Рішення № 139146278, 20.08.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/4982/26

Провадження № 2/727/2029/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівців

у складі головуючого судді Танасійчук Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Маковійчук В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога», Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», про визнання умов договору споживчого кредиту несправедливими, зменшення розміру процентів та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (далі ТОВ «Манівео») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі ТОВ «Таліон Плюс»), у якому, з урахуванням фактичних та правових підстав, викладених у позовній заяві, просила суд:

1) визнати умову пункту 8.3 Договору кредитної лінії № 513499133 від 04.02.2025 (базова процентна ставка 0,98 % на день, реальна річна процентна ставка 2 496,97 %) несправедливою відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»;

2) визнати умову пункту 8.11 цього ж Договору (право кредитодавця обирати спосіб перерахунку процентів за дисконтний період) несправедливою;

3) зменшити розмір процентів за Договором до розміру, що відповідає принципам розумності та справедливості, застосувавши статті 551, 1056-1 Цивільного кодексу України, а також визнати нарахування ТОВ «Таліон Плюс» процентів після відступлення права вимоги неправомірним як таке, що суперечить статтям 514, 1048, 1212 Цивільного кодексу України;

4) стягнути з ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» солідарно на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн;

5) направити копію рішення суду до Чернівецького апеляційного суду для врахування під час розгляду справи № 727/1294/26.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 04.02.2025 між нею та ТОВ «Манівео» укладено Договір кредитної лінії № 513499133 на суму 35 000,00 грн (далі Договір). За твердженням позивача, базова процентна ставка за Договором становить 0,98 % на день, що еквівалентно 357,70 % річних, тоді як реальна річна процентна ставка, зазначена в Паспорті споживчого кредиту та в пункті 8.6 Договору, становить 2 496,97 % річних, що у 83124 рази перевищує середньоринкові показники кредитування. Позивач вважає, що встановлення такої ставки, а також надання ТОВ «Манівео» (а після відступлення права вимоги ТОВ «Таліон Плюс») права в односторонньому порядку обирати найбільш обтяжливий для позичальника спосіб перерахунку процентів за дисконтний період (пункт 8.11 Договору), який, на переконання позивача, суперечить пункту 8.15 Договору, що забороняє одностороннє збільшення ставок, є несправедливими умовами договору споживчого кредиту в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та Директиви Ради ЄС 93/13/ЄЕС.

Крім того, позивач зазначила, що 03.06.2025 р. ТОВ «Манівео» на підставі договору факторингу № МВ-ТП/38 від 03.06.2025р. відступив право вимоги за Договором ТОВ «Таліон Плюс» за сумою фінансування 13 999,80 грн, тоді як ТОВ «Таліон Плюс» у подальшому нарахував та пред`явив до стягнення в іншій судовій справі 104 886,50 грн (з яких 69 887,00 грн проценти), тобто суму, що у 7,5 раза перевищує вартість придбаного права вимоги. На думку позивача, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» не надавав їй жодних кредитних коштів, нарахування ним процентів після відступлення права вимоги є набуттям майна без достатньої правової підстави в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України. Позивач також послалася на приписи пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо обмежень нарахування штрафних санкцій у період воєнного стану та зазначила про заподіяння їй моральної шкоди у зв`язку з застосуванням Відповідачами, на її думку, несправедливих умов кредитування.

08.05.2026р. ТОВ «Манівео» через свого представника Аухіміка О.О. подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та розглядати справу без участі представника ТОВ «Манівео», посилаючись на таке: денна процентна ставка за Договором (0,98 %) не перевищує граничного розміру, встановленого частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (не більше 1 % на день), а тому не може вважатися несправедливою умовою; позивач до укладення Договору отримала повну інформацію про умови кредитування, включно з реальною річною процентною ставкою, що підтверджується Паспортом споживчого кредиту та пунктом 8.6 самого Договору, підписаними позивачем особисто; позивач добровільно, в межах принципу свободи договору (стаття 627 Цивільного кодексу України), уклала Договір, підтвердивши в пунктах 14.814.10 Договору, що його умови є розумними, справедливими та добросовісними, і не скористалася наданим їй статтею 15 Закону України «Про споживче кредитування» правом протягом 14 днів відмовитися від Договору; позивач з 19.04.2023 уклала з ТОВ «Манівео» не менше 17 кредитних договорів, з яких 16 виконано в повному обсязі, що свідчить про обізнаність позивача з умовами кредитування ТОВ «Манівео»; норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо звільнення від неустойки в період воєнного стану не позбавляють кредитодавця права на встановлення умови про неустойку в договорі, а ТОВ «Таліон Плюс» у справі про стягнення заборгованості вимог про стягнення неустойки не заявляв; позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди.

ТОВ «Таліон Плюс» (ТОВ «Таліон Плюс») відзиву на позовну заяву в письмовій формі не подав.

11.05.2026 р. позивач подала відповідь на відзив, в якій, зокрема, зазначила, що рішення у справі № 727/1294/26 від 18.03.2026р., на яке посилається ТОВ «Манівео», не набрало законної сили, оскільки оскаржується в апеляційному порядку; що реальна річна процентна ставка 2 496,97 % прямо зазначена в пункті 8.6 самого Договору; що загальна вартість кредиту за весь строк його дії (5 років) за умови застосування базової ставки становить 663 068,00 грн при отриманих 35 000,00 грн, тобто у 18,9 раза більше суми кредиту; що механізм зарахування платежів (пункт 7.4 Договору) призводить до того, що з платежу в розмірі 3 168,00 грн на погашення тіла кредиту зараховано лише 0,50 грн; що пункт 12.3 Договору передбачає неустойку в розмірі 5 000 % від суми простроченого зобов`язання, що, на думку позивача, свідчить про системний характер невідповідних умов кредитування.

Ухвалою суду від 14.04.2026 р. відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 19.05.2026р. підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судове засідання 20.08.2026р. позивач та її представник не з`явилися. В письмовій заяві позивач клопотала про розгляд справи у її відсутності.

Відповідачі в судове засідання своїх представників не направили, від обох Відповідачів до суду надійшли заяви (клопотання) про розгляд справи за відсутності їхніх представників.

Відповідно до частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Оскільки учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Судом установлено, що 04.02.2025р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» у формі електронного документа, шляхом прийняття позивачем розміщеної на сайті кредитодавця пропозиції (оферти) з використанням одноразового ідентифікатора, укладено Договір кредитної лінії № 513499133, за умовами якого позивачу було надано кредит у формі кредитної лінії на загальну суму 35 000,00 грн. Факт укладення Договору та отримання коштів позивачем не оспорюється.

Пунктом 7.3 Договору визначено кінцеву дату повернення кредиту 06.03.2030, а пунктом 11.1 строк дії Договору 5 років з моменту підписання або до його дострокового розірвання.

Розділом 8 Договору врегульовано порядок нарахування процентів за користування кредитом. Пунктом 3.1 Договору позичальнику надано дисконтний період кредитування тривалістю 27 календарних днів з дати отримання першого траншу (тобто до 03.03.2025 включно), протягом якого проценти нараховуються за дисконтною процентною ставкою 0,15 % на день (54,75 % річних) (пункт 8.7.1 Договору). Пунктом 3.2 Договору позичальнику надано право продовжувати (пролонгувати) дисконтний період за умови сплати нарахованих за попередній період процентів та інших нарахувань, строк оплати яких настав; за умови такого продовження після 03.03.2025 проценти нараховуються за індивідуальною процентною ставкою 0,88 % на день (321,93 % річних) (пункт 8.7.2 Договору). Пунктом 8.2 Договору передбачено, що в разі якщо позичальник не здійснить повного дострокового погашення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду кредитування, зобов`язання позичальника з оплати процентів за користування кредитом визначаються шляхом застосування базової процентної ставки до фактичної кількості днів користування кредитом від дати видачі першого траншу до дня закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання. Базова процентна ставка визначена пунктом 8.3 Договору в розмірі 0,98 % на день, що становить 357,70 % річних.

Пунктом 8.6 Договору сторони зафіксували орієнтовну реальну річну процентну ставку, розраховану згідно з методикою Національного банку України з припущенням користування кредитом протягом усього строку кредитування зі сплатою процентів за базовою ставкою, яка становить 2 496,97 % річних. Аналогічний показник зазначено і в Паспорті споживчого кредиту, наданому позивачу до укладення Договору. Пунктом 8.13 Договору передбачено, що у зв`язку з наданням кредиту у формі кредитної лінії графік платежів не надається, що відповідає пункту 10 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Пунктами 14.814.10 Договору позичальник підтвердила, що ознайомлена з умовами Договору, Паспортом споживчого кредиту та Правилами надання коштів у кредит, що умови Договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав і обов`язків сторін, що укладення Договору відповідає її вільному волевиявленню, і що вона не перебуває під впливом тяжких для себе обставин.

Судом установлено, що позивач частково виконувала зобов`язання за Договором, здійснивши платежі 03.03.2025 р. у розмірі 3 168,00 грн, 03.04.2025 р. у розмірі 8 400,00 грн та 02.05.2025р. у розмірі 1 800,00 грн, а всього 13 368,00 грн. Кожним із зазначених платежів позивач, з огляду на умови пунктів 3.23.4, 8.7.2 Договору, вчиняла дії щодо продовження (пролонгації) дисконтного періоду кредитування.

03.06.2025 року ТОВ «Манівео» на підставі договору факторингу № МВ-ТП/38 від 03.06.2025року відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до позивача за Договором за сумою фінансування 13 999,80 грн, про що відповідну позицію включено до реєстру прав вимоги за вказаним договором факторингу. Строк дії договору факторингу № МВ-ТП/38 визначено сторонами до 31.12.2025р.

У подальшому, у зв`язку з невиконанням позивачем зобов`язань з погашення кредиту та сплати процентів, ТОВ «Таліон Плюс» звернулося до Шевченківського районного суду м. Чернівців з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором. Вказаний позов зареєстровано за № 727/1294/26, провадження № 2/727/1129/26 (суддя Одовічен Я.В.). Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 18.03.2026 у справі № 727/1294/26 позов ТОВ «Таліон Плюс» задоволено, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» стягнуто заборгованість за Договором у розмірі 104 886,50 грн, з яких 34 999,50 грн заборгованість за кредитом (тілом), 69 887,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Як убачається з матеріалів цієї справи, вказане рішення станом на час розгляду цієї справи не набрало законної сили, оскільки ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, розгляд якої призначено Чернівецьким апеляційним судом на 19.05.2026 (справа № 22-ц/822/755/26).

Саме незгода позивача з висновками, викладеними у рішенні від 18.03.2026 у справі № 727/1294/26, та з розміром стягнутих цим рішенням процентів стала безпосереднім приводом для звернення позивача до суду з позовом у цій справі, що прямо випливає зі змісту позовної заяви, яка містить посилання на «пов`язану справу № 727/1294/26» та клопотання про направлення копії рішення суду в цій справі до Чернівецького апеляційного суду «для врахування» під час розгляду вказаної апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Предметом цього позову, як він сформульований позивачем у прохальній частині позовної заяви, є визнання несправедливими конкретних умов Договору (пунктів 8.3 та 8.11), зменшення розміру процентів, визнання неправомірним нарахування процентів ТОВ «Таліон Плюс» після відступлення права вимоги та стягнення моральної шкоди.

Суд звертає увагу, що значна частина фактичних доводів позивача (щодо недоведеності розміру заявлених у справі № 727/1294/26 69 887,00 грн процентів, щодо порядку зарахування платежів у рахунок конкретного розрахунку заборгованості, щодо правомірності нарахування процентів ТОВ «Таліон Плюс» після закінчення строку дії договору факторингу 31.12.2025, щодо диспропорції між сумою придбаного за договором факторингу боргу (13 999,80 грн) та сумою пред`явлених вимог (104 886,50 грн)) стосується не абстрактної справедливості умов Договору як таких, а правильності конкретного розрахунку заборгованості, стягнутої з позивача рішенням від 18.03.2026 у справі № 727/1294/26. Ці питання становлять предмет доказування саме у справі № 727/1294/26 і підлягають перевірці судом апеляційної інстанції під час перегляду відповідного рішення за апеляційною скаргою позивача, а не судом у межах цієї справи, предмет якої обмежений вимогами про визнання конкретних умов Договору несправедливими. Одночасний розгляд судами двох судів першої інстанції тотожних за змістом фактичних обставин щодо розміру заборгованості міг би призвести до постановлення суперечливих судових рішень, що є неприпустимим. З цих підстав суд оцінює наведені доводи позивача лише в тій мірі, в якій вони стосуються безпосередньо заявлених у цій справі вимог про визнання умов пунктів 8.3, 8.11 Договору несправедливими, а також про зменшення розміру процентів.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. У постанові Верховного Суду України від 11.09.2013 у справі № 6-40цс13 сформульовано правовий висновок про те, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна одночасна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (стаття 509 Цивільного кодексу України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відсутність хоча б однієї з наведених ознак виключає підстави для визнання умови договору несправедливою.

Дослідивши зміст пункту 8.3 Договору, суд встановив, що встановлена ним базова процентна ставка становить 0,98 % на день від суми залишку кредиту. Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки за договором про споживчий кредит не може перевищувати 1 % від суми кредиту, зменшеної на суму погашеної частини основного боргу. Отже, ставка, встановлена пунктом 8.3 Договору, не перевищує граничного розміру, встановленого спеціальним законодавством, що регулює відносини споживчого кредитування, а відповідає йому.

Щодо доводу позивача про те, що реальна річна процентна ставка за Договором (2 496,97 %) у 83124 рази перевищує середньоринкові показники кредитування, суд враховує, що вказаний показник за своєю правовою природою є не самостійною договірною умовою, яка встановлює розмір плати за користування кредитом, а похідним інформаційним показником, обов`язковість розкриття якого споживачу до укладення договору прямо передбачена статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» та який розраховується за затвердженою Національним банком України методикою з умовним припущенням про користування кредитом протягом усього номінального строку його дії (в даному разі 5 років, тобто до 06.03.2030) із застосуванням базової ставки без дострокового погашення. Значний числовий вираз цього показника є математичним наслідком компаундного (складного) нарахування процентів на короткостроковому за своєю економічною суттю кредитному продукті, віднесеному до тривалого номінального строку дії договору, а не наслідком встановлення прихованої, невідомої споживачу плати. Судом встановлено, що показник реальної річної процентної ставки в розмірі 2 496,97 % прямо зазначений у тексті самого Договору (пункт 8.6), а також у Паспорті споживчого кредиту, тобто був розкритий позивачу ще до укладення Договору та отримання коштів, а не прихований від неї, як помилково стверджує позивач у відповіді на відзив.

Суд враховує, що чинне законодавство України у сфері споживчого кредитування (Закон України «Про споживче кредитування») встановлює як спосіб захисту прав споживача від завищеної вартості кредиту не заборону чи автоматичне обмеження реальної річної процентної ставки, а обов`язок кредитодавця розкрити цей показник до укладення договору, надавши споживачеві можливість свідомого вибору. Оскільки судом установлено, що такий обов`язок кредитодавцем виконано, а денна процентна ставка не перевищує законодавчо встановленої межі, підстав вважати, що умова пункту 8.3 Договору порушує принцип добросовісності та завдає шкоди споживачу лише в силу значного арифметичного значення похідного від неї показника реальної річної ставки, суд не вбачає.

До такого ж висновку послідовно доходили суди апеляційної інстанції за подібних правовідносин, зокрема Київський апеляційний суд (постанови від 24.04.2024 у справі № 757/17544/20-ц та від 26.12.2025 у справі № 755/13971/24-ц), Чернігівський апеляційний суд (постанови від 26.07.2023 у справі № 757/1311/22 та від 06.08.2025 у справі № 725/7459/24), Полтавський апеляційний суд (постанови від 15.07.2024 у справі № 645/5564/21 та від 15.12.2025 у справі № 948/34/25), Івано-Франківський апеляційний суд (постанова від 03.03.2025 у справі № 352/3070/23), які виходили з того, що встановлення в договорі споживчого кредиту процентної ставки, яка формує значну загальну вартість кредиту, саме по собі не є доказом несправедливості умов договору за відсутності доведеного порушення принципу добросовісності, якщо позичальник був належним чином поінформований про умови кредитування та добровільно, реалізуючи закріплений статтею 627 Цивільного кодексу України принцип свободи договору, підписав договір без зауважень. Суд не вбачає підстав відступати від наведеної усталеної судової практики в цій справі.

Позивач вважає несправедливою умову пункту 8.11 Договору, відповідно до якої перерахунок процентів за базовою ставкою в разі непогашення кредиту протягом дисконтного періоду може здійснюватися, на вибір кредитодавця, за весь строк дисконтного періоду або лише за останні 30 календарних днів, а також вважає, що застосування базової ставки замість дисконтної суперечить пункту 8.15 Договору, яким заборонено збільшення розміру ставок в односторонньому порядку без згоди позичальника.

Оцінюючи цей довід, суд виходить з того, що механізм переходу від пільгової дисконтної (0,15 % чи, у разі пролонгації, 0,88 % на день) до базової (0,98 % на день) процентної ставки не є одностороннім рішенням кредитодавця, ухваленим після укладення Договору чи в процесі його виконання, а є наперед погодженою сторонами при укладенні Договору умовою (пункти 3.13.4, 8.2, 8.7.1, 8.7.2, 8.9 Договору), яка набирає застосування внаслідок обставини, що повністю залежить від власної поведінки позичальника, а саме нездійснення ним повного дострокового погашення кредиту протягом дисконтного періоду кредитування або протягом наданого пільгового строку. Позивач була заздалегідь ознайомлена з цим механізмом ще до укладення Договору, що підтверджується її власним підписом під пунктами 14.814.10 Договору, а тому застосування базової ставки в разі неповернення кредиту в межах дисконтного періоду не є "збільшенням ставки в односторонньому порядку без згоди позичальника" в розумінні пункту 8.15 Договору, а є реалізацією раніше погодженої сторонами договірної умови, що настає в результаті об`єктивної обставини (спливу дисконтного періоду без повного погашення), а не суб`єктивного розсуду кредитодавця.

Право кредитодавця, передбачене пунктом 8.11 Договору, обирати здійснювати перерахунок за базовою ставкою за весь дисконтний період чи лише за останні 30 днів його дії, за своїм змістом є не обтяжливою для позичальника, а факультативною, потенційно пільговою умовою, оскільки надає кредитодавцю можливість застосувати менш обтяжливий для позичальника варіант перерахунку (лише за 30 днів), а не покладає на позичальника додаткового обов`язку понад те, що прямо визначено пунктом 8.2 Договору (перерахунок за весь строк користування кредитом до закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання).

З огляду на викладене суд не встановлює такої внутрішньої суперечності між пунктами 8.11 та 8.15 Договору, яка вимагала б застосування правила статті 637 Цивільного кодексу України про тлумачення умов договору на користь боржника, оскільки застосування цього правила можливе лише за наявності дійсної, а не уявної суперечності чи неоднозначності умов договору; водночас умови пунктів 8.2, 8.78.11 Договору, які визначають порядок та підстави переходу від дисконтної до базової ставки, є достатньо чіткими та однозначними за своїм змістом.

Посилання позивача на статтю 634 Цивільного кодексу України та на те, що Договір є договором приєднання, умови якого визначені кредитодавцем в односторонньому порядку, самі по собі не є достатньою підставою для висновку про недійсність чи несправедливість умов такого договору. Стандартизована форма договору споживчого кредиту є звичайною практикою в цій сфері фінансових послуг і не суперечить законодавству за умови дотримання кредитодавцем вимог щодо розкриття інформації споживачеві, що судом установлено виконаним.

Судом також установлено на підставі доданих ТОВ «Манівео» довідок про закриття кредитних договорів, що позивач починаючи з 19.04.2023 неодноразово вступала з ТОВ «Манівео» у кредитні правовідносини на умовах, аналогічних за структурою (дисконтний період, базова та дисконтна ставки) умовам оспорюваного Договору, зокрема за договором № 482108739 від 19.04.2023 (погашений у повному обсязі протягом 13 днів після укладення, що підтверджується довідкою від 02.05.2023) та за договором № 724580001 від 08.01.2025 (погашений у повному обсязі станом на 01.02.2025, тобто безпосередньо перед укладенням оспорюваного Договору, що підтверджується довідкою від 01.02.2025). Наведене свідчить про те, що позивач на момент укладення оспорюваного Договору мала попередній досвід кредитування на подібних умовах у ТОВ «Манівео», у тому числі досвід успішного повного погашення кредиту в межах пільгового (дисконтного) періоду, а отже не могла не розуміти економічних наслідків обраної нею моделі поведінки (непогашення кредиту протягом дисконтного періоду за оспорюваним Договором).

Суд також враховує, що відповідно до статті 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від такого договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Позивач цим правом щодо оспорюваного Договору не скористалася, що є додатковим свідченням добровільного прийняття нею умов кредитування.

Суд відхиляє доводи позивача щодо несправедливості пункту 12.3 Договору (неустойка в розмірі 5000 % від суми простроченого зобов`язання, обмежена пунктом 12.5 Договору 50 % суми кредиту) та щодо застосування до спірних правовідносин пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, оскільки, як установлено судом і не заперечується сторонами, ТОВ «Таліон Плюс» у справі № 727/1294/26 вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) до позивача не заявляв та до ціни позову зазначену неустойку не включав. Оскільки предметом судового захисту в цій справі є вимоги, прямо сформульовані позивачем у прохальній частині позовної заяви (визнання несправедливими пунктів 8.3 та 8.11 Договору, зменшення розміру саме процентів, а не неустойки), а питання про стягнення чи списання неустойки в цій справі не порушується жодною зі сторін, суд не вбачає підстав для оцінки правомірності умови про неустойку по суті, оскільки це не входить до предмета цього спору.

Суд також не погоджується з доводом позивача про те, що проценти, нараховані за базовою ставкою (пункт 8.3 Договору), за своєю правовою природою є прихованою штрафною санкцією, на яку поширюються обмеження, встановлені пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України для штрафів і пені в період воєнного стану. Відповідно до статей 1048, 1054 Цивільного кодексу України проценти за кредитним договором є встановленою сторонами платою за користування кредитними коштами. Обов`язок сплачувати проценти за базовою, а не за дисконтною ставкою виникає в позивача, за умовами Договору, не з факту порушення (прострочення) грошового зобов`язання як такого, а з факту нездійснення повного дострокового погашення кредиту в межах наданого дисконтного періоду, тобто з обставини, не тотожної простроченню виконання зобов`язання в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України. З огляду на різну правову природу процентів за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України) та неустойки як заходу цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання (стаття 549 Цивільного кодексу України) підстав для поширення на спірні проценти обмежень, встановлених законодавством воєнного часу виключно щодо неустойки (штрафу, пені), суд не вбачає.

Оцінюючи вимогу позивача про визнання неправомірним нарахування ТОВ «Таліон Плюс» процентів за Договором після відступлення йому права вимоги 03.06.2025р, суд враховує, що відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, конкретний обсяг прав, які перейшли до ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № МВ-ТП/38 від 03.06.2025р. (включно з питанням про наявність чи відсутність у нього права нараховувати проценти після закінчення строку дії цього договору факторингу 31.12.2025), а також правильність визначення періоду й розміру процентів, фактично нарахованих та пред`явлених до стягнення ТОВ «Таліон Плюс», є питаннями, що безпосередньо стосуються встановлення розміру заборгованості, який був предметом судового дослідження та вирішений по суті рішенням цього суду від 18.03.2026 у справі № 727/1294/26, перегляд якого в апеляційному порядку не завершено.

Задоволення судом у цій справі вимоги про визнання неправомірним нарахування ТОВ «Таліон Плюс» процентів після відступлення права вимоги фактично означало б повторну, паралельну переоцінку тих самих фактичних обставин і доказів, які є предметом дослідження судом апеляційної інстанції у справі № 727/1294/26, що суперечило б принципу процесуальної економії та створювало б ризик ухвалення судових рішень, що суперечать одне одному. З огляду на це, а також з огляду на те, що судом не встановлено підстав для визнання несправедливими умов пунктів 8.3 та 8.11 Договору, які є основними договірними підставами нарахування процентів, підстав для задоволення й цієї похідної вимоги позивача суд не вбачає. Це не позбавляє позивача права навести відповідні доводи щодо обсягу повноважень ТОВ «Таліон Плюс» з нарахування процентів після відступлення права вимоги та після закінчення строку дії договору факторингу під час перегляду справи № 727/1294/26 судом апеляційної інстанції.

Суд враховує позицію позивача про обов`язок суду здійснювати перевірку несправедливості умов споживчого договору з власної ініціативи (ex officio) незалежно від того, чи заявлено відповідний довід стороною, що узгоджується з практикою Суду Європейського Союзу (справи C-618/10 Banco Espanol de Credito, C-415/11 Aziz, C-26/13 Kasler and Kaslerne Rabai) та висновками Верховного Суду (зокрема постанова від 13.10.2021 у справі № 523/3145/16-ц). Судом таку перевірку здійснено в межах цього рішення за сукупністю встановлених обставин: денна процентна ставка не перевищує законодавчо встановленої межі; реальна річна процентна ставка як похідний показник була розкрита позивачу до укладення Договору в тексті самого Договору та в Паспорті споживчого кредиту; позивач мала багаторічний досвід кредитування в ТОВ «Манівео» на подібних умовах, включно з досвідом дострокового погашення кредиту в межах пільгового періоду за попередніми договорами; позивач не скористалася наданим їй законом правом на відмову від Договору протягом 14 днів. За результатами такої перевірки суд не встановив ознак істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позивачу як споживачу, а тому підстав для визнання оспорюваних умов Договору недійсними (нікчемними) відповідно до частини п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не вбачає.

З цих же підстав суд не вбачає непропорційного втручання у майнові права позивача в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки заявлені позивачем майнові вимоги (зменшення розміру процентів) ґрунтуються на доводах про несправедливість умов Договору, які судом відхилено з наведених вище підстав.

Відповідно до частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Загальними підставами цивільно-правової відповідальності за завдання моральної шкоди є: наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина заподіювача.

Оскільки судом за результатами розгляду цієї справи не встановлено протиправної поведінки Відповідачів (не встановлено несправедливості оспорюваних умов Договору, порушення прав позивача як споживача), відсутня обов`язкова умова настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди протиправність діяння. Крім того, відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Позивачем не надано жодних доказів (медичних документів, інших об`єктивних підтверджень), які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди, її характер і глибину, а також причинний зв`язок між діями Відповідачів та заявленими стражданнями; посилання на "значний психологічний стрес та тривогу" є голослівним твердженням, не підкріпленим жодними доказами. З огляду на викладене, вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності за правилами статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про несправедливість умов пунктів 8.3 та 8.11 Договору кредитної лінії № 513499133 від 04.02.2025 у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак відсутні передбачені статтями 551, 1056-1 Цивільного кодексу України підстави для зменшення розміру процентів за Договором. Оскільки не встановлено несправедливості оспорюваних умов Договору, відсутні підстави і для визнання неправомірним нарахування ТОВ «Таліон Плюс» процентів після відступлення права вимоги в межах предмета цієї справи, а також відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 331,20 грн, понесені позивачем при зверненні до суду, компенсації за рахунок Відповідачів не підлягають та залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 3, 6, 202207, 215, 509, 514, 525527, 536, 551, 610, 626629, 634, 637, 641, 644, 1046, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, 1077, 1078, 1167, 1212 Цивільного кодексу України, статтями 18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 8, 9, 15 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 12, 13, 7681, 89, 141, 223, 259, 263265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога», Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» про визнання умов договору споживчого кредиту несправедливими, зменшення розміру процентів та відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.М. Танасійчук