Рішення № 139149313, 20.08.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/916/26

Провадження № 2/591/377/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого судді Зері Ю.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Акціонерного товариства «Сумихімпром», вул. Харківська, п/в 12 м. Суми, код ЄРДПОУ 05766356 про стягнення заборгованості по заробітній платі,

установив:

04.02.2026 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82353,11 грн, компенсації за втрату заробітку у розмірі 1630,08 грн, моральну шкоду у розмірі 16100,00 грн, покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем. 25.08.2025 позивач звільнений з підприємства на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України у зв`язку з виходом на пенсію. Заборгованість АТ «Сумихімпром» перед позивачем по виплаті заробітної плати на день звільнення становила 90023,52 грн. Зарічним районним судом м. Суми 29.08.2025 виданий судовий наказ про стягнення заборгованості по заробітній платі. У зв`язку з тим, що вказана сума залишається несплаченою, позивач змушений звернутися до суду з даним позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час розрахунку при звільненні з 25.08.2025 по 01.02.2026 у розмірі 82353,11 грн, компенсацію за втрату частини заробітку у розмірі 1630,08 грн, моральну шкоду у розмірі 16100,00 грн.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 09.02.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків.

На виконання вимог вказаної ухвали суду 19.02.2026 позивач подав заяву про усунення недоліків, однак всі недоліки останній не усунув.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 23.02.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків.

На виконання вимог вказаної ухвали суду 03.03.2026 позивач виконав вимоги ухвали суду, подав до суду заяву про усунення недоліків з доказами їх усунення.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 09.03.2026 відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, розгляд справи по суті постановлено розпочати з 09.04.2026, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач подав відзив на позов, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди вважає необґрунтованим та просить суд відмовити у позові в цій частині, оскільки відповідач не мав наміру умисно ухилятись від виконання зобов`язань по оплаті праці позивача, до цього призвели об`єктивні причини: тривала збройна агресія проти України, введення вимушеного простою на підприємстві, пошкодження майна підприємства, тяжкий фінансовий стан, втрата виробничих потужностей, ринків збуту продукції тощо. У зв`язку з цим відповідач просить суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципів справедливості, розумності та співмірності. Щодо вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди відповідач також вважає їх недоведеними та необґрунтованими.

У відповідності до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Сумихімпром» (яке на даний час змінило найменування на АТ «Сумихімпром») та до 25.08.2025 працював на посаді оператора котельні.

Наказом (розпорядженням) №294 про припинення трудового договору (контракту) від 25.08.2025 позивача з 25.08.2025 звільнено з підприємства за власним бажанням за частиною третьою статтею 38 Кодексу законів про працю України у зв`язку з виходом на пенсію, що підтверджується копією трудової книжки, а також копією вказаного наказу.

Згідно розрахункового листа за серпень 2025 року та повідомлення АТ «Сумихімпром» позивачу підлягала виплаті заробітна плата у розмірі 90032,52 грн, яка станом на час розгляду справи позивачу у повному обсязі не виплачена, оскільки відомості про це відсутні.

29.08.2025 Зарічним районним судом м. Суми виданий судовий наказ про стягнення з АТ «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 90032,52 грн заборгованості по заробітній платі. Даний судовий наказ перебуває на примусовому виконанні.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

25.08.2025 позивач звільнений за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України на підставі заяви працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Судом встановлено, що при звільненні позивача у порушення вимог статті 116 Кодексу законів про працюУкраїни роботодавцем не було здійснено йому виплату усіх належних сум.

Вказана обставина є підставою для застосування до роботодавця заходів, передбачених статтею 117 КЗпПУкраїни, якою визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно розрахунків позивача йому підлягає до стягнення 82353,11 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу справедливості та співмірності, просив врахувати, що внаслідок негативних факторів, пов`язаних із збройною агресією РФ проти України, підприємство вимушене вживати додаткових заходів для пошуку нових замовлень на виконання робіт, несприятливі умови для ведення бізнесу вплинули на спроможність контрагентів відповідача до своєчасного та повного розрахунку за виконані Товариством роботи. На сьогоднішній день Товариство активну господарську діяльність не здійснює. Також на думку відповідача стягнення з нього такої компенсації не може розглядатися як спосіб збагачення позивача за рахунок роботодавця. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що стягнення на користь позивачки середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 04.11.2025 по дату ухвалення рішення, буде не співмірним із заборгованістю по заробітній платі, поряд із задоволенням аналогічних вимог, інших позивачів - працівників АТ «Сумихімпром», та створить для підприємства значний майновий тягар відповідних виплат, та унеможливить виконання роботодавцем зобов`язань із виплати заробітної плати іншим працівникам, при цьому цей тягар внаслідок вимушеного простою підприємства в умовах воєнного стану може бути непосильним.

У відповідності до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Як встановлено у ході розгляду справи, відповідачем всупереч вимог статті 116 КЗпП України не було виплачено у день звільнення позивача усі належні йому суми.

Як вбачається із змісту відзиву на позов, відповідач внаслідок загальновідомих фактів активної збройної агресії РФ проти України зазнав негативного впливу, внаслідок чого активну господарську діяльність не проводить, відповідач не має наміру ухилятись від виконання обов`язків як роботодавця, однак він з об`єктивних причин не може на даний час сплатити існуючу заборгованість позивачу, хоча вживає відповідних заходів для вирішення цього питання.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) та неодноразово підтверджених Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 569/7584/18, від 08 липня2020 року у справі № 761/17815/18, від 08 липня 2020 року у справі № 569/13794/18, від 29 липня 2020 року у справі № 212/6331/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 332/3682/17, від 29 березня 2021 року у справі № 760/23306/17,від 16 квітня 2021 року у справі № 761/11253/19, від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20, від 09 червня 2021 року у справі № 213/719/20.

Також суд враховує правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

З огляду на вказане, враховуючи розмір заборгованості по заробітній платі, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також загальновідомі обставини щодо наявності негативного впливу наслідків триваючої збройної агресії на економіку, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати ним належних при звільненні позивача сум у розмірі 10000,00 грн. Така сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих його втрат, які розумно можна було б передбачити.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню сума в розмірі 10000,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1630,08 грн компенсації за втрату заробітку, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача як роботодавця на свою користь як працівника компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Відповідно до пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Позивач просить стягнути компенсацію за втрату частини заробітку у розмірі 1630,08 грн за період з серпня 2025 року по грудень 2025 року.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, доходить висновку, що стягненню підлягає компенсація втрати частини заробітку в розмірі 1630,08 грн, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 16100,00 грн, суд зазначає наступне.

Вимоги про стягнення моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що порушення відповідачем конституційного права на оплату праці призвело до моральних страждань, позивач був позбавлений можливості отримувати дохід протягом значного терміну, змушений був докладати зусиль для організації життя.

Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

Суд вважає, що відповідачем позивачу у зв`язку з невиплатою заробітної плати була спричинена моральна шкода, оскільки відповідачем було порушено чинне трудове законодавство, що привело до моральних страждань позивача, неотримання доходу призвело до погіршення рівня життя позивача, зазнали змін його нормальні життєві зв`язки. Позивач змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідачем не наведено доводів, які б спростували позицію позивачки з приводу заподіяння їй моральної шкоди.

На думку суду позовні вимоги у частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню. При цьому визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення). Окрім того, судом враховується пов`язані з цим вимушені зміни в життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Суд враховує тривалість періоду, за який утворилась заборгованість із заробітної плати, розмір цієї заборгованості, тому виходячи з засад розумності та справедливості сума грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом у розмірі 2000,00 грн.

Щодо вирішення питання судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір та судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 3727,36 грн.

Керуючись статтями 10, 12, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 272, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі, задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сумихімпром», вул. Харківська, п/в 12 м. Суми, код ЄРДПОУ 05766356 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 10000,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.08.2025 по дату ухвалення рішення, компенсацію втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 1630,08 грн, 2000,00 грн моральної шкоди; 3727,36 грн витрат по сплаті судового збору.

В іншому відмовити.

Видати виконавчій лист після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Сумихімпром», адреса: вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, 40003, ЄДРПОУ 05766356.

Суддя Ю. О. Зеря