Ухвала суду № 139136223, 20.08.2026, Іршавський районний суд Закарпатської області

Справа № 301/1329/26

2-п/301/23/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" серпня 2026 р. м. Іршава

Іршавський районний суд Закарпатської області в особі головуючої Пітерських М.О., при секретарі Чийпеш А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Іршава заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Іршавського районного суду від 22 червня 2026 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

в с т а н о в и в :

27 травня 2026 року ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося в Іршавський районний суд Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Заочним рішенням Іршавського районного суду від 22.06.2026 року задоволено позов ТОВ «Свеа Фінанс»: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс»: заборгованість за Кредитним договором №Z62.00113.003497646 від 22.12.2017 року в сумі 33363,57 грн.; заборгованість за Кредитним договором №Z06.00113.004103369 від 13.07.2018 року в сумі 69195,30 грн., судові витрати в сумі 2662,40 грн.

Відповідачка ОСОБА_1 , будучи незгідною із вказаним рішенням суду, 15 липня 2026 року через свого представника адвоката Єременко К.В. подала заяву про перегляд заочного рішення суду від 22.06.2026 року, яку мотивовано таким.

Відповідачка не погоджується із заочним рішенням, вважає його таким, що ухвалене без належного забезпечення її права на захист, без повного і всебічного з`ясування обставин справи та без належної перевірки доказів, на яких ґрунтувалися позовні вимоги. Заочне рішення підлягає скасуванню, оскільки відповідачка має істотні заперечення, які не були предметом реального змагального розгляду та які можуть призвести до відмови у позові повністю або частково.

У цій справі наявні обидві умови для скасування заочного рішення.

По-перше, відповідачка не подала відзив та не брала участі у справі з поважних причин, оскільки фактично не була забезпечена можливістю належним чином ознайомитися з позовною заявою та доданими до неї документами.

По-друге, заперечення відповідачки мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки стосуються: належного повідомлення відповідачки; позовної давності; недоведеності фактичної видачі та руху кредитних коштів належними первинними банківськими документами; незрозумілої правової природи «інших процентних платежів» у сумі 42291,90 грн.; нарахувань після закінчення строку кредитування; фактично здійснених відповідачкою платежів та порядку їх зарахування; страхових платежів; належності та обсягу переходу права вимоги до ТОВ «Свеа Фінанс». Ці обставини не є формальними. Вони прямо впливають на можливість задоволення позову та розмір будь-якої можливої заборгованості.

Причини неявки відповідачки та неподання відзиву.

Відповідачка не брала участі у розгляді справи, не подала відзив на позовну заяву та не надала суду свої заперечення не з причин недобросовісної поведінки, а через відсутність реальної можливості належним чином ознайомитися з позовною заявою, доданими до неї документами та підготувати правову позицію.

У матеріалах справи наявна квитанція про доставку документів до електронного кабінету користувача ЄСІТС. Однак така квитанція підтверджує доставку документів саме до електронного кабінету ТОВ «Свеа Фінанс», тобто позивача, а не відповідачки.

Відповідачка не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» або не користувалася таким електронним кабінетом для отримання процесуальних документів у цій справі. Заочне рішення фактично ухвалено лише на підставі позиції позивача, без реального змагального розгляду справи.

Окрема заява про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідачка заявляє про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог ТОВ «Свеа Фінанс» за кредитними договорами: №Z62.00113.003497646 від 22.12.2017 року, №Z06.00113.004103369 від 13.07.2018 року.

Укладення договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 року не поновлює, не продовжує та не починає заново строк позовної давності за кредитними договорами відповідачки. Позивач як новий кредитор не може мати кращого правового становища щодо позовної давності, ніж первісний кредитор АТ «Ідея Банк».

Позовна давність не обчислюється автоматично від дати останнього платежу за всім кредитом. Відповідачка заперечує проти можливого автоматичного обчислення позовної давності від дати останнього платежу за кредитним договором, оскільки за кредитними договорами, які передбачають повернення кредиту частинами згідно з графіком, перебіг позовної давності має обчислюватися окремо щодо кожного простроченого щомісячного платежу.

Сам по собі факт здійснення окремого платежу не свідчить про визнання відповідачкою: усієї заявленої заборгованості; усіх процентів; усіх комісій; усіх «інших процентних платежів»; усього розрахунку позивача; права нового кредитора після факторингу; правомірності нарахувань після закінчення строку кредитування.

Позивач має довести, що конкретний платіж був саме добровільною та усвідомленою дією відповідачки, яка свідчила про визнання конкретного боргу у конкретному розмірі.

Позовна давність має перевірятися окремо за кожним щомісячним платежем.

Кредитні договори, на які посилається позивач, передбачали погашення заборгованості щомісячними платежами згідно з графіком. Тому позовна давність має перевірятися не загально щодо всієї суми позову, а окремо щодо: кожного простроченого щомісячного платежу; кожної частини основного боргу; кожної суми процентів; кожної комісії; кожного «іншого процентного платежу»; кожного можливого штрафного або санкційного платежу.

Позивач не надав у заочному провадженні такого доказового масиву, який дозволив би суду перевірити дату виникнення прострочення за кожним окремим платежем та визначити, які вимоги заявлені в межах позовної давності, а які - поза її межами.

COVID-карантин, воєнний стан та Закон №4434-IX не звільняють позивача від обов`язку доведення. Відповідачка враховує, що перебіг позовної давності під час COVID-карантину та воєнного стану був законодавчо змінений. Законом України №4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено, а цей Закон набрав чинності 04.09.2025 року. Однак ці обставини не звільняють позивача від обов`язку довести: дату виникнення кожного прострочення; дату кожного платежу відповідачки; зміст кожного платежу; чи переривав конкретний платіж позовну давність; яку саме частину боргу нібито було визнано; чи не спливла позовна давність щодо окремих складових боргу; чи не пропущена спеціальна однорічна позовна давність щодо штрафних / санкційних платежів, якщо позивач буде доводити їх санкційний характер. Формальне посилання позивача на загальну суму боргу станом на дату подання позову не є достатнім для висновку про дотримання позовної давності.

Позовна давність має істотне значення для правильного вирішення справи.

Оскільки заочне рішення було ухвалене без участі відповідачки, вона не мала можливості заявити про застосування позовної давності до ухвалення рішення. Ця заява має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки у разі застосування наслідків спливу позовної давності позов ТОВ «Свеа Фінанс» може бути відхилений повністю або частково.

Позивач не довів належними та достатніми доказами заявлену заборгованість. У цій справі позивач заявив до стягнення 102 558,87 грн., однак заявлена сума не була належним чином перевірена в умовах реального змагального процесу.

У матеріалах справи відсутні належні та достатні первинні банківські документи щодо фактичної видачі та руху кредитних коштів. Позивач посилається на укладення двох кредитних договорів та на факт видачі кредитних коштів. Однак наявність копії кредитного договору та розрахунку заборгованості сама по собі не є достатньою для підтвердження фактичного руху коштів, фактичного розміру отриманих відповідачкою сум, порядку їх використання, списання страхових платежів, подальшого погашення та залишку боргу.

Матеріали справи, на підставі яких ухвалено заочне рішення, не містять належного та достатнього комплекту первинних банківських документів, який дозволяв би беззаперечно встановити: коли саме та яким способом були видані кредитні кошти; на який рахунок вони були зараховані; яка частина коштів фактично була отримана відповідачкою; яка частина була одразу спрямована на страхові платежі; чи були страхові платежі фактично перераховані страховій компанії; які платежі здійснювала відповідачка; як кожен платіж був зарахований; чи були сторно-операції; чому залишок основного боргу визначений саме в заявленому позивачем розмірі.

Правова природа «інших процентних платежів» у сумі 42291,90 грн. є незрозумілою та не доведеною.

Окремо відповідачка звертає увагу суду на найбільш проблемну частину позовних вимог - так звані «інші процентні платежі». Позивач заявив до стягнення: 25372,72 грн. «інші процентні платежі» за кредитним договором №Z06.00113.004103369 від 13.07.2018 року; 16919,18 грн. «інші процентні платежі» за кредитним договором №Z62.00113.003497646 від 22.12.2017 року.

Загальна сума цих платежів становить: 25372,72 грн. + 16919,18 грн. = 42291,90 грн.

Ця сума є більшою, ніж заявлена позивачем заборгованість за відсотками за обома договорами разом: 17498,20 грн. + 5284,79 грн. = 22782,99 грн.

Тобто «інші процентні платежі» у цій справі майже вдвічі перевищують суму звичайних відсотків. При цьому позивач не розкрив належним чином правову природу цих платежів.

Суд першої інстанції у заочному рішенні фактично прийняв ці суми без критичної перевірки. Однак 42291,90 грн. - це не технічна арифметична деталь. Це істотна частина позову, без належного правового та фактичного обґрунтування якої позов не міг бути задоволений у заявленому розмірі.

Отже, якщо «інші процентні платежі» фактично є платою за обслуговування кредитної заборгованості, позивач повинен був довести: які саме додаткові послуги надавалися відповідачці; що ці послуги не є тими, які кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно; що відповідачка реально замовляла або отримувала такі послуги; що їх вартість була погоджена прозоро; що вони не дублюють проценти; що вони не є прихованим способом збільшення вартості кредиту.

Суд не перевірив, чи не нараховані проценти та інші платежі після закінчення строку кредитування.

За кредитним договором №Z62.00113.003497646 від 22.12.2017 року строк кредитування становив 36 місяців.

За кредитним договором №Z06.00113.004103369 від 13.07.2018 року строк кредитування становив 48 місяців.

Отже, строк кредитування за договором від 22.12.2017 року орієнтовно сплив у грудні 2020 року, а за договором від 13.07.2018 року - у липні 2022 року.

У цій справі позивач заявляє заборгованість станом на дату подання позову у 2026 році, тоді як строки кредитування за договорами спливли значно раніше.

Суд першої інстанції не перевірив: за який саме період нараховано проценти; чи не нараховані договірні проценти після закінчення строку кредитування; чи не нараховані після закінчення строку кредитування «інші процентні платежі»; чи не підмінено проценти за користування кредитом відповідальністю за прострочення; чи заявляв позивач вимоги за ст.625 ЦК України окремо, з належним розрахунком.

Суд першої інстанції не перевірив належним чином фактично здійснені відповідачкою платежі за кредитними договорами, їх загальний розмір, призначення, порядок зарахування та вплив таких платежів на залишок заборгованості. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка здійснювала платежі за кредитними договорами, зокрема з призначенням: «погашення кредиту»; «повернення кредиту»; «сплата процентів»; «погашення простроченого основного боргу»; «погашення прострочених процентів»; «оплата плати за обслуговування кредиту»; «погашення плати за обслуговування».

Також у виписках наявні сторно-операції. Водночас із матеріалів справи вбачається, що частина коштів відповідачки могла зараховуватися банком не в погашення основного боргу, а на проценти, прострочені проценти, плату за обслуговування кредиту та інші платежі. Тобто значна частина сплачених відповідачкою коштів могла бути спрямована банком саме на плату за обслуговування кредитної заборгованості, правомірність якої є спірною та підлягає перевірці.

Суд не перевірив фактичний розмір коштів, отриманих відповідачкою, та страхові платежі. З матеріалів справи вбачається, що кредитні суми включали страхові платежі. За договором №Z62.00113.003497646 від 22.12.2017 року кредитна сума становила 21050,00 грн., однак частина цієї суми була спрямована на страховий платіж, а фактично відповідачка могла отримати меншу суму коштів. За договором №Z06.00113.004103369 від 13.07.2018 року кредитна сума становила 31440,00 грн., однак частина цієї суми також могла бути спрямована на страховий платіж.

Суд першої інстанції не перевірив: чи була згода відповідачки на страхування вільною та усвідомленою; чи була страхова послуга обов`язковою умовою отримання кредиту; чи мала відповідачка реальну можливість відмовитися від страхування; чи правомірно включати страхові платежі до тіла кредиту; чи були страхові платежі фактично перераховані страховій компанії; чи не збільшили страхові платежі штучно розмір боргу.

Позивач не довів належним чином перехід права вимоги саме у заявленому розмірі. Позивач посилається на договір факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 року та витяги з реєстрів боржників. Водночас у самій позовній заяві позивач зазначив, що до договору факторингу було складено три реєстри боржників загальним обсягом 502 сторінки, які стосуються прав вимоги за 11794 кредитними договорами, а до позову додано лише перші й останні сторінки відповідних реєстрів та сформовані витяги.

За таких обставин суд мав критично перевірити: чи міститься відповідачка саме у повному реєстрі боржників; чи відповідає витяг змісту повного реєстру; чи охоплює договір факторингу саме два кредитні договори відповідачки; чи підтверджено оплату за договором факторингу; чи перейшло до позивача право вимоги саме у тому розмірі, який заявлено до стягнення; чи не перейшло право вимоги вже з пропущеними або частково пропущеними строками позовної давності.

Фактор не може мати більше прав, ніж мав первісний кредитор. Якщо первісний кредитор не мав належно підтвердженої вимоги в заявленому розмірі, або якщо окремі складові боргу є недоведеними, спірними, нікчемними чи такими, за якими спливла позовна давність, такі недоліки не усуваються самим фактом укладення договору факторингу.

Заочне рішення не містить належної оцінки того, чи перейшло до ТОВ «Свеа Фінанс» право вимоги саме в заявленому розмірі 102558,87 грн. і саме щодо всіх складових, які позивач просить стягнути.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила скасувати заочне рішення Іршавського районного суду від 22.06.2026 року у справі №301/1329/26 за позовом ТОВ «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін / загального позовного провадження.

У судове засідання відповідачка ОСОБА_1 та її представник Єременко К.В. не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, подали до суду заяву, згідно якої заяву про перегляд заочного рішення підтримали у повному обсязі та просили задовольнити, просили скасувати заочне рішення від 22.06.2026 року та призначити справу до розгляду, а заяву про перегляд заочного рішення розглянути без їхньої участі (а.с.145,148-149,153).

Представник позивача ТОВ «Свеа Фінанс» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був належно повідомлений, причини неявки не повідомив, заперечень проти заяви про перегляд заочного рішення не подав (а.с.146).

Відповідно до ч.1 ст.287 ЦПК України розгляд заяви про перегляд заочного рішення проведено у відсутності сторін, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду заяви.

Дослідивши заяву про перегляд заочного рішення з доданими до неї документами, перевіривши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

27 травня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося в Іршавський районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду (а.с.3).

Заочним рішенням Іршавського районного суду від 22.06.2026 року задоволено позов ТОВ «Свеа Фінанс»: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс»: заборгованість за Кредитним договором №Z62.00113.003497646 від 22.12.2017 року в сумі 33363,57 грн. та заборгованість за Кредитним договором №Z06.00113.004103369 від 13.07.2018 року в сумі 69195,30 грн., судові витрати в сумі 2662,40 грн. (а.с.104-110).

15 липня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 через свого представника адвоката Єременко К.В. за допомогою системи «Електронний суд» подала заяву про перегляд заочного рішення від 22.06.2026 року (документ сформований в системі «Електронний суд» 14.07.2026 року) (а.с.122).

ОСОБА_1 посилається на те, що вонане подала відзив та не брала участі у справі з поважних причин, оскільки фактично не була забезпечена можливістю належним чином ознайомитися з позовною заявою та доданими до неї документами.

Посилається на те, що у матеріалах справи наявна квитанція про доставку документів до електронного кабінету користувача ЄСІТС. Однак, така квитанція підтверджує доставку документів саме до електронного кабінету ТОВ «Свеа Фінанс», тобто позивача, а не відповідачки. Відповідачка не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» або не користувалася таким електронним кабінетом для отримання процесуальних документів у цій справі. Тому вона не мала реальної можливості: ознайомитися з повним текстом позовної заявита доданими до позову документами.

Згідно з п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У позовній заяві зазначено адресу проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 (а.с.5).

Згідно отриманої судом відповіді №2807188 від 29.05.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру, адресою реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 (а.с.90-91).

Дана адреса вказана також у доданих до позовної заяви документах.

Таку ж адресу відповідачкою вказано і у заяві про перегляд заочного рішення (а.с.122).

Копія позовної заяви з додатками відповідачці судом не направлялась, оскільки ТОВ «Свеа Фінанс» звернулося в суд з позовом з використанням системи «Електронний суд» і такий обов`язок процесуальний закон покладає на позивача.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.177 ЦПК України, у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Відповідно до ч.7 ст.43 ЦПК України, у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

ТОВ «Свеа Фінанс» на підтвердження надсилання ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , приєднав до позовної заяви копію опису вкладення у цінний лист з відтиском печатки АТ «Укрпошта» від 28.04.2026 року (а.с.86) та копію списку №21107-02-46 Укрпошта відправленого документа з описом вкладень від 28.04.2026 року (а.с.87).

Тобто, позовну заяву з додатками позивач направив відповідачці (28.04.2026 року) майже на місяць раніше, ніж звернувся з відповідним позовом до суду (27.05.2026 року).

Вказане спростовує доводи відповідачки про те, що їй не було надано можливості ознайомитися з позовною заявою та доданими до неї документами.

Відповідно до ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Копія ухвали Іршавського районного суду від 29.05.2026 року про відкриття провадження у справі з супровідним листом (а.с.92-94) та судова повістка про виклик в судове засідання на 22.06.2026 року на 09:40 годин (а.с.97) направлялися судом відповідачці на її адресу реєстрації.

12 червня 2026 року вказане поштове відправлення повернулося до суду без вручення ОСОБА_1 з відміткою пошти «адресат відсутній» (а.с.102).

Згідно з п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Заочне рішення суду від 22.06.2026 року напрвлене судом на зареєстровану адресу проживання відповідачки та вручено 27.06.2026 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с.116).

Відповідно до п.3 ч.6 ст.272 ЦПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Тобто, відповідно до вимог ч.8 ст.128 ЦПК України та ч.6 ст.272 ЦПК України ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи та їй було належним чином вручено копію заочного рішення суду від 22.06.2026 року.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.284 ЦПК України, заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Із заявою про перегляд заочного рішення від 22.06.2026 року, яке ОСОБА_1 отримала 27.06.2026 року, відповідачка звернулася до суду 15 липня 2026 року.

Заяву про перегляд заочного рішення суду подано ОСОБА_1 протягом тридцяти днів з дня його проголошення (до 22.07.2026 року включно), тобто у строк, визначений ч.2 ст.284 ЦПК України.

За таких обставин, суд вважає, що строк подачі заяви про перегляд заочного рішення суду відповідачкою не пропущено.

Заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення узагальнено також зводиться ще до таких доводів: відповідачка не була належним чином забезпечена можливістю реалізувати право на захист; вона має істотні заперечення щодо позовної давності; позовна давність не може автоматично рахуватися від дати останнього платежу за всім кредитом, а має рахуватися від кожного чергового платежу згідно графіку; позивач не довів належними первинними банківськими документами фактичний рух коштів і дійсний залишок боргу; правова природа «інших процентних платежів» у сумі 42291,90 грн. є незрозумілою та не доведеною; суд не перевірив, чи не нараховані проценти та інші платежі після закінчення строків кредитування; суд не перевірив фактично здійснені відповідачкою платежі та порядок їх зарахування; суд не перевірив страхові платежі; суд не перевірив належним чином перехід права вимоги до ТОВ «Свеа Фінанс» саме у заявленому розмірі.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою Іршавського районного суду від 29.05.2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду. Вказаною ухвалою роз`яснено відповідачці: її право подати до суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази, що підтверджують заперечення проти позову, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали; що копія відзиву та доданих до нього документів має бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду; що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).

Як встановлено судом, відповідно до вимог ч.8 ст.128 ЦПК України ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання.

Відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.78, ч.1 ст.81 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом одночасно всіх обставин, визначених ст.288 ч.1 ЦПК України.

Водночас, з`ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть призвести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них, заочне рішення скасуванню не підлягає.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачка ОСОБА_1 на спростування висновків суду про задоволення позовних вимог відповідно до ч.1 ст.288 ЦПК України не вказала та не надала жодного доказу, окрім самої заяви про перегляд заочного рішення, який би мав істотне значення для правильного вирішення справи і не був врахований судом під час ухвалення заочного рішення 22.06.2026 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 року у справі №559/1622/19 вказав, що на позивача покладено обов`язок довести належними і допустимими доказами наявність та розмірі заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Посилання відповідачки щодо спливу встановленого ст.257 ЦК України трирічного строку позовної давності суд вважає безпідставним.

Відповідно до п.1.2. Кредитного договору №Z62.00113.003497646 від 22.12.2017 року, банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 36 місяців (а.с.36), тобто 3 роки до 22 грудня 2020 року.

Згідно графіку погашення кредиту, який є складовою кредитного договору (а.с.38), перший платіж на погашення боргу відповідачка мала внести 22.01.2018 року. Отже, трирічний строк позовної давності з дати невнесення першого платежу закінчується 22.01.2021 року.

Відповідно до п.1.2. Кредитного договору №Z06.00113.004103369 від 13.07.2018 року, банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 48 місяців (а.с.13), тобто 4 роки до 13.07.2022 року.

Згідно графіку погашення кредиту, який є складовою кредитного договору (а.с.17), перший платіж на погашення боргу відповідачка мала внести 13.08.2018 року. Отже, трирічний строк позовної давності з дати невнесення першого платежу закінчується 13.08.2021 року.

Однак, з 12 березня 2020 року в Україні розпочався карантин у зв`язку з пандемією COVID-19. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 2 квітня 2020 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК доповнено пунктом 12: під час дії карантину строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк дії карантину.

У постанові Великої Палати ВС від 6 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 суд визначив точку відліку: продовження позовної давності розпочалося не з дня запровадження карантину (12 березня 2020 року), а з моменту набрання чинності Законом № 540-IX, тобто з 2 квітня 2020 року, і цей висновок послідовно відтворюється в подальшій практиці.

Карантин було скасовано з 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651. Таким чином, карантинне продовження тривало з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні запроваджено воєнний стан.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX, що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК доповнено пунктом 19 в первісній редакції: у період дії воєнного стану строки, визначені статтями 257259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії.

Законом України від 8 листопада 2023 року № 3450-IX, що набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 викладено в новій редакції: замість «продовжуються на строк його дії» «перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану».

Законом № 4434-IX від 14 травня 2025 року, що набрав чинності 4 вересня 2025 року, пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК виключено. Перебіг позовної давності відновився: строк, що перебував у стані зупинення, продовжує спливати з дати набрання чинності цим законом.

Отже, позивач звернувся до суду з даним позовом 27.05.2026 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності по обидвох кредитних договорах.

Всі відсотки та інші нарахування здійснені в межах строку дії кредитних договорів.

Відсотки за ст.625 ЦК України як відповідальність за порушення грошового зобов`язання позивач не нараховував.

ОСОБА_1 могла надати суду власний розрахунок заборгованості, однак на підтвердження своєї позиції такі докази нею не надані. Відповідачкою не спростовано черговість зарахування сплачених нею сум за кредитними договорами і не доведено, що списання боргу відбувалося з порушенням умов відповідних договорів.

Умовами підписаних відповідачкою кредитних договорів погоджено сплату нею відсотків за користування кредитом, сплату витрат на страхові платежі, які входили в загальну суму наданого їй кредиту, та сплату платежів за додаткові та супутні послуги плату за обслуговування (в Графіку щомісячних платежів, Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит за Кредитним договором №Z06.00113.004103369 від 13.07.2018 року) (а.с.15,17-19,38), а також комісію (в Графіку щомісячних платежів за Кредитним договором №Z62.00113.003497646 від 22.12.2017 року (а.с.43).

З даного приводу суд детально виклав положення кредитних договорів у тексті заочного рішення від 22.06.2026 року.

ОСОБА_1 погодилася на сплату таких платежів, підписавши кредитні договори. Крім того, обізнаність відповідачки про необхідність сплати страхових платежів підтверджує наявність у матеріалах справи підписаного нею Договору добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку від 13.07.2018 року, укладеного з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна страхування життя» (а.с.22-23) та підписаної нею Заяви від 22.12.2017 року про приєднання до Договору добровільного страхування життя ПрАТ «СК «Уніка життя» (а.с.46).

Крім того, у п.1.1. обох кредитних договорів прямо передбачено зобов`язання відповідачки повернути кредит разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) (а.с.13,36).

Таким чином, умовами кредитних платежів передбачено, що процентний платіж включає в себе проценти + плату за обслуговування кредитної заборгованості. Ці умови кредитних договорів є чітко сформульованими.

З приводу переходу до позивача права вимоги до відповідачки за кредитними договорами, у заочному рішенні від 22.06.2026 року суд зазначив, що на підставі Договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 року (а.с.61-74) АТ «Ідея Банк» відступило на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» права вимоги за Кредитними договорами №Z06.00113.004103369 від 13.07.2018 року і №Z62.00113.003497646 від 22.12.2017 року, які були укладені з ОСОБА_1 , що підтверджується: копією платіжної інструкції №9217 від 26.07.2023 року (а.с.75); копією витягу з Реєстру боржників №2 від 25.07.2023 року (а.с.33-35,58-60).

Рішенням єдиного учасника ТОВ «Росвен Інвест Україна» №1 від 25.03.2024 року, змінено назву (найменування) Товариства з ТОВ «Росвен Інвест Україна» на ТОВ «Свеа Фінанс» (а.с.76).

В п.5.1. Договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 року передбачено, що права вимоги вважаються такими, що перейшли від Клієнта до Фактора в день підписання відповідного Реєстру боржників, за умови виконання Фактором зобов`язань, передбачених п.4.1. цого Договору сплати суми фінансування 11 963 508,00 грн. (а.с.63,64).

У матеріалах справи наявні копії підписаних витягів з Реєстру боржників №2 від 25.07.2023 року до Договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 року із зазначенням укладених із ОСОБА_1 кредитних договорів (а.с.34,59), в яких зазначено суму та складові заборгованості відповідачки перед АТ «Ідея Банк», які позивач заявив до стягнення по даній справі. Нових нарахувань позивач не здійснював.

Наявність у матеріалах справи витягів з такого реєстру суд оцінив як належний доказ, оскільки суд бере до уваги лише докази, що стосуються предмету спору. Інформація щодо решти боржників у Реєстрі боржників не підтверджує і не спростовує обставини даної справи.

Крім цього, у матеріалах справи наявна копія платіжної інструкції №9217 від 26.07.2023 року (а.с.75) про сплату ТОВ «Росвен Інвест Україна» на користь АТ «Ідея Банк» 11963508,00 грн. за Договором факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 року.

Вказані докази у сукупності і є підтвердженням переходу до позивача права вимоги до відповідачки за обидвома кредитними договорами.

Обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення, зокрема, заперечення суми кредитної заборгованості, є лише викладенням доводів, які полягають у незгоді з ухваленим судовим рішенням.

Водночас самі лише заперечення щодо позовних вимог, розміру заборгованості, без будь-яких підтверджень, на переконання суду не можуть бути підставою для перегляду заочного рішення.

Враховуючи, що підставами скасування заочного рішення є поважність неявки в судове засідання відповідача, а також наявність істотних доказів на обґрунтування заперечень проти вимог позивача, то за відсутності у сукупності зазначених обставин суд немає законних підстав для скасування заочного рішення, тому суд вважає заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду залишити без задоволення.

Відповідно до ч.4 ст.287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Керуючись ст. 247 ч.2, 284-288 ЦПК України,

у х в а л и в :

Заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Іршавського районного суду від 22 червня 2026 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 20 серпня 2026 року.

Головуюча : М. О. Пітерських