Рішення № 139147638, 21.08.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/19123/25

Провадження №2/760/4404/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Маковчик К.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Скай Ассист» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Маринушкін А.Г. звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ Науково-виробнича компанія «Скай Ассист», в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 80433,92 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення, а також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 25000 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 15 грудня 2023 року на підставі наказу №48-СА від 14 грудня 2023 року позивача прийнято на посаду складальника деталей та виробів в ТОВ НВК «Скай Ассист», що підтверджується відповідним записом №05 в трудовій книжці. Останній час заробітна плата у товаристві виплачувалась нерегулярно, із запізненням, такий стан речей існував через рішення власника Товариства, який мав погоджувати всі платежі.

15 травня 2025 року позивач подала заяву на звільнення з 29 травня 2025 року, і наказом від 29 травня 2025 року № 147-СА позивача було звільнено. Станом на 07 липня 2025 року позивачу не була виплачена заробітна плата у розмірі 80433,92 гривні, про що відповідачем надана довідка № 02-04/07/25 від 04 липня 2025 року.

Таким чином, заборгованість відповідача по невиплаченій заробітній платі складає загальним розміром 80433,92 гривні, яка складається з фактично невиплаченої заробітної плати та компенсації належних сум за невикористані дні щорічної відпустки.

З відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Позивачка була звільнена з роботи 29 травня 2025 року, у зв`язку з чим відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, розрахунок середнього заробітку здійснюється за два останні календарні місяці, що передують даті звільнення, а саме - за квітень і травень 2025 року.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7), за цей період Позивачці було нараховано: за квітень - 28000,00 грн, за травень - 48459,64 грн, що разом становить 76459,64 грн.

Кількість фактично відпрацьованих робочих днів за квітень і травень 2025 року становила 43 дні (22 робочі дні у квітні та 21 робочий день у травні). Відтак, середньоденна заробітна плата Позивачки розраховується шляхом ділення загальної суми нарахованої заробітної плати за вказаний період на кількість відпрацьованих робочих днів і становить: 76459,64 грн х 43 дні = 1778,13 грн.

За період з дати звільнення - 30 травня 2025 року - по дату подання позовної заяви - 08 липня 2025 року - кількість робочих днів становить 28.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на момент звернення до суду (08 липня 2025 року) складає 49787,64 грн (1778,13 грн х 28 днів).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 липня 2025 року для розгляду указаної справи визначено суддю Аксьонову Н.М.

Ухвалою суду від 14 липня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

19 січня 2026 року до суду від представника ТОВ НВК «Скай Ассист» - Стеця М.Л. надійшли письмові пояснення, в яких відповідач визнає фактичні обставини справи, на які посилається позивач, та визнає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 80433,92 грн. Проте, в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення просить врахувати наступне. ТОВ НВК «Скай Ассист» здійснює діяльність у сфері розробки та виробництва безпілотних авіаційних комплексів (БпАК) та їх комплектуючих, та повністю спрямована на забезпечення потреб сил оборони. Фінансування відповідача повністю здійснюється за рахунок бюджетних коштів (прямо чи опосередковано), що в умовах війни з Росією, є нестабільним показником, і тягне за собою в т.ч. затримки з виплати заробітної плати. Поряд з цим, підприємство в пріоритетному порядку виконує замовлення сил оборони, сплачує податки та виплачує заробітну плату. Так, із затримками, проте в повному обсязі. При ухваленні рішення просить врахувати особливий статус відповідача, як важливого для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу та критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу, відсутність його вини у виникненні спірних правовідносин, відсутність в матеріалах справи доказів щодо ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника справедливим та таким, що забезпечить справедливий баланс інтересів сторін, захистить право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, та водночас не допустить понесення ТОВ несправедливих і непропорційних майнових втрат, буде рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку співмірно до розміру фактично допущеного порушення тобто 80433,92 грн.

19 січня 2026 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - Маринушкіна А.Г. надійшли заперечення на письмові пояснення відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Судом встановлено, що наказом ТОВ НВК «Скай Ассист» № 48-СА від 14 грудня 2023 року позивача було прийнято на роботу на посаду складальника деталей та виробів.

Відповідно до наказу №147-СА від 29 травня 2025 року позивача звільнено з посади складника деталей та виробів 29 травня 2025 року за власним бажанням, ч.1 ст.38 КЗпП України.

Позивач стверджує, що при звільненні її з роботи відповідачем не був проведений належний розрахунок з останнім.

Згідно довідки №02-04/07/25 від 04 липня 2025, виданої ТОВ НВК «Скай Ассист», заборгованість перед позивачем із виплати заробітної плати за період з 01 березня 2025 року по 30 травня 2025 року складає 80433,92 грн. Заборгованість виникла у зв`язку з фінансовими труднощами.

Згідно з індивідуальною відомістю про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-7), позивачу було нараховано заробітну плату за березень 2025 року у розмірі 28000 грн., та за квітень 2025 року у розмірі 28000 грн., що разом становить 56000 грн.

Звернувшись до суду з указаним позовом до ТОВ НВК «Скай Ассист», позивач просить стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 80433,92 грн, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення.

Відповідач у відзиві визнав фактичні обставини справи, на які посилається позивач, на визнає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 80433,92 грн. При ухваленні рішення просить врахувати особливий статус відповідача, а також вважає справедливим та таким, що забезпечить справедливий баланс інтересів сторін, буде рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку співмірно до розміру фактично допущеного порушення тобто 80433,92 грн.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд дійшов таких висновків.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника..

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена ст.117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Враховуючи, що відповідач не виконав свій обов`язок, щодо виплати звільненому працівнику ОСОБА_1 усіх сум, що їй належали при звільненні, що не заперечується відповідачем, з ТОВ НВК «Скай Ассист» необхідно стягнути на користь позивача 80433,92 гривень заборгованості з виплати заробітної плати.

Крім того, згідно ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

За п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому, згідно з п.5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вказала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з ТОВ НВК «Скай Ассист» середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з дати звільнення по день ухвалення рішення.

Так, згідно з індивідуальною відомістю про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-7), позивачу було нараховано заробітну плату за березень 2025 року у розмірі 28000 грн., та за квітень 2025 року у розмірі 28000 грн., що разом становить 56000 грн.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача на день звільнення становить 1302,33 грн (28000 грн + 28000 грн = 56000 грн - дохід за відпрацьовані два останні місяці перед звільненням) : 43 робочі дні (21 робочих днів у березня 2025 року + 22 робочих днів у квітні 2025 року).

При проведенні розрахунку суд враховує наступне: період з 30 травня 2025 (наступний робочий день після звільнення, оскільки день звільнення є останнім робочим днем) по 30 листопада 2025 року (шість місяців відповідно до ст.117 КЗпП України) складає 131 робочий день, які х 1302,33 грн (середньоденна заробітна плата позивача) = 170605,23 грн.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30 травня 2025 року по 30 листопада 2025 року складає 170605,23 грн.

Разом з тим встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Зазначене відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру, а тому суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, зокрема суду при вирішенні такого питання необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, та з чим була пов`язана її тривалість з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Аналогічних за змістом правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Ураховуючи, період затримки розрахунку при звільненні, а також те, що затримка пов`язана з фінансовими труднощами та враховуючи особливий статус відповідача, як важливого для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу та критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу, суд вважає справедливим і таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям, зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні до розміру 100000 грн.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 180/683/13 від 25 липня 2018 року роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому зазначена сума середнього заробітку є тією сумою коштів, з якої в подальшому відповідач здійснює утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Враховуючи викладене, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача заборгованість із виплати заробітної плати у сумі 80433,92 грн, з урахуванням вже утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30 травня 2025 року по 30 листопада 2025 року у сумі 100000 грн, з якої в подальшому відповідач має здійснити утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до частини 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно д п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відтак, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню 1211,2 грн судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати.

Крім того, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 1211,2 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат зі сплати судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 25000 грн, суд зазначає наступне.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст.141 ЦПК України, у відповідності до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також, відповідно до ч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4-6 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст.27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем додано:

- копія договору №71/2025 про надання професійної правничої допомоги від 04 липня 2025 року, укладеного мід Адвокатським бюро «Арсена Маринушкіна», в особі керуючого бюро Маринушкіна А.Г., та ОСОБА_3 ;

- копію ордеру серії АА №1599315 від 08 липня 2025 року;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3609 від 20 жовтня 2010 року;

- копію додатку №1 до договору №71/2025 про надання професійної правничої допомоги;

- копію платіжної інструкції №@2PL715566 від 07 липня 2025 року.

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Таким чином, заявлені до відшкодування судові витрати на правову допомогу підтверджені належними доказами.

Клопотання про зменшення їх розміру відповідачем не подано.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути пропорційно розміру задоволених позовних вимог 18211,2 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат (1211,20 грн - судового збору, 17000 грн - витрат на правову допомогу).

Керуючись ст.10, 12, 89, 141, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Скай Ассист» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Скай Ассист» на користь ОСОБА_1 80433 (вісімдесят тисяч чотириста тридцять три) гривні 92 копійки заборгованості з виплати заробітної плати з урахуванням вже утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Скай Ассист» на користь ОСОБА_1 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 30 травня 2025 року по 30 листопада 2025 року.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Скай Ассист» на користь держави 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Скай Ассист» на користь ОСОБА_1 18211 (вісімнадцять тисяч двісті одинадцять) гривень 20 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).

Сторони у справі :

- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Скай Ассист», адреса місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, буд.16 , код ЄДРПОУ 44744495.

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова