Рішення № 139125169, 20.08.2026, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/2566/26

Провадження № 2/577/1540/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі головуючого судді Гетьмана Вадима Володимировича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця (АТ Укрзалізниця) про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеральної допомоги в розмірі 05 середньомісячних заробітків в сумі 84177,10 грн., додаткової матеріальної допомоги в розмірі 05 середньомісячних заробітків в сумі 84177,10 грн., матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки в сумі 34272 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100997 грн.,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом та просить стягнути з відповідача на його користь невиплачені при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі 05 середньомісячних заробітків в сумі 84177,10 грн., додаткову матеріальну допомогу в розмірі 05 середньомісячних заробітків в сумі 84177,10 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки в сумі 34272 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100997 грн. Вимоги обґрунтовує тим, що працював на посаді столяра 06 розряду виробничого підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Українська залізниця» 41 р., звідки звільнений 01.09.2025 р. за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі ст.38 КЗпП України), що підтверджується наказом від 22.08.2025 р. №208/ос. При звільненні йому, безпідставно, не було здійснено всіх належних виплат, зокрема передбачених п.п.3.9, 8.13 Колективного договору, у зв`язку з чим просить стягнути одноразову матеріальну допомогу в розмірі 05 середньомісячних заробітків в сумі 84177,10 грн., додаткову матеріальну допомогу в розмірі 05 середньомісячних заробітків в сумі 84177,10 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 рр. в сумі 34272 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100997 грн., що і змусило звернутись з позовом до суду.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом, яке мотивує тим, що причина пропуску, встановленого ст..233 КЗПП України, тримісячного строку є поважною, оскільки він на запевнення крівництва та обіцянку, що невиплачені кошти йому будуть виплачені, добросовісно очікував, що відповідач виконає свою обіцянку та розрахується з ним. Оскільки з дня його звільнення минуло не більше 01 р., вважає, що строк на звернення до суду підлягає поновленню. Крім того, також вважає, що грошові вимоги працівника до колишнього роботодавця не обмежені строком стягнення, що передбачено ст.238 КЗпП України.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.05.2026 р. відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомленням сторін, за наявними у справі матеріалами.

За змістом ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Позивач клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав.

Представник відповідача Мельник К.О. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами.

Щодо поновлення строку для звернення до суду.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 (далі - Рішення) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 1 статті 233 КЗпП в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У мотивувальній частині даного Рішення зазначається, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

З наведеного вбачається, що Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1 -р/2025 стосується лише тих працівників, які перебувають в трудових правовідносинах з роботодавцем. Строки звернення до суду осіб, трудові відносини з якими припинені регулюються ч. 2 ст. 233 КЗпП.

Так, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Дана норма неконституційною не визнавалась.

Отже, строк звернення до суду особи, яка звільнена та не погоджується із виплаченими їй при звільненні сумами, обмежується трьома місцями, відлік якого розпочинається з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.

Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні Позивач фактично отримав 01.09.2025 р. (що підтверджується проставленням Позивачем підпису в графі «Повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні: отримав»), тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні розпочав свій відлік з 02.09.2025, а закінчився 02.12.2025.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач звернувся до суду шляхом подання позовної заяви через канцелярію Конотопського міськрайонного суду Сумської обл. 11.05.2026, а відтак строк звернення до суду пропустив.

Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, від 07.10.2024 у справі №500/7802/23 та від 31.10.2024 у справі № 500/7140/23.

Щодо стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеральної допомоги в розмірі 05 середньомісячних заробітків в сумі 84177,10 грн., додаткової матеріальної допомоги в розмірі 05 середньомісячних заробітків в сумі 84177,10 грн., матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки в сумі 34272 грн.

Між адміністрацією виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп та профспілковим комітетом вагонного депо Конотоп укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006- 2025 роки (далі - колективний договір).

Наказом № 208/ОС від 01.09.2025 р. «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком згідно ст.38 КЗпП. Постановлено виплатити матеріальну допомогу у розмірі 05 середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу у розмірі 05 середньомісячних заробітків (посадових окладів), що передбачено колективним договором виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп на 2001-2005 р, пролонгованим на 2005-2025 р.р. 8 п.8.13 (стаж роботи в галузі складає 41 рік 1 місяць 1 день) та матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 06 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023-2024 р.р. після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 10).

Умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена.

І той факт, що матеріальну допомогу Позивач отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», підтверджується проставленням Позивачем підпису в наказі про припинення трудового договору від 22.08.2025 № 208/ОС в графі «З наказом ознайомлений».

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з ч.1 ст. 10 КЗпП колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 КЗпП у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

За правилами ч.1 ст. 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

У той же час, відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває досі.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону У країни «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38,39,41-44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24 березня 2022 року, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

При цьому, системний аналіз законодавства свідчить про те, що дія статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24 лютого 2022 року.

Таким чином, оскільки виплати, що є предметом спору у цій справі, передбачені пунктами колективного договору, їх призупинення Відповідачем узгоджується із положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, у тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізацїї трудових відносин» (далі - Закон), установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Необхідність врахування таких критеріїв та право суду зменшувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залежно від фактичних обставин конкретної справи підтверджується і висновками Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 117 КЗпП України в редакції Закону, викладеними у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

З висновків, викладених у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду вбачається, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП має відповідати одночасно двом умовам визначення розміру такого стягнення: дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності; врахування максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку - не більше шести місяців.

У постанові від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18 130,00 грн, тобто 1 % від заявленої позовної вимоги».

Отже, Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 % від заявленої позовної вимоги.

При цьому, станом на 2021 рік, в Україні не було введено воєнний стан та не здійснювалась широкомасштабна збройна агресія рф щодо України, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» (далі - Товариство) не зазнавала таких руйнувань.

Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн.

В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності Товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду.

Згідно висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Згідно зі статтею 252-5 КЗпП, досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника.

Передбачена ст. 117 КЗпП компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягненні з огляду на форс-мажорні обставини в яких опинилось Товариство.

Європейський суд з прав людини у п. 45 рішення від 16.10.2025 у справі «Басюк та інші проти України» (заяви №55156/19 та 10 інших) (заявники - колишні працівники ДП «Донецька залізниця») зазначив, що немає сумнівів, що втручання у майнові права заявників щодо відхилення частини їхніх позовів з підстав непереборної сили переслідувало мету в суспільних інтересах. Щодо пропорційності, Суд зазначає, що ця відмова стосувалася не невиплаченої заробітної плати, а лише різних видів компенсацій, головним чином за затримку виплати заробітної плати при звільненні. Суд не ігнорує того, що суми цих компенсацій були досить високими. Тим не менш, за обставин збройного конфлікту та різких наслідків для економіки країни, органам влади необхідно надати широку свободу розсуду щодо адаптації до нових реалій, зокрема щодо наслідків, що впливають на трудові відносини. Суд наголошує, що його завданням не є давати власне тлумачення національного законодавства чи певних правових понять. Зв`язаний своєю субсидіарною роллю, Суд визнає, що відмова у задоволенні частини позовних вимог заявників на підставі форс-мажору не була непропорційною за даних обставин.

При розгляді даної вимоги, просять врахувати вищевказане та застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшити розмір середнього заробітку на час затримки розрахунку.

Щодо клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду.

Відповідно до ст. ст. 233, 234 КЗпП, поновлення строків на звернення до суду можливе за наявності поважних причин.

Це повинні бути такі обставини, що об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення (хвороба, стихійне лихо, воєнні дії, перебування в полоні, догляд за хворими родичами тощо).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України (далі - ЦПК), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, за змістом положень статті 77 ЦПК, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 76 ЦПК передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на викладене вважають, що Позивачем не наведені обставини, які перешкоджали чи створювали труднощі для звернення до суду в тримісячний строк з дати отримання повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні

Також, на підтвердження таких обставин Позивачем не надано до позовної заяви чи клопотання належних та допустимих доказів.

Враховуючи, що Позивачем не доведено обставини на які він посилається, підстави для задоволення позовної заяви відсутні..

Суд, ознайомившись з правовими позиціями сторін, дослідивши представлені докази дійшов такого висновку.

Згідно витягу із Колективного договору Виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки підприємство взяло на себе зобов`язання надавати працівникам депо, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви (п. 3.9 Колективного договору).

Згідно витягу із Колективного договору Виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки підприємство взяло на себе зобов`язання при звільненні працівників вперше з роботи з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків (а.с. 15).

Відповідно до Наказу № 208/ОС від 22.08.2025 р. «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 01.09.2025 р. звільнений у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП. Також цим Наказом постановлено виплатити йому, матеріальну допомогу у розмірі 05 середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу у розмірі 05 середньомісячних заробітків (посадових окладів), що передбачено колективним договором виробничого підрозділу експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп на 2001-2005 р, пролонгованим на 2005-2025 р.р. 8 п.8.13 (стаж роботи в галузі складає 41 рік 1 місяць 1 день) та матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 06 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023-2024 р.р. після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с. 10).

Проте, зазначені виплати, не були здійснена про що свідчить повідомлення про нараховані та виплачені суми ОСОБА_1 при звільненні, у якому мається особистий підпис останнього про отримання цього документа 01.09.2025 р. (а.с. 39).

Як вбачається з витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 40).

У ст. 43 Конституції України закріплено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, а згідно ст. 58 Конституції - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Приписами ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі Закон №3356-XII) унормовано, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства (ч. 1 ст. 9 Закону № 3356-XII).

За змістом ст. 10 КЗпП колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП та ст. 7 Закону № 3356-XII зміст колективного договору визначається сторонами.

У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника (ст.ст. 13, 18 КЗпП).

У ч. 1 ст. 97 КЗпП визначено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними (ст. 9 КЗпП).

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За змістом ст. 47 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП.

Ст.116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Із поданого відповідачем відзиву вбачається, що право на отримання позивачем одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 р.р. та їх розмір не оспорюється. Разом з тим, товариство переконує, що мало право прийняти рішення про відтермінування виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи підприємства.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відповідач посилався на те, що виплата спірної матеріальної допомоги, передбаченої колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Однак, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись під час прийняття наведеного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

До того ж за постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (дивись відомості ЄДРСР).

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, що набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірної матеріальної допомоги, а тому слід дійти висновку, що відповідач допустив порушення прав позивача і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату одноразової матеріальної допомоги при звільненні, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, які визначені п.п. 3.9, 8.13 Колективного договору.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку, його співмірності та зменшення суми, про що зазначив відповідач у відзиві, то відповідно до статті 117 КЗпП відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності вини роботодавця, а обов`язок доведення її відсутності покладається саме на останнього. Проте, дане питання повинно вирішуватися у випадку стягнення затриманого розрахунку при звільненні.

Водночас заслуговує на увагу заперечення відповідача в частині пропуску строку позивачем звернення до суду за захистом порушеного права, а тому суд вважає необхідним наголосити на такому.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відтак, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП законодавець пов`язує саме з моменту одержання звільненим працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Установлені ст. 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

За положеннями ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

За загальними правилами поважними причинами пропуску строку є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише тоді, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Разом з позовом ОСОБА_1 подав і заяву про поновлення строку звернення до суду.

Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми). Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 01.09.2025 року, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Відтак, тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору про стягнення належних при звільнення сум сплинув 02.12.2025 року, а тому позовна заява, яка надійшла до суду лише 11.05.2026 р., була подана з пропуском строку звернення майже на три місяці, що є занадто тривалим.

Основною і єдиною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом позивач зазначає - очікуванням проведення роботодавцем остаточного розрахунку, оскільки після звільнення керівництво запевнило у здійсненні найближчим часом виплати належних йому коштів.

Проте, наведена обставина не може вважатися такою, що пов`язана з істотними труднощами та об`єктивно перешкоджала чи робила неможливим своєчасне звернення до суду, а тому у задоволенні вимог необхідно відмовити саме внаслідок пропуску строку звернення до суду.

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», юридична адреса м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Представник відповідача: Мельник Ксенія Олександрівна, юридична адреса м.Лозова Харківської області.

Суддя Гетьман В. В.