Рішення № 139143663, 04.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/236/26

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 33Б)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" (08131, Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 110А)

про стягнення 101763,01 грн. заборгованості за договором поставки № 7982 від 20.08.2025 р.,

секретар судового засідання: Одинцов О.С.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Вихрицький Р.П. в режимі відеоконфернеції

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" (далі позивач, ТОВ "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ") до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" (далі відповідач, ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС") про стягнення 101763,01 грн. заборгованості за договором поставки товару № 7982 від 20.08.2025 р., з яких - 89842,48 грн. основної заборгованості, 9385,46 грн. пені, 908,27 грн. 3% річних та 1626,80 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки товару № 7982 від 20.08.2025 р. в частині сплати вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" утворилась заборгованість.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.02.2026 р. було відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

04.03.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява б/н від 04.03.2026 р. (вх. № 3711/26 від 04.03.2026 р.) про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та внесення РНОКПП до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи.

13.03.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 13.03.2026 р. (вх. № 4292/26 від 13.03.2026 р.), за змістом якого відповідач визнає позовні вимоги в частині 89842,48 грн. основної заборгованості, а щодо 9385,46 грн. пені, 908,27 грн. 3% річних та 1626,80 грн. інфляційних втрат зазначає, що останні виникли внаслідок об`єктивних обставин непереборної сили військової агресії РФ. Окрім того, відповідач зазначає, що веде офіційну господарську діяльність та несе витрати на фонд заробітної плати, оренду офісу та торгових приміщень тощо, тому несплата позивачу заборгованості за договором поставки № 7982 від 20.08.2025 р. пов`язана з тим, що 90,6% доходу відповідач витрачає на ведення господарської діяльності. Окрім того, відповідач просив розстрочити виконання рішення суду про стягнення з ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" на користь ТОВ «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» основної заборгованості в розмірі 89842,48 грн. строком на дев`ять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили, а також розглядати справу з повідомленням (викликом) сторін та з проведенням судових засідань.

17.03.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 16.03.2026 р. (вх. № 4432/26 від 17.03.2026 р.), за змістом якої останній просить суд відмовити у задоволенні клопотань відповідача, викладених у відзиві, щодо зміни порядку розгляду справи та розстрочення виконання судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.03.2026 р. про порядок розгляду справи було постановлено здійснювати розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 06.04.2026 р.

Судове засідання з розгляду справи відкладалося.

23.03.2026 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 23.03.2026 р. (вх. № 4870/26 від 23.03.2026 р.).

06.04.2026 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 03.04.2026 р. (вх. № 5769/26 від 06.04.2026 р.) про відкладення розгляду справи.

06.04.2026 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 06.04.2026 р. (вх. № 5849/26 від 06.04.2026 р.) про проведення засідання за відсутності учасника справи.

01.06.2026 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява б/н від 01.06.2026 р. (вх. № 9568/26 від 01.06.2026 р.) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку було задоволено ухвалою суду.

У судове засідання 04.06.2026 р. з`явився представник відповідача в режимі відеоконференції. Представник позивача до суду не з`явився, всі учасники судового процесу про час та дату проведення судового засідання повідомлені належно.

У судовому засіданні 04.06.2026 р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

20.08.2025 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" (покупець) був укладений договір поставки товару № 7982 (далі договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід`ємними частинами цього договору.

Пунктом 1.2 договору погоджено, що сторони застосовують умови DDP доставки постачальником товару в пункт, вказаний покупцем (у редакції "ІНКОТЕРМС" 2010 року).

Згідно з п. 3.5.1 договору покупець зобов`язаний оплачувати кожну партію переданого товару протягом (але не пізніше) 21 календарного дня з моменту передачі такої партії товару.

Відповідно до п. 5.1 договору сторони несуть юридичну відповідальність згідно чинного законодавства України.

Згідно з п. 5.3 договору, у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору ТОВ "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" здійснило поставку товару відповідачу на загальну суму 89842,48 грн., що підтверджується видатковою накладною від 21.08.2025 р. № МВУ-069314 на суму 89842,48 грн., підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печатками, копія якої міститься в матеріалах справи.

Зазначені обставині підтверджені відповідачем.

Оскільки станом на час звернення позивача до суду відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Слід зазначити, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 628 Цивільного кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору ТОВ "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" здійснило поставку товару відповідачу на загальну суму 89842,48 грн., що підтверджується видатковою накладною від 21.08.2025 р. № МВУ-069314 на суму 89842,48 грн., підписаною сторонами та скріпленою їх печатками, копія якої міститься в матеріалах справи. Зазначений товар не був оплачений відповідачем.

Відповідачем підтверджено зазначені обставини.

Отже, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки товару № 7982 від 20.08.2025 р., з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 89842,48 грн., є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім суми основної заборгованості, позивач також просив стягнути з відповідача пеню у сумі 9385,46 грн., нараховану на суму заборгованості 89842,48 грн. за період з 12.09.2025 р. до 12.01.2026 р. за прострочення зобов`язання за договором поставки товару № 7982 від 20.08.2025 р.

Згідно з п. 5.3 договору, у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені у розмірі 9385,46 грн., нарахованої на суму заборгованості 89842,48 грн. за період з 12.09.2025 р. до 12.01.2026 р., який, за висновком суду, є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовна вимога щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 9385,46 грн. підлягає задоволенню.

Також позивач просив стягнути з відповідача 908,27 грн. 3% річних, нарахованих на суму 89842,48 грн. за період з 12.09.2025 р. до 12.01.2026 р., та 1626,80 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму 89842,48 грн. за період з 12.09.2025 р. до 12.01.2026 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних у розмірі 908,27 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1626,80 грн., які, за висновком суду, є арифметично вірними та обґрунтованими.

З огляду на вищезазначене та беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" у повному обсязі.

Щодо твердження відповідача стосовно того, що порушення зобов`язання з оплати за договором поставки товару є наслідком настання форс-мажорних обставин, слід зазначити таке.

Обгрунтовуючи наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідач посилався, зокрема, на воєнні дії, які відбуваються в Україні.

Слід зазначити, що за загальним правилом неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20).

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 р. у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 р. у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 р. у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 р. у справі № 910/15264/21).

У постанові від 16.07.2019 р. у справі № 917/1053/18 Верховний Суд зазначив, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що: - ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Відповідно до абзаца 3 частини третьої статті 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

Поряд з цим, у постанові від 23.03.2023 р. у справі № 920/505/22 Верховний Суд зазначив, що судам необхідно встановити, зокрема, чи дотримався відповідач порядку повідомлення позивача про існування форс-мажорних обставин, а також встановити наслідки такого повідомлення/неповідомлення; у випадку встановлення несвоєчасного повідомлення/неповідомлення з`ясувати чи існували об`єктивні перешкоди щодо здійснення такого повідомлення та чи були вони безпосереднім наслідком дії форс-мажорних обставин.

Окрім того, як зазначалося вище, ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Тобто, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою лише для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (у даному випадку - пені), а не від сплати 3% річних та інфляційних втрат, які є частиною самого зобов`язання.

Враховуючи, що відповідачем не надано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, який би засвідчив форс-мажорні обставини саме з приводу спірних правовідносин, та не доведено іншими доказами неможливості відповідачем зобов`язання зі сплати вартості отриманого від позивача товару внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання у даному випадку є відсутніми.

Поряд з цим, розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду у даній справі на дев`ять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили.

За приписами ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Питання про задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника і для стягувача.

Розстрочення означає виконання рішення частками у розмірі, встановленому господарським судом, з певним інтервалом у часі; строки виконання кожної частки визначаються господарським судом.

В обґрунтування підстав для розстрочення виконання рішення суду відповідач зазначає, що, внаслідок повномасштабної агресії Російської Федерації проти України та постійні відключення світла у останнього сформувався незадовільний фінансовий стан, отже, введення воєнного стану спричинило негативний вплив на відповідача.

Суд відзначає, що 24.02.2022 р. Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 р., затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р. строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який у подальшому Указами Президента України було продовжено.

Слід зазначити, що зі змісту приписів ст. 331 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що розстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується у виняткових випадках та за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Розстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.

З матеріалів справи слідує, що позивач заперечував проти задоволення вказаної заяви, у зв`язку з тим, що відповідачем не надано доказів, які б доводили неможливість чи утруднення виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього кодексу.

Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 р. у справі № 910/8153/17.

Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012.

Право особи на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).

ЄСПЛ у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р. зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Враховуючи викладене, для розстрочення виконання рішення недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов`язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Отже, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції").

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи, що відповідачем не надано доказів відсутності коштів та наявності інших обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" про розстрочення виконання рішення суду у даній справі не підлягає задоволенню.

Поряд з цим, позивач просив суд стягнути з відповідача 4500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку із розглядом справи.

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, судові витрати у розмірі 4500,00 грн. на оплату послуг адвоката заявлені позивачем до стягнення з відповідача, оскільки для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач звернувся за послугами до Адвокатського бюро «Богдана Зонова», про що свідчить наявний в матеріалах справи договір про надання правової допомоги № 02/02/25 від 02.02.2025 р. (далі договір про надання правової допомоги), відповідно до п. 1.1 якого виконавець за дорученнями замовника бере на себе зобов?язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Згідно з п. 4.1 договору про надання правової допомоги юридичні послуги, що надаються виконавцем, оплачуються замовником у залежності від обсягу часу, що його витрачено виконавцем на надання юридичних послуг за договором, з розрахунку вартості 1 год./1500 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 4.3.1 договору про надання правової допомоги виконавець надає замовнику рахунок, детальний опис робіт та акт виконаних робіт з розрахунком суми оплати, виходячи з обсягу часу, що його було витрачено на надання юридичних послуг за договором, ставок, зазначених в п. 4.1 договору, фактичних витрат виконавця, зазначених в п. 4.2 договору.

Згідно звіту (детальний опис виконаних робіт) від 12.01.2026 р. адвокатом Зоновим Богданом Станіславовичем за договором про надання правової допомоги № 02/02/25 від 02.02.2025 р. надані ТОВ "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" наступні послуги: консультація замовника щодо порядку та строків надання правничої допомоги адвокатом по стягненню грошових коштів у розмірі 89842,48 грн. з ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" (КОД ЄДРПОУ 45235194) 1500,00 грн. (1 год.); з`ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує замовник та якими доказами вони підтверджуються, з`ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази їх підтвердження, визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, дослідження та правовий аналіз отриманих документів, збір необхідних доказів для підтвердження позовних вимог, визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних відносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, аналіз судової практики, перевірка контрагента 1500,00 грн. (1 год.); визначення підсудності розгляду позовної заяви, визначення складу учасників судового процесу, розрахунок ціни позову та складання обгрунтованого розрахунку сум, що підлягають стягненню, складання попереднього розрахунку судових витрат, написання позовної заяви з обгрунтуванням позовних вимог та доказів, що їх підтверджують 1500,00 грн. (1 год.).

Відповідно до платіжної інструкції № 121904 від 19.01.2026 р. позивачем перераховано на рахунок Адвокатського бюро «Богдана Зонова» грошові кошти у розмірі 4500,00 грн. за надання правничої допомоги.

Слід зазначити, що у відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У той же час, при визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Поряд з цим, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 р. у справі № 905/1795/18, від 01.08.2019 р. у справі № 915/237/18 та інших.

Суд звертає увагу на те, що адвокат та клієнт, керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, вправі погодити між собою розмір та вартість такої допомоги. Клієнт має право погодитись або не погодитись із запропонованими тарифами (вартістю послуг), зважаючи на свої фінансові можливості. У разі ж погодження та підписання відповідного договору, клієнт оплачує вартість послуг адвоката за результатами їх надання та підтвердження.

Проте, інший учасник у справі, на якого просить клієнт покласти понесені ним витрати на правову допомогу, не зобов`язаний повністю за свій рахунок відшкодовувати всю суму заявлених витрат на правову допомогу. Як вказано вище, при визначенні суми до відшкодування, суд має виходити з критерію розумності розміру цих витрат, з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що відповідач заперечень щодо заявленої позивачем до стягнення з нього суми витрат на професійну правничу допомогу не надав.

З урахуванням предмета спору у даній справі, ціни позову, обсягу фактично поданих представником позивача до справи документів, дійсно необхідного та підтвердженого доказами фактичного обсягу правничої допомоги, яка надавалася у справі, суд констатує, що витрати на правничу допомогу, які позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача, є співмірними із ціною позову та фактично наданим обсягом послуг, і їх розмір, за висновком суду, відповідає критерію розумної необхідності.

З огляду на вищенаведені обставини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для покладення на відповідача 4500,00 грн. витрат на послуги адвоката позивача.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Водночас, враховуючи, що позовна заява була подана через систему «Електронний суд», то належний до сплати судовий збір розраховується із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Поряд з цим, позивач не позбавлений права та можливості вирішити питання щодо повернення надмірного сплаченого судового збору у спосіб звернення до суду з відповідним клопотанням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" (08131, Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 110А, код 45235194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 33Б, код 36001810) 89842 (вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот сорок дві) грн. 48 коп. заборгованості, 9385 (дев`ять тисяч триста вісімдесят п`ять) грн. 46 коп. пені, 1626 (одну тисячу шістсот двадцять шість) грн. 80 коп. інфляційних втрат, 908 (дев`ятсот вісім) грн. 27 коп. 3% річних, 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. судового збору, 4500 (чотири тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

3. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" про розстрочення виконання рішення суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» основної заборгованості в розмірі 89842,48 грн. строком на дев`ять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 20.08.2026 р.

Суддя В.М. Бабкіна