Рішення № 139134174, 20.08.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/8621/26

Справа №754/6861/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

20 серпня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В. В.

за участю секретаря судового засідання Денисової К. А.

за участю:

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім"ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,

У С Т А Н О В И В:

Позивач подав до суду позов про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач і відповідачка з 09.03.2018 по 18.05.2021 перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час спільного проживання народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З серпня 2020 року шлюбні відносини фактично припинились і ОСОБА_2 залишивши доньку від нас уїхала. З цього часу донька та батько проживають разом без матері. Позивач самостійно забезпечує і піклується про дитину. Відповідачка продовжує нехтувати своїми батьківськими обов`язками, не бере педагогічної, моральної, грошової участі у вихованні дитини. Тому позивач просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до дочки, визначити постійне місце проживання дитини разом з батьком та з відповідачки стягнути аліменти задля допомоги утримувати доньку.

Ухвалою Деснянського районного суму м. Києва від 21.04.2026 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в загальному порядку. Визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві.

Відповідачка в судові засідання не з`являлася, про день, місце та час судових засідань повідомлялася за адресою, яка зазначена в позовній заяві, як місце реєстрації. Однак до суд повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Тому суд повідомляв відповідачку про розгляд справи через офіційний сайт «Судова влада України».

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явились. Однак направили до суду висновки про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачку відносно її дочки та про доцільність визначити місце проживання дитини з батьком. Просили розглянути справу у відсутності їх представника та позов задовольнити.

Суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідача, виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

11.08.2026 в судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Зі слів ОСОБА_5 вбачається, що вона знайома зі сторонами з 2022 року, оскільки є сусідами. Їх діти разом ростуть та грають. Підтвердила, що ОСОБА_1 завжди піклувався про дочку, а останні два року взагалі не бачить ОСОБА_2 . Зазначила, що гуляє, піклується, займається вихованням дочки лише ОСОБА_1 . Мати дівчинки за останні два року не разу не приходила, ОСОБА_6 не задає питання та розмовляти про матір не бажає. Зі слів ОСОБА_4 встановлено, що її дочка та дочка сторін разом навчаються в одному класі та є подружками. За два роки не разу не бачила мати ОСОБА_6 , не знає як вона виглядає. Підтвердила, що тільки ОСОБА_1 завжди піклувався та займається вихованням дочки, вони гуляють разом і саме він допомагає їй з уроками. Свідки вважають ОСОБА_1 гарним батьком, дівчинка його дуже любить та поважає.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, вислухавши позивача, взявши до уваги покази свідків, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їх правовідносини.

Згідно із рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18.05.2021, шлюб який був зареєстрований 09.03.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.

Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 13.04.2018, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 .

З матеріалів справ вбачається, що мати дитини з серпня 2020 року залишила дитину батьку та виїхала з речами з квартири. Де вона зараз перебуває суду не вдалось встановити, у матеріалах справи така інформація відсутня.

Малолітня дитина ОСОБА_3 та її батько ОСОБА_1 проживають та зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 .

З довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7 вбачається, що ОСОБА_1 має самостійний дохід.

Відповідно до довідки № 525818 від 099.03.2026, довідки № 061/32-195 від 06.03.2026 та Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» вбачається, що позивач під наркотичним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, та вважається таким, що психічного розладу не має, крім того відсутні відомості про незняту чи непогашену судимості.

Згідно із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_1 є власником об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже суд беззаперечно встановив, що дочка ОСОБА_3 на час розгляду справи проживає разом із своїм батьком та знаходяться на повному його утриманні. Позивач самостійно несе витрати по утриманню дитини, самостійно забезпечує першочергові витрати по задоволенню потреб дочки, займається її вихованням та розвитком. ОСОБА_3 успішно навчаються в школі 1-3 ступенів № 147 Деснянського району міста Києва, має позитивну характеристики, з якої також вбачається, що мати дівчинки не приймає участі у вихованні та навчанні ОСОБА_6 після розлучення батьків. До школи не приходить, не відвідує батьківські збори, не цікавиться навчанням донечки, її місце знаходження невідоме.

Службою у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації надано Висновок № 102-4801 від 09.07.2026, яким визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Службою у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації надано Висновок № 102-4808 від 09.07.2026, яким визнано за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

З Висновків вбачається, що донька проживає разом з позивачем за однією адресою, умови проживання створені, є спальне місце, місце для навчання, шафу для одягу, та всі необхідні дитячі речі відповідно до віку дитини. До того ж Службою у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації було направлено за адресою відомого місця проживання: АДРЕСА_2 , запрошення з проханням з`явитися до Служби та надати пояснення по суті спору, але ОСОБА_2 на запрошення так і не з`явилась, пояснення по суті спору не надала. Зв`язок з мамою дитини за телефоном вказаним в позовній заяві відсутній. Крім того з висновків вбачається, що Служба у справах дітей Клеванської селищної ради виходили за адресою: АДРЕСА_2 , та з`ясовано, що ОСОБА_2 вже довгий час там не проживає її місцезнаходження не відоме.

Також з висновків вбачається, що ОСОБА_3 була присутня на засіданні комісії з питань захисту дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, своїх заперечень не висловлювала та підтримувала рішення батька.

Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до приписів ст. 150 Сімейного кодексу України які перекликаються з положеннями абз.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладено обов`язок виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї, своєї Батьківщини, також покладено обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, батьки зобов`язані поважати дитину, забезпечити здобуття дитиною загальної освіти, готувати дитину до самостійного життя.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із статей 3, 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до положень ст. 9 Конвенції ООН «Про права дитини» держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки.

До того ж статтею 1 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Зокрема позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Також, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Суду не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідачка ОСОБА_2 виконує свої обов`язки щодо дитини, або які б свідчили про поважність причин невиконання нею своїх обов`язків щодо виховання та утримання дочки.

Відповідачка не прикладає жодних зусиль та не надала суду будь-яких доказів, що вона змінила своє ставлення до дитини та належним чином бажає виконувати покладенні на неї, як мати батьківські обов`язки.

Отже суд вважає, що відповідачка самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та належного утримання дочки, більше не проявляє щодо неї батьківської турботи, не цікавиться життям та здоров`ям, не утримує дитину матеріально.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом, відповідно до вимог ч. 4 ст. 155 СК України.

У пункті 54 рішення ЕСПЛ «Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.)

Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об`єднання сім`ї. (Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008р., «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року).

Враховуючи викладене вище, дотримуючись рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків, приділяючи особливу увагу до найважливіших інтересів дітей, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Суд дійшов до висновку про доцільність позбавлення відповідачку батьківських прав відносно її дочки, оскільки вона не тільки ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню, а ще не забезпечує належним спілкування та не проявляє поваги, турботи по відношенню до доньки.

Крім того, відповідно до ч. 2, 3 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до закону батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Частина 3 ст. 181 СК України, передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Так, відповідно до ч.1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів, суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка дружини, батьків, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Матеріальне становище сторін суд визначає, виходячи з вартості приналежного їм майна, рівня доходів, а також величини витрат, які вони здійснюють на утримання себе й членів своєї сім`ї.

Оскільки дитина проживають разом з позивачем ОСОБА_1 , відповідачка ОСОБА_2 зобов`язана надавати матеріальну допомогу на утримання та виховання дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Пункт 1 ст. 3 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.91 р. передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно п. 2 - дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Визначаючи розмір аліментів які підлягають стягненню з відповідачки, суд виходить з принципу справедливості і обов`язку мати приймати участь в утриманні дитини.

При визначенні розміру аліментів, суд, у відповідності до вимог ст. 182 СК України враховує, що прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, передбачений Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та обставини справи, дійшов до висновку, що задля забезпечення гармонійного розвитку для дітей необхідно стягнути з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 16.04.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Водночас суд вважає правильним відмовити в позовній вимоги про визначення місця проживання дитини разом з батьком, з таких підстав.

Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно із ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19) зазначено, що із системного тлумачення статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. […] Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. У випадку однакового ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та однакової прихильності дитини до обох із батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, ким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.

У постанові Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №164/812/21 (провадження №61-4527св22) вказано, що вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд звертає увагу на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, №250, ст.35-36, п.90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції (995-004) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 07 серпня 1996 року, п.78).

Отже позивач суду не надав належних та допустимих доказів необхідності визначення місця проживання малолітньої дитини з ним саме в інтересах дитини. Цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання малолітньої дочки. Крім того з матеріалів справи встановлено, що мати добровільно, за власною волею залишила доньку з батьком. До того ж установлено, що батько та донька проживають та зареєстровані за однією адресою, що знімає будь-які соціально-побутові питання у батька по відношенню до дитини.

З урахуванням наведеного, позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично і так проживає разом із ним, порушені права позивача.

До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 10 липня 2024 року по справі №127/16211/23.

Аналізуючи зазначене вище, суд виходить із того, що після розірвання шлюбу малолітня дитина ОСОБА_3 залишилась проживати з позивачем ОСОБА_1 , та будь - якого спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини на сьогодні не існує, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення управах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційна розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1331,25грн, як за одну задоволену не майнову вимогу, а на користь держави в розмірі 1331,25грн за вимогу про стягнення аліментів.

Стаття 430 ЦПК України регламентує, що рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню.

Керуючись Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 150, 155, 164-166, 173, 180, 182-184, 199, 200 СК України, статтями 7, 12, 13, 10, 76-79, 81, 133, 141, 232, 263 - 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім"ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (актовий запис № 492, від 13.04.2018, державний орган, що видав: Деснянський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотківпрожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.04.2026 до досягнення дитиною повноліття.

У позовній вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім"ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,25грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1331,25грн.

Рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце проживання/реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмету позову: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, місцезнаходження за адресою: місто Київ, проспект Червоної Калина, 21-Г, ЄДРПОУ 37501695.

Повний текст рішення складено та підписано 20.08.2026.

Суддя В. В. Бабко