Рішення № 139146910, 21.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/28193/25

Провадження №: 2/752/3782/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр», Товариство) звернулось через підсистему «Електронний суд» до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 25 261,39 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10.03.2024 між сторонами було укладено кредитний договір №10.03.2024-100001223, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 11 000,00 грн строком на 140 днів та сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі, що встановлені договором. Вказував, що на виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, позивач надав ОСОБА_1 кредитні кошти, проте, остання взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконує належним чином та не повертає кредитні кошти, частково сплативши у погашення боргу 2589,38 грн., 1500,00 грн. та 1000,00 грн., внаслідок чого у неї виникла заборгованість. Згідно детального розрахунку заборгованості станом на день звернення до суду загальний розмір заборгованості відповідача за вказаним договором склав 25 261,39 грн, з яких: 10 991,24 грн - тіло кредиту, 10 699,53 грн - заборгованість по відсоткам, 820,62 грн. - комісія за надання кредиту, 2750,00 грн - неустойка.

У зв`язку з тим, що відповідач відмовляється добровільно повернути отримані в кредит грошові кошти та сплатити відсотки за їхнє користування, то позивач з метою захисту свого порушеного права змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2025 для розгляду цивільної справи №752/28193/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

22.12.2025 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву. У даному відзиві відповідач просить позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши заборгованість по тілу кредиту в розмірі 10 991,24 грн., вказуючи на те, що договір не містить її підпису, її не ознайомлювали з умовами кредитування, відсутні первинні бухгалтерські документи, а також не надано належного розрахунку заборгованості. Крім того, відповідач вважає, що розмір відсотків, комісії та неустойки значно перевищує розмір заборгованості за кредитом, а також відсутні докази про звернення до неї за достроковим повернення кредиту.

29.12.2025 року до суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_2 на відзив. У даній відповіді представник позивача зазначає про правомірність та обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача заборгованості, зокрема, процентів, які обраховані згідно вимог чинного законодавства, а також про наявність належних розрахунків. Крім того, представник позивача вважає обґрунтованими вимоги про стягнення комісії та неустойки, а також зазначив, що відповідачем жодних доказів, в тому числі власних розрахунків, на спростування позовних вимог не надано. З урахуванням наведеного, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.

21.01.2026 року до суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_1 на відповідь представника позивача на відзив. У даних запереченнях відповідач наполягає на необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, в тому числі і неправомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 10.03.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) № 10.03.2024-100001223, за умовами якого відповідач отримала кредит в розмірі 11 000,00 грн. строком на 140 днів із датою повернення кредиту 27.07.2025 року зі сплатою процентів за ставкою 1 % в день.

Вказаний кредитний договір підписано відповідачем електронним цифровим підписом, при цьому позичальником під час укладення кредитного договорі пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку. Під час ідентифікації Позичальника з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи.

Згідно ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Ідентифікація особи - процедура використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, в результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Стаття 14 вищезазначеного закону передбачено, що електронна ідентифікація здійснюється за допомогою засобів електронної ідентифікації, що підпадають під схему електронної ідентифікації, затверджену Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини 3 «Порядок використання Системи BankID Національного банку, права та обов`язки суб`єктів взаємовідносин у Системі BankID Національного банку» - учасниками процесу взаємодії в Системі BankID Національного банку є: користувачі та абоненти.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» являється абонентом Системи BankID Національного банку з 26 жовтня 2020 року.

Кредит надано Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти.

Згідно п.9 договору, комісія за надання кредиту - 2250,00 грн.

Відповідно до Договору від 10.03.2024 року та квитанції про перерахунок коштів від 10.03.2024 року, Кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 11 000,00 грн. строком на 140 днів, ОСОБА_1 10.03.2024 року отримано кредитні кошти у розмірі 14 000,00 грн.

Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі. Однак, відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, частково сплативши на погашення заборгованості 5089,38 грн., що підтверджується долученими до справи даними бухгалтерського обліку за кредитним договору відповідача.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, у відповідача за період з 10.03.2025 року по 27.07.2024 року утворилась заборгованість у розмірі 25 261,39 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 991,24 грн., по процентам в розмірі 10 699,53 грн., по комісії в розмірі 820,62 грн., а також неустойки в розмірі 2750,00 грн.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Стаття 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язань, або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець мас право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Ці норми дають банку підстави для дострокового стягнення . всієї заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На момент розгляду справи відповідач не сплатила зазначену суму заборгованості, належними доказами наявність заборгованості за тілом кредиту та процентами не спростувала, власного контррозрахунку не надала.

При цьому судом відхиляються заперечення відповідача проти позову щодо непідписання нею договору, неознайомлення її з умовами договору тощо.

Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором Е488, який було надано позичальнику для підписання договору та підтвердження ознайомлення з правилами відкриття кредитної лінії та іншими супутніми документами.

З копії наявного в матеріалах справи електронного договору вбачається, що ОСОБА_1 як позичальник за кредитним договором, ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, надавши ТОВ «Споживчий центр» персональні дані, зазначивши свої ПІБ, РНОКПП, місце проживання, e-mail, дані паспорта, а також картковий рахунок, необхідні для укладення договору та формування одноразового ідентифікатора.

У вищевказаному договорі наявна інформація про умови кредитування, зокрема, порядок та умови надання кредиту, періодичність внесків, строк дії договору, процентну ставку за користування кредитом та порядок повернення кредиту. Умови кредитного договору є чіткими та зрозумілими, що виключає можливість їх неоднозначного трактування сторонами. Грошові кошти за договором були перераховані на належну відповідачу банківську карту, реквізити якої вводились самим позичальником на сайті позикодавця та зазначені в договорі.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку первісними кредиторами здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, відповідачем до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій не зверталась, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.

Відтак суд приходить до переконання, що кредитний договір між сторонами є укладеним і позичальник була ознайомлена з його умовами.

Доводи відповідача про те, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до долученої до позовної заяви квитанції АТ КБ «ПриватБанк» від 10.03.2024 року, ТОВ «Споживчий центр» здійснило видачу кредитних коштів за договором № 10.03.2024-100001223 від 16.01.2024 року шляхом перерахування кредитних коштів за допомогою платіжної системи LIQPAY на картковий рахунок № НОМЕР_1 в розмірі 11 000,00 грн.

Суд вважає зазначений доказ належними та таким, що підтверджує факт перерахування позичальнику на визначений нею в договорі рахунок кредитних коштів.

Крім цього, суд вважає, що боржник, маючи доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, мала можливість в якості доказу надати суду довідку (інформацію) з банку про неналежність їй вищезгаданої картки, або виписку зі свого рахунку на підтвердження надходження чи не надходження коштів від кредитора на виконання умов укладеного договору, його розміру, а також на підтвердження виконання своїх зобов`язань за даним договором та внесення коштів на погашення заборгованості.

Також суд зауважує те, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 хоч і заперечує укладення спірного кредитного договору, проте водночас просить стягнути з неї заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 991,24 грн., тим самим суперечить сама собі щодо неукладення нею кредитного договору та неотримання кредитних коштів.

Окремо суд зазначає, що відповідач на виконання умов договору здійснила часткову оплату, а саме: 25.03.2024 року сплачено 2589,38 грн., 09.04.2024 року сплачено 1500,00 грн., 17.04.2024 року сплачено 1000,00 грн.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також в Постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року (справа № 127/23910/14-ц) зазначено, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

При таких обставинах, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10 991,24 грн.

Що ж стосується вимог позивача про стягнення процентів, то суд дійшов наступних висновків.

22 листопада 2023 року був прийнято Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Таким чином, умови договору в частині визначення розміру процентної ставки - 1 % в день - відповідають нормам чинного законодавства, а тому судом відхиляються твердження представника відповідача щодо несправедливості та недобросовісності умов кредитного договору в цій частині.

Крім того, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України вказує, що щомісячна виплата процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосована лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що після спливу визначеного договором строку позики, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості в сукупності з умовами кредитного договору та даними бухгалтерського обліку, суд приходить до висновку, що проценти нараховано відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства, в межах строку кредитування, а тому їх розмір в сумі 10 699,53 грн. є обґрунтованими і таким, що підлягає до стягнення, в зв`язку із чим суд задовольняє позовні вимоги і в цій частині. Вимог про стягнення процентів після закінчення строку кредитування позивачем не заявлено.

Щодо стягнення заборгованості за комісією з обслуговування суд зазначає таке.

З огляду на положення пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, зокрема пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.

Пунктом 7 заявки кредитного договору (кредитної лінії) та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії) передбачено сплату комісії, пов`язаної з наданням кредиту, - 15 % від суми кредиту, що дорівнює 1650,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина 1 статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 28)). Тому у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25)).

Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина 3 статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частина 3 статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Враховуючи зазначене вище, умови кредитного щодо сплати комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в розмірі 820,62 грн. є нікчемними, а вимоги щодо стягнення заборгованості за цією комісією задоволенню не підлягають. При цьому судом встановлено, що частина коштів в розмірі 829,38 грн., сплачених відповідачем, була направлена на часткове погашення комісії, в результаті чого її залишок становить 820,62 грн.

Таким чином, в зв`язку із нікчемністю вказаних умов договору, скеровану в рахунок погашення комісії сплачену відповідачем суму в розмірі 829,38 грн. слід зарахувати на погашення процентів, в зв`язку із чим їх розмір, що підлягає до стягнення, має становити 9870,15 грн.

Щодо стягнення неустойки суд зазначає наступне.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24лютого 2022 № 2102-ІХ, з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Дія режиму воєнного стану неодноразово продовжувалась і він діє на час ухвалення рішення у даній справі.

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває з 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, а первісним кредитором нараховано штраф (неустойку) за невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором в цей період, підстави для стягнення з відповідача вказаної суми відсутні.

В зв`язку із цим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки, передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредиту слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 991,24 грн., по процентам в розмірі 10699,53 грн., а всього в розмірі 20 861,39 грн. В задоволенні позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 820,62 грн. та неустойки в розмірі 2750,00 грн. належить відмовити.

Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволений частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2 000,47 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №10.03.2024-100001223 від 10.03.2024 року у загальному розмірі 20 861,39 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 000,47 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок №133-А, код ЄДРПОУ - 37356833;

2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Суддя А.О. Митрофанова