Рішення № 139156780, 21.08.2026, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 946/10378/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого судді Масленикова О.А.

за участю секретаря судового засідання Скрипкіної А.Ю.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області

про

встановлення юридичного факту та визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області про встановлення юридичного факту та визнання права власності за спадкове майно.

В обгрунтовання поданого позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 .

За життя, ОСОБА_2 на користь позивача залишила заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Старотроянівської сільської ради 22.01.2015 року, відповідно до якого все майно, де б воно не знаходилось і з чого воно не складалось, і взагалі все те, на що вона за законом на день смерті матиме право, заповіла позивачу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщину позивач прийняв шляхом подання протягом шести місяців з момента смерті спадкодавця заяви нотаріусу про прийняття спадщини. Спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку немає, батько позивача помер ще ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після смерті матері позивача, відкрилася спадщина, зокрема, і на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Старотроянівської сільської ради. Право постійного користування земельною ділянкою підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІI-ОД № 016671, виданий 18.04.2001 року, зареєстрований за № 26.

З метою отримання свідоцтва про право на спадщину позивач звернувся до нотаріуса, але отримав відмову через те, що вказана земельна ділянка знаходилася у спадкодавця в постійному користуванні, а не у власності.

Разом з тим, на час набуття ОСОБА_2 права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинний Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року, яким було закріплено право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6).

ОСОБА_2 відповідно до статті 7, 22 ЗК України 1990 року набула право постійного користування спірною земельною ділянкою загальною площею 0,40 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення Старотроянівської сільської Ради народних депутатів Кілійського р-ну Одеської області від 04.08.2000 року, яке виникло у неї після одержання Державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ОД № 016671 від 18.04.2001 року.

Однак, після набрання чинності з 01.01.2002 Земельним кодекс України від 25.10.2001 фізичні особи були виключені із суб`єктів, які можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України 2001 року у редакції, яка діяла з 01.01.2002 до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України 2001 року щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на право постійного користування землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов`язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділянки.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у постійне користування були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право громадянина України постійного користування земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може передаватися у порядку спадкування.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідношення з постійного користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, яка конкретизована постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц.

Отже, належне ОСОБА_2 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,4 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Старотроянської сільської ради, як майнове право, увійшло до складу спадщини після її смерті та може успадковуватися на загальних підставах.

Нотаріус також повідомила позивачу, що у прізвищі спадкодавця та спадкоємця є розбіжності. Позивач є рідним сином померлої ОСОБА_2 , однак у свідоцтві про смерть прізвище матері позивача вказано - « ОСОБА_3 », а прізвище позивача згідно паспорту - « ОСОБА_4 ». Той факт, що позивач є сином спадкодавця підтверджується заповітом, де зазначено, що ОСОБА_2 заповідає майно синові « ОСОБА_1 », ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цей факт також підтверджується свідоцтвом про народження, свідоцтвом про шлюб батьків, військовим квитком.

У зв`язку з зазначеним позивач просить суд:

- встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Старотроянівської сільської ради, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ОД № 016671, виданого 18.04.2001 р., зареєстрованого за № 26, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді від 23.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено підготовче судове засіданння, про що повідомлені сторони.

Ухвалою суду від 17.06.2026 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, про що повідомлені сторони.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав заяву відповідно до якої просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача - Катлабузької селищної ради Ізмаїльського району Одеської області в судове засідання не з`явився, надав відзив в якому просив суд розглянути справу за його відсутності, проти позову не заперечує.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши позовну заяву, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , зареєстрованого 22.07.1957 року та виданого повторно 31.08.1971 року вбачається, що (далі викладено мовою оригіналу) « ОСОБА_5 », 1932 року народження та (далі викладено мовою оригіналу) « ОСОБА_6 », 1936 року народження, зареєстрували шлюб 22.07.1957 року, про що було складено відповідний актовий запис №27 від 22.07.1957 року. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище (далі викладено мовою оригіналу) « ОСОБА_4 » /а.с.8/.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 виданого 28.02.1962 року с. Старі Трояни с/рада Ізмаїльського району Одеської області вбачається, що (далі викладено мовою оригіналу) « ОСОБА_7 » народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що було складено відповідний актовий запис №11 від 02.02.1962 року. Батьками записані (далі викладено мовою оригіналу) « ОСОБА_5 и ОСОБА_8 » /а.с.9/.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 19.11.2010 року Виконавчим комітетом Старотроянівської сільської ради Кілійського району Одеської області вбачається, що ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 46 від 19.11.2010 року /а.с.7/.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 виданого 07.06.2024 року Ізмаїльським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було складено відповідний актовий запис №780 від 07.06.2024 року /а.с.6/.

Згідно копії Державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ОД № 016671, виданого 18.04.2001 року головою Старотроянівської сільської Ради народних депутатів вбачається, що ОСОБА_2 , яка мешкає в с. Старі Трояни Кілійського району, на підставі рішення ХІІІ сесії ХХІІІ скликання Старотроянівської сільської Ради народних депутатів Кілійського району Одеської області від 04 серпня 2000 року №99, надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,40 гектарів у межах згідно з планом, яка розташована на території Старотроянівської сільської ради, для ведення особистого підсобного господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 26 /а.с. 14/.

Згідно довідки №784/15-14 від 29.10.2024 року наданої Старотроянівським старостинським округом Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області встановлено, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 1979 року по момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день її смерті з нею ніхто не був зареєстрований та не проживав. Заповіт складено та зареєстровано у реєстрі для нотаріальних дій №51 від 22.01.2015 року /а.с.13/.

Згідно заповіту від 22.01.2015 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Старотроянівської сільської ради Кілійського району Одеської області та зареєстрованого в реєстрі за №51 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на випадок своєї смерті зробила наступне заповідальне розпорядження: все своє майно нерухоме та рухоме, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, заповідала своєму сину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно запису, складеного старостою Старотроянівського старостинського округу Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області від 29.10.2024 року заповіт не змінявся та не відмінявся, номер у Спадковому реєстрі 57049439 /а.с. 11/.

Згідно копії спадкової справи № 234/2024 року, заведеної 07.11.2024 року приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Т.І. до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 встановлено, що заявою за №521 від 07.11.2024 року, поданою ОСОБА_1 , заявник приймає спадщину після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка залишила на його ім`я заповіт, посвідчений Старотроянівською сільською радою Кілійського району Одеської області 22.01.2015 року, реєстровий номер №51. Інші спадкоємці до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 - відсутні /а.с.44-68/.

Згідно роз`яснення про неможливість оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 № 1019/02-14 від 09.12.2025 року, наданого приватним нотаріусом Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Т.І. встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право користування земельною ділянкою щодо земельної ділянки площею 0,40 га, розташованої на території Старотроянівської сільської ради Кілійського району Одеської області, для ведення особистого підсобного господарства, у зв`язку з тим, що право користування земельною ділянкою, що виникло у померлої ОСОБА_2 на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право та для вирішення цього питання, рекомендовано звернутись до суду /а.с.68/.

Згідно інформації №945/340-26 від 16.04.2026 року наданої Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області встановлено, що згідно з наявними у відділі № 4 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Книгами записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі та других примірників державних актів станом на 31.12.2012 року зареєстровано державний акт на право постійного користування землею серії ІІІ-ОД № 016671 18 квітня 2001 року за № 26, який видано ОСОБА_2 на одну земельну ділянку загальною площею 0,40 га, що розташована на території Старотроянівської сільської ради та надана для ведення особистого підсобного господарства.

Додатково повідомлено, що у зв`язку з набранням чинності з 01.01.2013 року Закону України «Про Державний земельний кадастр», постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» та відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме органом державної реєстрації прав.

Систему органів державної реєстрації прав становлять центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та структурні підрозділи територіальних органів Міністерства юстиції України, які забезпечують реалізацію його повноважень та є органами державної реєстрації прав.

Отже з 01.01.2013 року органи Держгеокадастру позбавлені повноважень щодо реєстрації прав власності та користування земельною ділянкою /а.с.73/.

При ухваленні рішення суд керувався наступними правовими нормами

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стосовно встановлення факту родинних відносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

У судовому порядку можуть бути встановлені також факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 315 ЦПК України та роз`яснень, що містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.95 № 5, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються в судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх установлення.

Під родинними відносинами слід розуміти кровний зв`язок між особами, які походять одне від одного (пряма лінія родинних відносин) і кровний зв`язок між особами, які походять від спільного предка (бічна лінія родинних відносин). У прямій лінії родинних відносин знаходяться: мати і син (або донька), батько і син (або донька), дід і внук (внучка), бабка і внук (внучка), прадід і правнук (правнучка), прабабка і правнук (правнучка). У бічній лінії родинних відносин знаходяться, наприклад: рідні брати і сестри, дядько і племінник (племінниця), тітка і племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри тощо. Розрізняють також ступені родинних відносин, які визначаються кількістю народжень, які відділяють народження одного родича від іншого. Родинні відносини є підставою для виникнення численної групи сімейних правовідносин (наприклад, між батьками і дітьми, братами і сестрами, бабкою, дідом і внуками).

Таким чином, родинні відносини (споріднення) (у теорії права) - кровний зв`язок між людьми, з наявністю якого закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків. Правове значення має як пряме споріднення так і не пряме (бокове), коли родинні зв`язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника).

Доказом родинних відносин спадкоємців зі спадкодавцем є зокрема свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії судових рішень, які набрали законної сили щодо встановлення факту родинних відносин.

Законодавство України не встановлює вичерпного переліку документів, які підтверджують родинні стосунки, а тому вони визначаються в кожному випадку окремо, в залежності від ступеня їх споріднення.

Оскільки з досліджених в ході розгляду справи достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є рідним сином ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд дійшов висновку, що вимога про встановлення факту родинних відносин, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно визнання права користування спадковим майном за позивачем, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, що мати позивача - ОСОБА_2 набула право постійного користування земельною ділянкою площею 0,40 га для ведення особистого підсобного господарства у 2000 році, тобто, до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-ХІІ, чинного на час набуття ОСОБА_2 права постійного користування земельною ділянкою, користування землею могло бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 ЗК України 1990 року).

Статтею 56 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII визначено, що для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування. Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара.

Відповідно до пункту 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-XII «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України 2001 року, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку.

Крім того, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 663/1738/16-ц.

Крім того, статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.

Також відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 11.12.2024 року у справі № 179/687/21, у пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя).

Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними.

Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Положення статті 13 Конституції України не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року.

Згідно ст. 1216, 1217 ЦК України - спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Відтак, право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Отже, право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало. Такі висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 по справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Як зазначено в п. п. 4.18 п. 4 гл. 10 розділу ІІ зазначеного у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до п. п 4.20 п. 4 гл. 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на законних підставах, передбачених законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин, набула право постійного користування земельною ділянкою, з метою, передбаченою законом для ведення особистого підсобного господарства, яке не було припинене із її смертю, що входить до складу спадкового майна. Однак позивач, будучи спадкоємцем за законом на спадкове майно, до якого входить право постійного користування земельною ділянкою, позбавлений можливості інакше ніж у судовому порядку оформити свої спадкові права, суд, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок зібраних у справі доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 207, 259, 315 ЦПК України, ст. ст. 16, 1261, 1269 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Встановити факт родинних відносин, за яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 є рідним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно факт того, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , право постійного користування земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,40 га, розташованої на території Старотроянівської сільської ради Ізмаїльського (колишнього Кілійського) району Одеської області, відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІІ-ОД № 016671, виданого 18.04.2001 року на підставі рішення ХІІІ сесії ХХІІІ скликання Старотроянівської сільської Ради народних депутатів Кілійського району Одеської області від 04 серпня 2000 року №99 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №26, в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кілійського районного суду О. А. Маслеников