Рішення № 139147350, 21.08.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/19428/25

Провадження № 2/756/2891/26

оболонський районний суд міста києва

РІШЕННЯ

іменем України

21 серпня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Пукала А.В.,

за участю

секретаря судового засідання Зінець К.Б.,

представників Позивачів Кирищука В.П., Кириллова М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська міська державна адміністрація, Київська міська рада, про визнання наймачем житлового приміщення,

У С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просили:

- визнати ОСОБА_1 наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати ОСОБА_2 наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 , була ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживала та була зареєстрована у цій квартирі з 16.11.1972 і знята з реєстрації місця проживання 21.02.1997 у зв`язку зі смертю.

Син наймача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як член її сім`ї проживав та був зареєстрований у зазначеній квартирі, останній період - з 11.05.2006 до зняття з реєстрації 14.12.2021 у зв`язку зі смертю. 24.06.2006 він уклав шлюб з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживала та була зареєстрована у квартирі з 27.07.2006 і знята з реєстрації 04.02.2022 у зв`язку зі смертю.

Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_6 , а позивач ОСОБА_2 - сином ОСОБА_1 . Обидва позивачі проживають та зареєстровані у зазначеній квартирі з 23.07.2009 дотепер і станом на день звернення до суду є єдиними зареєстрованими у ній особами. Разом з основним наймачем вони брали участь в утриманні квартири, сплачували житлово-комунальні послуги, заборгованість за які відсутня, а тому як члени сім`ї наймача набули рівного з ним права користування житлом і мають право на переукладення договору найму.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про переукладення з нею договору найму житлового приміщення, проте листом від 07.05.2025 № 104-3410 отримала відмову з мотивів відсутності документів на підтвердження права проживання (користування) вказаною квартирою. Таку відмову позивачі вважають безпідставною та необґрунтованою, такою, що порушує їхні житлові права.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 03.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач проти позову заперечував. У відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачами не надано документа, який надає право проживання (користування) спірною квартирою, а саме ордера, який згідно зі ст. 58 ЖК УРСР є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Матеріали справи не містять письмової згоди основного квартиронаймача на вселення позивачів, доказів переоформлення особового рахунка та укладення позивачами договорів про надання житлово-комунальних послуг. Сам по собі факт проживання у житловому приміщенні не є підставою для визнання права користування ним. Відповідач також зазначив, що позивачами обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки належним у таких правовідносинах є вимога про визнання права користування житловим приміщенням, а суд не може підміняти собою волевиявлення власника житла чи компетентного органу. Крім того, відповідач указав, що Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація не є належним відповідачем у справі та що позивачами не обґрунтовано, які саме їхні права вона порушує.

У відповіді на відзив позивачі зазначили, що твердження про відсутність родинних зв`язків не відповідає дійсності та спростовується наданими до позовної заяви свідоцтвами про народження, шлюб і смерть. Право користування спірною квартирою надано їм реєстрацією місця проживання, законність якої відповідачем не оспорювалася і яка не скасовувалася. Як користувачі житлово-комунальних послуг позивачі сумлінно виконують обов`язок з їх оплати, що підтверджується квитанціями, тоді як невизнання відповідачем їхнього права унеможливлює переоформлення особових рахунків. Твердження відповідача про обрання неналежного способу захисту позивачі вважали помилковим, оскільки предметом спору є саме невизнання відповідачем їхнього права на найм квартири.

Третя особа Київська міська рада надала пояснення, в яких заперечувала проти задоволення позову. Зазначила, що спірна квартира належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, повноваження щодо управління житловим фондом, укладення договорів найму житлових приміщень та видачі ордерів віднесені до компетенції районних у місті Києві державних адміністрацій, а єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер. З матеріалів справи вбачається, що ордер на право тимчасового проживання № 50 від 14.05.1992 виданий ОСОБА_3 з родиною у кількості трьох осіб, позивачів у ньому не зазначено, а жодної письмової згоди наймача спірної квартири на вселення позивачів немає. Обов`язок доведення обставин, на які позивачі посилаються як на підставу своїх вимог, покладається на них.

У запереченнях на пояснення третьої особи позивачі зазначили, що реєстрацію їхнього місця проживання проведено 23.07.2009 у порядку, передбаченому Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», і за відсутності згоди зареєстрованих у квартирі осіб вона була б неможливою. Оскільки на час видачі ордера 14.05.1992 між позивачами та ОСОБА_3 не існувало жодного родинного чи іншого зв`язку, позивачі й не могли бути зазначені в ордері.

Відповідач надав пояснення, в яких додатково зазначив, що спірна квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, позивачами не подано доказів наявності у них ордера на вселення у квартиру, а право щодо житлового приміщення виникає в силу фактичного вселення на підставі чинного ордера та наступного укладення договору найму. Відповідач також указав, що з 15.02.2026 ст. 61-65 Житлового кодексу України втратили чинність, у зв`язку з чим на цей час порядок укладення договорів найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, законом не встановлено.

У запереченнях на ці пояснення позивачі зазначили, що ордер № 50 від 14.05.1992 виданий на основного наймача ОСОБА_3 та трьох членів сім`ї, а реєстрація їхнього місця проживання відбулася лише 23.07.2009 - після укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , тому вони не могли бути зазначені в ордері. Позивачі послалися на п. 4 та пп. 2 п. 6 прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про основні засади житлової політики», за якими до правочинів про заселення у житлові приміщення, дійсних на день набрання чинності цим Законом, застосовується законодавство, що діяло на час їх укладення.

У судовому засіданні 22.04.2026 суд прийняв до розгляду заяви по суті справи та пояснення відповідача з доданими до них доказами, задовольнив заяву представника позивачів про виклик свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті.

У поясненнях від 20.04.2026 відповідач зазначив, що з наданого позивачами ордера № 50 від 14.05.1992 вбачається надання ОСОБА_3 з родиною у складі трьох осіб у тимчасове користування квартири АДРЕСА_2 на час проведення ремонту спірної квартири, а також що в цьому ордері зазначено інших осіб - ОСОБА_10 та членів його родини, у зв`язку з чим позивачі вводять суд в оману. Відповідач наголосив, що наймач ОСОБА_3 знята з реєстрації у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_4 , тоді як позивачі зареєстровані у квартирі лише з 23.07.2009, а тому їхні твердження про ведення з наймачем спільного господарства та участь в утриманні квартири спростовуються. Після смерті наймача ОСОБА_4 наймачем спірної квартири визнано не було.

У запереченнях на ці пояснення позивачі зазначили, що ордер № 50 наводився ними на підтвердження статусу ОСОБА_3 як наймача спірної квартири, якій на час проведення ремонту надавалося інше житло, тверджень про введення суду в оману вони не допускали. Позивачі наголосили, що право користування квартирою набуте ними в силу закону - за ст. 64, 65 ЖК УРСР, оскільки на час їх вселення ОСОБА_4 був наділений правами члена сім`ї наймача.

Представники позивачів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з мотивів, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив та запереченнях, і просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у відзиві просив розглядати справу за його відсутності, проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві та поясненнях.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник Київської міської ради у поясненнях просив розглядати справу за його відсутності.

Суд, заслухавши учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста Києва, не приватизована та віднесена до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації. Ці обставини визнаються всіма учасниками справи та відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована у зазначеній квартирі з 16.11.1972 та знята з реєстрації місця проживання 21.02.1997 у зв`язку зі смертю, що підтверджується відповіддю Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22.07.2025 № 104-5680 на адвокатський запит.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Він був зареєстрований у спірній квартирі у періоди з 16.11.1972 по 01.10.1985, з 02.10.1985 по 11.10.1990, з 23.04.1992 по 13.08.1998 та з 11.05.2006 до зняття з реєстрації 14.12.2021 у зв`язку зі смертю, що підтверджується відповіддю Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 22.07.2025 № 104-5680 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 14.12.2021.

24.06.2006 між ОСОБА_4 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 24.06.2006.

ОСОБА_6 була зареєстрована у спірній квартирі з 27.07.2006 та знята з реєстрації 04.02.2022 у зв`язку зі смертю, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 04.02.2022.

Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 07.03.2003, яким підтверджено зміну прізвища. Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 10.04.2003.

Позивачі зареєстровані у спірній квартирі з 23.07.2009 і є єдиними зареєстрованими у ній особами, що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва від 10.10.2025 № 138399257.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснила, що фактично проживає у спірній квартирі з 2003 року, а зареєстрована у ній з 2009 року.

Свідок ОСОБА_9 , яка проживає в тому самому будинку, повідомила, що знає позивачів понад двадцять років, стосунки ОСОБА_1 з матір`ю були нормальними.

Свідок ОСОБА_8 повідомив, що понад двадцять років тому в будинку з`явилася ОСОБА_6 , яка проживала разом з ОСОБА_4 , а приблизно через рік до них вселилася ОСОБА_1 з чоловіком і дитиною, яка ходила до школи; стосунки ОСОБА_1 з матір`ю були добрими, з ОСОБА_4 родина проживала нормально.

Свідок ОСОБА_7 повідомила, що позивачі поселилися у квартирі понад двадцять років тому, на її очах виріс ОСОБА_2 ; ОСОБА_6 останнім часом тяжко хворіла і ОСОБА_1 за нею доглядала, з ОСОБА_4 у них були дружні стосунки; на запитання представника позивачів свідок підтвердила, що позивачі вели з ними спільне господарство.

На підтвердження участі в утриманні квартири позивачі надали довідку про стан заборгованості за житлово-комунальні послуги та квитанції про їх оплату.

26.03.2025 позивачі звернулися до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації із заявами про переукладення договору найму спірного житлового приміщення.

Листом Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 07.05.2025 № 104-3410 позивачам відмовлено у зміні договору найму з мотивів відсутності документів на підтвердження права проживання (користування) спірною квартирою.

Договір найму спірного жилого приміщення після смерті ОСОБА_3 ні з ОСОБА_4 , ні з ОСОБА_6 , ні з позивачами не переукладався, наймачами за таким договором вони у встановленому порядку визнані не були. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 3, 4 цієї статті кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 цієї статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Спірні правовідносини виникли до 15.02.2026, тобто до набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики», яким Житловий кодекс України визнано таким, що втратив чинність, крім статей, перелічених у пп. 1 п. 2 розділу IV цього Закону. За п. 4 розділу IV прикінцевих та перехідних положень цього Закону його дія поширюється на житлові відносини, що виникли після набрання ним чинності, а до правочинів про заселення у житлові приміщення, дійсних на день набрання чинності цим Законом, застосовується законодавство, що діяло на час їх укладення. Оскільки вселення позивачів у спірну квартиру відбулося задовго до цієї дати, відмова наймодавця у зміні договору найму мала місце 07.05.2025, а позов подано 02.12.2025, до спірних правовідносин застосовуються норми Житлового кодексу УРСР, чинні на час їх виникнення. Доводи відповідача та третьої особи про те, що у зв`язку із втратою чинності ст. 61-65 ЖК УРСР права позивачів оцінці не підлягають, суд відхиляє як такі, що суперечать наведеним перехідним положенням та ст. 58 Конституції України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 106 ЖК УРСР повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Разом з тим, вирішення спору по суті можливе лише за умови, що позов пред`явлено до особи, яка повинна відповідати за ним.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно; від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 цього Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, у тому числі на житловий фонд.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції України, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

За рішеннями Київської міської державної адміністрації від 15.12.2011 № 844/7080 та від 28.10.2010 № 183/4995 об`єкти житлового фонду прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передано до сфери управління відповідних районних у місті Києві державних адміністрацій. Тобто районні в місті Києві державні адміністрації з питань управління майном, яке є власністю територіальної громади міста Києва, підпорядковуються Київській міській раді.

Отже, Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація лише здійснює управління спірною квартирою як об`єктом належного територіальній громаді нерухомого майна і не є належним відповідачем у цій справі. Відповідачем має бути територіальна громада, у власності якої перебуває майно, тобто територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 20 липня 2022 року у справі № 755/15066/19 (провадження № 61-21235св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 755/16395/21 (провадження № 61-757св23), від 05 листопада 2025 року у справі № 755/10901/22 (провадження № 61-1444св25) та від 04 березня 2026 року у справі № 761/16902/24 (провадження № 61-5259св25). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Вимога про визнання особи наймачем жилого приміщення, що перебуває у комунальній власності, безпосередньо стосується прав власника такого майна, оскільки у разі її задоволення у позивача виникають права щодо майна територіальної громади. Належним відповідачем за такою вимогою є орган, який здійснює права власника, а не орган, якому майно передано в управління.

Суд враховує, що делегування районним у місті Києві державним адміністраціям окремих повноважень щодо управління житловим фондом, обліку житла, видачі ордерів та укладення договорів найму житла розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 № 121 не змінює власника житла і не робить районну державну адміністрацію належним відповідачем у спорі про права щодо цього житла. Саме таку позицію судів попередніх інстанцій Верховний Суд визнав помилковою у постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 755/10901/22.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість установлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин, така особа є неналежним відповідачем. Зазначене узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) та від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18) та від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19) вказала, що у разі пред`явлення позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд не вправі з власної ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідачів, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, а незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Судом встановлено, що позов пред`явлено виключно до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, тоді як Київська міська рада залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, тобто відповідачем не є.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження залучити до участі у справі співвідповідача, а якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, - замінити первісного відповідача належним відповідачем. Відповідно до ч. 3 цієї статті після спливу зазначених строків суд може вчинити такі дії виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову про підставу залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Позивачі клопотання про заміну неналежного відповідача або про залучення співвідповідача не заявляли, хоча про належність квартири до комунальної власності територіальної громади міста Києва були обізнані з пояснень відповідача та третьої особи.

За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають через неналежний суб`єктний склад відповідачів.

Наведена підстава для відмови у позові є самостійною і взаємовиключною з відмовою у позові у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, на що вказав Верховний Суд у постановах від 08 червня 2022 року у справі № 461/1517/19 (провадження № 61-5038св21) та від 15 жовтня 2025 року у справі № 755/9976/24 (провадження № 61-6915св25). З огляду на це суд не надає правової оцінки іншим доводам учасників справи щодо суті спору, зокрема доводам про дотримання порядку вселення позивачів у спірну квартиру, наявність згоди наймача та членів його сім`ї на таке вселення, ведення спільного господарства, а також доводам відповідача і третьої особи про обрання позивачами неналежного способу захисту.

Суд зазначає, що відмова у задоволенні позову з підстав неналежного складу відповідачів не позбавляє позивачів права звернутися до суду з відповідними вимогами до належного відповідача - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, а відповідач у відзиві зазначив, що судових витрат у зв`язку з розглядом цієї справи не поніс і не планує понести, підстав для розподілу судових витрат немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 51, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська міська державна адміністрація, Київська міська рада, про визнання наймачем житлового приміщення - відмовити.

Відомості про учасників справи:

Позивач-1: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Позивач-2: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація (ЄДРПОУ 37371727, місцезнаходження: 04205, м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, буд. 16).

Третя особа-1: Київська міська державна адміністрація (ЄДРПОУ 00022527, місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36).

Третя особа-2: Київська міська рада (ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя Андрій ПУКАЛО