Рішення № 139126455, 19.08.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року Чернігів Справа № 620/6669/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №253350005783 від 29.05.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов`язання відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.07.1983 по 28.10.1984 та з 31.10.1986 по 15.10.1988 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком з 24.04.2026.

Позов мотивує тим, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, за результатами розгляду якої, рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №253350005783 від 29.05.2026 йому відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи в колгоспі з 01.07.1983 по 28.10.1984 та з 31.10.1986 по 15.10.1988 за відсутністю необхідного стажу та уточнюючої довідки про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні. Вважає спірне рішення протиправним, оскільки позивачем надано всі документи на підтвердження необхідного стажу.

15.06.2026 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

ГУ ПФУ у Львівській області у відзиві позов не визнає з тих підстав, що позивачу не зараховано спірний період стажу, оскільки для зарахування зазначених періодів слід надати уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, видану на підставі первинних документів, та довідку пре перейменування (реорганізацію) підприємства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

25.05.2026 позивач, у віці 60 років, звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідним пакетом документів, що визнається відповідачем у відзиві.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та прийнято рішення №253350005783 від 29.05.2026, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу 33 роки. Також у спірному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 32 роки 09 місяців 03 дні. Не зараховано періоди роботи в колгоспі з 01.07.1983 по 28.10.1984 та з 31.10.1986 по 15.10.1988 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 за відсутності уточнюючої довідки про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, видані на підставі первинних документів та довідку про перейменування (реорганізацію) підприємства.

Незгода позивача із таким рішенням, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся за їх захистом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно із положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років (у спірному випадку) за наявності страхового стажу 33 років.

Частинами другої та четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Надаючи оцінку доводам позивача в частині незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача в колгоспі, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, (далі Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 (надалі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Отож, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або у разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. У разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.

Так, із записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 видно, що позивач у період з 01.07.1983 по 28.10.1984 та з 31.10.1986 по 15.10.1988 працював у колгоспі «Орджонікідзе» трактористом.

Достовірність зазначених записів відповідачем не спростована, їх недійсність або фальсифікація не доведені.

Архівною довідкою Комунальної установи «Трудовий архів» Городнянської міської ради від 16.06.2026 №07-02/221-З підтверджується нарахування заробітної плати у період 1983-1984 та 1986-1988 роки, відомості за 1986 рік відсутні.

Посилання відповідача на відсутність уточнюючої довідки про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, видані на підставі первинних документів та довідку про перейменування (реорганізацію) підприємства не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу.

Так, статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі після 1965 року за фактичною тривалістю враховується лише той випадок, коли член колгоспу без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі. Отже, сам по собі факт відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці не свідчить про невиконання такого мінімуму та не може автоматично позбавляти особу права на зарахування відповідного періоду роботи до стажу.

При цьому суд звертає увагу, що саме суб`єкт владних повноважень, який прийняв спірне рішення, відповідно до частини другої статті 77 КАС України зобов`язаний довести правомірність прийнятого рішення.

Разом з тим жодних належних та допустимих доказів того, що позивач без поважних причин не виконував встановленого мінімуму, відповідачем суду не надано.

Натомість доводи відповідача ґрунтуються виключно на припущенні, що відсутність відповідних відомостей автоматично свідчить про відсутність права на зарахування стажу, що суперечить наведеним нормам законодавства.

Суд також зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, згідно з якою неналежне оформлення роботодавцем трудової книжки або інших кадрових документів не може бути підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для неврахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.

Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії обґрунтована відсутністю необхідного стажу. Зобов`язавши у цьому рішенні відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Внаслідок чого, відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача від 25.05.2026 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу спірних періодів роботи в колгоспі.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини другою статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів в повному об`ємі правомірності своїх дій.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, судовий збір за подання позову щодо визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії становить 1331,20 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» зокрема встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи наведені вище положення, суд дійшов висновку, що позивачу належить повернути суму переплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн, згідно квитанції від 08.06.2026.

У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 665,60 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №253350005783 від 29.05.2026 .

Зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у колгоспі з 01.07.1983 по 28.10.1984 та з 31.10.1986 по 15.10.1988.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.05.2026, із врахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 коп), сплачений відповідно до квитанції від 08.06.2026.

Повернути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1

судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп), сплачений відповідно до квитанції від 08.06.2026.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вул. Митрополита Андрея, 10,м. Львів,Львівська обл., Львівський р-н,79016 код ЄДРПОУ 13814885.

Повний текст рішення виготовлено 19 серпня 2026 року.

Суддя І.І. Соломко