Ухвала суду № 139152680, 21.08.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/3983/21

Провадження № 6/450/81/26

УХВАЛА

про визначення частки майна боржника

21 серпня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Мельничук І. І.,

секретаря судового засідання Дикої О. Ю.,

за участю представника приватного виконавця Кусого А. В.

боржника ОСОБА_1

заінтересованої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні подання приватного виконавця виконавчого округу у Львівській області Білецького Ігоря Мироновича, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_2 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, -

в с т а н о в и в :

приватний виконавець виконавчого округу у Львівській області Білецький І. М. звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області із поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вказавши боржником ОСОБА_1 та стягувача ОСОБА_3 , в якому просив: визначити, що частка боржника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у квартирі АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3104725680000, загальна площа 44,6 кв.м., що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , становить 1/2 (одну другу) частину цього майна.

В обґрунтування подання представник приватного виконавця покликається на те, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича перебуває виконавче провадження № 79547841 від 07.11.2025 року з примусового виконання виконавчого листа № 450/3983/21, виданого Пустомитівським районним судом Львівської області 23.10.2025 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 109 016,28 грн матеріальної шкоди, 18 589,33 грн шкоди за втрату товарного вигляду автомобіля та 1 276 грн судового збору. Зазначає, що станом на день звернення до суду рішення суду боржником добровільно не виконано, а в ході здійснення виконавчих дій приватним виконавцем не виявлено достатнього майна чи грошових коштів боржника, на які відповідно до закону можливо звернути стягнення в обсязі, необхідному для повного виконання рішення суду. За даними МВС України за ОСОБА_1 зареєстровані транспортні засоби відсутні, а на рахунках у банківських установах не виявлено достатніх коштів для погашення заборгованості. Водночас під час проведення виконавчих дій встановлено, що боржник ОСОБА_1 з 05.12.2015 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , якій на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв. м, житловою площею 15,2 кв. м, право власності на яку зареєстровано 19.11.2025 року на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2025 року. Вартість квартири відповідно до договору становить 2 032 807,49 грн. Представник приватного виконавця вказує, що зазначена квартира придбана ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , а тому, з урахуванням положень статті 60 Сімейного кодексу України, існує презумпція її належності подружжю на праві спільної сумісної власності. Оскільки частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на квартиру не визначені, виникла необхідність у визначенні частки боржника для можливості звернення на неї стягнення в межах виконавчого провадження. З огляду на відсутність у боржника іншого майна та грошових коштів, достатніх для виконання судового рішення, представник приватного виконавця вважає, що визначення частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на зазначену квартиру є необхідною умовою для подальшого вчинення виконавчих дій та забезпечення виконання рішення суду. При цьому, посилаючись на положення статей 368, 370 Цивільного кодексу України, статті 60, частини першої статті 70 Сімейного кодексу України, частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 443 ЦПК України, представник приватного виконавця зазначає, що за відсутності домовленості між співвласниками або інших встановлених законом чи судом підстав для відступу від принципу рівності часток частки подружжя у спільному майні є рівними. Відтак, зважаючи на те, що квартира придбана у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , частки співвласників у праві спільної сумісної власності не визначені, а обставин, які б свідчили про необхідність відступу від рівності часток, не встановлено, представник приватного виконавця просить визначити за боржником ОСОБА_1 частку у праві спільної сумісної власності на зазначену квартиру у розмірі 1/2, що, на його думку, дозволить у подальшому звернути стягнення на належну боржнику частку майна та забезпечити виконання судового рішення.

31.07.2026 року боржником ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подано заперечення на подання приватного виконавця, згідно з якими останній зазначає, що подання приватного виконавця є безпідставним, передчасним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки суперечить принципу співмірності заходів примусового виконання. Зокрема, боржник вказує, що розмір заборгованості за виконавчим документом становить близько 128 тис. грн, водночас приватним виконавцем ще 25.11.2025 року накладено арешт на належні йому житловий будинок площею 254,2 кв. м у с. Сокільники Львівського району Львівської області та дві земельні ділянки, загальна вартість яких, на думку боржника, у багато разів перевищує суму заборгованості. Зазначає, що приватним виконавцем не наведено доказів недостатності вартості вже арештованого майна для виконання рішення суду, неможливості його реалізації чи недостатності такого майна для задоволення вимог стягувача, а тому звернення до суду з поданням про визначення частки у праві власності на квартиру, зареєстровану за його дружиною, є, на його думку, передчасним та необґрунтованим. Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що ним до цього ж суду подано скаргу на дії приватного виконавця, у якій оскаржуються, зокрема, відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на житловий будинок та земельні ділянки, призначення оцінки майна та інші виконавчі дії. У зв`язку з цим вважає, що до вирішення зазначеної скарги подання про визначення частки ще в одному об`єкті нерухомого майна є передчасним. Також боржник зазначає, що приватним виконавцем не були використані, на його думку, менш обтяжливі способи виконання рішення суду. Зокрема, після відкриття виконавчого провадження він повідомив виконавця про своє місце роботи та запропонував погашати заборгованість шляхом звернення стягнення на заробітну плату, однак відповідної постанови виконавцем не винесено. Окремо у запереченнях ОСОБА_1 ставить під сумнів належність квартири до спільної сумісної власності подружжя, зазначаючи, що приватний виконавець виходить виключно з факту її придбання у період шлюбу. На думку боржника, сам по собі факт придбання майна під час шлюбу не свідчить безумовно про виникнення права спільної сумісної власності, оскільки презумпція, передбачена статтею 60 Сімейного кодексу України, є спростовуваною. При цьому заінтересована особа ОСОБА_2 , за твердженням боржника, має намір надати докази придбання квартири за її особисті кошти, що, на його думку, може свідчити про відсутність у ОСОБА_1 права на частку у цьому майні. Таким чином, боржник вважає, що приватним виконавцем не доведено існування у нього частки у праві власності на спірну квартиру, не підтверджено недостатність уже арештованого майна для виконання рішення суду, а також не обґрунтовано необхідність застосування додаткового заходу примусового виконання. Вказує на надмірність та неспівмірність такого заходу з розміром заборгованості, передчасність подання з огляду на наявність скарги на дії приватного виконавця та відсутність належних доказів того, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні подання приватного виконавця про визначення його частки у праві спільної сумісної власності на квартиру.

04.08.2026 року заінтересованою особою ОСОБА_2 подано через підсистему «Електронний суд» письмові заперечення на подання приватного виконавця, згідно мотивів яких остання не погоджується із поданням та вважає його безпідставним, оскільки спірна квартира була придбана не за спільні кошти подружжя, а виключно за її особисті кошти, отримані від продажу належної їй на праві приватної власності квартири. Зазначає, що отримані від продажу кошти були зараховані на її особистий банківський рахунок, з якого здійснювалися платежі за придбання спірної квартири, що підтверджується відповідними договорами та банківськими документами. У зв`язку з цим ОСОБА_2 вважає, що квартира відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України є її особистою приватною власністю, а відтак у боржника ОСОБА_1 відсутня будь-яка частка у праві власності на неї, яка могла б бути визначена судом у порядку ст. 443 ЦПК України.

05.08.2026 року представником приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. адвокатом Кусим А. В. подано через підсистему «Електронний суд» відповідь на заперечення боржника ОСОБА_1 та заінтересованої особи ОСОБА_2 , згідно з якою останній не погоджується з доводами, наведеними у запереченнях, та зазначає, що наявність у боржника зареєстрованого нерухомого майна не свідчить про можливість звернення на нього стягнення, оскільки житловий будинок є єдиним житлом боржника, а земельна ділянка у м. Рогатині, за твердженням заявника, не може бути реалізована у зв`язку з наявністю на ній незареєстрованої будівлі. Також представник приватного виконавця вказує, що визначення частки боржника у спільному майні не є безпосереднім зверненням стягнення на майно та саме по собі не порушує принципу співмірності, а питання фактичного звернення стягнення вирішується окремо. Щодо правового режиму квартири представник приватного виконавця заперечує доводи ОСОБА_2 про придбання квартири за її особисті кошти, посилаючись на те, що кошти від продажу попередньої квартири були отримані в період шлюбу, а сама попередня квартира також була набута під час шлюбу. Зазначає, що її відчуження здійснювалося за нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_1 , як і придбання спірної квартири у м. Києві. Крім того, представник приватного виконавця звертає увагу на істотну різницю між вартістю проданої квартири та сумою, фактично сплаченою за спірну квартиру, а також на відсутність доказів безперервного руху коштів від продажу попереднього майна до придбання квартири у м. Києві. Щодо доводів про передчасність подання зазначає, що розгляд скарги боржника на дії приватного виконавця та вирішення питання про визначення частки боржника у спільному майні мають різний предмет, а тому наявність такої скарги не є підставою для відмови у задоволенні подання. Посилання боржника на можливість звернення стягнення на заробітну плату представник приватного виконавця також вважає необґрунтованими, оскільки, на його думку, розмір доходу боржника не забезпечує виконання рішення у розумний строк та не виключає можливості застосування інших заходів примусового виконання. У зв`язку з наведеним представник приватного виконавця просить відмовити у задоволенні заперечень боржника та заінтересованої особи, задовольнити подання приватного виконавця та визначити за ОСОБА_1 1/2 частку у праві на квартиру АДРЕСА_2 , а також покласти на боржника судові витрати на професійну правничу допомогу.

17.08.2026 року боржником ОСОБА_1 подано заперечення на відповідь представника приватного виконавця на його заперечення, в яких останній не погоджується з доводами, наведеними у відповіді, та зазначає, що приватним виконавцем не спростовано основних аргументів боржника щодо відсутності підстав для визначення за ним частки у спірній квартирі. Боржник наголошує, що ключовим у справі є встановлення факту наявності у нього права на частку у квартирі, а не саме право приватного виконавця звернутися до суду в порядку статті 443 ЦПК України. ОСОБА_1 зазначає, що приватним виконавцем не надано належних доказів його участі у фінансуванні придбання квартири, а сам факт перебування його та ОСОБА_2 у шлюбі, на його думку, не є достатнім для висновку про належність йому 1/2 частки у цьому майні. При цьому посилається на подані ОСОБА_2 документи щодо джерела походження коштів та здійснення платежів за квартиру з її особистого банківського рахунку. Також боржник заперечує доводи приватного виконавця про відсутність у нього іншого майна, за рахунок якого може бути виконано рішення суду, вказуючи, що на три належні йому об`єкти нерухомості вже накладено арешт, а постановою приватного виконавця від 03.06.2026 року навіть призначено суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості арештованого майна, що, на його думку, свідчить про підготовку такого майна до реалізації. Відтак, боржник вважає безпідставними твердження про неможливість реалізації зазначеного майна. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що навіть встановлення неможливості реалізації окремих належних йому об`єктів нерухомості не доводить наявності у нього частки у квартирі, зареєстрованій за ОСОБА_2 , а приватний виконавець не надав доказів спільного фінансування її придбання. Посилання виконавця на нотаріальну згоду боржника на продаж попередньої квартири, на думку останнього, також не підтверджує виникнення у нього права власності на частку в цьому майні. Також боржник не погоджується з посиланням приватного виконавця на різницю між вартістю проданої ОСОБА_2 квартири та вартістю придбаної спірної квартири, вважаючи, що сама по собі така різниця не свідчить про використання при придбанні квартири спільних коштів подружжя, оскільки доказів передачі ним коштів для її придбання не надано. Окремо ОСОБА_1 звертає увагу на неспівмірність заявленого заходу із сумою заборгованості, оскільки сума стягнення становить близько 127 881,61 грн, тоді як приватний виконавець просить визначити частку у квартирі вартістю понад 2 млн грн. При цьому законність та співмірність раніше вчинених виконавчих дій щодо належного йому майна оскаржується ним у судовому порядку. У зв`язку з наведеним боржник вважає, що відповідь приватного виконавця не усуває недоліків подання, не підтверджує наявності у нього частки у спірній квартирі та не доводить необхідності звернення стягнення саме на це майно, а тому просить суд визнати подання приватного виконавця недоведеним та відмовити у його задоволенні.

17.08.2026 року боржником ОСОБА_1 повторно подано заперечення на відповідь представника приватного виконавця на його заперечення, які за своїм змістом є аналогічними до раніше поданих ним заперечень та зводяться до незгоди з доводами приватного виконавця щодо наявності у боржника частки у спірній квартирі, недостатності іншого майна для виконання рішення суду та необхідності визначення частки у квартирі, зареєстрованій за ОСОБА_2

17.08.2026 року заінтересованою особою у справі ОСОБА_2 подано заперечення на відповідь на заперечення представника приватного виконавця адвоката Кусого А. В., у яких остання не погоджується з доводами приватного виконавця, зазначає про відсутність належних доказів на підтвердження права ОСОБА_1 на 1/2 частку у спірній квартирі, наголошує на особистому характері коштів, за рахунок яких придбано квартиру, та зазначає, що посилання виконавця на факт перебування у шлюбі, продаж іншої квартири, нотаріальну згоду чоловіка на правочин, різницю у вартості квартир та відсутність іншого майна боржника не підтверджують виникнення у останнього права власності на спірне майно. Також ОСОБА_2 вказує на відсутність доказів неможливості виконання судового рішення за рахунок майна боржника та просить відмовити у задоволенні подання приватного виконавця про визначення за ОСОБА_1 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Представник приватного виконавця ОСОБА_4 адвокат Кусий А. В. у судове засідання з`явився, подання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити. Пояснив, що у провадженні приватного виконавця перебуває виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, однак наявного у боржника майна недостатньо для повного виконання судового рішення, у зв`язку з чим виникла необхідність у визначенні його частки у спільному майні подружжя. Зазначив, що квартира АДРЕСА_2 , була придбана ОСОБА_2 у період перебування її у шлюбі з ОСОБА_1 , а тому на неї поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя. Вказав, що наведені заінтересованими особами обставини щодо придбання квартири за особисті кошти ОСОБА_2 не спростовують такої презумпції та потребують належної оцінки судом. Також послався на обставини придбання та подальшого продажу іншої квартири у м. Львові, нотаріально посвідчену згоду ОСОБА_1 на її відчуження, а також співвідношення вартості проданої та придбаної квартир як обставини, що, на думку представника, свідчать про можливість використання спільних коштів подружжя. Зазначив, що визначення частки боржника у майні подружжя відповідно до ст. 443 ЦПК України є необхідним для подальшого виконання судового рішення, та просив визначити за ОСОБА_1 1/2 частку у праві власності на спірну квартиру.

Стягувач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання.

Боржник ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечив проти задоволення подання приватного виконавця та просив у його задоволенні відмовити. Вказав, що про ухвалене судом рішення, на виконання якого відкрито виконавче провадження, він не знав та не був обізнаний із його змістом. При цьому зазначив, що не заперечує проти стягнення заборгованості з належних йому грошових коштів, у тому числі з банківських рахунків та його заробітної плати. Пояснив, що після того, як йому стало відомо про відкриття виконавчого провадження, він зв`язався із приватним виконавцем Білецьким І. М. та надав йому необхідні відомості щодо свого місця проживання, місця роботи та інші дані, необхідні для здійснення виконавчого провадження. Зазначив, що вважає безпідставним звернення приватного виконавця із поданням про визначення його частки у квартирі, яка зареєстрована за його дружиною ОСОБА_2 , оскільки вважає зазначене майно її особистою власністю та не претендує на частку у ньому. Крім того, просив суд долучити до матеріалів справи та врахувати при вирішенні подання обставину зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І. М. строком на три місяці, вважаючи зазначену обставину такою, що має значення для правильного вирішення справи.

Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні просила у поданні відмовити, наполягала на тому, що квартира АДРЕСА_2 , є її особистою власністю, придбаною за рахунок особистих коштів, а тому не є спільним майном подружжя та не містить частки, яка могла б належати боржнику ОСОБА_1 . Вказала, що кошти на придбання квартири мали особисте походження, зокрема були отримані від продажу належного їй особистого майна та інших її особистих доходів, а оплата за спірну квартиру здійснювалася з її особистого банківського рахунку.

Вивчивши аргументи, наведені у поданні, думку присутніх учасників справи, та дослідивши долучені до нього документи, суд доходить такого висновку.

На підтвердження обґрунтування подання приватним виконавцем додано докази, які судом досліджені у судовому засіданні, а саме:

Судом встановлено, що 07.11.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу у Львівській області Білецьким І. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №79547841 з примусового виконання виконавчого листа № 450/3983/21 виданого 23.10.2025 року Пустомитівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму заподіяної матеріальної шкоди в розмірі 109 016 гривень 28 копійок, суму шкоди за втрату товарного вигляду автомобілем у розмірі 18 589,33 грн., а також судовий збір у розмірі 1276,00 грн.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 6 параграфу 1 Конвенції з прав людини та основоположних свобод передбачено, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності. Який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata..., тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Відповідно до цього принципу жодна сторона не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повторний перегляд порушеного питання не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду, (п. п. 51, 52 у справі «Науменко проти України» № 41984/98, рішення від 09 листопада 2004 року).

Положеннями ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні унормовано положеннями Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. ч. 2 ст. 18).

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

07.11.2025 року приватним виконавцем відповідно до вимог ст.ст. 18, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт коштів боржника, копію даної постанови скеровано банкам, небанківським надавачам платіжних послуг, емітентам електронних грошей, іншим фінансовим установам на виконання та сторонам виконавчого провадження до відома.

Згідно відповіді на запит №: 300118660 від 07.11.2025, до Державної податкової служби України про джерела та/або суми доходів, нарахованих податковими агентами на користь боржників фізичних осіб, та розміри утриманого податку з доходів боржників-фізичних осіб, та/або загальну суму річного доходу, задекларованого боржником фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, та суму утриманого податку (для фізичних осіб, які є самозайнятими особами), та/або загальну суму доходу та суму податку за звітний період, задекларованих боржником фізичною особою підприємцем в податковій декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця, приватним виконавцем Білецьким І. М. отримано інформацію про доходи боржника ОСОБА_1 , згідно з якою у 4 кварталі 2024 року Кредитною спілкою «Кредо» йому нараховано дохід у розмірі 13 011,80 грн, із якого утримано податок у розмірі 2 342,12 грн; у 1 кварталі 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» нараховано дохід у розмірі 645,45 грн, із якого утримано податок у розмірі 116,18 грн, а Кредитною спілкою «Кредо» дохід у розмірі 13 429,66 грн, із якого утримано податок у розмірі 2 417,34 грн; у 2 кварталі 2025 року Кредитною спілкою «Кредо» нараховано дохід у розмірі 13 771,84 грн, із якого утримано податок у розмірі 2 478,94 грн.

У зв`язку з чим, 24.11.2025 року приватним виконавцем відповідно до вимог ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт майна боржника, копію даної постанови скеровано в органи та установи, які посвідчують договори відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника, та сторонам виконавчого провадження.

Згідно відповіді на запит №: 300118582 від 07.11.2025 року до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів встановлено, що в МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.

Постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 25.11.2025 року у виконавчому провадженні № 79547841, приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем, встановлено, що рішення суду боржником добровільно не виконано згідно витягу з реєстру речових прав за боржником зареєстровано нерухоме майно, керуючись ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено описати та накласти арешт на майно: житловий будинок, реєстраційний/кадастровий номер 1001080246236, місцезнаходження: АДРЕСА_3 загальною площею 254,2 кв.м. житлова площа 98,9 кв.м. матеріал стін Цегла знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер: 4623686400:01:005:1187 реєстраційний номер: 825931546236, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,0928 га та земельна ділянка , реєстраційний/кадастровий номер 2624410100:01:013:0037, місцезнаходження: АДРЕСА_4 загальною площею 0,0818 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), що належить боржнику ОСОБА_1 .

Постановою про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні у виконавчому провадженні № 79547841, приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким Ігорем Мироновичем, встановлено, що рішення суду боржником добровільно не виконано для визначення вартості арештованого майна слід призначити експерта, керуючись ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», останнім постановлено призначити суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання ПП "Західний експертно-консалтинговий центр", який має Сертифікат, видану (видане) 05.03.2026 року за № 43/2026, виданий Фонд державного майна України, строком дії до 24.04.2027 року у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 450/3983/21, виданого 23.10.2025 Пустомитівським районним судом Львівської області; суб`єкту оціночної діяльності суб`єкту господарювання ПП "Західний експертно-консалтинговий центр", надати звіт про вартість майна а саме: земельна ділянка, реєстраційний/кадастровий номер 2624410100:01:013:0037, місцезнаходження: Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р., м. Рогатин, загальною площею 0,0818 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); попереджено суб`єктів оціночної діяльності суб`єктів господарювання ПП "Західний експертно-консалтинговий центр", в особі, про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого звіту з питань, що містяться в постанові; копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Згідно з відомостями Рогатинського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану (актовий запис про шлюб № 126 від 05 грудня 2015 року) боржник ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) з «05» грудня 2015 року.

Згідно інформаційної довідки № 480129840 від 03.06.2026 року з ДРРП встановлено, що ОСОБА_2 є власником наступного нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3104725680000, загальна площа 44,6 кв.м., житлова площа 15,2 кв.м. Право власності зареєстроване 19.11.2025 р., підстава договір купівлі-продажу серія та номер: 1693 від 19.11.2025 р., посвідчений приватним нотаріусом Сохнич К.М. Київського міського нотаріального округу. Ціна, встановлена в договорі: 2 032 807,49 грн.

Тобто, на момент придбання зазначеної квартири ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 , - право власності на дану квартиру ОСОБА_2 набула шляхом укладання Договору купівлі продажу квартири від 19.11.2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 1693, згода на що, відповідно до п. 17 Договору, надана подружжя покупця - ОСОБА_1 , яка викладена в заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Дзерою М.Л. 13 листопада 2021 року за реєстровим № 3549, а тому враховуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суд вважає, що таке належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

Доводи ОСОБА_2 та боржника ОСОБА_1 про те, що квартира АДРЕСА_2 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , суд оцінює критично та вважає юридично неспроможними. Зазначені доводи не підтверджені належними доказами та спростовуються самим договором купівлі-продажу від 19.11.2025 року, відповідно до якого квартира набута ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , при цьому на укладення договору останнім надано нотаріально посвідчену згоду. Судового рішення, що набрало законної сили, про визнання спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_2 суду не надано, як і інших належних доказів, які б у встановленому законом порядку спростовували презумпцію спільності майна подружжя, передбачену статтею 60 СК України.

Водночас питання встановлення факту придбання квартири саме за особисті кошти ОСОБА_2 та визнання її особистою приватною власністю відповідно до статті 57 СК України виходить за межі предмета доказування у даній справі, оскільки предметом розгляду є визначення частки боржника у спільному майні подружжя, а не вирішення самостійного спору про правовий режим майна. За таких обставин наведені доводи не спростовують презумпції спільної сумісної власності та не є підставою для відмови у визначенні частки боржника.

Враховуючи, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, яка знайшла своє вираження у ст. 60 Сімейного кодексу України, зазначена вище квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки вона була придбана в період їхнього шлюбу. Оскільки у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно (квартиру) частки подружжя не визначені, приватний виконавець завернувся до суду з поданням про встановлення розміру частки боржника ОСОБА_1 .

Разом з тим, в процесі розгляду справи, судом встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 09.07.2026 № 1495/7 уведено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12.06.2026, оформлене протоколом № 93, про задоволення подання Ради приватних виконавців України про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця Білецького I.M. та про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця строком на три місяці.

Посилання боржника ОСОБА_1 на факт зупинення діяльності приватного виконавця Білецького І. М. строком на три місяці як на обставину, що перешкоджає розгляду подання, суд вважає безпідставним. Зупинення діяльності приватного виконавця є передбаченою законом процедурою та саме по собі не свідчить про неправомірність раніше вчинених ним виконавчих дій або недійсність поданого до суду звернення. Вказана обставина також не має наслідком припинення виконавчого провадження чи втрату юридичної сили вчинених до зупинення діяльності виконавчих дій. Законодавством передбачено механізм заміщення приватного виконавця у разі зупинення його діяльності, що, у свою чергу, забезпечує подальше здійснення виконавчого провадження.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 42 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», діяльність приватного виконавця зупиняється у таких випадках, зокрема у разі застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця - на строк, визначений у рішенні Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення (п. 4). Відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону, в разі зупинення діяльності приватного виконавця на підставі пунктів 1-4, 6 частини першої цієї статті приватний виконавець зобов`язаний вирішити питання про його заміщення іншим приватним виконавцем.

У зазначених у цій частині випадках заміщення приватного виконавця здійснюється за погодженням із стягувачем на підставі договору, укладеного з іншим приватним виконавцем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або відповідно до рішення стягувача передає його відповідному органу державної виконавчої служби або іншому приватному виконавцю.

При цьому подання про визначення частки майна боржника було подано приватним виконавцем до застосування до нього зазначеного дисциплінарного стягнення, а саме 09.06.2026 року, а тому подальше зупинення його діяльності не впливає на правомірність самого звернення до суду. Відтак наведена боржником обставина не є підставою для відмови у задоволенні подання та підлягає відхиленню як така, що не спростовує встановлених судом обставин.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно вимог ч. 6 ст. 48 Закону України Про виконавче провадження стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦК України спільна сумісна власність - це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Згідно ч. 2 ст. 370 Цивільного кодексу України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 85, 87 постанови від 06.10.2020 у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) сформулювала правовий висновок, згідно з яким якщо боржнику разом з іншими особами належить майно на праві спільної власності, але частка боржника в праві власності не визначена, то наявність спору між співвласниками щодо розміру такої частки не може бути перешкодою для звернення стягнення на частку боржника, бо у світлі практики Європейського суду з прав людини це означало би порушення права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

У постанові від 22.12.2020 у справі № 643/16464/17 (провадження № 61- 4405) Верховний Суд, виходячи із обставин справи, вважав за можливе за результатами розгляду подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, визначивши ідеальну частку боржника у спільній сумісній власності.

Велика Палата Верховного Суду 15.01.2020 по справі № 367/6231/16-ц відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 822/1154/16, шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Отже, визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення. Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику прав на майно, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 464/2227/17.

При вирішенні питання суд враховує, що виділ частки боржника із спільної сумісної власності у межах виконавчого провадження регулюється нормами цивільно-процесуального законодавства. При розгляді подання державного виконавця в порядку ст.443 ЦПК України вирішується питання не про виділ частки, що призводить до виділу її в натурі, припинення права спільної часткової власності на майно, а вирішується питання про визначення частки, що не є його поділом чи виділенням частки та не тягне за собою припинення права спільної часткової власності, а такий захід спрямований лише на забезпечення виконання рішення суду. Системне тлумачення положень вказаних норм дає підстави дійти висновку, що за результатами розгляду подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд постановляє ухвалу, в якій зазначається конкретне майно, що підлягає саме виділу.

Згідно із ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

При вирішенні питання про визначення частки у спільній сумісній власності слід враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 у справі № 361/10420/23 (пр. № 61-14477св24), вирішуючи питання щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно керувався положеннями статей 368, 370 ЦК України та визначив частку особи у спірній земельній ділянці у розмірі 1/2. Визначення частки боржника у майні та подальше звернення стягнення на неї забезпечить виконання рішення суду у справі № 755/19453/17,яке тривалий час не виконується у порядку примусового виконання.

Відповідно до виконавчого листа № 450/3983/21 виданого 23.10.2025 року Пустомитівським районним судом Львівської області та Постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.11.2025 року стягнення заборгованості проводиться з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 127 605,61 грн. основного зобов?язання, а також судовий збір у розмірі 1276,00 грн. (заборгованість складає на загальну суму 128 881,61 грн.).

Так, у ході розгляду подання встановлено, що підставою звернення приватного виконавця до суду стало ускладнення виконання судового рішення у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо безпосередньо звернути стягнення в обсязі, необхідному для виконання виконавчого документа, а також необхідністю визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою. Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв. м, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , яка на момент її придбання перебувала у зареєстрованому шлюбі з боржником ОСОБА_1 . При цьому частка боржника у праві спільної сумісної власності на зазначене нерухоме майно не визначена, що унеможливлює звернення стягнення на належну йому частку без попереднього її визначення судом.

Відтак звернення приватного виконавця із відповідним поданням обумовлено необхідністю забезпечення реального виконання судового рішення та визначення обсягу майнових прав боржника у спільному майні подружжя.

За інформацією уповноважених органів іншого рухомого чи нерухомого майна, яке б належало боржнику і на яке можна було звернути стягнення, не виявлено.

Доказів того, що між боржником та іншим співвласником були домовленості щодо іншого розподілу часток в праві спільної сумісної власності, чи спору щодо рівності часток, немає. Станом на день розгляду подання заборгованість за виконавчими документами боржником є непогашеною.

Таким чином судом встановлено, що приватний виконавець просить суд визначити частку майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, а саме: частки боржника ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищенаведені обставини та наведені норми Закону, суд приходить до висновку про те, що приватним виконавцем доведено обґрунтованість подання та наявність передбачених законом підстав для визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, тому подання підлягає задоволенню.

На підставі статей 10, 48 Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268, 443 ЦПК України, ст. ст. 60, 72 СК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

подання приватного виконавця виконавчого округу у Львівській області Білецького Ігоря Мироновича - задоволити.

Визначити, що частка боржника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_5 ) у квартирі АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3104725680000, загальна площа 44,6 кв.м., що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , становить 1/2 (одну другу) частину цього майна.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 21.08.2026 року.

Суддя: І. І. Мельничук