Рішення № 139144374, 20.08.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/715/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Н.Церковної, при секретарі судового засідання І.Шилан, розглянувши матеріали справи за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі позивача 1 Державної екологічної інспекції Поліського округу, позивача 2 Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області до відповідача Спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Радивилівський лісгосп" про відшкодування шкоди заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

За участю представників сторін:

Представник прокуратури: Головчак В.В.

Представник позивача 1:Лисий В.І.

Представник відповідача: Мазур О.Г.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2026 року керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача 1 Державної екологічної інспекції Поліського округу, позивача 2 Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Радивилівський лісгосп" про відшкодування шкоди заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у провадженні слідчого відділення поліції №2 Дубенського районного відділу поліції ГУНП у Рівненській області перебуває кримінальне провадження № 12024181210000288 від 02.11.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України. В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено, що в період з 31.10.2024 по 02.11.2024 невідома особа, перебуваючи у лісовому масиві урочища «Безодня» (квартал № 14 виділ № 9) Cпеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу «Радивилівський лісгосп» (далі ССВК «Радивилівський лісгосп») здійснила незаконну порубку шести дерев породи «дуб звичайний». Відповідно до акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, складеного працівниками ССВК «Радивилівський лісгосп» 02.11.2024, у кварталі № 14 виділ № 9 лісового масиву урочища «Безодня» було виявлено незаконну порубку 6-ти сироростучих дерев породи «дуб звичайний», діаметром пнів: 58 см., 58 см, 60 см., 60 см., 61 см., 71 см. Внаслідок незаконної порубки дерев загальний розмір шкоди попередньо був встановлений на суму 163 252, 54 гривень.

Прокурор зазначає, щовідповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування на території лісового масиву урочища «Безодня» (квартал № 14 виділ № 9) 6-ти сироростучих дерев породи «дуб звичайний». На даний час у вказаному кримінальному провадженні досудове розслідування триває, жодній особі про підозру не повідомлено, збитки, завдані в сумі 163 252, 54 грн не відшкодовано, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.

27 червня 2026 року через підсистему електронний суд від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що виявивши та задокументувавши незаконну порубку лісу ССВК «Радивилівський лісгосп» діяв не в порушення вимог природоохоронного законодавства, а навпаки, виконуючи свої прямі обов`язки щодо охорони та захисту лісу, оскільки на виконання своїх повноважень щодо захисту та охорони лісу ССВК «Радивилівський лісгосп» виявив та задокументував лісопорушення, в його діях відсутні такі елементи як протиправна поведінка та вина.

Зазначає, що загальна площа лісового фонду, що перебуває у постійному користуванні ССВК «Радивилівський лісгосп», становить 370 га, що об`єктивно унеможливлює забезпечення одночасної цілодобової охорони кожного дерева на всій території. Жодні організаційні заходи щодо використання людського ресурсу та технічних засобів об`єктивно не можуть забезпечити одночасну цілодобову охорону всіх дерев в лісах на такій значній площі. Прокурор у позовній заяві не зазначає, яких саме заходів мав вжити відповідач, аби його поведінка була правомірною, з метою забезпечення охорони лісу від незаконних порубок.

Окрім того, відповідач зазначає, що заявлений до стягнення розмір збитків є частково необгрунтованим. Так, позивачем пред`явлено вимогу про стягнення шкоди у розмірі 163252,54 грн, що грунтується на Висновку експерта № 6231-Е. В основу розрахунку покладено коефіцієнт індексації такс 6,3290, отриманий шляхом застосування індексу споживчих цін за 2008 рік (122,3%) як першого множника в ланцюзі індексації.

Відповідач вважає такий підхід методологічно хибним та таким, що суперечить порядку проведення індексації такс, затвердженого постановою КМ України від 23.07.2008 року №665. Вказує, що за будь-яких умов обґрунтованим розміром шкоди завданої порубкою лісу є 133483,26 грн., натомість у задоволенні 29 769,28 грн слід відмовити.

02 липня 2026 року через підсистему електронний суд від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що наслідком протиправної поведінки, а саме бездіяльності відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення рубок лісу третіми не встановленими особами. Аргументи апелянта про те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено безпосередньо його працівниками саме під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок, про що самостійно повідомлено правоохоронні органи, активну участь у документальному оформленні даного правопорушення природоохоронного законодавства, що свідчить про належне виконання відповідачем своїх посадових обов`язків, не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

06 липня 2026 року через підсистему електронний суд від прокуратури надійшла відповідь на відзив в якій серед іншого зазначає, що визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик та методів дослідження ) належить до компетенції експерта. Судовий експерт при проведенні судової експертизи самостійно визначає методику та методи дослідження. Окрім того, судовий експерт, який проводив вказану експертизу попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України.

При цьому , не погоджуючись із сумою розрахованих збитків, представник відповідача зазначає про неправильність, на його думку, проведення експертом розрахунку розміру збитків в розмірі 163 252, 54 грн, в частині застосування індексу споживчих цін . Вважає таке твердження представника відповідача хибним оскільки з висновку експерта вбачається, що при розрахунку збитків останній керувався офіційними відомостями зведеної таблиці індексів споживчих цін з 2008 по 2023, розміщеної у відкритому https://index.minfin.com.ua/ua/economy/index/inflation/ доступні на веб-ресурсі.

Відтак, експертом Рівненського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз при проведенні судової інженерно-екологічної експертизи вірно проведено розрахунок розміру шкоди, який згідно висновку даної експертизи від 04.02.2026 становить 163 252, 54 гривні. Зазначає, що доводи відповідача фактично зводяться до власного альтернативного тлумачення положень Порядку № 665 від 23.07.2008 щодо застосування індексу споживчих цін. Водночас зазначає, що визначення індексу споживчих цін належить до повноважень Державної служби статистики України.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 02 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 24 червня 2026 року.

23 червня 2026 року від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку на подання відзиву на позов.

27 червня 2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшлов відзив та клопотання про призначення в межах даної справи інженерно-екологічної експертизи.

29 червня 2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доповнення до відзиву на позовну заяву з додатками та призначення експертизи.

24 червня 2026 року судове засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді Н. Церковної у відпустці.

02 липня 2026 року від представника позивача 1 надійшла відповідь на відзив.

06 липня 2026 року на адресу суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 06 липня 2026 року розгляд справи призначено на 29.07. 2026 року.

08 липня 2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 29 липня 2026 року суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання про призначення в межах даної справи інженерно-екологічної експертизи та закрив підготовче провадження у справі № 918/715/26 і призначив справу до судового розгляду по суті на 20 серпня 2026 року.

В судовому засіданні 20 серпня 2026 року представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи оскільки його довіритель хоче особисто взяти участь у судовому засіданні, однак перебуває за кордоном.

Прокуратура та представник позивача заперечили щодо відкладення розгляду справи, просили розгляд справи не відкладати оскільки є уповноважений представник відповідача.

Щодо відкладення розгляду справи, то суд відхиляє його як необгрунтоване та зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні. У даному випадку представником відповідача не надано жодних доказів, які унеможливлюють вирішення спору у даному судовому засіданні.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Заслухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

У провадженні слідчого відділення поліції №2 Дубенського районного відділу поліції ГУНП у Рівненській області перебуває кримінальне провадження № 12024181210000288 від 02.11.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.

В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено, що в період з 31.10.2024 по 02.11.2024 невідома особа, перебуваючи у лісовому масиві урочища «Безодня» (квартал № 14 виділ № 9) Cпеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу «Радивилівський лісгосп» (далі ССВК «Радивилівський лісгосп») здійснила незаконну порубку шести дерев породи «дуб звичайний».

Відповідно до акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, складеного працівниками ССВК «Радивилівський лісгосп» 02.11.2024, у кварталі № 14 виділ №9 лісового масиву урочища «Безодня» було виявлено незаконну порубку 6-ти сироростучих дерев породи «дуб звичайний», діаметром пнів: 58 см., 58 см, 60 см., 60 см., 61 см., 71 см.

Внаслідок незаконної порубки дерев загальний розмір шкоди попередньо був встановлений на суму 163 252, 54 гривень.

Розрахунок шкоди проведено працівниками ССВК «Радивилівський лісгосп» відповідно до додатку № 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».

Також, 24.07.2025, за участі спеціаліста Державної екологічної інспекції Поліського округу, слідчим у кримінальному провадженні № 12024181210000288 проведено огляд ділянки лісу, що знаходиться в межах кварталу № 14, виділ № 9 ССВК «Радивилівський лісгосп» та зафіксовано факт вищевказаної незаконної порубки 6-ти сироростучих дерев породи «дуб звичайний».

Згідно Державного акту на право постійного користування землею від 21.12.2001 № 002029 територія вчинення правопорушення, зокрема, квартал № 14 виділ № 9 лісового масиву урочища «Безодня» Дубенського району Рівненської області перебуває у постійному користуванні ССВК «Радивилівський лісгосп» та знаходиться в адміністративно-територіальних межах Радивилівської міської об`єднаної територіальної громади Дубенського району Рівненської області.

З метою підтвердження збитків завданих навколишньому природному середовищу, у кримінальному провадженні проведено судово інженерно-екологічну експертизу.

Висновком судової інженерно-екологічної експертизи від 04.02.2026 №6231-Е підтверджено, що загальний розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 6-ти сироростучих дерев породи «дуб звичайний» становить 163 252, 54 гривень.

При виконанні даної експертизи експертом окрім Порядку були використані інші законодавчі, нормативно-правові акти, методики, а також зведена таблиця індексу споживчих цін з 2000 по 2025 рік та дані щодо індексу споживчих цін (індекс інфляції) з 2008 по 2023 рік згідно яких експертом у висновку судової інженерно-екологічної експертизи №6231-Е від 04.02.2026 року був підтверджений розмір шкоди на суму 163252,54 грн.

При цьому, судовий експерт, який проводив вказану експертизу, попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст.384,385 КК України.

На даний час у вказаному кримінальному провадженні досудове розслідування триває, жодній особі про підозру не повідомлено, збитки, завдані в сумі 163252,54 грн не відшкодовано, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом позадоговірними, та стосуються стягнення шкоди, завданої порушенням природоохоронного законодавства, а саме незаконною рубкою дерев.

Надаючи оцінку обставинам справи в межах доводів сторін, суд зазначає, що за приписами ст.16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Предметом судового розгляду є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі позивачів - 1 та -2 до відповідача, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.

Відповідно до ст.19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема формування і використання місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про рослинний світ", органи місцевого самоврядування включено до переліку органів, що здійснюють державне управління у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Наявність підстав для звернення до суду із позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля передбачена підпунктом "б" ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якого місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Матеріалами справи підтверджено, що самовільна порубка лісу мала місце в адміністративно-територіальних межах Радивилівської міської об`єднаної територіальної громади Дубенського району Рівненської області, лісового масиву урочища «Безодня» Дубенського району Рівненської області. Оскільки, як слідує з матеріалів справи, самовільна рубка була здійснена на території позивача (тобто здійснена в адміністративно-територіальних межах Радивилівської міської об`єднаної територіальної громади Дубенського району Рівненської області), а саме - лісового масиву урочища «Безодня», - тому збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності зі ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 69-1 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Радивилівської міської ради на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.

Відповідно до ст.20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

З огляду на те, що Держекоінспекція уповноважена державою здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, тому у даному випадку Інспекція є позивачем у справі.

Основними завданнями Державної екологічної інспекції Поліського округу, відповідно до Положення, затвердженого наказом Держекоінспекції України № 192 від 04.12.2025 року, є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах Житомирської та Рівненської областей.

За участі спеціаліста Державної екологічної інспекції Поліського округу, слідчим у кримінальному провадженні № 12024181210000288 проведено огляд ділянки лісу, що знаходиться в межах кварталу № 14, виділ № 9 ССВК «Радивилівський лісгосп» та зафіксовано факт вищевказаної незаконної порубки 6-ти сироростучих дерев породи «дуб звичайний».

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЛК України, ліси, які знаходяться на території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

В контексті зазначеного слід також враховувати, окрім іншого, й рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99.

Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як видно з матеріалів справи, звертаючись з позовом прокурор визначив позивачів - Радивилівську міську раду Дубенського району Рівненської області, як особу, яка не отримала відшкодування шкоди до місцевого бюджету та Державну екологічну інспекцію Поліського округу як орган уповноважений на здійснення державного нагляду (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, в тому числі охорони, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; повноти та законності здійснених заходів щодо відтворення лісів, зокрема цінними та рідкісними породами дерев, породами, притаманними відповідному регіону, та повноти заходів з догляду за лісовими культурами на землях, призначених під відновлення лісу; раціонального та невиснажливого використання лісових ресурсів; добування продуктів лісу та використання лісових ресурсів; здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах; використання полезахисних лісосмуг, водоохоронних і захисних лісових насаджень; заготівлі деревини в порядку рубок головного користування та здійснення лісогосподарських заходів; експлуатації нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, магістральних трубопроводів, комунальних та інших об`єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає шкідливому впливу на стан і відтворення лісів; збереження корисної для лісу фауни.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема формування і використання місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.

Згідно із ст. 6 Закону України "Про рослинний світ"органи місцевого самоврядування включено до переліку органів, що здійснюють державне управління у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу. При цьому, відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Окружною прокуратурою повідомлено Радивилівську міську раду про виявлений факт незаконної рубки дерев на території міської територіальної громади. Згідно відповіді Радивилівської міської ради від 26.05.2026, міською радою не вживалися заходи щодо стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного вирубування дерев. Отже, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом, уповноважені органи надані їм повноваження не використали, а тому Дубенська окружна прокуратура вважала за необхідне захистити інтереси держави шляхом звернення до суду із позовною заявою.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

З урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, суд встановив, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

Як зазначалось вище, предметом спору у даній справі є матеріально - правова вимога про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно зі ст. 7 Лісового кодексу України, всі ліси які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Тобто держава, в особі уповноважених органів, надає лісогосподарським підприємствам лісові землі разом з лісами винятково у безстрокове (тобто постійне) користування, але не у власність.

Згідно з ст.16, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Водночас, п.1 ч.2 ст.19 Лісового кодексу України унормовано, що постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Відповідно до ст.63 Лісового кодексу, ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані: здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно частин першої та п`ятої статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Охорону і захист лісів на території України здійснюють зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (стаття 89 Лісового кодексу України).

Статтею 90 Лісового кодексу України, основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України визначено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Частиною1 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України слідує, що постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу положень пункту 1 частини другої статті 19, пункту 5 статті 64, частин першої та п`ятої статті 86, пункту 5 частини другої статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України лісові господарства як постійні лісокористувачі мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства зокрема незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у ст.1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом ст. 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

З аналізу наведених норм права вбачається, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. (аналогічний висновок міститься у постановах від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, від 20.01.2025 у справі № 907/48/24, від 12.03.2025 у справі № 909/131/24, від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

До основних завдань державної лісової охорони, як зазначено в ст. 90 Лісового кодексу України, входить здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства та забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Лісовий кодекс України містить низку правових норм, що стосуються одного з важливих напрямків ведення лісового господарства охорони і захисту лісів. Під цим розуміється комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від таких негативних впливів пожеж; незаконних рубок; пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу; захист від шкідників і хвороб.

Відтак Спеціалізований сільськогосподарський виробничий кооператив "Радивилівський лісгосп" згідно ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу зобов`язаний:

1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;

2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;

3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Зважаючи на предмет доведення позивачем в позовній заяві обставин відшкодування збитків та заперечення відповідача, щодо відсутності доказів, які б вказували саме на протиправність поведінки відповідача, суд досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, щодо складу цивільного правопорушення зазначає наступне.

Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах. Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.

Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об`єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).

Згідно Державного акту на право постійного користування землею від 21.12.2001 № 002029 територія вчинення правопорушення, зокрема, квартал № 14 виділ № 9 лісового масиву урочища «Безодня» Дубенського району Рівненської області перебуває у постійному користуванні ССВК «Радивилівський лісгосп» та знаходиться в адміністративно-територіальних межах Радивилівської міської об`єднаної територіальної громади Дубенського району Рівненської області.

Як встановлено з доказів, долучених до матеріалів справи, відповідачем як постійним лісокористувачем, порушено норми статей 19,63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягає у незабезпеченні охорони та збереженні лісових насаджень на підвідомчій йому території, розташованій на території кварталу № 14 виділу № 9 лісового масиву урочища «Безодня» Дубенського району Рівненської області, перебуває у постійному користуванні ССВК «Радивилівський лісгосп», розташована на території с. Безодня Дубенського району Рівненської області., тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування 6-ти дерев. Внаслідок бездіяльності відповідача як постійного лісокористувача спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави. Вказані обставини підтверджуються наданими прокурором доказами.

Отже, відповідно до норм законодавства зокрема до положень статей 105,107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", суд зазначає, що відповідач допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконної порубки шести дерев породи «дуб звичайний».

Суд констатує, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.

Аналогічні висновки при розгляді даної категорії справ містяться і у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23 серпня 2018 року справа № 917/1261/17, від 20 вересня 2018 року справа №909/495/17, від 07 червня 2019 року справа №914/1960/17.

У постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Суд констатує, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Cуд підкреслює, що не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15 лютого 2018 року справа № 927/1096/16, від 20 лютого 2020 року справа № 920/1106/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 906/366/20

Отже, підсумовуючи суд робить висновок, що в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

Щодо доводів відповідача про те, що незаконну порубку було виявлено ним самостійно та повідомлено про це правоохоронні органи, що, на його думку, свідчить про належне виконання обов`язків із запобігання, виявлення та фіксації незаконних рубок, суд зазначає наступне.

Сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2026 у справі № 907/278/25.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд" від 10.05.2022 № 575. У матеріалах справи наявні усі необхідні відомості для встановлення дійсного розміру шкоди, заподіяної лісу.

Висновком судової інженерно-екологічної експертизи від 04.02.2026 №6231-Е підтверджено, що загальний розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 6-ти сироростучих дерев породи «дуб звичайний» становить 163 252, 54 гривень.

Відповідачем не подано доказів на спростування саме тієї суми збитків, що зазначена в експертному висновку.

Поряд з цим, відповідачем надано суду свій контр розрахунок, який залишається судом поза увагою, оскільки висновком судової інженерно-екологічної експертизи від 04.02.2026 № 6231-Е підтверджено, що загальний розмір шкоди, внаслідок незаконної порубки 6-ти сироростучих дерев породи «дуб звичайний» становить 163 252, 54 гривень. При виконанні даної експертизи, окрім Порядку, експертом були використані і інші законодавчі, нормативно правові акти, методики, а також зведена таблиця індексу споживчих цін з 2000 по 2025 рік та дані щодо індексу споживчих цін (індекс інфляції) з 2008 по 2023 рік згідно яких експертом у висновку судової інженерно екологічної експертизи № 6231-Е від 04.02.2026 був підтверджений розмір шкоди на суму 163 252, 54 гривень. При цьому судовий експерт, який проводив вказану експертизу, попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

Беручи до уваги усе наведене, суд зазначає, що відповідач не виконав обов`язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема відповідач не виконав обов`язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, Внаслідок невиконання підприємством своїх обов`язків завдано шкоди лісу.

Недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки в результаті якої була проведена рубка дерев.

Наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов`язкових умов щодо збереження лісу.

Вина відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, він як постійний користувач лісу не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів. А тому, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконної порубки дерев.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов суд відзначає, що прокурором в обґрунтування позову вказано, які саме обов`язки і норми чинного законодавства України у сфері ведення лісового господарства були порушені з боку відповідача (ст. 19, 63, 64, 69 ЛК України).

Щодо аргументів відповідача про те, що він не мав можливості виконувати в повному обсязі покладені на нього нормативними актами обов`язки щодо забезпечення збереження лісів цілодобово, суд звертає увагу учасників справи, що законодавство, наведене в даному рішенні не містить виключення щодо обов`язку у постійного лісокористувача забезпечити охорону лісу в нічний чи денний час.

Щодо доводів відповідача про відсутність у його діях протиправної поведінки (бездіяльності), суд зазначає, що для покладення на відповідача, як постійного землекористувача цивільно-правової відповідальності не є необхідним доведення вчинення або невчинення останнім яких-небудь дій, оскільки сам факт незаконної рубки дерев вже свідчить про неналежне виконання відповідачем обов`язків щодо охорони і захисту земель лісового фонду, передбачених ст.16, 19, 86 Лісового кодексу України, наданих йому в постійне користування. Передача земель лісового фонду у користування певній особі покладає на неї обов`язок забезпечувати їх належну охорону відповідно до вимог Лісового кодексу України, а також нести відповідальність за незаконні рубки, у тому числі вчинені невстановленими особами. Отже, встановлення факту незаконної порубки дерев на земельній ділянці, закріпленій за відповідачем, є достатньою правовою підставою для покладення на нього обов`язку відшкодувати завдану шкоду.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сало проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Щодо інших доказів, доводів та заперечень прокуратури та відповідача, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Висновки суду.

Підсумовуючи усе вищеописане суд констатує, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, вчинив бездіяльність, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особами.

Зважаючи на встановлені обставини щодо протиправної бездіяльності у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, суд робить висновок, що відповідач діяв неправомірно, що призвело до заподіяння шкоди лісу, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача шкоди завданої природному середовищу в сумі 163 252, 54 грн.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 та п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір сплаченого судового збору згідно з заявленою прокуратурою ціни позову складає 2 662 грн 40 коп. (із урахуванням коефіцієнта 0,8) що підтверджується платіжною інструкцією № 1133 від 27.05.2026.

З огляду на те, що позов визнано обґрунтованим, суд дійшов висновку що сплачений прокуратурою судовий збір покладається на відповідача у справі в повному обсязі (2 662 грн 40 коп.).

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 196, 202, 231, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Стягнути з Cпеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу «Радивилівський лісгосп» (вул. Кременецька, м. Радивилів, 95, Дубенський район, Рівненська область, 35500, код ЄДРПОУ 05439137) на користь держави в особі Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області (вул. І. Франка буд. 11, м. Радивилів, Дубенський район, Рівненська область, 35500, код ЄДРПОУ 04057847) шкоду, завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в сумі 163 252, 54 гривень, які перерахувати до спеціального фонду місцевого бюджету Радивилівської міської ради ТГ ГУК у Рівн.обл/Радивилів. міська.тг/24062100 38012494 Казначейство України (ел. адм. подат.) UA518999980333189331000017413, з подальшим перерозподілом до бюджетів відповідних рівнів.

3.Стягнути з Cпеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу «Радивилівський лісгосп» (вул. Кременецька, м. Радивилів, 95, Дубенський район, Рівненська область, 35500, код ЄДРПОУ 05439137) на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 21.08.2026 року.

Суддя Н.Церковна