Рішення № 139149276, 11.08.2026, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/756/26

Номер провадження 2/573/541/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

11 серпня 2026 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Черкашиної М.С.,

з участю секретаря Федорченко Г.В.,

представника відповідача Домбровського С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів, належних до виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції сторін .

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача в якому, просить суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь невиплачені при звільненні суми коштів: одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 48 606, 80 грн., матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 97 21, 36 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 р.р. в сумі 34 272 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56 822, 04 грн., задовільнивши дану вимогу, а також стягнути з відповідача судові витрати на сплату судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 16 років працювала на посаді чергової по будинку відпочинку локомотивних (поїздних) бригад Ворожба виробничого підрозділу «Локомотивне депо Конотоп» регіональної філії «Південно-західна залізниця», яка є одним з підрозділів АТ «Українська залізниця». 14.05.2025 року за наказом від 21.04.2025 №38/ос позивачка була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Проте, в порушення вимог 116 КЗпП України з нею не було проведено остаточний розрахунок в день звільнення. У зв`язку з цим, у відповідача виник обов`язок сплатити на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до ст. 117 КЗпП України. Оскільки відповідач відмовляється виплатити вищевказані кошти у добровільному порядку, позивачка вимушена звернутись до суду з вищевказаною позовною заявою.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 21 квітня 2026 відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом та призначено її до підготовчого засідання. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву у 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження (а. с. 23).

Ухвалою суду від 18 червня 2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду (а. с. 52).

Заяви (клопотання) учасників справи.

Разом із позовною заявою, позивачка ОСОБА_2 направила до суду клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення з позовом до суду, оскільки вона добросовісно очікувала, що відповідач добровільно виплатить їй кошти (а.с. 17, 18).

У судове засідання позивачка ОСОБА_3 та її представник адвокат Осьмак А.В. не з`явилися, подали письмову заяву про підтримання позовних вимог та просили провести розгляд справи за їх відсутності (а.с. 47).

Представник відповідача АТ «Укрзалізниця» Домбровський С.І., який приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив відмовити повністю у задоволенні позовних вимог у зв"язку зі спливом строків звернення до суду.

Позиції сторін.

05.05.2026 від представника відповдача Домбровського С.І. надійшов відзив на позовну заяву наступного змісту.

Відповідно до наказу № 38/ОС від 21.04.2025 року (копія в матеріалах справи) Позивача звільнено 14.05.2025 року з роботи, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

У наказі про звільнення зазначено: « ОСОБА_2 з виплатою, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору, п.8.7. Виплатити шість прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, за 2024 рік передбачені п. 3.9 зі змінами та доповненнями до Колективного договору, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Незважаючи на такий напис у наказі фактичне нарахування та виплата цих коштів позивачу у день звільнення не відбулась у зв`язку з введенням в Україні війькового стану і внесеням певних змін і обмежень в чинному законодавстві.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року) було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Нарахування та виплату матеріальної допомоги на даний час проводиться в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення, який затверджено та доведено працівникам.

Крім того, на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати призупинено.

До того ж, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» 27.06.2024 було ухвалено рішення зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Отже, у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки у країні з 24.02.2022 року запроваджено правовий режим воєнного стану та відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», АТ «Укрзалізниця» тимчасово призупиняла виплати, передбачені галузевою угодою, колективними договорами, так як підприємство не може нормально здійснювати роботу через воєнну агресію росії, тобто з причин, які від нього не залежать.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» у розумінні ст.74 ГК України є державним комерційним підприємством. Законодавством України виплата матеріальної допомоги на оздоровлення не передбачена, а ця виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам відповідача передбачена колективними договорами Залізниці.

Згідно п. 3.9 Колективного договору, встановлено обов`язок роботодавця надавати працівникам підприємства один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Як вбачається з п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану».

Викладені обставини свідчать про те, що виконання Відповідачем обов`язку з виплати позивачу одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію; додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки; згідно колективного договору призупинено на час воєнного стану. Виконання цього обов`язку відновиться лише після закінчення або скасування воєнного стану.

Позивач подала заяви про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 - 2024 роки, на підставі п.3.9 колективного договору, тому у Позивача виникло право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення. Однак, виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам Залізниці призупинена на час дії воєнного стану, який продовжував діяти як на час подачі заяви позивача про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, так і на даний час, а виконання цього обов`язку відновиться після закінчення або скасування воєнного стану.

Нарахування суми матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу не відбулось, оскільки наразі такі виплати призупинені та не здійснюються у цілому нікому з працівників Залізниці.

Враховуючи, що відповідач не відмовляв позивачу у виплаті передбаченої колективним договором одноразової допомоги на оздоровлення, виплата якої відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану (який на даний час продовжується) відповідачем призупинена, тому безпідставним є твердження позивача про порушення її трудових прав з оплати праці гарантованих колективним договором та ст. 116 КЗпП України.

Тому, саме у зв`язку з тим, що позивачу було не відмовлено у виплаті зазначених сум, а лише відтерміновано, у зв`язку з обставинами, що не залежали від волі відповідача позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо строку звернення до суду представник відповідача зазначає, що позивачем пропущено строк для звернення до суду з даним позовом враховуючи, що ОСОБА_2 було звільнено з роботи 14.05.2025 відповідно до наказу (розпорядження) від 21.04.2025 № 38/ОС про припинення трудового договору (контракту), а з позовом до суду вона звернулася 15.04.2026 року, тримісячний строк звернення до суду сплинув.

Таким чином, тримісячний строк на право звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду для такої вимоги для неї закінчився 14 серпня 2025 року.

Позивачу було достовірно відомо про порушенням її права, оскільки в день звільнення матеріальну допомогу при виході на пенсію та на оздоровлення вона не отримала, про що зазначено в наказі, а саме, що виплата буде проведена після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», причини пропуску такого строку, вказані у клопотанні про поновлення строку не є поважними.

Таким чином, у відповідності до вимог ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.120, ст.126 ЦПК України, вимога Позивача про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 48606,80 грн., додаткової матеріальної допомоги в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 9721,36 грн., матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 р., 2024 р. в загальній сумі 34272,00 грн., та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56822,04 грн. має бути судом залишена без задоволення.

19.05.2026 від представника відповідача в системі «Електронний суд» надійшло клопотання про застосування строку позовної давності до вищевказаної позовної заяви (а.с.14).

17.06.2026 представник відповідача направив суду пояснення у справі, в яких звертає увагу суду, що відповідно до протоколу № Ц-1-1.5-25/47-25 засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Українська залізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства прийняте рішення : починаючи з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинити.

Про зазначене рішення засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року за № Ц-1-1.5-25/47-25, АТ «Українська залізниця» листом №Ц-1.5-25/122-25 від 04.04.2025 року довела до відома керівників регіональних філій, філій АТ «Українська залізниця» Отже, зупинення дії окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів , якими передбачено надання матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті на підставі рішення засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року за № Ц-1-1.5-25/47-25, вчинено у законний спосіб.

Суд заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_4 , оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, кожен окремо та в сукупності, дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Наказом (розпорядженням) від 21 квітня 2025 року № 38/ОС «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_2 з 14.05.2025 року звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком вперше на підставі статті 38 КЗпП (а.с. 12).

Цим наказом постановлено компенсувати невикористані 16 днів відпустки: за вислугу років, за 4 дні за період 27.05.2021-26.05.2022, за вислугу років, за 4 дні - за період 27.05.2022-26.05.2023, за вислугу років за 2 дні - за період 27.05.2023 - 31.12.2023, за вислугу років, за 2 дні - за період 01.01.2024-26.05.2024, за вислугу років, за 4 дні - за період 27.05.2024-14.05.2025, виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку за сумлінну працю на залізничному транспорті, передбачену пунктом 8.7 розділу 8 Колективного договору між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки зі змінами та доповненнями; матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року 2024 року, відповідно до пункту 3.9 Колективного договору між адміністрацією Локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці» та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Стаж роботи 16 років 11 місяць 17 днів.

Відповідно до довідки виробничого підрозділу локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Піденно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 16 січня 2026 року №47 середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 за березень-квітень 2025 року становить 430, 47 грн (а.с. 16).

Згідно із розрахунком оплати середньої зарплати, наданого виробничим підрозділом локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Піденно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», за №46 від 16.01.2026 року, середня зарплата ОСОБА_2 за період травень 2024 року квітень 2025 року становить 9721, 36 грн (а.с. 8).

У 2006 році між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом укладено Колективний договір на 2006-2010 роки, пролонгований на 2011-2026 роки зі змінами і доповненнями (а.с.13).

Пунктом 3.9 розділу 3 Колективного договору передбачено надавати працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви (а.с 14).

Згідно з пунктом 8.7 розділу 8 Колективного договору, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків.

Згідно абзацу 2 цього ж розділу передбачено, у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, а також при звільненні на пенсію працівників, які набули цього права раніше та продовжують працювати протягом двох місяців з моменту прийняття даного доповнення - виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 1 середньомісячного заробітку (для жінок, які пропрацювали від 15 до 20 років).

Підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (а.с. 29 зв.).

Згідно з витягом із протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року, підпунктами 13.1, 13.2 пункту 13 вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 30).

Відповідно до витягу із протоколу Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17 липня 2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період із січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 32).

Відповідно до витягу із протоколу Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (а.с. 33 зв.).

Згідно з витягом із протоколу Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року (а.с.34).

Норми права, що підлягають застосуванню.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За частиною першою статті 47 КЗпП України у редакції, чинній на день звільнення позивача, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Згідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені ст. ст. 43-46 Конституції України.

У той же час, відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Висновки суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, матеріалами справи та у судовому засіданні судом встановлено, що наказом № 38/ос від 21.04.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_2 звільнено 14.05.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України.

Постановлено виплатити, зокрема, одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку за сумлінну працю на залізничному транспорті; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року. Вказані виплати не були виплачені позивачці, що не заперечується відповідачем.

Як вбачається з витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Проте, наказ - правовий акт, виданий керівником підприємства, з метою вирішення всіх основних або оперативних завдань, поставлених перед підприємством. В контексті кадрових питань, наказ використовується для прийняття працівників, звільнення, переведення, надання відпустки, призначення додаткових винагород. Це офіційний документ, який є обов`язковим для виконання.

В даній справі наказ про звільнення позивача містить вказівку про одноразову матеріальну допомогу при звільненні, з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, які належить виплатити ОСОБА_2 , тобто які є обов`язковими до виконання, також, відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Доказів того, що до вказаного наказу вносилися зміни, матеріали справи не містять.

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець помилково вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

При оцінці доводів відповідача з цього приводу а саме, про призупинення виплат на певний період, суд враховує, що постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

До відзиву на позов відповідач також надав копію протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» № Ц-82/39 Ком.т від 27.06.2024 «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану», яким передбачено:

- на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, починаючи з 01.07.2024 зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1);

- підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024 (пункт 9).

Зміст указаного рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року вказує на те, що цим рішенням правління Товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення і лише починаючи з 01.07.2024. При цьому цим рішенням роботодавця не передбачено зупинення положень колективних договорів, які передбачають виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи у галузі при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Інших рішень правління АТ «Укрзалізниця» про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктом 8.7 (3.9) Колективного договору, відповідачем суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд звертає увагу, що оскільки підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальних допомог, що передбачені колективними договорами скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили у справі № 211/7338/23, а рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не містить положень про зупинення виплати матеріальних допомог, передбачених пунктом 8.7 (3.9) Колективного договору, відповідач допустив порушення прав позивача і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів) у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, визначена пунктом 3.9 Колективного договору зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, починаючи з 01.07.2024, тому на виплату матеріальної допомоги за 2023-2024 роки, тобто за період до його прийняття, указане рішення роботодавця не поширюється.

Це також підтверджують дії роботодавця, який матеріальну допомогу на оздоровлення включив як належну до виплати ОСОБА_2 до наказу № 38/ОС від 21.04.2025 про припинення трудових відносин у розмірі, визначеному пунктом 3.9 Колективного договору.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Разом з тим, суд вважає безпідставними позовні вимоги позивача про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік, оскільки вони спростовуються доказами, наданими представником відповідача.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач в обґрунтування своїх заперечень щодо невиконання обов`язків, передбачених статтями 47 та 116 КЗпП України, посилається на відсутність його вини та існування обставин непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022, а тому відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Проте, суд не може погодитись з таким твердженням, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України у разі відсутності його вини, при цьому обов`язок доведення відсутності вини покладається на роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 аналізуючи питання підтвердження настання обставин непереборної силу (форс-мажору), дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

У постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 910/9226/23 сформульовано такі загальні висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»: «Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку».

Відповідач, на якого покладено тягар доказування відсутності вини у виплаті належних позивачу сум в день звільнення, на підтвердження обставини непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на підприємстві на дату звільнення позивача з роботи, надав лист Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28.02.2022 року, який не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», оскільки не містить ідентифікуючих ознак саме до відповідача та конкретного випадку неможливості виконання відповідних зобов`язань перед працівниками.

Указаний лист, ураховуючи заперечення позивача, не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, що свідчить про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Позивач звільнена із займаної посади 14.05.2025 та за вимогами позовної заяви просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до дня ухвалення судового рішення.

Врахувавши обмеження згідно ст. 117 КЗпП України, де нарахування середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не повинно перевищувати 6 місяці, число робочих днів у періоді з 14.05.2025 до 14.10.2025, які мають бути оплачені за середнім заробітком 133 робочих дні (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).

Суд, розраховуючи розмір середнього заробітку, виходячи з кількості робочих днів за період затримки станом на день винесення рішення, але не більше шести місяців, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 , вважає, що сума, яка підлягає стягненню, складає 56 822 грн. 04 коп. (початок періоду 15.05.2025 + 6 місяців = 15.11.2025 (132 робочих дні); 430 грн 47 коп. помножити на 132 робочих дні).

Інші доводи відповідача, суд також не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача, що має за мету відмову у задоволенні заявлених вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відтак, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП законодавець пов`язує саме з моменту одержання звільненим працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Установлені ст. 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

За положеннями ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

В даному випадку ОСОБА_2 було відомо про порушення її права з дня ознайомлення з наказом про звільнення та розрахунку належних до виплати сум, тобто 21.04.2025, а звернулась до суду з даним позовом лише 15.04.2026 р.

Разом з позовом ОСОБА_2 подала клопотання про поновлення строку звернення до суду. У заяві зазначає, що роботодавець усно обіцяв здійснити виплату, вона добросовісно очікувала добровільного розрахунку, враховуючи , що в Україні триває війна та існує складна вкладна безпекова ситуація.

За загальними правилами поважними причинами пропуску строку є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 зазначив, що критерієм відповідності строку звернення працівника до суду вимогам Конституції України є його розумність; розумним визнають строк, який є достатнім для подання позову за звичайних життєвих обставин, не створює надмірних труднощів для працівника й застосовується передбачувано та однаково. Водночас оцінка розумності такого строку не може ґрунтуватися на гіпотетичних випадках незнання закону; вирішальним є те, чи забезпечує строк реальну можливість реалізувати право у звичайних умовах.

Конституційний Суд України звернув увагу, що введення воєнного стану в Україні об`єктивно створює умови, які не можна вважати звичайними. Законодавець, установлюючи строки звернення працівника до суду, має враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов`язані з ним об`єктивні перешкоди в доступі до правосуддя.

ОСОБА_2 є мешканкою м. Ворожба Сумського району Сумської області. Обставини важкої безпекової обстановки та постійних обстрілів Сумського району та м. Ворожба зокрема, є загальновідомими.

Право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта статті 43 Конституції України), є гарантією мінімального рівня оплати праці, тоді як право на своєчасне одержання винагороди за працю (частина сьома статті 43 Основного Закону України) - гарантією реалізації цього права (виплата всіх належних сум у визначені строки). Разом ці гарантії формують єдиний конституційний стандарт захисту, що охоплює і рівень, і своєчасність одержання винагороди за працю.

Згідно з частиною сьомою статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом. Роботодавець зобов`язаний регулярно й своєчасно виплачувати заробітну плату та інші належні працівникові виплати протягом усього періоду дії трудових відносин. Конституційна гарантія своєчасного одержання винагороди за працю охоплює весь період дії трудових відносин. До моменту припинення трудових відносин зобов`язання роботодавця щодо виплати заробітної плати є таким, що триває.

Конституційний Суд України також враховував свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою «невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку» (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, порушення зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (стаття 41) та Кримінальний кодекс України (стаття 175) передбачають адміністративну й кримінальну відповідальність за порушення строків виплати заробітної плати чи невиплату її без поважних причин. Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зі змінами встановлює обов`язок виплачувати компенсацію втрати частини доходів у разі затримки виплати доходів, зокрема заробітної плати (статті 1, 2).

Доводи представника відповідача щодо порушенням позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення нарахованих, але не виплачених виплат, які є «майном» у розумінні Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і на яку позивач має «законні сподівання», нівелюються Рішенням Великої палати Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо перевірки конституційності положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

За встановлених обстави суд не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску строків позовної давності, та приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5) про стягнення невиплачених при звільненні коштів, належних до виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 48 606, 80 грн., матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 9 721, 36 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 р.р. в сумі 34 272 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56 822, 04 грн., а всього 149 422 (сто сорок дев"ять тисяч чотириста двадцять дві ) гривні 20 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 494,30 грн.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 20.08.2026

Суддя Черкашина М.С.

Справа № 573/756/26

Номер провадження 2/573//541/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна і резолютивна частина )

11 серпня 2026 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Черкашиної М.С.,

з участю секретаря Федорченко Г.В.,

представника відповідача Домбровсього С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні коштів, належних до виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Зважаючи на складність справи, для складання повного тексту рішення необхідний тривалий час, а тому суд вирішив проголосити його вступну та резолютивну частину.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом десяти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5) про стягнення невиплачених при звільненні коштів, належних до виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 48 606, 80 грн., матеріальну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 9 721, 36 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 р.р. в сумі 34 272 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56 822, 04 грн., а всього 149 422 (сто сорок дев"ять тисяч чотириста двадцять дві ) гривні 20 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 494,30 грн.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя