенсії пов`язується з підтвердженням того, що відповідні медичні показання існували до досягнення дитиною зазначеного віку.

Отже, з наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду вбачається, що встановлення дитині інвалідності після досягнення шестирічного віку саме по собі не виключає права матері на призначення дострокової пенсії за віком. У такому випадку правове значення має встановлення часу виникнення обставин, які стали підставою для визнання дитини дитиною з інвалідністю.

В подальшому, зазначений правовий висновок застосовано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.05.2022 у справі №620/4083/18.

У вказаній справі Верховний Суд, не зважаючи на відсутність окремого висновку про наявність у дитини відповідних медичних показань до досягнення шестирічного віку, не обмежився перевіркою формальної наявності такого документа, а надав оцінку всій сукупності доказів, які характеризували час виникнення захворювання дитини. Встановивши, що захворювання, яке надалі стало підставою для встановлення інвалідності, мало вроджений характер та існувало від народження, Верховний Суд дійшов висновку про підтвердження відповідних обставин до досягнення дитиною шестирічного віку.

При цьому, Верховний Суд вказав, що відсутність відомостей у закладі охорони здоров`я та відсутність відповідної інформації у зв`язку зі значним плином часу не можна прирівнювати до відсутності самого факту або події. Верховний Суд також врахував, що наявними у справі доказами підтверджувався вроджений характер захворювання, тоді як суб`єктом владних повноважень не було надано доказів протилежного.

Таким чином, правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.05.2022 у справі №620/4083/18, підлягають застосуванню у взаємозв`язку.

Отже, відсутність окремого висновку лікарсько-консультаційної комісії не звільняє орган Пенсійного фонду України та суд від обов`язку дослідити інші наявні документи і надати їм оцінку в сукупності з метою встановлення часу виникнення обставин, які стали підставою для визнання дитини дитиною з інвалідністю.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 року (справа №330/2181/16-а) підтримано позицію Верховного Суду України у постанові від 27.05.2014 року (справа №21-133а14) та сформульовано наступний правовий висновок, який відповідно до положень ст.242 КАС України, є обов`язковим для врахування судом.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався у ст.2 Закону України від 21.03.1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ), а також ст.1 Закону України від 06.10.2005 року №2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-ІV).

Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону №2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові наголосила й на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю».

При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2099 року №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.

Згідно з п.14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до досягнення дитиною шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року №917, визначено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Отже, відповідний висновок МСЕК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV. Такий висновок передбачений п.2.18 Порядку №22-1.

При цьому визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 року у справі №336/2781/17-а (2а/336/294/17), від 18.01.2022 року у справі №448/1650/17, від 19.01.2022 року у справі №636/2618/17.

За таких обставин, позивач для призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства повинна була надати відповідачу висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Матеріалами справи підтверджено, що лише 24.10.2012 дитині позивача первинно встановлено інвалідність.

Отже, дитина позивачки визнана дитиною з інвалідністю у віці 21 років, тому за умовами вказаних вище нормативних актів, право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов`язано з наявністю висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що її дитина дійсно мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Проте, вищезазначеного висновку лікарсько-консультативної комісії позивачкою надано не було.

Вирішуючи спір, суд враховує, що матеріали справи не містять медичних документів, в яких зафіксовано відомості про стан здоров`я дитини починаючи з першого року її життя, як і інших первинних медичних документів за період з народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) і до досягнення нею шестирічного віку (до 04.10.1997), які б підтверджували наявність у неї у цей період захворювання чи патологічного стану, що давав медичні показання для встановлення інвалідності.

Надані позивачкою довідка (форма № 028/о) та лист КНП «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» від 03.10.2025 № 1194 містять лише консультаційний висновок спеціаліста та видані через тривалий час після досягнення дитиною повноліття. Зазначені документи за формою та змістом не є висновком лікарсько-консультативної комісії (ЛКК), передбаченим пунктом 2.18 Порядку № 22-1, і не містять підтвердженого належними первинними медичними доказами висновку про наявність у дитини медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю саме до досягнення шестирічного віку.

За відсутності висновку ЛКК про час настання медичних показань для інвалідності та за відсутності будь-якої медичної документації за перші шість років життя дитини, надані позивачкою матеріали не дозволяють встановити юридично значущий факт наявності у дитини медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю в період до досягнення шестирічного віку.

Водночас суд відхиляє посилання позивачки на правові висновки Верховного Суду стосовно можливості підтвердження часу виникнення захворювання іншими медичними документами, оскільки у матеріалах цієї справи відсутні будь-які первинні медичні документи (медична картка, виписки, амбулаторні записи тощо) за період з народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до досягнення нею шестирічного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Позивачкою не надано жодних належних та допустимих доказів, у яких були б зафіксовані відомості про стан здоров`я дитини в цей період та які у своїй сукупності підтверджували б наявність відповідних обставин і медичних показань до досягнення нею шестирічного віку.

За таких обставин правові позиції Верховного Суду, на які посилається позивачка, не спростовують висновків відповідача, адже в даному випадку відсутній як висновок ЛКК, так і будь-які інші медичні документи за перші шість років життя дитини, які б давали змогу встановити факт виникнення інвалідизуючого захворювання до 04.10.1997.

З огляду на це, за відсутності передбачених законом підстав для зниження пенсійного віку, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, приймаючи рішення від 17.11.2025 № 155350025882 про відмову в призначенні позивачці дострокової пенсії за віком, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7а; ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк