Рішення № 139125170, 10.08.2026, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3281/26

Провадження № 2/577/1789/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Буток Т.А.

при секретарі Кузнєцовій О.Л.

з участю представника Мельник К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Конотоп цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом та просить стягнути з відповідача на її користь невиплачені при звільненні одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в сумі 14 886,00 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16 104,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який станом на день подання цього позову становить 47 686,60 грн., але дану позовну вимогу задовольнити станом на день ухвалення рішення у справі у відповідності до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та судові витрати, пов`язані з розглядом справи. Вимоги обгрунтовує тим, що працювала прибиральницею виробничих приміщень у виробничому підрозділі «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» філії «УЗ Вагон-Сервіс», який є однім з підрозділів АТ «Українська залізниця», звідки її було звільнено 09.09.2025 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Роботодавцем не було дотримано вимоги ст. 116 КЗпП України, так як з нею не проведено остаточного розрахунку в день її звільнення, як того вимагає чинне в Україні трудове законодавство, зокрема їй не були виплачені належні та гарантовані до виплати їй кошти відповідно до норм діючого у регіональній філії «Південно-Західна залізниця» колективного договору, зокрема: матеріальна допомога на оздоровлення за 2022-2023 роки. Оскільки з нею не було проведено остаточного розрахунку в день її звільнення, як того вимагає ст. 116 КЗпП України, невиплачені кошти підлягають стягненню на її користь у судовому порядку.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просить задовольнити.

Представник відповідача акціонерного товариства «Українська залізниця» Мельник К.О. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечує, при ухваленні рішення просить врахувати відзив на позовну заяву (а.с. 31 - 36) та відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, представник відповідача звертає увагу суду, що позивачем пропущений строк для звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 15.12.1998 року Конотопським МВ УМВС України в Сумській області, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Конотоп Сумської області (а.с. 15, 16).

З копії наказу (розпорядження) № 256/ОС від 08.09.2025 року про припинення трудового договору вбачається, ОСОБА_1 , прибиральницю виробничих приміщень, звільнено за угодою сторін за п. 1 ст.36 КЗпП України з компенсацією за невикористані 38 дні відпустки: в тому числі 4 дні додаткової відпустки за вислугу років за період 15.02.2022-14.02.2023 року; 3 дні додаткової відпустки за вислугу років за період 15.02.2023-31.12.2023 роки; 3 дні додаткової відпустки за особливий характер роботи за період 15.02.2023-31.12.2023 року; 1 день додаткової відпустки за вислугу років за період 01.01.2024-14.02.2024 року; 1 день додаткової відпустки за особливий характер роботи за період 01.01.2024-14.02.2024 року; 4 дні додаткової відпустки за вислугу років за період 15.02.2024-14.02.2025 року; 4 дні додаткової відпустки за особливий характер роботи за період 15.02.2024-14.02.2025 року; 14 днів основної відпустки за період 15.02.2025-09.09.2025 років; 2 дні додаткової відпустки за вислугу років за період 15.02.2025-09.09.2025 року; 2 дні додаткової відпустки за особливий характер роботи за період15.02.2025-09.09.2025 року. Та виплатою матеріальної допомогу на оздоровлення в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2022 рік та 2023 рік, що передбачено колективним договором виробничого підрозділу експлуатаційно - ремонтне вагонне депо Конотоп на 2001-2005 роки, пролонгованим на 2006-2025 роки після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 11).

Між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілковим комітетом виробничого підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» укладений колективний договір на 2001 2005 роки, пролонгованого на 2006 2025 роки вбчається, що колективний договір, укладений між Виробничим підрозділом «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Коното» і профспілковим комітетом, який уповноважений на представництво трудового колективу, в якому закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв 'язку з виходом на пенсію (а.с. 17).

Пунктом 3.9. Колективного договору передбачено, надавати працівникам підприємства, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви. Надавати працівникам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви. Місячну тарифну ставку розраховувати виходячи з середньої норми тривалості робочого часу за місяць в поточному році при 40-годинному робочому тижні (восьмигодинному робочому дні). Розмір фінансування цієї норми встановлюється за рішенням сторін даного колдоговору (а.с. 18).

Згідно довідки про середнью заробітну плату за вересень - грудень 2024 року та січень серпень 2025 року, ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в розмірі 79 599 грн. 64 коп., середньо місячна зарплата становить 7 948 грн. 99 коп (а.с. 12).

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Ст.234 КЗпП України передбачає, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.

Приписи ст. 234 КЗпП України є lex specialis щодо інших приписів законодавства України, які унормовують можливість поновлення пропущеного строку.

Відлік строку за оспорюваними приписами КЗпП України починається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Це може бути день закінчення установленого строку виплати винагороди за працю або день, коли працівникові стало відомо, що йому не нараховані певні виплати. Отже, початок перебігу строку звернення працівника до суду залежить від суб`єктивної поінформованості працівника, але водночас передбачено й об`єктивний критерій („повинен був дізнатися).

Відповідно до ст. 234 Кодексу в разі пропуску з поважних причин тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд може поновити цей строк лише тоді, коли з часу настання таких юридичних фактів, як отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення працівника або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року.

З матеріалів справи вбачається, що письмове повідомлення про нараховані позивачу суми при звільненні позивач отримала 09.09.2025 року.

Отже, тримісячний строк для звернення позивача до суду із заявою про вирішення трудового спору про виплату всіх сум, що належать позивачу при звільненні сплинув 09.12.2025 року (ч. 2 ст. 233 КЗпП України). Позовна заява була подана 15.06.2026 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55). Правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права задля захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Трудові права підлягають захисту в судовому порядку. Зокрема, ч. 7 ст. 43 Конституції України встановлює, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно обстоює юридичну позицію, за якою «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (перше речення абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003)»; «забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (друге речення абзацу четвертого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004)»; «право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (друге речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018)»; «приписи статті 8, частини першої статті 55 Конституції України зобов`язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією України права на судовий захист [перше, друге речення абзацу шостого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022]»; «забезпечення права на судовий захист є однією з гарантій реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту, зокрема в спосіб відновлення в разі їх порушення. Тому є потреба в законодавчому внормуванні, яке повною мірою забезпечувало б дієву та ефективну реалізацію права на судовий захист [абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 14 лютого 2024 року № 1-р(II)/2024]».

Як зазначав Конституційний Суд України «строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012)»; «реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (перше речення абзацу другого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013)».

Строки звернення до суду є потрібним елементом законодавчого регулювання, проте вони не можуть бути встановлені так, щоб істотно обмежувати право на судовий захист.

Приписи Конституції України та юридичні позиції Конституційного Суду України стосовно конституційних гарантій права на судовий захист за змістом співвідносні з приписами актів міжнародного права, зокрема ст. 8 Усесвітньої декларації людських прав 1948 року, за якою кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основоположних прав, наданих їй конституцією або законом. За п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, що його встановлено законом, який розв`яже спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини наголосив, що п. 1 ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду: «Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення особи «правом на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було дієвим, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити чин [акт], що становить утручання в її права» [рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року (заява № 23805/94), § 36]».

Виходячи зі змісту ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.

Встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року в справі № 466/10419/19.

Як поважні причини пропущення строку, встановленого у ч.1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду, і ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 року в справі № 522/3473/19.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин строки, встановлені законом.

Судом встановлено, що позивач пропустила строк на звернення до суду з цим позовом та при цьому не навела будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.

Врахувавши наведені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог саме у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду за вирішенням цього трудового спору.

Суд зауважує, що конституційне право на судовий захист є невідчужуваним та непорушним, однак законодавець встановив чіткі темпоральні межі для реалізації такого права. Подібні процесуальні рамки покликані збалансувати інтереси сторін у справі, а також слугують однією із запорук дотримання принципу правової визначеності у судовому процесі.

Право на доступ до правосуддя правомірно обмежене правилами судової процедури, котрі покликані дисциплінувати суб`єктів правовідносин та запобігти безладному рухові у судовому процесі, натомість безпідставне поновлення процесуального строку є порушенням вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з відмовою у позові та враховуючи, що позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати компенсуються за рахунок держави

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», юридична адреса 03150, м. Київ, вул.Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ: 40075815.

Суддя Буток Т. А.