Рішення № 139156928, 21.08.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/11500/26

Номер провадження № 2/521/7932/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Поліщук І.О.

за секретаря Коржеван В.А.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Головне управління Національної поліції в Одеській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Колесникова А.Є. зверулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області про зняття арешту з майна.

В обґрунтування вимог сторона позивача посилалась на те, що ОСОБА_1 є власницею квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №472589239 від 14.04.2026 року, на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладено арешт на підставі постанови слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Попаз І.П. №3623 від 06.04.2009 року. Вказане обтяження зареєстровано 08.04.2009 року за №8625135 реєстратором: Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (65017, Одеська область, м. Одеса, вул. Бреуса, буд. 26/2, (048)717-52-12). Відповідно до відповіді Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області на адвокатський запит №150711-2026 від 29.04.2026 року, слідчими СУ ГУМВС України в Одеській області проводилось досудове слідство по кримінальній справі №02200800303, порушеній 22.12.2008 року за ознаками ст. 191 ч. 3 КК України, відносно посадових осіб кредитної спілки «Україна». У межах вказаної кримінальної справи, слідчим СУ ГУМВС України Одеській області Попаз І.П. виносилась постанова про накладення арешту на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 24.12.2009 року досудове розслідування по кримінальній справі №02200800303 закінчено та кримінальна справа з обвинувальним висновком направлена до Київського районного суду м. Одеса. 17.06.2013 року кримінальна справа №02200800303 повернута на додаткове розслідування, відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013170110001162. 04.10.2013 року досудове розслідування у кримінальному проваджені №12013170110001162 закінчено, обвинувальний акт направлено до Київського районного суду м. Одеси для розгляду по суті. Відповідно до відповіді Київського районного суду м. Одеси на адвокатський запит №ЕП-1949 від 11.05.2026 року, по кримінальному провадженню внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12013170110001162 від 17.06.2013 року, відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , засуджених за ст. 191 ч. 5, ст. 28 ч. 3, ст. 366 ч. 2 КК України, винесено вирок від 22.07.2014 року, що набрав законної сили 22.08.2014 року. Також повідомлено, що судом у межах розгляду кримінального провадження №12013170110001162 питання щодо скасування арешту нерухомого майна, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладеного постановою слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Попаз І.П. №3623 від 06.04.2009 року судом не розглядалося, рішення по справі не приймалося. Як вбачається із вироку Київського районного суду м. Одеси від 22.07.2014 року, ухваленого за результатами розгляду кримінального провадження № 12013170110001162 від 17.06.2013 року, цим вироком засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожен: за ст.191 ч.5 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого та позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади на строк два роки, за ст.28 ч.3, 366 ч.2 КК України до 2-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади на строк два роки, на підставі ст.49 КК України кожен звільнений від кримінальної відповідальності за ст.28 ч.3, 366 ч.2 КК України, та звільнений від подальшого відбування основного та додаткового покарань за ст. 191 ч.5 на підставі ст.2, ст.14 Закону України «Про амністію в 2014 році». З-під варти звільнені в залі суду. Судом розглянуто цивільний позов та питання щодо судових витрат. Разом з тим питання щодо скасування арешту, накладеного на квартиру, яка належить ОСОБА_1 , судом не вирішувалося. Накладений арешт істотно обмежує право власності ОСОБА_1 , позбавляючи її можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном.При цьому ОСОБА_1 не має та ніколи не мала процесуального статусу підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої у зазначеному кримінальному провадженні, не є особою, яка несе цивільну відповідальність за дії засуджених осіб, а квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить їй на праві приватної власності та не є предметом конфіскації чи спеціальної конфіскації. Судовий розгляд кримінального провадження, у межах якого було накладено арешт, завершено ухваленням обвинувального вироку, який набрав законної сили, а питання щодо подальшого існування арешту судом не вирішувалося. Позивач уже зверталася до Київського районного суду м. Одеси з клопотанням про скасування арешту майна в порядку кримінального судочинства. В ході розгляду даного клопотання стало відомо, що за кримінальною справою №02200800303 було виділено матеріали на дві кримінальні справи, одна з яких зупинена за КПК України 1960 року у зв`язку з розшуком підсудних, інша внесена в ЄРДР за КПК 2012 року, по котрій в рамках справи №520/15828/13-к ухвалено вирок, що набрав законної сили. Крім того, в рамках справи №520/15828/13-к відсутні докази, оскільки вирок у вказаній справі ухвалено на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників кримінального провадження, без дослідження письмових доказів по справі. Разом з тим,ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.06.2026 року у справі № 520/15828/13-к у задоволенні клопотання про скасування арешту в рамках кримінального провадження відмовлено на підставі позиції ВС. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи за правилами КПК України 1960 року, яка не була учасником кримінального провадження, слід розглядати за правилами цивільного судочинства (п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19). Оскільки позивач не є учасником зазначеного кримінального провадження та позбавлена можливості захистити своє право на майно в порядку кримінального судочинства, такий захист має здійснюватися за правилами цивільного судочинства.

За наведених обставин представник позивача звернулася до суду із цим позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Хаджибейського районного суду м. Одеси від 06.07.2026 року справу передано на розгляд судді Поліщук І.О.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 07.07.2026 року у справі було відкрито провадження та призначено судове засідання.

Представник позивача надала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив. У відзиві представник відповідача зазначає, що до матеріалів справи не долучено постанову слідчого про накладення арешту на спірне нерухоме майно, а копія такої постанови у розпорядженні відповідача відсутня. Також представник відповідача посилається на те, що матеріали кримінального провадження щодо інших співучасників були виділені в окреме кримінальне провадження № 1201370110003743 від 11.10.2013 року, а відповідних осіб оголошено у розшук. На підтвердження зазначених обставин відповідач посилається на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 01.06.2026 року у справі № 520/15828/13-к. Крім того, представник відповідача просить закрити провадження у справі, посилаючись на відсутність підстав для розгляду заявлених позовних вимог у порядку цивільного судочинства. Обґрунтовуючи зазначені заперечення, представник відповідача посилається на судову практику щодо визначення юрисдикції спорів про звільнення майна з-під арешту залежно від того, чи є кримінальне провадження, у межах якого накладено арешт, завершеним, чи воно фактично триває. На думку відповідача, якщо кримінальне провадження, розпочате за правилами КПК України 1960 року, не завершено, питання щодо скасування арешту майна має вирішуватися в порядку кримінального процесуального законодавства. Також представник відповідача заперечує проти задоволення позову з огляду на неналежність відповідача у цій справі, зазначаючи, що орган, який є відповідачем, не приймав рішення про накладення арешту на спірне майно та не має повноважень щодо його скасування. У зв`язку з цим відповідач вважає, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, що, на його думку, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим постановити рішення про задоволення позову з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири від 03.06.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рюміною О.О., та зареєстрованим в реєстрі за №3152; витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №472589239 від 14.04.2026 року, на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладено арешт на підставі постанови слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Попаз І.П. №3623 від 06.04.2009 року. Вказане обтяження зареєстровано 08.04.2009 року за №8625135 реєстратором: Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (65017, Одеська область, м. Одеса, вул. Бреуса, буд. 26/2, (048)717-52-12).

Згідно з відповіддю Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області №150711-2026 від 29.04.2026 року на адвокатський запит, слідчими СУ ГУМВС України в Одеській області проводилось досудове слідство по кримінальній справі №02200800303, порушеній 22.12.2008 року за ознаками ст. 191 ч. 3 КК України, відносно посадових осіб кредитної спілки «Україна». У межах вказаної кримінальної справи, слідчим СУ ГУМВС України Одеській області Попаз І.П. виносилась постанова про накладення арешту на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 24.12.2009 року досудове розслідування по кримінальній справі №02200800303 закінчено та кримінальна справа з обвинувальним висновком направлена до Київського районного суду м. Одеса. 17.06.2013 року кримінальна справа №02200800303 повернута на додаткове розслідування, відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013170110001162. 04.10.2013 року досудове розслідування у кримінальному проваджені №12013170110001162 закінчено, обвинувальний акт направлено до Київського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.

Відповідно до відповіді Київського районного суду м. Одеси №ЕП-1949 від 11.05.2026 року на адвокатський запит, по кримінальному провадженню внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12013170110001162 від 17.06.2013 року, відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , засуджених за ст. 191 ч. 5, ст. 28 ч. 3, ст. 366 ч. 2 КК України, винесено вирок від 22.07.2014 року, що набрав законної сили 22.08.2014 року. Також повідомлено, що судом у межах розгляду кримінального провадження №12013170110001162 питання щодо скасування арешту нерухомого майна, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладеного постановою слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Попаз І.П. №3623 від 06.04.2009 року судом не розглядалося, рішення по справі не приймалося.

Як вбачається із вироку Київського районного суду м. Одеси від 22.07.2014 року у справі №520/15828/13-к, ухваленого за результатами розгляду кримінального провадження № 12013170110001162 від 17.06.2013 року, цим вироком засуджені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожен: за ст.191 ч.5 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого та позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади на строк два роки, за ст.28 ч.3, 366 ч.2 КК України до 2-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади на строк два роки, на підставі ст.49 КК України кожен звільнений від кримінальної відповідальності за ст.28 ч.3, 366 ч.2 КК України, та звільнений від подальшого відбування основного та додаткового покарань за ст. 191 ч.5 на підставі ст.2, ст.14 Закону України «Про амністію в 2014 році». З-під варти звільнені в залі суду.

Таким чином, кримінальне провадження, у межах якого було накладено арешт на квартиру позивача, завершено ухваленням вироку, який набрав законної сили, при цьому питання щодо подальшої необхідності застосування арешту належного позивачу майна судом у межах цього кримінального провадження не вирішувалося.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не мала і не має процесуального статусу підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої у кримінальному провадженні, в межах якого накладено арешт на її майно. Також позивач не є особою, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за дії засуджених осіб.

Належна позивачу квартира не була предметом злочину, не є майном засуджених осіб, не належить їм на праві власності та не є майном, яке підлягає конфіскації чи спеціальній конфіскації.

Доказів протилежного суду не надано.

Таким чином, на момент розгляду справи відсутні встановлені судом правові підстави для подальшого обмеження права власності ОСОБА_1 шляхом збереження арешту на належну їй квартиру.

Суд бере до уваги, що позивач зверталася до Київського районного суду м. Одеси із клопотанням про скасування арешту майна в порядку кримінального судочинства. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.06.2026 року у справі № 520/15828/13-к у задоволенні такого клопотання відмовлено. При цьому зазначена відмова не свідчить про наявність правових підстав для подальшого обмеження права власності позивача, оскільки після завершення кримінального провадження судом не було встановлено наявності правових підстав для подальшого збереження арешту квартири, яка належить позивачу та не є майном засуджених осіб, предметом злочину чи майном, що підлягає конфіскації.

При цьому, суд критично оцінює доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, та вважає їх такими, що не спростовують обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог.

Щодо посилань відповідача на відсутність у матеріалах справи постанови слідчого про накладення арешту на спірну квартиру суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 не була учасником кримінального провадження, в межах якого було накладено арешт на належну їй квартиру, а постанову слідчого про накладення арешту їй не вручали.

З метою отримання зазначеної постанови представником позивача направлялися адвокатські запити до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Київського районного суду м. Одеси, Одеської обласної прокуратури та архіву ГУНП в Одеській області.

За результатами розгляду зазначених запитів повідомлено про відсутність відповідної постанови.

Крім того, представником позивача вживалися заходи щодо отримання документів, на підставі яких було зареєстровано спірне обтяження, шляхом звернення до Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. У зв`язку з неможливістю отримання реєстраційної справи без відповідного судового рішення позивачем заявлено клопотання про витребування доказів.

Отже, позивачем вжито всіх залежних від неї заходів для отримання постанови слідчого про накладення арешту. Відсутність такого документа у матеріалах справи за наведених обставин не свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

При цьому факт накладення арешту на квартиру позивача підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 472589239 від 14.04.2026 року, відповідно до якої обтяження зареєстровано 08.04.2009 року за № 8625135 на підставі постанови слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Попаз І.П. № 3623 від 06.04.2009 року.

Суд також не бере до уваги доводи відповідача про те, що матеріали кримінального провадження щодо інших співучасників були виділені в окреме кримінальне провадження № 12013170110003743 від 11.10.2013 року, а відповідні особи оголошені у розшук.

Сам по собі факт виділення матеріалів щодо інших осіб в окреме кримінальне провадження не свідчить про те, що арешт квартири ОСОБА_1 було накладено саме в межах такого провадження або що станом на час розгляду цієї цивільної справи існує необхідність у подальшому збереженні такого арешту.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що спірна квартира є речовим доказом у кримінальному провадженні № 12013170110003743, має інше процесуальне значення для цього кримінального провадження або що арешт на неї накладено чи продовжує діяти саме з метою забезпечення завдань зазначеного кримінального провадження.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому саме відповідач, заперечуючи проти позову та посилаючись на наявність обставин, які, на його думку, обумовлюють подальше збереження арешту, повинен довести такі обставини належними та допустимими доказами.

Однак таких доказів відповідачем суду не надано.

Судом також встановлено, що у кримінальному провадженні № 12013170110001162, яке розглядалося Київським районним судом м. Одеси у справі № 520/15828/13-к, 22.07.2014 року ухвалено вирок, який набрав законної сили 22.08.2014 року.

При цьому з відповіді Київського районного суду м. Одеси № ЕП-1949 від 11.05.2026 року вбачається, що питання щодо скасування арешту квартири, належної ОСОБА_1 , у межах зазначеного кримінального провадження судом не розглядалося та відповідне рішення не приймалося.

Отже, кримінальне провадження, в межах якого судом розглянуто обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , завершено ухваленням вироку, який набрав законної сили, тоді як питання про подальшу необхідність існування арешту належного позивачу майна у цьому кримінальному провадженні не вирішувалося.

Саме по собі існування іншого кримінального провадження щодо інших осіб не свідчить про те, що спірний арешт продовжує забезпечувати цілі такого провадження. Відповідачем не доведено наявності процесуального зв`язку між арештом квартири позивача, накладеним у 2009 році, та кримінальним провадженням № 12013170110003743 від 11.10.2013 року.

Щодо доводів відповідача про необхідність розгляду спору в порядку кримінального судочинства суд зазначає, що визначальним для вирішення питання про юрисдикцію є встановлення правової природи арешту та порядку, відповідно до якого його було накладено.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.06.2020 року у справі № 727/2878/19, спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи за правилами КПК України 1960 року, яка не була учасником кримінального провадження, слід розглядати за правилами цивільного судочинства (п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19).

У даному випадку арешт на квартиру позивача накладено постановою слідчого від 06.04.2009 року, а відповідне обтяження зареєстровано 08.04.2009 року, тобто до набрання чинності КПК України 2012 року.

Таким чином, посилання відповідача на необхідність вирішення спору виключно в порядку кримінального судочинства не ґрунтується на встановлених судом обставинах та не відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, суд бере до уваги, що позивач не є підозрюваною, обвинуваченою чи засудженою у кримінальному провадженні, в межах якого накладено арешт, а належна їй квартира не є майном засуджених осіб та не визнана судом предметом злочину, речовим доказом або майном, що підлягає конфіскації чи спеціальній конфіскації.

За таких обставин суд не встановив правових підстав для висновку про те, що подальше збереження арешту спірної квартири необхідне для забезпечення цілей будь-якого кримінального провадження.

Щодо доводів відповідача про неналежність відповідача суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що постанову про накладення арешту на спірне майно винесено слідчим СУ ГУМВС України в Одеській області Попаз І.П. № 3623 від 06.04.2009 року, а саме ГУМВС України в Одеській області на теперішній час припинено як юридичну особу.

Водночас припинення юридичної особи, яка здійснювала відповідні повноваження на момент виникнення спірних правовідносин, саме по собі не може призводити до позбавлення особи можливості захистити своє право власності та усунути існуюче обмеження щодо належного їй майна.

Завдання та функції у сфері протидії злочинності, охорони прав і свобод людини та забезпечення публічної безпеки і порядку, які раніше здійснювалися органами міліції, у подальшому були покладені на органи Національної поліції.

З огляду на предмет спору та необхідність забезпечення ефективного захисту права власності позивача суд вважає, що обставина припинення ГУМВС України в Одеській області не є підставою для відмови у позові з мотивів неналежності відповідача.

При цьому предметом спору є не оскарження дій конкретного слідчого та не встановлення його персональної відповідальності, а усунення існуючого обтяження щодо належного позивачу нерухомого майна, яке продовжує існувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, доводи представника відповідача про неналежність відповідача не спростовують права позивача на судовий захист та не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, оцінивши доводи сторін у сукупності з дослідженими доказами, суд доходить висновку, що заперечення відповідача щодо відсутності постанови слідчого, наявності іншого кримінального провадження, незавершеності кримінального провадження та неналежності відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують встановлених у справі обставин.

Відповідачем не доведено наявності правових підстав для подальшого існування арешту квартири, належної ОСОБА_1 , а також не доведено, що збереження такого арешту необхідне для забезпечення завдань кримінального провадження.

За таких обставин суд вважає доводи відповідача необґрунтованими, а позовні вимоги ОСОБА_1 про зняття арешту з належного їй нерухомого майна такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Разом з тим, приписами ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Способами захисту свого цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого, припинення дії, яка порушує.

Враховуючи, що арешт на квартиру позивача накладено у 2009 році в межах кримінальної справи, яка на час розгляду цієї цивільної справи завершена, позивач не була учасником відповідного кримінального провадження, не є особою, щодо якої постановлено обвинувальний вирок, а належне їй майно не визнано предметом злочину чи таким, що підлягає конфіскації, суд доходить висновку, що подальше збереження арешту порушує право власності ОСОБА_1 та створює необґрунтоване обмеження її права володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 316, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 258-260, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про зняття арешту з майна задовольнити.

Зняти арешт з квартири, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження: 8625135 від 08.04.2009 року, реєстратор: Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (65017, Одеська область, м. Одеса, вул. Бреуса, буд. 26/2, (048)717-52-12), накладений на підставі постанови слідчого СУ ГУМВС України в Одеській області Попаз І.П. №3623 від 06.04.2009 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Поліщук І.О.