Рішення № 139156897, 20.08.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/10696/26

Номер провадження № 2/521/7547/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

20 серпня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Ганошенка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Папінян В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 25.06.2026 року звернувся до Хаджибейського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач посилається на те, що 13.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» як первісним кредитором та ОСОБА_1 як позичальником, було укладено договір позики № 77125995 від 13.12.2021 року на умовах повернення позики в кінці строку позики.

Зазначений вид договорів первісного кредитора передбачає дистанційне укладення договору в електронній формі, надання позики безготівковим шляхом на банківську картку позичальника, повернення позики в кінці строку та сплату процентів як плати за користування отриманими коштами. Така структура підтверджується типовими документами первісного кредитора за договорами цієї лінійки, зокрема договором позики MyCredit та паспортом споживчого кредиту, в яких визначаються сума позики, строк, процентна ставка, порядок повернення, загальна вартість кредиту та підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Для отримання коштів Відповідач самостійно пройшов процедуру реєстрації та ідентифікації в інформаційно-комунікаційній системі первісного кредитора, зазначив персональні та контактні дані, реквізити банківської картки, ознайомився з істотними умовами договору та паспортом споживчого кредиту, після чого підтвердив укладення договору шляхом введення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідач висловив волевиявлення на укладення договору позики № 77125995 на суму 18 000,00 грн (вісімнадцять тисяч гривень 00 копійок), а договір було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором: PUhtm2hGG1, направленим на фінансовий номер телефону Відповідача: НОМЕР_1 .

Після укладення договору первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував Відповідачу суму позики на банківську картку № НОМЕР_2 . Факт надання коштів підтверджується довідкою надавача платіжних послуг щодо видачі коштів на банківську картку Відповідача.

Даний кредитний договір був укладений відповідно до вимог чинного законодавства в електронній формі, про що сторони домовилися при його укладанні.

Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав: суму позики у встановлений договором строк не повернув, проценти за користування позикою у повному обсязі не сплатив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Істотними умовами договору позики є: сума позики, строк користування, порядок повернення, процентна ставка, порядок нарахування процентів та реквізити банківської картки для отримання коштів. Саме ці умови були погоджені сторонами при укладенні договору.

За даними договору позики та таблиці обчислення загальної вартості кредиту, сторони окремо визначили дату видачі позики, первісний строк користування позикою, дату її повернення, а також процентну ставку, що застосовується за користування позикою після закінчення первісного строку.

Зокрема, дата видачі позики 13.12.2021 року, первісний строк користування позикою 30 днів, кінцева дата повернення позики 12.01.2022 року.

Оскільки після цієї дати сума позики не була повернута, Відповідач продовжив фактично користуватися отриманими коштами, у зв`язку з чим у розрахунку заборгованості окремо відображені проценти за користування позикою після закінчення первісного строку, передбачені умовами договору.

Загальна сума заборгованості Відповідача за договором позики № 77125995 становить - 43 559,35 грн (сорок три тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 35 копійок), з яких:

18 000,00 (вісімнадцять тисяч гривень 00 копійок) Основна сума боргу неповернутий залишок тіла позики, який утворився внаслідок невиконання Відповідачем обов`язку щодо повернення отриманих грошових коштів у порядку та строки, передбачені Договором;

25559,35 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 35 копійок) грн Проценти за користування позикою нараховані відповідно до умов Договору.

Позивач є належним кредитором за договором позики № 77125995, оскільки право вимоги за цим договором перейшло до нього на підставі договорів факторингу та реєстрів боржників, які додаються до позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника саме по собі не припиняє переходу права вимоги і не звільняє боржника від виконання зобов`язання перед належним кредитором; воно може мати значення лише у випадку виконання боржником зобов`язання первісному кредитору до отримання повідомлення про заміну кредитора.

Перша ланка правонаступництва: первісний кредитор ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступив право вимоги до ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 025-040122 від 04.01.2022 року та відповідного реєстру прав вимоги, а саме: Витяг з Реєстру прав вимог № 10/06/22 до договору факторингу № 025-040122 від 04.01.2022 року. У реєстрі індивідуалізовано боржника, номер договору, суму виданої позики та складові заборгованості, під номером № 7796.

Друга ланка правонаступництва: ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступило право вимоги до ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» на підставі договору факторингу № 17/12/25-01 від 17.12.2025, реєстру боржників та акта приймання-передачі прав вимоги, де відповідач знаходиться під № 263. Оплатність факторингової операції підтверджується відповідною платіжною інструкцією.

Отже, термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв`язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «СІТІ КОЛЕКТ» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів та відсотків у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язання за кредитним договором.

Отже, на підставі наведеного, позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача вказані суми заборгованості за кредитним договором а також, судові витрати по сплаті судового збору в сумі -2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі - 15000,00 грн. та витрати на підготовку, комплектування та направлення документів відповідачу у сумі 381,74 грн.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 03.07.2026 року по справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивача про судовий розгляд справи було повідомлено шляхом направлення ухвали про відкриття провадження за зареєстрованим місцем його реєстрації. Про те, позивач у позовній заяві просив суд розглядати справу за відсутністю його представника.

Відповідача про судовий розгляд справи було повідомлено шляхом направлення ухвали про відкриття провадження за зареєстрованим місцем його проживання, які не вручені останньому та повернуті до суду 04.08.2026 року з незалежних від суду причин.

22.07.2026 на адресу суду надійшов відзив та клопотання відповідача ОСОБА_1 про перехід до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Вивчивши матеріали цивільної справи, враховуючи, що від відповідача 22.07.2026 року на адресу суду надійшло клопотання, відповідно до якого останній просить вирішити питання про перехід від спрощеного провадження без виклику сторін до спрощеного провадження з викликом сторін, суд вважає за необхідне здійснити перехід з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 23.07.2026 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про призначення розгляду цивільної справи № 521/10696/26 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін задоволено.

Здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в розгляд справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін по цивільній справі № 521/10696/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та призначено справу до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання на 20 серпня 2026 року на 13:20 годин в залі засідань № 209, в приміщенні Хаджибейського районного суду м. Одеси за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 1-А.

22.07.2026 року до суду надійшов відзив від відповідача, в якому він висловлює свою незгоду з позицією позивача, оскільки відповідач не визнає правильність розрахунку позивача, не визнає наявність підстав для стягнення всієї заявленої суми процентів та заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. як неспівмірних, завищених та таких, що не відповідають складності цієї справи, а також застосувати до правовідносин, які склалися між сторонами, позовну давність.

У судове засідання 20.08.2026 року відповідач з`явився, позов визнав частково, про що подав відповідну заяву.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відомості про розгляд справ (залишення позову без руху, повернення позовної заяви, дані про відкриття провадження та дати призначення справи до розгляду) публікуються на офіційному веб-сайті Хаджибейського районного суду м. Одеси у відповідності до Рішення ради суддів загальних судів № 12 від 28 лютого 2013 року «Про організацію роботи з інформаційного наповнення і функціонування офіційних веб-сайтів загальних судів на офіційному веб-порталі судової влади України» та відправлено до ЄДРСР.

Отже, виходячи з наведеного, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» як первісним кредитором та ОСОБА_1 як позичальником, було укладено договір позики № 77125995 від 13.12.2021 року на умовах повернення позики в кінці строку позики.

Зазначений вид договорів первісного кредитора передбачає дистанційне укладення договору в електронній формі, надання позики безготівковим шляхом на банківську картку позичальника, повернення позики в кінці строку та сплату процентів як плати за користування отриманими коштами. Така структура підтверджується типовими документами первісного кредитора за договорами цієї лінійки, зокрема договором позики MyCredit та паспортом споживчого кредиту, в яких визначаються сума позики, строк, процентна ставка, порядок повернення, загальна вартість кредиту та підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Для отримання коштів Відповідач самостійно пройшов процедуру реєстрації та ідентифікації в інформаційно-комунікаційній системі первісного кредитора, зазначив персональні та контактні дані, реквізити банківської картки, ознайомився з істотними умовами договору та паспортом споживчого кредиту, після чого підтвердив укладення договору шляхом введення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідач висловив волевиявлення на укладення договору позики № 77125995 на суму 18 000,00 грн (вісімнадцять тисяч гривень 00 копійок), а договір було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором: PUhtm2hGG1, направленим на фінансовий номер телефону Відповідача: НОМЕР_1 .

Після укладення договору первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував Відповідачу суму позики на банківську картку № НОМЕР_2 . Факт надання коштів підтверджується довідкою надавача платіжних послуг щодо видачі коштів на банківську картку Відповідача.

Даний кредитний договір був укладений відповідно до вимог чинного законодавства в електронній формі, про що сторони домовилися при його укладанні.

Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав: суму позики у встановлений договором строк не повернув, проценти за користування позикою у повному обсязі не сплатив, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Істотними умовами договору позики є: сума позики, строк користування, порядок повернення, процентна ставка, порядок нарахування процентів та реквізити банківської картки для отримання коштів. Саме ці умови були погоджені сторонами при укладенні договору.

За даними договору позики та таблиці обчислення загальної вартості кредиту, сторони окремо визначили дату видачі позики, первісний строк користування позикою, дату її повернення, а також процентну ставку, що застосовується за користування позикою після закінчення первісного строку.

Зокрема, дата видачі позики 13.12.2021 року, первісний строк користування позикою 30 днів, кінцева дата повернення позики 12.01.2022 року.

Оскільки після цієї дати сума позики не була повернута, Відповідач продовжив фактично користуватися отриманими коштами, у зв`язку з чим у розрахунку заборгованості окремо відображені проценти за користування позикою після закінчення первісного строку, передбачені умовами договору.

Загальна сума заборгованості Відповідача за договором позики № 77125995 становить - 43 559,35 грн (сорок три тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 35 копійок), з яких:

18 000,00 (вісімнадцять тисяч гривень 00 копійок) Основна сума боргу неповернутий залишок тіла позики, який утворився внаслідок невиконання Відповідачем обов`язку щодо повернення отриманих грошових коштів у порядку та строки, передбачені Договором;

25559,35 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 35 копійок) грн Проценти за користування позикою нараховані відповідно до умов Договору.

22.07.2026 року до суду надійшов відзив від відповідача, в якому він висловлює свою незгоду з позицією позивача, оскільки не визнає правильність розрахунку позивача, не визнає наявність підстав для стягнення всієї заявленої суми процентів та заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. як неспівмірних, завищених та таких, що не відповідають складності цієї справи, а також застосувати до правовідносин, які склалися між сторонами, позовну давність.

Позивач є належним кредитором за договором позики № 77125995, оскільки право вимоги за цим договором перейшло до нього на підставі договорів факторингу та реєстрів боржників, які додаються до позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника саме по собі не припиняє переходу права вимоги і не звільняє боржника від виконання зобов`язання перед належним кредитором; воно може мати значення лише у випадку виконання боржником зобов`язання первісному кредитору до отримання повідомлення про заміну кредитора.

Перша ланка правонаступництва: первісний кредитор ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступив право вимоги до ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» на підставі договору факторингу № 025-040122 від 04.01.2022 року та відповідного реєстру прав вимоги, а саме: Витяг з Реєстру прав вимог № 10/06/22 до договору факторингу № 025-040122 від 04.01.2022 року. У реєстрі індивідуалізовано боржника, номер договору, суму виданої позики та складові заборгованості, під номером № 7796.

Друга ланка правонаступництва: ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступило право вимоги до ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» на підставі договору факторингу № 17/12/25-01 від 17.12.2025, реєстру боржників та акта приймання-передачі прав вимоги, де відповідач знаходиться під № 263. Оплатність факторингової операції підтверджується відповідною платіжною інструкцією.

Від так суд виснує, що частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Надані копії договорів факторингу № 025-040122 від 04.01.2022 року, № 17/12/25-01 від 17.12.2025 року підписані сторонами, що підтверджує укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та відповідно від ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» до ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ».

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.

Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Копія договору факторингу та реєстру права вимоги є належним та допустимим доказом відступлення права вимоги у спірних правовідносинах, що в свою чергу підтверджує та дозволяє дійти висновку, що ТОВ "ФК "СІТІ КОЛЕКТ" одержало від первісного кредитора право вимоги по заборгованості відповідача.

Повна оплата за договором факторингу № 17/12/25-01 від 17.12.2025 підтверджується платіжною інструкцією № 14 кредитового переказу коштів від 17.12.2025 р. та оплата за договором факторингу № 025-040122 від 04.01.2022 р. підтверджується платіжною інструкцією № 563 від 29.09.2022 року.

Крім того, зазначені договори факторингу у встановленому порядку також недійсними не визнані, тобто в силу ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Тому твердження відповідача щодо не доведення факту відступлення права грошової вимоги суд не бере до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

Разом із тим щодо суб`єктного складу таких правовідносин ч. 3 ст.1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у п. 1 ч. 1ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст.1Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За п. 11 ч. 1 ст.4Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

У ч. 1 ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.

Навіть при умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитору, який вказано в договорі позики №771125995 від 13.12.2021 р. і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 вересня 2015 року по справі № 6-979цс15, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджує, що ТОВ "ФК "СІТІ КОЛЕКТ" за своїм правовим статусом відноситься до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України.

Права вимоги за договором позики №771125995 від 13.12.2021 р., перейшло до ТОВ "ФК "СІТІ КОЛЕКТ".

Всупереч умовам договору позики №771125995 від 13.12.2021 р. відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості.

Таким чином, за вищевказаних обставин суд доходить висновку, що між сторонами по справі укладений договором позики №771125995 від 13.12.2021 р., за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти, та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум позичальнику у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.

Отже, термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв`язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «СІТІ КОЛЕКТ» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів та відсотків у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язання за кредитним договором.

Крім наведено вище, позивач просить також суд стягнути на його користь з відповідача вказані суми заборгованості за кредитним договором а також, судові витрати по сплаті судового збору в сумі -2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі - 15000,00 грн. та витрати на підготовку, комплектування та направлення документів відповідачу у сумі 381,74 грн.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно довідки про ідентифікацію, яка міститься у справі договір зі сторони клієнта було підписано електронним підписом, створеним шляхом використання одноразового ідентифікатора.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.

Відповідно до умов договору Споживач зобов`язаний була у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити відсотки, штрафи та пеню (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором. Однак, відповідач не виконав належним чином умови кредитного договору.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( п. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно з ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника саме по собі не припиняє переходу права вимоги і не звільняє боржника від виконання зобов`язання перед належним кредитором; воно може мати значення лише у випадку виконання боржником зобов`язання первісному кредитору до отримання повідомлення про заміну кредитора.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежного виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість ним виконання свого грошового зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідач свої зобов`язання за договором позики № 77125995 від 13.12.2021 року належним чином не виконував, а тому з нього кредитор ТОВ «ФК «СІТІ КОЛЕКТ» просить суд стягнути заборгованість у розмірі 43 559,35 грн (сорок три тисячі п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 35 копійок), з яких:

18 000,00 (вісімнадцять тисяч гривень 00 копійок) Основна сума боргу неповернутий залишок тіла позики, який утворився внаслідок невиконання Відповідачем обов`язку щодо повернення отриманих грошових коштів у порядку та строки, передбачені Договором;

25559,35 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень 35 копійок) грн Проценти за користування позикою нараховані відповідно до умов Договору.

Як встановлено судом з фактичних обставин, між Первісним кредитором та відповідачем було укладено Кредитний договір, права вимоги за яким відповідно до договору відступлення перейшло до позивача, який продовжив нарахування відсотків до закінчення строку кредитування.

З цього приводу суд зазначає, що частиною 1 статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

Частина 1 статті 526 ЦК України визначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак відповідач свої обов`язки за Кредитним договором належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду (справа №127/15672/16-ц) в постанові від 08 листопада 2019 року зазначила, що для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

На підставі викладеного, надавши оцінку аргументам сторін та фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд вважає, що позивачем вчинено всі дії, згідно із законом та умовами договору кредиту для досудового врегулювання спірних правовідносин.

Відповідачем не було надано до суду жодних доказів у підтвердження своїх заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором позики № 77125995 від 13.12.2021 року підлягає задоволенню у сумі 43559,35 грн.

При оцінці аргументів та заперечень відповідача щодо застосування позовної давності, суд зазначає, що позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення, а за відсутності цієї заяви сторони у спорі суд не застосовує позовної давності.

Поряд із цим, суд відхиляє твердження представника відповідача про сплив позовної давності, оскільки, як встановлено, останній платіж відповідачем було здійснено 16 березня 2021 року, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Разом із цим, Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 530-ІХ від 17 березня 2020 року введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються настрок дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02 квітня 2020 року.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» від 11 березня 2020 року № 211 в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року.

Таким чином строк позовної давності було продовжено на період дії карантину.

Також, відповідно до пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Відтак позивачем не пропущено строк позовної давності.

Разом із цим, як встановлено з фактичних обставин, між Первісним кредитором та відповідачем було укладено договір позики №771125995 від 13.12.2021 року, права вимоги за яким відповідно до договору факторингу перейшло до позивача.

З цього приводу суд виснує, що частиною 1 статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

Частина 1 статті 526 ЦК України визначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак відповідач свої обов`язки за Кредитним договором належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду (справа №127/15672/16-ц) в постанові від 08 листопада 2019 року зазначила, що для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

На підставі викладеного, надавши оцінку аргументам сторін та фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн, суд виснує про наступне.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 від 03.10.2019 року.

Судом встановлено, що представництво інтересів позивача ТОВ «ФК СІТІ КОЛЛЕКТ» здійснював адвокат Богомолов В.В., на підставі договору про надання правової (правничої допомоги) № ДО-20260202/001 від 02.02.2026 року укладений між позивачем та адвокатом, Витягу з Акту надання послуг (правової (правничої)) допомоги №1069 від 01.05.2026 року, та прайс-листа на суму - 15000,00 грн. (надання усної консультації з ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2,5 год. вартістю 5000,00 грн., та складання позовної заяви 2 год.,на загальну суму 10000,00 грн.), що в загальному складає - 15000,00 грн.

При цьому суд виснує, що пунктом 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, зазначено що, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальних адвокатських витрат (встановлення їхньої доцільності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

До аналогічних висновків також, прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд приходить до переконання, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа позовної заяви.

Отже, суд приходячи до вищевказаного висновку про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, виходив також з того, що оскільки адвокатом неодноразово надавалась та надається правова допомогу позивачу ТОВ «ФК СІТІ КОЛЕКТ» по аналогічним спорам з приводу стягнення заборгованості за кредитними договорами, а тому суд вважає, що вищевказані витрати з правової допомоги завищеними та такими, що підлягають зменшенню, до розміру - 2000,00 (дві тисячі) грн. виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд також бере до уваги той факт, що спір, який виник між сторонами у справі, відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з фактичних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн. що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 1907 від 10.06.2026 року.

Пункт перший частини другої вказаної статті ЦПК України визначає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн.

Керуючись ст. ст. 526, 610, 611, 612, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81,141, 223, 259, 264, 275, 280, 284, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» (02154, м. Київ, вул. пр. Соборності, буд. 30-А, приміщення 321, ЄДРПОУ 43950742) заборгованість за договором позики № 77125995 від 13.12.2021 року в розмірі 43559,35 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СІТІ КОЛЕКТ» (02154, м. Київ, вул. пр. Соборності, буд. 30-А, приміщення 321, ЄДРПОУ 43950742) судовий збір у розмірі 2662,40 грн., судові витрати, пов`язані з підготовкою та направленням документів в розмірі 381 (триста вісімдесят одна) гривня 74 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 2000,00 грн.

В іншій частині вимог з оплати правничої допомоги -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 20.08.2026 року.

Суддя Сергій ГАНОШЕНКО