Рішення № 139134065, 23.06.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/4676/26

провадження № 2/753/7671/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Овчар В. О., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом першого заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва, представник прокуратури: Кобрін Н. О., в інтересах держави в особі Київської міської ради, представник позивача: Войнов А. В., до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 р. перший заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва (далі також - прокурор), діючи в інтересах держави в особі Київської міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , відповідач) у якому просив:

?скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської Кароліни Сергіївни (далі також - приватний нотаріус Меженська К. С., приватний нотаріус), про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) від 08.11.2021, індексний номер № 61426335, та здійсненої на його підставі державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок літ. «А» загальною площею 42,6 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна 2499274480000;

?скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 8000000000:90:298:0003 загальною площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 .

Вимоги позову мотивовані тим, що при здійсненні прокурорами Дніпровської окружної прокуратури м. Києва процесуального керівництва у кримінальних провадженнях встановлені факти здійснення державної реєстрації права власності відповідача на неіснуючий об`єкт нерухомого майна - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (далі також - житловий будинок, об`єкт нерухомого майна) з порушенням визначеної законом процедури та неправомірної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:298:0003 (далі також - спірна земельна ділянка), яка належить територіальній громаді м. Києва. Формування та державна реєстрація земельної ділянки відбулися з порушенням вимог земельного законодавства на підставі технічної документації, яка розроблена під експлуатацію неіснуючого житлового будинку, не відповідає вимогам земельного законодавства та не відноситься до переліку документації, на підставі якої до Державного земельного кадастру вносяться відомості про категорію та цільове призначення земельної ділянки.

На обґрунтування підстав представництва інтересів держави у цій справі прокурор зазначив, що Київська міська рада, будучи обізнаною про порушення прав та інтересів територіальної громади м. Києва, упродовж тривалого часу не вживала заходи для їх відновлення. Натомість звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання набуття прав на землю всупереч встановленому законом порядку.

Ухвалою суду від 20.03.2026 відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с. 196-197).

Представник Київської міської ради у своїх поясненнях позов прокурора підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі та здійснювати розгляд справи без його участі (а.с. 203-233).

Протокольною ухвалою суду від 23.04.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено справу до розгляду по суті (а.с. 234-235).

Відповідач ОСОБА_1 повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою місця його проживання, проте поштові відправлення повернулись без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України є доказом вручення йому судових повісток.

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, з будь-якими заявами чи клопотаннями до суду не звертався, а тому суд вирішив справу на підставі пояснень та доказів прокурора відповідно до положень частини восьмої статті 178, частини другої статті 191 та частини третьої статті 223 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом.

За рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської К. С. від 08.11.2021,індексний номер рішення: 61426335, здійснено державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права приватної власності ОСОБА_1 на житловий будинок (літера «А») загальною площею 42,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації: 02.11.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2499274480000, номер відомостей про речове право: 44900809 (а.с. 107-108, 112).

Згідно з внесеними до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостями державну реєстрацію здійснено на підставі виданої фізичною особою-підприємцем (ФОП) ОСОБА_2 довідки про технічні показники об`єкта та підтвердження поштової адреси від 12.05.2021 № 23, у якій вказано, що житловий будинок має адресу: АДРЕСА_1 , побудований господарським способом у 1991 році (зі слів замовника), не належить до самочинного будівництва та не потребує прийняття в експлуатацію (а.с. 109). Матеріали реєстраційної справи також містять інформаційну довідку Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 03.11.2021 ПБ-2021 № 2068, яка засвідчує відсутність реєстрації права власності на вказаний об`єкт, лист ФОП ОСОБА_2 про наявність технічної інвентаризаціїта витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ), реєстраційний номер в ЄДЕССБ: ТІ01:6084-2835-9175-5112 (а.с. 50, 113, 114-116). До ЄДЕССБ внесено відомості про те, що ФОП ОСОБА_2 проведено інвентаризацію об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , та виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами № 97/05/21-28 від 12.05.2021.

У 2022 році на замовлення ОСОБА_1 інженером-землевпорядником ТОВ «Київ Архземпроект» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 117-155). На підставі вказаної технічної документації із землеустрою 09.02.2022 державним кадастровим реєстратором відділу № 2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області внесено до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:298:0003 (а.с. 100-104). За даними Державного земельного кадастру (витяг про земельну ділянку від 09.02.2022 № НВ-2600139832022) земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:298:0003 має площу 0,1000 га; розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); вид використання земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Водночас в ході досудового розслідування кримінальних проваджень № 12024100040000610 (внесеного до ЄРДР 16.08.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 15, частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 358, частиною 3 статті 15, частиною 3 статті 190) та № 12024100040004193 (внесеного до ЄРДР 19.12.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 358 КК України) отримані відомості про те, що об`єкта нерухомого майна за зазначеною адресою не існує, його технічна інвентаризація не проводилась, а поштова адреса не присвоювалась. Так, протоколом огляду місця події від 20.02.2026 (з додатком - ілюстративною таблицею) зафіксовано, що земельна ділянка, на якій начебто розташований житловий будинок, вільна від будь-якої забудови, ознак знаходження на ній будь-яких споруд не виявлено (а.с. 78-83). Факт відсутності забудови на вказаній земельній ділянці також підтверджується матеріалами супутникового моніторингу за період 2005 - 2024 років (а.с. 51-52, 53-63). Сам ОСОБА_1 під час допиту його як свідка стверджував, що ніколи не звертався ні до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ні до приватного нотаріуса Меженської К. С., ні до ТОВ «Київ Архземпроект», підпис у договорі про надання послуг від 10.05.2021 № 10/05/21-12 (щодо проведення технічної інвентаризації) йому не належить, він має у власності будинок в с. Карпоки Чернігівської області, а інформацією про реєстрацію за ним права власності на житловий будинок у АДРЕСА_1 та права землекористування за зазначеною адресою він не володіє (а.с. 156-159). Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація та Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на запити прокурора як процесуального керівника у кримінальному провадженні № 12024100040004193 повідомили про відсутність відомостей щодо присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 (а.с. 33, 34-36, 37-38, 39-43). За змістом листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14.01.2026 станом на вказану дату Київська міська рада не приймала рішень щодо відведення та передачі у власність чи користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:298:0003 (а.с. 30-32). Перевіркою відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності та його архівній складовій, не виявлено інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання щодо об`єктів нерухомого майна за зазначеною адресою (а.с. 64-66, 67-69, 70-71, 72-73).Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 02.10.2024 у справі № 755/5593/24, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 24.03.2025, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України (а.с. 84-87). Вироком суду установлено, що в період з 12.05.2021 по 21.06.2021 ОСОБА_2 склав та видав завідомо підроблені офіційні документи, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення та надають певні права, щодо шестидесяти об`єктів нерухомого майна на території м. Києва, серед яких технічний паспорт № 97/05/21-28 від 12.05.2021 та довідка від 12.05.2021 № 23 про технічні показники об`єкта та підтвердження поштової адреси на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За змістом викладених у вироку показань ОСОБА_2 до нього звернулася незнайома особа і замовила виготовлення технічних паспортів на житлові будинки та довідок про технічні показники, для чого надала йому всю необхідну інформацію про об`єкти нерухомості та осіб-власників. У подальшому він виготовив та видав шістдесят технічних паспортів та довідок про технічні показники на житлові будинки, які фактично не побудовані. Постановою Верховного Суду від 18.11.2025 вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 02.10.2024 та ухвалу Київського апеляційного суду від 24.03.2025 скасовано, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України (а.с. 89-92).

Норми права і мотиви їх застосування.

У статтях 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права означає позбавлення його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, а під порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, слід розуміти створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага (рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 за № 18-рп/2004).

Суб`єктивне право на захист реалізується у спосіб, визначений законом. Перш за все це право на звернення за судовим захистом, носієм якого виступає кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка заінтересована особа.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та багато інших).

Предметом цього позову є вимоги, спрямовані на захист права власності територіальної громади міста Києва на землю комунальної власності, проте заявлені вони не суб`єктом цього права (Київською міською радою), а прокурором, право якого на участь у судовому процесі передбачене статтею 56 ЦПК України.

Зі змісту позовної заяви убачається, що на виконання вимог частини четвертої вказаної норми прокурор у достатній мірі обґрунтував, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та наявність підстав для пред`явлення ним позову пославшись при цьому на пункт 3 частини першої статті 131-1, статті 13, 14, 142, 143 Конституції України, статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 1, 2, 4, 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 6, 9, 18, 18-2 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ».

Зважаючи на викладене, суд визнає обґрунтованими доводи позову про наявність передбачених законом підстав для звернення прокурора з позовними вимогами у цій справі.

Визначення права власності у його юридичному розумінні наведене у статті 316 ЦК України, відповідно до положень якої правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (статті 317, 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).

Відтак здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом - володіння, користування, розпорядження майном.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Однією з визначених законом підстав набуття майна є його створення (виготовлення). Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 331 ЦК України). Особливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно врегульовані частиною другою цієї норми, якою встановлено, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Стаття 14 Основного Закону України визначає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Наведені конституційні положення конкретизовані у нормах глави 27 Книги третьої ЦК України (статті 373-378) та Земельному кодексі України - спеціальному нормативно-правовому акті, предметом регулювання якого є земельні відносини (далі - ЗК України). Статтею 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» (далі також - Закон № 1952-VI). Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже за змістом цієї норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. Верховний Суд у низці своїх рішень виснував, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а при дослідженні обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки такої підстави виникнення права власності як реєстрація права закон не передбачає (постанови Великої Палати від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 та інші). Загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (стаття 3 Закону № 1952-IV). За приписами пунктів 1, 2, 4 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані в порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень. В державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 24 Закону № 1952-VI). Перелік документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав, визначає частина перша статті 27 Закону № 1952-VI. За приписами цієї норми (в редакції, чинній на час вчинення оспорюваних реєстраційних дій) до таких документів, зокрема належать: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дублікат; свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видане до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією; інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Особливості державної реєстрації прав на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992 та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, визначені у статті 31 Закону № 1952-IV, відповідно до якої для проведення державної реєстрації прав власності на такі об`єкти подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав. Аналогічні положення містяться у пункті 43 прийнятого на розвиток положень цього Закону Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (далі - Порядок № 1127). Інший перелік документів, які подаються для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, наведений у пункті 42 Порядку № 1127, а саме: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. За обставинами справи установлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 фізично не існує і ніколи не існував як об`єкт матеріального світу, а державна реєстрація права власності на нього здійснена на підставі підроблених документів. Набути право власності чи інше суб`єктивне матеріальне право на неіснуючий об`єкт неможливо, з чого слідує цілком логічний висновок про відсутність у відповідача права власності на житловий будинок, наявність якого є обов`язковим елементом юридичного складу, необхідного для державної реєстрації права власності. Оскільки відсутність факту набуття права власності є достатньою підставою для висновку про незаконність державної реєстрації цього права, суд не вбачає потреби досліджувати інші обставини, якими прокурор обґрунтовував свої вимоги, зокрема в частині додержання державним реєстратором вимог Закону № 1952-IV та Порядку № 1127. Даючи оцінку доводам позову про незаконність державної реєстрації земельної ділянки, суд виходить з наступного. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК України). Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проєктами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проєктами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проєктами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проєктами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Частиною другою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, до певної категорії та виду цільового призначення здійснюється за рішенням відповідного органу. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною (пункт в статті 21 ЗК України). Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України, яка визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову. Нормою пункту 6 частини третьої статті 186 ЗК України також передбачено затвердження органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. За положеннями статей 1, 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613-VI) державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера, яке здійснюється Державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів, а документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству (статті 11, 22 Закону № 3613-VI). Відповідно до статті 21 Закону № 3613-VI відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проєктів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). Відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації. У разі якщо законом встановлена обов`язковість погодження зміни цільового призначення земельної ділянки з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, фізичною, юридичною особою та/або відшкодування втрат сільськогосподарського, лісогосподарського виробництва, до заяви про внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення (категорії земель та/або виду її цільового призначення) земельної ділянки додаються документи, що підтверджують таке погодження та/або забезпечення виконання зобов`язання з відшкодування втрат сільськогосподарського, лісогосподарського виробництва, у вигляді гарантії. Статтею 24 Закону № 3613-VI передбачено, що для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа (частина четверта). Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. У статті 1 Закону України «Про землеустрій» (далі також - Закон № 858-IV) надано визначення документації із землеустрою як затверджених в установленому порядку текстових та графічних матеріалів, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріалів обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проєктів тощо. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 25 Закону № 858-IV види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом. Відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-правових актів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується сертифікованим інженером-землевпорядником, який відповідає за якість робіт із землеустрою. Проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом (частина перша статті 50 Закону № 858-IV). Відповідно до статті 55 Закону № 858-IV встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу). За приписами статті 29 цього Закону документація із землеустрою обов`язково має містити пояснювальну записку, в якій зазначається, зокрема, інформація про наявні в межах об`єкта землеустрою будівлі, споруди та речові права на них (у разі формування земельних ділянок, внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру). Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом (стаття 30 Закону № 858-IV). У спірних правовідносинах формування за рахунок земель комунальної власності нового об`єкта цивільних прав - земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:298:0003, цільове призначення: 02.1 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель: землі житлової та громадської забудови, відбулося на підставі документації із землеустрою, яка містить недостовірні відомості про наявність на земельній ділянці будівель і споруд (пункт 11 пояснювальної записки, кадастровий план земельної ділянки). Окрім того, з аналізу вищенаведених нормативних положень убачається, що визначені частиною другою статті 79-1 ЗК України способи формування земельних ділянок являють собою окремі самостійні процедури, кожній з яких притаманні своя мета, суб`єктний склад та види документації із землеустрою. Так, формування земельних ділянок в порядку відведення із земель державної та комунальної власності здійснюється для передачі конкретної ділянки у власність чи користування (оренду, суперфіцій) конкретній фізичній або юридичній особі за її клопотанням. У такому випадку питання формування земельної ділянки в порядку відведення може ініціюватись майбутнім власником чи користувачем землі, а реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснюється на підставі документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (відповідно до Закону № 858-IV - проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки), розробленої з дозволу відповідного органу та погодженої з ним. Натомість метою формування земельних ділянок державної чи комунальної власності шляхом визначення їх меж є впорядкування територій населених пунктів загалом, а не задоволення запиту однієї особи. Звідси випливає, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, який і подає заяву про реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Що стосується технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої за ініціативою землекористувача згідно вимог частини першої статті 118 ЗК України, то така документація може бути підставою для формування земельної ділянки та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру лише у разі наявності рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність. Як установив суд, спірна земельна ділянка в містобудівному кадастрі м. Києва не обліковується, не інвентаризувалась і у користування нікому не передавалась, клопотання про затвердження технічної документації та передачу земельної ділянки у власність або користування до Київської міської ради не надходили і такі рішення нею не приймались. Зважаючи на викладене, суд визнає обґрунтованими доводи позову про те, що формування спірної земельної ділянки та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру було здійснено незаконно, з порушенням вимог ЗК України, Законів України «Про державний земельний кадастр» та «Про землеустрій», за наявності підстав для відмови в державній реєстрації. За положеннями чинного законодавства особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного),іншу будівлю або споруду), набуває право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт (стаття 377 ЦК України), та право на отримання земельної ділянки у власність, у тому числі безоплатно шляхом приватизації (статті 40, 118, 120, 121 ЗК України). Наявність зареєстрованого права власності на об`єкт нерухомого майна (будівлю, споруду) також унеможливлює продаж чи передачу відповідної земельної ділянки в користування на конкурентних засадах (частина друга статті 134 ЗК України). В свою чергу факт державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кодом 02.01 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Держкомзему України від 23.07.2010 № 548) означає офіційне формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, узаконює користування нею та створює передумови для оформлення відповідачем права власності. З наведеного слідує, що незаконна реєстрація права власності відповідача на житловий будинок та незаконне формування і реєстрація спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушують майнові права та охоронювані законом інтереси територіальної громади міста Києва, на захист яких подано цей позов. За приписами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У цивілістичній науці такий позов отримав назву «негаторний», а його особливостями є відсутність спору з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, існування перешкод у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, триваючий характер правопорушення і його наявність у момент подання позову. Аналогічним чином регулює спірні правовідносини і ЗК України, стаття 152 якого визначає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. З огляду на зміст спірних правовідносин, характер порушення, спричинені цим порушенням наслідки та юридичну природу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та державної реєстрації земельної ділянки, суд розглядає заявлені прокурором вимоги про скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації земельної ділянки як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності, оскільки саме це рішення, здійснена на його підставі державна реєстрація права власності відповідача на неіснуючий об`єкт нерухомого майна та неправомірна реєстрація земельної ділянкиі створюють для територіальної громади м. Києва відповідні перешкоди. Схожий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Право на оскарження рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дій, пов`язаних з автоматичною державною реєстрацією прав, у тому числі і в судовому порядку, передбачене нормою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» За змістом статті 26 цього Закону способами захисту прав, порушених внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно певних відомостей, можуть бути скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, та скасування державної реєстрації прав. Наслідком набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, є закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи (пункт 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень»). Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Частиною десятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Аналогічні підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок зазначені у пункті 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051. На момент розгляду справи речові права на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав не зареєстровані (а.с. 105-106). Отже на підставі оцінки установлених фактів і обставин та аналізу наведених нормативних положень суд вбачає підстави для задоволення вимог прокурора про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:298:0003. Такі способи захисту передбачені законом, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки матиме наслідком припинення майнових прав відповідача на спірну земельну ділянку та відновлення порушених прав територіальної громади м. Києва на землю комунальної власності, а тому є ефективними у спірних правовідносинах.

З огляду на результат розгляду справи суд на підставі статті 141 ЦПК України покладає на відповідача сплачений Київською міською прокуратурою судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов першого заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнити частково.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 61426335, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською Кароліною Сергіївною 08.11.2021, про реєстрацію за ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) права власності на житловий будинок загальною площею 42,6 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2499274480000.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:298:0003 загальною площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Київської міської прокуратури (місцезнаходження: м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, код юридичної особи: 02910019, банк: ДКСУ м. Київ, код банку: 820172, IBAN UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету: 2800) судовий збір у розмірі 6 656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) гривень. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя:

Повне рішення складене 19.08.2026.